Рішення № 140375373, 06.10.2026, Вараський міський суд Рівненської області (до 25.04.2025 - Кузнецовський міський суд Рівненської області)

Справа № 565/1860/26

Провадження № 2/565/1067/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року м.Вараш

Вараський міський суд Рівненської області у складі:

головуючого судді Зейкана І.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Ломази С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 565/1860/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

30 липня 2026 року до Вараського міського суду Рівненської області надійшла позовна заява, в якій ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №5699800 від 13.06.2024 року у сумі 116 486,69 грн, судові витрати у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 8000,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач покликається на те, що 13 червня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі кредитний договір №5699800, за яким останній отримав кредит у розмірі 19 900 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом строком на 345 днів. Отримавши кредит, відповідач належним чином взяті по договору зобов`язання не виконав, порядку погашення кредиту не дотримувався, що призвело до утворення заборгованості.

28 жовтня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги, за яким право грошової вимоги за вказаним вище кредитним договором відступлено позивачу. Невиконання відповідачем умов договору дають право позивачу стягнути з нього заборгованість за кредитом у судовому порядку.

Від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Полюхович О.І. до суду надійшов відзив в якому вона користуючись наданим правом відповідач повідомляє про повне заперечення проти позовних вимог позивача через їх безпідставність та необгрунтованість. Так, відповідач вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, в т.ч. в частині нарахування встановленого позивачем розміру процентів за користування кредитом за ставкою 1,4 % на день за період кредитування, починаючи з 20.08.2024 року та неустойки. Однак нарахування процентів за вказаною відсотковою ставкою 1,4 % на день за період кредитування, зокрема з 20.08.2024 року є безпідставним та необґрунтованим.

Так, умовами договору визначено, що річна процентна ставка по кредиту становить 511,0 % (яка згідно наданого позивачем розрахунку нараховується з 14.06.2024 року, в т. ч. з 20.08.2024 року по 24.05.2025 року,- до 28.10.2024 року таке нарахування здійснює кредитодавець, а з 29.10.2024 року по кінець дії договору фактор-позивач), що є необґрунтованим та таким, що суперечить положенням ЗУ «Про споживче кредитування», в редакції, яка прийнята ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 року № 3498, який набрав чинності 24.12.2023 року.

Відтак, з урахуванням указаних положень даного Закону та, у разі доведення позивачем вимоги про стягнення основної суми по тілу кредиту, за період дії договору (345 днів), починаючи з 13.06.2024 року, можуть бути нараховані проценти наступним чином.

Так, положення частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки вводяться в дію поетапно, з урахуванням пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Аналіз наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором свідчить про те, що проценти за користування кредитними коштами нараховано в межах строку дії кредитного договору, а саме починаючи з 14.06.2024 року до 24.05.2025 року: за ставкою в розмірі 1,4 % на день 511 % річних. При тому первісним кредитором нараховано проценти з 14.06.2024 року по 28.10.2024 року, а з 29.10.2024 року по 24.05.2025 року новим кредитором-позивачем.

Однак, враховуючи встановлений частиною 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки: починаючи з 24.12.2023 року протягом перших 120 днів, тобто по 21.04.2024 року розмір процентної ставки для нарахування процентів за користування кредитними коштами не міг перевищувати 2,5 % в день від суми кредиту, протягом наступних 120 днів, починаючи з 22.04.2024 року по 19.08.2024 року включно, не міг перевищувати 1.5 %, і надалі не може перевищувати 1 % на день починаючи з 20.08.2024 року до даного часу.

З огляду на таке, в період дії договору в даній справі, тобто в період з 14.06.2024 року по 19.08.2024 року включно можливі нарахування процентів за користування кредитом за ставкою, визначеною договором 1,4 % на день та складають розмір 18666,20 грн. (19900,00 грн. х 1,4 % х 67 днів (де 278,60 грн. на день)).

Починаючи з 20.08.2024 року по 24.05.2025 року, максимальний розмір денної процентної ставки не міг перевищувати 1,0 % у день, тому сума процентів в цей період склала 55322,00 грн. (19900,00 грн. х 1,0 % х 278 днів (де 278,60 грн. на день)).

Таким чином, з урахуванням даного обрахунку загальна сума процентів за користування кредитом за період дії договору складає 73988,20 грн. Проте 28.06.2024 року було сплачено процентів на загальну суму 8358,00 грн. Отже загальна сума непогашених процентів складає 65630,20 грн. (73988,20 - 8358,00)

Однак, як вбачається з розрахунку заборгованості відповідачу продовжували нараховувати проценти за користування кредитними коштами за процентною ставкою 1,4 % від суми кредиту за кожен день користування кредитними коштами з 20.08.2024 року і по закінчення строку дії договору (при тому двічі на день-первинний кредитор).

Таким чином, позовні вимоги позивача в частині нарахування процентів за ставкою 1,4% на суму 23878,49 грн. (89508,69 грн. 65630,20 грн.), є повністю безпідставними та необґрунтованими, а тому не підлягають до задоволення.

Також нормами Закону України, що був прийнятий 15.03.2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дій норм на період дії воєнного стану», який набув чинності 17.03.2022 року доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, зокрема до розділу був внесений пункт 18, відповідно до якого: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Відтак, в даній справі позивачем нарахована неустойка на суму 4900,00 грн., яка не підлягає до стягнення.

Окрім того, відповідач заявляє клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн., оскільки розмір витрат не обґрунтований належним чином та не співмірний з розміром кредиту, а тому підлягає зменшенню.

Сторони у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином відповідно до вимог ст.128 ЦПК України, клопотань про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю прибуття з поважних причин не надходило.

Представник позивача подав клопотання про розгляд справу без його участі, позовні вимоги підтримав.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, проте від представника до суду надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

Розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.

З`ясувавши обставини та вивчивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України.)

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 13.06.2024 року ОСОБА_1 оформлено анкету-заяву на кредит №5699800, в якій вказані персональні дані відповідача, як позичальника (ідентифікаційний код, дані паспорта, телефон, адреса реєстрації, номер мобільного телефону, електронна пошта), визначена сума кредиту у розмірі 19 900 грн, строк кредитування 345 днів з 13.06.2024 року до 24.05.2025 року.

Погоджені умови кредитування по заяві №5699800: погоджена сума 19 900 грн, строк кредитування 345 днів, ставка процентів 1,15 % за кожен день користування.

13.06.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит (індивідуальна частина) №5699800.

Згідно з п. 1.1. договору, кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Загальний розмір кредиту становить 19 900 грн (п.1.2 договору).

Кредит надається строком на 345 днів з 13.06.2024 року (строк кредитування) (п.1.3 договору). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 24.05.2025 року (п.1.4 договору). Комісія за надання кредиту: 2277,00 грн, яка нараховується за ставкою 11,50 відсотків від суми кредиту одноразово (п. 1.5.1 договору). Відповідно до п. 1.5.2 договору проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного графіком платежів, нараховуються за ставкою 511,00 відсотки від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (п.2.1 договору).

Відповідно до п. 2.2.2 договору нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору.

Пунктом 2.2.3 договору визначено, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п. 1.6 договору. Якщо визначена у п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п. 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно з п. 1.6. договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов`язань позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах, це означає, що протягом первісного строку кредитування та/або в період пролонгації на пільгових умовах позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п. 1.6 та процентною ставкою визначеною п. 1.5.2 договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди позичальника.

Пунктом 6.1. договору визначено, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

До договору також укладені додаток № 1 до договору (Графік платежів за договором про споживчий кредит № 5699800) та додаток № 2 до договору (Паспорт споживчого кредиту № 5699800).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII).

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19: «Встановивши, що без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.».

Отже, без здійснення входу на веб-сайт товариства, реєстрації та створення особистого кабінету, входу за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, отримання на фінансовий номер otp-пароля, надісланого товариством на такий телефону, власноручне введення відповідачем одноразового паролю-ідентифікатора для електронного підпису, кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Відповідно до п. 2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Згідно з копією платіжного доручення №133702599 від 13.06.2024, платник ТОВ «Мілоан» здійснив переказ грошових коштів у розмірі 19 900 грн на карковий рахунок № НОМЕР_1 , призначення платежу: кредитні кошти згідно з договором 5699800.

Відповідно до частини 1 статті 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідач не оспорив договір про надання споживчого кредиту за його безгрошовістю, в матеріалах справи відсутні докази про те, що кредитний рахунок не належить відповідачу.

З огляду на надання відповідачу грошових коштів, суд доходить висновку, що договір про надання споживчого кредиту укладений відповідачем, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його часткового виконання сторонами (постанова Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі справа №926/2308/19).

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, суд вважає, що у спірних правовідносинах позичальник має довести відсутність заборгованості у зв`язку з належним виконанням зобов`язання щодо повернення грошових коштів. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів сплати заборгованості за кредитним договором у розмірі більшому ніж це зазначено позивачем у розрахунках заборгованості.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.02.2024 року справі № 383/821/22 (провадження № 61-5935св23).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що у зв`язку з порушеннями відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про споживчий кредит № 5699800 від 13.06.2024 року у нього виникла заборгованість за тілом кредиту у розмірі 19 900,00 грн.

Разом з тим, суд вирішуючи питання щодо розміру відсотків за користування кредитом, які підлягають до стягнення із відповідача, бере до уваги наступні обставини.

Так, умовами договору визначено, що річна процентна ставка по кредиту становить 511,0 % (яка згідно з наданим позивачем розрахунком, нараховується з 14.06.2024 року, в т. ч. з 20.08.2024 року по 24.05.2025 року), що є необґрунтованим та таким, що суперечить положенням ЗУ «Про споживче кредитування», в редакції, яка прийнята ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 року № 3498, який набрав чинності 24.12.2023 року.

Так, відповідно до ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» (далі Закон), в редакції, яка набрала чинності 24.12.2023 року, але дія якої поширена на договори, що продовжували діяти на дату її чинності. Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Так, положення частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки вводяться в дію поетапно, з урахуванням пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Аналіз наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором свідчить про те, що проценти за користування кредитними коштами нараховано в межах строку дії кредитного договору, а саме починаючи з 14.06.2024 року до 24.05.2025 року: за ставкою в розмірі 1,4 % на день 511 % річних. При тому первісним кредитором нараховано проценти з 14.06.2024 року по 28.10.2024 року, а з 29.10.2024 року по 24.05.2025 року новим кредитором-позивачем.

Однак, враховуючи встановлений частиною 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки: починаючи з 24.12.2023 року протягом перших 120 днів, тобто по 21.04.2024 року розмір процентної ставки для нарахування процентів за користування кредитними коштами не міг перевищувати 2,5 % в день від суми кредиту, протягом наступних 120 днів, починаючи з 22.04.2024 року по 19.08.2024 року включно, не міг перевищувати 1.5 %, і надалі не може перевищувати 1 % на день починаючи з 20.08.2024 року до даного часу.

З огляду на таке, в період дії договору в даній справі, тобто в період з 14.06.2024 року по 19.08.2024 року включно можливі нарахування процентів за користування кредитом за ставкою, визначеною договором 1,4 % на день та складають розмір 18666,20 грн. (19900,00 грн. х 1,4 % х 67 днів (де 278,60 грн. на день)).

Починаючи з 20.08.2024 року по 24.05.2025 року, максимальний розмір денної процентної ставки не міг перевищувати 1,0 % у день, тому сума процентів в цей період склала 55322,00 грн. (19900,00 грн. х 1,0 % х 278 днів (де 278,60 грн. на день)).

Таким чином, з урахуванням даного обрахунку загальна сума процентів за користування кредитом за період дії договору складає 73988,20 грн. Проте 28.06.2024 року було сплачено процентів на загальну суму 8358,00 грн. Отже загальна сума непогашених процентів складає 65630,20 грн. (73988,20 - 8358,00)

Однак, як вбачається з розрахунку заборгованості відповідачу продовжували нараховувати проценти за користування кредитними коштами за процентною ставкою 1,4 % від суми кредиту за кожен день користування кредитними коштами з 20.08.2024 року і до закінчення строку дії договору (при тому двічі на день-первинний кредитор).

Таким чином, позовні вимоги позивача в частині нарахування процентів за ставкою 1,4% на суму 23878,49 грн. (89508,69 грн. 65630,20 грн.), є повністю безпідставними та необґрунтованими, а тому не підлягають до задоволення.

В той же час, відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, заборгованість у сумі 4900,00 грн по неустойці відповідачу ОСОБА_1 нарахована безпідставно, а отже у стягненні з неї цієї суми слід відмовити.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.Також, відповідно до ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача понесені судові витрати зі сплати судового збору.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді позивачем надано договір про надання правової допомоги №0107 від 01.07.2025 р., акт наданих послуг (правової (правничої) допомоги №Д/27491 від 15.07.2026 року зі змісту яких вбачається, що Адвокатським об`єднанням «Апологет» надано правову допомогу для ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» у справі щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 на суму 8 000 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268) (рішення від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України»).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи вищевказане та те, що зазначені витрати на правничу допомогу підтверджені належними доказами, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, типовість позовів про стягнення заборгованості за кредитними договорами, часткове задоволення пощзовних вимог, суд вважає, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в суді у розмірі 2500 грн.

При постановлені рішення відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача понесені ним судові витрати в розмірі 2 004,52 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.258-273, 280-284, 351 355 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» 87 708 (вісімдесят сім тисяч сімсот вісім) грн заборгованості за договором № 1056808 від 10.03.2020 р.

У задоволенні вимог у іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» понесені у справі судові витрати в розмірі 2004 (дві тисячі чотири) грн 52 (п`ятдесят дві) коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» понесені у справі витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Кредит-капітал", місце знаходження Львівська область, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, код 35234236.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Головуючий суддя І.Ю. Зейкан