Рішення № 140371368, 06.10.2026, Рожищенський районний суд Волинської області

Справа № 167/335/26

Номер провадження 2/167/452/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року м. Рожище

Рожищенський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Гармай І. Т.,

з участю:

секретаря судового засідання Ісакової Н. Ю.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Рожищенського районного суду Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Копачівської сільської ради Луцького району Волинської області, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове нерухоме майно

В С Т А Н О В И В :

Стислий виклад позицій позивача та відповідача.

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до Копачівської сільської ради Луцького району Волинської області, ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4 . Після смерті останнього відкрилась спадщина на майно, зокрема на житловий будинок з господарськими побутовими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку площею 0,6000 га з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, що знаходяться на території с. Уляники Луцького району Волинської області. Зазначає, що після смерті чоловіка прийняла спадщину звернувшись до приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу Волинської області Матвійчук С. П., якою 11 травня 2023 року була заведена спадкова справа. Іншим спадкоємцем за законом є дочка спадкодавця ОСОБА_3 .

Зазначає, що 22 грудня 2023 року між спадкоємцями був укладений договір про поділ спадкового майна, відповідно до якого право на спадщину щодо зазначеного житлового будинку та земельних ділянок переходить до позивача.

Покликається на те що з метою оформлення спадкових прав позивач звернулася до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Однак, постановою приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу Волинської області Матвійчук С.П. від 06 березня 2026 року № 55/02-31 їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами та земельні ділянки загальною площею 0,8500 га у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на зазначене майно та відсутністю державної реєстрації права власності на нього.

За наведених обставин просить визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку площею 0,6000 га для ведення особистого підсобного господарства, що знаходяться на території с. Уляники Луцького району Волинської області у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .

Відповідачам було забезпечено право подати відзив на позовну заяву, однак такий не було подано.

Заяви та клопотання учасників справи.

Позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суду не повідомили.

Представник позивача Замлинський С. С. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити повністю. Надав пояснення близькі за змістом до обґрунтувань позову, ствердив про відсутність правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки. Вказав, що право на спадкування на земельні ділянки позивач має на підставі рішення Уляниківської сільської Ради народних депутатів Рожищенського району від 25 грудня 1997 року № 7/4.

Відповідач Копачівська сільська рада Луцького району Волинської області в судове засідання не з`явилися. 02 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» надіслали заяву в якій просили розгляд справи проводити у їхній відсутності. Позовні вимги підтримали в повному обсязі.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Рожищенського районного суду Волинської області від 26 березня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою судді Рожищенського районного суду Волинської області від 13 квітня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Витребувано у приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу Волинської області Матвійчук С. П. належним чином засвідчену копію спадкової справи № 49/2023 заведену після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області від 02 липня 2026 року підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 28 вересня 2026 року судом на підставі абз. 2 ч. 1 ст. 244 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відкладено ухвалення та проголошення судового рішення у справі на 13 год 00 хв 06 жовтня 2026 року.

Заслухавши представника позивача, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд доходить такого висновку.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що 22 травня 1977 року сільською радою с. Іванчиці Рожищенського району Волинської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 після реєстрації одруження дружині присвоєно прізвище ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з погосподарської книги № 6 за 1995 рік Уляниківської сільської ради Рожищенського району Волинської області встановлено, що згідно із записом № 335 будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 належав ОСОБА_4 , рік побудови 1981.

Згідно копії архівного витягу з рішення сесії Уляниківської сільської Ради народних депутатів Рожищенського району від 25 грудня 1997 року № 7/4 ОСОБА_4 передано безоплатно у приватну власність на постійне користування земельні ділянки під будівництво та ослуговування житлових будинків, ведення особистого підсобного господарства площею 0,85 га.

З витягу з погосподарської книги № 1 за 2023 рік Копачівської сільської ради Луцького району Волинської області встановлено, що згідно із записом № 010077-1 будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 належав ОСОБА_4 , рік побудови 1981.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 24 квітня 2023 року Копачівською сільською радою.

Згідно договору про поділ спадщини від 22 грудня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Матвійчук С. П. та укладеного між спадкоємцями за законом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до позивача переходить спадкове майно, зокрема:

- житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка площею 0,2500 га цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка площею 0,6000 га цільове призначення: для ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться за адресою: с. Уляники, Луцький район (раніше Рожищенський район), Волинська область.

З копії матеріалів спадкової справи № 49/2023 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 встановлено, що 11 травня 2023 року спадкоємець ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального окуругу Волинської області Матвійчук С. П. з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 .

Спадкодавець ОСОБА_4 до дня смерті проживав та був за адресою: АДРЕСА_1 разом із дружиною ОСОБА_2 та сином ОСОБА_7 .

27 листопада 2014 року ОСОБА_4 на випадок смерті був складений заповіт, який посвідчений секретарем Уляниківської сільської ради Рожищенського району Волинської області Іванчук Н. В., згідно якого належний йому житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, а також присадибну земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 заповів своєму синові ОСОБА_7 .

14 лютого 2022 року спадкодавцем ОСОБА_4 на випадок смерті був складений заповіт, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Копачівської сільської ради Рожищенського району Волинської області Кравчук Т. П., згідно якого земельну ділянку в розмірі 0,9715 га кадастровий номер 0724587101:06:000:0099, земельну ділянку в розмірі 2,3720 га кадастровий номер 0724587101:03:000:0111 заповів ОСОБА_3 .

Спадкоємець ОСОБА_7 24 травня 2023 року відмовився від прийняття спадщини, що залишилася після смері батька ОСОБА_4 .

22 грудня 2023 року позивач ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса з заявою в якій повідомила, що шляхом спільного проживання із спадкодавцем на час його смерті прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 06 березня 2026 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального окуругу Волинської області Матвійчук С. П. позивачу ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та на земельні ділянки розміром 0,8500 га, цільове призначення яких: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого підсобного господарства, які знаходяться за адресою: Волинська область, Луцький район (раніше Рожищенський район), с. Уляники.

Згідно копії довідки, виданої виконавчим комітетом Копачівської сільської ради Луцького району Волинської області від 22 травня 2026 року № 41 ОСОБА_2 дійсно проживає одна в АДРЕСА_1 .

З технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) встановлено, що спірним земельним ділянкам визначено географічні координати поворотних точок, геометричну конфігурацію, лінійні параметри та фактичні площі ділянок.

Відповідно до копії технічного паспорта на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що житловий будинок за вказаною адресою складається з: двох кімнат, двох кухонь та коридору, загальна площа будинку становить 65,2 кв.м, з яких: житлова 36,7 кв.м, допоміжна 28,5 кв.м. Господарські споруди: прибудова (а), ґанок (а1), хлів (Б-1), прибудова (б), літня кухня (В-1), навіс (в), сарай (Г-1), душова (Д-1), літня кухня (Е-1), сарай (Ж-1), бесідка (З), погріб (К), погріб (Л), вбиральня (М), криниця (№1), огорожа (№2).

Вартість житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 становить 91455,09 грн, що підтверджується висновком про вартість об`єкта оцінки.

Згідно довідки про оцінучну вартість об`єкта нерухомості вартість земельної ділянки 2500.00 кв.м, кадастровий номер 0724587100:01:001:0000 становить 184007,85 грн, земельної ділянки 6000.00 кв.м кадастровий номер 0724587100:01:001:0000 становить 28917,50 грн.

Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з наявністю у позивача права на спадкування за законом і неможливістю реалізації цього права через відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Щодо визнання права власності на житловий будинок.

Згідно з ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до положень ч. 1, 3, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом, встановленого ст. 1270 цього Кодексу він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

У ч. 1 ст. 1269 ЦК України зазначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно положень ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Як передбачено у пп. 4.15, 4.18 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу I цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Відповідно до п. 23 постанови пленуму Верхового суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

В п. 3. 3. роз`яснень, що містяться у листі №24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначає, що у випадках відсутності правовстановлюючих документів у зв`язку з їх втратою та відсутності реєстрації об`єкта нерухомості за спадкодавцем (на ім`я спадкодавця) суди в основному задовольняють вимоги спадкоємців про визнання права власності на нерухоме майно. Судам при вирішенні справ цієї категорії необхідно згідно із нормами, що регулюють підстави виникнення права власності на нерухоме майно, та нормами щодо складу спадщини перевіряти, чи належав та на якій правовій підставі об`єкт нерухомості спадкодавцеві.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (зокрема й право власності на нерухоме майно ч. 1 ст. 4 Закону).

Згідно з ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР був встановлений Інструкцією, яка була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року та втратила чинність згіднонаказу Держжитлокомунгоспу № 56 від 13 грудня 1995 року.

Згідно з п. 4, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах(п. 20 Інструкції). Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право власності.

Пленум Верховного Суду України у п. 9 своєї постанови від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» роз`яснив, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради.

Вказаною інструкцією обов`язковою була реєстрація права власності на житлові будинку в органах БТІ лише у містах і селищах міського типу, однак не у сільській місцевості.

Як роз`яснено в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Україської РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність згідно наказу Держжитлокомунгоспу № 56 від 13 грудня 1995 року, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах(п. 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Згідно з ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Щодо визнання права власності на земельні ділянки.

Відповідно до ст. 6 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) 1990 року, громадяни України мають право на одержання у власність, зокрема земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства та будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка). Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Приписами ст. 9 ЗК України 1990 року визначено, що до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Згідно з ст. 17 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї. Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Відповідно до ст. 22, 23 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Приватизація земельних ділянок передбачена постановою Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» від 13 березня 1992 року №2200-ХІІ та декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року №15-92. Проте, дія цього декрету поширювалася на громадян, які вже мали у користуванні земельні ділянки, і умовою набуття за правилами декрету права власності на земельні ділянки є те, що такі ділянки мали бути надані таким особам у користування раніше. Відповідно, передбачалося, що межі такої земельної ділянки вже встановлено в натурі (на місцевості) та наявний певний документ про право на таку ділянку. У протилежному випадку, тобто у разі, якщо земельна ділянка раніше не перебувала у користуванні особи, яка виявила бажання її приватизувати, підлягав застосуванню загальний порядок щодо набуття у власність земельної ділянки, визначений статтями 17, 22, 23 ЗК 1990 року.

Законом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ прийнято нову редакцію Земельного кодексу України (далі - ЗК України), який набрав чинності 1 січня 2002 року.

Відповідно до п. 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до декрету, є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

З 1 січня 2013 року у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про Державний земельний кадастр» державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Приписами ст. 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Спори про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, зокрема у випадках, якщо спадкодавцем не був отриманий держаний акт про право власності на земельну ділянку, розглядаються судом з урахуванням вимог закону та роз`яснень Пленуму ВСУ України, викладених в п. 10 та 11 ППВСУ від 30 травня 2008 року №7 про те, що відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Пунктом 1 розділуХ(перехідні положення) ЗК України, установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Приписами ч. 4 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр», земельній ділянці, відомості про яку внесено до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер є ідентифікатором земельної ділянки у кадастрі.

Згідно з ст. 21, 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр`відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі: відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок (у випадках, визначених ст. 79-1 ЗК України), технічної документації щодо встановлення або відновлення меж у натурі, проектів землеустрою щодо впорядкування землеволодінь.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди,сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (ч. 9, ч. 10 ст. 79-1 ЗК України).

Відповідно до ч.1, 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

У ч. 1 ст. 81 ЗК України визначено способи набуття громадянами права власності на земельні ділянки.

Частинами 1 - 3 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, шляхом одержання громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За змістом ст. 184 ЗК України землеустрій передбачає, з поміж іншого: встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок.

Відповідно до приписів ч. 1, 2 ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у тому числі шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Приписами ч. 4 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди,сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (ч. 9, ч. 10 ст. 79-1 ЗК України).

Відповідно до ч.1, 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Відповідно до 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1); жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2); суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 3).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки суду та мотиви прийнятого рішення.

Щодо визнання права власності на житловий будинок з надвірними бідівлями та спорудами.

Судом на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів встановлено, що позивач ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом майна після смерті чоловіка ОСОБА_4 , а саме житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Прийняття спадщини як за законом, так і за зоповітом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

З матеріалів справи встановлено, що згідно записів погосподарської книги № 6 за 1995 рік Уляниківської сільської ради Рожищенського району Волинської області за життя ОСОБА_8 належав будинок з надвірними будівллями та спорудами в АДРЕСА_1 , рік побудови - 1981.

Позивач ОСОБА_2 спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_4 прийняла шляхом постійно проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Проте нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами відмовлено у зв`язку з відсутністю документа, що посвідчує право власності спадкодавця на нерухоме майно.

За наведених обставин, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд доходить висновку, що за ОСОБА_2 необхідно визнати право власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Щодо позовної вимоги про визнання права власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та для ведення особистого підсобного господарства.

Разом з цим, позивач просить визнати за нею в порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2500 га та земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,600 га, що розташовані на території с. Уляники Луцького району Волинської області.

На підтвердження перебування у власності ОСОБА_4 вказаних земельних ділянок позивач надала суду копію архівного витягу з рішення сесії Уляниківської сільської Ради народних депутатів Рожищенського району від 25 грудня 1997 року № 7/4 згідно якого ОСОБА_4 вирішено передати безоплатно у приватну власність на постійне користування земельні ділянки під будівництво та ослуговування житлового будинку, ведення особистого підсобного господарства площею 0,85 га.

Суд зауважує, що умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі на земельну ділянку, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування.

До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

До складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстроване в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Поруч з цим, спадкодавець ОСОБА_4 за життя не зареєстрував право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2500 га та для ведення особистого підсобного господарства площею 0,6000 га в с. Уляники.

Таким чином, аналіз поданих доказів свідчить про те, що спадкодавець ОСОБА_4 за життя не отримав державні акти, право власності на земельні ділянки за спадкодавцем не зареєстровано, земельні ділянки, як об`єкти цивільних прав не сформовані.

ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлює, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на неї в порядку спадкування має місце за наявності таких юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку.

Ураховуючи застосовані судом приписи наведених вище норм законодавства, якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримані, право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «перехідні положення» ЗК України.

В той же час необхідно зауважити, що спадкоємець ОСОБА_2 не ставить вимогу перед судом про визнання права на завершення приватизації земельних ділянок, а тому наявність чи відсутність такого права судом не досліджується.

З урахуванням вищенаведеного у задоволенні позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2500 га та права власності на земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,6000 га в с. Уляники Луцького району Волинської області необхідно відмовити.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак, згідно клопотання ОСОБА_2 судовий збір необхідно залишити за позивачем.

Керуючись ст. 12, 13, 77, 81, 89, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_2 до Копачівської сільської ради Луцького району Волинської області, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове нерухоме майно задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок (А-1, а, а1), загальною площею 65,2 кв.м з надвірними будівлями і спорудами, а саме: хлів (Б-1), прибудова (б), літня кухня (В-1), навіс (в), сарай (Г-1), душова (Д-1), літня кухня (Е-1), сарай (Ж-1), бесідка (З), погріб (К), погріб (Л), вбиральня (М), криниця (№1), огорожа (№2), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В решті позовних вимог відмовити.

Сплачений судовий збір залишити за позивачем ОСОБА_2 .

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 06 жовтня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Представник позивача: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Копачівська сільська рада Луцького району Волинської області, місцезнаходження: вул. Першотравнева, 46, с. Копачівка, Луцький район, Волинська область, код ЄДРПОУ 04334755.

Відповідач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Головуючий суддя І. Т. Гармай