Вирок № 140359600, 06.10.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Провадження № 1-кп/643/677/26

Справа № 643/3741/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченої ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025221170001968 від 02.07.2025, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Полтави, громадянки України, з вищою освітою, заміжньої, яка має на утриманні двох малолітніх дітей, фізичної особи підприємця, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою:

АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 358,

ч. 4 ст. 358 КК України,

УСТАНОВИВ:

Відповідно до Порядку відшкодування вартості послуги з догляду за дитиною до трьох років «муніципальна няня», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 № 68, компенсація вартості послуги «муніципальна няня» здійснюється щомісяця за рахунок коштів державного бюджету на підставі поданих заявником акта про надану послугу та документів, що підтверджують витрати на її оплату. Відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» та Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751, особам, які доглядають за хворими дітьми, яким не встановлено інвалідність, призначається державна допомога. Підставою для надання таких виплат, зокрема, є довідка за формою первинної облікової документації № 080-3/о про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне (орфанне) захворювання та інші тяжкі захворювання, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407.

У липні 2023 року, точної дати та часу не встановлено, ОСОБА_4 , яка має на утриманні малолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вступила у попередню змову з невстановленою досудовим розслідуванням особою з метою заволодіння бюджетними коштами шляхом обману.

Реалізуючи цей умисел, ОСОБА_4 , діючи умисно, будучи обізнаною, що однією з умов отримання зазначених виплат є наявність у дитини захворювання, яке підтверджується довідкою форми

№ 080-3/о, не пізніше 14.07.2023 звернулася до невстановленої особи з проханням виготовити таку довідку з одним із визначених у ній діагнозів і передала цій особі анкетні дані своєї доньки. Після цього ОСОБА_4 отримала від невстановленої особи підроблену довідку від 14.07.2023 № 320, нібито видану Комунальним некомерційним підприємством «Міська дитяча клінічна лікарня № 19» Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 26150984), у якій її доньці було зазначено діагноз Q00Q07 «Вроджені вади розвитку нервової системи».

31.07.2023 ОСОБА_4 , достовірно знаючи, що її донька такого діагнозу не має, а довідка є підробленою, прибула до Управління соціального захисту населення Адміністрації Салтівського району Харківської міської ради (далі Управління), розташованого за адресою: м. Харків,

просп. Тракторобудівників, 144, де надала до відділу прийняття заяв завідомо підроблену довідку від 14.07.2023 № 320, тобто використала завідомо підроблений документ.

Крім того, у липні 2023 року ОСОБА_4 , діючи на виконання спільного з невстановленою особою плану, уклала з невстановленою особою, яка діяла як ФОП ОСОБА_6 , фіктивний договір від 01.07.2023 про надання послуг з догляду за дитиною до трьох років «муніципальна няня» (з додатковою угодою від 01.01.2024), заздалегідь домовившись, що послуги за цим договором фактично надаватися не будуть, а оплата за них лише імітуватиметься з метою введення в оману працівників Управління.

Надалі за період з липня 2023 року по грудень 2024 року ОСОБА_4 , діючи повторно, за попередньою змовою з невстановленою особою, підробила акти про надану послугу «муніципальна няня» за кожен місяць зазначеного періоду згідно з договором від 01.07.2023, внісши до них завідомо неправдиві відомості про надання послуги в повному обсязі (165 годин щомісяця) та про відсутність у заявника і муніципальної няні взаємних претензій, і підписала їх у графі «Заявник», достовірно знаючи, що догляд за її донькою не здійснювався.

Зазначені завідомо підроблені акти ОСОБА_4 щомісяця подавала до Управління, тобто використовувала завідомо підроблені документи. На підставі поданих нею документів Управлінням було прийнято рішення про призначення їй компенсації послуги «муніципальна няня» з 01.07.2023.

Таким чином, за період з 14.07.2023 по 31.12.2024 ОСОБА_4 отримала на свій рахунок в

АТ КБ «ПриватБанк» компенсацію послуги «муніципальна няня» в загальному розмірі 121600,61 грн, якою заволоділа шляхом обману, частину коштів передала невстановленій особі, чим заподіяла державі майнову шкоду на зазначену суму.

У липні 2024 року ОСОБА_4 , розуміючи, що строк дії довідки № 320 закінчується і в подальшому вона не зможе отримувати виплати, не пізніше 16.07.2024 повторно звернулася до тієї ж невстановленої особи з проханням виготовити аналогічну довідку та передала їй анкетні дані доньки. Після цього вона отримала від невстановленої особи підроблену довідку від 16.07.2024 № 296, нібито видану КНП «Міська дитяча клінічна лікарня № 19» Харківської міської ради, у якій її доньці було зазначено той самий діагноз Q00Q07 «Вроджені вади розвитку нервової системи».

30.08.2024 ОСОБА_4 , достовірно знаючи, що довідка є підробленою, надала її до відділу прийняття заяв Управління за адресою: м. Харків, просп. Тракторобудівників, 144, тобто використала завідомо підроблений документ.

Крім того, ОСОБА_4 , діючи повторно, за попередньою змовою з невстановленою особою, з корисливих мотивів, на підставі поданих нею до Управління завідомо підроблених довідок від 14.07.2023 № 320 та від 16.07.2024 № 296 за період з 31.07.2023 по 27.02.2025 отримала на свій рахунок в

АТ КБ «ПриватБанк» державну допомогу особам, які доглядають за хворими дітьми, яким не встановлено інвалідність, у загальному розмірі 92793,96 грн, якою заволоділа шляхом обману та розпорядилася на власний розсуд, частину коштів передала невстановленій особі, чим заподіяла державі майнову шкоду на зазначену суму.

Загальний розмір шкоди, заподіяної кримінальними правопорушеннями, становить 214394,57 грн. Згідно з квитанціями від 16.01.2026 № 1610110008 та № 1610110009 ОСОБА_4 відшкодувала її в повному обсязі шляхом перерахування на рахунок Управління 92793,96 грн та 121600,61 грн.

Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень визнала в повному обсязі, підтвердила, що обставини їх вчинення викладено в обвинувальному акті правильно. Пояснила, що погодилася на зроблену їй пропозицію через скрутне матеріальне становище, яке склалося з початком повномасштабної війни, коли вона та її чоловік втратили можливість заробітку. У вчиненому щиро розкаялася, завдану шкоду відшкодувала в повному обсязі.

На запитання суду обвинувачена ОСОБА_4 пояснила, що показання надає добровільно, будь-яке фізичне або психологічне насильство до неї не застосовувалось.

Під час досудового розслідування та в суді ОСОБА_4 від правової допомоги захисника відмовилася, бажаючи захищатися самостійно. Підстав для обов`язкової участі захисника, передбачених ст. 52 КПК України, у цьому кримінальному провадженні немає.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Судом з`ясовано, що обвинувачена ОСОБА_4 правильно розуміє зміст визнаних нею обставин, сумніви у добровільності її позиції у суду відсутні. Обвинуваченій та прокурору роз`яснено, що в такому разі вони будуть позбавлені права оскаржити зазначені обставини в апеляційному порядку. Обвинувачена зазначила, що розуміє наслідки розгляду справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.

Враховуючи обставини кримінального провадження, позицію обвинуваченої та думку прокурора, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, та розглянув справу в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченої та дослідженням матеріалів, що характеризують її особу.

Надаючи оцінку показанням ОСОБА_4 , суд визнає їх правдивими і достовірними, оскільки вони послідовні, узгоджуються з обставинами, викладеними в обвинувальному акті, та в достатній мірі відображають обставини вчинених кримінальних правопорушень. Підстав для самообмови судом не встановлено.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень доведена повністю, та кваліфікує її дії: за ч. 2 ст. 190 КК України як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб; за

ч. 3 ст. 358 КК України як підроблення іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується установою та громадянином-підприємцем, які мають право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права, з метою використання його підроблювачем, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб; за ч. 4 ст. 358 КК України як використання завідомо підробленого документа.

Оскільки підроблені документи були не лише засобом обману при заволодінні бюджетними коштами, а й самостійними предметами посягання на встановлений порядок обігу офіційних документів, дії обвинуваченої утворюють сукупність кримінальних правопорушень, передбачених ст. 190 і ст. 358 КК України.

Відповідно до ст. 12 КК України кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 190 та

ч. 3 ст. 358 КК України, є нетяжкими злочинами, а передбачене ч. 4 ст. 358 КК України кримінальним проступком.

Вирішуючи питання про наявність підстав для звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули визначені цією статтею строки, зокрема три роки у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, та п`ять років у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад два роки. Згідно з ч. 3 ст. 49 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що положення ст. 49 КК України є імперативними і не наділяють суд дискрецією: у разі закінчення строків давності суд зобов`язаний роз`яснити обвинуваченому право на звільнення від кримінальної відповідальності з цієї підстави та за наявності його згоди звільнити від кримінальної відповідальності і закрити кримінальне провадження, а за відсутності такої згоди звільнити від призначеного покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України (постанови від 11.11.2020 у справі № 455/229/17, від 01.06.2021 у справі № 373/3768/13-к, від 17.08.2022 у справі

№ 274/4366/18, від 12.05.2026 у справі № 607/15056/21, постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 06.12.2021 у справі № 521/8873/18). Строк давності обчислюється з дня вчинення кримінального правопорушення, визначеного в обвинувальному акті та встановленого судом; якщо правопорушення складається з низки діянь, момент його закінчення визначається за останнім із них (постанова від 20.04.2021 у справі № 184/1631/18).

Строки давності за ч. 2 ст. 190 та ч. 3 ст. 358 КК України, які становлять п`ять років (п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України), на час ухвалення вироку не закінчилися, оскільки ці злочини вчинено в період з липня 2023 року по лютий 2025 року.

Кримінальний проступок, передбачений ч. 4 ст. 358 КК України, строк давності за який становить три роки (п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України), полягав у неодноразовому використанні обвинуваченою підроблених документів довідок від 14.07.2023 № 320 та від 16.07.2024 № 296 і щомісячних актів про надану послугу «муніципальна няня» з єдиною метою отримання бюджетних виплат. Останнє з цих діянь вчинено наприкінці 2024 на початку 2025 року, тому трирічний строк давності на час ухвалення вироку не сплив.

Крім того, і щодо найбільш раннього факту використання підробленого документа (подання 31.07.2023 довідки № 320) перебіг давності відповідно до ч. 3 ст. 49 КК України було перервано, оскільки до закінчення трирічного строку обвинувачена вчинила нові нетяжкі злочини, передбачені ч. 2 ст. 190 та

ч. 3 ст. 358 КК України, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад два роки, а саме підроблення довідки від 16.07.2024 № 296 і актів про надану послугу «муніципальна няня» та заволодіння бюджетними коштами до 27.02.2025, що встановлено цим вироком. У такому разі обчислення строку давності як за раніше вчинене, так і за нове кримінальне правопорушення починається з дня вчинення нового злочину (постанова від 23.06.2022 у справі № 204/2626/21).

Отже, підстав для звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності чи від покарання на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України суд не вбачає.

Дослідивши матеріали, що характеризують обвинувачену, судом встановлено, що ОСОБА_4 заміжня, має на утриманні двох малолітніх дітей 2013 та 2022 років народження, зареєстрована як фізична особа підприємець. Під наглядом у КП «Полтавський обласний центр терапії залежностей Полтавської обласної ради» не перебуває (відповідь від 19.02.2026 № 924). У КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради» з 1996 року по теперішній час на стаціонарному лікуванні не перебувала (відповідь від 24.02.2026). Раніше не судима, відомості про притягнення її до кримінальної відповідальності в інших кримінальних провадженнях відсутні (довідка від 18.02.2026 № 268-18022026/63067).

Обставинами, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень та добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставин, визначених ст. 67 КК України, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченій покарання, суд враховує таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Верховним Судом неодноразово зазначалось, що заходи примусу повинні ґрунтуватися на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства (постанови від 31.01.2023 у справі № 759/6139/22, від 27.10.2022 у справі № 546/526/18, від 30.11.2022 у справі № 379/1657/18).

Прокурор у судових дебатах просив визнати ОСОБА_4 винною у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та призначити їй покарання: за ч. 2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 3 ст. 358 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 4 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнити обвинувачену від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладенням обов`язків, передбачених

ст. 76 КК України.

Обвинувачена ОСОБА_4 просила призначити їй найменш суворе покарання, запевнила суд, що зробила для себе висновки та більше ніколи не порушуватиме закон, просила врахувати, що вона в повному обсязі відшкодувала заподіяну шкоду.

Вислухавши думку учасників судового провадження, враховуючи ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, два з яких є нетяжкими злочинами, а одне кримінальним проступком, особу винної, наявність обставин, які пом`якшують покарання, та відсутність обставин, які його обтяжують, суд дійшов висновку про призначення обвинуваченій покарання за ч. 2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк два роки, за ч. 3 ст. 358 КК України у виді позбавлення волі на строк три роки, за ч. 4 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. Враховуючи, що кримінальні правопорушення вчинено в межах єдиної схеми заволодіння бюджетними коштами, суд вважає за достатнє визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

При цьому згідно з ч. 3 ст. 72 КК України основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю кримінальних правопорушень складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно.

Водночас суд вважає, що виправлення обвинуваченої можливе без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, в умовах здійснення контролю за її поведінкою протягом іспитового строку з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

За приписами ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків, визначених цією нормою, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Кримінальні правопорушення, передбачені ст. 190, 358 КК України, до переліку, щодо якого застосування ст. 75 КК України виключається, не належать.

Звільняючи обвинувачену від відбування покарання з випробуванням, суд враховує повне визнання нею вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, добровільне відшкодування завданої шкоди в повному обсязі ще під час досудового розслідування, відсутність обставин, що обтяжують покарання, те, що вона раніше не судима і має на утриманні двох малолітніх дітей, а також позицію сторони обвинувачення. На переконання суду, такі обставини свідчать, що можливість виправлення обвинуваченої без ізоляції від суспільства не втрачена, а таке покарання відповідатиме меті, визначеній ч. 2 ст. 50 КК України.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Вирішуючи питання щодо речових доказів, суд керується ч. 9 ст. 100 КПК України. Постановою слідчого від 15.01.2026 речовим доказом визнано мобільний телефон iPhone 15 (IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 ), вилучений 14.01.2026 під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_4 та переданий їй на відповідальне зберігання. Оскільки цей телефон не є знаряддям вчинення кримінальних правопорушень і не підлягає спеціальній конфіскації, відповідно до п. 5 ч. 9 ст. 100 КПК України його слід залишити законному власнику ОСОБА_4 .

Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 20.01.2026

(справа № 643/796/26) на зазначений мобільний телефон накладено арешт шляхом заборони користування, відчуження та розпорядження. Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Оскільки потреба в застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження відпала, арешт підлягає скасуванню.

Запобіжний захід до обвинуваченої не застосовувався.

Керуючись ст. 100, 174, 349, 368371, 373, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, та призначити їй покарання:

за ч. 2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки;

за ч. 3 ст. 358 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки;

за ч. 4 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) грн.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк 2 (два) роки, поклавши на неї обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Початок іспитового строку рахувати з дня проголошення вироку, тобто з 06.10.2026.

Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 850 (вісімсот п`ятдесят) грн виконувати самостійно.

Штраф підлягає сплаті у місячний строк з дня набрання вироком законної сили, про що засуджена зобов`язана повідомити уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання шляхом пред`явлення відповідного документа.

Роз`яснити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що за ухилення від сплати штрафу передбачена кримінальна відповідальність за ч. 1 ст. 389 КК України.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання вироком законної сили не обирати.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 20.01.2026 (справа № 643/796/26) на мобільний телефон iPhone 15 (IMEI1: НОМЕР_1 ,

IMEI2: НОМЕР_2 ), скасувати.

Речовий доказ мобільний телефон iPhone 15 (IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 ), переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_4 , залишити їй як законному власнику.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення з урахуванням обмежень, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору, направити потерпілому Управлінню соціального захисту населення Адміністрації Салтівського району Харківської міської ради. Після набрання вироком законної сили копію направити до уповноваженого органу з питань пробації за місцем проживання засудженої для виконання.

Суддя ОСОБА_7