Ухвала суду № 140354649, 06.10.2026, Апостолівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 171/57/23

2/171/1012/26

У Х В А Л А

06 жовтня 2026 року м. Апостолове

Апостолівський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Кодрян Л.І.

за участю секретаря судових засідань Перепеткевич Т.О.

представника позивача Федоренко В.Г. (в режимі відеоконференції)

представника відповідача Губорєвої Я.А. (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Апостолове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Апостолівського районного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

02.10.2026 від представника відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, у якій вона просить суд зупинити провадження у справі у зв`язку з проходженням позивачем ОСОБА_1 військової служби в складі Збройних Сил України до припинення перебування позивача у складі Збройних Сил України, направити запит до Міністерств оборони України. Посилається на те, що наявні відомості про те, що ОСОБА_1 перебував та продовжує перебувати у відповідному підрозділі Збройних Сил України.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримала заявлене клопотання, посилаючись на доводи викладені в ньому.

Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні заявленого клопотання, посилаючись на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 та пояснив, що позивач заперечує щодо зупинення розгляду справи, оскільки він бажає продовжувати розгляд справи через представника.

Суд, дослідивши матеріали справи та доводи поданого клопотання, прийшов до наступних висновків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Отже, процесуальний закон пов`язує необхідність зупинення провадження у справі з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Збройні Сили України» збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. (ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Воєнний стан введено в Україні з 24 лютого 2022 року.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, від 21 жовтня 2010 року, § 47).

Враховуючи правові позиції ЄСПЛ та національне законодавство, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року (справа № 754/947/22, провадження № 14-74цс25) зазначила таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав, свобод чи інтересів (стаття 2 ЦПК України). Досягнення цієї мети відбувається через дію основоположних засад судочинства, зокрема верховенства права, рівності сторін та диспозитивності.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частини перша та п`ята статті 4 ЦПК України).

Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13 ЦПК України).

Для тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України слід застосовувати телеологічне (цільове) тлумачення. Тобто визначити, якою була мета законодавця у запровадженні цього припису.

Є зрозумілим, що мета законодавця у формулюванні такої конструкції була в тому, щоб гарантувати недоторканність прав тих осіб, які у запроваджений в Україні воєнний стан виконують конституційний обов`язок, пов`язаний із захистом Батьківщини від ворога, - військовослужбовців.

За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.

Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та, у другу чергу, диспозитивність цивільного процесу.

Отже, під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства (статті 12, 13 ЦПК України) надають учасникам справи право вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами.

Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.

Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

За таких обставин прохання військовослужбовця, який є стороною або третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, продовжити розгляд справи, незважаючи на його військову службу, суд має врахувати як достатню підставу не зупиняти провадження у справі.

Тобто якщо учасник справи, права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагне продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство. У такий спосіб суд забезпечить баланс між вимогами процесуальних норм права, справедливістю та ефективністю правосуддя.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові звернула увагу на те, що про своє волевиявлення проти зупинення провадження та прагнення продовжувати розгляд справи військовослужбовець - сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, може заявити у позовній заяві, апеляційній чи касаційній скарзі, відзиві на них або відповіді на відзив, а також у будь-якій іншій заяві або клопотанні у справі, адресованих суду.

Проте в будь-якому разі така його воля до продовження судового розгляду має правове значення винятково для суду певної судової інстанції, в якій було здійснене це волевиявлення.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли суд вирішує питання щодо зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, в оцінці процесуального обов`язку щодо зупинення провадження йому потрібно враховувати особисту думку сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, яка перебуває на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Якщо військовослужбовець наполягає на розгляді справи без його участі чи за участю його представника, то в суду немає підстав для зупинення провадження у справі.

Застосування правила, сформульованого у пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК України, всупереч волі особи, на захист якої воно спрямовано, становитиме прояв надмірного формалізму. Таке застосування перетворить захисну гарантію на перешкоду в доступі до правосуддя, стане наслідком невиправданого затягування судового процесу та порушення права особи на своєчасний судовий розгляд, що є несумісним із завданнями судочинства та стандартами статті 6 Конвенції.

Такий стан речей має зберігатися до тих пір, поки військовослужбовець - сторона у справі чи третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, не повідомить суду про бажання скористатися гарантією, визначеною пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

Правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції.

Відповідно до положень ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Зважаючи на те, що з клопотанням до суду звернулася представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця», натомість представник позивача заперечує щодо зупинення провадження у справі, оскільки позивач бажає продовжувати розгляд справи через представника, суд повинен врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство.

З огляду на наведене клопотання представника відповідача про зупинення провадження в справі є необґрунтованим та безпідставним.

Крім того, слід зазначити, що зупинення провадження в справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України порушуватиме право позивача на розгляд його справи упродовж розумного строку, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи викладені обставини, суд не вбачає правових підстав для зупинення провадження у справі, а тому у задоволенні клопотання представника відповідача слід відмовити.

Ухвала суду про відмову в зупиненні провадження у справі не належить до переліку ухвал, визначених частиною першою статті 353 ЦПК України, що підлягають оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).

Керуючись ст.ст.251, 258,260,353 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Л. І. Кодрян