Рішення № 140354507, 06.10.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

06 жовтня 2026 р. справа № 520/26791/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін Держаної прикордонної служби України) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди (нарахованої за період 30.09.2022; з 01.10.2022 по 31.10.2022; з 01.11.2022 по 14.11.2022; з 20.11.2022 по 30.11.2022 включно та виплаченої в липні 2026 року) за період прострочення з грудня 2022 по липень 2026 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін Держаної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди (нарахованої за період 30.09.2022; з 01.10.2022 по 31.10.2022; з 01.11.2022 по 14.11.2022; з 20.11.2022 по 30.11.2022 включно та виплаченої в липні 2026 року) за період прострочення з грудня 2022 по липень 2026 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до довідки військової частини НОМЕР_5 від 07.01.2023 № 3591 він безпосередньо брав участь у бойових діях та відповідних заходах у періоди 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 14.11.2022 та з 20.11.2022 по 30.11.2022. Належна позивачу додаткова винагорода за вказані періоди своєчасно виплачена не була. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 військову частину НОМЕР_5 зобов`язано вчинити відповідні дії щодо підтвердження участі позивача у бойових діях. На виконання зазначеного рішення 31.07.2026 позивачу виплачено 110913,11 грн додаткової винагороди. У зв`язку з порушенням строків виплати 12.08.2026 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів за період затримки. Листом від 24.08.2026 у виплаті компенсації відмовлено. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а її несвоєчасна виплата за наявності визначених законом умов є підставою для компенсації втрати частини доходів. У зв`язку з цим позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову, зазначаючи, що підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів відсутні. Відповідач посилається на положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, зазначаючи, що компенсації підлягають доходи, які мають не разовий характер та були своєчасно нараховані, але виплачені із порушенням установлених строків. Відповідач вказує, що додаткова винагорода позивачу була виплачена 31.07.2026 на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.06.2025, а тому, на його думку, відсутні правові підстави для нарахування компенсації. Також відповідач посилається на особливості проходження військової служби в умовах воєнного стану та зазначає, що військова частина діяла в межах наданих їй повноважень. Посилаючись на зазначені обставини, відповідач вважає свої дії правомірними та просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Інші заяви по суті справи від учасників не надходили.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України).

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_5 від 07.01.2023 №3591 позивач безпосередньо брав участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у періоди 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 14.11.2022 та з 20.11.2022 по 30.11.2022.

У зв`язку з невиплатою позивачу належної додаткової винагороди за зазначені періоди він звернувся до суду. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 позов задоволено частково та, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_5 скласти та направити до Військової частини НОМЕР_2 відповідну інформацію про участь ОСОБА_1 у бойових діях за спірні періоди.

31.07.2026 позивачу виплачено додаткову винагороду в розмірі 110 913,11 грн за періоди 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 14.11.2022 та з 20.11.2022 по 30.11.2022.

12.08.2026 представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_2 із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати зазначеної додаткової винагороди за період затримки з грудня 2022 року по 31.07.2026.

Листом від 24.08.2026 відповідач відмовив у виплаті компенсації.

Вважаючи таку відмову та бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати компенсації втрати частини доходів протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

По суті спірних правовідносин суд зазначає таке.

За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі за текстом - Закон №2050-ІІІ).

Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зміст цієї норми свідчить, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ установлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №20ІІ-XII визначено грошове забезпечення військовослужбовців.

Так, відповідно до пунктів другого - третьої статті 9 Закону № 20ІІ-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

За змістом пункту четвертого статті 9 Закону № 20ІІ-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №260), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Державної прикордонної служби, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Аналогічні приписи містить і пункт 11 розділу XXXIV Порядку №260.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 10 розділу XXXIV Порядку №260).

Отже, одним із видів додаткової винагороди на період дії воєнного стану є додаткова винагорода військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

Зміст наведених положень Закону № 2011-XII, Постанови № 168 та Порядку № 260 дає можливість зрозуміти, що додаткова винагорода військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення, як вид доходу (виплат) військовослужбовцям є частиною їх грошового забезпечення.

У контексті спірних правовідносин та видів грошових доходів, які підлягають компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, варто виділити заробітну плату (грошове забезпечення) та зазначити, що це схожі за функцією виплати (винагорода за службу / роботу), але різні за юридичною природою.

Так, заробітна плата регулюється нормами Кодексу законів про працю України та Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці».

Вона є винагородою, обчисленою у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу згідно з трудовим договором.

У свою чергу, грошове забезпечення регулюється спеціальним законодавством, зокрема нормами Закону №2011-ХІІ, профільними постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства оборони України. Це не оплата за «роботу» в класичному розумінні, а засіб стимулювання та забезпечення життєдіяльності особи, яка виконує державну функцію з оборони країни.

Однією з умов для порушення особою питання про виплату їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є проведення з нею повного розрахунку (тобто хоча і не своєчасне, але фактичне отримання тих доходів, про компенсацію втрати частини яких просить особа).

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.08.2023 у справі №380/103/22 зазначено, що виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Оскільки суб`єкт владних повноважень не здійснив виплату доходу, компенсація втрати частини якого була предметом спору у цій справі, то пред`явлені позовні вимоги є передчасними.

Отже, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом №2050-ІІІ, за сукупності таких умов:

1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць;

2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер;

3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

Предметом спору, що переданий на вирішення суду, не є питання невиплати самої додаткової винагороди, що підлягає виплаті особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях, а винятково корегування такої виплати на індекс інфляції (індекс споживчих цін), що згідно з чинним законодавством допускається лише в частині тих доходів, які не мають разового характеру.

Оскільки пунктом 2 розділу І Порядку №260 чітко визначено, що виплачена позивачу додаткова винагорода має одноразовий характер, то немає підстав для застосування у цій справі приписів Закону №2050-ІІІ та зобов`язання нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою відповідної додаткової винагороди.

Додаткова винагорода, встановлена Постановою №168 на період дії воєнного стану, є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця, тобто є доходом, що має разовий характер, у зв`язку із чим приписи Закону №2050-III на спірні правовідносини не поширюються, а компенсація втрати частини таких доходів у разі затримки їх виплати стягненню не підлягає.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026 по справі №Пз/990/14/24 (№280/8933/24), яка набрала законної сили і є зразковим рішенням.

Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, суд приходить до висновку, що правових підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, встановленої Постановою №168 на період дії воєнного стану, у відповідача не було.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість в даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 06 жовтня 2026 року.

Суддя Олексій КОТЕНЬОВ