Рішення № 140354415, 05.10.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 р. № 520/16056/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ольги Горшкової, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №057050013137 від 09.06.2026 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 з 08 травня 2026 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 із зарахуванням до страхового стажу період навчання 01.09.1991 21.06.1994, та часу догляду непрацюючої матері за малолітньою дитиною, до досягнення дитиною 3-річного віку: 01 лютого 2004 28 лютого 2004; 01 березня 2004 30 березня 2004; 01 квітня 2004 29 квітня 2004; 01 травня 2004 30 травня 2004; 01 червня 2004 24 червня 2004; 01 липня 2004 -25 липня 2004; 01 серпня 2004 25 серпня 2004; 01 вересня 2004 25 вересня 2004; 01 жовтня 2004 26 жовтня 2004; 01 листопада 2004 24 листопада 2004; 01 грудня 2004 26 грудня 2004.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що ОСОБА_1 01.06.2026 звернулась через портал електронних послуг до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №057050013137 від 09.06.2026 позивачу вирішено відмовити в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058-IV у зв`язку недосягненням пенсійного 55-річного віку. Позивач з такими діями відповідача не погоджується, вважає відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах по Списку № 2 протиправною, оскільки зазначена відмова, порушує встановлене статтею 46 Конституції України його право на соціальне забезпечення, у зв`язку із чим звернулась до суду з зазначеним позовом.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, відповідно до якого зазначив, що на день подання заяви про призначення пенсії вік позивача становить 50 років. Страховий стаж Позивача становить 26 років 10 місяців 18 днів. Пільговий стаж із шкідливими та важкими умовами праці за Списком №2 становить 12 років 09 місяців 07 днів.

За наслідками розгляду заяви позивача про призначення пенсії та доданих до неї документів: 1) до страхового стажу не враховано період навчання з 01.09.1994 по 21.06.1994, згідно з дипломом НОМЕР_1 від 21.06.1994, оскільки дата початку навчання календарно перевищує дату закінчення навчання; 2) до пільгового стажу за Списком № 2 зараховано період роботи з 14.05.2009 по 15.06.2022 на посаді машиніста котлів, згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 07.04.2026 № 168 за фактично відпрацьований. У зв`язку з викладеним, за наслідками розгляду заяви позивача та доданих до неї документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийнято рішення від 09.06.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відсутнє, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу в шкідливих та важких умовах праці та в зв`язку з недосягненням пенсійного віку. Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 09.06.2026 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, є правомірними та законними, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розгляд справи відбувається з урахуванням днів перебування судді Ольги Горшкової у відпустці та на навчанні.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 01.06.2026 звернулась через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з наданням пакету необхідних документів для призначення пенсії на пільгових умовах.

09.06.2026 за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області розглянуто заяву та додані до неї документи та прийнято рішення №057050013137 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058.

У вищевказаному рішенні було зазначено, що на день подання заяви про призначення пенсії вік позивача становить 50 років. Страховий стаж позивача становить 26 років 10 місяців 18 днів. Пільговий стаж із шкідливими та важкими умовами праці за Списком №2 становить 12 років 09 місяців 07 днів.

За наслідками розгляду заяви позивача про призначення пенсії та доданих до неї документів: 1) до страхового стажу не враховано період навчання з 01.09.1994 по 21.06.1994, згідно з дипломом НОМЕР_1 від 21.06.1994, оскільки дата початку навчання календарно перевищує дату закінчення навчання;

2) до пільгового стажу за Списком № 2 зараховано період роботи з 14.05.2009 по 15.06.2022 на посаді машиніста котлів, згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 07.04.2026 №168 за фактично відпрацьований час.

Вирішено відмовити в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058-IV у зв`язку недосягненням пенсійного 55-річного віку.

Позивач з такими діями відповідача не погоджується, вважає відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах по Списку № 2 протиправною, у зв`язку із чим звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом №1058-IV.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності до пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Щодо недосягнення позивачем встановленого законодавством для призначення пенсії за віком на пільгових умовах віку, суд зазначає наступне.

Так, 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.».

За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість, відповідно до п. «б» ст. 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

У подальшому Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини вказаного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.».

Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Так, оскільки норми вищевказаних законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

За вказаних обставин у справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Виходячи з наведеного, жінкам, які досягли 50 років, пенсія за віком на пільгових умовах за Списком № 2 може бути призначена за наявності стажу роботи 25 років, з яких не менше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.

При цьому, згідно з наданими документами судом також встановлено, що безпосередній страховий стаж ОСОБА_1 становить 26 років 10 місяців 18 днів, пільговий стаж із шкідливими та важкими умовами праці за Списком №2 становить 12 років 09 місяців 07 днів, про що саме відповідачем зазначено у спірному рішенні.

Отже, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, адже позивачка досягла 50-річного віку, має більше 20 років страхового стажу та більше 10 років пільгового стажу.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1994 по 21.06.1994, згідно з дипломом НОМЕР_1 від 21.06.1994, оскільки дата початку навчання календарно перевищує дату закінчення навчання, суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту диплому НОМЕР_1 , який (мовою оригіналу): «видано ОСОБА_2 в тому, що вона 1 вересня 1994 р. вступила до Маріупольського професійно-технічного училища №4 і 20 червня 1994 р. закінчила повний курс названого училища за професією машиніст крана (кранівниця) по управлінню мостовими і козловими кранами і здобула загальну середню освіту. Рішенням державної кваліфікаційної комісії від 21 червня 1994 р. присвоєно кваліфікацію машиніст крана (кранівниця) по управлінню мостовими і козловими кранами 4 (четвертого) розряда». Диплом видано 21 червня 1994р. Реєстраційний номер 4888.

Згідно з п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закон України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Аналогічна за змістом вимога, міститься і в абзаці 1 пункту 26 Положення про професійно-технічний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1998 № 1240, час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі до безперервного і до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за одержаною професією не перевищує трьох місяців.

Згідно із пунктом 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Відповідно до паспорта громадянина України № НОМЕР_2 , виданого 08.04.2019 органом 1436, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підтвердження здобуття позивачем неповної середньої освіти надано свідоцтво від 11 червня 1991 року, видане середньої школою №52 міста Маріуполя Донецької області.

Отже, оскільки позивач ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на день видачі диплому НОМЕР_1 від 21 червня 1994 року досягла віку 18 років.

В даному випадку на підтвердження навчання у Маріупольському професійно-технічному училищі №4 та здобуття робітничої спеціальності (машиніст крана (кранівниця) по управлінню мостовими і козловими кранами) позивачем надано диплом НОМЕР_1 , виданий 21.06.1994, з якого вбачається, що дата початку навчання (01.09.1994) календарно перевищує дату закінчення (21.06.1994).

Разом із тим суд вважає, що при видачі вказаного документа співробітниками навчального закладу було допущено технічну/логічну помилку, оскільки, як вбачається із запису №1 у трудовій книжці НОМЕР_3 від 22.06.1994 року, виконаний першим роботодавцем позивача (Державний концерн «АЗОВМАШ» м. Маріуполя), період навчання з 01.09.1991 по 21.06.1994 року підтверджений останнім, з посиланням на Диплом № НОМЕР_4 від 21.06.1994.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Отже, надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.

Доказів на підтвердження недостовірності записів в трудовій книжці позивача щодо спірних періодів відповідачем суду не надано.

Крім того, судом береться до уваги, що у відповідь на адвокатський запит №32 від 25.03.2026 Маріупольський професійний машинобудівний ліцей повідомив листом №11 від 25.03.2026, що у

зв`язку зі збройною агресією військових формувань РФ у м. Маріуполі у 2022 році архіви Маріупольського професійного машинобудівного ліцею не були евакуйовані і залишились на тимчасово окупованій території. Відтак, підтвердити навчання ОСОБА_4 в Професійно-технічному училищі №4 у період з 01 вересня 1991 року по 21 червня 1994 року наразі неможливо.

Враховуючи викладене, суд вважає, що період навчання ОСОБА_1 з 01 вересня 1991 21 червня 1994 має бути зарахований до страхового стажу.

Щодо не зарахування періодів часу догляду непрацюючої матері за малолітньою дитиною до досягнення нею 3-річного віку, а саме з 01 лютого 2004 28 лютого 2004; 01 березня 2004 30 березня 2004; 01 квітня 2004 29 квітня 2004; 01 травня 2004 30 травня 2004; 01 червня 2004 24 червня 2004; 01 липня 2004 -25 липня 2004; 01 серпня 2004 25 серпня 2004; 01 вересня 2004 25 вересня 2004; 01 жовтня 2004 26 жовтня 2004; 01 листопада 2004 24 листопада 2004; 01 грудня 2004 26 грудня 2004, суд зазначає наступне

За змістом п. 8 ч. 1ст. 11 Закону № 1058-1V загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.

У відповідності до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до страхового стажу прирівнюється весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004 року, тобто ті періоди трудової діяльності до 1 січня 2004 року, як це передбачено нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-ХІІ).

Вимогами ч. З ст. 56 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно пункту 11 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 № 637 (Порядок №637), час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Так, на підтвердження часу догляду позивача за дитиною до досягнення нею 3-річного віку надано свідоцтво про народження НОМЕР_5 , видане 03.06.2003 Відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневого районного управління юстиції м. Маріуполя Донецької області.

Крім того в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка форми ОК-5) наявна інформація з кодом ЄДРПОУ страхувальника 00191158 про звітній 2004 рік за кодом підстави БСВ ЗПЗ056Ж1 12 місяців.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Відповідно до пункту 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Наведені норми дозволяють дійти висновку, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не ставить під сумнів факт, що до досягнення дитиною 3-річного віку позивач не працювала.

Враховуючи, що нормами Порядку №637 не передбачено надання особами, які звертаються із заявою про призначення пенсії, додаткової інформації про факт догляду матері за дітьми до досягнення ними трирічного віку або проставлення на свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта дитиною, суд вважає, таку підставу для відмови у зарахуванні до страхового стажу позивачки періодів перебування у декреті, безпідставною, та таку, що не узгоджується із нормами наведених положень законодавства.

Отже, періоди перебування позивача у відпустках по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Так, із оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №057050013137 від 09.06.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, вбачається, що відповідачем взагалі не надано оцінку вказаному періоду, не зазначено причин не зарахування вказаного стажу до пільгового.

Таким чином враховуючи вищевикладене, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №057050013137 від 09.06.2026 не відповідає загальним вимогам, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, а саме критеріям обґрунтованості та вмотивованості, відповідно до яких пенсійний орган мав навести переконливі та зрозумілі мотиви його прийняття.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що рішення №057050013137 від 09.06.2026 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, надано не було.

Щодо обраного способу захисту порушеного права позивача суд враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності з Рекомендаціями №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженнями є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Згідно з науковим висновком Верховного Суду від 13.04.2018 щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією:

- дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

В свою чергу, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не може безпідставно втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При вирішенні вказаного спору, суд не перебирає на себе властиві суб`єкта владних повноважень функції, а лише надає правову оцінку спірним правовідносинам і визначає належний спосіб захисту з урахуванням вимог статті 245 КАС України.

Отже, належним та ефективним способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №057050013137 від 09.06.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.06.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно п. 2 ч. 2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, зарахувавши до страхового стажу період навчання 01.09.1991 21.06.1994, та часу догляду непрацюючої матері за малолітньою дитиною, до досягнення дитиною 3-річного віку: 01 лютого 2004 28 лютого 2004; 01 березня 2004 30 березня 2004; 01 квітня 2004 29 квітня 2004; 01 травня 2004 30 травня 2004; 01 червня 2004 24 червня 2004; 01 липня 2004 -25 липня 2004; 01 серпня 2004 25 серпня 2004; 01 вересня 2004 25 вересня 2004; 01 жовтня 2004 26 жовтня 2004; 01 листопада 2004 24 листопада 2004; 01 грудня 2004 26 грудня 2004.

В іншій частині позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54008, ЄДРПОУ 13844159) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №057050013137 від 09.06.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.06.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно п. 2 ч. 2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, зарахувавши до страхового стажу період навчання 01.09.1991 21.06.1994, та часу догляду непрацюючої матері за малолітньою дитиною, до досягнення дитиною 3-річного віку: 01 лютого 2004 28 лютого 2004; 01 березня 2004 30 березня 2004; 01 квітня 2004 29 квітня 2004; 01 травня 2004 30 травня 2004; 01 червня 2004 24 червня 2004; 01 липня 2004 -25 липня 2004; 01 серпня 2004 25 серпня 2004; 01 вересня 2004 25 вересня 2004; 01 жовтня 2004 26 жовтня 2004; 01 листопада 2004 24 листопада 2004; 01 грудня 2004 26 грудня 2004.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54008, ЄДРПОУ 13844159) судовий збір у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири ) грн. 96 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Ольга Горшкова