Ухвала суду № 140352978, 06.10.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/30747/26

УХВАЛА

06 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРТСГРУПП» про забезпечення його позову до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління ДПС в Одеській області №9569-п від 17.09.2026 року Про внесення змін до наказу Головного управління ДПС в Одеській області від 12.08.2025 №8467- п.

Ухвалою судді від 06.10.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Разом із адміністративним позовом до надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупиненням дії Наказу Головного управління ДПС в Одеській області №9569-п від 17.09.2026 «Про внесення змін до наказу Головного управління ДПС в Одеській області від 12.08.2025 №8467-п» до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРТСГРУПП» до Головного управління ДПС в Одеській області; заборони Головному управлінню ДПС в Одеській області вчиняти дії з проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРТСГРУПП» (код ЄДРПОУ 43936864), призначеної на підставі Наказу №9569-п від 17.09.2026, до набрання законної сили рішенням суду у зазначеній справі.

В обґрунтування заяви зазначено, що Наказ №9569-п від 17.09.2026 року прийнято Відповідачем з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений законом: контролюючий орган в односторонньому порядку, шляхом внесення змін до раніше прийнятого й нереалізованого наказу, змінив вид документальної перевірки з виїзної на невиїзну та звузив період, що підлягає перевірці, що не передбачено Податковим кодексом України та суперечить частині другій статті 19 Конституції України. Це, серед іншого, свідчить про очевидні ознаки протиправності оскаржуваного акта в розумінні пункту 2 частини другої статті 150 КАС України.

Якщо дію Наказу №9569-п не буде зупинено, Відповідач розпочне 19.10.2026 документальну позапланову невиїзну перевірку Позивача. Проведення такої перевірки на підставі акта, законність якого оспорюється, що може спричинити Позивачу негативні наслідки, які неможливо буде усунути навіть у разі задоволення позову: перевірка потребуватиме залучення працівників та ресурсів Позивача для надання пояснень і документів; за результатами перевірки контролюючий орган може скласти акт та прийняти податкові повідомлення-рішення, застосувати штрафні (фінансові) санкції; факт проведення перевірки та її наслідки не можуть бути автоматично анульовані визнанням Наказу №9569-п протиправним, оскільки на момент ухвалення судового рішення перевірка вже буде завершена, а її результати оформлені й, можливо, оскаржені в окремому порядку.

Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист порушених прав Позивача та виконання майбутнього рішення суду в частині визнання Наказу №9569-п від 17.09.2026 року 2 протиправним, що відповідає підставам, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України. Обраний захід забезпечення позову є співмірним із заявленою позовною вимогою, оскільки стосується виключно оскаржуваного Наказу №9569-п та дій з його виконання, не зачіпає інших прав чи інтересів Відповідача і не покладає на нього додаткових обов`язків, а лише тимчасово зупиняє чинність акта до вирішення спору по суті, як цього вимагає частина друга статті 151 КАС України щодо співмірності заходів забезпечення позову

У разі, якщо наказ про проведення перевірки який є предметом спору, буде реалізовано контролюючим органом шляхом його застосуванням (фактичне проведення перевірки), то його подальше оскарження буде неможливим, оскільки такі позовні вимоги не будуть підлягати розгляду в порядку жодного судочинства, відтак це призведе до неможливості відновлення порушеного права платника податків.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову в заявлений спосіб.

Згідно з ч.1, ч.2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з ч.1 ст.154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів задля створення можливості реального виконання у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача (заявника).

Суд зазначає, що вищезазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача (заявника) та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.

Тобто інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до вирішення спору по суті, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом. Підстави для забезпечення позову повинні бути доведені відповідними доказами.

Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з правовими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Такий правовий висновок також викладено в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 (справа №826/9263/17, адміністративне провадження №К/9901/44796/18).

В той же час, Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі № 800/521/17 (ЄДРСРУ № 73082059) зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

В питанні вжиття заходів забезпечення позову Верховний Суд сформував сталу правову позицію щодо застосування норм процесуального права, яка полягає в наступному: "Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі".

Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №826/16509/18 та від 26.12.2019 у справі № 640/13245/19, від 20.03.2019 у справі №826/14951/18.

У контексті співмірності суди також повинні перевіряти не тільки співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, а й надавати оцінку порушеному праву позивача, про захист якого він просить.

В той же час, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

З огляду на предмет спору, викладене свідчить про непропорційність та неспівмірність заходів забезпечення позову, про які просить позивач, а отже й про відсутність підстав для їх застосування.

При цьому заходи щодо забезпечення позову повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. Забезпечивши позов шляхом заявленої заборони, суд фактично ухвалить рішення без розгляду справи по суті, оскільки завчасно надасть оцінку правомірності та законності спірному акту (в оскаржуваній частині), який є предметом спору, що не відповідає меті застосування інституту забезпечення позову.

Суд зазначає, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, який слугує виключно підставою для початку процедури податкового контролю. Само по собі призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки не спричиняє безпосереднього та невідворотного настання негативних наслідків для майнового стану чи ділової репутації позивача.

Посилання заявника на те, що проведення перевірки потребуватиме залучення працівників підприємства та витрачання ресурсів для підготовки документів і надання пояснень, суд оцінює критично. Зазначені обставини є звичайними організаційними процесами у поточній господарській діяльності будь-якого підприємства під час здійснення державою своїх контролюючих функцій. Відволікання матеріальних чи людських ресурсів не є тотожним поняттю «істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду», з яким стаття 150 КАС України пов`язує необхідність вжиття заходів забезпечення.

Доводи позивача про очевидну протиправність зміни виду та періоду перевірки потребують дослідження доказів виключно під час розгляду справи по суті. Задоволення заяви шляхом зупинення дії наказу фактично означатиме вирішення спору наперед та непропорційне втручання у дискреційні повноваження податкового органу.

Таким чином, оскільки заявлений позивачем спосіб забезпечення позову не відповідає вищезазначеним критеріям та принципам інституту забезпечення позову, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 150, 153 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАВИВ:

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРТСГРУПП» про забезпечення його позову до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк