Ухвала суду № 140352674, 05.10.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11575/26

УХВАЛА

05 жовтня 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Хурса О. О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до держави України в особі Міністерства юстиції України, держави України в особі Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д.М. про визнання протиправними та скасування постанови, актів, дій та рішень, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі Міністерства юстиції України, держави України в особі Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д.М., в якому просить визнати протиправними та скасувати постанову, акти, дії та рішення, стягнути моральну шкоду.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.08.2026 вищезазначену позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10-денний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків шляхом подання до суду: 1 - належним чином оформленої позовної заяви з додержанням вимог ст. 160 та 161 Кодексу адміністративного судочинства України, 2 - заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску та 3 - оригіналу документа про сплату судового збору у сумі 17302,4 грн.

На виконання ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 19.08.2026 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків.

Проаналізувавши заяву про усунення недоліків в частині обґрунтованого розрахунку суми, що стягується, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За приписами частини першої ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів (п. 1 ч. 2 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тобто, питання, пов`язані з обчисленням строку звернення до адміністративного суду, його поновленням, а також наслідки пропуску такого строку чітко врегульовано положеннями законодавства.

Окрім цього, частина друга ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язує учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. На цьому ж наголошено і у частині першій ст. 45 цього ж Кодексу, якою передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Отже, наведені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України конкретизують характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.05.2020 у справі № 826/22361/15.

Питання, пов`язані з оцінкою поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, неодноразово вирішувалось й Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 27.05.2020 у справі № 9901/546/19 висловлено правову позицію про те, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

На думку суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом десяти днів від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти, як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

З матеріалів спрви вбачається відповідь № 6658 від 04.06.2024 на заяву позивача про закінчення виконавчого провадження № 67200110 від 20.10.2021, що свідчить що позивач знав про відкриття вищезазначеної постанови в момент подання заяви про закінчення виконавчого провадження № 67200110 від 20.10.2021, а саме 09.05.2024.

Водночас з позовом до суду позивач звернувся лише 22.04.2026, тобто з пропуском десятиденного строку звернення до суду.

Крім того, в обгрунтування триваючого пропорушення позивач у заяві про поновлення строку зазначає про акти, дії та бездіяльність та рішення, які також просить вивзнати неправомірними, водночас не вказує які саме акти, дії та рішення він вважає неправомірними.

Позивач також посилається на поважність та значущість виконавчого провадження, отримання доступу до матеріалів виконавчого провадженння лише під час підготовки звернення до суду, военний стан, а також утримання сім`ї та перезавантаженість іншими судовими справами.

Суд приходить до висновку про відсутність поважності причин прокуску строку звернення до суду, а також про відсутність доказів на підтведження поважності причин пропуску строку звернення до суду наведених у доводах позивача.

Крім того, в частині позову про визнання неправомірними акти, дії та рішення зареєстровані в АСВП № 67200110, позивач не вказує які саме акти, дії та рішення він вважає неправомірними та не зазначає конкретної дати та номеру відмови в закінченні виконавчого провадження приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д.М.

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення суд враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі.

Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися, як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Щодо посилання позивача на введення воєнного стану, що на його думку є підставою для поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд наголошує, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.12.2022 у справі № 990/102/22, зауважила, що обставина повномасштабного вторгнення на територію України могла унеможливити дотримання встановленого законом процесуального строку, однак поважними такі причини можна визнати лише за умови надання до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку.

Таким чином, позивчем не надано доказів поважності пропусту строку звернення до суду.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що оскаржувана ним бездіяльність відповідача має ознаки тривалого правопорушення.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем не надано суду доказів триваючої неможливості звернення ним до суду з відповідним позовом в межах строку звернення.

Інших причин поважності пропуску строку звернення до суду позиваче у клопонанні не наведено, та доказів на їх підтвердження не надано.

Щодо клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору.

Відповідно до частини першої ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Згідно із ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Таким чином, звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов`язком суду.

Частиною першою ст. 8 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік;

2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Відповідно до частини третьої ст. 8 Закону України «Про судовий збір» при визначенні майнового стану особи для цілей цієї статті суд може враховувати інформацію про розмір доходів за попередній календарний рік, перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, наявність у власності нерухомого, рухомого майна та/або іншого цінного майна, а також інші обставини, які мають значення для оцінки майнового стану особи.

Аналіз цих норм дає підстави вважати, що сторона повинна навести обставини, які свідчать про її незадовільне (скрутне) матеріальне становище та подати суду відповідні докази.

Доказами, на підставі яких суд може вирішити питання щодо звільнення (відстрочення або розстрочення) від сплати судового збору, є: довідка про доходи за попередній календарний рік разом із відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків, про склад сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків, а також інші документи, що підтверджують майновий стан сторони.

Наведеними нормами Закону України «Про судовий збір» установлено чіткий і вичерпний перелік підстав, а також суб`єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, з огляду на майновий стан, суд може, звільнити особу, яка звертається до суду, від сплати судового збору або розстрочити чи відстрочити сплату особою судового збору.

Аналогічна позиція була висловлена Великою палатою Верховного Суду в ухвалі від 10.09.2025 у справі № 990/334/25.

Позивач також у клопотанні посилається на надання довідки про розмір заробітної плати з три місяці, водночас вказаних докізів не надає, що унеможливлює надання оцінки даним доказам.

Так, на підтвердження клопотання про відстрочення сплати судового збору позивачем не надано жодного доказу, зокрема, довідки органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік або про не отримання пенсії, довідки податкового органу про інші доходи за попередній календарний рік, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідки податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо.

Перевіривши матеріали справи та доводи клопотання позивача, судом встановлено, що ним не надано суду доказів наявності умов, передбачених ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», для вирішення питання, щодо відстрочення від сплати судового збору.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в ухвалі від 31.05.2018 у справі № 336/5480/17, від 08.01.2019 у справі № 823/2107/18, від 02.09.2022 у справі № 160/19572/21.

Щодо змісту позовних вимог в частині стягнення з державного бюджету моральної шкоди, суд звертає увагу, що відповідачами у адміністративній справі виступають суб`єкти владних повноважень, які допустили порушення законних прав, свобод та інтересів особи.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Вказані положення кореспондуються з нормами ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною другою ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як слідує зі змісту позовної заяви, відповідачами визначено - державу Україну в особі Міністерства юстиції України, державу Україну в особі Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д.М.

Разом з тим, позивач простить стягнути моральну шкоду з державного бюджету.

Суд, зауважує, що належним способом захисту в адміністративному судочинстві є стягнення коштів на відшкодування шкоди саме з відповідача - суб`єкта владних повноважень, який заподіяв таку шкоду своїми протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

При цьому визначення «стягнути з державного бюджету моральну шкоду» не містить найменування суб`єкта, з рахунків якого слід здійснити відповідне списання, суперечить положенням Кодексу адміністративного судочинства України та бюджетному законодавству. Відтак, наведена прохальна частина позову містить ознаки неналежного суб`єктного складу учасників справи.

Відповідно до пункту першого частини четвертої ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Враховуючи положення пункту першого частини четвертої ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України та те, що недоліки позовної заяви не усунені, позовна заява підлягає поверненню позивачеві.

Одночасно суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

На підставі викладеного та керуючись ст. 169 та 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до держави України в особі Міністерства юстиції України, держави України в особі Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської Області, приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д.М. про визнання протиправною та скасування постанови - повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Олександр ХУРСА