Рішення № 140350695, 06.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокуСправа №160/23953/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качанка О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі справу за позовом адвоката Пацкова Миколи Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 до Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Пацкова Миколи Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) до Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області (далі також - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення 63 сесії VIII скликання Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області № 1614 від 19 червня 2026 року «Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для городництва»;

- зобов`язати Обухівську селищну раду Дніпровського району Дніпропетровської області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для городництва (код КВЦПЗ 01.07), орієнтовною площею 0,6000 га, яка розташована на території Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, згідно із заявою ОСОБА_1 від 23 лютого 2026 року (номер реєстрації у ЦНАП: 197008-000953-065-06-2026).

В обґрунтування позову зазначено, що 23 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для городництва, яка розташована на території Обухівської селищної ради, бажана земельна ділянка була детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцем розташування. До заяви була додана копія посвідчення учасника бойових дій, яке підтверджує пільги ОСОБА_1 щодо отримання земельної ділянки.

Рішенням № 1614 від 19.06.2026 Обухівської селищної ради 63 сесії VIII скликання відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для городництва (КВЦПЗ 01.07).

Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 26.08.2026 надав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

23.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до Обухівської селищної ради через ЦНАП із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для городництва орієнтовною площею 0,6000 га. Номер реєстрації заяви у ЦНАП - 197008-000953-065-06-2026. До заяви були додані графічні матеріали, на яких позивачем визначено бажане місце розташування та орієнтовний розмір земельної ділянки.

Відповідач не заперечує самого факту звернення позивача та наявності у нього передбачених законом прав, пов`язаних зі статусом учасника бойових дій.

Разом з тим, відповідач вказує, що наявність у особи статусу учасника бойових дій не звільняє орган місцевого самоврядування від обов`язку при вирішенні земельного питання дотримуватися вимог Земельного кодексу України, містобудівної документації та інших нормативно-правових актів.

Право особи на отримання земельної ділянки має реалізовуватися у порядку та за умов, визначених законом.

Обухівською селищною радою при розгляді звернення позивача було встановлено, що земельна ділянка, яку він бажає отримати в оренду для городництва, розташована в межах території житлової забудови відповідно до чинної містобудівної документації - генерального плану селища Обухівка.

При цьому позивач просить надати земельну ділянку за цільовим призначенням для городництва - КВЦПЗ 01.07.

Таким чином, заявлене позивачем використання земельної ділянки не відповідає встановленому містобудівною документацією функціональному використанню відповідної території.

Зазначена обставина була доведена до відома позивача ще до прийняття оскаржуваного рішення. Зокрема, Обухівська селищна рада повідомляла, що земельна ділянка розташована в межах території житлової забудови відповідно до чинної містобудівної документації та що розміщення земельної ділянки для ведення городництва не відповідає вимогам містобудівної документації та законодавства у сфері містобудівної діяльності.

Отже, при прийнятті рішення № 1614 від 19.06.2026 відповідач врахував конкретну характеристику місця розташування земельної ділянки, зазначеного позивачем у графічних матеріалах.

31.08.2026 представником позивача подано відповідь на відзив в обґрунтування якої зазначено, що надані відповідачем копії архівних схематичних планів, перспектив розвитку не є належною містобудівною документацією в розумінні ч. 1 ст. 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а тому не можуть слугувати підставою для відмови.

В офіційній відповіді на звернення позивача відповідач письмово підтвердив, що будь-які містобудівні обмеження, обтяження, червоні лінії чи комунікації на бажаній ділянці відсутні. На думку позивача, ця обставина повністю спростовує ключовий аргумент відзиву про неможливість надання ділянки з містобудівних міркувань. Ведення городництва, на земельній ділянці наданій в оренду, не передбачає зведення капітальних споруд і не перешкоджає жодним перспективам розвитку території, а навпаки поповнює бюджет орендною платою та земельним податком.

Тож, позивач вважає, що Обухівська селищна рада не навела жодного правомірного аргументу на захист свого рішення та не надала належних доказів на обґрунтування своєї позиції.

Ухвалою суду від 11.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 10.09.2026 витребувано у відповідача додаткові докази у справі.

Ухвалою суду від 21.09.2026 повторно витребувано у відповідача додаткові докази у справі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру від 11.08.2026 № 3159525, посвідченням серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 звернувся до Обухівської селищної ради із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,6000 га для подальшого отримання її в оренду для городництва. До цієї заяви додано, зокрема, викопіювання з кадастрової карти, згідно з якою бажана земельна ділянка розташована в районі АДРЕСА_2 .

Рішенням шістдесят третьої сесії восьмого скликання Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 19.06.2026 № 1614 відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 0,6000 га для городництва (код КВЦПЗ 01.07), що розташована на території Обухівської селищної територіальної громади Дніпровського району Дніпропетровської області.

Підставою для відмови зазначено невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній документації (ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України). Відповідно до містобудівної документації (схематичний план 12.1997 року смт. Кіровське, проект встановлення меж 2003 року), бажана земельна ділянка відноситься до функціональної зони земель житлової та громадської забудови (код 02.01) - житловий масив/перспектива розвитку, що унеможливлює її відведення для потреб городництва.

Не погоджуючись з наведеним рішення відповідача, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам) справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами пунктів «а» та «в» частини 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської Ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до частини 1 статті 36 Земельного кодексу України громадянам або їх об`єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва.

Площа земельної ділянки, що надається громадянину в оренду для городництва, не може перевищувати 0,6 гектара.

За приписами частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі:

проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) та/або надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

технічних документацій із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок у разі поділу та/або об`єднання земельних ділянок.

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Згідно з частиною 2 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за документацією із землеустрою, звертається з заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У заяві зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До заяви додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 3 статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає заяву і дає дозвіл на розроблення документації із землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації заяви Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, і якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, має право звернутися до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою на земельну ділянку.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 123 Земельного кодексу України, розглядає заяву і дає дозвіл на розроблення документації із землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні. Підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою визначені частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України та їх перелік є вичерпним.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,6000, розташованої в районі вулиці Тополиної, 7, Обухівської селищної територіальної громади, Дніпровського району, Дніпропетровської області, з подальшою передачею її в оренду для городництва.

Спірним рішенням Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 19.06.2026 № 1614 позивачу відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,6000 га для городництва (код КВЦПЗ 01.07), що розташована на території Обухівської селищної територіальної громади Дніпровського району Дніпропетровської області, у зв`язку з невідповідністю місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній документації, оскільки бажана земельна ділянка відноситься до функціональної зони земель житлової та громадської забудови (код 02.01) - житловий масив/перспектива розвитку.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у свої постановах, зокрема, від 19.08.2021 у справі № 0640/3492/18, від 28.09.2021 у справі № 462/4395/17, від 25.05.2022 у справі № 620/1060/21, неодноразово наголошував на тому, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Матеріали справи свідчать, що до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою позивачем було додано всі необхідні документи, в тому числі, графічні матеріали, на якій було помічено бажану земельну ділянку.

В той же час, як вже мовилось, в оскаржуваному рішенні відповідача в якості підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для городництва зазначено, що заявлена ініціатива суперечить містобудівній документації.

При цьому, відповідач посилається на те, що згідно з даними містобудівної документації запитувана земельна ділянка відноситься до функціональної зони земель житлової та громадської забудови.

Водночас відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження наведених в оскаржуваному рішенні підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для городництва, а саме щодо належності цієї ділянки до вказаної функціональної зони.

Зі свого боку судом витребовувались у відповідача відповідні докази, зокрема, які були покладені в основу оскаржуваного в цій справі рішення відповідача.

На виконання ухвал суду про витребування доказів відповідачем надано пояснення та матеріали, в тому числі, на які містяться посилання в оспорюваному рішенні. Проте з наданих документів неможливо достеменно встановити, що земельна ділянка, стосовно якої подано заяву, дійсно відноситься до функціональної зони житлової та громадської забудови.

Відповідач в обґрунтування оскаржуваного рішення посилається на висновок відділу містобудування та архітектури, рекомендації постійної комісії селищної ради з питань земельних відносин. Однак, суд зазначає, що до матеріалів справи відповідачем не надано жодних первинних документів, які чітко підтверджували б належність бажаної позивачем земельної ділянки до вищевказаної зони.

Надані ж відповідачем схематичні плани є лише узагальненими графічними матеріалами, з яких неможливо достеменно встановити межі та функціональне призначення земельної ділянки.

Отже, матеріали справи свідчать, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування обставин, покладених в основу спірного рішення.

Разом з тим суд зазначає, що рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим, тобто прийнятим на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених належними, допустимими та беззаперечними доказами. Прийняття індивідуального акта за відсутності належного фактичного та документального обґрунтування свідчить про його неналежність та протиправність.

Суд звертає увагу на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі № 461/3563/17:

«…надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. При цьому не суттєво, за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.

Під час розробки проекту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з`ясовується наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект радою буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, рада може відмовити».

Зазначені правові висновки також викладено в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі № 320/4182/20.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не виконав покладеного на нього частиною 2 статті 77 КАС України обов`язку щодо доказування правомірності свого рішення. Тож таке рішення прийнято за відсутності належних фактичних і правових підстав, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для городництва, суд зазначає таке.

Частиною 3 статті 245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, повноваження суду щодо покладення на відповідача обов`язку прийняти конкретне рішення у першу чергу залежить від встановлення наявності у відповідача у межах спірних правовідносин повноважень діяти на власний розсуд (дискреційних повноважень).

У даній справі повноваження щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано статтею 123 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

До подібного висновку дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 22.01.2020 у справі № 560/798/16-а, від 24.12.2019 у справі № 823/59/17, від 31.10.2019 у справі № 802/1224/16-а, від 11.09.2019 у справі № 819/570/18.

Водночас зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Тож за встановлених у цій справі обставин, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки на найближчому пленарному засіданні сесії Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, за результатами розгляду якої прийняти відповідне рішення у порядку, визначеному законодавством та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Таким чином, виходячи з системного аналізу спірних правовідносин, положень законодавства та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

В позовній заяві вказано, що позивачем понесені судові витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 10000 грн, що підтверджується договором з адвокатом та квитанцією про отримання адвокатом гонорару. Вказані витрати мають бути покладеними на відповідача.

Суд зазначає, що положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині першій статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина сьома статті 139 КАС України).

Аналіз вищевикладених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку.

При визначенні суми відшкодування інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Подібний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.

Як вже зазначалося вище, у позові вказано, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу адвоката складають 10000,00 грн. На підтвердження цих витрат надано копії договору про надання правової допомоги адвоката та представництво від 08.07.2026 (далі - Договір) та квитанції від 08.07.2026 про отримання адвокатом гонорару в розмірі 10000,00 грн.

Дослідженням Договору судом встановлено, що цей договір укладений між адвокатом Пацковим Миколою Леонідовичем (далі - Адвокат) та ОСОБА_1 (далі - Клієнт) по наданню правової допомоги по підготовці позову Клієнта до належного суду про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування - щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язання органу місцевого самоврядування повторно розглянути заяву особи про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, та представництво в подальшому інтересів клієнта у цій справі.

Також у пункті 4 вказаного Договору зазначено, що розмір гонорару адвоката за надання правової допомоги по підготовці позову до суду за представництво за цим договором в суді першої інстанції по справі становить 10000,00 грн, гонорар вноситься авансом.

Вказану вартість послуг було сплачено Готвянським О.Ю., що підтверджується квитанцією від 08.07.2026 про отримання адвокатом гонорару в розмірі 10000,00 грн.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, у тому числі, у рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви»).

У справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) вказано, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У зазначеному рішенні Європейського суду з прав людини також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим, Суд вказав, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Також, у постанові від 19 лютого 2020 року у справі у справі № 755/9215/15-ц Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Слід вказати, що наявність або відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення лише для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу (як це встановлено частиною сьомою статті 134 КАС), але не впливає на обов`язок суду під час вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 цього Кодексу і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22.

Перевіряючи обґрунтованість заявлених витрат на правову допомогу суд зазначає, що дана справа не є справою значної складності, судом не було встановлено наявності виключної правової проблеми при вирішенні даного спору.

Також, справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, тобто адвокат не приймав участі при розгляді справи у суді, а тому суд вважає, що заявлена сума витрат на правничу допомогу не відповідає ознакам співмірності.

Окрім того слід зазначити, що визначена між адвокатом та клієнтом сума за надані адвокатом послуги, стосується виключно відносин між клієнтом та адвокатом, та не може бути преюдиційною обставиною для суду.

До того ж слід врахувати, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а тому за правилами частини 3 статті 139 КАС України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Тобто в даному випадку тягар судових витрат не може бути покладено виключно на відповідача, оскільки це суперечитиме положенням вказаної норми адміністративно-процесуального законодавства.

Тож суд зазначає, що виходячи з наведених положень адміністративно-процесуального законодавства, а також критеріїв реальності витрат на правову допомогу в цій справі (встановлення їхньої дійсності та необхідності), доведеності таких витрат, а також обсягу задоволених позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн, що, на думку суду, є співмірною сумою для цієї справи, з урахуванням наведених висновків суду, встановлених обставин, наданих адвокатом послуг та результатів розгляду цієї справи.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов адвоката Пацкова Миколи Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) до Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області (ідентифікаційний код 04338339, місцезнаходження: (Дніпропетровська область, Дніпровський район, сел. Обухівка, вул. Центральна буд. 35) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення шістдесят третьої сесії восьмого скликання Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 19.06.2026 № 1614 «Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для городництва».

Зобов`язати Обухівську селищну раду Дніпровського району Дніпропетровської області на найближчому пленарному засіданні сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,6000 га, що розташована в районі вулиці Тополиної, 7, Обухівської селищної територіальної громади, Дніпровського району, Дніпропетровської області, для подальшого отримання її в оренду для городництва, та прийняти відповідне рішення у порядку, визначеному законодавством та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 06.10.2026.

Суддя О.М. Качанок