Рішення № 140350661, 02.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 рокуСправа №160/18445/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Рівненській області від 25.03.2026 року № 046550010092 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Рівненській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії по інвалідності від 17.03.2026 року, зарахувавши до страхового стажу: період роботи з 21.07.1991 року по 30.07.1992 року відповідно до записів його трудової книжки серії НОМЕР_1 ; період роботи з 29.07.1996 року по 30.11.1999 року та з 01.12.1999 року по 08.07.2016 року на підставі Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що 17.03.2026 року позивач звернувся до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Рішенням Головного управління ПФУ в Рівненській області від 25.03.2026 року №046550010092 у призначенні пенсії відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу тривалістю 14 років, при цьому страховий стаж позивача визначено у розмірі 9 років 1 місяць 22 дні. Так, до його страхового стажу протиправно не зараховано період роботи з 21.07.1991 року по 30.07.1992 року з підстав відсутності підпису посадової особи при внесенні запису про звільнення до трудової книжки. На думку позивача, недоліки оформлення трудової книжки, допущені адміністрацією підприємства, не можуть покладати на працівника негативні наслідки та бути підставою для незарахування фактично відпрацьованого періоду, оскільки трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Також позивач вважає безпідставним незарахування до страхового стажу періодів роботи з 29.07.1996 року по 30.11.1999 року та з 01.12.1999 року по 08.07.2016 року на території російської федерації з посиланням на припинення з 01.01.2023 року їх участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Зазначені періоди роботи мали місце під час дії вказаної Угоди, а припинення її дії у подальшому не може нівелювати вже набутий ним трудовий стаж. Відомості про зазначені періоди роботи містяться у його трудовій книжці серії НОМЕР_1 . Позивач вказує, що у разі зарахування спірних періодів роботи його загальний страховий стаж перевищуватиме необхідні 14 років, що відповідно до ст.32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є достатнім для призначення пенсії по інвалідності як особі з інвалідністю ІІ групи відповідного віку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою зобов`язано відповідача надати належним чином завірені копії пенсійної справи позивача.

Відповідачу позов з додатками та зазначена ухвала суду доставлені до його електронного кабінету 30.06.2026 року та 10.07.2026 року відповідно, що підтверджується відповідними довідками наявними в матеріалах справи. Але відзиву на позовну заяву чи будь-яких документів, що стосуються даного предмету спору, відповідач до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.

Згідно із ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву, у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що 17.03.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності.

Подана заява опрацьована з урахуванням принципу екстериторіальності Головним управлінням ПФУ в Рівненській області.

25.03.2026 року відповідачем прийнято рішення №046550010092 про відмову позивачу у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до ст.32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу тривалістю 14 років.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що на дату звернення вік позивача становив 59 років 1 місяць 13 днів, а наявний страховий стаж 9 років 1 місяць 22 дні.

За результатами розгляду доданих до заяви документів відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 21.07.1991 року по 30.07.1992 року, оскільки при звільненні відсутній підпис посадової особи, яка внесла відповідний запис до трудової книжки, що, за висновком пенсійного органу, не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58. Також не зараховано періоди роботи з 29.07.1996 року по 30.11.1999 року та з 01.12.1999 року по 08.07.2016 року, оскільки вони мали місце на території російської федерації. В обґрунтування такого висновку пенсійний орган послався на припинення з 01.01.2023 року участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

У зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 14 років позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності.

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

За приписами ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону № 1058-ІV за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно із ст.24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст.30 Закону № 1058IV, пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу.

Умовою для призначення таких пенсій за нормами Закону є наявність страхового стажу від одного до чотирнадцяти років залежно від віку особи з інвалідністю та групи інвалідності.

Згідно із Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи номер витягу 259/26/402/ВТ, дата прийняття рішення 12.03.2026 номер рішення 259/26/402/Р, ОСОБА_1 встановлено ІІ (другу) групу інвалідності.

В силу ст.32 Закону № 1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп до досягнення особою: до досягнення особою 23 років включно - 1 рік; від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 2 роки; від 27 років до досягнення особою 28 років включно - 3 роки; від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки; від 32 років до досягнення особою 33 років включно - 5 років; від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років; від 36 років до досягнення особою 37 років включно - 7 років; від 38 років до досягнення особою 39 років включно - 8 років; від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років; від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років; від 46 років до досягнення особою 48 років включно - 11 років; від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років; від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років; від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.

17.03.2026 року позивач звернувся до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності.

Однак, рішенням Головного управління ПФУ в Рівненській області від 25.03.2026 року №046550010092 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу тривалістю 14 років.

Також у спірному рішенні вказано про незарахування до страхового стажу позивача наступних періодів:

- період роботи з 21.07.1991 по 30.07.1992 згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_1 - у зв?язку з відсутністю підпису посадової особи при звільненні, що, на думку відповідача, є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58;

??- період роботи з 29.07.1996 по 30.11.1999 та з 01.12.1999 по 08.07.2016 - у зв?язку з тим, що це робота на території російської федерації, а рф з 01.01.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода СНД).

Щодо періоду з 21.07.1991 по 30.07.1992, суд зазначає наступне.

Суд враховує, що у спірний період роботи позивача порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, положення якої діяли до 29.07.1993, а з 29.07.1993 - Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.

Відповідно до п.2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться зокрема, відомості, про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), а при звільненні - в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) п.2.3 Інструкції №162.

Згідно із підпунктами 2.10 та 2.11 пункту 2 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т.п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Порядок внесення записів про трудову діяльність особи у відомостях про роботу передбачений пунктами 2.13 - 2.14 Інструкції №162.

Відповідно до п.4.1 Інструкції №162 при звільненні робочого або службовця всі записи про роботу, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Пунктом 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 року №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 17.08.1993 року за №110, передбачено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

З приписів порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, що визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 вбачається, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником. Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки вперше, в тому числі і внесення до неї записів на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки, є підприємство роботодавець, а відтак відсутня вина позивача в тому, що трудову книжку роботодавцем оформлено із порушенням.

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

За змістом пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Згідно із п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

В силу приписів чинного законодавства заповнення трудової книжки працівника здійснюється роботодавцем, а не працівником, і саме підприємство-роботодавець є відповідальним за організацію обліку трудових книжок працівників, в тому числі правильність внесення записів до них.

Враховуючи наведене, суд вважає, що виявлений відповідачем недолік оформлення трудової книжки, а саме не внесення найменування підприємства, на яке позивача було прийнято на роботу не може вважатися достатньою підставою неврахування її відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем.

Крім того суд зазначає, що позивач не може нести негативні наслідки у зв`язку із неправильним заповненням роботодавцем першої сторінки трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Відсутність посилання чи неточних записів не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність ведення та заповнення трудової книжки.

Таким чином, недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (адміністративне провадження №К/9901/2310/18).

Суд зауважує, що згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами Пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.

На працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення досліджуваного документу, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства (висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17).

Наведене додатково підтверджується тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Так, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи особи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Отже, відмова відповідача в зарахуванні зазначеного періоду роботи до стажу роботи позивача має виключно формальний характер.

Таким чином, саме по собі посилання відповідача на порушення пункту Інструкції №58 без встановлення факту недостовірності записів трудової книжки або без надання доказів того, що позивач фактично не працював у зазначений період, не може вважатися належною правовою підставою для відмови у зарахуванні такого періоду до його страхового стажу.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо незарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 21.07.1991 по 30.07.1992 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 .

Щодо припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, суд зазначає на таке.

Частиною 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 10.06.1991 року вбачається, що у спірний період він працював на наступних посадах:

- 29.07.1996 по 30.11.1999 - електрогазозварник 4 розряду у бригаді по ремонту обслуговуваного технологічного обладнання (АО «Норильський горно металлургический комбинат им. А.П. Завенягина» (мовою оригіналу));

- з 01.12.1999 по 08.07.2016 - електрогазозварник у Заполярній філії ОАО «Норильская горная компания» (надалі перейменованого в ОАО «Горно-металлургическая компания «Норильский никель», а з 01.06.2015 - у ПАО «Горно-металлургическая компания «Норильский никель» (мовою оригіналу)), зокрема:

- з 01.12.1999 - електрогазозварник 4 розряду з повним робочим днем під землею на підземному участку очисних робіт шахти «Комсомольская» рудника «Маяк»;

- з 01.02.2005 - електрогазозварник 5 розряду з повним робочим днем під землею на підземному участку очисних робіт рудника «Маяк» рудоуправління «Талнахское»;

- з 01.07.2010 - електрогазозварник 5 розряду з повним робочим днем під землею на підземному участку очисних робіт рудника «Комсомольский»;

- з 21.01.2011 - електрогазозварник 5 розряду з повним робочим днем під землею на підземному участку експлуатації та обслуговування самохідного обладнання рудника «Комсомольский»;

- з 01.01.2015 - електрогазозварник 5 розряду з повним робочим днем під землею на підземному участку експлуатації та обслуговування самохідного обладнання рудника «Маяк»;

- з 01.06.2016 по 08.07.2016 - електрогазозварник 3 розряду на участку шахтної поверхні рудника «Маяк».

Так, в оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що до страхового стажу не враховано періоди роботи в рф з 29.07.1996 року по 30.11.1999 року та з 01.12.1999 року по 08.07.2016 року, оскільки з 01.01.2023 року рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Проте, такі доводи відхиляються судом, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. була чинна як для України, так і для рф в спірні періоди роботи позивача.

Відповідно до ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та рф (далі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до ст.1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Таким чином, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Постановою КМУ від 29.11.2022 р. №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р.

Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 р.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 р. №1328 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

При цьому, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Проте, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож, припинення участі в Угоді від 13.03.1992 р., так само, як і прийняття постанови КМУ від 29.11.2022 р. №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення/перерахунок пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

За таких обставин, право позивача на обрахунок стажу при призначенні пенсії, набутого на території країни-учасниці Угоди, не може пов`язуватись з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з такою країною, оскільки у період роботи позивача в рф вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому, суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, останній не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні періодів роботи на території рф до стажу, що надає право на пенсійне забезпечення.

Суд зауважує, що оскільки позивач працював у рф в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж його роботи на території рф та, відповідно, і заробітну плату, отримувану під час виконання такої роботи.

У своєму рішенні від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно із ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

Засіб правового захисту, що передбачений зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, відповідач протиправно не врахував до страхового стажу позивача періоди його роботи з 29.07.1996 року по 30.11.1999 року та з 01.12.1999 року по 08.07.2016 року на території рф.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління ПФУ в Рівненській області від 25.03.2026 року № 046550010092 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 17.03.2026 року про призначення пенсії по інвалідності із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 21.07.1991 року по 30.07.1992 року відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , періодів роботи з 29.07.1996 року по 30.11.1999 року та з 01.12.1999 року по 08.07.2016 року на підставі Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звільнений від сплати судового збору, відтак, розподіл судових витрат між сторонами справи не здійснюється.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 25.03.2026 року № 046550010092 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.03.2026 року про призначення пенсії по інвалідності, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 21.07.1991 року по 30.07.1992 року відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , періоди роботи з 29.07.1996 року по 30.11.1999 року та з 01.12.1999 року по 08.07.2016 року на підставі Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма