Рішення № 140350429, 06.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокуСправа №160/13843/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: 22.05.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), у якій позивач просить суд:

-визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18 лютого 2021 року № Ф-13138-53У;

-зобов`язати Головне управління державної податкової служби у Дніпропетровській області вилучити з інтегрованої картки платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 37 788,74 грн (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім гривень 74 копійки).

Спір між сторонами стосується того, чи є позивач, який був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа до 01.07.2004 та не подавав державному реєстратору реєстраційної картки для включення відомостей про себе до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) і, як наслідок, чи мав він обов`язок сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за 2017-2020 роки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач 02.09.2003 отримав свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, проте після набрання чинності Законом України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою для включення відомостей про себе до ЄДР та для заміни свідоцтва на свідоцтво єдиного зразка. Відомості про позивача в ЄДР відсутні, що підтверджується листом виконавчого комітету Самарівської міської ради від 14.04.2026 № ЗВГ-440/0/12-26 та витягами з ЄДР. На переконання позивача, його свідоцтво старого зразка є недійсним, підприємницької діяльності в спірний період він не здійснював, а отже, не є платником єдиного внеску. На обґрунтування своєї позиції позивач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19. Позивач зазначає, що про існування оскаржуваної вимоги дізнався лише у квітні 2026 року після відкриття виконавчого провадження, а копію вимоги отримав 05.05.2026. Вимогу про зобов`язання вилучити суму боргу з інтегрованої картки платника позивач вважає похідною від вимоги про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня отримання ухвали подати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

09.06.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, у якій він навів причини пропуску строку звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року причини пропуску строку звернення до адміністративного суду визнано поважними, строк звернення поновлено, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року виправлено описку в найменуванні відповідача, допущену в ухвалах від 22 травня 2026 року та від 10 червня 2026 року.

19.06.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що згідно з даними інформаційно-комунікаційних систем ДПС України позивач з 12.09.2003 дотепер перебуває на податковому обліку в Самарівській державній податковій інспекції ГУ ДПС як фізична особа-підприємець у діючому статусі, а відомості про державну реєстрацію припинення його підприємницької діяльності з ЄДР до контролюючого органу не надходили. На думку відповідача, безперервний облік позивача як фізичної особи-підприємця відрізняє цю справу від справи № 260/81/19, а позивач протягом 2003-2026 років не вчиняв дій, спрямованих на припинення підприємницької діяльності, і вперше поставив питання про свій статус лише у квітні 2026 року. Також, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 та статті 7 Закону № 2464-VI фізична особа-підприємець зобов`язана сплачувати єдиний внесок у розмірі, не меншому за мінімальний страховий внесок, незалежно від отримання доходу. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності здійснюється виключно за заявою самої особи, тоді як контролюючий орган не наділений повноваженнями ініціювати таку реєстрацію. Відповідач наголосив, що вимогу сформовано на підставі даних інформаційної системи податкових органів, а розмір недоїмки в сумі 37 788,74 грн підтверджується розрахунком. Вимогу надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення (поштове відправлення № 5120601875830) за адресою: АДРЕСА_1 , і повернуто відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання». З огляду на це, вимога вважається належно врученою, а оскільки позивач її не сплатив і не оскаржив, вона набула статусу узгодженої та 21.09.2021 була передана на примусове виконання до органу державної виконавчої служби. Відповідач вважає, що позивач пропустив строк оскарження вимоги, встановлений частиною четвертою статті 25 Закону № 2464-VI, більш ніж на чотири роки, а обставини, на які позивач посилається в заяві про поновлення строку, стосуються лише моменту, коли він дізнався про вже узгоджений борг. До відзиву відповідач долучив примірники вимоги про сплату боргу (недоїмки), рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (форма 119), конверт із довідкою про причини повернення/досилання (форма 20), заяву про примусове виконання від 21.09.2021 № 30136/5/04-36-13-05, розрахунок виникнення боргу станом на 15.06.2026 та відомості з ЄДР щодо самого відповідача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

02.09.2003 виконавчим комітетом Новомосковської міської ради Дніпропетровської області проведено державну реєстрацію ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності- фізичної особи старого зразка.

Місцем проживання позивача у свідоцтві зазначено: АДРЕСА_1 .

Відповідно до листа виконавчого комітету Самарівської міської ради від 14.04.2026 № ЗВГ-440/0/12-26 в ЄДР відсутні відомості про державну реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця або про припинення такої реєстрації за період з 02.09.2003 дотепер.

У листі також зазначено, що ЄДР функціонує з 2004 року, а документами, якими до 2004 року підтверджувалася реєстрація суб`єктів господарювання, відділ державної реєстрації не володіє.

Згідно з витягами з ЄДР від 14.05.2026 № 37507651 (станом на 14.05.2026) та від 15.05.2026 № 37515896 (станом на 01.07.2004) за параметрами запиту щодо фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відомості в ЄДР відсутні.

Відповідно до листа ГУ ДПС від 21.04.2026 № 30505/6/04-36-12-01-05 позивач з 12.09.2003 перебуває на податковому обліку в Самарівській державній податковій інспекції ГУ ДПС як фізична особа-підприємець у діючому статусі; інформація про державну реєстрацію припинення його підприємницької діяльності з ЄДР до контролюючого органу не надходила.

У цьому ж листі відповідач зазначив, що відомості з ЄДР є підставою для взяття суб`єкта господарювання на податковий облік, а контролюючі органи здійснюють взяття на облік та внесення змін щодо платника лише після відповідних записів в ЄДР.

ГУ ДПС на підставі даних інформаційної системи податкових органів сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18 лютого 2021 року № Ф-13138-53, згідно з якою заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску станом на 31.01.2021 становить 37 788,74 грн (недоїмка).

Примірник цієї вимоги з позначкою «У», у якому заповнено відомості про дату набрання вимогою чинності (13.09.2021) та про суму боргу, що підлягає стягненню в примусовому порядку, оформлено при пред`явленні вимоги до органу державної виконавчої служби.

Отже, вимога від 18 лютого 2021 року № Ф-13138-53 та вимога № Ф-13138-53У є одним і тим самим рішенням відповідача, а позначка «У» відображає лише його узгоджений статус.

Згідно з розрахунком виникнення податкового боргу станом на 15.06.2026 сума недоїмки складається з розрахункової суми єдиного внеску за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн, нарахованої 09.02.2018, та щоквартальних нарахувань єдиного внеску в мінімальному розмірі за 2018-2020 роки.

Усі нарахування здійснено контролюючим органом; відомостей про подання позивачем звітності, отримання ним доходу від підприємницької діяльності або сплату ним будь-яких сум єдиного внеску розрахунок не містить.

На підтвердження надсилання вимоги відповідач надав рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 5120601875830 (форма 119), адресованого ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , та конверт із довідкою про причини повернення/досилання (форма 20), у якій зазначено причину повернення «за закінченням терміну зберігання».

Розділ рекомендованого повідомлення, що заповнюється в об`єкті поштового зв`язку місця призначення, не заповнено: у ньому відсутні відмітки про вручення чи невручення відправлення та про причини невручення, дата, а також підпис працівника поштового зв`язку; графу «Дата подання» також не заповнено. Опису вкладення до поштового відправлення відповідач не надав, а в рекомендованому повідомленні не зазначено, який саме документ було надіслано.

21.09.2021 ГУ ДПС звернулося до Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) із заявою про примусове виконання № 30136/5/04-36-13-05, яку отримано відділом державної виконавчої служби 30.09.2021.

Копію вимоги позивач отримав 05.05.2026 у Самарівському відділі по роботі з податковим боргом управління по роботі з податковим боргом ГУ ДПС, про що свідчить відмітка на копії вимоги.

Не погоджуючись із вимогою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду суд зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) та пункту 2 вимоги, складеної за формою, наведеною в додатку 7 до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449), оскарження вимоги про сплату єдиного внеску може бути здійснене до податкового органу вищого рівня або до суду протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги.

Згідно з приміткою до форми вимоги у разі надіслання вимоги листом з повідомленням про вручення проставляється дата вручення, вказана в повідомленні про вручення, або дата, наведена в поштовому повідомленні про вручення, із зазначенням причин невручення.

Отже, початок перебігу строку оскарження вимоги, надісланої поштою, пов`язується з конкретною датою, яка має бути зафіксована в поштовому повідомленні про вручення: датою вручення або датою, на яку відправлення не вручено із зазначенням причин.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України обов`язок довести належне надсилання вимоги та дату, з якої вона вважається врученою, покладається на відповідача як на суб`єкта владних повноважень.

Надані відповідачем докази цієї обставини не підтверджують.

Розділ рекомендованого повідомлення про вручення (форма 119), що заповнюється в об`єкті поштового зв`язку місця призначення, не містить жодних відміток про вручення, про невручення відправлення, про причини невручення, не містить дати та підпису працівника поштового зв`язку; також не заповнено й графу «Дата подання».

Крім того, відповідач не надав опису вкладення, а в рекомендованому повідомленні не зазначено реквізитів документа, що надсилався, тому з наданих доказів неможливо достовірно встановити, що в зазначеному поштовому відправленні позивачу було надіслано саме оскаржувану вимогу.

За таких обставин посилання відповідача на те, що вимога вважається врученою позивачу у 2021 році, не підтверджені належними та достатніми доказами.

Першою датою, з якою достовірно пов`язується отримання позивачем вимоги, є 05.05.2026.

Водночас, позивач, дізнавшись у квітні 2026 року про відкриття виконавчого провадження, діяв активно: 08.04.2026 звернувся до податкового органу, 09.04.2026 та 16.04.2026 надіслав письмові запити до виконавчого комітету Самарівської міської ради та до ГУ ДПС, а після отримання копії вимоги звернувся до суду.

Причини пропуску строку звернення до суду визнано поважними, а строк поновлено ухвалою суду від 10 червня 2026 року.

Наведені у відзиві доводи та надані відповідачем докази цих причин не спростовують, а тому підстав для залишення позовної заяви без розгляду суд не вбачає.

Щодо суті спору суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом № 2464-VI.

Єдиний внесок - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався в установленому законом порядку єдиний внесок.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону № 2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Водночас сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

З 01.01.2017 діє правило, відповідно до якого в разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» це положення викладено в такій редакції: «У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску».

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється в розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

З урахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн на місяць (3200,00 грн Ч 22 %, де 3200,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017); у 2018 році - 819,06 грн на місяць (3723,00 грн Ч 22 %); у 2019 році - 918,06 грн на місяць (4173,00 грн Ч 22 %); з 01.01.2020 - 1039,06 грн на місяць (4723,00 грн Ч 22 %), а з 01.09.2020 - 1100,00 грн на місяць (5000,00 грн Ч 22 %).

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з частиною другою статті 25 Закону № 2464-VI в разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Відповідно до абзацу першого частини четвертої цієї статті орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначено Інструкцією № 449.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки). Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Отже, обов`язок сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі незалежно від отримання доходу та, відповідно, право контролюючого органу вимагати сплати недоїмки виникають лише щодо особи, яка має статус платника єдиного внеску. Для фізичних осіб-підприємців такий статус пов`язується з наявністю статусу фізичної особи-підприємця, набутого у встановленому законом порядку.

У справі, що розглядається, спірним є питання наявності в позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI і, як наслідок, обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за 2017-2020 роки.

Як установлено судом, позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію до 01.07.2004, тобто до набрання чинності Законом № 755-IV, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.

Отже, до предмета доказування в цій справі входить наявність в особи, яка набула статусу суб`єкта підприємницької діяльності до набрання чинності Законом № 755-IV, можливості здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання нею реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.

Суб`єктна ознака статусу фізичної особи-підприємця є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця має значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно з частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

01.07.2004 набрав чинності Закон № 755-IV, яким передбачено створення і формування ЄДР (тут і далі - у первинній редакції).

Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки відповідно до вимог статті 19 цього Закону зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Отже, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу фізичної особи-підприємця через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого до 01.07.2004 статусу суб`єкта підприємницької діяльності) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документа встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР, - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документа встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи-підприємця, - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).

03.03.2011 набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення строку, передбаченого для включення відомостей до ЄДР, уповноважені органи в місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР. За результатами роботи цих комісій відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Отже, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державну реєстрацію яких проведено до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року.

Цей строк підлягав застосуванню виключно в разі самостійного подання такими особами реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулися з відповідною заявою у встановлений строк, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, з відміткою про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25.04.2014 набрав чинності Закон України від 25.03.2014 № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі-Закон № 1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої всі діючі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до ЄДР і видати їм виписку з ЄДР.

Крім того, Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.

З пояснювальної записки до проєкту Закону № 1155-VII вбачається, що Закон № 2390-VI мав низку прогалин, які негативно впливали на права та законні інтереси суб`єктів господарювання.

Зокрема, не було встановлено кінцевих строків передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам відомостей про суб`єктів господарювання, не включених до ЄДР, а також не визначено на законодавчому рівні механізму включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за їхніми зверненнями.

Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом № 755-IV, можливе лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб`єкти господарювання до моменту їх включення до ЄДР не можуть, зокрема, змінити відомості про себе, припинити свою діяльність, отримати виписку, витяг чи довідку з ЄДР.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі-ЄСПЛ) від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) підкреслено особливу важливість принципу належного урядування.

Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно, в належний і якомога послідовніший спосіб.

При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

Відповідно до практики ЄСПЛ у разі існування неоднозначності в тлумаченні прав та/або обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому для нього тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (рішення від 07.07.2011 у справі «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).

Цей принцип так само застосовний до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 зазначила, що статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, а відсутність підтвердження реалізації цього права у визначеній державою формі в нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни в процедурі адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи статусу фізичної особи-підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів щодо фізичних осіб, які мають намір продовжувати підприємницьку діяльність, розпочату до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку, або ж констатують відмову особи від набуття статусу фізичної особи-підприємця шляхом неподання реєстраційної картки.

За змістом нормативних приписів неподання реєстраційної картки мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланк нового зразка та внесення до ЄДР відмітки про недійсність свідоцтва старого зразка, виданого до 01 липня 2004 року.

Отже, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак і отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності, і дійшла висновку, що відсутність в особи офіційного підтвердження статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, яка виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного виключає і можливість формальної та фактичної участі такої особи в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Повертаючись до обставин справи.

Як установлено судом, позивача зареєстровано як суб`єкта підприємницької діяльності-фізичну особу 02.09.2003, тобто до 01.07.2004. Відомості про позивача як про фізичну особу-підприємця в ЄДР відсутні, що підтверджується листом виконавчого комітету Самарівської міської ради від 14.04.2026 № ЗВГ-440/0/12-26 та витягами з ЄДР станом на 01.07.2004 і станом на 14.05.2026.

Реєстраційної картки для включення відомостей про себе до ЄДР позивач не подавав.

Відповідач цих обставин не спростував і доказів внесення відомостей про позивача до ЄДР не надав.

Відомості з ЄДР, долучені до відзиву, стосуються самого відповідача і згідно зі статтею 73 КАС України не є належними доказами щодо предмета спору.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що безперервне перебування позивача на податковому обліку з 12.09.2003 як фізичної особи-підприємця «у діючому статусі» відрізняє цю справу від справи № 260/81/19.

Суд наголошує, що податковий облік не є способом набуття статусу фізичної особи-підприємця.

Так, згідно з частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Як зазначив сам відповідач у листі від 21.04.2026 № 30505/6/04-36-12-01-05, відомості з ЄДР є підставою для взяття суб`єкта господарювання на податковий облік, а контролюючі органи вносять зміни щодо платника лише після відповідних записів в ЄДР.

Отже, податковий облік є похідним від державної реєстрації і за відсутності відомостей про позивача в ЄДР не може підтверджувати наявність у нього статусу фізичної особи-підприємця.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 260/81/19 стосуються саме осіб, яких контролюючі органи продовжували вважати платниками єдиного внеску на підставі реєстрації, проведеної до 01.07.2004, тому облікові дані відповідача не є обставиною, яка б відрізняла цю справу.

Висновок Великої Палати Верховного Суду міг би не застосовуватися за наявності фактичних доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності після 01.07.2004.

Проте таких доказів відповідач не надав.

Так, у матеріалах справи відсутні відомості про подання позивачем податкової звітності чи звітності з єдиного внеску, отримання ним доходу від підприємницької діяльності, сплату податків або єдиного внеску, наявність ліцензій, дозволів, найманих працівників чи реєстраторів розрахункових операцій.

Навпаки, наданий відповідачем розрахунок свідчить, що всі суми, які становлять недоїмку, нараховано самим контролюючим органом, в мінімальному розмірі, без жодних даних про доходи чи звітність позивача.

Не ґрунтуються на законі й доводи відповідача про те, що позивач протягом 2003-2026 років не вчиняв дій, спрямованих на припинення підприємницької діяльності.

Проведення будь-якої реєстраційної дії, зокрема державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, можливе лише щодо особи, відомості про яку містяться в ЄДР.

Оскільки такі відомості про позивача в ЄДР відсутні, вимагати від нього реєстрації припинення статусу, якого він у визначеному Законом № 755-IV порядку не підтверджував, неможливо.

Те, що позивач уперше звернувся з питанням про свій статус у квітні 2026 року, не свідчить про наявність у нього статусу фізичної особи-підприємця і не впливає на вирішення спору по суті.

Отже, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19, суд дійшов висновку, що відсутність у позивача офіційного підтвердження статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, за відсутності фактичних доказів здійснення ним підприємницької діяльності виключає можливість його формальної та фактичної участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як фізичної особи-підприємця.

Позивач не був платником єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI у 2017-2020 роках, а тому в нього не виник обов`язок сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства та правових висновків Великої Палати Верховного Суду суд дійшов висновку, що вимога ГУ ДПС про сплату боргу (недоїмки) від 18 лютого 2021 року № Ф-13138-53У на суму 37 788,74 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання відповідача вилучити з інтегрованої картки платника єдиного внеску суму боргу в розмірі 37 788,74 грн, суд виходить з такого.

Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, судовому захисту підлягає порушене право, а не право, порушення якого лише передбачається в майбутньому.

Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 № 5 (далі - Порядок № 5), інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу; первинні документи - документи, що складені платниками та/або податковими органами, отримані від інших органів влади згідно з чинним законодавством, зокрема вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску та судові рішення.

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 5 оперативний облік платежів здійснюється податковими органами в інформаційній системі з метою забезпечення користувачів повною, достовірною та неупередженою інформацією щодо стану розрахунків платників з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування.

Згідно з пунктом 4 розділу І Порядку № 5 відображення (занесення) первинних показників у підсистемах інформаційної системи здійснюється працівниками структурних підрозділів територіальних органів ДПС за напрямами роботи.

Відповідно до пункту 1 глави 1 розділу ІІ Порядку № 5 ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею. Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку.

Отже, ІКП є формою оперативного обліку, відомості до якої вносяться податковим органом на підставі первинних документів, до яких належать і судові рішення.

Скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) рішенням суду, яке набрало законної сили, є підставою для відображення відповідачем в ІКП позивача відповідних змін, тобто коригування обліку є наслідком скасування вимоги і не потребує окремого судового рішення.

Позивач не надав доказів того, що відповідач відмовив йому в коригуванні даних ІКП або допустив протиправну бездіяльність щодо такого коригування.

На час ухвалення рішення обов`язок відповідача відобразити в ІКП наслідки скасування вимоги ще не настав, оскільки рішення суду не набрало законної сили.

Отже, право позивача на достовірне відображення в ІКП стану його розрахунків на цей час не порушене, а позовна вимога про зобов`язання відповідача вилучити з ІКП суму боргу є передчасною.

У разі невиконання відповідачем обов`язку відкоригувати облік після набрання цим рішенням законної сили позивач не позбавлений права на захист порушеного права в установленому законом порядку.

З огляду на викладене в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача вилучити з ІКП позивача суму боргу в розмірі 37 788,74 грн слід відмовити.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до частини другої статті 2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на встановлені обставини, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, надані сторонами, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 18 лютого 2021 року № Ф-13138-53У не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач не довів правомірності свого рішення.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Позивач за подання позовної заяви з двома вимогами немайнового характеру сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Враховуючи, що правило пропорційного стягнення судового збору при частковому задоволенні позову стосується тільки вимог майнового характеру, тоді як заявлений позов містить вимоги немайнового характеру, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2662,40 грн., підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_3 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ідентифікаційний код: 44118658; місцезнаходження: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17А) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 18 лютого 2021 року № Ф-13138-53У.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ідентифікаційний код: 44118658; місцезнаходження: 49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні сорок копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.О. Сластьон