Ухвала суду № 140350229, 05.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

05 жовтня 2026 рокуСправа №160/29901/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліпець Н.Є.

розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про відмову від позову та закриття провадження у справі №160/29901/26 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІС-СТАР" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

УСТАНОВИВ:

21.09.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІС-СТАР" (далі - відповідач), в якій просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІС-СТАР» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2025 рік у розмірі 50 738,95 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.09.2026 позовна заява була залишена без руху та у встановлений судом строк недоліки позовної заяви були усунуті.

30.09.2026 від відповідача до суду надійшло клопотання про відмову у відкритті провадження, мотивоване тим, що 30.09.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІС-СТАР» у добровільному порядку повністю сплачені адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2025 рік у розмірі 50 738,95 грн, які є предметом вказаного позову, та нарахована пеня в сумі 4262,16 грн. Представник зазначає, що оскільки відповідач повністю виконав вимоги позивача до прийняття судом ухвали про відкриття провадження, предмет спору між сторонами у справі № 160/29901/26 відсутній. Також, відповідач зауважує, що сплачений судовий збір не підлягає стягненню з відповідача та має бути повернутий позивачу з бюджету за його заявою.

Ухвалою суду від 02.10.2026 відкрито провадження та призначено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами з 30.10.2026 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

02.10.2026 позивач звернувся до суду із заявою про відмову від позовних вимог у зв`язку зі сплатою відповідачем у добровільному порядку заборгованості в повному обсязі, та просить суд закрити провадження у справі №160/29901/26, а також вирішити питання про повернення Дніпропетровському обласному відділенню Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви.

Розглянувши клопотання позивача про відмову від позову, суд доходить висновку про наявність підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до положень, закріплених в ч. 1 ст. 47 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову.

За приписами ч. 1 ст. 189 КАС України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до частини 2 статті 189 КАС України, до ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Частинами 1, 3 ст. 189 КАС України визначено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі.

Частиною 5 вказаної статті встановлено, що суд не приймає відмову від позову, визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

За таких обставин, суд доходить висновку, що заява позивача про відмову від позову не порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб, не суперечить положенням КАС України, а тому підлягає задоволенню, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне закрити провадження у даній справі.

Суд роз`яснює позивачеві, що відповідно до ч. 2 ст. 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Щодо повернення позивачу (суб`єкту владних повноважень) сплаченого ним судового збору, суд зазначає наступне.

Процесуальний закон визначив обмежений перелік судових витрат, розподіл яких здійснюється у випадку задоволення позову суб`єкта владних повноважень - це виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

У контексті відшкодування судового збору у статтях 139-142 КАС України законодавець визначив коло суб`єктів розподілу чи повернення судового збору, позаяк у вказаних нормах веде мову про сторін (позивача й відповідача) і третю особу.

Аналіз змісту частин першої-третьої статті 139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи. На користь саме такого тлумачення свідчить зміст частини третьої статті 139 КАС України, відповідно до якої суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору.

Суд вважає, що такий підхід законодавця до правового регулювання розподілу витрат на сплату судового збору нерозривно пов`язаним із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 140 КАС України встановлює особливості розподілу судових витрат у разі відмови позивача від позову. Отже, ці особливості стосуються певної (однієї із багатьох, що згадані в статті 139 КАС України) ситуації - реалізації позивачем свого процесуального права на відмову від позову та прийняття судом відповідного рішення. Та обставина, що в цій статті не зазначено правового статусу позивача (суб`єкт владних повноважень чи особа), на думку суду, не змінює підходу, запровадженого в загальній нормі (стаття 139 КАС України) про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору не підлягають розподілу за результатом розгляду справи, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.

Отже, наведене вище дає підстави для висновку, що передбачене статтею 140 КАС України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб`єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, тоді незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не підлягають розподілу.

Аналогічна правова позиція зазначену у постанові Об`єднаної палати КАС ВС від 29.08.2022 у справі № 826/16473/15.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що судові витрати Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю у адміністративній справі №160/29901/26 не підлягають розподілу.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 139, 189, 238, 241-243, 248, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про відмову від позову - задовольнити.

Провадження у адміністративній справі №160/29901/26 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІС-СТАР" про стягнення адміністративно-господарських санкцій - закрити.

Повторне звернення до суду зі спором між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, щодо якого постановлено ухвалу про закриття провадження у справі, не допускається.

Копію ухвали направити сторонам по справі.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець