Окрема ухвала № 140350012, 06.10.2026, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОКРЕМА УХВАЛА

06 жовтня 2026 року ЛуцькСправа № 140/5557/25Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.07.2025, яке набрало законної сили, у даній справі позов задоволено повністю: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі ГУ ПФУ у Волинській області) щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі Закон №796-ХІІ) у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 №230/96-ВР (далі Закон №230/96-ВР) та зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 21.11.2024 перерахунок та виплату пенсії, передбаченої статтею 54 Закону №796-ХІІ, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком (з урахуванням раніше виплачених сум).

21.09.2026 до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надійшла заява позивача (стягувача) ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 у справі №140/5557/25 щодо виплати нарахованої пенсії з 08.06.2026; зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону під час виконання судового рішення; встановлення строку для надання відповіді щодо вжитих заходів. Заява обґрунтована тим, що ГУ ПФУ у Волинській області, виконавши рішення суду в частині перерахунку пенсії, протиправно не забезпечило її виплату у повному розмірі та виплату нарахованої заборгованості. Після визнання Постанови КМУ №821 протиправною та нечинною відповідач продовжує здійснювати виплату у спеціальному порядку, чим фактично не виконує рішення суду належним чином та порушує право позивача на отримання пенсії у визначеному судом розмірі.

Дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що зазначена заява підлягає до задоволення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За правилами частин першої третьої статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із частинами першою, другою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 звертав увагу, що статті 382 і 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

З листа ГУ ПФУ у Волинській області від 14.08.2026 №20490-19620/A-02/8-0300/26 видно, що рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 у справі №140/5557/25, яке набрало законної сили 04.11.2025, виконано в межах покладених зобов`язань. Згідно Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821, проведено виплату частини заборгованості в сумі 5111,00 грн. Станом на дату розгляду звернення сума боргу становить 226615,36 грн.

Також зазначено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, визнано Постанову №821 протиправною та нечинною. Разом з тим, Законом України від 03.12.2025 № 4695-ІХ «Про Державний бюджет України на 2026 рік» передбачено, що починаючи з 01.01.2026, видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (пункт 14 Прикінцевих положень). У зв`язку з цим чинний нормативно-правовий акт, який би визначав порядок здійснення видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, на сьогодні відсутній. Спрямування коштів на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду га виплату ретроспективних судових рішень може здійснюватися виключно у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку, що передбачає прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного акта.

Суд враховує, що постанова Кабінету Міністрів України №821 від 14.07.2025 визнана протиправною та нечинною рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25, яке набрало законної сили 08.06.2026 з дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 №1046 постанову №821 припинено, у зв`язку з чим посилання відповідача на положення Порядку №821 як на чинну правову підставу своїх дій є безпідставним.

Суд зауважує, що навіть за умови існування відповідного порядку бюджетного фінансування він не може бути витлумачений як такий, що дозволяє органу Пенсійного фонду України не виконувати судове рішення в частині визначеного судом способу перерахунку та виплати пенсії.

Визнаючи протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №821 від 14.07.2025, суд наголосив, що ні Конституцією України, ні Законом України Про виконавче провадження №1404-VIII від 02.06.2016, ні Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» №4901-VI від 05.06.2012, Уряд не наділено повноваженнями з визначення порядку виконання судових рішень, зокрема, в яких боржниками є органи ПФУ. Натомість, положеннями статті 129-1 Основного Закону чітко та безальтернативно закріплено, що порядок виконання судових рішень визначається законом.

Також суд визнав релевантною позицію Верховного Суду, сформульовану в справі №640/5248/19 щодо оскарження постанови Кабінету Міністрів України №649, якою вказано на неприпустимість встановлення Кабінетом Міністрів України підзаконним нормативним актом механізму, який фактично створює нову модель погашення заборгованості за судовими рішеннями у сфері пенсійних виплат через черговість/переліки/обмеження асигнувань, якщо такий механізм призводить до відтермінування або частковості виконання остаточних судових рішень та порушує принципи верховенства права й обов`язковості судового рішення.

Суд також наголосив, що хоча постанова №821 формально і називається актом про здійснення видатків, але затверджений нею Порядок прямо встановлює: переліки одержувачів виплат; обмеження (пропорційність) виплат відповідно до виділених асигнувань; перенесення невиплачених сум на наступний бюджетний період тощо. Наведені приписи по суті встановлюють додаткові умови та часові параметри для отримання соціальної виплати у належному розмірі особами, порушені права яких були захищені у судовому порядку, що зміщує баланс від обов`язкового виконання у бік виконання за бюджетною можливістю. Такий підхід суперечить конституційній нормі, за якою порядок виконання судового рішення визначається законом, і не може бути змінений підзаконним актом.

При цьому, на переконання суду, доручення Кабінету Міністрів України забезпечити визначення порядку виконання пункту 25 розділу Прикінцеві положення Закону №4059 не свідчить про наділення його повноваженнями на визначення порядку виконання судових рішень, в яких боржниками є органи ПФУ.

Так, означеним пунктом установлено, що з бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік видатки на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати. Отже, цією нормою передбачено лише необхідність виокремлення в бюджеті Пенсійного фонду України видатків на виконання судових рішень, однак при цьому Уряд не був уповноважений підзаконним актом створювати новий режим реалізації права особи на отримання належних пенсійних виплат за судовим рішенням, оскільки це впливає на обсяг і реальність права, яке визначається законами та гарантується Конституцією.

Також суд зауважив, що після набрання рішенням законної сили право особи на перераховану пенсію вже не є просто елементом загальної соціальної політики держави, оскільки воно трансформується у конкретизоване, індивідуалізоване і підтверджене судом суб`єктивне право вимоги до держави. У той же час, затверджений постановою №821 Порядок надає категорії перераховані пенсії за рішенням суду не суто обліково-інформаційного значення, а наділяє її практичним та функціональним навантаженням, позаяк вона використовується не для обліку вже належних до виплати сум, а для відокремлення їх від звичайної пенсійної виплати і підпорядкування спеціальному режиму часткової, відстроченої та асигнувально залежної виплати. Наведене свідчить про запровадження Урядом механізму зниження юридичного ефекту судового рішення.

На переконання суду, така модель змінює саму природу судового захисту, оскільки якщо особа після відновлення у судовому порядку порушеного права не отримує виконання судового рішення, а лише набуває статус одержувача виплати, що здійснюється пропорційно бюджетному ресурсу, судове рішення перестає бути ефективним способом поновлення порушеного права. У такому разі спір фактично не вирішується остаточно: особа спочатку доводить в суді порушення органом державної влади свого права на отримання пенсії у належному, законодавчо визначеному розмірі, а потім невизначений час очікує, коли держава визнає фінансову можливість це право реалізувати. Такий підхід прямо суперечить позиції Конституційного Суду України стосовно того, що виконання судового рішення не може бути ілюзорним або надмірно відкладеним.

Таким чином, суд підсумував, що Порядок створює ситуацію, за встановлене судом право трансформується з площини обов`язкового виконання у площину дискреційного бюджетного планування, порушуючи при цьому принцип рівності та недискримінації, оскільки у такому випадку пенсія, нарахована органом Пенсійного фонду України добровільно та без наявності судового рішення, виплачується у звичайному порядку у повному обсязі, у той час як пенсія, право на отримання якої у належному розмірі поновлено судом, стає об`єктом дії спеціального обмежувального механізму. Як наслідок, звернення до суду фактично ставить особу у гірше становище порівняно з особою, право якої на виплату орган визнав добровільно. Наведене свідчить про виникнення парадоксальної ситуації: судовий захист, який за Конституцією України має бути засобом поновлення права особи, внаслідок запровадженого постановою №821 механізму перетворюється на підставу для застосування до особи менш сприятливого порядку виплати. Такий наслідок несумісний зі статтею 55 Конституції України та статтею 129-1 Конституції України у їх системному зв`язку, як це тлумачить Конституційний Суд України.

В абзаці восьмому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 наголошено на тому, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Наведене узгоджується з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, практикою застосування Конвенції Європейським судом із прав людини, який, зокрема, зазначав, що право на доступ до суду має бути реальним та дійовим, а не теоретичним або ілюзорним, та наголошував, що це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, визначених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі Zubac v. Croatia).

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі Luciano Rossi v. Italy зазначив: Право на суд, у тому вигляді, як воно гарантоване статтею 6 Конвенції, охоплює також виконання остаточних, зобов`язальних судових рішень, які в державах, що визнають верховенство права (правовладдя) (states that accept the rule of law), не можуть залишатись невиконаними на шкоду будь-якій зі сторін. Отже, виконання судового рішення не може здійснюватись із непомірним зволіканням.

Європейський суд з прав людини також зазначав, що не можна припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції ґрунтовно описував процесуальні гарантії, що їх надано учасникам судового процесу, а саме справедливий, прилюдний і швидкий розгляд справи, не охоплюючи виконання судових рішень; якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується лише доступу до суду та здійснення судочинства, це означало б привести до стану, несумісного з принципом правовладдя, що його Договірні держави зобов`язалися додержувати, ратифікувавши Конвенцію. Таким чином, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розглядатися як невіддільна частина судового розгляду для цілей статті 6 (рішення у справі Шмалько проти України; право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна юридична система Високої Договірної Сторони уможливлювала, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Дійовий доступ до суду включає право на виконання судового рішення без безпідставних зволікань (рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України).

Враховуючи вищенаведене, Конституційний Суд України в рішенні від 13.05.2024 №6-р(ІІ)/2024 виснував, що право на судовий захист, установлене частиною першою статті 55 Конституції України, слід розглядати у зв`язку з основними засадами судочинства, визначеними частиною другою статті 129 Конституції України, та з урахуванням права на справедливий суд (складником якого є обов`язок держави виконати судове рішення), гарантованого статтею 6 Конвенції.

За таких обставин, суд зазначає, що закріплене у статті 55 Конституції України право на судовий захист не зводиться до формального отримання судового рішення, а охоплює також стадію їх виконання, а тому жодні підзаконні нормативно-правові акти Уряду не можуть розглядатися як підстава для обмеження цього права.

Окрім цього, слід наголосити, що відповідно до статті 5 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058-IV від 09.07.2003, саме цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування.

Відповідно до частини першої статті 7 вказаного Закону, загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів; обов`язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов`язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; цільового та ефективного використання коштів загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; відповідальності суб`єктів системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

В силу прямої норми статті 47 Закону №1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія.

При цьому, Закон №1058-IV не містить жодної норми, яка б передбачала виплату пенсії для окремої категорії бюджетних асигнувань, пропорційно або у порядку черговості. Пенсія є єдиним майновим активом пенсіонера незалежно від того, який юридичний факт адміністративне рішення ПФУ чи судове рішення став підставою для її призначення.

Відповідно, жодним підзаконним актом, у тому числі постановою Кабінету Міністрів України, змінювати відповідні умови та норми неможливо.

Хоча Законом №4695-ІХ і передбачено, що починаючи з 1 січня 2026 року, видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (пункт 14 Прикінцевих положень), однак такою постановою, винесеною Кабінетом Міністрів України була Постанова №821, яка у судовому порядку визнана протиправною та нечинною, а тому підстав для її застосування немає.

В той же час, судом встановлено, що ГУ ПФУ у Волинській області не здійснює виплату ОСОБА_1 пенсії періодичними щомісячними платежами у повному розмірі, визначеному судовим рішенням у справі №140/5557/25, тобто згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 21.11.2024 у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, яка відповідно до рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 19.11.2024 №032950003871 з 21.11.2024 становить 19115,76 грн (з урахуванням основного розміру пенсії (18888,00 грн) та надбавок, а виплачує у меншому розмірі.

Водночас визнання Постанови № 821 протиправною та нечинною означає припинення її дії як правової підстави для регулювання відповідних правовідносин. Відтак після визнання Постанови № 821 протиправною та нечинною положення, якими передбачався відповідний механізм поетапної виплати фактично належних пенсіонеру сум, не можуть застосовуватися до спірних правовідносин.

За таких обставин перерахована на виконання судового рішення пенсія підлягає виплаті у визначеному судовим рішенням та законодавством розмірі, без застосування обмежень або зменшень, які ґрунтуються на положеннях нормативно-правового акта, визнаного протиправним та нечинним. При цьому питання організації фінансування відповідних видатків та порядок проведення видатків з бюджету Пенсійного фонду України не можуть змінювати обсяг набутого особою права на пенсію або бути підставою для фактичного невиконання судового рішення.

Не свідчить про інше й пункт 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік, відповідно до якого, починаючи з 1 січня 2026 року, видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що її предметом є виключно порядок здійснення видатків з бюджету Пенсійного фонду України та визначення відповідних напрямів і джерел їх фінансування. Зазначена норма не встановлює обмежень щодо розміру пенсії, не передбачає можливості зменшення сум, визначених за результатами перерахунку пенсії на виконання судового рішення, та не надає органам Пенсійного фонду України повноважень виплачувати пенсію в меншому розмірі, ніж той, що випливає із судового рішення та вимог закону.

Саме по собі визначення законодавцем того, що відповідні видатки здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати, не означає, що кожна виплата пенсії, перерахованої на виконання судового рішення, обов`язково повинна здійснюватися із застосуванням окремого механізму її фінансування, який призводить до обмеження чи зменшення розміру пенсії. Така норма регулює бюджетно-фінансовий аспект здійснення відповідних видатків, а не матеріальне право пенсіонера на отримання пенсії у належному розмірі.

Інше тлумачення пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік фактично означало б можливість обмеження набутого особою права на пенсію виключно з огляду на спосіб організації бюджетного фінансування відповідних виплат. Однак відсутність або зміна механізму бюджетного фінансування не може бути підставою для зменшення розміру пенсії, встановленого відповідно до закону та судового рішення.

Таким чином, визнання Постанови №821 протиправною та нечинною не створює правової підстави для подальшого застосування передбачених нею обмежень чи зменшень пенсійних виплат. А положення пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік визначає лише порядок бюджетного фінансування відповідних видатків і не може тлумачитися як норма, що дозволяє виплачувати перераховану за судовим рішенням пенсію не в повному розмірі.

За наведеного суд дійшов висновку, що дії ГУ ПФУ у Волинській області не відповідають вимогам законодавства та свідчать про неналежне виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 у справі №140/5557/25. Відтак наявні передбачені статтею 383 КАС України підстави для визнання таких дій протиправними та покладення на відповідача обов`язку вжити заходів щодо усунення причин і умов, які призвели до порушення прав позивача при виконанні зазначеного судового рішення.

Враховуючи те, що на час розгляду заяви відповідними доказами підтверджено той факт, що ГУ ПФУ у Волинській області не вжито дієвих і належних заходів на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/5557/25, суд з урахуванням приписів статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України, приходить до висновку що відповідачем порушено положення статті 129-1 Конституції України та частини другої статті 14, частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: не виконано у повному обсязі і належним чином судове рішення, яке набрало законної сили, що зумовлює необхідність постановлення окремої ухвали і направлення її для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Керуючись статтями 248-249, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 у справі №140/5557/25 щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 пенсії періодичними щомісячними платежами у повному розмірі, визначеному рішенням суду у справі №140/5557/25, тобто згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 08.06.2026 у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6, ідентифікаційний код 13358826) вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 у справі №140/5557/25.

Встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області строк для надання Волинському окружному адміністративному суду відповіді щодо вжитих заходів за цією ухвалою тридцять днів з дня набрання окремою ухвалою законної сили.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку у спосіб подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя О. О. Андрусенко