Рішення № 140348412, 05.10.2026, Тиврівський районний суд Вінницької області

Справа номер 145/1593/26

Провадження номер 2/145/1402/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2026 р. селище Тиврів

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі: головуючого судді Патраманського І.І.,

за участю: секретаря судового засідання Коржан Н.М.

розглянувши в відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ,

в інтересах якої діє представник - адвокат Лінкевич Богдан Петрович,

до

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ,

про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Ворошилівка Тиврівського району Вінницької області померла ОСОБА_3 .

Після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_3 , який належав померлій на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння № НОМЕР_3 від 17 травня 1989 року, зареєстрованого в КП "ВООБТІ" 17 травня 1989, яке було видано колгоспному двору, головою якого була ОСОБА_3 .

За життя ОСОБА_3 розпорядилась своїм майном, склавши заповіт, яким все належне їй на день смерті, майно вона заповіла, в рівних частках, їй та ОСОБА_2 . На день відкриття спадщини заповіт не змінений і не відмінений.

Вона у встановлений законодавством шестимісячний термін, а саме 24 квітня 2013 року подала до Тиврівської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, заведена спадкова справа, щодо майна померлої ОСОБА_3 № НОМЕР_4 .

ОСОБА_2 спадщину не прийняв, у встановлений законодавством шестимісячний термін він подав до Тиврівської державної нотаріальної контори заяву, в якій відмовився від належної йому частки в спадщині, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 .

Відповідно до рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 17.09.2013 (справа 145/1775/13-ц) за нею було визнано право власності на земельну ділянку № НОМЕР_5 , кадастровий номер 0524581800:01:002:0030, розташовану на території Ворошилівської сільської ради, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вона також вимушена звернутись до суду з даним позовом про визнання за нею права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за заповітом, так як в видачі, в нотаріальній конторі, свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами їй нотаріусом відмовлено.

Неможливість оформлення даної спадщини пов`язана з тим, що свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння № НОМЕР_3 від 17 травня 1989 року зареєстроване в КП "ВООБТІ 17.05.1989, було видане колгоспному двору, головою якого була ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Просить визнати за нею право власності на житловий будинок 1925 року забудови, з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_3 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Ворошилівка Тиврівського району Вінницької області.

Ухвалою Тиврівського районного суду від 10.09.2026 даний позов прийнято до розгляду, відкрито провадження, призначено справу до розгляду за правилами позовного загального провадження на 01.10.2026. Витребувано з Тиврівської державної нотаріальної контори копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , та інформацію зі Спадкового реєстру щодо наявності заповітів щодо майна ОСОБА_4 .

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 не з`явився, про розгляд справи повідомлені своєчасно, в установленому законом порядку. 01.10.2026 представник позивача ОСОБА_5 подав до суду заяву, в якій просить справу розглянути у його відсутності. У зв`язку із тим, що відповідач ОСОБА_2 відмовився від належної йому частки в спадщині, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , уточнив позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме: просить визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, 1925 року забудови, з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_3 , позначений на плані Гніванського відокремленого підрозділу КП «ВООБТІ» літерою „А, з прибудовою „А1, верандою „а, загальною площею (підрахованою за формулами розрахунку площ) 59,5 кв. м., житловою площею 40,7 кв. м., допоміжною площею 18,8 кв. м., літньої кухні, сараю „Б, сараю „б, погреба „п/б, шиї погреба „ш/п, навісу „В, вбиральні „Д, хвіртки „ № 2, огорожі „ № 3, огорожі „ № 4, воріт „ № 5, криниці „ № 6, вигрібної ями „ № 7, ринковою вартістю 129400 гривень, в порядку спадкування за законом та заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Ворошилівка Тиврівського району Вінницької області.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений в установленому законом порядку. Подав до суду заяву, в якій просить справу розглянути у його відсутності, позовні вимоги визнає в повному обсязі.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Відтак, 01.10.2026 суд, розглянувши дану цивільну справу, перейшов до стадії ухвалення рішення у справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Так, судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Ворошилівка Тиврівського району Вінницької області померла ОСОБА_3 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 (а.с. 5).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, до складу якої входить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_3 .

За життя ОСОБА_3 розпорядилася своїм майном, склавши 13.05.2010 заповіт, яким все своє майно заповіла ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Заповіт посвідчено секретарем Ворошилівської сільської ради Сідлак О.І. Заповіт не змінений і не відмінений (а.с. 13).

ОСОБА_1 спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняла у встановлений законодавством шестимісячний строк, подавши 24.04.2013 заяву про прийняття спадщини до Тиврівської державної нотаріальної контори. 24.04.2013 із заявами про відмову від прийняття спадщини звернувся ОСОБА_2 , 08.05.2013 - ОСОБА_6 , інших заяв не надходило, що стверджується довідкою завідувача Тиврівської державної нотаріальної контори Зданевич С.А. №659/01-16 від 22.09.2026.

Щодо майна померлої ОСОБА_3 заведена спадкова справа № 54428472, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 33866147 від 24.04.2013 (а.с.14).

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 17.09.2013 у справі 145/1775/13-ц за ОСОБА_1 було визнано право власності на земельну ділянку № НОМЕР_5 , кадастровий номер 0524581800:01:002:0030, розташовану на території Ворошилівської сільської ради, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.15-16).

Позивачка ОСОБА_1 є власником присадибної земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 24241010 від 15.07.2014 (а.с.18).

Водночас, постановою державного нотаріуса Тиврівської державної нотаріальної контори Зданевич С.А. від 18.08.2026 № 868/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_3 , після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Ворошилівка Тиврівського району Вінницької області, в зв`язку з відсутністю належного правовстановлюючого документу в ОСОБА_3 на житловий будинок (а.с. 6).

Зазначена обставина і стала підставою для звернення позивача до суду за захистом його невизнаного права.

Відповідно до свідоцтва про право особистої власності від 17.05.1989 № 34 будинок за адресою: АДРЕСА_3 належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_3 . Свідоцтво зареєстровано у Вінницькому обласному бюро технічної інвентаризації 17.05.1989 (а.с. 12).

Згідно з інформаційною довідкою Гніванського ВП КП "ВООБТІ" відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи № 45 станом на 31.12.2012 право власності на житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_3 20.05.1989 зареєстровано КП "ВООБТІ" та записано в реєстрову книгу №1, реєстровий №37, за колгоспним двором, головою якого є ОСОБА_3 на підставі свідоцтва № НОМЕР_3 про право особистої власності на будинковолодіння, видане 17.05.1989 виконавчим комітетом Ворошилівської сільської Ради народних депутатів на підставі рішення виконкому Тиврівської районної Ради народних депутатів № 143 від 21.07.1988 (а.с. 23).

Згідно з довідкою Гніванської міської ради №83 від 19.06.2026 відповідно до виписки з погосподарської книги №5 за 2011-2015 роки о.р. №0-427 за ОСОБА_3 рахується житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.7).

Відповідно до рішення № 47 4 сесії 7 скликання Ворошилівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області від 05.02.2016 "Про перейменування вулиць" вулицю Свердлова перейменовано на вулицю Лівобережна (а.с. 19).

Згідно з технічним паспортом на житловий будинок від 13.07.2026, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_3 , складається з наступного: житловий будинок 1925 року забудови, означений в техпаспорті літ. «А», загальною площею (підрахованою за формулами розрахунку площ) 59,5 кв.м, житловою площею 40,7 кв.м, допоміжною площею 18,8 кв. м, прибудови „А 1, веранди „а, літньої кухні, сараю „Б, сараю „б, погреба „п/б, шиї погреба „ш/п, навісу „В, вбиральні „Д, хвіртки „№ 2, огорожі „№ 3, огорожі „№ 4, воріт „№ 5, криниці „№ 6, вигрібної ями „№ 7 (а.с. 16-22).

Дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором; у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ч.1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способом захисту може бути визнання права.

Згідно ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається відповідно до встановленого законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право мирно володіти своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Згідно зі статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно зі статтею 100 Цивільного кодексу УРСР, який був чинним до 01.01.2003, в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.

Відповідно до положень п. 1.5., 2.2. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13.12.95, до об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться, зокрема, жилі будинки (домоволодіння) розташовані на земельній ділянці, під окремим порядковим номером по вулиці, площі, провулку.

Реєстрація проводиться в такому порядку: а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлюючого документу (оригінал та копію); б) відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис в реєстрову книгу; в) адреса об`єкта, що реєструється, записується в повуличний алфавітний журнал; г) прізвище, ім`я та по батькові власників об`єктів нерухомого майна, що належить фізичним особам, вносяться в алфавітний журнал або картотеку; е) на оригіналі правовстановлюючого документу робиться реєстраційних напис; ж) на копії правовстановлюючого документа робиться відмітка про реєстрацію з посиланням на реєстровий номер та дату реєстрації; з) до інвентаризаційної справи додається копія правовстановлюючого документа, довідка про належність об`єкта нерухомого майна, в якій записується: прізвище або найменування власника, назва і зміст правовстановлюючого документа, число і місяць реєстрації з підписом особи, яка відповідає за реєстрацію.

Згідно п. 1.2 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, земельну ділянку, що відчужуються, може бути підтверджено, з поміж іншого, свідоцтвом про право власності або рішенням суду.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 17.05.1989 № 34 право власності на домоволодіння по по АДРЕСА_3 зареєстровано за колгоспним двором, головою якого була ОСОБА_3 та в подальшому зареєстровано в КП "ВООБТІ" за нею.

Зазначене домоволодіння належало до суспільної групи «колгоспний двір».

Згідно ст. 120 ЦК УРСР колгоспний двір - це сімейно-трудове об`єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і для сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 цього Кодексу розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року, коли відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР № 885-XII був введений в дію Закон України «Про власність».

Згідно положень ст. 17, 18, 19 Закону України "Про власність", який регулював відносини на час виникнення колгоспного двору, та частини 6 Постанови Пленуму Верховного суду України № 20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" вбачається, що право власності на майно, яке належало колгоспному двору, мають ті члени колгоспного двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в цьому майні. Розмір частки члена двору визначається, виходячи з рівності часток усіх його членів.

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 р. № 45/5, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах. За змістом зазначених в цьому абзаці нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права, а записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Тобто, реєстрація права власності на спірний житловий будинок була проведена відповідно до чинного на той час законодавства.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на нерухоме майно, є рішення суду щодо права власності на нерухоме майно.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до спадщини входять всі права та обов`язки спадкодавця, які не припиняються з настанням його смерті.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно із ч. 1, 3, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Згідно із ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Відповідно до ч. 1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Згідно ч. 1 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Суд зазначає, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту прав, який може бути застосований судом в разі відсутності умов для оформлення відповідних прав в нотаріальному порядку.

В даному випадку позивачка отримала відмову нотаріуса в оформленні права власності на житловий будинок в порядку спадкування, оскільки право власності на нерухоме майно не виникало. Отже, у позивача відсутня можливість оформити належне йому право власності на спірний будинок в порядку спадкування в нотаріальному порядку.

Враховуючи вищевикладені обставини, відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину не позбавляє позивача права на спадкове майно.

Суд зауважує, що за час свого життя в 1989 році ОСОБА_3 , відповідно до норм Цивільного кодексу УРСР та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, набула право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 . За змістом зазначених в цьому абзаці нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права, а записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

За результатами дослідження доказів у даній справі судом встанволено, що позивачка ОСОБА_1 є спадкоємицею за заповітом на 1/2 частину спадкового майна після смерті ОСОБА_3 , та, оскільки інші спадкоємці ОСОБА_2 та ОСОБА_6 подали нотаріусу заяви про відмову від спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_3 , 1/2 частку майна позивачка спадкує за законом. При цьому, позивачка спірний будинок фактично прийняла у спадщину в повному обсязі шляхом подачі нотаріусу відповідної заяви про прийняття спадщини.

Відповідно, за позивачкою ОСОБА_1 має бути визнано право власності на житловий будинок із господарськими спорудами та будівлями як за спадкоємцем за заповітом та за законом після смерті ОСОБА_3 , яка за час свого життя набула право власності на спірний будинок, проте, оформити це право позивач в нотаріальному порядку не може, оскільки у неї відсутні документи, які підтверджують державну реєстрацію права власності на спірний будинок.

Підводячи підсумок, суд вважає, що існують законні та достатні підстави для захисту прав позивачки в судовому порядку шляхом задоволення позовних вимог про визнання права власності на спірний будинок.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі суд враховує, що хоча позовні вимоги було задоволено, проте цей спір виник не з вини відповідача. Тобто, відповідач не вчиняв дій або бездіяльності, які мали наслідком виникнення цього спору, а набув статусу відповідача в силу норм Цивільного кодексу України. Таким чином, стягнення з відповідача судових витрат буде несправедливим та нерозумним, у зв`язку з чим суд, враховуючи позицію позивачки, відповідно до якої вона не претендує на відшкодування судових витрат, вважає за необхідне не стягувати ці витрати з відповідача на користь позивачки.

Керуючись ст. 2, 3, 5 - 13, 76-81, 200, 206, 258, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, 1925 року забудови, з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_3 , позначений на плані Гніванського відокремленого підрозділу КП «ВООБТІ» літерою „А, загальною площею (підрахованою за формулами розрахунку площ) 59,5 кв.м, житловою площею 40,7 кв.м, допоміжною площею 18,8 кв. м, прибудови „А 1, веранди „а, літньої кухні, сараю „Б, сараю „б, погреба „п/б, шиї погреба „ш/п, навісу „В, вбиральні „Д, хвіртки „№ 2, огорожі „№ 3, огорожі „№ 4, воріт „№ 5, криниці „№ 6, вигрібної ями „№ 7, ринковою вартістю 129400 гривень, в порядку спадкування за законом та заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Ворошилівка Тиврівського району Вінницької області.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено в день його складання або проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу на рішення буде подано протягом 30 днів з дня отримання повної копії судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Суддя Патраманський І. І.