Рішення № 140346662, 05.10.2026, Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/491/26

Номер провадження 2/350/558/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого судді Пулика М.В.,

секретаря судового засідання Юречко Т.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Рожнятів цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Стислий виклад позиції позивача

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №947094769 від 20 червня 2020 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 20 червня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір №947094769, відповідно до умов якого первісний кредитор надав відповідачу кредит у розмірі 4 000,00 грн строком на 30 днів.

Кредитний договір було укладено в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором 965X6PQT. Позивач зазначає, що перед укладенням договору відповідач самостійно зареєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора, подав заявку на отримання кредиту, зазначив свої персональні дані, номер мобільного телефону, адресу електронної пошти та реквізити банківської платіжної картки, після чого отримав одноразовий ідентифікатор та використав його для підписання договору.

У подальшому відповідач збільшив суму отриманого кредиту. Так, 22 червня 2020 року між сторонами укладено додаткову угоду, відповідно до якої суму кредиту збільшено на 5 000,00 грн, а 25 червня 2020 року - ще на 1 196,00 грн, у зв`язку з чим загальна сума кредиту становила 10 196,00 грн.

Позивач вказує, що первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання за договором та перерахував відповідачу кредитні кошти у загальному розмірі 10 196,00 грн.

23 липня 2020 року між сторонами укладено додаткову угоду, відповідно до якої у зв`язку з неможливістю виконання відповідачем умов кредитного договору строк кредитування було продовжено ще на 30 днів. Починаючи з 20 липня 2020 року сторони погодили сплату процентів за користування кредитом за дисконтною процентною ставкою у розмірі 1,34 % на день від суми кредиту.

Крім того, позивач посилається на те, що право вимоги за кредитним договором неодноразово відступалося на підставі договорів факторингу.

28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого первісний кредитор мав право відступати фактору права вимоги до позичальників, у тому числі ті, які виникнуть у майбутньому. На виконання цього договору сторонами підписано Реєстр прав вимоги №100 від 22 вересня 2020 року, відповідно до якого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №947094769.

05 серпня 2020 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «Фінансова компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу №05/0820-01. На виконання його умов 30 травня 2023 року сторонами підписано Реєстр прав вимоги №9, відповідно до якого право грошової вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС».

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №11/07/25-Е. Відповідно до Реєстру боржників та акта приймання-передачі Реєстру боржників від 14 липня 2025 року позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №947094769 на загальну суму 29 899,88 грн.

Позивач зазначає, що факт переходу права вимоги між кредиторами підтверджується договорами факторингу, відповідними реєстрами прав вимоги, актами приймання-передачі та документами, що підтверджують здійснення фінансування за договорами факторингу.

Згідно з розрахунками заборгованості, складеними ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 29 899,88 грн, з яких:10 195,67 грн - заборгованість за основною сумою кредиту; 19 704,21 грн - заборгованість за процентами;заборгованість за штрафними санкціями відсутня.

Позивач вказує, що ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» будь-яких додаткових нарахувань за кредитним договором не здійснювали, а після переходу права вимоги до позивача жодних платежів від відповідача на погашення заборгованості не надходило.

У зв`язку з наведеним позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №947094769 від 20 червня 2020 року у загальному розмірі 29 899,88 грн, а також судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

05 серпня 2026 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

05 серпня 2026 року відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності. В обґрунтування заяви зазначив, що кредитний договір №947094769 укладено 20 червня 2020 року, тоді як позивач звернувся до суду лише у 2026 році. Посилаючись на положення статей 257, 261, 267 ЦК України, вважав, що встановлена законом трирічна позовна давність за вимогами кредитора спливла, у зв`язку з чим просив застосувати наслідки її спливу та відмовити у задоволенні позову.

Крім того, відповідач подав письмові пояснення, в яких додатково заперечив проти доводів позивача щодо належного переходу права вимоги за кредитним договором.

Зазначив, що самі по собі договори факторингу та витяги з реєстрів прав вимоги, на його переконання, не є достатнім підтвердженням фактичного переходу права грошової вимоги. Звертав увагу на відсутність належних первинних документів, які б підтверджували здійснення фінансування за кожним договором факторингу та оплату саме за передане право вимоги щодо кредитного зобов`язання відповідача.

Посилався також на те, що акт звірки взаємних розрахунків не є первинним бухгалтерським документом, який самостійно підтверджує здійснення господарської операції, у зв`язку з чим вважав недоведеним безперервний перехід права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», у подальшому до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та остаточно до ТОВ «ФК «ЕЙС».

Також відповідач заперечив правильність та обґрунтованість заявленого позивачем розміру заборгованості. Зазначив, що відповідно до додаткової угоди від 23 липня 2020 року строк кредитування було продовжено на 30 календарних днів, однак після закінчення такого строку кредитори продовжували здійснювати нарахування процентів. Після спливу погодженого сторонами строку кредитування кредитор втратив право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитними коштами.

У поданих 10 серпня 2026 року запереченнях на додаткові пояснення позивача відповідач зазначив, що значна частина заявленої до стягнення заборгованості складається із процентів, нарахованих після закінчення строку кредитування.

Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 та від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, відповідач вказав, що після спливу строку кредитування право кредитодавця нараховувати договірні проценти за користування кредитом припиняється. Відповідно до розрахунку ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» після закінчення строку кредитування здійснювалося подальше щоденне нарахування процентів у розмірі 173,33 грн, внаслідок чого загальна сума процентної заборгованості була збільшена до 19 704,21 грн.

У зв`язку з цим відповідач вважав заявлену позивачем заборгованість у розмірі 29 899,88 грн необґрунтованою та такою, що не підтверджена належним розрахунком.

Відповідач також подав заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій просив провести судовий розгляд без його участі, подані ним відзив, заяву про застосування позовної давності, письмові пояснення та заперечення врахувати при вирішенні спору, а у задоволенні позову відмовити.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:

Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2026 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 06.05.2026 витребувано докази, які на виконання зазначеної ухвали надійшли до суду та були досліджені під час розгляду справи.

Сторони у судове засідання не прибули.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом установлено, що 20 червня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір №947094769, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 4 000,00 грн строком на 30 днів.

Умовами договору встановлено дисконтну процентну ставку у розмірі 1,34 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом. При цьому умовами договору передбачено, що у випадку користування кредитом понад визначений договором строк застосовується базова процентна ставка у розмірі 1,70 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом.

Кредитний договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 965X6PQT.

22 червня 2020 року між сторонами укладено додаткову угоду, відповідно до якої суму кредиту збільшено на 5 000,00 грн, у зв`язку з чим загальна сума кредиту становила 9 000,00 грн.

25 червня 2020 року між сторонами укладено ще одну додаткову угоду, відповідно до якої суму кредиту збільшено на 1 196,00 грн, унаслідок чого загальна сума наданого відповідачу кредиту становила 10 196,00 грн.

Відповідно до графіка розрахунків, який є додатком до додаткової угоди від 25 червня 2020 року, сторонами погоджено загальну суму кредиту у розмірі 10 196,00 грн, термін платежу - 20 липня 2020 року та суму нарахованих процентів у розмірі 3 764,15 грн.

На виконання умов кредитного договору первісний кредитор фактично перерахував відповідачу кредитні кошти: 20 червня 2020 року - 4 000,00 грн, 22 червня 2020 року - 5 000,00 грн та 25 червня 2020 року - 1 196,00 грн. Загальна сума фактично наданих кредитних коштів становила 10 196,00 грн.

23 липня 2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду, відповідно до якої у зв`язку з неможливістю виконання позичальником умов кредитного договору та на підставі його звернення строк, на який було надано кредит, продовжено ще на 30 днів.

Зазначеною додатковою угодою також передбачено, що на дату її укладення позичальник сплачує фактично нараховані проценти за користування кредитом, а починаючи з 20 липня 2020 року сплачує за користування кредитом проценти за дисконтною процентною ставкою у розмірі 1,34 % на день від суми кредиту.

23 липня 2020 року відповідач здійснив платіж у сумі 4 311,00 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» із зазначеного платежу 0,33 грн зараховано у рахунок погашення основної суми кредиту, а 4 310,67 грн - у рахунок погашення нарахованих процентів, у зв`язку з чим залишок заборгованості за тілом кредиту становив 10 195,67 грн.

Надалі відповідач належним чином взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та сплати передбачених договором платежів не виконав.

Згідно з розрахунком ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» станом на 22 вересня 2020 року заборгованість за кредитним договором становила 21 926,70 грн, з яких 10 195,67 грн - заборгованість за основною сумою кредиту та 11 731,03 грн - заборгованість за процентами.

28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу №28/1118-01, умовами якого передбачено можливість відступлення як наявних, так і майбутніх прав вимоги до боржників.

На виконання умов зазначеного договору факторингу 22 вересня 2020 року сторонами підписано Реєстр прав вимоги №100, відповідно до якого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №947094769.

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на дату набуття права вимоги - 22 вересня 2020 року - заборгованість відповідача становила 21 926,70 грн, з яких 10 195,67 грн - основна сума боргу та 11 731,03 грн - проценти.

У подальшому ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» здійснювало нарахування у розмірі 173,33 грн за день, а станом на 07 листопада 2020 року загальний розмір заборгованості визначено у сумі 29 899,88 грн.

05 серпня 2020 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «Фінансова компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу №05/0820-01.

30 травня 2023 року на виконання умов зазначеного договору сторонами підписано Реєстр прав вимоги №9, відповідно до якого право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №947094769 перейшло до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС».

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу №11/07/25-Е.

Відповідно до Реєстру боржників та акта приймання-передачі Реєстру боржників від 14 липня 2025 року ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №947094769 у загальному розмірі 29 899,88 грн.

Згідно з наданими позивачем розрахунками заборгованості та випискою з особового рахунку заборгованість відповідача становить 29 899,88 грн, з яких: 10 195,67 грн - заборгованість за основною сумою кредиту; 19 704,21 грн - заборгованість за процентами. Заборгованість за штрафними санкціями позивачем до стягнення не заявлена.

Доказів погашення відповідачем зазначеної заборгованості матеріали справи не містять.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, що випливають із кредитного договору та подальшого відступлення права грошової вимоги за договорами факторингу, а спір стосується належного виконання ОСОБА_1 грошового зобов`язання, доведеності переходу права вимоги до ТОВ «ФК «ЕЙС», правомірності нарахування процентів після закінчення строку кредитування, правильності визначення загального розміру заборгованості, а також застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Оцінка суду:

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою - третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодний доказ не має для суду наперед установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона - боржник зобов`язана вчинити на користь другої сторони - кредитора певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно відповідно до частини першої статті 530 ЦК України підлягає виконанню у цей строк.

Порушенням зобов`язання згідно зі статтею 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, а відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов з урахуванням вимог закону, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтями 205, 207, 639 ЦК України передбачено можливість вчинення правочину в електронній формі. Договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості укладення правочинів в електронній формі регулюються Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статей 11, 12 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір та її прийняття другою стороною, а підписання такого правочину може здійснюватися, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Електронний договір, укладений та підписаний у встановленому законом порядку, прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а розмір і порядок їх одержання встановлюються договором.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються у кредитному договорі.

Оцінивши надані сторонами докази відповідно до наведених норм матеріального та процесуального права, суд доходить таких висновків.

Матеріалами справи підтверджено, що 20 червня 2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір №947094769. Договір містить персональні дані позичальника, суму кредиту, строк кредитування, розмір процентних ставок, порядок повернення коштів, відповідальність за неналежне виконання зобов`язання та інші умови, необхідні для визначення змісту прав та обов`язків сторін. Відповідач підписав договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором 965X6PQT.

У подальшому відповідач двічі збільшував розмір отриманого кредиту: додатковою угодою від 22 червня 2020 року - на 5 000,00 грн та додатковою угодою від 25 червня 2020 року - на 1 196,00 грн, унаслідок чого загальна сума кредиту становила 10 196,00 грн.

23 липня 2020 року відповідач уклав із кредитодавцем додаткову угоду про продовження строку кредитування ще на 30 днів та цього ж дня здійснив платіж у розмірі 4 311,00 грн.

Наведена поведінка відповідача у сукупності з електронним кредитним договором, додатковими угодами, документами щодо перерахування кредитних коштів та розрахунком заборгованості підтверджує не лише факт укладення договору, а й фактичне виникнення та виконання сторонами кредитних правовідносин.

Отже, підстав ставити під сумнів факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у загальній сумі 10 196,00 грн суд не встановив.

Згідно з розрахунком первісного кредитора 23 липня 2020 року із внесених відповідачем 4 311,00 грн 0,33 грн зараховано на погашення основної суми кредиту, а 4 310,67 грн - на погашення нарахованих процентів.

Таким чином, непогашений залишок основної суми кредиту становить 10 195,67 грн.

Доказів погашення зазначеної суми відповідачем не надано.

Відповідач заперечує належність доказів переходу права вимоги до позивача, посилаючись на відсутність належного підтвердження здійснення фінансування за окремими договорами факторингу та на те, що акт звірки взаємних розрахунків сам по собі не є первинним бухгалтерським документом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

За змістом статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло відповідне зобов`язання.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати кошти у розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи.

За змістом статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути як наявна грошова вимога, строк платежу за якою настав, так і майбутня вимога. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника, якщо інше не випливає з умов відповідного правочину.

Судом установлено, що 28 листопада 2018 року між первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу №28/1118-01. Умовами цього договору передбачено передачу конкретних прав вимоги на підставі відповідних реєстрів, а перехід права вимоги пов`язано саме з моментом підписання сторонами такого реєстру.

22 вересня 2020 року сторонами підписано Реєстр прав вимоги №100, відповідно до якого до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» передано право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №947094769.

Тому та обставина, що рамковий договір факторингу укладено раніше кредитного договору відповідача, не свідчить про відсутність предмета такого договору чи неможливість передачі права вимоги, яке виникло пізніше. Закон прямо допускає відступлення майбутньої грошової вимоги.

05 серпня 2020 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу №05/0820-01, а відповідно до Реєстру прав вимоги №9 від 30 травня 2023 року право вимоги за кредитним договором відповідача передано ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС».

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №11/07/25-Е, а на підставі Реєстру боржників та акта приймання-передачі Реєстру боржників від 14 липня 2025 року позивач набув право вимоги до відповідача на суму 29 899,88 грн.

Кожна із переданих вимог дозволяє ідентифікувати боржника, кредитний договір та розмір відповідної заборгованості. Крім договорів факторингу і реєстрів прав вимоги, матеріали справи містять документи щодо здійснення фінансування за відповідними факторинговими операціями.

Посилання відповідача на правовий висновок щодо того, що акт звірки взаємних розрахунків не є самостійним первинним бухгалтерським документом, судом враховано, однак воно не спростовує доводів позивача.

Факт переходу права вимоги у даній справі суд установлює не на підставі одного акта звірки, а за результатами оцінки всієї сукупності доказів: договорів факторингу, додаткових угод до них, реєстрів прав вимоги, акта приймання-передачі, протоколу узгодження предмета факторингової операції та платіжних документів.

При цьому відповідними договорами момент переходу конкретної вимоги пов`язаний із підписанням реєстру, а не з проведенням окремої оплати за право вимоги до кожного конкретного боржника.

Відсутність платіжного документа, в якому окремо зазначалося б прізвище відповідача та ціна придбання саме його боргу, за наявності належно ідентифікованої вимоги у відповідному реєстрі не свідчить про те, що така вимога не була передана.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договори факторингу, на підставі яких здійснено заміну кредиторів, у встановленому законом порядку недійсними не визнані.

Отже, суд доходить висновку, що позивачем належними, допустимими та достатніми доказами підтверджено безперервний перехід права вимоги за кредитним договором №947094769 від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», від останнього - до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», а в подальшому - до ТОВ «ФК «ЕЙС».

Тому ТОВ «ФК «ЕЙС» є належним кредитором у спірному зобов`язанні.

Основним запереченням відповідача щодо розміру заборгованості є те, що після закінчення строку кредитування кредитор не мав права продовжувати нарахування процентів.

Проценти, передбачені частиною першою статті 1048 ЦК України, є платою за правомірне користування грошовими коштами протягом погодженого сторонами строку.

Після настання строку повернення кредиту позичальник уже не має права правомірно користуватися коштами кредитодавця, а невиконання обов`язку щодо їх повернення є простроченням грошового зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 1.3 кредитного договору передбачено дисконтну процентну ставку у розмірі 1,34 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом у межах строку кредитування.

Пунктом 1.4 договору встановлено базову процентну ставку у розмірі 1,70 % від суми кредиту за кожний день у разі невиконання зобов`язання у встановлений строк.

Водночас пунктом 4.3 договору сторони прямо погодили, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного договором, є процентами у розумінні частини другої статті 625 ЦК України.

Пунктом 4.4 договору ці ставки визначено також у річному вираженні - 490,44 % річних за дисконтною процентною ставкою та 622,20 % річних за базовою процентною ставкою.

Отже, договір містить не лише положення про продовження нарахування плати за користування кредитом, а спеціальну домовленість сторін, відповідно до якої нарахування після закінчення строку кредитування має правову природу процентів, установлених сторонами відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Тому наведені відповідачем висновки Великої Палати Верховного Суду у справах №444/9519/12 та №310/11534/13-ц самі по собі не є підставою для відмови у стягненні процентів, нарахованих після закінчення строку кредитування, оскільки у цій справі їх правова природа прямо визначена сторонами як проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Суд також перевірив доводи відповідача в частині значного розміру установленої договором процентної ставки.

Законом України від 22 листопада 2023 року №3498-IX внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та встановлено законодавче обмеження максимальної денної процентної ставки.

Однак кредитний договір між ОСОБА_1 та первісним кредитором укладено 20 червня 2020 року, а його строк продовжено у липні 2020 року, тобто задовго до набрання чинності вказаними законодавчими змінами.

Після 24 грудня 2023 року строк кредитування за спірним договором не продовжувався.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі №552/672/23 дійшла висновку, що обмеження максимальної денної процентної ставки, запроваджені Законом №3498-IX, не поширюються на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності, якщо строк кредитування за такими договорами після 24 грудня 2023 року не продовжувався. ОП КЦС ВС також зазначила, що за відсутності встановленої законом нікчемності умови договору суд не вправі без відповідної позовної вимоги сторони визнавати таку умову недійсною, змінювати договір та на цій підставі самостійно визначати інший розмір процентів.

Таким чином, передбачене пізнішим законодавством обмеження денної процентної ставки не може бути ретроспективно застосоване до спірного договору.

Суд також ураховує, що нарахування не здійснювалося протягом невизначеного або багаторічного періоду: заявлений позивачем остаточний розмір заборгованості був сформований ще станом на 07 листопада 2020 року, після чого ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» нових процентів не нараховували.

Позивач також не заявляє до стягнення пеню чи штраф.

Відповідач не надав доказів здійснення платежів, які не були враховані кредиторами, не подав альтернативного розрахунку заборгованості та не навів конкретних арифметичних помилок у розрахунках позивача.

За таких обставин суд вважає заявлений позивачем розрахунок заборгованості доведеним.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності суд зазначає таке.

Одним із заперечень відповідача проти позовних вимог є посилання на сплив строку позовної давності. Обґрунтовуючи заяву, відповідач зазначає, що кредитний договір №947094769 укладено 20 червня 2020 року, тоді як позивач звернувся до суду лише у 2026 році, тобто, на його думку, після закінчення встановленої законом трирічної позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд не погоджується з такими доводами відповідача, оскільки вони ґрунтуються на обчисленні позовної давності без урахування спеціальних положень цивільного законодавства, які діяли протягом відповідного періоду та безпосередньо впливали на її перебіг.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.

Разом із тим законодавець пов`язує початок перебігу позовної давності не з датою укладення договору як такою, а з моментом виникнення у кредитора права на звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання такого зобов`язання.

Як установлено судом, 20 червня 2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №947094769, відповідно до умов якого кредит первісно надано строком на 30 днів.

У подальшому 23 липня 2020 року між сторонами укладено додаткову угоду, відповідно до якої строк, на який було надано кредит, продовжено ще на 30 днів.

Отже, право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права виникло після спливу визначеного сторонами, з урахуванням додаткової угоди, строку виконання кредитного зобов`язання, а відтак саме з цього моменту підлягає обчисленню загальна позовна давність.

Разом із тим при визначенні моменту її спливу необхідно врахувати спеціальне законодавче регулювання, яке діяло у відповідний період.

Так, Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 на всій території України з 12 березня 2020 року було встановлено карантин, який у подальшому неодноразово продовжувався та був припинений з 30 червня 2023 року.

Таким чином, на час виникнення спірного кредитного зобов`язання та на момент початку перебігу позовної давності пункт 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України вже діяв.

Отже, перебіг позовної давності за вимогами, що випливають із кредитного договору №947094769, від самого початку підпадав під спеціальне правове регулювання, відповідно до якого визначені статтею 257 ЦК України строки продовжувалися на строк дії карантину.

Крім того, до припинення карантину законодавцем було запроваджено спеціальне регулювання перебігу позовної давності у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану.

Так, Законом України від 15 березня 2022 року №2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені, зокрема, статтями 257-259 ЦК України, продовжувалися на строк його дії.

У подальшому редакцію зазначеного пункту було змінено та передбачено зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану.

Воєнний стан в Україні введено з 24 лютого 2022 року та у відповідний період продовжував діяти.

Таким чином, ще до припинення карантину на перебіг позовної давності почало поширюватися також спеціальне правове регулювання, встановлене пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Законом України від 14 травня 2025 року №4434-IX пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було виключено. Зазначений Закон набрав чинності 04 вересня 2025 року, після чого перебіг позовної давності надалі здійснювався за загальними правилами з урахуванням періоду дії спеціального законодавчого регулювання.

Отже, під час вирішення питання щодо дотримання позивачем позовної давності суд враховує положення як пункту 12, так і пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, які діяли у відповідні періоди та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Суд звертає увагу, що спірне зобов`язання виникло у червні 2020 року, тобто вже під час дії карантину та пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

На момент запровадження у березні 2022 року спеціального регулювання, пов`язаного з воєнним станом, позовна давність за вимогами кредитора також не спливла.

Після припинення карантину 30 червня 2023 року продовжувало діяти спеціальне регулювання перебігу позовної давності, встановлене пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Після виключення зазначеного пункту та поновлення звичайного перебігу позовної давності з 04 вересня 2025 року до моменту звернення ТОВ «ФК «ЕЙС» до суду у 2026 році також не минув строк, достатній для спливу встановленої статтею 257 ЦК України трирічної позовної давності.

Таким чином, саме по собі посилання відповідача на те, що кредитний договір було укладено у 2020 році, а позов подано у 2026 році, не свідчить про сплив позовної давності.

Таке обчислення ґрунтується виключно на календарному проміжку часу між укладенням договору та зверненням до суду і не враховує ані моменту початку перебігу позовної давності відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України, ані спеціального законодавчого регулювання її перебігу в період карантину та воєнного стану.

Суд також враховує положення статті 262 ЦК України, відповідно до якої заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Отже, послідовне відступлення права вимоги від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», надалі до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та в подальшому до ТОВ «ФК «ЕЙС» не розпочинало перебіг позовної давності заново та не змінювало порядку її обчислення.

Водночас зміна кредитора не усуває дії спеціальних законодавчих положень щодо продовження та зупинення перебігу позовної давності, які застосовуються до самого зобов`язання незалежно від особи кредитора.

Відповідач, заявляючи про сплив позовної давності, виходить із загального трирічного строку, встановленого статтею 257 ЦК України, однак не враховує спеціальні приписи законодавства, які регулювали особливості її перебігу протягом значної частини відповідного періоду.

За таких обставин суд доходить висновку, що на момент звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до суду позовна давність за вимогами, що випливають із кредитного договору №947094769 від 20 червня 2020 року, не спливла.

Відтак правові підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України, відсутні.

З огляду на викладене заява ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.

Оцінивши надані учасниками справи докази у їх сукупності, суд установив факт належного укладення кредитного договору №947094769 від 20 червня 2020 року, отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у загальному розмірі 10 196,00 грн. Позивачем також доведено належний та послідовний перехід права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», у подальшому до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та до ТОВ «ФК «ЕЙС».

Наведені відповідачем заперечення щодо переходу права вимоги, правильності розрахунку заборгованості та спливу позовної давності встановлених судом обставин не спростовують.

Таким чином, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» підлягає задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 29 899,88 грн підлягають задоволенню у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

На підтвердження понесення таких витрат позивачем надано договір про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, додаткову угоду №25770906229 від 01 вересня 2025 року, акт приймання-передачі наданих послуг та детальний опис виконаних робіт.

З наданого розрахунку вбачається, що до складу витрат включено: 1 000,00 грн - за вивчення матеріалів справи протягом двох годин; 5 000,00 грн - за складення позовної заяви протягом двох годин; 500,00 грн - за підготовку адвокатського запиту протягом однієї години; 500,00 грн - за підготовку клопотань протягом однієї години.

Оцінюючи заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаної представником позивача роботи, характер підготовлених процесуальних документів, ціну позову та значення справи для сторін.

Суд бере до уваги, що спір виник з приводу стягнення заборгованості за одним кредитним договором та переходу права вимоги за договорами факторингу, належить до поширеної категорії кредитних спорів та не потребував проведення судових експертиз, допиту свідків чи здійснення інших процесуальних дій, які б свідчили про підвищену складність справи.

Водночас підготовка позовної заяви та інших процесуальних документів здійснювалася у межах правовідносин, які мають типовий характер, а нормативне регулювання та основні правові підходи у спорах про стягнення кредитної заборгованості є усталеними.

Суд також враховує співвідношення заявлених витрат на професійну правничу допомогу із ціною позову, яка становить 29 899,88 грн.

За таких обставин суд вважає, що заявлений розмір витрат у сумі 7 000,00 грн не повною мірою відповідає критеріям розумності, необхідності та співмірності із фактичним обсягом виконаної адвокатом роботи.

При визначенні суми, яка підлягає відшкодуванню, суд виходить не лише з факту документального підтвердження витрат, а й з необхідності забезпечення розумного співвідношення між фактично виконаною роботою, складністю справи та розміром компенсації таких витрат.

З урахуванням характеру та складності спору, обсягу підготовлених процесуальних документів, часу, зазначеного представником позивача як витраченого на їх підготовку, ціни позову та принципів співмірності й розумності, суд вважає обґрунтованим визначити розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача, у сумі 4 000,00 грн.

Такий розмір, на переконання суду, є достатнім для компенсації необхідних та фактично пов`язаних із розглядом цієї справи витрат на професійну правничу допомогу та водночас відповідає критеріям справедливості і співмірності.

Отже, з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» підлягають стягненню судові витрати у вигляді 2 662,40 грн судового збору та 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 1-4, 19, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», МФО 322001) заборгованість за кредитним договором №947094769 від 20 червня 2020 року у загальному розмірі 29 899 (двадцять дев`ять тисяч вісімсот дев`яносто дев`ять) гривень 88 копійок, з яких:10 195,67 грн - заборгованість за основною сумою кредиту; 19 704,21 грн - заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», МФО 322001) 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок судового збору та 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: