Рішення № 140345546, 22.09.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2026м. ДніпроСправа № 904/882/25

За позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Стайл", м. Дніпро

Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача - ОСОБА_1 , м. Дніпро

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, м. Дніпро

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого магазину та припинення права володіння

Суддя Красота О.І.

за участю секретаря судового засідання Куц І.І.

Представники:

від Позивача: Михайлюк Т.О., виписка з ЄДРПОУ;

від Відповідача: не з`явився;

від Третьої особи-1: не з`явився;

від Третьої особи-2: не з`явився;

СУТЬ СПОРУ:

Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Стайл" і просить суд:

- усунути перешкоди Позивачу у користуванні земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинно побудованого магазину, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається: літ. А-1 магазин, літ. І споруди, замощення, загальною площею 149,0 кв.м, за рахунок Відповідача (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1969609312101);

- припинити право володіння Відповідача відповідним правом на будівлю магазину, який складається: літ. А-1 магазин, літ. І споруди, замощення, загальною площею 149,0 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1969609312101) із закриттям розділу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звертався до Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради з питання укладання договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра по об`єкту: Капітальний ремонт будівлі магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстрацію права власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна здійснено за ОСОБА_1 22.11.2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О., номер запису про право власності: 343055265, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1969609312101 на підставі технічного паспорту, серії та номеру: 10519, акта без номеру, виданих 24.10.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "КОНЦЕПТ К".

Реєстрацію права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна здійснено державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, індексний номер рішення: 49849586 від 25.11.2019.

Правовстановлюючі документи на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 у ОСОБА_1 відсутні.

Надалі, право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за Відповідачем на підставі договору іпотеки, серія та номер: 25 від 01.09.2020, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Виноградовою В.Ю.; повідомлення іпотекодержателя, серія та номер: б/н від 04.01.2021, укладеного між Відповідачем та ОСОБА_1 ; заяви іпотекодержателя Відповідача, номер: 44, 45 від 09.02.2021.

Позивач зазначає, що спірна земельна ділянка не відводилась ані ОСОБА_1 , ані Відповідачу, оскільки Позивачем рішення про відведення цієї земельної ділянки у користування чи у власність вказаним особам не приймалось.

Вказана земельна ділянка не надавалась ОСОБА_1 під будівництво, право власності чи користування за ним на неї не оформлювалось.

Об`єкт нерухомого майна споруджений ОСОБА_1 самовільно без відповідних дозвільних документів та розташований на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети. Відсутні декларації про початок будівельних робіт та декларації про готовність об`єкту до експлуатації, що свідчить про відсутність підстав для визнання за вказаною особою права власності на самочинно збудоване майно. Отже, вказаний об`єкт є об`єктом самочинного будівництва.

Тому у Відповідача відсутні жодні правові підстави щодо користування спірною земельною ділянкою. Дії Відповідача щодо самовільного зайняття земельної ділянки порушують права територіальної громади міста Дніпра в особі Позивача, як власника земель, що належать до комунальної власності, на самостійне володіння, користування, розпорядження нею.

Порушення законних прав та інтересів територіальної громади міста Дніпра в особі Позивача полягає у тому, що державна реєстрація права власності на об`єкт самочинного будівництва на земельній ділянці, що належить до комунальної власності, без згоди власника Позивача та укладення наступних правочинів, порушує законне право останнього на користування і розпорядження земельною ділянкою та встановлений законодавством порядок набуття прав на об`єкти нерухомості, набуття прав і реалізації прав на землю (земельну ділянку) комунальної власності, а також майнові інтереси територіальної громади міста Дніпра в особі Позивача щодо користування та розпорядження землею, що є порушенням економічних інтересів громади.

Отже, самовільне зайняття особою земельної ділянки та експлуатація спірного об`єкту без його введення в експлуатацію, що засвідчує право власності або користування, є незаконним та не породжує у цієї особи право на вказану земельну ділянку.

Крім того, Позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій він просив суд:

- заборонити Відповідачу, а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та переоформленню документів на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборонити державному реєстратору вчиняти будь-які дії, окрім дій по виконанню ухвали суду про забезпечення даного позову по цій справі на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заява обґрунтована тим, що існує велика ймовірність вчинення в подальшому Відповідачем як юридичних, так і фактичних дій, спрямованих на порушення права власності Позивача на земельну ділянку, які можуть призвести до виникнення нових судових спорів. Подальше відчуження самочинно побудованих об`єктів нерухомого майна може покласти на Позивача тягар повернення земельної ділянки від третіх осіб, що спричинить додаткові витрати для відновлення порушених прав. Заборона вчинення будь-яких реєстраційних дій відносно вказаного об`єкту на час вирішення справи забезпечить його гарантоване збереження у Відповідача до набрання законної сили судовим рішенням. У випадку не застосування заходів забезпечення позову існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Ухвалою суду від 05.03.2025 заяву Дніпровської міської ради задоволено; заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю "Місто Стайл", а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та переоформленню документів на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонено державному реєстратору вчиняти будь-які дії, окрім дій по виконанню ухвали суду про забезпечення даного позову по цій справі на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 10.03.2025 позовну заяву залишено без руху; встановлено Позивачу семиденний строк з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме надати належні докази направлення учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів у повному обсязі.

20.03.2025 від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 25.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 24.04.2025 о 10:00 год.; залучено до участі у справі в якості Третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача - ОСОБА_1 ; залучено до участі у справі в якості Третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради.

Представник Позивача у підготовчому засіданні 24.04.2025 надав пояснення щодо позовних вимог.

Відповідач у підготовче засідання 24.04.2025 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, докази його належного повідомлення про дату, час та місце судового засідання матеріали справи не містять.

Третя особа-1 у підготовче засідання 24.04.2025 не з`явилась, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляла, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень і Трекінгом АТ "Укрпошта", згідно з яким відправлення № 0610245166144 було повернуто відділенням поштового зв`язку з відміткою "закінчення встановленого терміну зберігання".

Третя особа-2 у підготовче засідання 24.04.2025 не з`явилась, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляла, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Ухвалою суду від 24.04.2025 відкладено підготовче засідання на 13.05.2025 о 14:00 год.

Представник Відповідача у підготовче засідання 13.05.2025 не з`явився, 13.05.2025 від нього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку підготовчого провадження з метою надання часу для подання відзиву на позов.

Третя особа-1 у підготовче засідання 13.05.2025 не з`явилась, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляла, докази її належного повідомлення про дату, час та місце судового засідання матеріали справи не містять.

Третя особа-2 у підготовче засідання 13.05.2025 не з`явилась, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляла, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Ухвалою суду від 13.05.2025 продовжено строк розгляду справи у підготовчому провадженні на 30 днів; відкладено підготовче засідання на 10.06.2025 о 10:00 год.

27.05.2025 від Відповідача надійшов відзив на позов, в якому він проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у повному обсязі у задоволенні позову.

Представник Відповідача у підготовче засідання 10.06.2025 не з`явився, 10.06.2025 від нього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку підготовчого провадження з метою надання часу учасникам справи для подання відповіді на відзив та пояснень.

Третя особа-1 у підготовче засідання 10.06.2025 не з`явилась, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляла, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, що підтверджується конвертом АТ "Укрпошта", повернутим відділенням поштового зв`язку з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Третя особа-2 у підготовче засідання 10.06.2025 не з`явилась, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляла, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Ухвалою суду від 10.06.2025 зупинено провадження у справі № 904/882/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/2388/21 у подібних правовідносинах; зобов`язано учасників справи в 10-тиденний строк з моменту настання таких обставин повідомити суд про наявність підстав для поновлення провадження у справі з поданням відповідних доказів.

06.04.2026 від Позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, оскільки 17.12.2025 Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі №908/2388/21. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належним способом захисту прав власника земельної ділянки у випадку самочинного будівництва є вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, а також визначила, що належним відповідачем у таких спорах є особа, яка фактично створює перешкоди у користуванні земельною ділянкою (останній набувач відповідного об`єкта).

Ухвалою суду від 16.04.2026 поновлено провадження у справі № 904/882/25 з 07.05.2026; призначено підготовче засідання до розгляду на 07.05.2026 о 10:00 год.

06.05.2026 від Відповідача надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача належним, в якому він просив суд замінити неналежного відповідача на належного - ОСОБА_1 .

Представник Позивача у підготовчому засіданні 07.05.2026 просив суд відкласти розгляд справи з метою надання часу для подання письмових пояснень на клопотання Відповідача про заміну неналежного відповідача належним.

Представник Відповідача у підготовче засідання 07.05.2026 не з`явився, 06.05.2026 від нього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому він просив суд розглянути клопотання про заміну неналежного відповідача належним без участі Відповідача та його представника, відкласти судове засідання на іншу дату.

Третя особа-1 у підготовче засідання 07.05.2026 не з`явилась, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляла, докази її належного повідомлення про дату, час та місце судового засідання матеріали справи не містять.

Третя особа-2 у підготовче засідання 07.05.2026 не з`явилась, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляла, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Ухвалою суду від 07.05.2026 відкладено підготовче засідання на 04.06.2026 о 14:00 год.

01.06.2026 від Позивача надійшли заперечення на клопотання Відповідача про заміну неналежного відповідача належним, в яких він просив суд у задоволенні цього клопотання відмовити.

01.06.2026 від Відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні 04.06.2026 о 14:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 02.06.2026 заяву Відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; судове засідання у справі, призначене на 04.06.2026 о 14:00 год., вирішено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для Відповідача з використанням власних технічних засобів у підсистемі відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Представник Позивача та представник Відповідача (в режимі відеоконференції) у підготовчому засіданні 04.06.2026 надали пояснення щодо позовних вимог, а також щодо клопотання Відповідача про заміну неналежного відповідача належним.

Третя особа-1 у підготовче засідання 04.06.2026 не з`явилась, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляла, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, що підтверджується конвертом АТ "Укрпошта", повернутим відділенням поштового зв`язку з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Третя особа-2 у підготовче засідання 04.06.2026 не з`явилась, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляла, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

У підготовчому засіданні 04.06.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання Відповідача про заміну неналежного відповідача належним, про що постановлено ухвалу без оформлення окремого документа. Вказана ухвала зазначена у протоколі судового засідання.

Ухвалою суду від 04.06.2026 закрито підготовче провадження; призначено справу до судового розгляду по суті на 14.07.2026 о 12:00 год.

Представник Відповідача у судове засідання 14.07.2026 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи або про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції на 14.07.2026 не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Третя особа-1 у судове засідання 14.07.2026 не з`явилась, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляла, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, що підтверджується конвертом АТ "Укрпошта", повернутим відділенням поштового зв`язку з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Третя особа-2 у судове засідання 14.07.2026 не з`явилась, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляла, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Ухвалою суду від 14.07.2026 відкладено розгляд справи по суті на 22.09.2026 о 12:00 год.

Представник Позивача у судовому засіданні 22.09.2026 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник Відповідача у судове засідання 22.09.2026 не з`явився, 22.09.2026 від нього надійшла заява про розгляд справи без участі, в якій він зазначив, що не має можливості взяти участь у судовому засіданні у зв`язку із необхідністю надання правової допомоги в іншому місці. При цьому, з боку Відповідача подані усі документи і заяви, подання додаткових документів та заяв не планується. Правову позицію, викладену у відзиві, підтримують повністю, оскільки Відповідач не є ані власником, ані останнім набувачем спірного об`єкта нерухомого майна. Право власності на зазначений об`єкт було зареєстровано за Відповідачем на підставі договору іпотеки. Надалі, на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26.01.2022 (справа № 201/4483/20), яке набрало законної сили, договір іпотеки було визнано недійсним, і як наслідок, недійсного правочину, було скасовано право власності на спірний об`єкт за Відповідачем. Відповідно до акту приймання-передачі майна Відповідач передав (повернув), а Серебряков О.Д. прийняв майно (нерухоме майно, самочинне будівництво, будівельні матеріали), яке знаходиться за вказаною адресою. Отже, останнім власником (набувачем, володільцем) цього майна є Серебряков О.Д. Тому представник Відповідача просив суд розглянути справу без участі Відповідача та його представника.

Третя особа-1 у судове засідання 22.09.2026 не з`явилась, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляла, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, що підтверджується конвертом АТ "Укрпошта", повернутим відділенням поштового зв`язку з відміткою "адресат відсутній".

Третя особа-2 у судове засідання 22.09.2026 не з`явилась, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляла, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

У порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 22.09.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Справу відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розглянуто судом протягом розумного строку.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Земельна ділянка, на якій розташовано нерухоме майно по АДРЕСА_1 , належить територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради (далі Позивач) та віднесена до земель комунальної власності в силу ст.ст. 80, 83 Земельного кодексу України і ст.ст. 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Позивач зазначає, що ОСОБА_1 звертався до Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради з питання укладання договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра по об`єкту: «Капітальний ремонт будівлі магазину», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстрацію права власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна здійснено за ОСОБА_1 22.11.2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О., номер запису про право власності: 343055265, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1969609312101 на підставі технічного паспорту, серії та номеру: 10519, акта без номеру, виданих 24.10.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "КОНЦЕПТ К".

Реєстрацію права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна здійснено державним реєстратором - приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, індексний номер рішення: 49849586 від 25.11.2019.

Правовстановлюючі документи на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 у ОСОБА_1 відсутні.

Надалі, право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Місто Стайл" (далі - Відповідач) на підставі договору іпотеки, серія та номер: 25 від 01.09.2020, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Виноградовою В.Ю.; повідомлення іпотекодержателя, серія та номер: б/н від 04.01.2021, укладеного між Відповідачем та ОСОБА_1 ; заяви іпотекодержателя Відповідача, номер: 44, 45 від 09.02.2021.

Станом на час розгляду справи право власності на вказаний об`єкт зареєстровано за Відповідачем.

Позивач зазначає, що з метою захисту законних прав та інтересів звертався до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою, зокрема щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26.01.2022 у цивільній справі № 201/4483/20 задоволено позов Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ТОВ "Місто Стайл", третя особа: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним договору іпотеки, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12.10.2022 апеляційну скаргу ТОВ "Місто Стайл" задоволено частково, рішення від 26.01.2022 скасовано в частині задоволення позовних вимог про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення будівлі та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20 касаційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково; постанову Дніпровського апеляційного суду від 12.10.2022 в частині вирішення позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення будівлі змінено та викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а саме:

«…Фактичні обставини справи, встановлені судами: земельна ділянка за адресою: бульвар Слави, 3м/5. м. Дніпро, на якій розташовано нерухоме майно, а саме: будівля магазину літ. А-1, споруди літ. І, площею 149.0 кв. м не надавалась у користування, належить територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності в силу статей 80, 83 ЗК України та статей 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні.

... Відповідно до частин першої-четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

У частині другій статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пунктах 6.30-6.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зроблено висновок, що «законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. У справі, що розглядається, підставою для відмови в задоволенні позову в частині вимог органів державної влади та місцевого самоврядування суди визнали факт набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна після закінчення його будівництва та, посилаючись на встановлений факт, вказали про неможливість знесення об`єкта нерухомості, на який зареєстровано право власності, у порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів. Проте, вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності, суди разом з тим не врахували відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови не змінюють режиму такого об`єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва».

У постанові від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) Верховний Суд дійшов висновку, що належними відповідачами за вимогами про знесення самочинно збудованого майна, приведення приміщень у первісний стан, шляхом знесення самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна, усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження майном шляхом перебудови самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна мають бути чинні власники спірного майна, а визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом.

У постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц (провадження № 61 -2013 9св 19) Верховний Суд дійшов висновку, що задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та скасування записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суди: не урахували, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.

Крім того, про те, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку зі здійсненням самочинного будівництва є неефективними способами захисту, вказував Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 (провадження № 61-204св22).

…Ефективним способом захисту прав власника (користувача) земельної ділянки щодо усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, спричиненого таким порушенням, є вимога про знесення самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України і вирішення такої вимоги виключає застосування інших вимог.

Належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови, яким на час розгляду цієї справи було ТОВ «МІСТО СТАЙЛ», натомість позовні вимоги про зобов`язання повернути спірну земельну ділянку та приведення її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованої споруди були заявлені Дніпровською міською радою до ОСОБА_1, який не є належним відповідачем за цією вимогою.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20 (провадження № 61-5275св21) та у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 201/4483/20 (провадження № 61-12125св22).

... При цьому, за загальним правилом, відмова у задоволенні позовних вимог з підстав їх пред`явлення до неналежного відповідача не перешкоджає повторному зверненню до суду із такими ж вимогами до належного відповідача».

Позивач зазначає, що фактичним володільцем нерухомого майна за адресою: м. Дніпро, бульвар Слави, 3м/5, є Відповідач.

Вказані обставини стали підставою для звернення Позивача з позовом до суду.

Ухвалюючи рішення, господарський суд виходив з таких підстав.

Позивач відповідно до ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є представницьким органом місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб`єкта власності народу України, територіальної громади власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику.

Статями 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України та статями 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України врегульовано порядок розпорядження землею.

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За приписами ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу.

Як суб`єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування - Позивач вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Згідно з ч. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст, є комунальною власністю.

Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки) виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону.

Виходячи з вимог ст. 83 Земельного кодексу України, презюмується належність земельних ділянок на території міста Дніпро територіальній громаді міста з визначенням її власника Дніпровської міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель комунальної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності чи користування землею фізичними особами набувається та реалізується в порядку і на підставах, визначених Конституцією України (ст.ст. 13, 14), Земельного кодексу України (ст.ст. 78, 92, 93, 102-1, 116, 118, 119, 123, 125, 126), а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону України "Про оренду землі", Цивільного кодексу України).

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради.

Отже, правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 918/633/16 та від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Отже, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Позивач як орган місцевого самоврядування, що виконує повноваження власника земельних ділянок комунальної власності на території міста Дніпра, а також суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Дніпра.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За приписами ст. 391 Цивільного кодексу України та ст. 155 Земельного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Статтею 211 Земельного кодексу України визначено, що самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Отже, обов`язковою умовою правомірного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Статтею 152 Земельного кодексу України унормовано, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі ст.ст. 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не відводилась ані Серебрякову О.Д., ані Відповідачу, оскільки Позивачем рішення про відведення цієї земельної ділянки у користування чи у власність зазначеним фізичній та юридичній особам не приймалось.

Нерухоме майно розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається: літ. А-1 магазин, літ. І споруди, замощення, загальною площею 149,0 кв.м. Вказаний об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети. Відсутні декларації про початок будівельних робіт та декларації про готовність об`єкту до експлуатації, що свідчить про відсутність підстав для визнання за вказаною особою права власності на самочинно збудоване майно.

Так, у справі № 201/4483/20 судами встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташовано нерухоме майно, а саме: будівля магазину літ. А-1, споруди літ. І, площею 149,0 кв. м, не надавалась у користування, належить територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності в силу статей 80, 83 Земельного кодексу України та статей 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстрацію права власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна здійснено за ОСОБА_1 22.11.2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О., номер запису про право власності: 34305265, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1969609312101, на підставі технічного паспорту, серії та номеру: 10519, акта без номера, виданих 24.10.2019 року ТОВ "КОНЦЕПТ К".

Реєстрацію права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна здійснено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, індексний номер рішення: 49849586, від 25.11.2019.

09.02.2021 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Виноградовою В.Ю. здійснено державну реєстрацію права власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер нерухомого майна: 1969609312101, номер запису про право власності: 40484622) за Відповідачем на підставі:

- договору іпотеки, серія та номер: 25 від 31.08.2020;

- повідомлення іпотекодержателя, серія та номер: б/н від 04.01.2021, видавник: Відповідач та ОСОБА_1 ;

- заяви іпотекодержателя, серія та номер: 44, 45 від 09.02.2021.

У Відповідача відсутні будь-які правові підстави щодо користування зазначеною земельною ділянкою.

Таким чином, дії Відповідача щодо самовільного зайняття земельної ділянки порушують права територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, як власника земель, що належать до комунальної власності на самостійне володіння, користування, розпорядження нею.

При цьому, безпідставне набуття права власності на нерухоме майно суперечить засадам містобудівної діяльності в Україні, визначених Законом України "Про основи містобудування", є перешкодою у розв`язанні питань прогнозування розвитку, планування і забудови населених пунктів, регулювання земельних відносин, створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури через відсутність можливості належного ведення містобудівного кадастру.

Таким чином, вказані обставини свідчать про незаконне заволодіння майном комунальної власності та безпідставне набуття права власності на нерухоме майно.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, державна реєстрація - це не підстава набуття права власності або користування, а лише засвідчення державою вже набутого особою права власності або користування і ототожнювати факт набуття права з фактом його державної реєстрації не видається за можливе. При дослідженні обставин існування в особи права власності або користування, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права, а не є підставою його набуття (висновок наведено відповідно до постанов Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.02.2022 у справі № 203/5561/16, від 21.04.2021 у справі № 916/3674/19, від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17).

Статтею 41 Конституції України регламентовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За приписами ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Статтею 331 Цивільного кодексу України визначено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Стаття 18 Закону України "Про основи містобудування" передбачає, що реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об`єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрою територій.

Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Відповідно до п. 4 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461, (далі Порядок) надання (реєстрація), повернення (відмова у видачі) чи скасування реєстрації документів, що підтверджують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю, визначеними статтею 7 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до п. 9 Порядку на об`єкті повинні бути виконані всі передбачені проектною документацією згідно з будівельними нормами, стандартами і правилами роботи.

Пунктом 11, 12 Порядку передбачено, що датою прийняття в експлуатацію об`єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката. Експлуатація об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Таким чином, з урахуванням вимог чинного законодавства, зокрема ст. 331 Цивільного кодексу України та Законів України "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015, передумовою для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна є отримання дозвільних документів у сфері містобудівної діяльності, у тому числі тих, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого об`єкта нерухомого майна та речових прав на земельну ділянку.

Важливе правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч. 4 ст. 373 Цивільного кодексу України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" Земельного кодексу України), при цьому, такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (ч. 3 ст. 375 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 375 Цивільного кодексу України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 Цивільного кодексу України.

Як вже вказувалось вище, за приписами ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного у ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

З огляду на викладене, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому, формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Виходячи із конституційних засад та галузевого регулювання, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1 ст. 373 Цивільного кодексу України). Ця норма Цивільного кодексу України виступає логічним продовженням положення ч. 1 ст. 14 Конституції України про особливу охорону земель державою, що включена до Розділу І "Загальні засади". Відповідно, цей Розділ має фундаментальне регулююче значення для конституційного ладу в Україні.

Галузеве наповнення норми ч. 2 ст. 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, виражене у нормах Цивільного кодексу України про те, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч. 4 ст. 373 Цивільного кодексу України); право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (ч. 3 ст. 375 Цивільного кодексу України); правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються ст. 376 ЦК України (ч. 4 ст. 375 Цивільного кодексу України).

Таким чином, юридична конструкція ст. 376 Цивільного кодексу України виконує у майновому обороті функцію системного регулятора відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва, в тому числі щодо набуття права власності на нерухоме майно особою, яка здійснила самочинне будівництво.

Отже, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема положень частини четвертої цієї статті.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05.07.2023 у справі №202/5418/20.

Як вже зазначалось, об`єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: бульвар Слави, 3м/5, м. Дніпро, споруджені Серебряковим О.Д. самовільно без відповідних дозвільних документів на земельній ділянці, яка не призначена для цієї мети. А отже, це нерухоме майно у розумінні положень статті 376 Цивільного кодексу України є самочинним об`єктом нерухомого майна і може бути легалізоване лише у порядку, визначеному вказаною статтею.

За таких обставин, подальша реєстрація за Відповідачем права власності на вищевказане нерухоме майно не спростовує той факт, що такий об`єкт є самочинним.

Таким чином, реєстрація права власності за Серебряковим О.Д. на самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.

Земельна ділянка, на якій розташоване вищевказане самочинно побудоване нерухоме майно належить територіальній громаді міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності, відповідно до ст.ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст.ст. 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Вказана земельна ділянка ОСОБА_1 не надавалась під будівництво, право власності чи користування за ним на цю земельну ділянку не оформлювалось.

Внаслідок самовільного будівництва магазину з користування Позивача поза її волею вибула земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 .

За таких обставин, враховуючи, що об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , який є предметом спору у цій справі, є об`єктом самочинного будівництва, то ефективним способом захисту порушених прав Позивача як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такого будівництва відповідно до ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24.03.2021 у справі № 200/2192/18.

У правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20 зазначено: "Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

У частині другій статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України)".

У пунктах 6.30-6.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зроблено висновок, що "законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. У справі, що розглядається, підставою для відмови в задоволенні позову в частині вимог органів державної влади та місцевого самоврядування суди визнали факт набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна після закінчення його будівництва та, посилаючись на встановлений факт, вказали про неможливість знесення об`єкта нерухомості, на який зареєстровано право власності, у порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів. Проте, вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності, суди разом з тим не врахували відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови не змінюють режиму такого об`єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва".

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 569/15704/18, від 07.07.2021 у справі № 369/5589/19, від 21.07.2021 у справі № 686/19656/19 зроблено висновки за змістом яких "спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та стосовно якої здійснено запис у Реєстрі.

Отже, належним відповідачем за вимогами про скасування записів та закриття розділу в Реєстрі є ОСОБА_1, за якою зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно, що оспорюється позивачем.

Скасування державної реєстрації речових прав ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не порушує права названих осіб, які залучені до участі у справі як треті особи, оскільки їхні речові права припинені в установленому порядку, а вимога про скасування записів зумовлена необхідністю подальшого закриття розділу у Реєстрі щодо об`єкта нерухомого майна 980161412101.".

У пунктах 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 зазначено, що: "спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 21.08.2019 у справі № 805/2857/17-а, від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц (пункт 24), від 26.02.2020 у справі № 287/167/18-ц (пункт 52), від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц (пункт 72)).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що зміст і характер спірних правовідносин, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача є саме з СРК «Сичавський курінь», за яким зареєстровано право власності на об`єкти самочинного будівництва, а не з Березівською міською радою".

При цьому, при визначенні способу захисту як ефективного Верховний Суд вказав, що такий спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення прав, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Як вже зазначалось, ОСОБА_1 збудував магазин без відведення земельної ділянки для будівництва, без отримання дозволу відповідного виконавчого органу місцевої ради на будівництво, без отримання вихідних даних на проектування будівництва, без розробленої і затвердженої проектної документації на будівництво, без дозволу на виконання будівельних робіт, із порушенням прав територіальної громади міста Дніпра на зайняту об`єктом самочинного будівництва земельну ділянку комунальної власності, права на безпечне для життя і здоров`я довкілля, повноцінне життєве середовище, що включає прогнозування розвитку міста, планування, забудову та інше використання територій.

У свою чергу, статтею 375 Цивільного кодексу України визначено, що право на забудову земельної ділянки належить власнику.

Відповідно до ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Тобто, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю (негаторний позов).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними; частина друга передбачає приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки; а також частиною третьою передбачено, що повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Спираючись на ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Таким чином, статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту порушеного права відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю і відшкодування завданих збитків.

Отже, особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт.

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 22.02.2022 у справі №203/5561/16 зазначено, що право органу місцевого самоврядування, який діє в інтересах територіальної громади звільнити земельну ділянку від самочинно збудованих будівель з огляду на доведену незаконність і безпідставність набуття відповідачами права власності на будівлі становить пропорційне втручання у право власності інших осіб з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Враховуючи, що самочинне будівництво як діяльність, що відповідає хоча б одній з ознак, визначених ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України, створює перешкоди у здійсненні права власності володіння, користування, розпорядження земельною ділянкою, способом захисту права власника такої земельної ділянки необхідно визнати усунення перешкод у здійсненні права власності. Можливість використання такого способу захисту передбачена нормами як земельного, так і цивільного законодавства.

У випадку, якщо такі порушення не пов`язані із позбавленням володіння, то власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном на підставі ст. 391 Цивільного кодексу України.

В іншій ситуації правова підстава визначення способу захисту будується на застосуванні правових приписів спеціального характеру.

Так, відповідно до ч. 2, п. б ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки маже вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

До того ж, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав. Висновки Верховного Суду допускають застосування такого способу захисту у випадках здійснення самочинного будівництва.

Так, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17 вказано, що задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого приміщення за рахунок особи, що здійснила таке будівництво є належним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24.03.2021 у справі №200/2192/18, в якій зазначено, що оскільки об`єкт незавершеного будівництва, який є предметом спopy у цій справі, є об`єктом самочинного будівництва, то ефективним способом захисту порушених прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такого будівництва відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України. При цьому обставина щодо державної реєстрації права власності на цей об`єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна, та наявності підстав для застосування ст. 376 ЦК України.

Виходячи з цього, за наявності на земельній ділянці власника об`єктів самочинного будівництва ефективним способом захисту порушених прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування i розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) вказано, що ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

При цьому, у правовому висновку, викладеному у пункті 6.45 постанови від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виснував: "Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту. Також не відповідає належному способу захисту вимога про припинення права власності позивача, оскільки позивач вважає, що право власності відповідача не виникало взагалі відповідно до частини другої статті 376 ЦК України (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності).

Виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), колегія дійшла висновку, що у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт".

За таких обставин, враховуючи те, що об`єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що є предметом спору у цій справі, є об`єктом самочинного будівництва, а тому ефективним способом захисту порушених прав Позивача як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такого будівництва відповідно до ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України з припиненням права володіння Відповідача на вищенаведений об`єкт нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Статтею 1213 Цивільного кодексу України визначено, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Виходячи з вищенаведеного, права Позивача, який є власником майна - земельної ділянки, на якій самовільно побудоване спірне нерухоме майно, підлягають захисту шляхом задоволення цього позову з використанням правового механізму, установленого статтею 376, 1212 Цивільного кодексу України.

Порушення законних прав та інтересів територіальної громади міста в особі органу місцевого самоврядування Позивача полягає у тому, що державна реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва на земельній ділянці, що належить до комунальної власності без згоди власника Позивача та укладення наступних правочинів, порушує законне право останнього на користування та розпорядження земельною ділянкою і встановлений законодавством порядок набуття прав на об`єкти нерухомості, набуття прав та реалізації прав на землю (земельну ділянку) комунальної власності, а також майнові інтереси територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження землею, що є порушенням економічних інтересів громади.

Виходячи з вищевикладеного та враховуючи те, що ТОВ "Місто Стайл" є належним Відповідачем у цій справі, а відтак повинен усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованих споруд магазину, що розташований за адресою: м. Дніпро, бульвар Слави, 3м/5.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте викладені положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснити контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша виражається в першому реченні першого абзацу статті та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачити у світі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України».

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи грунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для застосування осіб та чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазначає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засоби, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний надмірний тягар, зокрема, якщо їй буде надана обгрунтована компенсацією чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v/ Ukraine? Заява № 43768/07).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який можливо включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «The former king of Greceand others v. Greece» (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того ЄСПЛ також визнає, щодо й саме по собі правильне застосування законодавства, безпосередньо, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, якщо так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного», інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не грунтується на розумних підставах.

Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясувати та враховувати при вирішення цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при цьому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути оціночним у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо викладених обставин та фактів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотриманні всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не органів державної влади та місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Крім того, ЄСПЛ у рішення «Брайловиська проти України (Braylovska v/ Ukraine) встановив, що відбулося «позбавлення майна» у розумінні другого речення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та зазначив, що Суд має встановити, чи було оскаржуване позбавлення майна виправданим відповідно до цього положення. Суд наголосив, що для відповідності статті 1 Першого протоколу до Конвенції позбавлення майна має відповідати трьом умовам: воно має здійснюватися «на умовах, передбачених законом», що виключає будь-які свавільні дії національних органів влади, здійснюватись «в інтересах суспільства» та забезпечувати справедливий баланс між правами власника та інтересами суспільства (рішення ЄСПЛ у справі «Вістінш і Перелькінс проти Латвії». Перша вимогу статті 1 Першого протоколу до Конвенції («на умовах, передбачених законом») полягає у тому, що будь-яке втручання органів влади у мирне володіння майном має бути законним (рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії». Перш за все, це означає відповідність вимогам національного законодавства (рішення у справі «Іватрідіс проти Греції» (Satridis v. Greece).

Вона також посилається на якість відповідного закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Deyeler v. Italy)).

Право органу місцевого самоврядування, який діє в інтересах територіальної громади звільнити земельну ділянку від самочинно збудованих будівель з огляду на доведену незаконність і безпідставність набуття відповідачами права власності на ці будівлі становлять пропорційне втручання у право власності ОСОБА_2 з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Зазначений висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.02.2022 року у справі № 203/5561/16.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 Земельного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц виклала висновок про те, що враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Водночас у пункті 71 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що використання у першому реченні слів «тимчасовим володільцем» може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово «права» у першому реченні є зайвим.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.06.2023 у справі № 914/2075/21.

Так, предметом позову є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою від об`єктів самочинного будівництва, а тому у такому випадку підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України; Відповідач перебуває на спірній земельній ділянці без належних на це правових підстав (укладення договору оренди тощо), а відтак позовна вимога щодо зобов`язання Відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку має ознаки негаторного позову.

Доводи Відповідача спростовуються вищенаведеним.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 6 056,00 грн. та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1 514,00 грн. покладаються на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Усунути перешкоди Дніпровській міській раді (49000, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 75, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 26510514) у користуванні земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Дніпро, бульвар Слави, будинок 3м/5 шляхом знесення самочинно побудованого магазину, що розташований за адресою: м. Дніпро, бульвар Слави, будинок 3м/5, який складається: літ. А-1 магазин, літ. І споруди, замощення, загальною площею 149,0 кв.м, за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Стайл" (49005, м. Дніпро, вул. Героїв Крут, 15, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 41675217) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1969609312101).

Припинити право володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Стайл" (49005, м. Дніпро, вул. Героїв Крут, 15, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 41675217) відповідним правом на будівлю магазину, який складається: літ. А-1 магазин, літ. І споруди, замощення, загальною площею 149,0 кв.м, яка розташована за адресою: м. Дніпро, бульвар Слави, 3м/5, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1969609312101) із закриттям розділу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Стайл" (49005, м. Дніпро, вул. Героїв Крут, 15, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 41675217) на користь Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 75, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 26510514) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 6 056,00 грн. та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1 514,00 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Центрального апеляційного господарського суду.

Суддя О.І. Красота

Повне рішення складено

02.10.2026