Ухвала суду № 140337741, 06.10.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/10213/26

1-кс/308/5994/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі слідчого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , скаржника ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород скаргу підозрюваного ОСОБА_3 на повідомлення про підозру у кримінальному провадженні № 62026140110002355 від 31.03.2026 року,

В С Т А Н О В И В:

29.09.2026 на розгляд слідчого судді надійшла скарга ОСОБА_3 від 29.09.2026 на повідомлення про підозру від 22.05.2026 у кримінальному провадженні № 62026140110002355 від 31.03.2026.

Скаржник вважає, що у кримінальному провадженні наявні передбачені законом підстави для скасування повідомлення про підозру на підставі п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України.

У судовому засіданні ОСОБА_3 подану скаргу підтримав з мотивів, зазначених у такій, просив її задовольнити, посилаючись на незаконність та необґрунтованість повідомлення про підозру. Окремо подав клопотання про визнання недопустимим протоколу огляду від 21.05.2026.

Прокурор проти задоволення скарги заперечував з тих підстав, що повідомлення про підозру відповідає вимогам кримінального процесуального закону, а наявні у кримінальному провадженні докази у своїй сукупності підтверджують обґрунтованість підозри ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.

Відповідно до положень п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником.

Дослідивши матеріали провадження, слідчий суддя встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження прокурор, слідчий суддя, суд зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інших актів законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 303 КПК України передбачено право на оскарження повідомлення слідчого, прокурора про підозру після спливу двох місяців з дня повідомлення особі про підозру, але до закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду з обвинувальним актом.

ОСОБА_3 повідомлено про підозру 22 травня 2026 року, а зі скаргою на вказане повідомлення він звернувся 29 вересня 2026 року. Отже, скарга подана після спливу двох місяців з дня повідомлення про підозру та до закінчення досудового розслідування, у зв`язку з чим підлягає розгляду в порядку п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 КПК України повідомлення про підозру здійснюється, зокрема, у разі наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно зі ст. 277 КПК України письмове повідомлення про підозру повинно містити, серед іншого, зміст підозри, правову кваліфікацію кримінального правопорушення та стислий виклад його фактичних обставин із зазначенням часу, місця вчинення та інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру.

ОСОБА_3 у скарзі вважає, що повідомлення про підозру не відповідає вимогам закону, оскільки не містить належного та достатнього викладу фактичних обставин кримінального правопорушення та не підтверджене достатніми доказами.

З таким доводом суд не погоджується.

Як убачається зі змісту повідомлення про підозру від 22 травня 2026 року, у ньому наведено конкретні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_3 , із зазначенням часу, місця та обставин зустрічей, розміру грошових коштів, за які, за версією сторони обвинувачення, мав здійснюватися вплив, а також службових осіб, на прийняття рішень яких такий вплив був спрямований.

Так, у повідомленні зазначено, що 26 лютого 2026 року ОСОБА_3 під час зустрічі з ОСОБА_5 висунув вимогу про надання 4000 доларів США за вплив на службових осіб Державного бюро розслідувань та вирішення питання про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_5 , а 3 березня 2026 року, за версією сторони обвинувачення, одержав зазначені кошти. Також у повідомленні зазначено, що 1 травня 2026 року ОСОБА_3 висунув вимогу про передачу 5000 доларів США за вплив на службових осіб військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 , а 21 травня 2026 року одержав зазначені кошти.

Таким чином, повідомлення про підозру містить фактичні обставини, які сторона обвинувачення вважає складовими кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, а тому доводи про відсутність у ньому конкретних обставин кримінального правопорушення є необґрунтованими.

Посилання ОСОБА_3 на недостатність доказів на підтвердження викладених у повідомленні обставин стосуються не змісту повідомлення про підозру, а достатності та допустимості доказів, покладених в його основу.

Щодо доводів ОСОБА_3 про те, що частина обставин, покладених в основу підозри, мала місце до внесення відомостей до ЄРДР, суд виходить із такого.

Як убачається з повідомлення про підозру, кримінальне провадження № 62026140110002355 внесено до ЄРДР 31 березня 2026 року, тоді як, за версією сторони обвинувачення, вимога про передачу 4000 доларів США висунута 26 лютого 2026 року, а одержання цих коштів відбулося 3 березня 2026 року.

ОСОБА_3 вважає, що відомості та докази щодо зазначених подій отримані до внесення відомостей до ЄРДР, а тому є недопустимими та не можуть бути покладені в основу повідомлення про підозру.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. Згідно з ч. 3 ст. 214 КПК України до внесення відомостей до ЄРДР не допускається проведення досудового розслідування, крім випадку, передбаченого цією нормою щодо огляду місця події.

Разом із тим самі обставини, які сторона обвинувачення ставить у вину ОСОБА_3 , могли мати місце до внесення відомостей до ЄРДР. Тому для вирішення питання про допустимість доказів має значення не час події, а час, спосіб та порядок отримання відповідних доказів.

Отже, сам по собі факт, що вимога про передачу коштів та їх одержання, за версією сторони обвинувачення, відбулися до внесення відомостей до ЄРДР, не є достатнім для висновку про недопустимість доказів.

Окремо ОСОБА_3 подав клопотання про визнання недопустимим доказом протоколу огляду від 21 травня 2026 року. Однак питання про визнання зазначеного доказу недопустимим не є предметом розгляду скарги на повідомлення про підозру, у зв`язку з чим підстав для його вирішення в межах цього судового розгляду немає.

Щодо доводів ОСОБА_3 про провокацію кримінального правопорушення працівниками Державного бюро розслідувань та ОСОБА_5 суд виходить із такого.

У скарзі ОСОБА_3 посилається на те, що ОСОБА_5 перебував у залежності від працівників ДБР у зв`язку з кримінальним переслідуванням щодо нього, а тому, на думку скаржника, використовувався працівниками правоохоронного органу для створення штучних умов та схиляння його до вчинення кримінального правопорушення. Також скаржник наводить обставини кримінального переслідування ОСОБА_5 , його поведінку та взаємовідносини з працівниками ДБР.

Водночас зі змісту повідомлення про підозру вбачається, що сторона обвинувачення виходить із того, що саме ОСОБА_3 висунув ОСОБА_5 вимоги про передачу грошових коштів за вплив на службових осіб та запропонував вирішити відповідні питання шляхом такого впливу.

Для встановлення наявності провокації необхідно з`ясувати, чи виник умисел на вчинення кримінального правопорушення самостійно, чи був сформований унаслідок активного впливу правоохоронних органів, а також встановити характер та інтенсивність такого впливу.

Наведені ОСОБА_3 обставини щодо залежності ОСОБА_5 від працівників ДБР, характеру їхніх взаємовідносин та можливого спрямування його дій працівниками правоохоронного органу самі по собі не спростовують обставин, викладених у повідомленні про підозру.

Остаточне встановлення того, чи мала місце провокація, потребує оцінки конкретних дій ОСОБА_5 та працівників правоохоронного органу, їх послідовності, змісту спілкування між учасниками та інших обставин кримінального провадження.

ОСОБА_3 також посилається на те, що отримані від ОСОБА_5 грошові кошти були гонораром за надану правничу допомогу, а не неправомірною вигодою.

Разом із тим у повідомленні про підозру конкретизовано, за що, за версією сторони обвинувачення, ОСОБА_3 вимагав та одержав грошові кошти, а саме за вплив на службових осіб Державного бюро розслідувань, військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначено також суми коштів, дати їх вимагання та одержання і питання, на вирішення яких, за версією сторони обвинувачення, мав здійснюватися вплив.

Чи були отримані кошти оплатою правничої допомоги або неправомірною вигодою, є питанням фактичних обставин та доказування у кримінальному провадженні.

Також скаржник вважає, що стороною обвинувачення не наведено достатніх даних про те, що він реально міг здійснити вплив на службових осіб військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 , не встановлено способу такого впливу та не наведено відповідних доказів.

Однак на стадії повідомлення про підозру не вимагається встановлення всіх обставин кримінального правопорушення з тією мірою повноти, яка необхідна для ухвалення обвинувального вироку. Для повідомлення про підозру необхідна наявність достатніх доказів, які дають підстави підозрювати особу у вчиненні кримінального правопорушення.

У повідомленні про підозру конкретизовано, на рішення яких службових осіб, за версією сторони обвинувачення, мав здійснюватися вплив, та визначено мету такого впливу. Тому доводи про відсутність доказів реальної можливості здійснення такого впливу самі по собі не свідчать про невідповідність повідомлення вимогам ст. 277 КПК України.

ОСОБА_3 також заперечує наявність у його діях вимагання неправомірної вигоди та вказує, що ОСОБА_5 не перебував у залежності від нього, а тому передача коштів, на його думку, не може свідчити про вимагання. Крім того, скаржник посилається на обставини, які, на його думку, свідчать про провокацію кримінального правопорушення.

Питання про наявність у діях ОСОБА_3 усіх ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, у тому числі вимагання неправомірної вигоди, причин та умов передачі коштів, наявності умислу та ролі інших осіб, потребує встановлення й оцінки фактичних обставин кримінального провадження.

Щодо доводів ОСОБА_3 про порушення правил підслідності суд виходить із такого.

ОСОБА_3 посилається на те, що він є адвокатом, а тому кримінальне правопорушення, яке йому інкримінується, не належить до визначеної законом підслідності Державного бюро розслідувань. Крім того, скаржник вказує, що працівниками ДБР щодо нього проводилися відповідні слідчі та оперативно-розшукові заходи за відсутності, на його думку, передбачених законом підстав для їх здійснення саме органом ДБР.

Зазначені доводи стосуються дотримання органом досудового розслідування встановлених кримінальним процесуальним законом правил підслідності та порядку отримання доказів.

Разом із тим саме по собі посилання на порушення правил підслідності не свідчить про незаконність повідомлення про підозру та не спростовує наявності достатніх підстав для його повідомлення. Питання щодо допустимості конкретних доказів, отриманих унаслідок можливого порушення правил підслідності, вирішується з урахуванням обставин їх отримання та дотримання вимог кримінального процесуального закону.

Отже, наведені ОСОБА_3 доводи не свідчать про відсутність достатніх підстав для повідомлення про підозру та не дають підстав для його скасування, а тому у задоволенні скарги слід відмовити.

Керуючись ст. 303, 307, 309, 372, 376, 395 КПК України, слідчий суддя,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні скарги відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_6