Рішення № 140335900, 05.10.2026, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/8858/26

Провадження № 2/591/3273/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Северинової А.С.,

з участю секретаря судового засідання Волкової Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Суми цивільну справу № 591/8858/26 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сумихімпром» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків їх виплати та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Качан Н.Ф., через систему «Електронний суд» звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що він працював в АТ «Сумихімпром» на посаді начальника відділу і 19 травня 2026 року був звільнений за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. При звільнені позивача підприємство не здійснило повного розрахунку по виплаті заробітної плати. Зокрема, заборгованість по невиплаченій заробітній платі позивача становила 177 871 грн 18 коп. Судовим наказом Зарічного районного суду м. Суми від 26 травня 2026 року стягнуто з відповідача на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 177 871 грн 18 коп. Проте, станом на день звернення до суду з даним позовом вказана заборгованість по заробітній платі залишилась не виплаченою. Таким чином, зважаючи на те, що АТ «Сумихімпром» при його звільненні і до дати звернення з даним позовом не виплатило йому заробітну плату, він вважає, що має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 20 травня 2026 року.

Крім того, вважає, що на підставі ст.ст. 38, 44 КЗпП України він має право на виплату вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Вказує, що відповідачем були порушені строки виплати йому заробітної плати за періоди з грудня 2023 року по вересень 2025 року (останній місяць, в якому нараховано заробітну плату), та невиплачена станом на дату подання даного позову. Отже, компенсація за втрату заробітку становить 31441 грн 87 коп.

Також зазначає, що внаслідок порушення відповідачем його законних прав, а саме невиплати заробітної плати впродовж тривалого терміну, тобто порушення відповідачем конституційного права на оплату праці, він поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання протягом значного періоду в умовах воєнного стану, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, що визнається моральною шкодою, яка з урахуванням характеру та обсягу душевних і психічних страждань, яких він зазнав, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його житті він визначив у сумі 5000 грн 00 коп.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20 травня 2026 року по дату ухвалення рішення суду, але не більше як за шість місяців, вихідну допомогу у розмірі 71340 грн 00 коп., компенсацію втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 31441 грн 87 коп. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн 00 коп.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 05 серпня 2026 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено справу до судового розгляду по суті.

11 серпня 2026 року відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити у зв`язку з необґрунтованістю. Зокрема, зазначає, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 20 травня 2026 року по дату ухвалення рішення суду та вихідної допомоги у розмірі 71340 грн 00 коп. є несправедливими та неспівмірними із характером заборгованості по заробітній платі. Станом на день звернення позивача з даним позовом заборгованість по заробітній платі стягнута судовим наказом Зарічного районного суду міста суми від 26 травня 2026 року у справі №591/5901/26, в сумі 177871 грн 18 коп. залишається не виплаченою, оскільки на рахунки відповідача виконавчою службою накладені арешти. Позивач використовує позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (шість місяців), як спеціальний вид відповідальності роботодавця та має на меті відшкодування нібито завданих збитків від порушення його майнових прав. Однак, відповідач вважає, що суд має врахувати, що така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця. З початку військової агресії у період з 2022 року по 2026 рік виробничі потужності АТ «Сумихімпром» та його філій зазнавали обстрілів з боку військових рф, систематичні обстріли виробничих потужностей підприємства (усього більше 51 вогневих уражень), які нанесли значні пошкодження основним засобам та обладнанню підприємства. Зазначені факти є загальновідомими, оскільки про них повідомлялися в засобах масової інформації. Внаслідок цих обставин, АТ «Сумихімпром», не здійснюючи будь-яку господарську діяльність і, не отримуючи прибутку, зобов`язане нараховувати та виплачувати заробітну плату усім своїм працівниками, які фактично на період простою не виконували будь-яку роботу. Як вбачається із довідки про доходи ОСОБА_1 , доданої ним до позовної заяви, за період з грудня 2023 травень 2026 року, відповідач намагався своєчасно виплачувати йому заробітну плату. Однак, внаслідок обставин, що склалися, виплачував її частково за наявності відповідної можливості. Усього за вказаний період позивачу було сплачено 194282 грн 09 коп. Позовні вимоги про стягнення компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 31441 грн 87 коп. відповідач вважає обґрунтованими та не вірно розрахованими, оскільки при розрахунку позивач не взяв до уваги та розрахунку серпень 2024 року та вересень 2025 року, коли відбулося погашення заборгованості по заробітній платі на 651 грн 07 коп. та 4096 грн 44 коп., відповідно, та відповідач сплатив позивачу понад нараховану заробітну плату, тобто здійснював погашення заборгованості по заробітній платі. Враховуючи, що внаслідок ведення бойових дій строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності AT «Сумихімпром», відповідач вважає, що з його боку та з його вини припущень порушення законодавства про працю не відбулося, а тому підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги позивачу при звільненні були відсутні. Також зауважує, що на обґрунтування своєї вимоги щодо стягнення моральної шкоди позивачем суду не надано жодного доказу. Підкреслює, що затримка з виплати заробітної плати позивачу виникла не внаслідок протиправної поведінки та вини відповідача, а внаслідок непереборної сили (воєнного стану), втрати активів та інших факторів. Відтак, відповідач вважає, що в його діях відсутня протиправна поведінка щодо не здійснення встановлених законом виплат позивачу, а як наслідок відсутній причинний зв`язок із завдання йому моральної шкоди. Отже, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 5000 грн 00 коп. відсутні, а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині просить відмовити. Також відповідач подав заяву про зменшення витрат на правничу допомогу.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач працював у АТ «Сумихімпром» на посаді начальника відділу.

На підставі наказу відповідача від 19 травня 2026 року № 220 позивач був звільнений з посади за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України (а.с. 8).

Згідно з повідомленням роботодавця сума, що належала позивачу до виплати при звільненні з 19 травня 2025 року за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України складала 177871 грн 18 коп. Із цим повідомленням позивач був ознайомлений під підпис 19 травня 2025 року (а.с. 10).

Як вбачається з довідки про доходи, середньоденна заробітна плата позивача становить 1080 грн 91 коп., середньомісячна заробітна плата складає 23780 грн 00 коп. (а.с. 9).

Судовим наказом Зарічного районного суду м. Суми від 26 травня 2026 року стягнуто з АТ «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 177871 грн 18 коп. (а.с. 14).

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до положень статей 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У відповідності до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Судом встановлено, що відповідачем всупереч вимог ст. 116 КЗпП України позивачу не було виплачено у день звільнення усі належні йому суми. Вказана обставина є підставою для стягнення з позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Обґрунтовуючи заперечення проти заявлених вимог, відповідач посилається на тяжкий фінансовий стан та збитки підприємства, пов`язані зі збройною агресією російської федерації.

Щодо доводів представника відповідача щодо неспівмірності розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 24 грудня 2025 року у справі № 727/1748/25, відповідно до якої законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Тобто законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності під час визначення остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд під час вирішення подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Такі висновки містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23 сформульовано загальний правовий висновок про застосування статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, зазначено, що, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. Під час здійснення такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Судом встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 1080 грн 91 коп., а період затримки розрахунку з 20.05.2026 по 05.10.2026 становить 99 робочих днів. За арифметичним розрахунком розмір середнього заробітку за цей період становить 107010 грн 09 коп. Разом із тим визначення цієї суми не може здійснюватися виключно механічним способом, без оцінки її співмірності з обставинами порушення та можливими наслідками такого стягнення.

Фінансові проблеми містоутворюючого підприємства є загальновідомою обставиною, підтверджуються кількістю судових справ з приводу стягнення не лише заборгованостей по заробітній платі, але і передбачених статтями 117, 235 КЗпП України виплат.

Суд враховує, що до матеріалів справи долучені численні акти комісійного та візуального обстеження об`єктів АТ «Сумихімпром», акти пошкодження конструкцій будівель та витяги з ЄРДР щодо кримінальних правопорушень, пов`язаних зі знищенням та пошкодженням виробничих потужностей підприємства.

У сукупності ці докази підтверджують істотне пошкодження виробничих будівель та обладнання, необхідність значних коштів для їх відновлення, неможливість повноцінного здійснення виробничої діяльності, систематичні перебої з електропостачанням та втрату логістичних зв`язків із постачальниками.

Суд також бере до уваги тривалий простій підприємства та те, що його господарська діяльність протягом тривалого часу є збитковою і не забезпечує покриття витрат на утримання підприємства.

Вказані обставини мають значення для визначення розміру компенсації, а не для звільнення роботодавця від обов`язку провести з працівником розрахунок. Суд виходить із того, що право позивача на отримання компенсації за порушення строків розрахунку підлягає захисту, однак розмір такої компенсації має бути співмірним із наслідками порушення. При цьому суд враховує, що негативні фінансові наслідки діяльності підприємства мають системний характер: протягом 2024-2025 років із підприємства звільнилася значна частина працівників, а фактична чисельність працюючих істотно зменшилася порівняно зі штатною чисельністю.

За таких обставин стягнення середнього заробітку у повному розмірі 107010 грн 09 коп., визначеному шляхом множення середньоденного заробітку на кількість робочих днів затримки, за конкретних обставин цієї справи не забезпечуватиме належного балансу інтересів сторін. Водночас повна відмова у компенсації порушувала б право позивача на захист, гарантований статтею 117 КЗпП України. Тому суд вважає необхідним визначити розмір відшкодування з урахуванням усієї сукупності встановлених обставин, характеру порушення, розміру належних працівникові виплат, тривалості затримки, фінансового стану підприємства та об`єктивних причин, що вплинули на його можливість виконувати грошові зобов`язання.

З урахуванням наведеного, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає справедливим і таким, що відповідає конкретним обставинам цієї справи, визначити розмір відповідальності відповідача за порушення вимог статей 116, 117 КЗпП України у розмірі 50 % від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, визначеної у розмірі 107010 грн 09 коп. Таким чином: 107010 грн 09 коп. * 50 % = 53505 грн 05 коп.

Отже, розмір відшкодування становить 53505 грн 05 коп.

Такий розмір забезпечує реальність компенсації порушеного права позивача та водночас не покладає на відповідача явно неспівмірного майнового тягаря з огляду на встановлені судом обставини.

Відносно вимог про стягнення вихідної допомоги, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

За положеннями статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Судом встановлено та сторонами не заперечується той факт, що позивач був звільнений з роботи за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, тобто у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю (а.с. 8).

Відтак, обґрунтованими є доводи позивача, що з відповідача на його користь підлягає стягненню вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку із розрахунку: 23780 грн 00 коп. * 3, що становить 71340 грн 00 коп.

Заперечення відповідача щодо відмови у задоволенні вказаної позовної вимоги не ґрунтуються на положеннях закону, тому не заслуговує на увагу суду.

Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України, частина перша статті 1 Закону України «Про оплату праці»).

Положенням статті 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, що провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Згідно зі статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), а саме у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам грошових доходів: пенсії, соціальних виплат, стипендії, заробітної плати (грошового забезпечення) тощо.

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Із роз`яснень, викладених у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» вбачається, що у справах, пов`язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв`язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що: індексація заробітної плати провадиться згідно зі ст. 33 Закону в період між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється відповідно до Закону «Про індексацію грошових доходів населення» і тих положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. N 1078 (з внесеними змінами та доповненнями), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 надано роз`яснення, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників.

На підставі викладеного, суд погоджується з проведеним позивачем розрахунком індексації, згідно якого сума компенсації, що підлягає до стягнення як компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати складає 31441 грн 87 коп.

Судом також враховано, що відповідачем не надано розрахунків на спростування вказаної суми компенсації.

Позивачем також заявлена вимога про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд вважає, що відповідачем позивачу у зв`язку з невиплатою заробітної плати була спричинена і моральна шкода: відповідачем було порушено чинне трудове законодавство, що привело до моральних страждань позивача, тому що погіршився його життєвий рівень і нормальні життєві зв`язки. Позивач змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідачем не наведено доводів, які б спростували позицію позивача з приводу заподіяння йому моральної шкоди. Суд вважає, що позовні вимоги позивача у частині стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню, але частковому.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходить з характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення). Окрім того, судом враховується пов`язані з цим вимушені зміни в життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Суд враховує тривалість періоду, за який утворилась заборгованість із заробітної плати, розмір цієї заборгованості, тому виходячи з засад розумності та справедливості сума грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом у розмірі 3000 грн.

Судові витрати підлягають розподілу у порядку, встановленому ст. 141 ЦПК України.

За позовними вимогами в частині стягнення вихідної допомоги та компенсації за втрату частини заробітної плати позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за цими вимогами в сумі 1064 грн 96 коп. із розрахунку: 3328 грн * 0,4 * 0,8.

Водночас, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди задоволено на 50,45 % (56505,05 грн * 100 % / 112010,09 грн), тому пропорційно до задоволеної частини позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати зі сплати судового збору в сумі 537 грн 27 коп. (із розрахунку 50,45 % від 1064,96 грн).

Також на підставі ст. 137 ЦПК України пропорційно до задоволеної частини позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2018 грн 00 коп. (4000 грн * 50,45 %), факт понесення та розмір яких підтверджується наявними в матеріалах справи належними і допустимими доказами, зокрема, ордером на надання правничої допомоги серії ВМ № 1088655, яким позивач уповноважив адвоката Качан Н.Ф. представляти його інтереси в Зарічному районного суді м. Суми на підставі договору про надання правничої допомоги № б/н від 20 травня 2026 року, договором про надання правничої допомоги в цивільній справі від 20 травня 2026 року та квитанцією від 20 травня 2026 року за договором про надання правничої допомоги в цивільній справі № б/н від 20 травня 2026 року про прийняття адвокатом Качан Н.Ф. від ОСОБА_1 коштів у сумі 4000 грн на підставі договору про надання правничої допомоги № б/н від 20 травня 2026 року (а.с. 8 на звороті, 10 на звороті 11, 11 на звороті). При цьому, суд відхиляє клопотання відповідача про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки розмір гонорару є обґрунтованим, відповідає складності справи та обсягу виконаної адвокатом роботи з надання позивачу правничої допомоги у даній справі.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 264, 265, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20 травня 2026 року по 05 жовтня 2026 року в сумі 53505 грн 05 коп., вихідну допомогу в сумі 71340 грн 00 коп., компенсацію втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків їх виплати в сумі 31441 грн 87 коп., моральну шкоду в сумі 3000 грн, судовий збір у сумі 537 грн 27 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2018 грн 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сумихімпром» на користь держави судовий збір у сумі 1064 грн 96 коп.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Сумихімпром», місцезнаходження: вул. Харківська, п/в 12, м. Суми, ЄДРПОУ 05766356.

Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Суддя А.С. Северинова