Рішення № 140334956, 02.10.2026, Франківський районний суд м. Львова

Справа № 461/1135/26

Провадження 2/465/3678/26

РІШЕННЯ

Іменем України

02.10.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі головуючої судді Кушнір Б.Б., за участю секретаря судового засідання Пони Ю.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

ВСТАНОВИВ :

Представник позивача звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 19 жовтня 2023 рок між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» та ОСОБА_2 було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу Лексус д.р.н НОМЕР_1 .

29 червня 2024 року в м. Львові сталося ДТП за участю транспортного засобу Мітсубіші д.р.н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортним засобом Лексус д.р.н НОМЕР_1 , внаслідок чого було пошкоджено автомобіль Лексус д.р.н. НОМЕР_1 , що був застрахований ПрАТ «СК «Уніка» за договором добровільного страхування наземного транспорту №370021/4605/0000525. Вказує, що відповідно до постанови Франківського районного суду м. Львова від 07 серпня 2024 року у справі №465/5725/24, ДТП сталося внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 ПДР України. На підставі заяви потерпілої особи, договору добровільного страхування транспортного засобу та на підставі вимог Закону України «Про страхування», ПрАТ «СК «УНІКА» складено страховий акт та визначено розмір страхового відшкодування в сумі 121 675,93 гривень, з яких:

- 112 876,93 гривень перераховано згідно ПІ №175987 від 19.07.2024;

- 8 798,00 гривень було зараховано в рахунок майбутніх/несплачених страхових платежів (бух.довідка №026964 від 19.07.2024).

На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу Мітсубіші була застрахована відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в АТ «УСК «КНЯЖА»:

- згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності ЕР-219369977, ліміт відповідальності АТ «УСК «КНЯЖА» становить 160 000 гривень: франшиза -3 200,00 гривень.

13 серпня 2024 року АТ «УСК «КНЯЖА» здійснено виплату на користь ПрАТ «СК УНІКА» -82 810,75 грн (ПІ №3Р089577). Розмір страхового відшкодування АТ «УСК «КНЯЖА» вартості матеріального збитку за вирахування франшизи: 86 010,75 гривень (вартість матеріального збитку) - 3 200,00 (франшиза) = 82 810,75 гривень.

За таких обставин АТ «УСК «КНЯЖА» виконало своє зобов`язання за полісом ОСЦПВНТЗ та відшкодувало вартість матеріального збитку (відновлювальний ремонт за вирахуванням зносу 0,4565) та франшизи 3200,00 гривень.

У зв`язку із вище наведеним просить суд стягнути із відповідача на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 38 864,18 гривень, судовий збір у розмірі 3 328,00 гривень та витрат на професійну правову допомогу у розмірі 8 000,00 гривень.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 10.02.2026 справу направлено до Личаківського районного суду м. Львова для розгляду за підсудністю.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 11.03.2026 справу направлено до Франківського районного суду для розгляду за підсудністю.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 06 травня 2026 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди прийнято до свого провадження та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження із викликом(повідомленням) сторін.

Позивач представника в судове засідання не забезпечив, однак при поданні позовної заяви просив проводити розгляд справи за відсутності представника позивача, за наявними матеріалами справи.

Відповідач не з`явився в судове засідання, належним чином повідомлявся про дату, час та місце проведення судового засідання, проте через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнав, а також просить зменшити суму правової допомоги, оскільки вважає, що розмір правової допомоги завищеною.

Оцінивши докази по справі, суд дійшов наступного висновку.

В силу приписів ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 8 ч.2 ст. 16 ЦК України встановлено спосіб захисту цивільного права шляхом відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Судом встановлено, що 19 жовтня 2023 рок між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» та ОСОБА_2 було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу Лексус д.р.н НОМЕР_1 .

29.06.2024 року о 11 год 10 хв у м. Львові по вул. Кн. Ольги, 95А, керуючи транспортним засобом «Mitsubishi Outlander» водій ОСОБА_1 не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою рухаючи заднім ходом не впевнився в безпечності та скоїв зіткнення з транспортним засобом «Lexus IS 200t», який рухався позаду. Внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження чим було заподіяно матеріальних збитків.

Постановою Франківського районного суду м. Львова від 07.08.2024, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 автомобіль «Lexus» з номерним знаком НОМЕР_1 належить ОСОБА_2 .

Згідно звіту про оцінку №429/24 вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 17 липня 2024 року, розмір страхового відшкодування становить 121 675,93 гривень, з яких: 112 876,93 гривень перераховано згідно платіжної інструкції №1755987 від 19.07.2024; 8 798,00 гривень зараховано в рахунок майбітніх/несплачених страхових платежів, що підтверджується бухалтерською довідкою №026964 від 19.07.2024.

На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу Мітсубіші (д.р.н. НОМЕР_2 ) була застрахована відповвідно до Закону України "Про обов`якове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в АТ "УСК "Княжа":

- згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності ЕР-21936997, ліміт відповідальності АТ "УСК "Княжа", становить - 160 000, 00 грн, франшиза - 3200,00 гривень;

13 серпня 2024 року АТ «УСК «КНЯЖА» здійснено виплату на користь ПрАТ «СК УНІКА» 82 810,75 грн (ПІ №3Р089577). Розмір страхового відшкодування АТ «УСК «КНЯЖА» вартості матеріального збитку за вирахування франшизи: 86 010,75 гривень (вартість матеріального збитку) - 3 200,00 (франшиза) = 82 810,75 гривень.

За таких обставин АТ «УСК «КНЯЖА» виконало своє зобов`язання за полісом ОСЦПВНТЗ та відшкодувало вартість матеріального збитку (відновлювальний ремонт за вирахуванням зносу 0,4565) та франшизи 3200,00 гривень.

Згідно із частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з вимогами статті 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За правилом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України, реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до статті 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю

Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, межах фактичних виплат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України ,шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання та створює підвищену небезпеку.

За змістом ст. 1194 ЦК України в системному зв`язку зі ст. 993 цього ж Кодексу можна дійти висновку про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

В даному випадку позивач здійснював виплату страхового відшкодування на підставі умов договору добровільного страхування.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Згідно із ст.108 Закону України від 18 листопада 2021 року№ 1909-IX «Про страхування», який згідно з п.1 Розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення», набрав є чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та введено в дію з 1 січня 2024 року, страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат.

Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

ЦК України та Закон України «Про страхування» передбачає три види страхування, а саме особисте, майнове та страхування відповідальності.

Виходячи із вищезазначеного, можливість застосування механізму суброгації обмежена рамками майнового страхування з урахуванням наведених приписів.

Під час застосування наведених норм права у даній справі відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягає врахуванню наступний правовий висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року, провадження № 14-176цс18 (пункти 68-70).

За змістом статті 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Відповідно до статті 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності та договір добровільного комплексного страхування транспортних ризиків, за якими страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування при настанні цивільно-правової відповідальності страхувальника та/або особи, відповідальність якої застрахована, такий страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання взяв на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоду. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Так, стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

У зазначеному рішенні Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Таким чином, відносини між сторонами у цій справі регулюються статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», чинного на момент виникнення спірних правовідносин. Позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов`язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі.

У зв`язку з виплатою позивачем страхового відшкодування до цієї особи (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди відповідачем, у порядку суброгації.

Суброгація істотно відрізняється від регресу. Основна відмінність суброгації від регресу полягає в тому, що при суброгації переходить існуюче право з усіма його забезпеченнями, а регрес породжує нове право. Суброгація це перехід прав до третьої особи на основі закону. Регрес - це право, що виникає у особи внаслідок платежу. При суброгації до страховика переходить право, що вже виникло (з моменту заподіяння шкоди) у страхувальника. Право регресу це право зворотної вимоги, що виникає у страховика (регредієнта) до винної особи (регресату) на тій основі, що страховик попередньо провів виконання за страховим зобов`язанням, виплативши страхове відшкодування страхувальникові, тобто право регресу виникає з моменту сплати за третю особу.

Відповідно п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» - при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». У випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов`язанні (заміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому, регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, ст. 1191 ЦК), а також ст. 38 Закону за №1961-IV, а для суброгації відповідно до ст.993 ЦК України і ст.27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим. При суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування. Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов`язанні, тому з урахуванням положення ст.515ЦК суброгація застосовується лише до майнового страхування.

Відповідно до статті 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності та договір добровільного комплексного страхування транспортних ризиків, за якими страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування при настанні цивільно-правової відповідальності страхувальника та/або особи, відповідальність якої застрахована, такий страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання взяв на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоду. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Таким чином, відносини між сторонами у цій справі регулюються статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», чинного на момент виникнення спірних правовідносин. Позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов`язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі.

У зв`язку з виплатою позивачем страхового відшкодування до цієї особи (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до завдавача шкоди (відповідача) у деліктному зобов`язанні в розмірі різниці між виплаченого потерпілому страхового відшкодування ПрАТ "СК "Уніка" та виплаченою сумою страхового відшкодування АТ "УСК "Княжа", тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди відповідачем, у порядку суброгації.

Враховуючи надані позивачем документи, та вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх задоволення.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом подати відзив на позов та докази на підтвердження своїх заперечень.

Враховуючи те, що позивач здійснив виплату страхового відшкодування, а відповідач в добровільному порядку не вжив заходів щодо відшкодування даних коштів, то позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми страхового відшкодування у розмірі 38 864,18 гривень є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що відповідач позов визнав та подав заяву про розгляд справи у його відсутності, суд приходить до висновку, що згідно з ч.1 ст.142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, то слід зазначити наступне.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Звертаючись до суду з позовом представник позивача просив покласти на відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 гривень.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу стороною позивача надано: Договір про надання правничої допомоги № 2/23ю від 02.11.2023; акт(звіт) прийому-передачі наданих послуг№1/35965 до Договору про надання правничої допомоги № 2/23ю від 01.11.2023.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Враховуючи викладене, зважаючи на обсяг та складність даної справи, достатність судової практики щодо спірних правовідносин, суд вважає, що надання/виконання послуг/робіт по даній справі не вимагало від адвоката істотних витрат часу та професійних здібностей, значної юридичної та технічної роботи. Для адвоката, який за своїм статусом має достатню правову кваліфікацію, цей спір є спором незначної складності.

Отже, витрати на правову допомогу у розмірі 4 000,00 гривень є співмірними із складністю справи, наданими послугами у суді, а розмір таких витрат відповідає критеріям реальності та розумності, що свідчить про необхідність часткового задоволення заяви представника позивача та стягнення з відповідача на користь позивача таких витрат у відповідному розмірі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.4,12,13,80,81,141,263,265,274-279,280, 354ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» суму сплаченого страхового відшкодування у розмір 38 864 (тридцять вісім тисяч вісімсот шістдесят чотири) гривень 18 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» витрати по сплаті судового збору у сумі 1 664 (одну тисячу шістсот шістдесят чотири ) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» витрати на професійну правову допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень.

Повернути Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Уніка» з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову до суду, що становить 1 664 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони у справі:

Позивач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА», ЄДРПОУ:44294772, місце знаходження: м. Київ, вул. О.Теліги, буд. 6-В, корпус.4.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 02.10.2026 року.

Суддя Кушнір Б.Б.