Ухвала суду № 140322354, 05.10.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 УХВАЛА

про залишення позовної заяви без розгляду

05 жовтня 2026 р. Справа № 520/27327/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О., розглянувши клопотання представника відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про залишення позовної заяви без розгляду та заяви представника позивача про поновлення процесуального строку за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Адвокат Коломойцев Микола Миколайович, діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 22.01.2025 по 23.02.2026 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 22.01.2025 року по 31.12.2025 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" на 1 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2026 року по 23.02.2026 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" на 1 січня 2026 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі № 520/27327/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

15.09.2026 через систему "Електронний суд" до Харківського окружного адміністративного суду представником відповідача подано клопотання про залишення позову без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду.

Представник відповідача в обґрунтування своєї позиції посилається на те що, позивача було ознайомлено з грошовим атестатом (№ 249/86) 23 лютого 2026 року. Натомість, із запитом про отримання відомостей, які цей документ (у силу нормативно-правового регулювання) не містив, однак інформацію про які потребував позивач для звернення до суду за захистом своїх прав, було направлено відповідачеві, як вбачається із доданих до позовної заяви матеріалів, лише у серпні 2026 року, тобто через 4 місяці після ознайомлення зі змістом документа "про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні" (у значенні частини другої статті 233 КЗпП України). Правової норми, яка б зобов`язувала відповідача при звільненні позивача видавати йому документ іншого змісту (з іншими відомостями), цитовані нормативно-правові акти не містять. Позовна заява не містить відомостей про вчинення позивачем дій щодо з`ясування такої інформації від моменту отримання грошового атестата (23 лютого 2026 року) до серпня 2026 року, або ж про обставини об`єктивного характеру, які б указували на існування поважних причин такого тривалого зволікання перед зверненням.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху після відкриття провадження у справі.

Для усунення недоліків позивачу необхідно було надати необхідно надати до суду клопотання про поновлення строку на звернення з позовом до суду із зазначенням у ній підстав та наданням доказів поважності його пропуску.

24.09.2026 засобами підсистеми "Електронний суд" до Харківського окружного адміністративного суду представником позивача було надано заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду.

В обґрунтування вказаної заяви, представником позивача зазначено, що суд, вказуючи про пропуск позивачем строку звернення з позовом, правильно послався на дату ознайомлення з грошовим атестатом 23.02.2026 та правильно, застосовуючи ч.2 ст.233 КЗпП, вказав про пропуск позивачем строку звернення до суду, який вчинено 31.08.2026 року, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.04.2025 року у справі № 520/27667/24 та постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23. Зазначає, що вагомі та ключові відомості даних спірних правовідносин щодо застосування відповідачем неналежного механізму під час обрахунку грошового забезпечення позивача, а саме, зазначення того, який саме базис для нарахування застосовано відповідачем та який тарифний коефіцієнт належні позивачу, грошовий атестат не містить та не може містити в силу Правил № 280, отже, і досліджувати вказаний документ в аспекті строкового питання не має сенсу. Отже, грошовий атестат самостійно не є повідомленням про нараховані та сплачені позивачу суми при звільненні у правовідносинах, з приводу яких ініційовано вказане судове провадження застосування відповідачем неналежного механізму під час обрахунку грошового забезпечення, оскільки, за відсутності у ньому відомостей щодо того який саме базис для нарахування застосовано відповідачем та який тарифний коефіцієнт належні позивачу ( вказання таких відомостей законодавчо не передбачено), числові показники грошового забезпечення, зазначені у ньому є неможливо перевірити на відповідність первинній редакції п.4 ПКМУ 704. Відповідачем же, при виключенні позивача зі списків особового складу, інформації щодо того який саме прожитковий мінімум застосовано відповідачем та який тарифний коефіцієнт належні позивачу не повідомлялось не могли бути повідомлені у процедурі вибуття позивача до нового місця служби, оскільки такі зобов`язання не передбачені жодною нормою чинного законодавства. Таким чином, у даних спірних правовідносинах, у поняття «письмове повідомлення про нараховані та сплачені позивачу суми при звільненні» у розумінні аспекту початку обрахунку строків звернення до суду за ч.2 ст.233 КЗпП в редакції, яка діє з 19.07.2022 може бути лише сукупність грошового атестату та відомостей, в яких відповідач повідомив позивачу про застосований механізм при обрахунку його грошового забезпечення.

Дослідивши матеріали справи, заяву представника відповідача про залишення позову без розгляду та заяву представника позивача про усунення недоліків, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За усталеною позицією Верховного Суду, право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного здійснення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.

Отже, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Згодом, на підставі Закону України від 25 квітня 2024 року №3680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання праці домашніх працівників», який набрав чинності 24 серпня 2024 року, частину другу статті 233 КЗпП України доповнено другим реченням такого змісту: «Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права».

Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Суд зазначає, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі Судова палата) сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

В означеній постанові Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Так, Судова палата виснувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України у попередній редакції; у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX.

З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Суд звертає увагу, що позивачем заявлено вимоги здійснити нарахування та виплату сум, право на які він набув під час проходження військової служби. При цьому важливим є те, що позов про перерахунок та виплату грошового забезпечення у належному розмірі подано вже після звільнення позивача.

У Рішенні від 05 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Крім обов`язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.

Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».

З огляду на викладене, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

За усталеною позицією Верховного Суду з питання застосування вказаної правової норми, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Такий підхід застосовано Верховним Судом у вже згаданій постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, ухваленій у складі Судової палати, у якій сформувано єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постанові від 25 вересня 2025 у справі №440/9690/24, від 11 грудня 2025 року у справі №420/3504/25 та ін.

Відповідачем надано до суду копію грошового атестату №249/86 від 23.02.2026, який містить підпис позивача та розміри сум грошового забезпечення, нараховані та виплачені позивачу при звільненні.

Тобто, станом на 23.02.2026 позивач був обізнаний про розмір свого грошового забезпечення.

Таким чином, з 23.02.2026 (дати ознайомлення з грошовим атестатом) для позивача розпочинається відлік тримісячного строку звернення до суду.

В аспекті з`ясування значення грошового атестата в спірних правовідносинах, Верховний Суд зазначає, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року №623 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.

Правила оформлення грошового атестата та обсяг відомостей, який у ньому має зазначатися, встановлено розділом XXХІ «Грошові атестати» цієї Інструкції.

Пунктом 1 розділу XXХІ передбачено, що при переміщеннях по службі, переведеннях, а також при звільненні осіб рядового і начальницького складу фінансовий підрозділ (бухгалтерія) зобов`язаний забезпечити їх усіма належними видами грошового забезпечення і про виплачені суми зробити відповідні записи в грошовому атестаті (додаток 4).

Відповідно до пункту 3 цього ж розділу Інструкції грошові атестати розбірливо заповнюють і підписують керівник органу управління (підрозділу) та керівник фінансового підрозділу, після чого скріплюють печаткою.

При заповненні грошового атестата в пункті 1 зазначаються:

назва органу управління (підрозділу), який видав грошовий атестат, спеціальне звання, прізвище, ім`я, по батькові особи, якій видано атестат;

розмір фактично виплаченого грошового забезпечення особі рядового та начальницького складу за останній період служби (в межах місяця, за який проводиться виплата) з розбивкою по видах.

Поряд із сумою фактично виплачених додаткових видів грошового забезпечення зазначаються у відсотках розміри надбавок та доплат, що були фактично встановлені особі відповідно до чинного законодавства (наказів керівника органу управління (підрозділу)).

У пункті 2 грошового атестата зазначається вислуга років, що була встановлена особі на день звільнення відповідно до наказу органу управління (підрозділу), із зазначенням дати та номера наказу.

У пункті 3 робляться відповідні помітки, якщо з особи проводиться стягнення аліментів відповідно до виконавчих листів.

У пункті 4 грошового атестата зазначаються одноразові грошові виплати особі, які були здійснені протягом поточного року, із зазначенням назви одноразової виплати (допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань тощо) та фактичної суми виплати.

У пункті 5 зазначається сума непогашених стягнень за збитки, нанесені особою державі, юридичним або фізичним особам.

У пункті 6 грошового атестата у разі перебування особи в розпорядженні зазначаються номер та дата наказу відповідного органу управління (підрозділу), згідно з яким особа була зарахована в розпорядження, із зазначенням періоду. Також зазначається остання штатна посада особи рядового та начальницького складу до зарахування в розпорядження.

У підпункті 1 пункту 7 грошового атестата зазначаються інші відомості, не передбачені пунктами 1-6.

У підпункті 2 пункту 7 грошового атестата зазначається грошове забезпечення, що виплачувалось особі за останньою штатною посадою за повний місяць служби.

У пункті 8 грошового атестата зазначаються підстави щодо його видачі.

Отже, грошовий атестат за правовою природою є документом про остаточний розрахунок з особами рядового і начальницького складу, який видається, зокрема, при звільненні в запас або відставку із призначенням пенсії, та підтверджує виплату належних такій особі складових грошового забезпечення саме на цей день.

З іншого боку, потрібно зауважити, що хоч грошовий атестат і містить інформацію про суми, нараховані та виплачені позивачеві при звільненні, тобто є повідомленням про ці суми у значенні, вжитому в частині другій статті 233 КЗпП України, з отриманням якого ця норма пов`язує початок перебігу тримісячного строку звернення до суду, однак обсяг відомостей, які у ньому мають відображатися, визначено нормативно і з-поміж таких немає інформації про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення з розшифровкою за складовими такого грошового забезпечення за минулі періоди служби, зокрема, в цьому конкретному випадку, відомостей про нарахування і виплату позивачеві грошового забезпечення з розшифровкою його складових за період з 22.01.2025 по 23.02.2026

Позивач доводив, що в контексті спірних сум відповідне письмове повідомлення, з яким законодавець пов`язує початок обрахунку строків звернення за ч.2 ст.233 КЗпП в редакції, яка діє з 19.07.2022, яким є сукупність грошового атестату та відомостей, в яких відповідач повідомив позивачу про застосований механізм при обрахунку його грошового забезпечення, відповідачем позивачу доведено лише 20.08.2026 в рамках отримання правової допомоги, а не самостійно у процедурі звільнення позивача 23.02.2026 року

Послуговуючись позицією Судової палати, викладеною в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, Верховний Суд сформував у подібних справах загальний підхід, за якого для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення з позовом, суд має перевірити наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення до моменту отримання відповіді на запит, тобто до 20 серпня 2026 року, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.

Так, Відповідачем надано до суду копію грошового атестату №249/86 від 23.02.2026, який містить підпис позивача та розміри сум грошового забезпечення, нараховані та виплачені позивачу при звільненні.

Тобто, станом на 23.02.2026 позивач був обізнаний про розмір свого грошового забезпечення

Із запитом про отримання відомостей, які цей документ (у силу нормативно-правового регулювання) не містив, однак інформацію про які потребував позивач для звернення до суду за захистом своїх прав, було направлено відповідачеві лише 13 серпня 2026 року, тобто за більш ніж п`ять місяців після ознайомлення зі змістом документа «про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні» (у значенні частини другої статті 233 КЗпП України). Правової норми, яка б зобов`язувала відповідача при звільненні позивача видавати йому документ іншого змісту (з іншими відомостями), цитовані нормативно-правові акти не містять.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про обставини об`єктивного характеру, які б указували на існування поважних причин такого тривалого зволікання перед зверненням.

Позиція позивача зводиться загалом до того, що грошовий атестат в цьому випадку не є документом, про який ідеться у частині другій статті 233 КЗпП України, оскільки вказаний документ не містив інформації про те, на підставі якого прожиткового мінімуму, тарифного розряду та тарифного коефіцієнту відповідач здійснював розрахунок грошового забезпечення позивачеві у період з 22.01.2025 по 23.02.2026, тож перебіг тримісячного строку звернення до суду, передбаченого згаданою правовою нормою, розпочався від дня отримання інформації на цей запит, тобто з 20.08.2026.

Проте за такою логікою, період з 23.02.2026 ознайомлення з грошовим атестатом) до 20.08.2026 (отримання інформації на запит) не охоплюється частиною другою статті 233 КЗпП України чи іншою правовою нормою. Отже, це проміжок часу, протягом якого пасивна поведінка заявника перебуває поза строком, передбаченим частиною другою статті 233 КЗпП України, та не впливає на його перебіг.

Подібний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України призводить до того, що позивач, отримавши грошовий атестат, тобто документ, що за своєю суттю підпадає під визначення «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні» у значенні, вжитому в часині другій статті 233 КЗпП України, набуває можливість, спираючись на відсутність в цьому атестаті відомостей, які потрібні для ініціювання судового розгляду, протягом необмеженого строку без пояснення (доведення) жодних причин і обставин не вчиняти ніяких дій для отримання цієї інформації, однак надалі, у будь-який момент часу на власний розсуд звернутися до відповідача із запитом про отримання такої інформації, та, починаючи від дня надання її відповідачем, набути право упродовж ще трьох місяців додатково до того (необмеженого) строку, що вже минув, звернутися до суду в порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.

Із цього приводу Суд уважає за потрібне зазначити, що в згаданих судових рішеннях Верховний Суд ані в складі Судової палати, ані в складі відповідних колегій суддів, не робив висновків, які б дозволяли застосовувати цю правову норму саме у такий спосіб. Подібне тлумачення надто розширює її нормативний зміст, дозволяє поширювати дію частини другої статті 233 КЗпП України на правовідносини, які нею не охоплюються, та нівелює саму суть строкового обмеження звернення до суду трьома місяцями.

Отже, відповідаючи на аргументи позивача суд вважає, що якщо звернення до суду обґрунтовано положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, якою для подання позову встановлено тримісячний строк і чітко унормовано момент початку перебігу такого строку одержання «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні», водночас суди перевірили і достеменно встановили момент отримання позивачем грошового атестата, який у межах спірних правовідносин підпадає під визначення такого «письмового повідомлення», то тримісячний строк звернення до суду, установлений цією ж нормою, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому у спірний період сум, як про це зазначила Судова палата в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, однак в ці три місяці належить включати й період від дня отримання позивачем грошового атестата до вчинення ним будь-яких інших юридично значимих дій, що слугують меті звернення до суду з позовом у порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.

Таким чином, у частині другій статті 233 КЗпП України законодавець визначив строк у три місяці, протягом якого звільнена особа має право вжити заходів щодо отримання необхідної інформації, пов`язаної з оплатою праці, та за необхідності звернутися до суду.

Так, 23 лютого 2026 року позивача було звільнено зі служби та цього ж дня ознайомлено з грошовим атестатом.

20 серпня 2026 року позивач у відповідь на запит від 13 серпня 2026 року отримав відомості про застосований відповідачем механізм при обрахунку грошового забезпечення, а 31 серпня 2026 року звернувся до суду із цим позовом.

Водночас, позивач не обґрунтував існування обставин об`єктивного характеру, які б доводили існування поважних причин зволікання з учиненням юридично значимих дій, зокрема, отримання інформації, потрібної для звернення до суду із цим позовом, від моменту ознайомлення з грошовим атестатом (23.02.2026) до (щонайменше) липня 2026 року.

Відтак, позивач не навів аргументів, які б переконливо вказували на те, що він протягом такого тривалого часу дійсно не міг звернутися до суду, а зробив це одразу, отримавши таку змогу. З урахуванням такого надміру тривалого строку зазначені обставини мають бути дійсно вагомими і доведеними, проте під час судового розгляду їх існування не підтвердилося.

Такий висновок сформовано Верховним Судом у постанові від 22 червня 2026 року у справі № 520/25416/25.

Таким чином, наведені позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення до суду від 24.09.2026 причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом не можуть бути визнані поважними, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами та позивачем не надано доказів наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення заявника та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з позовною заявою.

У рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід`ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Суд зазначає, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).

Таким чином, суд не визнає поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, викладені представником позивача в клопотанні про поновлення строку звернення до суду від 24.09.2026, у зв`язку з чим позовні вимоги пред`явленні за межами передбаченого статтею 122 КАС України шестимісячного строку та підлягають залишенню без розгляду.

Відповідно до п.8 ч.1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

За таких підстав, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом та як, наслідок задоволення клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду

Керуючись положеннями ст.ст. 205, 229, 240, 243, 247, 248, 256, 295, 297 КАС України, суддя,-

У Х В А Л И В:

Клопотання представника відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про залишення позовної заяви без розгляду за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.

Копії ухвали направити сторонам по справі.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, з урахуванням приписів п.3 Прикінцевих положень КАС України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст ухвали складено та підписано 05.10.2026.

Суддя Ю. О. Супрун