Рішення № 140317724, 05.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року справа № 320/13156/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати п. 31 рішення Міністерства оборони України, оформлене витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов?язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.02.2025 № 11/д, прийняте за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про призначення і виплату їй одноразової грошової допомоги як члену сім?ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- зобов?язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з приводу призначення одноразової грошової допомоги у порядку п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 у зв?язку із загибеллю батька - військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з урахуванням висновків суду у справі та призначити виплату ОСОБА_1 такої одноразової грошової допомоги.

Позиції сторін

В обґрунтування вимог позивач вказує, що у зв`язку із загибеллю її батька, з метою реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги, звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про виплату такої допомоги. Однак, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум повернуто на доопрацювання документи позивачу з підстав того, що станом на момент загибелі її батька, повнолітня дочка не мала права на отримання одноразової грошової допомоги.

Вказує, що в редакцію Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) внесено зміни, відповідно до яких, дітей, незалежно від умови досягнення чи недосягнення ними повноліття, включено до складу членів сімей загиблих (померлих) осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.

Зазначає, що законодавець внесеними змінами створив рівні умови для підвищення соціальної справедливості для усіх членів сімей військовослужбовців, а тому застосування норм Закону № 2011-XII після внесених змін відповідає сприяє досягненню справедливих підходів у цьому питанні.

Посилається, що виключення позивача з кола осіб, які мають право на отримання допомоги, як дитини старшої 18 років не відповідає змісту і меті закону та ключовій суті одноразової грошової допомоги як виду матеріальної підтримки держави за значні моральні страждання.

Наголошує, що визначальним для правильного вирішення спору є не календарна дата, на яку припав момент загибелі військовослужбовця і чинне станом на цю дату законодавство, а правова природа соціальної гарантії на виплату одноразової грошової допомоги.

Також, зазначає, реалізація права на отримання одноразової грошової допомоги відбувається в межах трирічного строку, а застосуванню підлягає чинне на момент розгляду заяви законодавство.

Крім того, наголошує, що якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.

У зв`язку із зазначеними обставинами просить суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що у редакції статті 16-1 Закону № 2011-XII, чинній на дату смерті військовослужбовця зазначено, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).

Вказує, що відповідно до наданих документів позивачка не відносилася до неповнолітньої дитини загиблого.

Зазначає, що помилковими є ототожнення представником Позивачки понять виникнення права та реалізація такого права, адже, виникнення права пов`язано із датою загибелі (смерті) особи військовослужбовця, а реалізація такого права можлива протягом трьох років.

Посилається, що доводи ОСОБА_1 є безпідставними, у зв`язку із чим в задоволенні позову просить суд відмовити.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 відкрито провадження у адміністративній справі, визначено розглядати таку за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 29 квітня 2026 року об 10:30.

10.04.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з додатками.

20.04.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив з додатками.

29.04.2026, в судовому засіданні, за участі представника позивача Чернікова Д.Ю., представника відповідача Грома А.М., судом на місці оголошено перерву у судовому засіданні у зв`язку із необхідністю представнику позивача ознайомитися із поданими документами.

Наступне судове засідання призначено на 25 травня 2026 року об 11:30 год., про що сторони у справі повідомлені належним чином.

08.05.2026 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив з додатками.

25.05.2026, в судовому засіданні, за участі представника відповідача Грома А.М., у зв`язку із неявкою представника позивача, судом на місці ухвалено відкласти розгляд справи на інші дату та час.

Наступне судове засідання призначено на 29 червня 2026 року об 10:30 год., про що сторони у справі повідомлені належним чином.

29.06.2026 судове засідання знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді Войтовича І.І. у відпустці.

Наступне судове засідання призначено на 05 серпня 2026 року об 09:30 год., про що сторони у справі повідомлені належним чином.

03.08.2026 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.

05.08.2026 від представника відповідача надійшла заява про закриття підготовчого провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 23 вересня 2026 року о 14:00 год.

23.09.2026 від відповідача надійшла заява про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2026 ухвалено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику сторін.

Встановлені обставини судом

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є рідною дочкою військовослужбовця ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 04.04.2023, ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно довідки про причину смерті № 12-19-220 від 29.03.2023 причиною смерті ОСОБА_2 є вибухова травма. Вказане також підтверджено лікарським свідоцтвом про смерть № 12-19-220 від 31.03.2023.

З матеріалів справи встановлено, що позивач 02.10.2024 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її батька ОСОБА_2 .

Однак, відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.02.2025 № 11/д заяву ОСОБА_1 повернуто на доопрацювання з тих підстав, що станом на момент загибелі її батька, повнолітня дочка не мала права на отримання одноразової грошової допомоги.

Застосовані судом норми права та висновки суду

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Вирішуючи цей спір суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII»).

Статтею 41 Закону № 2232-XII встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Закон № 2011-XII встановлює основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, серед іншого, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 проходив військову службу та загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання обов`язків військової служби, пов`язаних із захистом Батьківщини, що не заперечується сторонами.

Фактично, спірним у цій справі є те, чи належить повнолітня донька загиблого військовослужбовця станом на дату його смерті до кола осіб, які відповідно до чинної на той час редакції статті 16-1 Закону № 2011-XII мали право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.

Так, статтею 16-1 Закону № 2011-XII встановлено перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.

Водночас зміст цього переліку не є сталим і зазнавав змін у різні періоди часу, у зв`язку з чим коло осіб, які мають право на таку виплату, змінювалося.

Так, пункт 1 статті 16-1 Закону № 2011-XII (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб» від 29 липня 2022 року № 2489-IX, чинній на момент смерті ОСОБА_2 ) передбачав, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Надалі, Законом № 3515-IX статтю 16-1 Закону № 2011-XII викладено в новій редакції такого змісту:

« 1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

2. За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.

Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.

3. У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.

4. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

вдова (вдівець);

батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"».

Наведене свідчить про те, що законодавче регулювання спірних правовідносин зазнало змін, у тому числі в частині визначення кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги. У зв`язку з цим для правильного вирішення спору необхідним є визначення, яка саме редакція зазначеної норми підлягає застосуванню у цьому випадку, що, у свою чергу, зумовлює необхідність з`ясування моменту виникнення права на відповідну виплату.

Відповідно до ч. 10 Закону № 2011-XII, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнято постанову КМУ № 168.

Пунктом 2 постанови КМУ № 168 установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 (далі - Порядок № 975).

Пунктом 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Також, Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 45 затверджено Порядок і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану (далі - Порядок № 45).

Згідно із п. 1.4 Порядку № 45, у разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання ОГД, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на ОГД. Відмова засвідчується відповідно до Закону України «Про нотаріат» або міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Особам, які мають право на ОГД, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Таким чином, суд також враховує підходи, викладені у пункті 1.4. розділу I Порядку № 45 відповідно до якого особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі (смерті) особи, зазначеної у пункті 1 постанови КМУ № 168, що вказана у свідоцтві про смерть. Право осіб на отримання одноразової грошової допомоги визначається станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.

Крім того, частиною дев`ятою статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

З урахуванням наведеного нормативного регулювання та встановлених у справі обставин, суд доходить висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги є похідним від юридичного факту загибелі (смерті) військовослужбовця та виникає саме з моменту настання цієї події, що передбачено як положеннями Закону № 2011-XII, так і підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема постановою КМУ № 168, Порядком № 975 та Порядком № 45, що випливає із системного зв`язку статей 16, 16-1, 16-3 Закону № 2011-XII та конкретизовано пунктом 2 постанови КМУ № 168 і пунктом 3 Порядку № 975.

При цьому визначення моменту виникнення такого права має вирішальне значення, оскільки саме з ним законодавець пов`язує встановлення кола осіб, уповноважених на його реалізацію. Такий підхід обумовлений природою спірної соціальної виплати як одноразової, цільової та такої, що підлягає розподілу між визначеним колом осіб у рівних частках, а відтак потребує чіткого та визначеного у часі встановлення суб`єктного складу її отримувачів.

Отже, саме станом на дату смерті військовослужбовця, яка є моментом виникнення права на відповідну виплату, підлягає визначенню коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-XII. Зазначене забезпечує принцип правової визначеності, стабільності бюджетних зобов`язань держави та унеможливлює зміну (збільшення або зменшення) суб`єктного складу отримувачів після настання юридичного факту, з яким закон пов`язує виникнення відповідного права.

Подальші зміни законодавства не можуть змінювати коло отримувачів одноразової грошової допомоги, право на яку виникло до набрання чинності такими змінами, якщо закон прямо не передбачає іншого. Звернення особи із відповідною заявою є способом реалізації вже набутого права, а не юридичним фактом, з яким закон пов`язує момент його виникнення.

Такий висновок узгоджується з практикою Верховного Суду щодо застосування положень Закону № 2011-XII, постанови КМУ № 168 та Порядку № 975 у правовідносинах, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 280/9248/23 зазначено, що за пунктом 2 постанови КМУ № 168 одноразова грошова допомога у розмірі 15000000 грн розподіляється рівними частками між усіма отримувачами, передбаченими статтею 16-1 Закону № 2011-XII, а днем виникнення права на її отримання є дата загибелі особи, зазначена у свідоцтві про смерть. Крім того, сформульований вище підхід щодо визначення дати смерті військовослужбовця як моменту виникнення права на одноразову грошову допомогу узгоджується із сталою практикою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 22 серпня 2024 року у справі № 380/9868/23 та від 10 жовтня 2024 року у справі № 420/11608/23, у яких при вирішенні спорів цієї категорії застосовуються положення пункту 3 Порядку № 975, якими визначено, що днем виникнення права на отримання такої допомоги є дата смерті, зазначена у свідоцтві про смерть.

Крім того, аналогічний підхід викладений у висновку Верховного Суду, сформульованому у постановах від 12 травня 2026 року у справі № 280/1098/25, від 19 травня 2026 року у справі № 600/1860/25-а, від 02 червня 2026 року у справі № 560/9476/25, від 28 липня 2026 року у справі № 240/4561/25 та від 29 липня 2026 року у справі № 580/6733/25, згідно з яким коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначається за законодавством, чинним на дату загибелі військовослужбовця, а подальше звернення із заявою є лише способом реалізації вже набутого права.

Зазначене також узгоджується зі статтею 58 Конституції України та усталеною практикою Конституційного Суду України (зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012), відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи; до події, факту або правовідносин застосовується той закон чи інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, вирішення питання щодо належності особи до кола отримувачів повинно здійснюватися виключно виходячи з правового регулювання, чинного на момент виникнення права, тобто на дату смерті військовослужбовця.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2026 року у справі № 520/31660/25.

Інше тлумачення порушувало б принцип правової визначеності, оскільки дозволяло б змінювати після виникнення права визначене законом коло отримувачів одноразової грошової допомоги.

Принцип верховенства права та вимога справедливості не наділяють суд повноваженнями поширювати передбачене законом право на осіб, яких законодавство, чинне на момент виникнення відповідних правовідносин, не відносило до кола отримувачів одноразової грошової допомоги. Справедливість у таких правовідносинах передбачає не лише врахування індивідуальних життєвих обставин заявника, а й однакове та передбачуване застосування закону до всіх осіб, права яких пов`язуються з однією і тією самою юридично значущою подією - загибеллю (смертю) військовослужбовця.

При цьому суд не ставить під сумнів добросовісність позивача, факт її родинного зв`язку із загиблим військовослужбовцем та суспільну значущість належного соціального захисту дітей загиблих захисників України. Водночас добросовісна поведінка осіб та наявність сімейних відносин самі собою не утворюють суб`єктивного права на отримання коштів державного бюджету за відсутності передбаченої законом юридичної підстави.

Суд також враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно повинно мати більш конкретний характер, ніж проста надія, і ґрунтуватися на законодавчому положенні або правовому акті, такому як судове рішення, що стосується відповідного майнового інтересу (рішення у справах «Kopeckэ v. Slovakia» [GC] (заява № 44912/98, пп. 49-52), «Bйlбnй Nagy v. Hungary» [GC] (заява № 53080/13, п. 75).

Оскільки станом на дату смерті ОСОБА_2 стаття 16-1 Закону № 2011-XII відносила до кола отримувачів одноразової грошової допомоги лише дітей, які не досягли повноліття, а повнолітніх дітей - за умови їх належності до утриманців загиблого у визначеному законом розумінні, сам факт родинного зв`язку позивачів із загиблим військовослужбовцем не створював для них достатньої правової основи для виникнення легітимного очікування на отримання цієї виплати.

Суд додатково наголошує, що положення статті 16-1 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на момент виникнення права, мають імперативний характер та визначають вичерпний перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку з чим розширення такого переліку судом є недопустимим.

Застосування норм інших галузей права, зокрема Сімейного кодексу України, не може змінювати або розширювати суб`єктний склад отримувачів одноразової грошової допомоги, прямо визначений спеціальним законом.

Така позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08 вересня 2026 року у справі № 120/6391/25.

Повертаючись до змісту оскаржуваного рішення відповідача, суд зазначає, що за результатами розгляду документів позивача їх було повернуто на доопрацювання з метою надання документів на підтвердження її перебування на утриманні загиблого військовослужбовця, що у разі доведення може свідчити про її належність до однієї з категорій осіб, визначених статтею 16-1 Закону № 2011-XII.

Відповідно до п. 23 Порядку № 975, розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження від уповноваженого органу висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених у пунктах 20 і 21 цього Порядку, приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення зазначених документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують підтвердження обставин, зазначених у документах, чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявнику з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.

Доопрацювання документів здійснюється у порядку, визначеному абзацом другим цього пункту, а після надходження додаткових документів приймається рішення про призначення одноразової грошової допомоги в порядку черговості відповідно до дати надходження заяви до розпорядника бюджетних коштів або про відмову в її призначенні.

За таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача є правомірним, оскільки подані позивачем документи не підтверджували її належності до переліку осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, прямо визначених статтею 16-1 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на дату смерті військовослужбовця. За відсутності таких доказів відповідач обґрунтовано повернув документи на доопрацювання з метою надання документів, які могли б підтвердити, зокрема, їх статус утриманця у розумінні спеціального законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 , оскільки відповідач під час прийняття спірного рішення діяв на підставі повноважень та у спосіб визначений законом.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідач.

Згідно положень ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У зв`язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.