Рішення № 140317716, 05.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року № 320/46628/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А.Б., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Києві адміністративну справу ОСОБА_1 до Святошинського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у якому просив суд:

- визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а саме Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, протиправною та зобов`язати відповідача зняти арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 , накладений Відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві на підставі постанови про відкриття, серія та номер 726/7 від 05.05.2009.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що у липні 2023 року випадково дізнався про наявність в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про обтяження, а саме про арешт нерухомого майна на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження, серія та номер № 726/7, виданий 05.05.2009 ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві, що порушує його права та законні інтереси, у тому числі щодо володіння, користування та розпорядження належним йому на праві власності майном. За результатами звернення до відповідача про зняття арешту, останній повідомив про можливість зняття арешту лише за рішенням суду.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач станом на дату розгляду справи відзив на адміністративний позов до суду не надав.

Згідно частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

На виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, відповідач надав заяву про неможливість надання матеріалів виконавчого провадження, якими винесено обтяження №8760571 (№ 19243660) на підставі постанови 726/7 від 05.05.2009 у зв`язку із початком функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень з 2010 року.

Ухвалою суду було замінено найменування відповідача у справі.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо позивача вбачається обтяження, а саме арешт нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 8760571 (№ 19243660) від 29.05.2009), внесений реєстратором ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, постанова про відкриття, серія та номер 726/7, виданий 05.05.2009, видавник ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві.

На звернення позивача до відповідача із заявою про скасування зазначеного арешту листом від 05.09.2023 Святошинський відділ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомив, що станом на 05.09.2023 на примусовому виконанні у Відділі виконавчі провадження, за якими боржником є ОСОБА_1 , не перебувають.

Також відповідач повідомив, що згідно даних АСВП встановлено, що на виконанні у Відділі перебували виконавчі провадження, за якими боржником є ОСОБА_1 , які були завершені з підстав, визначених Законом України «Про виконавче провадження».

Разом з тим встановити засобами АСВП при виконанні яких виконавчих документів державними виконавцями внесено обтяження за номером 19243660 від 29.05.2009 на підставі постанови № 726/7 від 05.05.2009 не виявляється можливим, у зв`язку з початком функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень з 2010 року.

Позивачу рекомендовано звернутись до суду для зняття арешту із його майна.

Згідно наказу Міністерства юстиції України «Про перейменування відділів державної виконавчої служби» від 02 червня 2025 року № 1546/5 назву Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України змінено на Святошинський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини щодо здійснення виконавчих дій до 05.10.2016 регулювались Законом України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження (далі Закон № 606-XIV). З 05.10.2016 вступив у силу Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII).

Відповідно до частини першої статті 50 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05.10.2016.

Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

Згідно із частиною першою статті 55 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону № 1404-VIII.

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Законодавство про виконавче провадження передбачає зняття арешту майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні: 1) виконавцем; 2) начальником відділу державної виконавчої служби; 3) судом.

Зокрема, виконавець знімає арешт з майна боржника у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).

Подібні положення містяться у статті 38 Закону № 606-XIV. Також виконавець знімає арешт з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.

У незакінченому виконавчому провадженні виконавець знімає арешт з майна боржника у випадках, визначених частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII, з-поміж яких: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно тощо.

Також виконавець знімає арешт з майна боржника, якщо після повернення виконавчого документа стягувачу встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню (частина четверта статті 40 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 606-XIV майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту (аналогічні положення містить частина третя статті 59 Закону № 1404-VIII).

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону № 606-XIV; частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII).

У даній справі судом встановлено, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо позивача вбачається обтяження, а саме арешт нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 8760571 (№ 19243660) від 29.05.2009), внесений реєстратором ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, постанова про відкриття, серія та номер 726/7, виданий 05.05.2009, видавник ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві.

Зазначений арешт майна ОСОБА_1 є чинним на час розгляду адміністративного позову.

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 та від 01.05.2026, крім іншого, витребувано у відповідача належним чином засвідчену матеріалів виконавчого провадження № 726/7 від 05.05.2009, відомості щодо усіх виконавчих проваджень, які перебували/перебувають у провадженні відповідача, боржником за якими є ОСОБА_1 та надати копії постанов про відкриття, закінчення виконавчих проваджень, постанов про накладення штрафу на боржника. А в разі відсутності таких документів, надати докази їх знищення чи втрати.

На виконання зазначеної ухвали Святошинський відділ ДВС у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повідомив, що відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчого провадження у відділі перебувало виконавче провадження за яким боржником є ОСОБА_1 , яке було завершено з підстав, визначених Законом України «Про виконавче провадження». Станом на 05.05.2026 на примусовому виконанні у Відділі виконавчі провадження, за якими боржником є позивач, не перебувають.

Згідно підпункту 9.9 наказу Міністерства юстиції України від 25.12.2008 № 2274/5 «Порядок роботи з документами в органах державної виконавчої служби», який діяв до 19.07.2017, строк зберігання завершених виконавчих проваджень становить три роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становив 1 (один) рік. У відповідності до наказу Міністерства юстиції України від 07.06.2017 № 1829/5 строк зберігання здавальних описів завершених виконавчих та книг обліку виконавчих проваджень становить 3 роки, внаслідок чого виконавче провадження в якому накладено арешт за постановою № 726/7 від 05.05.2009 накладений Деpжавною виконавчою службою у Святошинському районі, знищено за терміном зберігання.

Суд, витребувавши зазначені матеріали виконавчого провадження, вжив усіх заходів для встановлення фактичних обставин, які мають значення для розгляду даної справи, тому не надавши їх, суд фактично позбавлений можливості встановити підстави завершення виконавчого провадження № 726/7 від 05.05.2009, в межах якого державним виконавцем накладався арешт на все майно ОСОБА_1 .

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази існування відкритого або незавершеного виконавчого провадження щодо ОСОБА_1 . Такі відомості також відсутні в Автоматизованій системі виконавчого провадження.

Згідно з частиною п`ятою статті 246 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.06.2026 у справі № 932/5808/25 наголошено, що у цій справі суди попередніх інстанцій не врахували, що з моменту завершення виконавчого провадження минуло більше 10 років, виконавче провадження вже знищене у зв`язку із закінченням строку його зберігання і матеріали справи не містять відомостей про те, що стягувач або його правонаступники повторно пред`являли вказаний виконавчий лист до виконання. У справі відсутні докази існування правових підстав для застосування обтяження майна боржника і не доведено існування виконавчих проваджень, для забезпечення виконання яких можливо використати відповідне обтяження спірного майна боржника.

Окрім того, у згаданій постанові Верховного Суду також зазначено наступне: «Визначення посадової особи, яка має повноваження зняти арешт з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні, залежить від конкретних обставин і підстав зняття такого арешту.

Верховний Суд зазначає, що оспорювані арешти майна накладено постановами державних виконавців Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, правонаступником якого відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 15 червня 2022 року № 2429/5 «Про реорганізацію деяких відділів державної виконавчої служби у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)» та з урахуванням неодноразового перейменування назви є Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), тому саме вказаний орган виконавчої служби є відповідальним за скасування обтяження спірного майна.

Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 01.04.2026 в справі № 711/6615/24.»

Так, у постанові від 13.07.2022 року у справі № 2/0301/806/11 з аналогічних спірних правовідносин, Верховним Судом зауважено, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Виходячи з положень частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (у тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Таким чином, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Саме такий правовий висновок містять постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.07.2021 у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03.11.2021 у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22.12.2021 у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26.01.2022 у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.01.2023 у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.01.2023 у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10.10.2024 у справі № 569/6234/22 (провадження № 61-2690св23) також дійшов висновку, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови повернення виконавчого документа стягувачу до 8 березня 2011 року (дата набрання чинності новою редакцією Закону № 606-XIV), знищення виконавчого провадження за закінченням строку його зберігання та відсутність майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

У межах даної адміністративної справи суд також враховує, що відмовляючи у знятті арешту, відповідач не оспорював факт відсутності заборгованості позивача за виконавчим листом, який перебував на виконанні в межах виконавчого провадження.

Суд зазначає, що арешт майна має тимчасовий характер та є похідним від існування виконавчого провадження. Його збереження за відсутності такого провадження є непропорційним та невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Знищення матеріалів виконавчого провадження не може бути підставою для безстрокового обмеження права власності. За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та зобов`язання органу державної виконавчої служби усунути порушення прав скаржника шляхом зняття арешту.

Статтею 40 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, підлягає зняттю, скасовуються інші заходи примусового виконання рішення та проводяться необхідні дії у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Частиною третьою статті 40 зазначеного Закону встановлено, що у випадках повернення виконавчого документа або закінчення виконавчого провадження державний виконавець зобов`язаний вчинити відповідні процесуальні дії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом забезпечення виконання конкретного виконавчого документа та може існувати виключно в межах виконавчого провадження.

На час розгляду справи відсутні докази існування відкритого або незавершеного виконавчого провадження щодо ОСОБА_1 . Отже, подальше збереження арешту, накладеного постановою № 726/7 від 05.05.2009 не пов`язане із забезпеченням виконання будь-якого рішення суду чи іншого органу.

Враховуючи викладене, враховуючи пояснення відповідача, що в провадженні Святошинського відділу ДВС не перебувають жодні виконавчі провадження, де позивач є боржником, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права у даному випадку, є зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна, накладений на об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно ОСОБА_1 , підстава обтяження: постанова № 726/7, 05.05.2009, видавник: Святошинського РУЮ у м. Києві, реєстраційний номер обтяження 19243660.

Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі «Горнсбі проти Греції» Європейським судом з прав людини в пункті 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).

Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі «Глоба проти України» відзначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви», заява № 41510/98, пункт 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 у справі «Фуклев проти України» (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

У пункті 27 рішення у справі «Глоба проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Зобов`язати Святошинський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, б. 9, код ЄДРПОУ 34999049) зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), накладений в межах виконавчого провадження щодо примусового виконання постанови про відкриття, серія та номер 726/7 від 05.05.2009.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на оплату судового збору в розмірі 1073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань до Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, б. 9, код ЄДРПОУ 34999049).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Діска А.Б.