Рішення № 140317504, 05.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року м. Київ №320/4034/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.11.2024 №2157/ж10/31-00-07-05-01-24.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що він не погоджується з податковим повідомленням-рішенням Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 01.11.2024 № 2157/ж10/31-00-07-05-01-24, яким до нього застосовано штрафні санкції у розмірі 40 000 грн за порушення підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 Податкового кодексу України. Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стали висновки фактичної перевірки про необладнання рівнеміром-лічильником та нездійснення реєстрації витратоміра-лічильника щодо ємності для зберігання пального об`ємом 1000 л. Позивач зазначає, що виявлена під час перевірки ємність є мобільною полімерною тарою, яка не має фундаменту, не є постійно закріпленою, не обладнана стаціонарними трубопроводами та може бути переміщена в інше місце, а тому не є стаціонарним резервуаром у розумінні підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України. На думку позивача, обов`язок щодо обладнання рівнемірами-лічильниками та реєстрації витратомірів-лічильників поширюється на введені в експлуатацію стаціонарні резервуари, розташовані на акцизному складі, а не на мобільні ємності для зберігання та переміщення пального. Також позивач посилається на те, що на відповідному паливному складі відсутні стаціонарні резервуари, а спірна ємність використовувалась виключно для забезпечення власних потреб Товариства, зокрема для заправлення генераторів та техніки під час проведення аварійно-ремонтних робіт. З огляду на наведене позивач вважає, що у нього був відсутній обов`язок щодо обладнання спірної ємності рівнеміром-лічильником та реєстрації витратоміра-лічильника, а тому висновки контролюючого органу про порушення підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України та застосування штрафних санкцій є безпідставними. Позивач також зазначає, що під час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом не враховано фактичні характеристики ємності та обставини її використання, у зв`язку з чим просить визнати податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати його.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Відповідач надіслав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що за результатами фактичної перевірки акцизного складу позивача за адресою: Волинська область, Ковельський район, с. Дубове, вул. Лісова, 1 встановлено наявність ємності для зберігання пального об`ємом 1000 літрів із паливороздавальною колонкою. За даними перевірки, зазначена ємність не була обладнана рівнеміром-лічильником, а витратомір-лічильник не був зареєстрований у Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників, що, на думку відповідача, свідчить про порушення позивачем вимог підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України. Відповідач посилається на те, що платники податку розпорядники акцизних складів зобов`язані обладнати розташовані на акцизному складі резервуари відповідними рівнемірами та витратомірами і зареєструвати їх у встановленому законом Реєстрі. У зв`язку з виявленими порушеннями відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 01.11.2024 №2157/ж10/31-00-07-05-01-24 про застосування штрафу в розмірі 40 000 грн, виходячи із 20 000 грн за кожне встановлене порушення. Відповідач вважає податкове повідомлення-рішення правомірним, а позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, відповідач просить залучити до участі у справі як третю особу на його стороні Головне управління ДПС у Волинській області, яким проведено фактичну перевірку.

Щодо клопотання відповідача про залучення до участі у справі як третьої особи Головного управління ДПС у Волинській області, суд зазначає, що відповідачем не наведено належного обґрунтування того, яким чином рішення у цій справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов`язки вказаного органу. Сам факт проведення ним фактичної перевірки не є достатньою підставою для залучення до участі у справі.

За таких обставин підстави для залучення Головного управління ДПС у Волинській області до участі у справі як третьої особи відсутні.

Позивач не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що спірна ємність об`ємом 1000 л не є стаціонарною та не може вважатися «резервуаром» у розумінні підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України, а тому обов`язок щодо її обладнання рівнеміром та реєстрації витратоміра на позивача не поширюється. Позивач вказує, що контролюючим органом не враховано зазначені обставини, а також подані ним документи та позицію, викладену у відповідних індивідуальних податкових консультаціях. Також позивач зазначає, що пальне зберігалося виключно для власних потреб, зокрема для забезпечення безперебійного функціонування газотранспортної системи та проведення аварійних ремонтів. За таких обставин позивач вважає, що контролюючий орган не мав достатніх правових підстав для висновку про порушення підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим та підлягає скасуванню. Крім того, позивач зазначає, що під час прийняття оскаржуваного рішення контролюючим органом не досліджено належним чином усі подані документи та не враховано всі обставини, що мають значення для його прийняття.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» є юридичною особою, зареєстрованою 05.02.2019, код ЄДРПОУ 42795490, та перебуває на обліку в Центральному міжрегіональному управлінні ДПС по роботі з великими платниками податків.

Позивач здійснює діяльність як оператор газотранспортної системи та є платником акцизного податку. На підставі ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки №03060414202000632 від 07.04.2020 позивач здійснював зберігання пального за адресою: Волинська область, Ковельський район, с. Дубове, вул. Лісова, 1. За вказаною адресою зареєстровано акцизний склад уніфікований №1013604.

На підставі наказу Головного управління ДПС у Волинській області від 20.09.2024 №3262-п у період з 25.09.2024 по 02.10.2024 посадовими особами цього органу проведено фактичну перевірку господарської одиниці позивача місця зберігання пального за вказаною адресою.

За результатами перевірки складено акт від 02.10.2024 №03/27826/09-02/42795490, у якому контролюючий орган зазначив про порушення позивачем підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 Податкового кодексу України.

Підставою для такого висновку стало встановлення під час перевірки на акцизному складі №1013604 ємності для зберігання пального об`ємом 1000 літрів з паливороздавальною колонкою «Petroline» типу І КЕП МЗМ Д/220/70/1, заводський номер №001769, виготовленою у травні 2022 року. За даними контролюючого органу, показник лічильника на момент перевірки становив 1081 літр.

Контролюючий орган також послався на дані системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, відповідно до яких на зазначеному акцизному складі у листопаді 2022 року було зареєстровано надходження 1000 літрів важких дистилятів, а у лютому 2023 року їх видачу для власного споживання в кількості 1000 літрів.

В акті перевірки контролюючий орган зазначив, що позивачем не було обладнано вказану ємність рівнеміром-лічильником рівня пального та не зареєстровано витратомір-лічильник у Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі.

Не погодившись із висновками акта перевірки, позивач 15.10.2024 подав до Головного управління ДПС у Волинській області заперечення. За результатами їх розгляду листом від 28.10.2024 №4214/12/03-20-09-02-12 контролюючий орган повідомив про залишення висновків акта перевірки без змін.

01.11.2024 Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків прийнято податкове повідомлення-рішення №2157/ж10/31-00-07-05-01-24, яким на підставі пункту 128-1.1 статті 128-1 Податкового кодексу України до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 40 000 грн по 20 000 грн за кожне встановлене порушення.

Зазначене податкове повідомлення-рішення отримано позивачем 08.11.2024.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач 21.11.2024 звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою. Рішенням ДПС України від 17.01.2025 №1540/6/99-00-06-03-01-06 податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Вважаючи спірне податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на таке.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин) (надалі ПК України).

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно із п. 61.1 ст. 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

У відповідності до пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПК України, податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 75.1 ст. 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України).

Приписами пункту 80.1 статті 80 ПК України встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Також, положеннями пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України визначено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, серед іншого, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

Водночас, пунктом 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Судом встановлено, що наказом Головного управління ДПС у Волинській області від 20.09.2024 № 3262-п «Про проведення фактичної перевірки ТзОВ «Оператор газотранспортної системи України» наказано провести фактичну перевірку ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», код ЄДРПОУ 42795490, за місцем зберігання пального, розташованим за адресою: Волинська область, Ковельський район, с. Дубове, вул. Лісова, 1.

Підставою для проведення перевірки зазначено підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, а метою її проведення визначено здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального. Тривалість перевірки визначено 10 діб.

На виконання зазначеного наказу працівниками Головного управління ДПС у Волинській області проведено фактичну перевірку у період з 25.09.2024 по 02.10.2024, за результатами якої складено акт фактичної перевірки від 02.10.2024 № 03/27826/09-02/42795490. Перевірку проведено за місцем зберігання пального позивача акцизним складом уніфікований № 1013604 за адресою: Волинська область, Ковельський район, с. Дубове, вул. Лісова, 1.

При цьому з направлення на перевірку вбачається, що перевірка проводилася на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України та наказу № 3262-п, починаючи з 25.09.2024, строком 10 діб.

Крім того, з матеріалів перевірки вбачається, що контролюючим органом витребувано документи щодо діяльності акцизного складу, зокрема документи щодо обліку, оприбуткування, списання та переміщення пального за період з 01.01.2021 по дату початку перевірки, тобто фактично за період, що передував проведенню фактичної перевірки. оператор - акт і все інше

Суд зауважує, що здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства. Тобто, достатньо факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництво і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального).

Зазначений висновок узгоджується із правовими позиціями, висловленими в постановах Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 140/14625/20, від 10 квітня 2020 року у справі № 815/1978/18, від 05 листопада 2018 року у справі № 803/988/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4766/17, від 22 травня 2018 року у справі № 810/1394/16.

Таким чином, суд доходить висновку, що перевірку позивача проведено на підставі та в межах повноважень, визначених підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, а підстави для її проведення були правомірними.

Щодо не обладнання ємності для зберігання пального рівнемірами-лічильниками та не проведення реєстрації такого обладнання суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 230.1 ст. 230 ПК України, акцизні склади та акцизні склади пересувні утворюються з метою підвищення ефективності роботи із запобігання та боротьби з незаконним виробництвом і обігом спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, пального, посилення контролю за повнотою та своєчасністю надходження до бюджету акцизного податку.

Згідно із пп. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК України, акцизний склад це:

а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;

б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

У відповідності до пп. 14.1.224 п. 14.1 ст. 14 ПК України, розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу

Підпунктом 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 ПК України визначено, що акцизні склади, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізація пального, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на акцизному складі, та рівнемірами-лічильниками рівня таких товарів (продукції) у резервуарі, а для скрапленого газу (пропану або суміші пропану з бутаном), інших газів, бутану, ізобутану за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2711 12 11 00, 2711 12 19 00, 2711 12 91 00, 2711 12 93 00, 2711 12 94 00, 2711 12 97 00, 2711 13 10 00, 2711 13 30 00, 2711 13 91 00, 2711 13 97 00, 2711 14 00 00, 2711 19 00 00, 2901 10 00 10 - також можуть бути обладнані пристроями для вимірювання рівня або відсотка пального у резервуарі (далі - рівнемір-лічильник) на кожному введеному в експлуатацію стаціонарному резервуарі, розташованому на акцизному складі.

Витратоміри-лічильники та резервуари повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, проведені відповідно до законодавства, а рівнеміри-лічильники повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, або калібрування, проведені відповідно до законодавства. У разі відсутності позитивного результату повірки або оцінки відповідності, або калібрування витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників для цілей цього Кодексу акцизні склади, на яких вони розташовані, вважаються необладнаними витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.

Платники податку - розпорядники акцизних складів зобов`язані зареєструвати:

а) усі розташовані на акцизних складах резервуари, введені в експлуатацію, витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники у розрізі акцизних складів - в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі;

б) усі акцизні склади - в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Один акцизний склад може бути зареєстрований виключно одним розпорядником акцизного складу. Один розпорядник акцизного складу може зареєструвати один і більше акцизних складів.

Забороняється здійснення реалізації пального без наявності зареєстрованих витратомірів-лічильників, рівнемірів-лічильників та резервуарів, без реєстрації акцизного складу.

Процедуру створення та ведення Єдиного державного реєстру витратомірів-лічильників і рівнемірів - лічильників рівня пального у резервуарі (далі - Реєстр), а також порядок передачі облікових даних (обсягу обігу та залишку пального) з них електронними засобами зв`язку до контролюючих органів визначає Порядок ведення Єдиного державного реєстру витратомірів-лічильників і рівнемірів - лічильників рівня пального у резервуарі, передачі облікових даних з них електронними засобами зв`язку до контролюючих органів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2017 р. № 891 (надалі Порядок № 891).

Відповідно до п. 2 Порядку № 891, у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:

витратомір-лічильник (далі - витратомір) - законодавчо регульований засіб вимірювальної техніки, призначений для безперервного вимірювання, запам`ятовування та відображення у фактичних умовах вимірювання кількості пального, що проходить через вимірювальний перетворювач у закритих, повністю заповнених трубопроводах;

рівнемір - лічильник рівня пального у резервуарі (далі - рівнемір) - законодавчо регульований засіб вимірювальної техніки, призначений для вимірювання рівня пального, за яким обчислюється об`єм пального, що перебуває у резервуарі, за градуювальною таблицею резервуара;

резервуар - законодавчо регульований засіб вимірювальної техніки у вигляді стаціонарної споруди або ємності, який призначений для здійснення операцій з обігу пального та його зберігання та для якого встановлена залежність його місткості від абсолютної висоти рівня пального в резервуарі, що оформлено у вигляді градуювальної таблиці.

У свою чергу, розпорядник акцизного складу пального зобов`язаний одноразово подати основну Довідку 1 окремо щодо кожного акцизного складу пального.

Відповідно до п.п. 14.1.224 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі ПКУ), розпорядник акцизного складу це суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Наказом Міністерства фінансів України від 27.11.2018 № 944 «Про затвердження формату даних, структури та форм електронних документів для наповнення Єдиного державного реєстру витратомірів-лічильників і рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі» затверджено, зокрема, форму Довідки про розпорядника акцизного складу пального, акцизні склади пального, розташовані на них резервуари пального, витратоміри та рівнеміри (далі Довідка 1).

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ наказу № 944 Єдиний державний реєстр складається із записів з посиланням на електронні документи, які подаються у вигляді, зокрема, Довідки 1 та Довідки про зведені за добу підсумкові облікові дані щодо обсягів обігу (отримання/відпуску) та залишків пального на акцизному складі пального (Довідка 2).

Пунктом 3 розділу ІІ наказу № 944 передбачено, що Довідки подаються окремо щодо кожного акцизного складу пального. Водночас пунктом 5 цього розділу встановлено, що основна Довідка 1 надсилається окремо щодо кожного акцизного складу пального одноразово. Таким чином, на розпорядника зареєстрованого акцизного складу пального покладено обов`язок щодо одноразового подання основної Довідки 1 стосовно кожного такого акцизного складу.

При цьому наказом № 944 визначено і зміст інформації, яка підлягає внесенню до відповідного Реєстру.

Так, відповідно до пункту 2 розділу ІІ наказу № 944 Реєстр містить, зокрема, інформацію про розпорядника акцизного складу пального, уніфікований номер акцизного складу пального, а також про розташовані на акцизному складі пального стаціонарні резервуари. Щодо таких резервуарів зазначаються, зокрема, їх уніфіковані номери, тип (назва), серійний (ідентифікаційний) номер, дата події, тип події введення резервуара в експлуатацію або виведення його з експлуатації, а також місткість резервуара.

Окремо до Реєстру вноситься інформація про рівнеміри, встановлені на резервуарах, у тому числі їх назва (модель), серійний (ідентифікаційний) номер, дата відповідної події, тип події щодо встановлення, вилучення, опломбування, технічного обслуговування, повірки чи калібрування рівнеміра, а також його метрологічні характеристики.

Крім того, наказом № 944 передбачено внесення до Реєстру інформації про витратоміри, установлені на акцизному складі пального на місцях відпуску пального наливом з акцизного складу. Щодо таких витратомірів зазначаються, зокрема, уніфікований номер резервуара, до якого під`єднаний витратомір, назва (модель), серійний (ідентифікаційний) номер, дата події, тип події, а також метрологічні характеристики витратоміра.

Таким чином, Довідка 1 є електронним документом, за допомогою якого до Єдиного державного реєстру вноситься визначена законодавством інформація про розпорядника акцизного складу, акцизний склад, розташовані на ньому стаціонарні резервуари, установлені на них рівнеміри та витратоміри, що використовуються на місцях відпуску пального наливом.

Водночас суд звертає увагу, що самим наказом № 944 предметом декларування у частині резервуарів визначено саме стаціонарні резервуари, що прямо зазначено у відповідній структурі Реєстру та назві таблиці 1 Довідки 1.

Отже, обов`язок розпорядника акцизного складу полягає не лише у формальному надсиланні Довідки 1, а у поданні до Реєстру достовірної інформації щодо передбачених наказом № 944 об`єктів та їх характеристик.

При цьому у разі зміни раніше поданої інформації або виявлення помилки наказ № 944 передбачає подання коригуючої Довідки. Така Довідка формується та надсилається протягом трьох календарних днів з дати виявлення помилки, а коригуюча Довідка подається не частіше одного разу на добу.

Таким чином, з наведених положень нормативного регулювання вбачається, що на розпорядника акцизного складу пального покладено обов`язок одноразово подати основну Довідку 1 щодо кожного зареєстрованого акцизного складу, зазначивши у ній передбачену наказом № 944 інформацію про відповідний акцизний склад, розташовані на ньому стаціонарні резервуари, установлені рівнеміри та витратоміри, а у разі зміни відповідних відомостей подати коригуючу Довідку у встановленому порядку.

Разом з тим сам факт наявності у суб`єкта господарювання обов`язку щодо подання Довідки 1 не означає, що будь-яка ємність для зберігання пального, розташована на території акцизного складу, автоматично є об`єктом, відомості про який підлягають внесенню до Довідки 1 як про резервуар. Вирішення цього питання потребує встановлення відповідності конкретного об`єкта ознакам резервуара, визначеним законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що під час проведення фактичної перевірки дотримання вимог чинного законодавства щодо обігу алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального господарської одиниці місця зберігання пального, що розташована за адресою: Волинська область, Ковельський район, с.Дубове, вул. Лісова, буд. 1, що належить суб`єкту господарювання Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (акцизного складу № 1013604), контролюючим органом встановлено наявність ємності для зберігання пального об`ємом 1000 літрів із паливороздавальною колонкою «Petroline» типу І КЕП МЗМ Д/220/1, заводський номер 001769, дата виготовлення травень 2022 року, показник лічильника 1081 літр.

Зі змісту акта перевірки також убачається, що зазначена ємність на момент проведення перевірки була порожньою, а за поясненнями працівників товариства використовувалася одноразово у лютому 2023 року для заправлення власних транспортних засобів.

При цьому, згідно з наведеними в акті даними щодо руху пального, у листопаді 2022 року на зазначений об`єкт було отримано 1000 літрів пального, яке зберігалося у період з листопада 2022 року по лютий 2023 року, після чого у лютому 2023 року було відпущено для заправлення власних транспортних засобів. Відповідні операції, як зазначено контролюючим органом, відображалися також у даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Також, контролюючим органом під час проведення перевірки було встановлено, що ТОВ «Оператор газотранспортної системи України по акцизному складу уніфікований №1013604 станом на 01.10.2024 не подано Довідки про розпорядника акцизного складу пального, акцизний склад, розташовані на ньому резервуари пального, витратоміри та рівнеміри (Довідка 1) а тому позивачем не обладнано резервуар рівнеміром-лічильником рівня таких товарів (продукції) у резервуарі (в кількості 1 рівнемір), та не здійснило реєстрацію розташованого на акцизному складі резервуара (в кількості 1 резервуар), введеного в експлуатацію, витратоміра-лічильника (в кількості 1 витратомір-лічильник) в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі, чим порушило п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ (із змінами та доповненнями).

Суд не погоджується з наведеним висновком контролюючого органу, оскільки з його змісту вбачається, що відповідач фактично ототожнив факт неподання позивачем Довідки 1 із фактом порушення позивачем вимог підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 Податкового кодексу України.

Встановлення контролюючим органом обставини неподання Довідки 1 щодо акцизного складу № 1013604 не свідчить про наявність на такому складі резервуара у розумінні податкового законодавства, який підлягав обладнанню рівнеміром-лічильником, так само як і не підтверджує факту наявності незареєстрованого в Єдиному державному реєстрі витратоміра-лічильника.

При цьому з акта перевірки не вбачається, що висновок про наявність на акцизному складі резервуара, який підлягав реєстрації, зроблено контролюючим органом на підставі дослідження його технічних характеристик, конструктивних особливостей, способу встановлення, технічної документації, градуювальної таблиці чи інших документів, які б підтверджували відповідність зазначеної ємності ознакам резервуара, визначеним законодавством.

Отже, неподання Довідки 1 та порушення встановленого підпунктом 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 Податкового кодексу України обов`язку щодо обладнання резервуара рівнеміром-лічильником та реєстрації резервуара і витратоміра-лічильника є різними за своїм змістом обставинами, а тому встановлення першої з них не підтверджує наявності інших.

Відтак, для висновку про порушення позивачем вимог підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 Податкового кодексу України контролюючий орган повинен був належними та допустимими доказами встановити не лише факт неподання Довідки 1, а й наявність конкретного об`єкта, який за своїми технічними та правовими характеристиками є резервуаром у розумінні податкового законодавства, обов`язок щодо його обладнання відповідним рівнеміром, а також факт незареєстрованості конкретного витратоміра-лічильника.

При цьому сам факт використання ємності для зберігання пального ще не є достатнім для висновку про її належність до резервуарів, оскільки законодавство розмежовує поняття ємності та стаціонарного резервуара, а для кваліфікації об`єкта як резервуара мають бути встановлені передбачені законом ознаки.

Як убачається з акта перевірки, контролюючим органом під час обстеження акцизного складу № 1013604 встановлено наявність ємності для зберігання пального об`ємом 1000 літрів із паливороздавальною колонкою «Petroline» типу І КЕП МЗМ Д/220/70/1, заводський номер № 001769, дата виготовлення травень 2022 року, з показником лічильника 1081 літр.

При цьому сам акт перевірки містить відомості про те, що на момент проведення перевірки зазначена ємність була порожньою. За поясненнями присутніх працівників позивача, вона використовувалася один раз у лютому 2023 року для заправлення власних автотранспортних засобів.

Наведені в акті дані щодо руху пального також свідчать про те, що у листопаді 2022 року на акцизний склад було отримано 1000 літрів дизельного пального, яке зберігалося у період з листопада 2022 року по лютий 2023 року, після чого у лютому 2023 року в повному обсязі 1000 літрів було видано для заправлення власних транспортних засобів. Зазначені обставини підтверджувалися наданими до перевірки документами бухгалтерського та складського обліку, а також даними системи електронного адміністрування реалізації пального.

Отже, факт використання зазначеної ємності для зберігання пального у минулому матеріалами справи підтверджується. Водночас цей факт не є достатнім для висновку про те, що зазначений об`єкт є саме резервуаром у розумінні підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та Порядку ведення Єдиного державного реєстру витратомірів-лічильників і рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2017 року № 891.

Так, відповідно до матеріалів справи, виявлена ємність об`ємом 1 куб. м (1000 літрів) є мобільною полімерною тарою, призначеною для зберігання та транспортування рідких речовин, яка не є стаціонарною, не має фундаменту, не закріплена на постійній основі та може бути переміщена в інше місце.

При цьому, суд наголошує на тому, що з акту перевірки не вбачається, що контролюючим органом під час фактичної перевірки досліджувалися зазначені технічні характеристики ємності. В акті не наведено відомостей про її конструкцію, матеріал виготовлення, спосіб встановлення на території акцизного складу, наявність чи відсутність фундаменту або іншого постійного кріплення, можливість її переміщення, наявність стаціонарних трубопроводів чи іншої інженерної інфраструктури, до якої вона підключена.

Також акт перевірки не містить посилань на технічний паспорт, документацію виробника, акт введення об`єкта в експлуатацію, градуювальну таблицю або інші документи, на підставі яких контролюючий орган встановив відповідність цієї конкретної ємності ознакам резервуара, визначеним законодавством.

Таким чином, контролюючим органом фактично встановлено лише наявність ємності певного об`єму та факт її використання для зберігання пального, однак не наведено достатнього обґрунтування того, чому така ємність за своїми технічними та конструктивними характеристиками є саме резервуаром, на який поширюються вимоги підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу на те, що для застосування до позивача штрафної санкції за необладнання резервуара рівнеміром-лічильником та нездійснення реєстрації резервуара і витратоміра-лічильника контролюючий орган мав спочатку встановити факт наявності такого резервуара, а не виходити лише з того, що певна ємність використовувалася для зберігання пального.

При цьому назва об`єкта, наведена контролюючим органом в акті як «ємність для зберігання пального», не визначає його правового статусу як резервуара. Правова кваліфікація такого об`єкта має здійснюватися з урахуванням його фактичних технічних характеристик та ознак, визначених законодавством.

Крім того, суд враховує, що на момент проведення перевірки ємність була порожньою, а встановлені контролюючим органом операції з її використання мали місце у листопаді 2022 року лютому 2023 року, тобто задовго до проведення перевірки у вересніжовтні 2024 року. Відтак, сам факт наявності ємності на території акцизного складу у день перевірки не свідчить про здійснення в цей момент операцій зі зберігання в ній пального.

Водночас суд не заперечує встановленого контролюючим органом факту використання ємності у 2022 2023 роках, однак вважає, що цей факт не звільняє відповідача від обов`язку довести відповідність зазначеного об`єкта законодавчому визначенню резервуара та, відповідно, наявність у позивача обов`язку щодо його обладнання рівнеміром-лічильником і реєстрації в Єдиному державному реєстрі.

Водночас із змісту акта перевірки вбачається, що при описі безпосередньо виявленого об`єкта контролюючий орган використовує термін «ємність для зберігання пального», тоді як у подальших висновках акта зазначає про наявність «резервуара», який не обладнано рівнеміром та не зареєстровано. При цьому будь-якого окремого обґрунтування зміни правової кваліфікації об`єкта з ємності на резервуар акт перевірки не містить. Отже, висновок про те, що виявлена ємність є резервуаром у розумінні пункту 2 Порядку № 891, фактично ґрунтується лише на її використанні для зберігання пального та її місткості 1000 літрів, що саме по собі не свідчить про відповідність об`єкта всім передбаченим законодавством ознакам резервуара.

Суд також бере до уваги підходи, викладені Державною податковою службою України в індивідуальних податкових консультаціях від 26.06.2026 № 3703/ІПК/99-00-09-04-03, від 29.06.2026 № 3765/ІПК/99-00-21-02-02, від 31.10.2025 № 5802/ІПК/99-00-09-04-03, від 11.03.2025 № 1288/ІПК/99-00-09-04-03 та № 6525/ІПК/99-00-09-04-03, в яких при застосуванні положень пункту 230.1 статті 230 Податкового кодексу України та Порядку № 891 акцентовано на тому, що відповідні вимоги щодо обладнання та реєстрації поширюються саме на стаціонарні резервуари.

З огляду на наведене суд враховує, що для вирішення цього спору визначальним є встановлення правового статусу конкретної ємності та її відповідності ознакам стаціонарного резервуара. У цій справі контролюючим органом не доведено, що виявлена під час перевірки ємність об`ємом 1000 літрів є стаціонарним резервуаром, тоді як матеріалами справи вона характеризується як мобільна (пересувна) ємність, що не має ознак стаціонарного об`єкта.

Оцінюючи наведені обставини у їх сукупності, суд доходить висновку про те, що контролюючим органом не доведено належними та достатніми доказами факт наявності на акцизному складі № 1013604 стаціонарного резервуара, на який поширюються вимоги підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 Податкового кодексу України.

Зокрема, з наданих позивачем документів убачається, що паливний куб, який знаходився на території Ковельської ПД, призначався для заправки автотранспортної, будівельно-дорожньої та аварійної техніки на різних ділянках магістральних газопроводів та за своїм призначенням мав мобільний характер, оскільки підлягав постійному переміщенню на відповідні об`єкти. При цьому у документах позивача відсутні відомості про його стаціонарне встановлення, постійне закріплення чи облаштування як стаціонарного об`єкта.

Більше того, з документів щодо обліку основних засобів та малоцінних необоротних матеріальних активів на акцизному складі №1013604 не вбачається обліку окремого стаціонарного резервуара. Натомість зазначено комплект для перекачування дизельного пального та газові балони, а наявність стаціонарних бензоколонок за попередні періоди підтверджується документами про їх списання.

Контролюючий орган в акті перевірки, встановлюючи наявність «ємності для зберігання пального» об`ємом 1000 літрів, не навів її технічних характеристик, способу встановлення, наявності фундаменту чи іншого постійного кріплення, не зазначив про підключення до стаціонарних інженерних мереж та не навів доказів наявності градуювальної таблиці. Отже, акт перевірки не містить достатніх даних, які б давали підстави ототожнити виявлену ємність із стаціонарним резервуаром у розумінні Порядку № 891.

При цьому факт того, що вказана ємність у листопаді 2022 року використовувалася для зберігання 1000 літрів дизельного пального, а у лютому 2023 року це пальне було використано для власних потреб товариства, підтверджує лише факт її використання для зберігання та відпуску пального, але не доводить її правового статусу як стаціонарного резервуара.

Такий підхід узгоджується і з наведеними у справі індивідуальними податковими консультаціями ДПС України, у яких при застосуванні пункту 230.1 статті 230 ПК України та Порядку № 891 акцентовано на тому, що відповідні вимоги щодо обладнання та реєстрації стосуються саме стаціонарних резервуарів.

Таким чином, відповідач, фактично виходячи лише з наявності на території акцизного складу ємності об`ємом 1000 літрів та її використання для зберігання пального, без встановлення її стаціонарності та відповідності іншим ознакам резервуара, безпідставно кваліфікував зазначений об`єкт як резервуар та дійшов висновку про обов`язок позивача обладнати його рівнеміром-лічильником і зареєструвати в Єдиному державному реєстрі. За таких обставин висновок про порушення позивачем підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України в цій частині є недоведеним.

Отже, надані під час перевірки документи не лише не підтверджують стаціонарного характеру виявленої ємності, а, навпаки, містять відомості про її мобільне призначення та необхідність постійного переміщення для забезпечення діяльності підприємства.

Відповідач зазначені обставини належним чином не спростував.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідач.

Згідно положень ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 3028,00 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ЦМУ ДПС по роботі з великими платниками податків.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 01.11.2024 №2157/ж10/31-00-07-05-01-24.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ - 44082145, вул.Кошиця, буд.3, м.Київ, 02068) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (код ЄДРПОУ - 42795490, пр.Любомира Гузара, буд.44, м.Київ, 03065) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.