Рішення № 140317254, 05.10.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2026 р. справа № 300/5216/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення певних дій

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) 20.07.2026 через систему "Електронний суд" звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі відповідач), в якому просить:

визнати протиправними дії Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не зарахування при призначенні (перерахунку) пенсії за віком ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи з 06.06.1996 по 31.01.1997 та періоду роботи з 01.02.1997 по 29.06.2000, та щодо непроведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії ОСОБА_1 за 2020-2022 роки в розмірі 12236,71 грн, на коефіцієнти у розмірі 1,0796, 1,115, починаючи з 20.01.2026, та у розмірі 1,121, починаючи з 01.03.2026 для забезпечення індексації пенсії;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з 20.01.2026 провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 06.06.1996 по 31.01.1997 та періоду роботи з 01.02.1997 по 29.06.2000, а також провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії ОСОБА_1 за 2020-2022 роки в розмірі 12236,71 грн на коефіцієнти збільшення у розмірі 1,0796, 1,115 та починаючи з 01.03.2026 на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,121 (з урахуванням коефіцієнтів збільшення 1,0796 та 1,115) та у зв`язку з цим здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 у повному обсязі з видатків бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у загальному порядку, встановленому цим Законом, а не з видатків на погашення заборгованості з виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) на виконання ретроспективних судових рішень та видатків на виплату пенсій у солідарній системі, перерахованих на виконання рішень суду.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що позивач отримує пенсію за віком, при цьому, розрахунок заробітку для обчислення пенсії проведено з урахуванням середнього заробітку за три попередні роки 12 236,71 грн (2020-2022 роки). Вказує, що згідно з пунктами 1 Постанови КМУ від 24.03.2023 №168, Постанови КМУ від 23.02.2024 №185, Постанови КМУ від 25.02.2025 №209 та Постанови КМУ від 25.02.2026 №236 з 01.03.2023, з 01.03.2024, з 01.03.2025 та з 01.03.2026 перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 №124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796, 1,115 та 1,121 відповідно. При цьому, після звернення позивача із заявою про проведення перерахунку пенсії, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області протиправно, на думку позивача, відмовлено у проведенні перерахунку пенсії, та вказано що позивачу не враховано до страхового стажу період роботи з 06.06.1996 по 31.01.1997, оскільки записи у трудовій книжці зроблені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110, та період роботи з 01.02.1997 по 29.06.2000, оскільки відсутня печатка при звільненні та відсутні дані про сплату страхових внесків у індивідуальних відомостях про застраховану особу. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області протиправно, на думку позивача, відмовлено у проведенні перерахунку пенсії, що на його думку, порушує право на отримання пенсійного забезпечення в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.34-35).

Від Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області 12.08.2026 надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема, щодо не зарахування періодів роботи до страхового стажу, вказано, що позивачем не дотримано встановленого порядку звернення про перехід на інший вид пенсії, оскільки він не звертався із заявою встановленого зразка про перерахунок пенсії відповідно до вимог статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Так, щодо здійснення перерахунку пенсії з урахуванням коефіцієнтів збільшення, зазначено, що з 2023 року ОСОБА_1 отримує пенсію за віком, та для обчислення пенсії позивачу застосовано середній заробіток за три попередні роки (2020-2022) 12 236,71 грн. Також наголошено, що позивачу згідно з підпунктами 6 пункту 2 Постанов КМУ №209 та №236, з 01.03.2025 та з 01.03.2026 позивачу проведено індексацію шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який використовувався для призначення/перерахунку пенсії, на коефіцієнти збільшення 1,0345 та 1,048 відповідно. У зв`язку із цим, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, з урахуванням строку перебування головуючого судді в основній щорічній відпустці, в порядку черговості, за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, судом встановлено такі обставини.

ОСОБА_1 , як пенсіонер з 14.03.2023 отримує пенсію за віком. Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом щодо пенсійного забезпечення позивача, в якому просив здійснити перерахунок пенсії, у відповідь на який листом відповідача від 08.06.2026 №0900-0202-8/31545 повідомлено, що пенсія їй призначена, при цьому, обчислена з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2020-2022 роки в розмірі 12 236,71 грн. Також повідомлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 та постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №236 з 01.03.2025 проведено індексацію пенсій із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який врахований для обчислення пенсії, в розмірі 1,0345 та 1,048 відповідно. Стосовно періоду роботи ОСОБА_1 з 06.06.1996 по 31.01.1997 не враховано до страхового стажу, оскільки записи в трудовій книзі зроблені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110, та період роботи з 01.02.1997 по 29.06.2000, оскільки відсутня печатка при звільненні та відсутні дані про сплату страхових внесків у індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Вважаючи такі дії відповідача щодо неправильно здійсненої індексації пенсії (не у відповідності до законодавства) та щодо не зарахування періодів роботи до страхового стажу протиправними, позивач, через свого представника звернувся із даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV).

Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж (ч. 1 ст.8 Закону №1058-IV).

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Щодо позовної вимоги в частині здійснення відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії позивача за 2020-2022 роки в розмірі 12236,71 грн на коефіцієнти збільшення у розмірі 1,0796, 1,115 та починаючи з 01.03.2026 на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,121 (з урахуванням коефіцієнтів збільшення 1,0796 та 1,115), суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.

Відповідно до пункту 4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, у разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно приписів статті 2 Закону №1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.

Частиною п`ятою статті 2 Закону №1282-XII (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства» від 15.02.2022 №2040-ІХ) визначено, що індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Економічною підставою для проведення індексації грошових доходів населення згідно зі статтями 4, 6 Закону №1282-ХІІ є факт, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Також ознаками, що характеризують індексацію доходів громадян, є місце отримання відповідних доходів, а також джерела їх фінансування (частина перша статті 9 Закону №1282-XII).

Отже, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема пенсії, яка має систематичний характер, а тому індексація є невід`ємною складовою сум при розрахунку пенсії.

З метою забезпечення ефективної реалізації права громадян на перерахунок їх пенсії Кабінетом Міністрів України 20.02.2019 прийнято постанову №124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», якою, серед іншого, затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Порядок №124).

Пунктом 1 Порядку КМУ №124 встановлено, що він визначає механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Пунктом 4 Порядку №124 визначено, що коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається за такою формулою:

К= ((ЗСЦ + ЗСЗ) х 50% / 100%) + 1, де ЗСЦ - показник зростання споживчих цін за попередній рік (у відсотках);

ЗСЗ - показник зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (у відсотках), що визначається за такою формулою:

ЗСЗ = Псзп (1) : Псзп (2) х 100% - 100%,

де Псзп (1) - показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення;

Псзп (2) - показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарні роки, що передують року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду України для фінансування виплати пенсій у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування коефіцієнт щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, може бути збільшено, але він не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарних роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Розмір коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається щороку Кабінетом Міністрів України у межах бюджету Пенсійного фонду України. При цьому в разі відсутності даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії, для визначення розміру коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, враховується наявна заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії, з наступним перерахунком зазначеного коефіцієнта для підвищення пенсії відповідно до цього Порядку.

Перерахунок пенсій відповідно до цього Порядку проводиться щороку з 1 березня.

Отже, для перерахунку пенсії з метою індексації не застосований вказаний вище множник - Зс. Натомість у формулі перерахунку пенсії із зазначеною метою вказано показники зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні та споживчих цін за попередній рік (у відсотках).

Згідно з п. 5 Порядку КМУ №124 у 2019 році перерахунок пенсій у зв`язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, станом на 01.10.2017 на коефіцієнт, визначений згідно з абз. 1 п. 4 цього Порядку.

Кожен наступний перерахунок у зв`язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться з урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Пенсії, які призначені відповідно до Закону та розмір яких не підвищено відповідно до пункту 4 цього Порядку, абзаців першого, другого цього пункту, з урахуванням абзаців першого, третього частини першої, частини другої статті 28, абзацу другого пункту 4-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону, пункту 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, а також з урахуванням щомісячної державної адресної допомоги до пенсії, що виплачується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» від 26.03.2008 №265, щороку підвищуються за рішенням Кабінету Міністрів України в межах бюджету Пенсійного фонду України. Підвищення встановлюється в межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, і враховується під час подальших перерахунків пенсії.

Відповідно до п. 6 Порядку КМУ №124, під час перерахунку пенсій відповідно до цього Порядку враховуються суми доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, суми індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законодавством). Якщо внаслідок перерахунку розмір пенсії зменшується, пенсія перераховується під час наступного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Тобто, запровадивши механізм щорічної індексації пенсій, зокрема особам, пенсія яким призначена за Законом №1058-IV, для сталості пенсійного забезпечення громадян та видатків на його фінансування, держава взяла на себе зобов`язання забезпечити підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін шляхом підвищення пенсій із застосуванням нового уніфікованого механізму через збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, і який враховувався для обчислення пенсії, який не є сталим, та підвищення рівня матеріального забезпечення найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів, незалежно від умов, з якими Закон №1282-ХІІ пов`язував підстави для проведення індексації доходів, зокрема пенсій.

Разом з тим, пунктом 5 Порядку КМУ №124 визначено базовий показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, а саме: станом на 01.10.2017 (3 764,40 грн) до якого застосовується коефіцієнт, визначений за формулою, наведеною в абзаці першому пункту 4 цього Порядку і в цій частині положення Порядку КМУ №124 суперечать статті 42 Закону №1058-ІV з огляду на таке.

Як вже зазначено судом вище, відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-ІV для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Так, відповідно до статті 27 Закону України №1058-ІV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де:

П - розмір пенсії, у гривнях;

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях;

Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

При цьому, частиною другою статті 40 Закону №1058-IV визначено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

З системного аналізу наведених норм слідує, що розмір пенсії за віком визначається для кожного пенсіонера індивідуально і залежить від набутого ним страхового стажу, отримуваної заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески та, зокрема показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Так, законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення порядку здійснення індексації пенсій та розміру коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, але з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим частини другої статті 42 Закону №1058-IV.

При цьому, під «порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Розмір щорічного збільшення зазначеного показника, повинен встановлюватися Кабінетом Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим частини другої статті 42 Закону №1058-IV.

Разом з цим, суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати базову розрахункову величину (показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії станом на 01.10.2017, який становить 3 764,40 грн) до якої може бути застосований коефіцієнт збільшення, оскільки такий підхід нівелює основне призначення індексації грошових доходів населення підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін та суперечить акту вищої юридичної сили Закону №1058-IV, абзацом 1 частини другої статті 42 якого чітко визначено, що для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії.

В контексті наведеного, суд зазначає, що юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.

У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, під час перерахунку пенсії, який здійснюється з метою забезпечення її індексації, положення Порядку КМУ №124 підлягають застосуванню виключно в частині, яка не суперечить положенням Закону №1058-IV, у зв`язку з чим під час такого перерахунку використовуватися має той показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення такої пенсії в момент її призначення.

З метою забезпечення у 2021-2026 роках проведення індексації пенсій для підвищення рівня матеріального забезпечення найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів Кабінет Міністрів України у межах бюджету Пенсійного фонду України визначив такі розміри коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, зокрема: у 2021 році 1,11 згідно з Постановою КМУ №127, у 2022 році 1,14 згідно з Постановою КМУ №118, у 2023 році 1,197 згідно із Постановою КМУ №168; у 2024 році 1,0796 згідно з Постановою КМУ №185, у 2025 році 1,115 згідно з Постановою КМУ №209, у 2026 році 1,115 згідно з Постановою КМУ №236.

Таким чином, індексація пенсій у 2021-2026 роках повинна проводитися відповідно до Постанови КМУ №127, Постанови КМУ №118, Постанови КМУ №168, Постанови КМУ №185, Постанови КМУ №209, Постанови КМУ №236 та Порядку КМУ №124, також з урахуванням приписів частини другої статті 42 Закону №1058-IV шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115 та 1,121 відповідно.

Вказана правова позиція відповідає висновкам, викладеним Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 28.01.2025 по справі №400/4663/24 та підлягає врахуванню судом у силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України.

Зокрема, Верховний Суд звернув увагу на те, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення порядку здійснення індексації пенсій та розміру коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, але з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим частини другої статті 42 Закону №1058-IV.

При цьому, під «порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Розмір щорічного збільшення зазначеного показника, повинен встановлюватися Кабінетом Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим частини другої статті 42 Закону №1058-IV.

Разом з цим, колегія суддів наголосила на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати базову розрахункову величину (показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії станом на 01.10.2017, який становить 3 764,40 грн) до якої може бути застосований коефіцієнт збільшення, оскільки такий підхід нівелює основне призначення індексації грошових доходів населення - підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін та суперечить акту вищої юридичної сили Закону № 1058-IV, абзацом 1 частини другої статті 42 якого чітко визначено, що для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії.

Відтак колегія суддів вказала, що індексація пенсій у 2022-2024 роках повинна проводитись відповідно до постанови №118, постанови №168, постанови №185, Порядку №124 та з урахуванням приписів частини другої статті 42 Закону №1058-IV шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення 1,14, 1,197, 1,0796, відповідно.

Вказані висновки підтримані Верховним Судом у постановах від 27.01.2025 у справі №160/2039/24, від 27.01.2025 у справі №200/422/24, від 27.01.2025 у справі №620/7211/24, від 28.01.2025 у справі №400/4663/24, від 11.02.2025 у справі №160/6064/24, від 18.02.2025 у справі №160/15379/24, від 26.02.2025 у справі №160/6686/24, від 27.02.2025 у справі №400/2358/24 у спорах з подібними правовідносинами, усуваючи юридичну колізію та визначаючись щодо правозастосування за подібних зі спірними правовідносин.

Судова палата Верховного Суду з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.04.2025 у справі №200/5836/24 не знайшла підстав для відступлення від вищенаведеного правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

З огляду на наведене, відповідач здійснюючи в 2024 році перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 42 Закону №1058-IV, встановивши їй щомісячну доплату до пенсії у розмірі 100 грн, замість застосування коефіцієнтів збільшення 1,197 та 1,0796 (за 2023 та 2024 роки відповідно) до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії позивача, та врахувавши з 01.03.2025 збільшений показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, в розмірі, який обрахований шляхом збільшення показника за 2020-2022 роки в розмірі 12 236,71 грн на коефіцієнт збільшення 1,0345 замість передбаченого пунктом 1 Постанови №209 коефіцієнта збільшення у розмірі 1,115, а також врахувавши з 01.03.2026 збільшений показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, в розмірі, який обрахований шляхом збільшення показника за 2020-2022 роки в розмірі 12 236,71 грн на коефіцієнт збільшення 1,048 замість передбаченого пунктом 1 Постанови №236 коефіцієнта збільшення у розмірі 1,121, діяв не у відповідності до вимог чинного законодавства.

Так, для обрахунку пенсії позивача має бути застосований показник середньої зарплати за 2020-2022 роки в розмірі 12 236,71 грн, і він як складова пенсії є базою для її збільшення на підставі частини 2 статті 42 Закону №1058-IV на відповідні коефіцієнти, зокрема з 01.03.2026 на коефіцієнти збільшення у розмірі 1,0796, 1,115 та 1,121.

При цьому, суд констатує, що Головним управлінням ПФУ в Івано-Франківській області не наведено достатніх правових підстав та належного обґрунтування щодо застосування при перерахунку пенсії позивача, зокрема, з 01.03.2025 коефіцієнта збільшення 1,0345 відповідно до пункту 6 Постанови №209 та з 01.03.2026 коефіцієнта збільшення 1,048 відповідно до пункту 6 Постанови №236.

При цьому, відповідачем не спростовано доводів позивача щодо необхідності застосування більш сприятливих показників 1,115 та 1,121, передбачених пунктами 1 Постанови №209 та Постанови №236 відповідно.

Так, відповідач не обґрунтував жодним чином, що положення Порядку №124 та частини 2 статті 42 Закону №1058-IV, на виконання яких прийняті Постанови КМУ №209 та №236, містять положення, які у спірному випадку виключають можливість застосування до позивача з 01.03.2025 коефіцієнта збільшення показника саме у розмірі 1,115 та з 01.03.2026 коефіцієнта збільшення показника саме у розмірі 1,121, які визначені як загальний показник на 2025 рік та 2026 рік на підставі пункту 1 Постанови №209 та пункту 1 Постанови №236 відповідно.

Також, не аргументовано, які юридичні і фактичні причини не підвищення пенсії позивача згідно з пунктами 1 Постанов №209 та №236, не проведення якої за такими пунктами надає можливість Управлінню застосовувати коефіцієнти збільшення, що визначені в підпункті 6 пункту 2 цих же Постанов.

За умови не визначання особливостей, умов і відмінностей у застосуванні положень пунктів і підпунктів 6 пункту 2 Постанов №209 та №236, є очевидним, що приписи підпунктів 6 пункту 2 Постанов №209 та №236 звужують зміст існуючого права позивача на індексацію з 01.03.2025 та з 01.03.2026 пенсії з урахуванням належних показників середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який враховувався для обчислення пенсії при її призначенні, що є недопустимим.

На переконання суду, є очевидним, що Кабінет Міністрів України, керуючись положеннями абзацу 2 частини 2 статті 42 Закону №1058-IV, в 2025 та у 2026 роках визначив коефіцієнти збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, саме у розмірі 1,115 та 1,121 відповідно.

З огляду на вищевказане, оскільки відсутні належні, достовірні та допустимі докази здійснення індексації пенсії позивача із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197, 1,0796, 1,115, та 1,121, відповідач протиправно не провів індексації пенсії позивача із застосуванням вказаних вище коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії у розмірі 12 236,71 грн, чим порушив право позивача на належне пенсійне забезпечення.

Щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України №1058, однак відповідачем не зараховано до страхового стажу період роботи з страхового стажу періоду роботи з 06.06.1996 по 31.01.1997, оскільки записи у трудовій книжці зроблені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110 та період з 01.02.1997 по 29.06.2000, оскільки відсутня печатка при звільненні та відсутні дані про сплату страхових внесків у індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Згідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту першого "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зазначена Інструкція втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58 затверджено "Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників" (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) в якій, зокрема, зазначено:

- трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника;

- трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню;

- записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону;

- усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження);

- записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення;

- у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу;

- бланки трудових книжок і вкладишів до них зберігаються в бухгалтерії підприємства як документи суворої звітності і видаються за заявкою у підзвіт особі, відповідальній за ведення трудових книжок;

- по закінченні кожного місяця особа, яка відповідає за ведення трудових книжок, подає бухгалтерії звіт про наявність бланків трудових книжок і вкладишів до них і про суми, що одержані за заповнені трудові книжки і вкладиші до них, з додатком прибуткового ордеру каси підприємства.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17

Згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 23.07.1981 позивач, зокрема з 06.06.1996 по 31.01.1997 та з 01.02.1997 по 29.06.2000 працював столяром п`ятого розряду (записи 14-15, 15-16) (а.с.22).

Суд звертає увагу, що запис про звільнення у трудовій книжці засвідчено печаткою підприємства.

Відповідач відмовив у призначенні пенсії за віком з підстав не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 06.06.1996 по 31.01.1997, пославшись лише на формальні неточності у записах трудової книжки.

У відповідності до "Інструкцій про порядок ведення трудових книжок працівників", які діяли у періоди роботи позивача бланки трудових книжок і вкладишів до них зберігаються в бухгалтерії підприємства як документи суворої звітності і видаються за заявкою у підзвіт особі, відповідальній за ведення трудових книжок

Пунктом 4 Постанови Кабінету міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страхові внески це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог зазначеного Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно статті 20 Закону України №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

При цьому, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Таким чином, ОСОБА_1 не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для незарахування до стажу спірних періодів роботи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.

Як наслідок, суд констатує про безпідставність доводів відповідача щодо відсутності інформації про сплачені страхові внески, а відтак, і про протиправність не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 у спірних періодах з 06.06.1996 по 31.01.1997 та з 01.02.1997 по 29.06.2000, які підтверджуються трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 23.07.1981.

Водночас, стосовно позовних вимог в частині здійснення виплати пенсії у повному обсязі з видатків бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у загальному порядку, встановленому цим Законом, а не з видатків на погашення заборгованості з виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) на виконання ретроспективних судових рішень та видатків на виплату пенсій у солідарній системі, перерахованих на виконання рішень суду, то суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Суд констатує, що в даному випадку відповідач ще не ухвалював рішення щодо перерахунку та виплати призначеної позивачу пенсії на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені. Тому позовні вимоги в цій частині є передчасними. Разом із цим, передчасне задоволення таких вимог суперечить основним засадам адміністративного судочинства, оскільки, судове рішення не може ставитись в залежність від настання або ненастання обставин, що можуть виникнути в майбутньому.

Зважаючи на вказане, в цій частині позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивач, згідно із квитанцією від 20.07.2026 підтвердив сплату судового збору на суму 1064,96 грн, за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області сплачений судовий збір в розмірі 532,48 грн (а.с. 13).

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення певних дій - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не зарахування при призначенні (перерахунку) пенсії за віком ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи з 06.06.1996 по 31.01.1997 та періоду роботи з 01.02.1997 по 29.06.2000, та щодо непроведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії ОСОБА_1 за 2020-2022 роки в розмірі 12 236,71 грн, на коефіцієнти у розмірі 1,0796, 1,115, починаючи з 20.01.2026, та у розмірі 1,121, починаючи з 01.03.2026 для забезпечення індексації пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) з 20.01.2026 із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 06.06.1996 по 31.01.1997 та періоду роботи з 01.02.1997 по 29.06.2000, а також провести перерахунок пенсії відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії за 2020-2022 роки в розмірі 12 236,71 грн на коефіцієнти збільшення у розмірі 1,0796, 1,115 та починаючи з 01.03.2026 на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,121 (з урахуванням коефіцієнтів збільшення 1,0796 та 1,115), з урахуванням виплачених сум.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) частину судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 копійок.

Сторонам рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.