Ухвала суду № 140316943, 05.10.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ЩОДО ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД СПЛАТИ СУДОВОГО ЗБОРУ

05 жовтня 2026 рокуСправа № 280/10364/26м. Запоріжжя

Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Артоуз О.О., розглянувши клопотання про звільнення від сплати судового збору у справі за позовною заявою Державної установи «Дружелюбівський виправний центр (№1)» (70053, Запорізька Запорізький область, район, с. Дружелюбівка, вул. Олімпійська, 2, ЄДРПОУ 08594542) до Вільнянського державного відділу виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (70002, Запорізька область, Запорізький район, м. Вільнянськ, вул. Бочарова, 4, ЄДРПОУ 35045946) про скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

29 вересня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами системи «Електронний суд» надійшла позовна заява Державної установи «Дружелюбівський виправний центр (№1)» (далі позивач) до Вільнянського державного відділу виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі відповідач) про скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу, відповідно до якої позивач просить суд:

скасувати постанову головного державного виконавця Вільнянського відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Манзенко Тетяни Леонідівни від 16.09.2026 у виконавчому провадженні № 80833875 про накладення на державну установу «Дружелюбівський виправний центр (№ 1)» штрафу в розмірі 5 100,00 (п`ять тисяч сто) гривень.

Відповідно до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви, зокрема, з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим стаття 160, 161, 172 КАС України.

Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі судом встановлено, що позовна заява містить клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору. На обґрунтування свого клопотання позивач посилається на рішення Конституційного Суду України № 10-р(ІІ)/2026 від 09.09.2026 відповідно до якого судовий збір не сплачується за подання позову чи апеляційної скарги у справах щодо оскарження постанов про накладення адміністративного стягнення.

Розглянувши клопотання позивача суд зазначає наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI.

В силу приписів абз. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» позовна заява належить до об`єктів справляння судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судовий збір» платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

За правилами частини першої статті 133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена;

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Суд вважає за необхідне зауважити, що судові витрати це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

З урахуванням наведених норм права єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору, звільнення від сплати судового збору, є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи з податкового органу (центру зайнятості), про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо).

Отже, суд наділений повноваженнями зменшити тягар судових витрат для особи, яка до нього звертається.

Водночас конструкція наведених правових норм дає підстави для висновку, що зменшення судових витрат, якого зазнає сторона, є не обов`язком суду, а саме його повноваженням як формою суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин.

До того ж стосовно сплати судового збору законодавець визначив вичерпний перелік умов, за наявності яких можливе зменшення судових витрат, яких зазнає сторона.

Зокрема, особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, в якому навести обставини щодо її майнового стану, за наявності підстав, з якими закон пов`язує можливість реалізації судом повноважень зменшити розмір судових витрат стосовно сплати судового збору, якого зазнає сторона. Такі обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.

Також слід зазначити, що норми частини 1 та 2 статті 8 Закону України «Про судовий збір» є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а повноваження суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.02.2023 у справі № 160/26929/21.

Суд зазначає, що майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити. Отже, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати належні і допустимі, у розумінні статей 73, 74 КАС України, докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Таким чином, для застосування судом положень частини 1 статті 133 КАС України повинні бути відповідні правові підстави, в іншому ж випадку, як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі», вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.

Суд наголошує на тому, що підставою для звільнення від сплати судового збору є саме майновий стан особи, а не будь-які інші чинники.

З наведеного слідує, що саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати; обов`язок сплатити судові збори, встановлені відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

Щодо посилання позивача на рішення Конституційного Суду України № 10-р(ІІ)/2026 від 09.09.2026 відповідно до якого судовий збір не сплачується за подання позову чи апеляційної скарги у справах щодо оскарження постанов про накладення адміністративного стягнення суд встановив наступне.

У рішенні від 09.09.2026 № 10-р(ІІ)/2026 Конституційний Суд України наголосив на тому, що у справах про адміністративні правопорушення саме держава, реалізуючи свої владні повноваження щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності, є ініціатором правової ситуації, коли особу залучають до судового провадження як адресата публічно-владного примусу.

Конституційний Суд України зазначає, що вказаний підхід не поширюється на адміністративні справи, у яких особа звертається до суду, оскільки вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи або інтереси, однак держава не застосовує щодо неї заходів адміністративної відповідальності. У таких справах звернення до суду є виявом приватної автономії особи, а держава може встановлювати судовий збір на загальних засадах.

Оскарження до суду постанови про адміністративне правопорушення можливе лише як реакція на публічно-владне втручання держави, яка ініціювала притягнення особи до відповідальності за адміністративне правопорушення. У такій ситуації судовий розгляд є не індивідуалізованою публічною послугою, за яку стягують судовий збір, а складовою реалізації обов`язку держави гарантувати право на судовий захист згідно з частиною другою статті 55 Конституції України.

Розвиваючи цю юридичну позицію, Конституційний Суд України констатує, що у сфері адміністративної відповідальності публічний інтерес полягає в забезпеченні конституційного правопорядку, безпеки суспільства та прав і свобод кожної особи, а публічний інтерес, який полягає у знеохоченні особи безпідставно подавати позови, які перевантажують судову систему, не є релевантним. Коли особа оскаржує постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, вона реалізує своє конституційне право на захист від публічно-владного примусу. Отже, Конституційний Суд України наголошує, що вимогу сплатити судовий збір як умову доступу до суду в таких справах має унормувати законодавець із дотриманням приписів Конституції України та з урахуванням природи адміністративного судочинства.

Конституційний Суд України звертає увагу на те, що відокремлення пункту 5 частини другої статті 4 від інших приписів цієї статті Закону, які визначають випадки справляння судового збору, зумовлене змістом цього пункту. На відміну від пунктів 14 частини другої статті 4 Закону, які пов`язують виникнення обов`язку сплатити судовий збір зі зверненням особи до суду, пункт 5 частини другої статті 4 Закону пов`язує цей обов`язок з ухваленням судом постанови про накладення адміністративного стягнення; у разі закриття провадження у справі та відмови в притягненні особи до відповідальності обов`язок зі сплати судового збору не виникає. Отже, справляння судового збору прямо обумовлене визнанням особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення.

В той же час, суд наголошує на тому, що предметом спору у даній справі є оскарження постанови головного державного виконавця Вільнянського відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Манзенко Тетяни Леонідівни від 16.09.2026 у виконавчому провадженні № 80833875 про накладення на державну установу «Дружелюбівський виправний центр (№ 1)» штрафу в розмірі 5 100,00 (п`ять тисяч сто) грн.

Організаційно-правові засади виконання рішення за Законом України «Про виконавче провадження, визначено статтею 64-1 цього Закону, відповідно до частин першої, другої якої виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

Відповідно до частини третьої статті 64-1 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом (частина четверта статті 64-1 Закону №1404-VIII).

Відповідно до частин п`ятої-сьомої статті 64-1 Закону №1404-VIII у разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею. Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.

Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція №512/5), відповідно до пункту 1 Розділу І, розроблена відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 8 Розділу ІХ Інструкції №512/5 визначено, що державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.

Відповідно до пункту 9 Розділу ІХ Інструкції №512/5 у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону (№1404-VIII).

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону (№1404-VIII).

При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону (№1404-VIII).

Аналізуючи наведені положення Закону № 1404-VIII в контексті цієї справи, потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Відтак, спір у цій справі виник не з приводу притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, а з приводу правомірності застосування до нього санкції за невиконання судового рішення уповноваженим органом державної влади.

Відтак висновки Конституційного Суду України, викладені у Рішенні від 09.09.2026 № 10-р(ІІ)/2026 щодо відсутності обов`язку сплати судового збору за оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, не поширюються на спірні правовідносини.

Водночас, оскарження постанови про накладення штрафу охоплюється обсягом адміністративного позову майнового характеру, оскільки його задоволення безпосередньо впливає на майновий стан позивача та має наслідком припинення обов`язку зі сплати визначеної у постанові суми штрафу.

Суд звертає увагу позивача на те, що Порядок, підстави та уповноважені органи щодо притягнення до адміністративної відповідальності регулюються нормами КУпАП.

Окрім того, слід зауважити, що у відповідності ч. 1 ст. 286 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішуються місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявність підстав для звільнення його від сплати судового збору, а відтак суд не знаходить підстав для задоволення клопотання.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 132, 133, 241,248, 256 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Державної установи «Дружелюбівський виправний центр (№1)» про звільнення від сплати судового збору у справі за позовною заявою Державної установи «Дружелюбівський виправний центр (№1)» (70053, Запорізька Запорізький область, район, с. Дружелюбівка, вул. Олімпійська, 2, ЄДРПОУ 08594542) до Вільнянського державного відділу виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (70002, Запорізька область, Запорізький район, м. Вільнянськ, вул. Бочарова, 4, ЄДРПОУ 35045946) про скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу, відмовити.

Копію цієї ухвали надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України, та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст. ст. 292-297 КАС України.

Ухвала виготовлена та підписана 05 жовтня 2026 року.

Суддя О.О. Артоуз