Рішення № 140316204, 05.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокуСправа №160/24276/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Секірської А.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

11 серпня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач), у якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 обмеження її максимальним розміром, передбаченого законодавством;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без застосування обмеження її максимальним розміром, починаючи з 13 лютого 2023 року, з урахуванням усіх проведених перерахунків, індексацій та підвищень, передбачених законодавством;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 різницю між фактично виплаченою пенсією та пенсією, яка підлягала виплаті без застосування обмеження максимальним розміром, за весь період з 13 лютого 2023 року до дня фактичного виконання рішення суду;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої суми пенсії (доплати до пенсії), визначеної на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/4611/23;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити позивачу всю нараховану, але не виплачену пенсію (доплату до пенсії), визначену на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/4611/23, у тому числі, суму заборгованості, яка станом на 23 червня 2026 року становила 157 371,95 грн, а також усі суми, що підлягають виплаті станом на день фактичного виконання рішення суду.

Позовні вимоги обґрунтовано таким.

Позивач є пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішенням Криворізького центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України від 12 вересня 2023 року № 046150011125 позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Особливістю призначення пенсії є те, що вона призначена на виконання рішення суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 травня 2023 року у справі №160/4611/23, яке набрало законної сили, було захищено право позивача на належне пенсійне забезпечення та покладено на Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області обов`язок здійснити призначення та виплату пенсії відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На виконання зазначеного рішення суду відповідачем позивачу було призначено пенсію за віком на пільгових умовах з 13 лютого 2023 року.

Позивач має понад 25 років підземного стажу за Списком № 1, у зв`язку з чим на нього поширюється дія Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».

Разом з тим фактично до виплати було призначено лише 20 930,00 грн, оскільки відповідач застосував обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність.

У подальшому при проведенні перерахунків ситуація не змінилася.

Так, станом на 01.03.2024 розмір пенсії відповідно до Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» становив 32 378,29 грн, однак до виплати визначено лише 23 610,00 грн.

Після чергового перерахунку з 01.03.2026 розмір пенсії позивача становив 34 994,70 грн, тоді як фактично Пенсійним фондом виплачується лише 25 950,00 грн.

Таким чином, протягом усього періоду після призначення пенсії відповідач безпідставно застосовує обмеження максимального розміру пенсії, що призводить до щомісячного недоотримання позивачем значної частини належних йому пенсійних виплат.

Разом з тим, після виконання рішення суду відповідач здійснив обчислення суми пенсії, яка підлягала виплаті за минулий період, та визначив розмір заборгованості за період з 13 лютого 2023 року по 30 вересня 2023 року.

Відповідно до офіційної відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23 червня 2026 року №75511- 52593/М-01/8-0400/26, позивачу було нараховано доплату у розмірі 158 470,00 грн.

Як зазначено у відповіді Пенсійного фонду, протягом жовтня 2025 року - червня 2026 року було виплачено лише окремі суми, а саме: у жовтні 2025 року - 187,35 грн; у листопаді 2025 року - 187,35 грн; У грудні 2025 року - 187,35 грн; у лютому 2026 року - 103,00 грн; у березні 2026 року - 101,00 грн; у квітні 2026 року - 100,00 грн; у травні 2026 року - 100,00 грн; у червні 2026 року - 132,00 грн.

Загальна сума здійснених виплат є незначною порівняно із сумою нарахованої заборгованості та жодним чином не свідчить про належне виконання рішення суду. У тій же відповіді відповідач прямо зазначив, що залишок нарахованої, але не виплаченої доплати становить 157 371,05 грн та обліковується за Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Відповідач у своїй відповіді сам зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі №320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2026 року, постанову Кабінету Міністрів України №821, на яку він посилався як на підставу здійснення поетапної виплати, визнано протиправною та нечинною.

Незважаючи на це, відповідач продовжує утримувати належні позивачу грошові кошти та фактично ставить виконання рішення суду у залежність від наявності або відсутності бюджетного фінансування, що є неприпустимим. Таким чином, станом на день звернення до суду відповідач безпідставно утримує належні позивачу грошові кошти у сумі 157 371,95 грн, які були ним самостійно нараховані та офіційно визнані, однак, безпідставно не виплачені.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки, вони суперечать Конституції України, Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та усталеним правовим позиціям Верховного Суду щодо гарантій пенсійного забезпечення шахтарів.

З огляду на наведене, позивач просив суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу протягом десяти календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду у паперовій формі засобами поштового зв`язку або у електронній формі через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи заяви про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 обмеження її максимальним розміром, передбаченого законодавством; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без застосування обмеження її максимальним розміром, починаючи з 13 лютого 2023 року, з урахуванням усіх проведених перерахунків, індексацій та підвищень, передбачених законодавством; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 різницю між фактично виплаченою пенсією та пенсією, яка підлягала виплаті без застосування обмеження максимальним розміром, за весь період з 13 лютого 2023 року, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду.

19.08.2026 позивачем на виконання ухвали від 17.08.2026 надано заяву про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 24.08.2026 відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), також в ухвалі зазначено, що суд вважає за необхідне вирішити питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом в ході судового розгляду справи після отримання від відповідача додаткових доказів.

Ухвалою суду 05.10.2026 визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 13.02.2023 по 06.02.2026, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду в частині позовних вимог за період з 13.02.2023 по 06.02.2026.

08.09.2026 відповідачем надано матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .

Відзив на позовну заяву не надано.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 13.02.2023, обчислену відповідно до норм Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та з урахуванням норм статті 8 Закону України від 02.09.2008 №345- VI Про підвищення престижності шахтарської праці, що підтверджується відомостями з паспорту громадянина України НОМЕР_2 , матеріалами пенсійної справи.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 у справі № 160/4611/23 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,- задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №7 від 15.12.2022 року в частині не зарахованих періодів роботи ОСОБА_1 , а саме: з 01.04.1998 року по 30.09.1998 року, з 01.12.1998 року по 31.12.1998 року, з 01.04.1999 року по 30.04.2001 року;

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №046150011125 від 20.02.2023 р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.02.2023 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до пільгового стажу періоди роботи з 24.03.1998 р. по 31.03.1998 р., з 01.10.1998 р. по 30.11.1998 р. та з 01.01.1999 р. по 31.03.1999 р., що дає право на призначення пенсії відповідно до ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши періоди роботи відповідно до роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 26.01.1992 року №8 з розрахунку за кожний повний рік роботи 1 рік 3 місяці, та з урахуванням висновків суду;

- у задоволенні решти позовної заяви відмовлено.

Додатковим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 у справі № 160/4611/23 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи прохідником відповідно до роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року №8 з розрахунку за кожний повний рік роботи 1 рік 3 місяці.

Матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 підтверджується, що пенсія за віком на пільгових умовах за Списком №1 призначена йому за рішенням суду з 13.02.2023 в розмірі 32278.29 грн, який було обмежено десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, внаслідок чого розмір пенсії до виплати склав 20930, 00 грн.

З 01.03.2024 здійснено перерахунок (індексацію) пенсії ОСОБА_1 , її розмір склав 32378.29 грн, який було обмежено десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, внаслідок чого розмір пенсії до виплати склав 20930, 00 грн.

З 01.03.2025 здійснено перерахунок (індексацію) пенсії ОСОБА_1 , її розмір з надбавками склав 33491.90 грн, який було обмежено десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, внаслідок чого розмір пенсії до виплати склав 23610.00 грн.

З 01.03.2026 здійснено перерахунок (індексацію) пенсії ОСОБА_1 , її розмір з надбавками склав 34994.70 грн, який було обмежено десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, внаслідок чого розмір пенсії до виплати склав 25950.00 грн.

25.05.2026 позивач звернувся до відповідача з заявою про надання інформації щодо нарахованої пенсії та суми заборгованості на виконання судового рішення у справі № 160/4611/23.

Листом від 23.06.2026 № 75511-52593/М-01/8-0400/26 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 по справі №160/4611/23 призначено з 13.02.2023 пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та нараховано доплату за період з 13.02.2023 по 30.09.2023 у розмірі 158470,00 грн.

Виплата доплати, обчисленої на виконання судових рішень, здійснюється органами Пенсійного фонду України, визначеними судом боржниками, в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.

У межах бюджетних асигнувань згідно з Порядком здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року Ле 821 (далі - Постанова №821), проведено виплату доплати по перерахунку на виконання рішення суду у жовтні 2025 року в розмірі 187,35 грн, у листопаді 2025 року - 187,35 грн, у грудні 2025 року -187,35 грн, у лютому 2026 грн - 103,00 грн, у березні 2026 - 101,00 грн, у квітень 2026 -100,00 грн, у травні 2026 року 100,00 грн, у червні 2026 року - у розмірі 132,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі Ле 320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, Постанову № 821 визнано протиправною та нечинною.

Залишок доплати по перерахунку на виконання рішення суду в сумі 157371,95 грн обліковується в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, та подальша його виплата буде проводитись при надходженні відповідного фінансування для виплати сум, нарахованих за рішеннями суду…».

Позивач вважає, що виплата пенсії не повинна обмежуватися максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, а також просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити позивачу всю нараховану, але не виплачену пенсію (доплату до пенсії), визначену на виконання р1шення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/4611/23, у тому числі, суму заборгованості, яка станом на 23 червня 2026 року становила 157 371,95 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058).

Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (пункт 1 частини першої статті 8 Закону № 1058).

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №1058 відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Мінімальний розмір пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці", та працівникам, зайнятим повний робочий день під землею обслуговуванням зазначених осіб, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 року для жінок за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи у розмірі 80 відсотків заробітної плати (доходу) застрахованої особи, визначеної відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (абзац третій частини першої статті 28 Закону № 1058).

Відповідно до статті 1 Закону України 2 вересня 2008 року

№ 345-VI «Про підвищення престижності шахтарської праці» (далі Закону № 345) дія цього Закону поширюється на працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві, уранові, магнієві (солі калієво-магнієві та солі магнієві) та озокеритні руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день, та працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань) у вугільній промисловості - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України (далі - шахтарі), та членів їх сімей.

Згідно зі статтею 8 Закону № 345 мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків його заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Для обчислення розміру пенсій за віком за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Частиною другою статті 42 Закону № 1058 передбачено, що для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Отже, законодавством передбачено право позивача на перерахунок його пенсії у зв`язку з індексацією, проте розмір пенсії після перерахунку з 01.03.2025 (в межах строку звернення до суду з 07.02.2026), та 01.03.2026 виплачується із урахуванням обмеження максимального розміру на підставі Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI.

Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи"(далі - Закон № 3668-VI) частину третю статті 27 Закону № 1058-ІV викладено в такій редакції: "3. Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до (...) [Закону України] "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", (...) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Абзац 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положення» Закону № 3668-VI передбачав, що встановлене цим Законом обмеження максимального розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом, тобто до 01.10.2011.

Разом з тим, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положення» Закону № 3668-VI передбачено, що пенсії, які перевищують встановлені цим Законом обмеження максимального розміру пенсії, хоча і не зменшуються, проте нараховуються без здійснення будь-яких перерахунків та індексації до того моменту, поки їх розмір не буде меншим, ніж встановлені Законом обмеження.

Отже, після 01.10.2011 пенсії, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів не перераховуються до того моменту, поки їх розмір не буде меншим, ніж встановлені Законом обмеження. Відповідно, перераховані пенсії, розмір яких був меншим, ніж десять прожиткових мінімумів до 01.10.2011, обмежуються граничним розміром.

На осіб, яким пенсія призначена та перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у ст. 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.

Як вбачається зі встановлених у справі обставин, внаслідок перерахунку пенсії позивача з 01.03.2025, з 01.03.2026 її розмір перевищив максимальний.

Оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми ч. 1 ст. 2 Закону № 3668-VI, тому до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Виходячи з наведеного, розмір призначеної та перерахованої відповідно до Закону № 1058-IV в редакції, чинній з 01.10.2011, зокрема, і належної позивачу пенсії не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів.

Суд зауважує, що особливості застосування п.2 розділу ІІ Закону № 3668-VI були предметом дослідження Верховного Суду у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду.

У постанові від 24.06.2020 у справі № 580/234/19 Верховним Судом сформульовано правову позицію, відповідно до якої норми п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про заходи законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" є лише частиною вказаного нормативно-правового акту, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту "обмеження максимального розміру пенсії" за колом осіб в момент набуття чинності Закону № 3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону. Разом з тим із часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України.

Відтак, з урахуванням усталеної практики Верховного Суду, зокрема, у постановах від 02.05.2018 у справі № 704/87/17, від 03.04.2018 у справі № 361/4922/17, від 15.05.2019 у справі № 554/4191/17, від 21.11.2019 у справі № 161/14321/16-а, від 10.12.2020 у справі № 580/492/19, від 05.09.2023 у справі№ 120/1602/23, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у ст. 2 Закону № 3668-VІ, зокрема, Закону № 1058-ХІІ, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 05.09.2023 у справі№ 120/1602/23, наведені в п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VIнорми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб`єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо).

На цій підставі, Верховний Суд виснував, що положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв`язку із застосуванням Закону № 3668-VI щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли бути звужені. У зв`язку з цим положення п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI, застосовуються у системному зв`язку між собою.

Отже, п. 2 розділу ІІ Закону № 3668-VI, в контексті перехідних положень, не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 01.10.2011 вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).

Таким чином, текстуальний аналіз п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень ст. 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією щодо застосування п. 2 розділу ІІ Закону № 3668-VI викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 440/4371/18, від 25.01.2023 у справі № 380/12268/20, від 15.11.2023 у справі № 120/6735/23.

Разом з тим, з часу набрання чинності Законом № 3668-VI він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у ст. 2 Закону № 3668-VI).

Норми статті 2 Закону № 3668-VI також кореспондуються з положеннями ч. 3 ст. 27 Закону № 1058-IV.

Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у ст. 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний та становив 33491.90 грн з 01.03.2025, тому був обмежений 10 прожитковими мінімумами для осіб, що втратили працездатність, - 23610,00 грн, та з 01.03.2026 розмір пенсії становить 34994,70 грн, тому обмежений 10 прожитковими мінімумами для осіб, що втратили працездатність, - 25950,00 грн.

Оскільки таке перевищення стало результатом розрахунку пенсії в період дії загальної норми ч. 1 ст. 2 Закону № 3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, тому відповідачем правомірно застосовано положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

З огляду на наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 обмеження її максимальним розміром, передбаченого законодавством, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без застосування обмеження її максимальним розміром з 07.02.2026 з урахуванням усіх проведених перерахунків, індексацій та підвищень, передбачених законодавством, виплатити ОСОБА_1 різницю між фактично виплаченою пенсією та пенсією, яка підлягала виплаті без застосування обмеження максимальним розміром, за весь період з 07.02.2026 до дня фактичного виконання рішення суду, не належать до задоволення.

Щодо посилань позивача на постанови Верховного Суду від 15.04.2025 у справі № 520/9629/24, від 26.08.2025 у справі № 360/948/24, суд зауважує, що ця судова практика є нерелевантною до спірних правовідносин.

Так, предметом перегляду судових рішень Верховним Судом у зазначених справах були дії органу ПФУ щодо виплати пенсії позивачам у розмірі, меншому ніж розмір пенсії, обчислений згідно статті 8 Закону № 345, внаслідок зменшення належної індексації, проте у всіх випадках розмір пенсії не перевищував 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Натомість у справі, що розглядається, розмір пенсії позивача обмежений на підставі статті 2 Закону № 3668-VI у зв`язку з тим, що розмір нарахованої пенсії перевищує 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої суми пенсії (доплати до пенсії), визначеної на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/4611/23 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити позивачу всю нараховану, але не виплачену пенсію (доплату до пенсії), визначену на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/4611/23, у тому числі, суму заборгованості, яка станом на 23 червня 2026 року становила 157 371,95 грн, а також усі суми, що підлягають виплаті станом на день фактичного виконання рішення суду, суд зазначає таке.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 у справі № 160/4611/23 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,- задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №7 від 15.12.2022 року в частині не зарахованих періодів роботи ОСОБА_1 , а саме: з 01.04.1998 року по 30.09.1998 року, з 01.12.1998 року по 31.12.1998 року, з 01.04.1999 року по 30.04.2001 року;

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №046150011125 від 20.02.2023 р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.02.2023 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до пільгового стажу періоди роботи з 24.03.1998 р. по 31.03.1998 р., з 01.10.1998 р. по 30.11.1998 р. та з 01.01.1999 р. по 31.03.1999 р., що дає право на призначення пенсії відповідно до ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши періоди роботи відповідно до роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 26.01.1992 року №8 з розрахунку за кожний повний рік роботи 1 рік 3 місяці, та з урахуванням висновків суду;

- у задоволенні решти позовної заяви відмовлено.

Додатковим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 у справі № 160/4611/23 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи прохідником відповідно до роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року №8 з розрахунку за кожний повний рік роботи 1 рік 3 місяці.

Матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 підтверджується, що пенсія за віком на пільгових умовах за Списком №1 призначена йому за рішенням суду з 13.02.2023.

Листом від 23.06.2026 № 75511-52593/М-01/8-0400/26 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 по справі №160/4611/23 призначено з 13.02.2023 пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та нараховано доплату за період з 13.02.2023 по 30.09.2023 у розмірі 158470,00 грн. Виплата доплати, обчисленої на виконання судових рішень, здійснюється органами Пенсійного фонду України, визначеними судом боржниками, в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. У межах бюджетних асигнувань згідно з Порядком здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 (далі - Постанова №821), проведено виплату доплати по перерахунку на виконання рішення суду у жовтні 2025 року в розмірі 187,35 грн, у листопаді 2025 року - 187,35 грн, у грудні 2025 року -187,35 грн, у лютому 2026 грн - 103,00 грн, у березні 2026 - 101,00 грн, у квітень 2026 -100,00 грн, у травні 2026 року 100,00 грн, у червні 2026 року - у розмірі 132,00 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі Ле 320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, Постанову № 821 визнано протиправною та нечинною. Залишок доплати по перерахунку на виконання рішення суду в сумі 157371,95 грн обліковується в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, та подальша його виплата буде проводитись при надходженні відповідного фінансування для виплати сум, нарахованих за рішеннями суду…».

Надаючи оцінку доводам відповідача, викладеним у листі від 23.06.2026 № 75511-52593/М-01/8-0400/26, суд зазначає таке.

Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821.

Разом з тим, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень визнано протиправною та нечинною.

Ухвалою Верховного Суду від 21.07.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026 у справі №320/51895/25, у задоволенні заяви Кабінету Міністрів України про зупинення виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026 у справі №320/51895/25 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Пенсійний фонд України, Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності України, Міністерство фінансів України про визнання протиправною та нечинною постанови відмовлено.

В межах спірних правовідносин Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нараховано суму заборгованості за період з 13.02.2023 по 30.09.2023 у розмірі 158470,00 грн, яка частково виплачена, але не повністю - залишок доплати по перерахунку на виконання рішення суду в сумі 157371,95 грн обліковується в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, та подальша його виплата буде проводитись при надходженні відповідного фінансування для виплати сум, нарахованих за рішеннями суду.

Суд зазначає, що після набрання рішенням законної сили право особи на перераховану пенсію вже не є просто елементом загальної соціальної політики держави, оскільки воно трансформується у конкретизоване, індивідуалізоване і підтверджене судом суб`єктивне право вимоги до держави.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод задекларовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Верховний Суд у постановах від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Тобто, у положеннях КАС України безпосередньо закріплено ефективність захисту прав та інтересів особи як одну з засад адміністративного судочинства, при цьому ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.

Водночас твердження відповідача щодо неможливості виплати заборгованості, зважаючи на Порядок № 821 та норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», в тому числі проведення виплати різниці між розміром перерахованої пенсії на виконання рішення суду та отриманим розміром, в межах виділених бюджетних асигнувань, нівелює судове рішення, яке набрало законної сили і є обов`язковим до виконання відповідачем відповідно до вимог статті 129-1 Конституції України.

Такі дії відповідача, обумовлені змінюють саму природу судового захисту, оскільки надають категорії «перераховані пенсії за рішенням суду» не суто обліково-інформаційного значення, а наділяють її практичним та функціональним навантаженням, позаяк вона використовується не для обліку вже належних до виплати сум, а для відокремлення їх від звичайної пенсійної виплати і підпорядкування спеціальному режиму часткової, відстроченої та асигнувально залежної виплати.

Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2026 р. № 1046 «Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання)» внесено до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2025 р. № 157 Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду України і внесення змін до Порядку покриття тимчасових касових розривів Пенсійного фонду України, пов`язаних з виплатою пенсій (Офіційний вісник України, 2025 р., № 22, ст. 1446), зміни, що додаються.

Пунктом 2 постанови № 1046 визначено установити, що розподіл видатків на виплату пенсій, перерахованих на виконання рішень суду, та розподіл видатків на погашення заборгованості з виплати пенсій в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування на виконання ретроспективних судових рішень (за час, що передує даті набрання рішенням суду законної сили), передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на 2026 рік, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 лютого 2026 р. № 127 (Офіційний вісник України, 2026 р., № 17, ст. 1189), здійснюється пропорційно всім одержувачам пенсій за рішеннями суду, які включено до електронних пенсійних справ та сформованого на їх підставі переліку пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), нарахованих на виконання рішень суду станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому проводиться їх виплата, виходячи із виділених на зазначені цілі бюджетних асигнувань у межах помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, але не більше від належної до виплати суми, що обліковується в переліку.

Під час такого пропорційного розподілу видатків на виплату пенсій у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначених на виконання рішень суду про зобов`язання територіального органу Пенсійного фонду України призначити пенсію, враховується, що щомісячний розмір таких виплат повинен бути не меншим за розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначений законом (абзац другий пункту 2 постанови № 1046).

Відтак, внаслідок невиплати нарахованої заборгованості на виконання судового рішення таке судове рішення перестає бути ефективним способом поновлення порушеного права і спір фактично не вирішується остаточно, оскільки особа, навіть довівши в судовому порядку порушення пенсійним органом свого права на отримання пенсії у належному, законодавчо визначеному розмірі, надалі невизначений час очікує, коли держава визнає фінансову можливість це право реалізувати.

Такий підхід прямо суперечить позиції Конституційного Суду України стосовно того, що виконання судового рішення не може бути ілюзорним або надмірно відкладеним.

Суд вважає за доцільне наголосити, що Кабінетом Міністрів України раніше вже приймався схожий порядок, а саме постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду», якою було затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, який, як в ньому зазначено, визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету (далі Порядок № 649).

Крім того, схожий Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821.

Проаналізувавши зміст Порядку № 649, Порядку № 821 та Порядку № 1046, суд зазначає, що мета окреслених нормативно-правових актів є аналогічною.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2019 у справі № 640/5248/19 визнано протиправним та скасовано Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2019 змінено шляхом викладення пункту 2 його резолютивної частини у наступній редакції: «Визнати протиправними та нечинними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».

Це рішення переглянуто судом касаційної інстанції та постановою Верховного Суду від 26.05.2021 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2019, з урахуванням внесених апеляційним судом змін, та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 у справі №640/5248/19 залишено без змін.

Суд у межах цієї справи констатував, що законодавець делегував Уряду повноваження на забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту, але не надавав Уряду повноважень щодо встановлення механізму виконання судових рішень, які набрали законної сили, оскільки такий механізм визначений, як вже зазначалось судом Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а обов`язковість виконання судових рішень визначена Конституцією України та Законом України «Про судоустрій та статус суддів».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень визнано протиправною та нечинною.

Ухвалою Верховного Суду від 21.07.2926 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026 у справі №320/51895/25, у задоволенні заяви Кабінету Міністрів України про зупинення виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026 у справі №320/51895/25 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Пенсійний фонд України, Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності України, Міністерство фінансів України про визнання протиправною та нечинною постанови відмовлено.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні «Пантелеєнко проти України» (заява № 11901/02, п. 77) з посиланням на статтю 13 Конвенції зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі «Salah v. The Netherlands» (заява № 196/02, п. 50), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб не відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Жовнер проти України», № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року зауважив, що «право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін».

Крім того, Європейський суд з прав людини також зазначав, що «не можна припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції ґрунтовно описував процесуальні гарантії, що їх надано учасникам судового процесу, а саме справедливий, прилюдний і швидкий розгляд справи, не охоплюючи виконання судових рішень; якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується лише доступу до суду та здійснення судочинства, це означало б привести до стану, несумісного з принципом правовладдя, що його Договірні держави зобов`язалися додержувати, ратифікувавши Конвенцію. Таким чином, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розглядатися як невіддільна частина судового розгляду для цілей статті 6» [рішення у справі Шмалько проти України / Shmalko v. Ukraine від 20 липня 2004 року (заява № 60750/00), § 43]; «право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна юридична система Високої Договірної Сторони уможливлювала, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Дійовий доступ до суду включає право на виконання судового рішення без безпідставних зволікань» [рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року (заява № 40450/04), § 51].

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України у Рішенні від 30.06.2009 у справі №16-рп/2009 зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання, і обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя. Виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Також, Конституційний Суд України у справі №5-рп/2013 у рішенні від 26.06.2013 наголосив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

У Рішення від 23.11.2018 у справі №10-р/2018 Конституційний Суд України підкреслив, що набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя.

У Рішенні від 13.12.2012 №18-рп/2012 Конституційний Суд України знов підтвердив, що невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

У Рішенні від 25.04.2012 №11-рп/2012 Конституційний Суд України вчергове наголосив і підтвердив раніше висловлену позицію, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Таким чином, нормами чинного законодавства, зокрема Рішеннями Конституційного Суду України, як і положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено право позивача на справедливий суд в частині виконання судового рішення, проте матеріалами справи підтверджено, що внаслідок протиправних дій відповідача щодо поетапної виплати поточної пенсії судове рішення, постановлене на користь позивача, не виконується, визначена судом пенсія у відповідному розмірі позивачу не сплачується.

Частиною першою статті 47 Закону № 1058 передбачено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Жодною нормою Закону № 1058, який є спеціальним, не передбачено можливості виплати нарахованої на виконання судового рішення суми заборгованості частинами.

Таким чином, як зазначено судом вище, внаслідок виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області судового рішення № 160/4611/23 та призначення позивачу пенсії, відповідачем нараховано доплату в загальному розмірі 158470,00 грн за період з 13.02.2023 по 30.09.2023, яка частково виплачена і залишок становить 157 371,95 грн (доказів зменшення заборгованості відповідачем суду не надано).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що вирішити питання виплати цієї заборгованості шляхом звернення позивача до суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 160/4611/23 або в порядку статті 383 КАС України неможливо, оскільки виконання цього судового рішення закінчено прийняттям Головним управлінням ПФУ в Сумській області рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії, а подальша виплата призначеної пенсії здійснюється іншим органом Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває позивач Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції.

Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Суханов та Ільченко проти України», №№ 68385/10, 71378/10, §§ 52, 30-31, 53, рішення від 26 червня 2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам.

Першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь- яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь- яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

У справі «Щокін проти України», №№ 23759/03, 37943/06, § 50, рішення від 14 жовтня 2010 року, Європейський суд з прав людини вказав, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Таким чином, невиплата заборгованості з пенсії за відсутності передбачених законом підстав є порушенням права позивача на мирне володіння своїм майном, яке є об`єктом захисту за cт. 1 Першого протоколу до Конвенції.

З огляду на встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку, що відповідач допускає протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті позивачу пенсії, нарахованої за період з 13.02.2023 по 30.09.2023.

За встановлених в цій справі обставин, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача, який у повній мірі сприятиме їх відновленню, є:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 160/4611/23 суми доплати до пенсії;

- зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії, яка нарахована на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/4611/23 за період з 13.02.2023 по 30.09.2023, з урахуванням фактично виплачених сум.

Суд не зазначає конкретну суму, яка належить до виплати, оскільки така заборгованість сплачується невеликими частинами і остаточний її розмір станом на дату розгляду справи суду не відомий.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог зі словесним коригуванням обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2905,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).

З огляду на те, що позовні вимоги належать до задоволення частково, спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір у розмірі 1331,20 грн на користь позивача належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФУ в Дніпропетровській області.

Суд зауважує, що позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру, які не є похідними одна від одної оскарження дій відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром (ставка судового збору 1331,20 грн), та оскарження дій відповідача щодо невиплати заборгованості, нарахованої після виконання судового рішення у справі № 160/4611/23 (ставка судового збору 1331,20 грн), тобто судовий збір мав бути сплачений у розмірі 2662,40 грн (1331,20 х 2).

Позивач сплатив судовий збір у більшому розмірі 2905 грн, тобто переплата становить 242,60 грн.

Така сума переплати може бути повернута за клопотанням позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 у справі № 160/4611/23 суми доплати до пенсії.

Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії (доплати), яка нарахована на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 у справі №160/4611/23 за період з 13.02.2023 по 30.09.2023, з урахуванням фактично виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Г. Секірська