Рішення № 140316099, 05.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокуСправа №160/19112/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

Сарани Володимира Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26 Код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх Код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

06.07.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № пс 046350022457 від 15.06.2026 про відмову йому у призначенні пенсії відповідно до п. 4 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області прийняти рішення про призначення та виплату йому з 08.06.2026 дострокової пенсії за віком, як учаснику бойових дій, відповідно до пункту 4 частини І статті 115 Закону України України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу для призначення пенсії, періоди роботи з 20.08.1988 до 17.12.1992 та з 17.12.1992 до 14.12.1998, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 20.01.1993.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За результатами розгляду цієї заяви відповідачем-2 прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач вважає рішення відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії протиправним, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою від 13.07.2026 року суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою суду витребувано від відповідача належним чином завірену копію пенсійної справи.

22.07.2026 року представником Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області надано належним чином завірену копію пенсійної справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим Східним міжрегіональним управлінням Державної прикордонної служби України 21.10.2015 р.

08.06.2026 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п. 4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

За результатами розгляду вищевказаної заяви позивача про призначення пенсії від 08.06.2026 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення №пс 046350022457 від 15.06.2026 року, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Означене рішення №пс 046350022457 від 15.06.2026 року обгрунтовано таким.

Вік заявника 55 років 10 місяців 14 днів. Страховий стаж заявника 17 років 0 місяців 18 днів. За доданими документами до загального страхового стажу не зараховано: період роботи в колгоспі з 20.08.1988 по 17.12.1992, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 20.01.1993, оскільки відсутня довідка про відпрацьовані вихододні; період роботи з 17.12.1992 по 14.12.1998, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 20.01.1993, оскільки підстава про прийняття та звільнення зазначена не повністю.

Незгода позивача з вищевказаним рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком згідно з п. 4 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV та у зарахуванні спірного періоду роботи до трудового стажу позивача зумовила звернення позивача до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Абзацом першим частини першої статті 26 Закону №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Згідно з абз.8 ч.1 ст.26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.

Разом з цим, відповідно до абз.1 п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають: військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов`язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п`ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок..

Отже, право на дострокову пенсію за віком мають військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, після досягнення чоловіками 55 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років.

Суд встановив, що разом з заявою про призначення пенсії позивач надав посвідчення учасника бойових дій, яке посвідчує спеціальний статус особи для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій.

Відтак за встановлених фактичних обставин та з огляду на правове регулювання спірних правовідносин позивачем підтверджено право свого спеціального статусу, необхідного для призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058.

Щодо незарахування періоду роботи в колгоспі з 20.08.1988 по 17.12.1992, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 20.01.1993, оскільки відсутня довідка про відпрацьовані вихододні, суд зазначає наступне.

Стосовно вищезазначеного у спірному рішенні щодо «відсутності довідки про відпрацьовані вихододні». Періоди роботи в колгоспі за даними трудової книжки колгоспника можна віднести до страхового стажу за умови, якщо у цій трудовій книжці вказано за кожний рік встановлену норму мінімуму трудової участі у сільському господарстві та фактичну кількість нарахованих трудоднів. Ці дані мають бути завірені належним чином: навпроти запису за кожен рік має бути підпис та печатка. Якщо записи внесено не правильно, для підтвердження стажу роботи у колгоспі необхідно надати уточнюючі довідки видані правлінням колгоспу або архівними установами», суд ставиться критично враховуючи, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Окрім цього суд наголошує на тому, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його первинних документах. Помилки в заповненні первинних документах не може бути підставою для виключення спірного періоду роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок їх ведення та заповнення з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 провадження №К/9901/1298/17.

Як слідує із записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 20.01.1993 р., позивач працював:

з 20.08.1988 у колгоспі імені 40 річчя Жовтня на посаді водія;

з 06.12.1988 до 24.12.1990 - служба в рядах армії;

з 14.01.1992 у колгоспі імені 40 річчя Жовтня, на посаді водія;

з 17.12.1992 - припинено членство в колгоспі імені 40 річчя Жовтня в зв?язку з реорганізацією колгоспу в КСП Агрофірма «Приайдарьє»;

з 17.12.1992 - прийнято шофером в члени КСП Агрофірма «Приайдарьє».

Крім того в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 20.01.1993 на сторінках 18 та 19 містяться відомості про фактично відпрацьовані трудодні та прийнятий річний мінімум, а саме:

1991 рік, прийнятий річний мінімум - 280, відпрацьовано трудоднів - 283, нараховано з/п 3062.

???1992 рік, прийнятий річний мінімум - 280, відпрацьовано трудоднів - 283, нараховано з/п НОМЕР_4 .

?1993 рік, прийнятий річний мінімум - 280, відпрацьовано трудоднів - 309, нараховано з/п НОМЕР_5 .

???1994 рік, прийнятий річний мінімум - 280, відпрацьовано трудоднів - 301, нараховано з/п НОМЕР_6 .

???1995 рік, прийнятий річний мінімум - 280, відпрацьовано трудоднів - 291, нараховано з/п НОМЕР_7 .

???1996 рік, прийнятий річний мінімум - 260, відпрацьовано трудоднів - 287, нараховано з/п 1416,15.

1997 рік, прийнятий річний мінімум - 260, відпрацьовано трудоднів - 243, нараховано з/п 1054,70.

1998 рік, прийнятий річний мінімум - 240, відпрацьовано трудоднів - 291, нараховано з/п 1577,80.

Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача відповідачем до суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем при розгляді заяви про призначення пенсії.

Суд враховує, що інших доказів, крім наданих позивачем органу пенсійного фонду разом із заявою про призначення пенсії, він надати не може, так як Старобільський район Луганської області, де зберігається відповідна інформація, знаходиться на тимчасово окупованій території де проводяться бойові дії, що позбавляє заявника виконати вимоги органу пенсійного фонду в частині надання додаткових документів на підтвердження страхового стажу, що в свою чергу не може бути правомірною підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист в питанні призначення пенсії.

Додатковим варто зазначити, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 439/1148/17.

Суд зауважує, що на час заповнення трудової книжки в частині спірного періоду діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 № 252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 № 412, та яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993) (далі Інструкція №162).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців».

Згідно положень пункту 1, 13, 18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (із змінами, далі Постанова № 656) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та службовців. При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника підприємстві, установі, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначають наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110

Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі № 654/890/17.

Відповідно до п.п.5, 6 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, до трудової книжки колгоспника заносились такі дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до приписів ч.2 ст.56 Закону №1788-XII та п.5 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, якими передбачена наявність у трудовій книжці колгоспника відомостей про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання є обов`язковим, оскільки при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується лише час роботи за фактичною тривалістю.

Відповідно до п.13 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, відповідальність за організацію робот по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність відповідно до уставу та правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Пунктами 14 та 15 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, передбачено, що правління колгоспів вживають заходи щодо суворого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, зміцнення кадрів робітників, які здійснюють ведення трудових книжок, підготовленими до цієї роботи людьми, забезпечують належне зберігання архівних документів, що мають відношення до трудової діяльності колгоспників. Ревізійним комісіям, комітетам профспілок колгоспів і колгоспним радам соціального забезпечення рекомендується здійснювати суспільний контроль за своєчасним та правильним заповненням трудових книжок колгоспників, за їх обліком, зберіганням і видачею та вживати заходи задля усунення виявлених недоліків.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки колгоспника покладається саме на спеціально уповноважену правлінням колгоспу особу, тобто на роботодавця.

Відповідно до постанови КМУ від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», трудові книжки раніше встановленого зразка обмінові не підлягають (пункт 1); відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4).

Отже, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, оскільки трудова книжка позивача містить належним чином відображені записи про вступ позивача до членів колгоспу та звільнення з членів колгоспу, а також інформацію за спірний період роботи щодо відпрацьованих вихододнів та встановлений мінімум вихододнів, що належним чином відображено у його трудовій книжці, доказів протилежного відповідачем по цій справі до суду не надано, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача зарахувати до загального страхового стажу період його роботи в колгоспі з 20.08.1988 по 17.12.1992, відповідно до записів зазначених в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 20.01.1993 р.

Щодо не зарахування відповідачем до трудового стажу позивача періоду його роботи з 17.12.1992 по 14.12.1998, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 20.01.1993, оскільки підстава про прийняття та звільнення зазначена не повністю, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктами 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Вищевказані норми свідчать про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи іншими документами, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.

Отже, лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 Про трудові книжки працівників, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 1.2 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

За приписами з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Суд встановив та матеріалами справи підтверджено, що позивач при зверненні до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком, зокрема, подав трудову книжку серії НОМЕР_2 від 20.01.1993 р, в якій, наявний запис що позивач з 17.12.1992 - прийнято шофером в члени КСП Агрофірма «Приадарьє», з 14.12.1998 дозволено вихід із членів КСП Агрофірма «Приадарьє» у зв`язку із переводом колгоспу в СООО «Айдар-Агро».

Поряд із цим суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.

Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018р.

Згідно з п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Також суд зазначає, що згідно з п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Тобто, додаткового підтвердження трудовий стаж вимагає у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Натомість, у випадку наявності трудової книжки або записів у ній відповідача має враховувати наявні у ній записи.

Щодо неточночностей або описок при формулюванні записів трудової книжки відповідач має враховувати наявну інформацію щодо трудового стажу особи у сукупності.

Зокрема, для неврахування або вимоги надати додаткові підтверджуючі документи щодо певного запису відповідач, на думку суду, має мати підстави для того, щоб виключити очевидну описку або неточність у записі.

В даному випадку запис №6 містить дату прийняття позивача на роботу 17.12.1992 і запис про підставу: наказ №3 від 17.12., запис №7 містить дату 14.12.1998 і запис про підставу: рішення №3 від 14.12.

При цьому у записі №6 та записі №7 у даті про прийняття та виходу, дійсно міститься формальна неточність: а саме: не зазначено рік.

Отже, виявлений відповідачем недолік оформлення трудової книжки, не може вважатися достатньою підставою неврахування відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до трудової книжки не здійснювалось позивачем.

Водночас, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах у певний період, а не правильність оформлення трудової книжки.

Відповідний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а (адміністративне провадження №К/9901/11030/18).

Враховуючи наведене у сукупності, виявлений відповідачем недолік оформлення трудової книжки, не може вважатися вагомим, оскільки наявні у трудовій книжці позивача записи №6 та №7 у своїй сукупності чітко та послідовно відображають фактичні обставини трудової діяльності та з 17.12.1992 року прийняття шофером в члени КСП Агрофірма «Приадарьє», а з 14.12.1998 вихід із членів КСП Агрофірма «Приадарьє» у зв`язку із переводом колгоспу в СООО «Айдар-Агро».

Наявне у записі №6 та №7 езазначення року у наказі про прийняття та у розпорядженні про вихід позивача із членів КСП Агрофірма «Приадарьє» у зв`язку із переводом колгоспу в СООО «Айдар-Агро» є технічною опискою, яка не спростовує достовірність самого факту роботи позивача. Така неточність не може розцінюватися як підстава для неврахування відповідного періоду до страхового стажу, оскільки зміст записів підтверджується їх логічною послідовністю, наявністю посилань на накази та відповідністю загальним даним трудової книжки.

Щодо підстав зобов`язання здійснити зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду роботи, а також призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону №1058-IV, суд зазначає таке.

Питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Водночас суд зазначає, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як суб`єкт владних повноважень, який прийняв спірне рішення про відмову у призначені пенсії та не зарахував зазначені періоди до страхового стажу, зобов`язане здійснити їх зарахування до страхового (пільгового) стажу позивача, а не Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке не є органом, що ухвалював оскаржуване рішення та не є належним відповідачем у цій частині спірних правовідносин.

За наведених обставин, підстави для зобов`язання відповідача призначити і виплатити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах відсутні, тож у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, тим паче, що вимога щодо зобов`язання виплатити позивачеві пенсію взагалі заявлена не до належного відповідача і є передчасною, бо з приписів п.4.2-п.4.3, п.4.7, п.4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі Порядок №22-1), слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії, тобто виплата пенсії здійснюється не пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а пенсійним органом, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача від 08.06.2026 року про призначення пенсії відповідно до пункту 4 частини і статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням періодів роботи позивача з з 20.08.1988 до 17.12.1992 та з 17.12.1992 до 14.12.1998 та з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною першої статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26 Код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх Код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № пс 046350022457 від 15.06.2026 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх Код ЄДРПОУ 14099344) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) періоди роботи з 20.08.1988 до 17.12.1992 та з 17.12.1992 до 14.12.1998.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх Код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) про призначення пенсії від 08.06.2026 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих періодів роботи позивача цим судовим рішенням.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук