Рішення № 140310519, 05.10.2026, Козятинський міськрайонний суд Вінницької області

КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа №133/2140/26

05.10.2026 м. Козятин

Козятинський міськрайонний суд Вінницької області у складі:

головуючої судді: Дем`янової Ж.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні з роботи в зв`язку з виходом на пенсію,-

встановив:

Стислий виклад позиції сторін.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укрзалізниця», мотивуючи свої вимоги тим, що з 1985 року працював у виробничому підрозділі «Козятинська дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», а загальний стаж його роботи на залізничному транспорті перевищує 40 років. Наказом № 72/ОС від 17 вересня 2025 року його звільнено з роботи з 22 вересня 2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

У період роботи позивач був членом первинної профспілкової організації дистанції сигналізації та зв`язку станції Козятин, сплачував членські внески та користувався соціальними гарантіями, передбаченими колективним договором між регіональною філією «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» та Дорожнім комітетом профспілки Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на 20012005 роки, дію якого продовжено на 20062026 роки з відповідними змінами та доповненнями, а також колективним договором дистанції сигналізації та зв`язку станції Козятин, дію якого продовжено на 20252026 роки.

Позивач зазначає, що відповідно до пункту 3.10 колективного договору працівникам, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше шести місяців та подали письмову заяву, один раз на календарний рік надається матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом станом на 1 січня відповідного року. У 2023 та 2024 роках він подавав адміністрації підприємства заяви про виплату такої допомоги, однак коштів не отримав. Розмір невиплаченої допомоги за 2023 рік становить 16 104,00 грн, за 2024 рік 18 168,00 грн, а загальна сума заборгованості за цими виплатами 34 272,00 грн.

Крім того, позивач посилається на пункт 8.23 колективного договору, яким передбачено виплату одноразової матеріальної допомоги працівникам при першому звільненні у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в разі звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за наявності відповідного стажу роботи в галузі. З огляду на стаж роботи понад 40 років позивач вважає, що має право на отримання кожної із зазначених виплат у розмірі п`яти середньомісячних заробітків. Також позивач зазначає, що відповідні гарантії передбачені пунктом 8.5 колективного договору підприємства.

Відповідно до наданого розрахунку середньомісячний заробіток позивача становить 21 389,16 грн, у зв`язку з чим розмір одноразової матеріальної допомоги при першому звільненні у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті становить по 106 945,80 грн кожна.

Позивач також вказує, що зазначені виплати, разом із матеріальною допомогою на оздоровлення за 20232024 роки, були включені до наказу про звільнення в розділ щодо належних до виплати сум. Водночас у наказі зазначено, що їх виплату буде здійснено після прийняття окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». Позивач вважає таке застереження безпідставним, оскільки воно не погоджувалося з ним чи його профспілковою організацією та, на його думку, не передбачене чинним законодавством і колективними договорами.

За твердженням позивача, у день звільнення, 22 вересня 2025 року, йому було виплачено лише заробітну плату за вересень 2025 року, тоді як зазначені вище суми матеріальної допомоги залишилися невиплаченими.

Окремо позивач посилається на пункт 3.14 колективного договору, яким передбачено виплату працівникам залізниці з нагоди ювілею (50, 60 та 70 років) та (або) досягнення пенсійного віку, у тому числі на пільгових умовах, грошової винагороди в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки). Позивач зазначає, що 11 серпня 2024 року йому виповнилося 60 років, однак відповідну грошову винагороду він не отримав. Згідно з повідомленням про розмір посадового окладу, його оклад становив 10 888,00 грн.

Посилаючись на положення колективних договорів та трудового законодавства, позивач просить суд стягнути з АТ «Укрзалізниця» на його користь одноразову матеріальну допомогу при першому звільненні у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 106 945,80 грн, додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 106 945,80 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 20232024 роки в загальному розмірі 34 272,00 грн, а також грошову винагороду з нагоди 60-річного ювілею в розмірі 10 888,00 грн.

Представник відповідача Юзопольський С.В. проти задоволення позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити.

Вказував, що спірні виплати передбачені колективними договорами, однак їх здійснення було призупинено рішеннями правління АТ «Укрзалізниця» у зв`язку із введенням воєнного стану та на підставі статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Зазначав, що наказом №43/ос від 09 травня 2025 року виплату одноразової та додаткової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а також матеріальної допомоги на оздоровлення за 20232024 роки передбачено здійснити після прийняття окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця», а тому такі виплати на день звільнення позивачці не нараховувалися та не виплачувалися.

Щодо грошової винагороди до 60-річчя зазначав, що її виплата також була призупинена на період воєнного стану та не здійснюється працівникам товариства.

Крім того, представник відповідача посилався на пропуск позивачкою передбаченого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду, оскільки позов подано більш ніж через рік після звільнення. У зв`язку з наведеним просив у задоволенні позову відмовити.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 30.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін. Визначено порядок подання до суду документів по суті у справі.

До суду 20.07.2026 надійшов відзив на позовну заяву.

До суду 29.07.2026 надійшла відповідь на відзив.

Інші заяви та клопотання від учасників справи до суду не надходили, інші процесуальні дії не вчинялись.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, не здійснюється згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши подані сторонами докази відповідно до вимог статей 7681, 89 ЦПК України, суд установив такі обставини.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд установив такі обставини.

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Акціонерним товариством «Укрзалізниця» та працював у виробничому підрозділі «Козятинська дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця». Загальний стаж роботи позивача на залізничному транспорті становить понад 40 років.

Зазначені обставини підтверджуються записами трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Наказом № 72/ОС від 17 вересня 2025 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з 22 вересня 2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

У період роботи позивач був членом первинної профспілкової організації дистанції сигналізації та зв`язку станції Козятин, що сторонами не оспорюється.

На час виникнення спірних правовідносин на позивача поширювалися положення Колективного договору між регіональною філією «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» та Дорожнім комітетом профспілки, дію якого продовжено на 20252026 роки, а також положення Колективного договору Козятинської дистанції сигналізації та зв`язку, дію якого також продовжено на зазначений період.

Пунктом 3.10 Колективного договору передбачено надання працівникам, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше шести місяців та подали письмову заяву, матеріальної допомоги на оздоровлення один раз на календарний рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом станом на 1 січня відповідного року.

Як установлено судом, позивач звертався до адміністрації підприємства із заявами про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки, однак відповідні кошти йому виплачені не були.

Розмір матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік позивач визначив виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 684 грн та шести його розмірів, що становить 16 104 грн. За 2024 рік розмір допомоги визначено виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 грн, що становить 18 168 грн. Загальний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення за 20232024 роки становить 34 272 грн.

Пунктом 8.23 Колективного договору передбачено виплату працівникам, які вперше звільняються у зв`язку з виходом на пенсію, одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті за умови звільнення у зв`язку з виходом на пенсію протягом двох місяців після виникнення відповідного права.

Згідно з умовами Колективного договору розмір додаткової матеріальної допомоги працівникам зі стажем роботи в галузі понад 40 років становить п`ять середньомісячних заробітків. Аналогічні гарантії щодо виплат при виході на пенсію передбачені також пунктом 8.5 Колективного договору Козятинської дистанції сигналізації та зв`язку.

Позивач звільнений у зв`язку з виходом на пенсію вперше та має понад 40 років стажу роботи на залізничному транспорті, у зв`язку з чим набув право на відповідні виплати, передбачені пунктами 8.23 та 8.5 Колективних договорів.

Відповідно до наданої позивачем довідки про доходи його середньомісячний заробіток становить 21 389,16 грн.

З урахуванням зазначеного середньомісячного заробітку розмір одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, обчислений у п`яти середньомісячних заробітках, становить 106 945,80 грн.

У такому самому розмірі позивачем визначено додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Крім того, пунктом 3.14 Колективного договору передбачено виплату працівникам залізниці з нагоди ювілеїв 50, 60 та 70 років та/або досягнення пенсійного віку грошової винагороди в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 виповнилося 60 років, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим 18 грудня 1997 року Козятинським РВ УМВС в Вінницькій області.

Передбачена пунктом 3.14 Колективного договору грошова винагорода у зв`язку з досягненням відповідного віку позивачу виплачена не була.

Згідно з наданим позивачем повідомленням про розмір посадового окладу, на відповідний період посадовий оклад позивача становив 10 888 грн, у зв`язку з чим саме цю суму він просить стягнути як грошову винагороду з нагоди досягнення 60-річного віку.

Судом установлено, що одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію, додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті та матеріальна допомога на оздоровлення за 20232024 роки були зазначені відповідачем у наказі про звільнення позивача в розділі щодо виплат із застереженням про їх здійснення після прийняття окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Таким чином, самим відповідачем у наказі про звільнення зазначено наявність відповідних виплат, які підлягали виплаті позивачу, однак їх фактичне здійснення поставлено у залежність від прийняття окремого рішення правління товариства.

У день звільнення, 22 вересня 2025 року, ОСОБА_1 було виплачено заробітну плату за вересень 2025 року, що підтверджується повідомленням про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, тоді як зазначені спірні виплати фактично не проведені.

Після звільнення позивач звертався до відповідача з вимогою про виплату належних йому коштів, однак отримав відмову.

Зі змісту відповіді відповідача вбачається, що невиплату спірних сум роботодавець обґрунтовував призупиненням відповідних виплат у зв`язку з дією воєнного стану, рішеннями органів управління АТ «Укрзалізниця», а також фінансовим становищем товариства.

Судом установлено, що положення Колективного договору, якими передбачені спірні виплати, на час виникнення у позивача відповідних прав не були скасовані, а відповідачем не надано доказів належного та законного припинення або зупинення дії зазначених положень щодо позивача у встановленому порядку.

Отже, між сторонами виник спір щодо виконання роботодавцем обов`язку з виплати працівникові грошових сум, право на які передбачене колективними договорами та виникло у зв`язку з настанням визначених ними юридичних фактів, а саме зверненням за матеріальною допомогою на оздоровлення, звільненням у зв`язку з виходом на пенсію та досягненням позивачем 60-річного віку.

Мотиви, з яких суд виходить, та застосовані норми права

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності відповідно до вимог статей 7681, 89 ЦПК України, встановивши фактичні обставини справи та перевіривши доводи сторін, приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення в повному обсязі.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України на території України запроваджено правовий режим воєнного стану, який надалі неодноразово продовжувався та діє на час розгляду цієї справи.

Водночас саме по собі введення воєнного стану не припиняє трудових прав працівників та не звільняє роботодавця від виконання взятих на себе договірних зобов`язань. Обмеження трудових прав допускається лише у випадках та межах, установлених Конституцією України і законом.

За змістом Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» ним визначаються особливості трудових відносин працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності у період дії воєнного стану.

Разом із тим застосування спеціального законодавства про працю в умовах воєнного стану саме по собі не означає припинення чи анулювання прав працівників, передбачених чинним колективним договором. Обмеження конкретного трудового права повинно мати визначену законом правову підставу та бути застосоване у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця» та тривалий час працював у виробничому підрозділі «Козятинська дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Південно-Західна залізниця».

Наказом АТ «Укрзалізниця» № 72/ОС від 17 вересня 2025 року позивача звільнено з роботи з 22 вересня 2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

Позивач є членом первинної профспілкової організації працівників Козятинської дистанції сигналізації та зв`язку.

На момент виникнення спірних правовідносин діяли положення колективного договору регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» та колективного договору Козятинської дистанції сигналізації та зв`язку, дію яких було продовжено на 20252026 роки.

Відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів працівників і роботодавців.

Згідно з частиною другою статті 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання, зокрема, нормування та оплати праці, встановлення форм, систем, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат, а також гарантій, компенсацій і пільг.

Відповідно до статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством.

Аналогічні положення містить стаття 15 Закону України «Про оплату праці», відповідно до якої умови та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами у колективному договорі.

За змістом статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Відповідно до статті 9 цього Закону положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства та є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників.

Отже, виплати, передбачені колективним договором, після настання визначених ним юридичних фактів набувають характеру належних працівникові виплат, а роботодавець не вправі довільно відмовитися від їх здійснення або поставити їх виплату у залежність від обставин, які не передбачені самим колективним договором або законом.

Судом встановлено, що пунктом 8.23 колективного договору передбачено виплату працівникам, які вперше звільняються у зв`язку з виходом на пенсію, одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті за наявності визначених колективним договором умов.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 має понад 40 років стажу роботи на залізничному транспорті та звільнений 22 вересня 2025 року вперше у зв`язку з виходом на пенсію.

Отже, за наявності інших передбачених колективним договором умов у позивача виникло право на одноразову матеріальну допомогу при першому звільненні у зв`язку з виходом на пенсію та додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Розмір середньомісячного заробітку позивача відповідно до наданої довідки та розрахунку позивача становить 21 389,16 грн.

Відповідач контррозрахунку до суду не подавав.

Таким чином, розмір кожної з передбачених пунктом 8.23 колективного договору виплат у розмірі п`яти середньомісячних заробітків становить 106 945,80 грн (21 389,16 грн ? 5).

Особливої оцінки потребує зміст наказу АТ «Укрзалізниця» № 72/ОС від 17 вересня 2025 року.

Зазначеним наказом роботодавець не заперечив самого права позивача на спірні виплати, а, навпаки, безпосередньо зазначив їх у розділі щодо виплати належних позивачу сум. Зокрема, наказом передбачено виплату одноразової матеріальної допомоги згідно з пунктом 8.23 колективного договору у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у такому ж розмірі, а також матеріальної допомоги на оздоровлення за 20232024 роки.

Отже, сам відповідач у своєму розпорядчому документі визначив зазначені виплати як такі, що належать позивачу. Посилання у наказі на необхідність отримання окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця» не є самостійною підставою для позбавлення позивача права на відповідні виплати, оскільки такого додаткового погодження як умови виникнення права працівника колективний договір не передбачає.

Зазначення у наказі про звільнення формулювання щодо виплати після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» не може змінювати змісту колективного договору та перетворювати вже передбачене ним право працівника на дискреційне право роботодавця.

Суд також враховує, що пунктом 3.10 колективного договору передбачено виплату працівникам, які мають не менше шести місяців безперервного стажу роботи у підрозділах АТ «Укрзалізниця», матеріальної допомоги на оздоровлення за умови подання письмової заяви у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених станом на 1 січня відповідного року.

Позивач звертався із заявами про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки, однак відповідні виплати йому здійснені не були.

З урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2023 року 2 684 грн розмір матеріальної допомоги за 2023 рік становить 16 104 грн (2 684 грн ? 6).

Станом на 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 3 028 грн, а тому розмір матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік становить 18 168 грн (3 028 грн ? 6).

Таким чином, загальний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення за 20232024 роки становить 34 272 грн.

Доводи відповідача про те, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення була призупинена рішеннями правління АТ «Укрзалізниця», не спростовують права позивача на отримання зазначених виплат, оскільки роботодавцем не доведено належного припинення або зміни відповідних положень колективного договору у встановленому законодавством порядку.

При цьому суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23, якою залишено в силі рішення суду першої інстанції про визнання незаконним та скасування пункту 1.1.4 протокольного рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т у частині призупинення додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

У зазначеній справі Верховний Суд звернув увагу, зокрема, на те, що рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року було прийнято до набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а тому положення цього Закону не могли бути правовою підставою для такого рішення. Зазначений висновок має значення для оцінки доводів відповідача у цій справі щодо посилання на вказане рішення правління як на підставу для невиплати передбачених колективним договором сум.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Не змінює такого висновку і посилання відповідача на подальші рішення правління АТ «Укрзалізниця», якими передбачалося часткове відновлення окремих виплат або їх здійснення відповідно до певних графіків.

Такі рішення самі по собі не можуть змінювати умови чинного колективного договору та встановлювати для працівника новий, не передбачений ним порядок реалізації права на виплату. Внутрішній акт роботодавця не може мати вищої юридичної сили порівняно з колективним договором та не може встановлювати додаткову умову для реалізації працівником права, вже передбаченого колективним договором.

Відповідачем також не надано належних і допустимих доказів того, що позивач погоджувався на зміну або відтермінування строків виплати належних йому сум, а також доказів внесення відповідних змін до колективного договору у встановленому законом порядку.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що виплата зазначених сум була правомірно призупинена у зв`язку з дією воєнного стану.

Сам факт дії воєнного стану не є самостійною правовою підставою для невиконання роботодавцем усіх зобов`язань, передбачених колективним договором. Для правомірного обмеження конкретного трудового права необхідна передбачена законом правова підстава та дотримання встановленої процедури.

Суд також вважає необґрунтованим посилання відповідача на загальний фінансовий стан товариства, його стратегічне значення для держави, наслідки збройної агресії та необхідність спрямування ресурсів на забезпечення перевезень і обороноздатності держави.

Наведені обставини характеризують умови діяльності підприємства, однак самі по собі не припиняють конкретного трудового права позивача та не звільняють відповідача від виконання чинного колективного договору.

Для звільнення роботодавця від виконання конкретного грошового зобов`язання необхідна передбачена законом або договором правова підстава, наявність якої відповідачем не доведена.

Щодо вимоги про стягнення грошової винагороди з нагоди досягнення 60-річного віку суд зазначає таке.

Пунктом 3.14 колективного договору передбачена виплата працівникам залізничного транспорту грошової винагороди у розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) з нагоди досягнення, зокрема, 60-річного віку та/або досягнення пенсійного віку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 досяг 60-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто в період дії відповідного колективного договору.

Розмір заробітної плати, який відповідно до умов колективного договору є базою для визначення зазначеної винагороди, становить 10 888 грн.

Отже, за наявності передбачених пунктом 3.14 колективного договору умов у позивача виникло право на отримання грошової винагороди з нагоди досягнення 60-річного віку в розмірі 10 888 грн.

Посилання відповідача на те, що така виплата з березня 2022 року не здійснюється працівникам товариства, саме по собі не є правовою підставою для відмови у її виплаті позивачу, оскільки практика невиплати певної категорії виплат не замінює передбаченої законом процедури зміни або зупинення відповідного положення колективного договору.

Так само відсутність зазначеної виплати в наказі про звільнення не припиняє права позивача на її отримання, оскільки відповідне право виникло у зв`язку з досягненням позивачем визначеного колективним договором віку.

Суд відхиляє і доводи відповідача про те, що спірні виплати не входять до обов`язкових державних соціальних гарантій.

У цій справі предметом спору є не встановлена законом мінімальна державна гарантія, а право працівника на виплати, встановлені сторонами колективного договору. Обов`язковість таких виплат випливає з договірної природи колективного договору та приписів трудового законодавства, які зобов`язують роботодавця дотримуватися погоджених сторонами умов.

Системний аналіз статей 10, 13, 97 КЗпП України, статті 15 Закону України «Про оплату праці», а також положень законодавства про колективні договори і угоди свідчить про те, що умови щодо винагород, компенсаційних, гарантійних та інших виплат можуть бути встановлені колективним договором і після їх встановлення є обов`язковими для роботодавця.

За таких обставин суд доходить висновку, що на момент припинення трудових відносин у позивача існувало право на отримання передбачених колективним договором одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті та матеріальної допомоги на оздоровлення за 20232024 роки.

Крім того, до моменту звільнення у позивача вже виникло право на отримання грошової винагороди з нагоди досягнення 60-річного віку.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Таким чином, на день звільнення 22 вересня 2025 року відповідач мав обов`язок провести з ОСОБА_1 повний розрахунок та виплатити всі належні йому суми, право на які виникло на підставі закону, трудових відносин та чинних колективних договорів.

Фактично ж на день звільнення позивачу було виплачено лише заробітну плату за вересень 2025 року, тоді як зазначені вище виплати йому не виплачені.

Посилання відповідача на те, що спірні виплати можуть бути здійснені у майбутньому після прийняття відповідного управлінського рішення або відповідно до графіків, не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права. Працівник не зобов`язаний очікувати невизначений строк на прийняття роботодавцем майбутнього рішення, якщо право на відповідну виплату вже виникло.

Суд також бере до уваги положення статті 9 КЗпП України, відповідно до якої умови договорів про працю, що погіршують становище працівників порівняно із законодавством України, є недійсними.

За встановлених обставин відповідач не довів наявності законної та належним чином оформленої підстави для невиплати позивачу передбачених колективними договорами одноразової матеріальної допомоги при першому звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, матеріальної допомоги на оздоровлення за 20232024 роки та грошової винагороди з нагоди досягнення 60-річного віку.

Відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню:

-106 945,80 грн одноразова матеріальна допомога при першому звільненні у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі п`яти середньомісячних заробітків;

-106 945,80 грн додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п`яти середньомісячних заробітків;

-34 272,00 грн матеріальна допомога на оздоровлення за 20232024 роки;

-10 888,00 грн грошова винагорода з нагоди досягнення 60-річного віку.

Загальний розмір належних до стягнення сум становить 259 050,60 грн.

Таким чином, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення передбачених колективними договорами виплат та їх задоволення в повному обсязі.

Щодо строку звернення до суду

Окремо суд вважає за необхідне надати оцінку доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

Відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 звільнено 22 вересня 2025 року, а тому, на думку відповідача, звернення до суду після спливу трьох місяців з дня звільнення є несвоєчасним.

З такими доводами суд не погоджується.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Отже, закон пов`язує початок перебігу зазначеного строку не безпосередньо з датою звільнення працівника, а з днем одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Відповідач, посилаючись на пропуск позивачем установленого статтею 233 КЗпП України строку, не надав суду належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_1 отримав письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням дати його отримання.

Більше того, зі змісту наказу № 72/ОС від 17 вересня 2025 року вбачається, що спірні виплати роботодавцем фактично були визначені як такі, що підлягають виплаті позивачу, однак їх здійснення поставлено у залежність від отримання окремого рішення керівництва або правління АТ «Укрзалізниця».

За таких обставин сам факт звільнення позивача 22 вересня 2025 року не може визнаватися моментом, з якого автоматично розпочинається перебіг тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України.

Крім того, суд враховує Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24), яким частину першу статті 233 КЗпП України визнано неконституційною в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду щодо стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Конституційний Суд України виходив із того, що таке обмеження звужувало зміст та обсяг конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України.

Водночас суд виходить із того, що Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 безпосередньо стосується частини першої статті 233 КЗпП України, тоді як спеціальне правило щодо тримісячного строку у справах про виплату всіх сум, належних працівникові при звільненні, передбачене частиною другою цієї статті. Тому правовою підставою для неврахування доводів відповідача у цій справі є насамперед недоведеність ним тієї обставини, з якою закон пов`язує початок перебігу такого строку, а саме факту та дати отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

При цьому зміст наказу № 72/ОС від 17 вересня 2025 року свідчить не про остаточний розрахунок із позивачем за всіма належними йому виплатами, а про визначення відповідних сум до виплати за умови отримання окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Отже, відповідачем не доведено, що позивач отримав передбачене частиною другою статті 233 КЗпП України письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, та відповідно не доведено початок перебігу встановленого цією нормою строку.

За таких обставин відсутні правові підстави для висновку про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду з вимогами про стягнення належних йому при звільненні трудових виплат.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено повністю, понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати підлягають стягненню з відповідача на його користь у повному розмірі, визначеному матеріалами справи.

Керуючись статтями 12, 13, 7681, 89, 133, 137, 141, 259, 263265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, статтями 47, 116, 117 КЗпП України, суд,

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення виплат, передбачених колективним договором, задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 :

-106 945 (сто шість тисяч дев`ятсот сорок п`ять) гривень 80 копійок одноразову матеріальну допомогу при першому звільненні у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі п`яти середньомісячних заробітків;

-106 945 (сто шість тисяч дев`ятсот сорок п`ять) гривень 80 копійок додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п`яти середньомісячних заробітків;

-34 272 (тридцять чотири тисячі двісті сімдесят дві) гривні 00 копійок матеріальну допомогу на оздоровлення за 20232024 роки;

-10 888 (десять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) гривень 00 копійок грошову винагороду з нагоди досягнення 60-річного віку.

Усього стягнути 259 050 (двісті п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятдесят) гривень 60 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 590 (дві тисячі п`ятсот дев`яносто) гривень 52 копійки.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду через Козятинський міськрайонний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники провадження:

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , Паспорт НОМЕР_3 виданий Козятинським РВ УМВС України в Вінницькій обл. РНОКПП НОМЕР_4 Адреса: АДРЕСА_1

Акціонерне товариство «Українська залізниця» ел. пошта uz@uz.gov.ua тел. 380443097005 адреса вул. Єжи Ґедройця, 5 м. Київ, 03150 ЄДРПОУ 40075815

Суддя Жанна ДЕМ`ЯНОВА