Рішення № 140309672, 05.10.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/5906/26

Провадження № 2/201/4332/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

05 жовтня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Наумової О.С.,

за участю секретаря судового засідання Лучковської Я.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Балтакса Ірина Вячеславівна) про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати та баба позивачки ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.04.1999 серії ААР № 077142.

Позивачка зазначала, що за життя спадкодавця спілкування з нею не підтримувала, на час відкриття спадщини разом із нею не проживала, була зареєстрована та проживала за іншою адресою. Піклувалася про спадкодавця та підтримувала з нею зв`язок мати позивача, яка після смерті ОСОБА_3 займалася її похованням та отриманням документів про смерть. У квітні 2026 року, напередодні Великодніх свят, наводячи лад у квартирі померлої, мати позивача знайшла заповіт ОСОБА_3 від 21.03.2008, яким остання заповіла все своє майно позивачу, і повідомила про це доньку.

13.04.2026 позивач звернулася до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Балтакси І.В. із заявою про прийняття спадщини за заповітом, однак постановою нотаріуса від 13.04.2026 їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно у зв`язку з відсутністю факту прийняття спадщини та неподанням заяви у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини.

Позивач вважала, що пропустила строк для прийняття спадщини на 7 днів з поважних причин. У зв`язку з відсутністю інших спадкоємців спадкова справа своєчасно заведена не була, тому нотаріус не повідомляв і не міг повідомити її як спадкоємця за заповітом про існування заповіту відповідно до ст. 63 Закону України «Про нотаріат». Крім того, через постійні комбіновані та масовані обстріли м. Дніпра в умовах воєнного стану вона була змушена разом із донькою періодично тимчасово виїжджати до західних регіонів України з метою забезпечення власної безпеки та безпеки дитини. Також у зв`язку із загостренням захворювання шлунково-кишкового тракту у листопаді 2025 року вона проходила стаціонарне лікування у ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України», перебуває під наглядом лікаря-гастроентеролога, проходить амбулаторне лікування та обстеження, що також вплинуло на пропуск строку звернення до нотаріуса.

Позивач також зазначала, що положення законодавства щодо строку прийняття спадщини (його зупинення) в період воєнного стану неодноразово змінювалися впродовж короткого часу, що не відповідає принципу правової визначеності, та посилалася на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26.06.2019 у справі № 565/1145/17, і роз`яснення, наведені в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування».

Предмет позову

Визначити додатковий строк у два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Судові витрати просила залишити за нею та не стягувати з відповідача.

Заяви учасників процесу по суті справи.

Відповідач Дніпровська міська рада та третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Балтакса І.В. правом на подання заяв по суті справи не скористалися.

Рух справи.

24.04.2026 ОСОБА_1 звернулася до Соборного районного суду міста Дніпра з цим позовом (а.с. 1 5).

Ухвалою судді Наумової О.С. від 30.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання (а.с. 26).

Ухвалою суду від 28.07.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 39).

29.09.2026 від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без її участі, у якій вона зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі (а.с. 40).

Представник відповідача Дніпровської міської ради у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Представник двічі надавав лише заяви про відкладення розгляду справи без зазначення причин неявки до суду (а.с. 29, 38).

Третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Балтакса І.В. у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином, 22.05.2026 надала заяву про розгляд справи без її участі (а.с. 35).

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, встановив такі обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Дніпропетровську народилася ОСОБА_4 , батьком якої записано ОСОБА_2 (в оригіналі документа, складеного російською мовою, « ОСОБА_5 »), про що 09.04.1986 у книзі реєстрації актів про народження вчинено актовий запис № 884, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 та повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 19).

16.06.2012 ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 , після чого змінила прізвище на « ОСОБА_7 », про що Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області складено актовий запис № 241 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 (а.с. 11).

Особу позивача підтверджено копією паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з відміткою про реєстрацію з 20.11.2003 її місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 9, 10).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Дніпрі помер батько позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради 27.01.2023 складено актовий запис № 37 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 (а.с. 14).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Дніпрі померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка с. В. Трояни Грушківського району Одеської області, про що 07.10.2025 Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено актовий запис № 4313 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 (а.с. 13).

На день смерті ОСОБА_3 постійно проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , що зазначено у постанові нотаріуса від 13.04.2026 (а.с. 8).

21.03.2008 ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шевченко В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2973, яким на випадок своєї смерті все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, у тому числі рухоме, нерухоме, грошові кошти, а також усе, що належатиме їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Заповіт складено у двох примірниках, один з яких залишено у справах нотаріуса, а другий видано заповідачу (а.с. 12).

Заповіт зареєстровано у Спадковому реєстрі за № 44316749 (бланк серії ВКІ № 612858), що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 21.03.2008 № 13737156 (а.с. 21). Відомостей про скасування або зміну цього заповіту матеріали справи не містять.

Квартира АДРЕСА_4 (на час видачі правовстановлюючого документа м. Дніпропетровськ) належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.04.1999, виданого державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Фаст Л.Д. (спадкова справа № 213/99), бланк серії ААР № 077142, з відміткою про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру в бюро технічної інвентаризації (а.с. 15). Відомості про ОСОБА_3 як власника квартири містяться також у технічному паспорті на квартиру, складеному 16.04.1999 (реєстровий номер 51п-46) (а.с. 16, 17).

13.04.2026 ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Балтакси І.В. щодо прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на зазначену квартиру. Того ж дня нотаріусом заведено спадкову справу № 12/2026 після смерті ОСОБА_3 , яку зареєстровано у Спадковому реєстрі за № 75472063, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 13.04.2026 № 84853471 (а.с. 120).

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Балтакси І.В. від 13.04.2026 про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, що залишилося після смерті ОСОБА_3 , у зв`язку з відсутністю у спадкоємця факту прийняття спадщини (а.с. 8).

У постанові зазначено, що заява ОСОБА_1 надійшла до нотаріуса 13.04.2026, тобто після спливу шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, а документів, які підтверджують факт її спільного проживання зі спадкодавцем на момент смерті, ОСОБА_1 не надала. Також нотаріусом роз`яснено право спадкоємця звернутися до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Відомостей про звернення до нотаріуса інших спадкоємців за заповітом чи за законом після смерті ОСОБА_3 матеріали справи не містять; спадкову справу заведено лише 13.04.2026 за заявою позивача.

Відповідно до виписного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого № 3849 ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України» ОСОБА_1 з 20.11.2025 по 28.11.2025 перебувала на обстеженні та стаціонарному лікуванні у відділенні захворювань шлунку та дванадцятипалої кишки, дієтології і лікувального харчування клініки з основним діагнозом: гастроезофагеальна рефлюксна хвороба з ерозивним езофагітом, ступінь А, та поєднаними з ним захворюваннями, зокрема хронічним гастродуоденітом у фазі загострення. На час надходження її стан оцінено як стан середнього ступеня тяжкості, на період лікування оформлено електронний медичний висновок про тимчасову непрацездатність з 20.11.2025 по 28.11.2025. Із виписного епікризу також вбачається, що з приводу загострення захворювання позивач 10.11.2025 звернулася до сімейного лікаря, а 12.11.2025 пройшла ендоскопічне обстеження, за результатами якого її спрямовано на дообстеження та лікування. Позивача виписано з покращенням з рекомендаціями щодо нагляду сімейного лікаря та гастроентеролога за місцем проживання, проведення через 2 місяці контрольного ендоскопічного дослідження з біопсією стравоходу та консультації в ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України», а також курсового медикаментозного лікування (а.с. 22-23).

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Згідно зі ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з ч. 1 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно зі ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Згідно з ч. 3 цієї статті спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною 1 ст. 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

У частині 1 ст. 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, а згідно з ч. 2 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

За ч. 1 ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини з письмової згоди решти спадкоємців, які прийняли спадщину (ч. 2 ст. 1272 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

При вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов`язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема, тривалу хворобу спадкоємця, велику відстань між місцем його постійного проживання і місцем розташування спадкового майна, складні умови праці, пов`язані з тривалими, у тому числі закордонними, відрядженнями, перебування спадкоємця на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо. Натомість не можуть бути визнані поважними такі причини, як юридична необізнаність щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 315/386/19, в якій акцентував увагу на тому, що за загальним правилом, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23 звернула увагу на те, що пропуск строку для прийняття спадщини суд оцінює з урахуванням конкретних обставин справи, тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства розумності, добросовісності та справедливості. Оцінка поважності причин пропуску насамперед має стосуватися періоду від відкриття спадщини до спливу шестимісячного строку, протягом якого повинні існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини; інші періоди досліджуються, якщо такі перешкоди виникли в межах цього строку і тривали до звернення до нотаріуса або до суду. Безпідставне визначення додаткового строку порушує принцип правової визначеності та є втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а за їх відсутності в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою. Важливе значення має також факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями, оскільки визначення додаткового строку в такому разі зумовлює втручання в їхнє право власності і потребує дотримання принципу пропорційності.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила шляхом конкретизації від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 06.09.2017 у справі № 6-496цс17, про те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, у зв`язку з чим відхилила посилання на постанови Верховного Суду, у яких застосовано такий підхід, зокрема на постанову від 26.06.2019 у справі № 565/1145/17, на яку посилається позивач. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що незнання про складений на користь спадкоємця заповіт є поважною причиною пропуску строку, оскільки це випливає з принципу свободи заповіту, проте лише за обставин, коли заповіт є єдиною підставою спадкування для такої особи. Якщо ж особа усвідомлює або повинна усвідомлювати своє право на спадкування за законом як спадкоємець першої черги (або наступної черги за відсутності спадкоємців попередньої черги) і не вчиняє дій щодо прийняття спадщини з причин, не пов`язаних з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами, її необізнаність про заповіт сама собою не може бути підставою для визначення їй додаткового строку. Під час вирішення спорів у подібних правовідносинах суди мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.

Щодо обов`язків нотаріуса Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зазначила, що відповідно до ст. 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме, і може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі, а за змістом підпункту 2.2 пункту 2 та підпункту 3.2 пункту 3 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, під час заведення спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє, зокрема, наявність заповіту. Отже, такі обов`язки виникають у нотаріуса після заведення спадкової справи.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_8 є особою, яку ОСОБА_3 заповітом від 21.03.2008 призначила спадкоємцем усього свого майна. Тотожність позивача з особою, зазначеною в заповіті, підтверджується збігом її дошлюбного прізвища, імені, по батькові та дати народження, зазначених у заповіті, свідоцтві про народження, свідоцтві про шлюб та паспорті позивача. Даних про скасування чи зміну заповіту матеріали справи не містять, а отже, відповідно до ч. 1 ст. 1223 ЦК України позивач має право на спадкування після смерті ОСОБА_3 за заповітом.

Спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 за її останнім місцем проживання у м. Дніпрі (ст.ст. 1220, 1221 ЦК України). Шестимісячний строк для прийняття спадщини, встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України, з урахуванням ст.ст. 253, 254 ЦК України розпочався 07.10.2025 і сплив 06.04.2026.

Доводи позивача про неодноразові зміни законодавства щодо зупинення перебігу строку для прийняття спадщини під час воєнного стану на обчислення цього строку у цій справі не впливають, оскільки пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», яким передбачалося зупинення перебігу строку для прийняття спадщини, виключено постановою Кабінету Міністрів України від 09.05.2023 № 469 з 19.06.2023, тобто задовго до відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Отже, строк для прийняття спадщини у цій справі визначається приписами ЦК України.

Позивач на час відкриття спадщини постійно із спадкодавцем не проживала: з 20.11.2003 її місце проживання зареєстроване за іншою адресою, а доказів спільного проживання зі спадкодавцем вона нотаріусу не надала. Отже, для прийняття спадщини позивач мала подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України), що нею було зроблено лише 13.04.2026, тобто з пропуском встановленого строку на 7 днів. За відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину, прийняти спадщину з їхньої письмової згоди (ч. 2 ст. 1272 ЦК України) позивач не може, тому звернення до суду з цим позовом є належним способом захисту її прав. Оскільки інших спадкоємців немає, відповідачем у справі правильно визначено Дніпровську міську раду як орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, який відповідно до ст. 1277 ЦК України наділений правом звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позивачем зазначеного строку, суд враховує, що, за поясненнями позивача, спадкодавець ОСОБА_3 була матір`ю її батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до відкриття спадщини. За такого ступеня спорідненості позивач могла б закликатися до спадкування і за законом за правом представлення (ст.ст. 1261, 1266 ЦК України). З урахуванням наведеного висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 686/5757/23 суд не розглядає необізнаність позивача про існування заповіту як самостійну і достатню підставу для визначення їй додаткового строку, а оцінює, чи були у позивача протягом шестимісячного строку об`єктивні та істотні перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини, з урахуванням тривалості пропуску строку, поведінки позивача та інтересів інших осіб.

По-перше, увесь строк для прийняття спадщини (з 07.10.2025 по 06.04.2026) припав на період дії воєнного стану, введеного в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, дія якого неодноразово продовжувалася та триває до цього часу. Загальновідомою є та обставина (ч. 3 ст. 82 ЦПК України), що в цей період м. Дніпро систематично зазнавало ракетних ударів та атак ударних безпілотних літальних апаратів з боку Російської Федерації, які супроводжувалися повітряними тривогами, руйнуваннями та жертвами серед цивільного населення. Доводи позивача про те, що з міркувань безпеки вона разом із донькою була змушена періодично тимчасово виїжджати за межі м. Дніпра, узгоджуються з цими загальновідомими обставинами та іншими учасниками справи не спростовані.

По-друге, у листопаді 2025 року, тобто в межах строку для прийняття спадщини, у позивача сталося загострення хронічного захворювання шлунково-кишкового тракту: 10.11.2025 вона звернулася до сімейного лікаря, 12.11.2025 пройшла ендоскопічне обстеження, а з 20.11.2025 по 28.11.2025 перебувала на стаціонарному лікуванні у спеціалізованому медичному закладі у стані середнього ступеня тяжкості та була тимчасово непрацездатною. Після виписки позивачу рекомендовано подальше медикаментозне лікування, нагляд гастроентеролога, контрольне ендоскопічне дослідження з біопсією стравоходу та консультацію через два місяці, тобто період обстеження та лікування охоплював значну частину строку для прийняття спадщини. Ці обставини підтверджено належним медичним документом.

По-третє, позивач, за її поясненнями, не підтримувала спілкування зі спадкодавцем і не знала про складений на її користь ще у 2008 році заповіт, другий примірник якого було виявлено у квартирі спадкодавця лише у квітні 2026 року. Спадкова справа після смерті ОСОБА_3 до 13.04.2026 не заводилася, а тому нотаріус не мав ні підстав, ні можливості перевірити наявність заповіту за даними Спадкового реєстру та повідомити позивача як спадкоємця за заповітом. Хоча з огляду на наведений висновок Великої Палати Верховного Суду ця обставина сама собою не є достатньою, вона пояснює поведінку позивача і в сукупності з іншими обставинами свідчить про відсутність у неї наміру відмовитися від спадщини шляхом неподання заяви про її прийняття.

По-четверте, тривалість пропуску строку є незначною і становить 7 днів. Дізнавшись про заповіт, позивач у найкоротший строк, 13.04.2026, звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а після отримання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії 24.04.2026 звернулася до суду з цим позовом. Така поведінка є послідовною та добросовісною і свідчить про реальне бажання позивача прийняти спадщину, а не про її пасивність чи свідому відмову від реалізації спадкових прав. Обставини цієї справи істотно відрізняються від обставин справи № 686/5757/23, у якій тривалість пропуску строку становила майже рік і два місяці, а спадщину прийняв інший спадкоємець першої черги, з яким і виник спір.

По-п`яте, інших спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , немає, а спір у цій справі існує не між спадкоємцями, а з територіальною громадою, право якої на визнання спадщини відумерлою (ст. 1277 ЦК України) виникає лише за відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Відповідач заперечень проти позову та доводів, які б спростовували наведені позивачем обставини, суду не навів. Отже, визначення позивачу додаткового строку не призведе до втручання у право власності інших спадкоємців і не порушить принцип правової визначеності щодо осіб, які добросовісно реалізували свої спадкові права.

По-шосте, суд враховує свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права, на необхідності врахування якого наголосила Велика Палата Верховного Суду. Спадкодавець, скориставшись правом, передбаченим ст. 1235 ЦК України, ясно та недвозначно висловила волю на перехід усього свого майна саме до позивача. Відмова у визначенні додаткового строку через пропуск строку на 7 днів за наведених обставин фактично унеможливила б виконання волі заповідача та зумовила б перехід спадкового майна до територіальної громади, що не відповідало б засадам розумності та справедливості.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у справі ВС/КЦС № 681/203/17-ц від 17.10.2018р. вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Аналогічний підхід до застосування принципу пропорційності у спорах про визначення додаткового строку для прийняття спадщини викладено і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23.

Згідно з правовою позицією ЄСПЛ у справі «Ілхан проти Туреччини» від 27 червня 2000 року, при вирішенні питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру.

Отже, оцінивши наведені обставини в їх сукупності, а саме: дію воєнного стану та систематичні обстріли м. Дніпра, загострення захворювання позивача, яке потребувало стаціонарного лікування та подальшого обстеження в межах строку для прийняття спадщини, необізнаність позивача про заповіт за відсутності заведеної спадкової справи, незначну тривалість пропуску строку та невідкладне вчинення позивачем дій з прийняття спадщини після того, як їй стало відомо про заповіт, суд дійшов переконання, що строк для прийняття спадщини позивач пропустила з поважних причин, пов`язаних з об`єктивними та істотними труднощами, які не залежали від її волі.

Суд також зазначає, що визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини стосується реалізації спадкоємцем права на прийняття спадщини в цілому, тоді як склад спадкового майна та правовстановлюючі документи на нього перевіряються нотаріусом під час видачі свідоцтва про право на спадщину (підпункт 4.14 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Оцінюючи надані позивачем докази, а саме: свідоцтва про народження та про шлюб, копію паспорта позивача, свідоцтва про смерть ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , заповіт від 21.03.2008 та витяг про його реєстрацію у Спадковому реєстрі, свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 21.04.1999 та технічний паспорт на квартиру, витяг про реєстрацію спадкової справи у Спадковому реєстрі, постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 13.04.2026 та виписний епікриз із медичної карти стаціонарного хворого, суд виходить з того, що вони містять інформацію щодо предмета доказування, отримані у встановленому законом порядку, узгоджуються між собою та не спростовані іншими учасниками справи, а тому є належними, допустимими і достовірними, а в сукупності із загальновідомими обставинами достатніми для висновку про поважність причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини (ст.ст. 77 80, 82, 89 ЦПК України).

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом тривалістю два місяці з дня набрання рішенням законної сили, який є достатнім для подання такої заяви та відповідає заявленій позовній вимозі.

Розподіл судових витрат.

Щодо судового збору.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим, у позовній заяві позивач просила судові витрати залишити за нею та не стягувати їх з відповідача. З огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства та волевиявлення позивача, сплачений нею судовий збір слід залишити за позивачем.

Щодо інших судових витрат.

Інших судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу, позивач не заявляла, а тому питання про їх розподіл судом не вирішується.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76 82, 89, 141, 223, 247, 259, 263 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Балтакса Ірина Вячеславівна) про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задовольнити.

Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , додатковий строк у 2 (два) місяці з дня набрання рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Суддя О.С. Наумова