Ухвала суду № 140309647, 01.10.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/3376/21

Провадження № 4-с/201/67/2026

УХВАЛА

Іменем України

01 жовтня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Наумової О.С.,

за участю секретаря судового засідання Лучковської Я.Д.,

за участю заявник ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника боржника ОСОБА_1 ОСОБА_2 про спільний розгляд та об`єднання в одне провадження скарги від 22.06.2026 та заяви від 18.09.2026 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у справі за скаргою боржника ОСОБА_1 (заінтересовані особи державний виконавець Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Нечай Лідія Степанівна, стягувач Моторне (транспортне) страхове бюро України) на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця у справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою,

ВСТАНОВИВ:

Зміст клопотання

28.09.2026 до суду надійшло клопотання представника боржника ОСОБА_1 ОСОБА_2 від 27.09.2026 про спільний розгляд та об`єднання в одне провадження скарги боржника від 22.06.2026 на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця і заяви боржника від 18.09.2026 (вх. № 45035/26-ВК) про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та повернення виконавцем виконавчого листа.

В обґрунтування клопотання заявник зазначає, що в провадженні суду перебуває скарга боржника, подана в порядку статті 447 ЦПК України, судове засідання з розгляду якої призначено на 29.09.2026, а 18.09.2026 боржником на підставі ухвали суду від 23.07.2026 подано заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в порядку статті 432 ЦПК України. На думку заявника, скарга і заява є взаємопов`язаними, оскільки стосуються одного й того самого виконавчого документа виконавчого листа, виданого 03.09.2025 у справі № 201/3376/21, подані тими самими учасниками справи, а підстави їх обґрунтування спираються на однакові фактичні обставини та докази: помилкову, на переконання боржника, видачу судом «простроченого» виконавчого листа та незаконність відкриття виконавчого провадження № 79547258.

Посилаючись на статтю 43, частини першу та другу статті 188 ЦПК України, а також на мету процесуальної економії, повного, всебічного та швидкого розгляду справи, заявник просить: об`єднати в одне провадження для спільного розгляду скаргу боржника на рішення та дії державного виконавця від 22.06.2026 та заяву боржника про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, від 18.09.2026; провести розгляд скарги та заяви спільно в судовому засіданні, призначеному на 29.09.2026.

Позиції учасників справи

У судовому засіданні заявник ОСОБА_1 і представник ОСОБА_2 клопотання підтримали та просили його задовольнити.

Заінтересовані особи у судове засідання не з`явилися, про дату, місце та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Рух справи

22.06.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Нечай Л.С. у виконавчому провадженні № 79547258, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого Соборним районним судом міста Дніпра 03.09.2025 у справі № 201/3376/21. Скаргу зареєстровано в автоматизованій системі документообігу суду як самостійну судову справу з присвоєнням номера провадження 4-с/201/67/2026.

Ухвалою суду від 23.07.2026 (повний текст складено 28.07.2026) боржнику поновлено строк на подання скарги, скаргу призначено до судового розгляду.

Цією ж ухвалою відмовлено у прийнятті заяви про додаткове обґрунтування скарги щодо визнання виконавчого листа Соборного районного суду міста Дніпра від 03.09.2025 у цій справі таким, що не підлягає виконанню, та роз`яснено право на подання такої заяви в порядку статті 432 ЦПК України. Суд виходив з того, що питання про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, вирішується за правилами статті 432 ЦПК України, розміщеної в розділі VI ЦПК України «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)», яка передбачає інший порядок і підстави звернення, ніж скарга на дії державного виконавця, а поєднання цих різних питань вимогами ЦПК України не передбачено. Відповідно до її змісту ухвала від 23.07.2026 оскарженню не підлягала.

18.09.2026 боржник знову звернувся із до судді Наумової О.С. у ційй же справі № 201/3376/21 із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та повернення виконавцем виконавчого листа (вх. № 45035/26-ВК), яку не зареєстровано як окрему судову справу.

Мотиви, з яких виходив суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Серед основних засад цивільного судочинства частина третя статті 2 ЦПК України називає, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін, диспозитивність, обов`язковість судового рішення та розумність строків розгляду справи судом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог (частина перша статті 13 ЦПК України). Диспозитивність означає свободу учасника справи розпоряджатися своїми вимогами, однак не надає йому права обирати або змінювати встановлений законом процесуальний порядок їх розгляду: процесуальна форма звернення та порядок його розгляду визначаються законом, а не волевиявленням учасника справи чи розсудом суду.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання. Реалізація цього права не тотожна обов`язку суду задовольнити будь-яке клопотання. Відповідно до частини другої статті 258 ЦПК України клопотання та заяви учасників справи вирішуються судом шляхом постановлення ухвал, а задоволенню підлягає лише клопотання, для якого є передбачені законом підстави і яке спрямоване на вчинення процесуальної дії, передбаченої законом.

Цивільний процесуальний кодекс України розмежовує форми цивільного судочинства. За частиною другою статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється в порядку наказного, позовного (загального або спрощеного) та окремого провадження. Крім того, Кодекс містить спеціальні процедури вирішення питань, що виникають на стадії виконання судових рішень:

розділ VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» (статті 430446);

розділ VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» (статті 447453-4).

Кожна з цих процедур має власний предмет, коло учасників, строки, повноваження суду та правові наслідки.

Скарга боржника від 22.06.2026 подана в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (розділ VII ЦПК України). Такий контроль здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції (частина перша статті 447 ЦПК України). Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення порушено їхні права (стаття 447-1 ЦПК України). Про прийняття скарги до розгляду суд постановляє ухвалу (частина шоста статті 448 ЦПК України). Скарга розглядається у двадцятиденний строк з дня прийняття її до розгляду в судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця (іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця), рішення, дія чи бездіяльність якого оскаржуються (частина перша статті 450 ЦПК України). За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу; у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частини перша, друга статті 451 ЦПК України).

Натомість заява боржника від 18.09.2026 подана в порядку статті 432 ЦПК України, розміщеної в розділі VI Кодексу. За змістом цієї статті суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню (частина перша); суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (частина друга); заява розглядається в десятиденний строк з дня її надходження в судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника, а до її розгляду суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати його до виконання (частина третя); якщо стягнення вже відбулося, суд на вимогу боржника одночасно стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем (частина четверта); ухвала за результатами розгляду заяви може бути оскаржена в порядку, встановленому Кодексом (частина п`ята).

Зіставлення наведених норм свідчить, що скарга і заява відрізняються за всіма істотними процесуальними ознаками.

По-перше, за предметом судового розгляду. Розглядаючи скаргу, суд перевіряє законність рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи діяв виконавець на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження». Розглядаючи заяву за статтею 432 ЦПК України, суд перевіряє сам виконавчий документ, виданий судом, чи не був він виданий помилково і чи існує обов`язок боржника.

По-друге, за колом учасників. Скарга розглядається за участю стягувача, боржника і державного виконавця, дії якого оскаржуються (частина перша статті 450 ЦПК України), тоді як заява за статтею 432 ЦПК України розглядається з повідомленням стягувача та боржника (частина третя статті 432 ЦПК України), а державний виконавець її учасником не є. Тому твердження заявника про те, що скаргу і заяву подано «тими самими учасниками справи», не відповідає процесуальному закону.

По-третє, за строками розгляду та моментом їх обчислення: двадцять днів з дня прийняття скарги до розгляду для скарги; десять днів з дня надходження заяви для заяви за статтею 432 ЦПК України.

По-четверте, за повноваженнями суду та правовими наслідками. За скаргою суд може скасувати рішення виконавця, визнати його дії чи бездіяльність неправомірними та зобов`язати усунути порушення (стаття 451 ЦПК України). За заявою суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, повністю або частково та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем (частини друга, четверта статті 432 ЦПК України), а визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є підставою для закінчення виконавчого провадження згідно з пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

По-п`яте, за процесуальним результатом: за кожним зі звернень суд постановляє окрему ухвалу, що має самостійний порядок набрання законної сили та оскарження.

Та обставина, що скарга і заява стосуються одного й того самого виконавчого листа та одного виконавчого провадження, не змінює їх правової природи і не робить їх однорідними. Порядок розгляду звернення визначається не об`єктом, якого воно стосується (виконавчий лист), а змістом вимоги та тим, проти чого вона спрямована: проти рішень і дій органу примусового виконання чи проти процесуального документа, виданого самим судом.

Щодо неможливості застосування статті 188 ЦПК України суд зазначає, що стаття 188 ЦПК України, на яку посилається заявник, має назву «Об`єднання і роз`єднання позовів» та розміщена в розділі III ЦПК України «Позовне провадження». Частина перша цієї статті допускає об`єднання в одній позовній заяві декількох вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, а також основних та похідних позовних вимог. Частина друга дозволяє суду об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача, одного й того самого позивача до різних відповідачів або різних позивачів до одного й того самого відповідача. Частина третя пов`язує можливість об`єднання зі стадією процесу до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні до початку розгляду справи по суті в кожній зі справ, а частина восьма визначає, що об`єднані справи передаються судді, який раніше за інших суддів відкрив провадження у справі.

Усі наведені положення оперують поняттями, притаманними виключно позовному провадженню: «позов», «позовна заява», «позивач», «відповідач», «відкриття провадження у справі», «підготовче засідання». Скарга на дії державного виконавця та заява про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, позовами не є; особа, яка їх подає, не є позивачем, а стягувач і державний виконавець відповідачами; провадження за скаргою не «відкривається», а скарга «приймається до розгляду» (частина шоста статті 448 ЦПК України); стадії підготовчого провадження ні у провадженні за скаргою, ні у провадженні за заявою за статтею 432 ЦПК України немає. Отже, стаття 188 ЦПК України до цих процесуальних відносин безпосередньо не застосовується.

Не може вона бути застосована й за аналогією. Відповідно до частини дев`ятої статті 10 ЦПК України аналогія закону застосовується лише тоді, коли відповідні відносини не врегульовані законом. Порядок розгляду як скарги (статті 447451 ЦПК України), так і заяви (стаття 432 ЦПК України) врегульований спеціальними нормами, які встановлюють самостійні процедури та не містять положень про можливість їх об`єднання між собою чи з іншими провадженнями. За таких умов прогалини в правовому регулюванні, яку можна було б заповнити за аналогією, немає.

Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, які відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України враховуються судом. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 01.03.2021 у справі № 752/26606/18 (провадження № 61-21640сво19) виснував, що норми статей 149153 ЦПК України про забезпечення позову не можуть застосовуватися під час розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність виконавця (статті 447451 ЦПК України), оскільки ЦПК України не містить норми, яка надавала б суду такі повноваження в цій процедурі. Тобто інститути позовного провадження не переносяться автоматично на провадження за скаргою.

У постанові від 14.09.2022 у справі № 761/22635/21 (провадження № 61-4493св22) Верховний Суд, спираючись на висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, наголосив, що оскільки процесуальний закон передбачає конкретний порядок вирішення питання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (стаття 432 ЦПК України), розгляд цього питання в іншому порядку (у тій справі в порядку позовного провадження) суперечить завданням і основним засадам цивільного судочинства, а поєднання такої вимоги з вимогою, яка розглядається в іншому процесуальному порядку, не є підставою для застосування частини шостої статті 188 ЦПК України щодо роз`єднання вимог. Наведене повною мірою стосується і спроби поєднати в одному провадженні заяву за статтею 432 ЦПК України зі скаргою на дії державного виконавця.

Щодо ухвали суду від 23.07.2026, то питання про можливість розгляду вимоги щодо визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в межах провадження за скаргою вже було предметом оцінки суду. Ухвалою від 23.07.2026 суд відмовив у прийнятті відповідної заяви в межах провадження за скаргою, прямо зазначивши, що поєднання цих різних питань ЦПК України не передбачено, та роз`яснив боржнику право звернутися з окремою заявою в порядку статті 432 ЦПК України. Ця ухвала набрала законної сили (стаття 261 ЦПК України) та є обов`язковою (стаття 18 ЦПК України). Боржник скористався роз`ясненням суду і 18.09.2026 подав окрему заяву.

Клопотання про об`єднання скарги та заяви в одне провадження за своєю суттю спрямоване на досягнення того самого результату розгляду вимоги про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, спільно зі скаргою на дії державного виконавця, щодо якого суд уже висловився. Його задоволення суперечило б ухвалі від 23.07.2026 та принципу правової визначеності, складовою якого є стабільність і послідовність процесуальних рішень суду.

Щодо реєстрації та розподілу скарги і заяви як самостійних судових справ, суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 14 ЦПК України позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження. Визначення судді для розгляду конкретної справи здійснюється під час реєстрації таких документів з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ (частина перша статті 33 ЦПК України).

У місцевих загальних судах реєстрація та розподіл судових справ здійснюються з використанням автоматизованої системи документообігу суду (комп`ютерна програма «Д-3») відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 № 39, погодженого наказом Державної судової адміністрації України від 29.11.2024 № 529 (зі змінами) (далі Положення про АСДС), підпункт 1.4.3 якого прямо це передбачає.

За Положенням про АСДС судовою справою є, зокрема, позовні заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, а провадженням у судовій справі сукупність процесуальних дій, пов`язаних з розглядом судової справи (підпункт 1.2.1). Вхідні процесуальні документи реєструються в день надходження, і на кожний з них створюється окрема реєстраційна картка (підпункти 2.2.1, 2.2.2); автоматизованою системою формується номер провадження, необхідний для діловодства суду, який містить, зокрема, індекс (підпункт 2.2.5). Кожна судова справа розподіляється між суддями в день реєстрації шляхом автоматизованого розподілу або шляхом передачі раніше визначеному в судовій справі судді (підпункти 2.3.1, 2.3.2); зокрема, заяви з процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень, подані до суду, що розглядав справу, передаються раніше визначеному судді (підпункт 2.3.39.10). Внесення змін до реєстраційних даних щодо конкретної судової справи не допускається, крім випадків виправлення технічних помилок, описок тощо (підпункт 2.2.7).

Аналогічні правила закріплені в Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженій наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814 (зі змінами). Згідно з нею судовою справою є, зокрема, заяви та скарги, що подаються до суду й можуть бути предметом судового розгляду (розділ I); кожній судовій справі надається єдиний унікальний номер (пункт 15 розділу II), в АСДС формується номер провадження (пункт 16 розділу II), а реєстрація та облік судових справ здійснюються в обліково-статистичних (інформаційних) картках з використанням відповідних індексів (пункт 17 розділу II, додаток 3). Саме тому скаргу боржника зареєстровано за індексом «4-с» (провадження № 4-с/201/67/2026), а заяву від 18.09.2026 як окрему судову справу з власним номером провадження.

І скарга, і заява обліковуються під єдиним унікальним номером справи 201/3376/21, оскільки обидва звернення виникли з виконання судового рішення, ухваленого в цій справі. Однак спільний єдиний унікальний номер не означає «одне провадження»: в межах однієї судової справи може існувати кілька самостійних проваджень (позовне провадження, провадження за скаргою на дії виконавця, провадження за заявою з процесуальних питань виконання судового рішення тощо), кожне з яких має власний номер, склад учасників і процесуальний порядок розгляду.

Об`єднання таких самостійних проваджень поза межами випадків, прямо передбачених процесуальним законом, означало б довільну зміну визначеного автоматизованою системою порядку розгляду судових справ і могло б призвести до порушення гарантії розгляду справи судом, визначеним у встановленому законом порядку (частина перша статті 33 ЦПК України), що є складовою права на «суд, встановлений законом», у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Положення про АСДС регулює лише технічні наслідки об`єднання судових справ, здійсненого на підставі процесуального закону (підпункт 2.3.26), і самостійних підстав для такого об`єднання не створює.

Посилання заявника на процесуальну економію, повноту та швидкість розгляду не може бути підставою для відступу від установленого законом порядку. Навпаки, з огляду на різні строки розгляду, різне коло учасників та різний предмет доказування штучне поєднання скарги і заяви ускладнило б процес і створило б ризик порушення встановлених законом строків розгляду кожного з цих звернень. Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що правила, які регулюють процесуальні форми та строки, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і дотримання принципу правової визначеності, а учасники процесу повинні очікувати, що ці правила будуть застосовані (рішення у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998). Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Вимога про розгляд скарги і заяви спільно в судовому засіданні 29.09.2026 є похідною від вимоги про їх об`єднання і також не підлягає задоволенню. Судове засідання на 29.09.2026 призначене в межах провадження № 4-с/201/67/2026 для розгляду скарги, і учасників повідомлено саме про розгляд скарги. Заява за статтею 432 ЦПК України розглядається в судовому засіданні, призначеному для її розгляду, з повідомленням стягувача та боржника (частина третя статті 432 ЦПК України). Розгляд цієї заяви в судовому засіданні, призначеному в іншому провадженні, позбавив би стягувача можливості належним чином підготувати та висловити позицію саме щодо заяви, що суперечило б засадам змагальності та рівності учасників судового процесу (частина третя статті 2, стаття 12 ЦПК України).

Слід зауважити, що відмова в задоволенні клопотання не обмежує права боржника на доступ до суду та на ефективний судовий захист. Скарга від 22.06.2026 буде розглянута по суті в межах провадження № 4-с/201/67/2026 за правилами статей 447451 ЦПК України, а заява від 18.09.2026 у межах окремого провадження за правилами статті 432 ЦПК України, з усіма гарантіями, передбаченими для кожної з цих процедур. Учасники справи не позбавлені можливості посилатися в кожному з проваджень на ті самі фактичні обставини, подавати до кожного з них відповідні докази (їх копії) у встановленому ЦПК України порядку, а також повідомляти суд про результати розгляду іншого провадження.

Суд наголошує, що в цій ухвалі він не надає оцінки доводам боржника щодо видачі виконавчого листа, строку його пред`явлення до виконання та законності відкриття виконавчого провадження № 79547258. Ці питання підлягають дослідженню й оцінці відповідно в межах провадження за скаргою та в межах провадження за заявою у порядку і в межах, визначених відповідними нормами ЦПК України.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що правових підстав для об`єднання в одне провадження скарги боржника на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця від 22.06.2026 і заяви боржника від 18.09.2026 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а також для їх спільного розгляду в судовому засіданні 29.09.2026 немає, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання слід відмовити.

Вирішуючи клопотання, суд надав відповідь на всі його істотні доводи, враховуючи, що обов`язок суду обґрунтовувати свої рішення не може тлумачитися як вимога детально відповідати на кожен аргумент (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, п. 29).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 10, 1214, 18, 19, 33, 43, 188, 258261, 263, 353, 432, 447451 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника боржника ОСОБА_1 ОСОБА_2 від 27.09.2026 про спільний розгляд та об`єднання в одне провадження скарги ОСОБА_1 від 22.06.2026 на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Нечай Лідії Степанівни (провадження № 4-с/201/67/2026) і заяви ОСОБА_1 від 18.09.2026 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та про їх спільний розгляд у судовому засіданні, призначеному на 29.09.2026 відмовити.

Роз`яснити, що скарга ОСОБА_1 від 22.06.2026 розглядається в межах провадження № 4-с/201/67/2026 у порядку, визначеному статтями 447451 ЦПК України, а його заява від 18.09.2026 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в межах окремого провадження у порядку, визначеному статтею 432 ЦПК України, з повідомленням учасників відповідного провадження.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, а в разі неявки в судове засідання всіх учасників справи з моменту її підписання суддею (стаття 261 ЦПК України).

Ухвала окремо оскарженню не підлягає; заперечення на неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, ухвалене за результатами розгляду скарги (частина друга статті 353 ЦПК України).

Повний текст ухвали складений та оголошений 01 жовтня 2026 року.

Суддя О.С. Наумова