Рішення № 140307725, 05.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.10.2026Справа № 910/16451/25

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Козак"

до Приватного акціонерного товариства "Український науково-дослідний інститут по промисловому та санітарному очищенню газів"

про стягнення 167 742,05 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2025 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Козак" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерко товариства "Український науково-дослідний інститут по промисловому та санітарному очищенню газів" (далі - відповідач, Інститут) про стягнення 167 742,05 грн, з яких 114 973,42 грн складає основна заборгованість, 11 651,69 грн - три проценти річних та 41 116,93 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від виконання договірних обов`язків за Договором № 183 про постачання електричної енергії споживачу від 09.08.2019.

Ухвалою суду від 07.01.2026 вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1016451/25. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

22.01.2026 через систему «Електронний суд» Інститут скерував до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову та зазначав, що у нього не виникла обов`язку сплачувати заборгованість, оскільки його не було повідомлено про відступлення права вимоги.

Також, 22.01.2026 через систему "Електронний суд" відповідачем до суду було подане клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Ухвалою суду від 27.01.2026 відмовлено у задоволенні клопотання Приватного акціонерко товариства "Український науково-дослідний інститут по промисловому та санітарному очищенню газів" про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін у справі № 910/16451/25.

Позивач 28.01.2026 через систему «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив, в якій навів доводи на спростування доводів Інституту проти позову.

03.02.2026 (сформовано 02.02.2026) Інститутом до суду через систему «Електронний суд» були подані письмові заперечення на відповідь на відзив.

Будь-яких інших заяв чи клопотань сторонами до суду не подано.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вільна Енергетична Компанія «Палівенерго» та Приватним акціонерним товариством "Український науково-дослідний інститут по промисловому та санітарному очищенню газів" було укладено договір №183 про постачання електричної енергії. Внаслідок невиконання зобов`язань з боку Акціонерного товариства «Інститут транспорту нафти» по вищезазначеному договору, станом на 10.08.2022 виникла заборгованість в розмірі 114 973,43 грн.

11.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вільна Енергетична Компанія «Палівенерго» (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Козак» (Новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги № 23 (далі - договір відступлення), яким передано право вимоги до Боржника - Акціонерного товариства «Інститут транспорту нафти», яке виникло на підставі договору №183 від 09.08.2019.

30.08.2022 ТОВ «ІНТЕР КОЗАК» на адресу Приватного акціонерного товариства "Український науково-дослідний інститут по промисловому та санітарному очищенню газів" було направлено повідомлення про зміну кредитора, яке було отримано відповідачем 14.09.2022 згідно відмітки про отримання поштового відправлення у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

13.08.2025 позивач звернувся до відповідача із вимогою про сплату заборгованості від 07.08.2025, яка була отримана ПрАТ "Український науково-дослідний інститут по промисловому та санітарному очищенню газів" 19.08.2025.

У відповідь на вказану вимогу відповідач скерував на адресу ТОВ «ІНТЕР КОЗАК» лист за № 08/117 від 29.08.2025, в якому повідомив, що перерахування коштів за поставлену енергію за договором про постачання електричної енергії на банківський рахунок позивача не відповідає нормам чинного законодавства.

Таким чином, оскільки вимога від 07.08.2025 від залишена Інститутом без виконання, ТОВ «Інтер Козак» звернувся із даним позовом до суду, в межах якого просило стягнути 114 973,43 грн основної заборгованості, 11 651,69 грн - три проценти річних та 41 116,93 грн - інфляційні втрати за період з 11.08.2022 по 26.12.2025.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Внаслідок укладення 09.08.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю «Вільна Енергетична Компанія «Палівенерго» та Приватним акціонерним товариством "Український науково-дослідний інститут по промисловому та санітарному очищенню газів" договору № 183 про постачання електричної енергії між ними виникли правовідносини.

Суд відзначає, у межах даного позову відповідачем не заперечувався розмір заборгованості за договором №183 про постачання електричної енергії в розмірі 114 973,43 грн, будь-яких доказів на спростування вказаних обставин суду не представлено.

Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, не спростовано сторонами та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами 11.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вільна Енергетична Компанія «Палівенерго» (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Козак» (Новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги № 23 (далі - договір відступлення), яким передано право вимоги до Боржника - Приватного акціонерного товариства "Український науково-дослідний інститут по промисловому та санітарному очищенню газів", яке виникло на підставі договору №183 від 09.08.2019.

Пунктом 2.1 договору відступлення в редакції додаткової угоди від 15.08.2022, передбачено, що право вимоги, що відступається за договором, оцінене сторонами в сумі 50 000,00 грн.

З моменту набрання чинності цим договором незалежно від виконання боржником його обов`язків перед новим кредитором у первісного кредитора виникає право вимоги до нового кредитора щодо погашення (компенсації) зобов`язання в розмірі, передбаченим пунктом 2.1 цього договору (пункт 3.2 договору відступлення).

Відповідно до пункту 3.3 договору відступлення новий кредитор зобов`язаний сплатити визначене в пункті 2.1 договору зобов`язання на користь первісного кредитора у строк до 31.12.2025.

Новим кредитором було сплачено вартість зобов`язання визначеного пунктом 2.1 договору платіжною інструкцією №287207 від 15.05.2022 в розмірі 50 000,00 грн.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована.

Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили.

Матеріали справи не містять доказів визнання недійсним в судовому порядку спірного договору відступлення права вимоги від 11.08.2022, а також будь-яких доказів щодо наявності судового спору про його недійсність.

За приписами статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Як встановлено судом вище, 30.08.2022 ТОВ «ІНТЕР КОЗАК» на адресу Приватного акціонерного товариства "Український науково-дослідний інститут по промисловому та санітарному очищенню газів" було направлено повідомлення про зміну кредитора, яке було вручено відповідачу 14.09.2022 .

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на вказані приписи цивільного законодавства, суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання на користь нового кредитора (позивача) у Приватного акціонерного товариства "Український науково-дослідний інститут по промисловому та санітарному очищенню газів" є таким, що настав 14.09.2022.

Суд зауважує, що згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (пункт 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23.06.1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У пункті 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Оскільки Приватне акціонерне товариство "Український науково-дослідний інститут по промисловому та санітарному очищенню газів" не представило суду доказів спростування боргу в розмірі 114 973,43 грн та доказів сплати такого боргу в повному обсязі, суд дійшов висновку про наявність підстав задоволення позову в частині стягнення боргу в розмірі 114 973,43 грн.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтею 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Оскільки відповідач був повідомлений новим кредитором про відступлення права вимоги та 14.09.2022 не виконав зобов`язання зі сплати боргу, з 15.09.2022 зобов`язання є простроченим. Наведене свідчить про помилковість визначення позивачем періоду прострочення. Такий висновок суду узгоджується із приписами частини 2 статті 517 Цивільного кодексу України.

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18) та від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18) сформулювала правовий висновок про те, що положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання. Тотожної правової позиції щодо правомірності застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України за порушення зобов`язання з виплати страхового відшкодування дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.02.2020 у справі №758/16044/16-ц та від 20.07.2020 у справі №910/14293/19.

Разом з тим, відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункт 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013).

Суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, зважаючи на імперативність приписів частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, дійшов висновку про правомірність стягнення з АТ «Інститут транспорту нафти» трьох процентів річних у розмірі 11320,95 грн та інфляційних втрат у розмірі 39 727,41 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, наведенні норми та беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Козак".

Згідно з приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Козак" про стягнення 167 742,05 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Український науково-дослідний інститут по промисловому та санітарному очищенню газів" (01014, Україна, місто Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 00220658) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Козак" (69096, Україна, місто Запоріжжя, вулиця Дніпровські пороги, будинок 19, квартира 135; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 44848575) 114 973,43 грн боргу, 11 320,95 грн три проценти річних, 39 727,41 грн інфляційних втрат та 2 397,56 грн судового збору.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

4. У іншій частині позову про стягнення 330,74 грн трьох процентів річних, 1 389,52 грн інфляційних втрат та 24,84 судового збору грн в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ