Рішення № 140307625, 30.09.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 19/85/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2026 Справа № 908/1713/26

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Давиденко І.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників матеріали справи № 908/1713/26

за позовом: Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія Укренерго, ідентифікаційний код 00100227 (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25)

до відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛІЗ, ідентифікаційний код 13608660 (69093, м. Запоріжжя, вул. Звенигородська, 9)

про стягнення 588 112,19 грн

без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

16.07.2026 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія Укренерго до ТОВ ЕЛІЗ про стягнення 588 112,91 грн штрафних санкцій за порушення строків поставки за договором №01-227329-25 від 16.06.2025.

Позов заявлено на підставі ст.ст. 525, 526, 610, 611, 312, 625, 626, 627, 629 Цивільного кодексу України і обґрунтовано порушенням відповідачем строків поставки товару за договором поставки № 014-227329-25 від 16.06.2025, в зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення 266 544,00 грн пені, 310 968,00 грн штрафу, 4381,55 грн. -3% річних, 6219,36 грн. втрат від інфляції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2026, справі присвоєно єдиний унікальний номер 908/1713/26 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.

Ухвалою суду від 21.07.2026 позовну заяву Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія Укренерго (вх. № 1987/08-07/26 від 16.07.2026) залишено без руху, надано строк для усунення недоліків позовної заяви до 28.07.2026.

23.07.2026 від позивача надійшли докази на підтвердження усунення недоліків позовної заяви.

Оскільки, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача суми в розмірі 588 112,91 грн, справа не відноситься до визначеного ч. 4 ст. 247 ГПК України виключного переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, дана справа підлягає розгляду у спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою суду від 28.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1713/26, присвоєно справі номер провадження 19/85/26, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, запропоновано відповідачу подати до суду не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України, одночасно надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку розгляду справи (з описом вкладення). Суд також зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

07.08.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому викладенні заперечення проти позовних вимог.

Відповідач зазначає, що для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 10 600,91 грн відсутні правові підстави, а заявлений розмір пені (266 544,00 грн) та штрафу (310 968,00 грн), є надмірними порівняно з наслідками порушення і підлягають зменшенню на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

У відзиві відповідач вказує, що визнає прострочення поставки товару тривалістю 60 днів (з 21.12.2025 по 18.02.2026), проте зобов`язання щодо поставки товару в кінцевому підсумку ним виконано в повному обсязі та належним чином прийнято позивачем.

Як зазначає ТОВ «ЕЛІЗ», стала та неодноразово підтверджена практика Верховного Суду виходить з того, що положення статті 625 ЦК України застосовуються виключно до порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання зі сплати коштів, і не поширюються на порушення зобов`язань немайнового (негрошового) характеру, зокрема на зобов`язання з поставки (передачі) товару. Основним зобов`язанням Відповідача за Договором, яке було порушено, є обов`язок поставити товар у визначений строк (п. 4.1 Договору) це негрошове зобов`язання. На думку відповідача, обставина сплати позивачем авансу не перетворює це зобов`язання постачальника на грошове: аванс є попередньою оплатою, яка погашається шляхом поставки товару, а не самостійним грошовим боргом відповідача перед позивачем, доки не виникла окрема підстава для його повернення.

Відповідач вважає, що ані стаття 625 ЦК України (за відсутності простроченого грошового зобов`язання), ані умови Договору (за відсутності підстав для повернення авансу) не встановлюють правових підстав для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на суму сплаченого та закритого поставкою авансу. У задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних на втрат від інфляції, нарахованих на сплачений позивачем аванс, в загальному розмірі 10 600,91 грн слід відмовити повністю.

Щодо заявлених пені та штрафу відповідач вважає необхідним застосувати норми Цивільного кодексу України, оскільки Господарський Кодекс України, в тому числі і приписи ст.ст. 231 233 ГК України, визнано таким, що втратив чинність з 28.08.2025.

На момент укладення договору, 16.06.2025, діяли норми Господарського кодексу України, з прямим посиланням на частину другу статті 231 ГК України було узгоджено п. 7.3 Договору, яким встановлено розмір пені (0,1 % за кожний день прострочення) та штрафу (7 % за прострочення понад 30 днів). Як стверджує відповідач, водночас, період прострочення поставки, за який позивачем нараховано пеню та штраф (з 21.12.2025 по 18.02.2026), виник та повністю тривав після втрати чинності ГК України, тобто в період, коли норма частини другої статті 231 ГК України, на яку посилається п. 7.3 Договору, вже не була чинною нормою права. При цьому, відповідач не заперечує саму наявність права позивача на нарахування пені та штрафу за п. 7.3 Договору.

Відповідач у відзиві просить зменшити на 90% заявлені штраф та пеню. В обґрунтування посилається на приписи частини третьої статті 551 ЦК України, постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22. Також відповідач вказує, що за сформованою правовою позицією Верховного Суду, розмір, до якого суд зменшує неустойку, має індивідуально-оціночний характер та визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Обставинами, що мають істотне значення для зменшення розміру санкцій ТОВ «ЕЛІС» вважає наступні: відсутність доказів збитків позивача та факт належного виконання зобов`язання по суті, Статус ТОВ «ЕЛІЗ» як оператора критичної інфраструктури, розташованого у прифронтовому регіоні, ступінь виконання зобов`язання та відсутність недобросовісної поведінки.

За твердженням відповідача, сукупність наведених обставин відсутність доказів збитків позивача, належне виконання зобов`язання по суті (поставка та прийняття товару без зауважень), статус ТОВ «ЕЛІЗ» як підтвердженого документально оператора критичної інфраструктури, розташованого у прифронтовому регіоні, а також відсутність ознак недобросовісної поведінки відповідача свідчить про наявність передбачених ч. 3 ст. 551 ЦК України підстав для зменшення заявлених до стягнення пені та штрафу на 90 %, оскільки стягнення повної суми санкцій становитиме надмірний тягар для відповідача, не відповідатиме компенсаційній (а не каральній) природі неустойки та порушить справедливий баланс інтересів сторін.

Позивач відповідь на відзив не подавав.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України).

Згідно зі ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

За таких обставин, суд визнав наявні в матеріалах справи № 908/1713/26 письмові докази достатніми для всебічного, повного та об`єктивного розгляду спору.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 30.09.2026 (після виходу судді з лікарняного).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

16.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛІЗ» та Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «Укренерго», на підставі проведених відкритих торгів (https://prozorro.gov.ua/uk/tender/UA-2025-05-23-012268-a) з особливостями, укладено договір поставки № 01-227329-25 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник зобов`язується поставити товар в асортименті, кількості і за цінами, визначеними в Додатку № 1 до Договору (далі товар), а Покупець зобов`язується прийняти належним чином поставлений товар та оплатити його на умовах Договору.

Згідно з п. 1.2. Договору, предмет закупівлі (за ДК 021:2015): 31170000 8 Трансформатори Трансформатор струму 330 кВ елегазовий.

Відповідно до п. 1.3. Договору, найменування, асортимент, одиниця вимірювання, характеристики товару, інші вимоги до товару, документів тощо визначаються згідно з Додатком № 1 до Договору та іншими умовами Договору відповідно.

Згідно з п. 2.3 Договору, ціна товару (з усіма витратами пов`язаними з поставкою (передачею) товару та розмитненням у разі поставки імпортного товару) визначена в Додатку № 1 до Договору.

Пунктом 2.4. Договору визначено, що, ціна Договору становить 3 702 000,00 грн (три мільйони сімсот дві тисячі гривень 00 копійок), крім того ПДВ 740 400,00 грн, всього з ПДВ - 4 442 400,00 грн (чотири мільйони чотириста сорок дві тисячі чотириста гривень 00 копійок.

Відповідно до п. 3.3 Договору, покупець здійснює оплату на наступних умовах:

Пункт 3.3.1. (в редакції додаткової угоди від 28.11.2025) «У разі ненадання Покупцю забезпечення на авансовий платіж на момент отримання Покупцем рахунку Постачальника, вважається, що Постачальник відмовився від порядку розрахунків на умовах авансового платежу. У такому разі відповідні положення цього Договору щодо сплати авансу не застосовуються до взаємовідносин між Сторонами, а розрахунки за Договором здійснюються протягом 15 (п`ятнадцяти) банківських днів після підписання Сторонами відповідного Акту приймання-передачі та видаткової накладної за наданим Постачальником Рахунком за умови реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України.»

Пункт 3.3.2 (в редакції додаткової угоди від 28.11.2025) Подальша оплата за Товар здійснюється Покупцем протягом 15 (п`ятнадцяти) робочих днів з дати підписання Одержувачем (уповноваженим представником Покупця) Акту приймання-передачі та видаткової накладної. Оплата здійснюється після прийняття Одержувачем (уповноваженим представником Покупця) товару на всю суму авансового платежу (у разі оплати авансового платежу Покупцем) та за наданим Постачальником Рахунком (після підписання Одержувачем (уповноваженим представником Покупця) Акту приймання-передачі та видаткової накладної, а також з урахуванням, що така оплата здійснюється після реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України.

За приписами п.3.6.Договру в редакції Додаткової угоди №1 від 28.11.2025, у разі порушення договірних зобов`язань з вини Постачальника, а також у разі коли правова підстава для утримання авансу Постачальником відпала (розірвання договору, відмова від зобов`язання, тощо), всі авансові платежі, які не підтверджені Актами приймання-передачі та видатковими накладними, підлягають поверненню Покупцю протягом 3 (трьох) робочих днів з дня отримання відповідної вимоги Покупця з урахуванням індексу інфляції та процентів в розмірі облікової ставки НБУ за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України від суми авансового платежу за кожен день користування авансом, починаючи з дня його зарахування на рахунок Постачальника.

Відповідно до п. 4.1. Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 28.11.2025), Постачальник зобов`язаний поставити Товар Одержувачу(ам) (уповноваженому представнику Покупця) з дати укладення договору до 20.12.2025 р.(включно), в кількості та за адресою (місцем) поставки товару згідно з Додатком № 1 до Договору на умовах DDP в редакції «Інкотермс 2010».

Згідно з п. 4.3. Договору, приймання-передача товару та документації, що передається разом з товаром здійснюється сторонами відповідно до вимог чинних актів законодавства України, нормативних актів, рекомендацій виробника Товару в частині, що регламентують умови передачі Покупцю (уповноваженому представнику Покупця) визначеного Договором Товару.

Пунктом 4.4 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 28.11.2025), узгоджено, що приймання Одержувачем (уповноваженим представником Покупця) товару, документації, що передається разом з товаром засвідчується шляхом підписання Акту приймання-передачі та видаткової накладної (підготовлених та переданих Одержувачу (уповноваженому представнику Покупця) Постачальником під час поставки (передачі) товару). Акт приймання-передачі та видаткова накладна повинні мати визначені чинним законодавством реквізити первинного документа. Акт приймання-передачі та видаткова накладна складаються в трьох примірниках. Один примірник Акту приймання-передачі та видаткової накладної після підписання Одержувачем (уповноваженим представником Покупця) повертається Постачальнику.».

Відповідно до п. 4.9. Договору, (в редакції Додаткової угоди № 1 від 28.11.2025), датою поставки (передачі) Товару визнається дата підписання Одержувачем (уповноважений представником Покупця) Акту приймання-передачі та видаткової накладної. З дати підписання Одержувачем (уповноважений представником Покупця) Акту приймання-передачі та видаткової накладної до нього переходить право власності на Товар, ризик випадкового знищення або випадкового його пошкодження.»

Згідно з п. 7.1.Договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та Договором.

Відповідно до 7.3. Договору, за порушення строків поставки Постачальник сплачує Покупцю згідно з частиною другою статті 231 Господарського кодексу України пеню у розмірі 0,1% (нуль цілих одна десята відсотка) вартості Товару, строк поставки якого порушений, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів Постачальник повинен додатково сплатити Покупцю штраф у розмірі 7 % (семи відсотків) від вказаної вартості.

Відповідно до п.11.1 Договору (в редакції додаткової угоди №2 від 21.01.2026), договір набуває чинності з дати його підписання обома Сторонами та діє до 31.03.2026 р., а в частині оплати за поставлений товар та виконання гарантійних зобов`язань на товар - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань.

НЕК «Укренерго» здійснило оплату авансового платежу 24.06.2025 року на суму 888480,00 грн, відповідно до платіжної інструкції АУ-4804.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору ТОВ «ЕЛІЗ» 19.02.2026 року поставило товар, що підтверджується Актом приймання-передачі від 16.02.2026 року № 204 на суму 4 442 400,00 грн. (з приміткою, отримано 19.02.2026 року) та видатковою накладною від 16.02.2026 року № 204 на суму 4 442 400,00 грн. (з приміткою, отримано 19.02.2026 року).

В зв`язку з порушенням відповідачем строків поставки товару за Договором, позивач направив відповідачу претензію № 01/4792 від 22.01.2026, якою навів розрахунок штрафу, пені та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, всього на суму 450946,20грн.

ТОВ «ЕЛІЗ» заявлені штрафні санкції не оплатило, позивач звернувся то відповідача з листом вих. № 01/25973 від 21.04.2026, яким також навів розрахунок штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, всього 588 112,91 грн та заявив про зобов`язання ТОВ «ЕЛІЗ» сплатити їх на користь ПрАТ «НЕК «Укренерго».

За порушення строків поставки за Договором позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 266 544,00 грн, штраф у розмірі 310 968,00 грн, 3% річних в розмірі 4 381,55 грн, інфляційні втрати в розмірі 6 219,36 грн, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

За приписами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 530 ЦК України встановлює, якщо в зобов`язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату). Якщо строк (період) виконання боржником зобов`язання не встановлений або зазначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в любий час. Боржник повинен оплатити такий борг в семиденний строк з дня пред`явлення вимоги, якщо зобов`язання негайного виконання не витікає із договору або актів цивільного законодавства.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 712 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Матеріали справи свідчать, що відповідно до умов Договору поставки ПрАТ НЕК «Укренерго» здійснило оплату товару в розмірі 20% від ціни договору, на суму 888 480,00 грн відповідно до платіжної інструкції АУ-4804 від 24.06.2025 року.

ТОВ «ЕЛІЗ» здійснило поставку товару 19.02.2026 року, що підтверджується Актом приймання-передачі від 16.02.2026 року № 204 на суму 4 442 400,00 грн. (з позначкою позивача «отримано 19.02.2026») та видатковою накладною від 16.02.2026 року № 204 на суму 4 442 400,00 грн. (з позначкою позивача «отримано 19.02.2026»).

Відповідач у відзивів визнає порушення строку поставки, обумовленого договором, термін прострочення 60 днів.

Відповідно ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Як встановлено судом та визнано сторонами, відповідачем у визначений договором строк зобов`язання з поставки товару виконано не було, товар було поставлена після обумовлених Договором строків, а саме 19.02.2026.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

При порушенні виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується з свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Звертаючись до господарського суду позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення штрафу та пені п.7.3 Договору, відповідно до якого за порушення строків поставки Постачальник сплачує Покупцю згідно з частиною другою статті 231 Господарського кодексу України пеню у розмірі 0,1% (нуль цілих одна десята відсотка) вартості Товару, строк поставки якого порушений, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів Постачальник повинен додатково сплатити Покупцю штраф у розмірі 7 % (семи відсотків) від вказаної вартості.

Судом перевірено розрахунок пені та штрафу, заявлені до стягнення з відповідача та встановлено, що розрахунок є арифметично правильним та правомірно нарахованим.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з ТОВ «ЕЛІЗ» пені в розмірі 266544,00 грн та штрафу в розмірі 310 968,00 грн.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, суд вважає за можливе задовольнити його частково, виходячи з такого.

Обґрунтовуючи клопотання про зменшення неустойки відповідач назначив, що позивачем не надано жодних доказів завдання йому реальних збитків чи виникнення додаткових майнових зобов`язань перед третіми особами внаслідок допущеного прострочення. Товар поставлено в повному обсязі, належної якості та комплектності, прийнятий без зауважень. Відповідач, посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 09.05.2024 у справі № 923/77/22), та зазначає, що відсутність доказів понесених кредитором збитків є самостійною та достатньою підставою для зменшення штрафних санкцій.

Також вказує, що відповідно до Витягу з наказу Міністерства енергетики України № 73 від 17.02.2025 (Протокол № 68) «Про визначення підприємств паливно-енергетичного комплексу критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період», ТОВ «ЕЛІЗ» визнано критично важливим підприємством за критеріями, встановленими пунктом 2 відповідного Порядку. Цей статус підтверджено та актуалізовано Витягом з наказу Міністерства енергетики України № 79 від 19.02.2026 (Протокол № 114), яким також встановлено, що 192 військовозобов`язаних працівники підприємства підлягають бронюванню як необхідні для забезпечення функціонування критично важливого виробництва.

Додатково відповідач зазначає, що відповідно до Витягу з наказу Міністерства енергетики України від 07.09.2022 № 1-ДСК (зі змінами), ТОВ «ЕЛІЗ» включено до переліку операторів об`єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору (категорія критичності ІІІ, підсектор «Енергетичне машинобудування») з виробничими потужностями за адресою: м. Запоріжжя, Дніпровське шосе, 13, з видом основної послуги виробництво високовольтного та низьковольтного електрообладнання, зокрема силових трансформаторів та реакторів для потреб енергетики.

Відповідач також просить врахувати, що його виробничі потужності та юридична адреса розташовані у м. Запоріжжя, яке з 2022 року перебуває у безпосередній близькості до лінії бойового зіткнення та регулярно зазнає ракетних, авіаційних та артилерійських ударів, що є загальновідомою обставиною. Об`єктивні труднощі виробничого циклу, спричинені постійною небезпекою для персоналу, можливими пошкодженнями інфраструктури та перебоями електропостачання в регіоні ведення бойових дій, є істотною обставиною, яка впливає на виконання замовлень.

Поряд з наведеним відповідач вказує, що ТОВ «ЕЛІЗ» залишається одним з небагатьох стабільно діючих вітчизняних виробників силових та вимірювальних трансформаторів, здатних виконувати замовлення для об`єктів енергетичної інфраструктури держави, зокрема безпосередньо для НЕК «Укренерго». Надмірне фінансове навантаження на Відповідача внаслідок стягнення санкцій у повному заявленому розмірі суперечило б публічному інтересу у збереженні виробничої спроможності вітчизняного підприємства, що постачає обладнання для відновлення енергосистеми України.

За твердження відповідача, допущене порушення не має ознак умисного ухилення від виконання Договору чи зловживання правом. Строк поставки вже одного разу продовжувався за погодженням сторін (Додаткова угода № 1), що свідчить про добросовісну взаємодію сторін у процесі виконання Договору.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто цією нормою передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов`язкової наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення (постанова Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц).

Згідно зі ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду, котрий при цьому користується доволі широкою дискрецією. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Зменшення неустойки є правом, а не обов`язком суду.

Суд враховує, що Відповідачем повинно було бути виконано зобов`язання з поставки товару до 20.12.2025 за укладеним Договором. Тобто, укладаючи Договір у період діючого з 24.02.2022 в Україні воєнного стану, Відповідач, як господарюючий суб`єкт, місцем розташування якого є місто Запоріжжя Запорізької області (територія, наближена до місця ведення активних бойових дій), мав розуміти та оцінити всі ризики.

Разом з тим, поставка товару була здійснена Відповідачем у повному обсязі, позивач не мав зауважень до якості та кількості, термін прострочення не є занадто великим (60 днів).

Згідно Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786, Запорізька міська територіальна громада Запорізького району Запорізької області (UA23060070000082704) віднесена до територій можливих бойових дій (дата виникнення можливих бойових дій: 01.01.2023; дата закінчення можливих бойових дій: не зазначена) (підпункт 1.3 пункту 1 підрозділу І Переліку).

Підприємство Відповідача в умовах воєнного стану продовжує працювати, зокрема на паливно-енергетичний сектор критичної інфраструктури держави, сплачувати податки та забезпечує громадян робочими місцями, що є важливим у теперішній час.

Підприємство відповідача визначено Міністерством енергетики України як підприємство паливно-енергетичного комплексу критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

В умовах воєнного стану в Україні надважливим є підтримання здійснення господарської діяльності підприємств України, що дозволить наповнювати бюджет, з якого фінансуються Збройні Сили України.

Судом також враховано соціальна значущість та стратегічний статус як відповідача так і позивача.

Позивач не заявив щодо наслідків допущеного Відповідачем прострочення з поставки товару, зокрема настання для нього будь-яких негативних наслідків від вчиненого відповідачем порушення.

Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК і частини третьої статті 551 ЦК, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини 3 статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.03.2026 у справі № 910/6807/25.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

Враховуючи наведені вище обставини, виконання повного обсягу поставки товару, наслідки порушення зобов`язання, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, зважаючи на правову природу пені, штрафу та їх основне призначення, перевіривши всі доводи сторін і врахувавши всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу, суд вважає, що у цьому випадку наявні обставини, які є підставою для застосування положень статті 551 ЦК України та для зменшення пені на 20% від заявленого розміру, а саме: до суми 462 2009,60 грн (213 235,20 грн пені та 248 774,40 грн штрафу). Суд вважає таке зменшення розміру пені оптимальним балансом інтересів сторін у цьому спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін, зокрема для відповідача.

Суд також наголошує, що неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Відтак, позов в частині стягнення пені та штрафу задовольняється судом частково, з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛІЗ на користь Приватного акціонерного товариства НЕК «Укренерго» стягується 213 235,20 грн пені та 248 774,40 грн штрафу.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Позивач нарахував 3 % річних у розмірі 4 381,55 грн та інфляційні втрати у розмірі 6219,36 грн на суму сплаченого авансу (888 480,00 грн) за період прострочення поставки, посилаючись на статтю 625 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

Стала та неодноразово підтверджена практика Верховного Суду виходить з того, що положення статті 625 ЦК України застосовуються виключно до порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання зі сплати коштів, і не поширюються на порушення зобов`язань немайнового (негрошового) характеру, зокрема на зобов`язання з поставки (передачі) товару.

Основним зобов`язанням Відповідача за Договором, яке було порушено, є обов`язок поставити товар у визначений строк (п. 4.1 Договору) - тобто негрошове зобов`язання. Обставина сплати Позивачем авансу не перетворює це зобов`язання Постачальника на грошове: аванс є попередньою оплатою, яка погашається шляхом поставки товару, а не самостійним грошовим боргом Відповідача перед Позивачем, доки не виникла окрема підстава для його повернення.

Як визначено умовами п.3.6.Договру в редакції Додаткової угоди №1 від 28.11.2025, у разі порушення договірних зобов`язань з вини Постачальника, а також у разі коли правова підстава для утримання авансу Постачальником відпала (розірвання договору, відмова від зобов`язання, тощо), всі авансові платежі, які не підтверджені Актами приймання-передачі та видатковими накладними, підлягають поверненню Покупцю протягом 3 (трьох) робочих днів з дня отримання відповідної вимоги Покупця з урахуванням індексу інфляції та процентів в розмірі облікової ставки НБУ за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України від суми авансового платежу за кожен день користування авансом, починаючи з дня його зарахування на рахунок Постачальника.

У цій справі Договір не розірвано, Відповідач від зобов`язання не відмовлявся, а сума авансу в повному обсязі закрита поставкою та прийняттям товару, тобто підстав, передбачених п. 3.6 Договору, не виникло.

З наведеного вбачається, що у відповідача не виникло грошового зобов`язання перед позивачем, а зобов`язання з поставки товару виконано, отже у даній справі відсутні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму авансу, внесеного за поставлений товар.

На підставі викладеного, суд відмовляє у позивних вимогах про стягнення 3 % річних у розмірі 4 381,55 грн та інфляційні втрати у розмірі 6219,36 грн.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково в розмірі 462 009,60 грн (213 235,20 грн пені та 248 774,40 грн штрафу).

Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Водночас суд звертає увагу сторін, що судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки, покладається на відповідача повністю, без врахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є виключно застосуванням судом свого права на таке зменшення, передбаченого законодавством. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.12.2024 у справі №922/1248/24, від 03.04.2018 у справі №902/339/16, від 10.03.2021 у справі №904/5402/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19, від 29.04.2025 у справі №911/3065/23.

Тобто при розподілі судових витрат в такому випадку враховується, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі с частини 3 ст. 551 ЦК України покладається на відповідача повністю, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовний вимог в цій частині, а є виключно застосуванням судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

У даній справі суд дійшов висновку про зменшення розміру неустойки. При цьому, таке зменшення не було наслідком необґрунтованості позовних вимог, а стало результатом застосування судом своїх дискреційних повноважень, передбачених положеннями ч.3 ст.551 ЦК України.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛІЗ, ідентифікаційний код 13608660 (69093, м. Запоріжжя, вул. Звенигородська, 9) на користь Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія Укренерго, ідентифікаційний код 00100227 (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25) штраф в розмірі 248 774,40 грн (двісті сорок вісім тисяч сімсот сімдесят чотири гривні 40 коп.), пеню в розмірі 257 317,20 грн (двісті п`ятдесят сім тисяч триста сімнадцять гривень 20 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 5544,11 грн ( п`ять тисяч п`ятсот сорок чотири гривні 11 коп.).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 05.10.2026.

Суддя І.В. Давиденко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.