Ухвала суду № 140306673, 02.10.2026, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/2739/26

2/703/2095/26

УХВАЛА

02 жовтня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Овсієнка І.В.,

розглянувши у без повідомлення (виклику) сторін клопотання представника відповідача в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фермерського господарства «Агро-Носачів», Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агромай», треті особи Приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Плесюк Олексій Степанович, приватний нотаріус Звенигородського нотаріального округу Черкаської області Білоус Василь Пантелеймонович про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, скасування реєстраційного запису,

у с т а н о в и в :

01.05.2026 позивач через представника, адвоката Демиденка А.І. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фермерського господарства «Агро-Носачів», Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агромай», треті особи Приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Плесюк Олексій Степанович, приватний нотаріус Звенигородського нотаріального округу Черкаської області Білоус Василь Пантелеймонович про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, скасування реєстраційного запису.

Ухвалою суду від 04.05.2026 відкрите провадження в справі, справу призначено до розгляду в загальному позовному провадженні, встановлений сторонам строк для подання письмових заяв по суті справи, зокрема відповідачам 15 днів із часу вручення копії відповідної ухвали, призначене підготовче судове засідання на 10.06.2026, що в подальшому відкладене.

Ухвалою суду від 02.07.2026 підготовче провадження в справі закрите, справу призначено до судового розгляду на 19.08.2026.

Під час підготовчого провадження в суді жоден із відповідачів до суду не з`являвся, представників не направлено, письмових заяв чи клопотань із боку відповідачів не надходило. Судове засідання 19.08.2026 відкладене через неявку відповідачів.

02.10.2026 до суду поданий розміщений 01.10.2026 представником відповідача ОСОБА_3 , адвокатом Шаховим О.М. в системі «Електронний суд» відзив разом із клопотанням про продовження процесуального строку на подання відзиву.

Відповідне клопотання мотивоване тим, що відповідач не отримував ухвали про відкриття провадження в справі, про розгляд справи в суді дізнався 16.09.2026 через електронний кабінет адвоката, якого надалі уповноважив на представництво власних прав та законних інтересів в даній справі. Того дня ознайомився зі змістом ухвали про відкриття провадження в справі, яку не міг отримати раніше, оскільки проживає не за адресою, де має зареєстроване місце проживання. Вказані обставини, на переконання сторони відповідача, є поважними та дають достатньо підстав для продовження процесуального строку на подання відзиву. Клопотав про продовження процесуального строку для подання відзиву та його приєднання до матеріалів справи.

При вирішенні питання про продовження процесуального строку, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 7 ст. 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Ухвалою суду від 04.05.2026 судом встановлений строк на подання відзиву, що складає п`ятнадцять днів з дня отримання названої ухвали, в межах якого відповідач не реалізував власного прав на його подання.

При цьому копію ухвали про відкриття провадження в справі направлено на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку, вказане відправлення повернуте без вручення через відсутність адресата за вказаною адресою, що підтверджується рекомендованим повідомленням.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, пов`язаної із належним здійсненням правосуддя, зокрема сформульованої в справі «Сидоренко проти України» (Sydorenko v. Ukraine (dec.), №73193/12, 18 February 2021), загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, однак стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, що зобов`язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Органи влади несуть відповідальність лише за ненадсилання заявнику відповідних документів. Той факт, що заявниця не отримала кореспонденцію, надіслану їй Вищим спеціалізованим судом, сам по собі не є достатнім для того, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права заявниці за статтею 6 § 1 Конвенції були порушені.

Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №913/879/17, від 21.05.2020 року у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі №24/260-23/52-б).

Станом на 02.10.2026 строк звернення до суду із письмовим відзивом минув.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЦПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущений строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк (ч. 3, 4 тієї ж статті).

Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов`язків сторін у справі, визначених Цивільним процесуальним кодексом України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк вчинення процесуальної дії за обґрунтованим їх клопотанням.

Тому, у разі пропущення такого строку, належить обґрунтувати поважність причин що це спричинили.

Норми цивільного процесуального законодавства не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі підстави визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Відповідно до постанови ВС від 09.11.2022 в справі №160/21431/21, причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування (постанова ВС від 29.11.2024 в справі №120/359/24).

Заявляючи клопотання про продовження процесуального строку на подання відзиву, сторона відповідача посилається на неможливість бути обізнаною із здійсненням судового провадження в справі до виявлення такої обставини адвокатом та невручення процесуальних документів через проживання за адресою, що відмінна від зареєстрованого у встановленому порядку місця проживання фізичної особи.

На переконання суду, вказані аргументи не дають достатніх підстав для продовження пропущеного процесуального строку із огляду на наступне.

Цивільним процесуальним кодексом встановлений порядок вручення судових викликів та судових рішень.

Зокрема, за п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається - фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Така повістка вважається врученою, зокрема, в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (п. 4 ч. 8 тієї ж статті).

Частиною 5 ст. 272 ЦПК України передбачено вручення судового рішення шляхом його надсилання учасникові справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Днем вручення судового рішення є, серед іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України).

Отже, з дня проставлення у відповідному поштовому відправленні відмітки про відсутність адресата за адресою зареєстрованого місця проживання, особа вважається такою, яка отримала відповідне судове рішення, за обставинами даного випадку примірник ухвали про відкриття провадження в справі, якою встановлений процесуальний строк для подання письмових заяв по суті справи.

Вирішуючи питання про можливість прийняття відзиву, суд зазначає, що практика судів касаційної інстанції свідчить, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виходячи із викладеного, суд не може вважати поважними причини пропуску процесуального строку, що на них посилається сторона відповідача. Суд звертає увагу, що нормами чинного законодавства не передбачено обов`язку особи постійно проживати за адресою, де зареєстроване місце її проживання, однак остання набуває правового значення у разі, коли йдеться про надсилання, вручення поштових відправлень, зокрема зі статусом «Судова повістка», або ж здійснення військового обліку, тощо. Крім того, приймається до уваги досить значний період часу, що сплив як з моменту відкриття провадження в справі, так і з часу завершення процесуальних строків, відведених учасникам справи на подання письмових заяв по суті справи.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про необхідність залишення відзиву, розміщеного 01.10.2026, без розгляду.

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом з тим, ЄСПЛ зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення Суду у справі «Жоффре де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини зауважував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 V. UKRAINE, №19164/04, від 21 жовтня 2010 року, §47).

Враховуючи викладене, дане процесуальне рішення не перешкоджає стороні відповідача доводити перед судом власну позицію щодо позову у відкритому судовому засіданні, реалізуючи власні правомочності, визначені ст. 227-228 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 124, 126-127, 130, 260-261, 272, 353 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

В задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 , адвоката Шахова Олександра Миколайовича, про продовження процесуального строку відмовити.

Відзив від 01.10.2026 залишити без розгляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи в мережі Інтернет на офіційному веб-порталі Судової влади України за адресою https://court.gov.ua/fair/, справа №703/2739/26.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, однак може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Повний текст ухвали складений 02.10.2026.

Суддя І.В.Овсієнко