Рішення № 140306008, 23.09.2026, Лохвицький районний суд Полтавської області

Справа № 538/1445/26

Провадження по справі № 2/538/1114/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року Лохвицький районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - Бондарь В.А.

за участю секретаря судового засідання - Андріяки О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Лохвицького районного суду Полтавської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті колект» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

Представник ТОВ «ФК «Сіті Колект» Варшавський К.А. звернувся до Лохвицького районного суду Полтавської області з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за Договором позики № 72916124 від 05.12.2022 у розмірі 36000 грн, а також просив стягнути на користь позивача судові витрати: 2662 грн 40 коп судового збору та 15000 грн правничої допомоги.

Свої вимоги мотивує тим, що 05.12.2022 між відповідачем та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» було укладено Договір позики № 72916124, який відповідачем підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором IVkLRb6UL1, надісланим на його фінансовий номер телефону НОМЕР_1 . Згідно з договором відповідачу було надано грошові кошти в сумі 9000 грн строком на 30 днів, зі сплатою процентів 2,50% на день, шляхом перерахування на картку відповідача № НОМЕР_2 . 03.04.2023 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс» укладено Договір відступлення прав вимоги № 033-030423, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «Сіроко Фінанс» за плату належні йому права вимоги, у тому числі і до ОСОБА_1 за договором № 72916124 від 05.12.2022. 17.12.2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «ФК «Сіті Колект» укладено Договір факторингу №17/12/25-01, відповідно до якого ТОВ «Сіроко Фінанс» передає (відступає) ТОВ «ФК «Сіті Колект» за плату належні йому права вимоги, в тому числі до ОСОБА_1 за Договором позики № 72916124 від 05.12.2022. Відповідно до витягу з Реєстру прав вимог № 11/04/23 до Договору факторингу № 033-030423 від 03.04.2023 прав вимоги ТОВ «ФК «Сіті Колект» набуло права грошової вимоги до відповідача. ТОВ «Сіроко Фінанс» відступило право вимоги до ТОВ «ФК «Сіті колект» на підставі Договору факторингу № 17/12/25-01 від 17.12.2025, реєстру боржників та акта приймання-передачі прав вимоги, де відповідач знаходиться під № 918. Відповідач належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконує, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яку просить стягнути у судовому порядку.

13.07.2026 від представника позивача адвоката Літвінової І.С. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити в задоволенні позовних вимог, в якому зазначила, про недоведеність права вимоги (неналежний позивач): надані договори факторингу та витяги з реєстрів боржників не містять жодної згадки про відповідача. Позивач не довів, що набув права грошової вимоги саме до ОСОБА_1 . Відсутність доказів видачі кредиту: у матеріалах справи немає належних первинних документів або платіжних доручень, які б підтверджували фактичне отримання відповідачем 9000 грн. Довідка про переказ містить неповний номер картки без ІПН, тому ідентифікувати платіж неможливо. Незаконність розрахунку заборгованості: доданий розрахунок на 36000 грн (9000 грн тіло та 27000 грн відсотки) не є первинним бухгалтерським документом, не підписаний уповноваженою особою, не містить обов`язкових реквізитів та належного обґрунтування нарахованих відсотків. Не підписання договору відповідачем: позивач не надав доказів погодження умов договору (електронного підпису чи одноразового ідентифікатора) саме ОСОБА_1 , твердження про заповнення заявки відповідачем не відповідають дійсності. Сплив позовної давності: навіть за умови гіпотетичної наявності боргу, строки для його примусового стягнення судом уже давно минули. Необґрунтованість витрат на адвоката: заявлені позивачем витрати на правничу допомогу є неспівмірними, не відповідають критеріям реальності та розумності, а сам позов подано взагалі іншим представником.

Представник позивача своїм правом подачі відповіді на відзив не скористався.

В судове засідання представник позивача не з`явився, в позовній заяві просив розглянути справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином про дату, час та місце розгляду справи за зареєстрованим місцем проживання.

За відсутності учасників процесу розгляд цивільної справи здійснено в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 1 ЦПК України).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з п. 6 ч.1 ст.3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За змістом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно положень статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно правової позиції Верховного Суду у справі № 524/5556/19, про що зазначено в постанові від 12.01.2021, правильно застосувавши норми матеріального права, суд дійшов висновку про те, що кредитний договір, підписаний боржником за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора (смс-коду), є укладеним належним чином, а наявні докази підтверджують факт укладення правочину між кредитором та боржником. Без отримання повідомлення (на електронну пошту та/або у вигляді смс), без входу на сайт кредитора за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між сторонами не був би укладений. Отже, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов правочину. Подібна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.

Судом встановлено що що 05.12.2022 між відповідачем та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» було укладено Договір позики № 72916124, який відповідачем підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором IVkLRb6UL1, надісланим на його фінансовий номер телефону НОМЕР_1 .

Згідно з договором відповідачу було надано грошові кошти в сумі 9000 грн строком на 30 днів, зі сплатою процентів 2,50% на день, шляхом перерахування на картку відповідача № НОМЕР_2 .

Підписавши договір, відповідач підтвердив, що ознайомився з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, до моменту підписання договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику, що розміщені на сайті установи, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення договору.

Пунктом 5.4 Договору передбачено, що позичальник доручає позикодавцю ініціювати списання коштів з відповідного банківського рахунку позичальника із використанням реквізитів електронних платіжних засобів, що були зазначені позичальником при отриманні/поверненні позики, сплаті процентів та направляти їх в рахунок виконання зобов`язань позичальника за договором. Списання може бути ініційовано з дати повернення позики, що визначена договором, та здійснюватися необмежену кількість разів, але у розмірі фактичної заборгованості за договором станом на дату повернення позики. Позичальник розуміє та погоджується, що списання на користь позикодавця здійснюється відповідно до порядку повернення позики та сплати процентів згідно умов договору.

Також сторонами погоджено та підписано Паспорт споживчого кредиту.

Відповідач свої зобов`язання за договором виконував неналежним чином та не у повному обсязі, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Загальна сума заборгованості становить - 36000 грн, яка складається з: 9000 грн - сума основного боргу (неповернутий залишок тіла кредиту 27000 грн - сума процентів, нарахованих за користування позикою.

Судом встановлено, що 03.04.2023 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс» укладено Договір відступлення прав вимоги № 033-030423, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «Сіроко Фінанс» за плату належні йому права вимоги, у тому числі і до ОСОБА_1 за договором № 72916124 від 05.12.2022.

Судом встановлено, що 17.12.2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «ФК «Сіті Колект» укладено Договір факторингу №17/12/25-01, відповідно до якого ТОВ «Сіроко Фінанс» передає (відступає) ТОВ «ФК «Сіті Колект» за плату належні йому права вимоги, в тому числі до ОСОБА_1 за Договором позики № 72916124 від 05.12.2022. Відповідно до витягу з Реєстру прав вимог № 11/04/23 до Договору факторингу № 033-030423 від 03.04.2023 прав вимоги ТОВ «ФК «Сіті Колект» набуло права грошової вимоги до відповідача. ТОВ «Сіроко Фінанс» відступило право вимоги до ТОВ «ФК «Сіті колект» на підставі Договору факторингу № 17/12/25-01 від 17.12.2025, реєстру боржників та акта приймання-передачі прав вимоги, де відповідач знаходиться під № 918.

Статтею 512 ЦК України передбачено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, а саме: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

На підставі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язані в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до статті 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені в статті 6 Закону № 2664-III.

Крім того, в постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-III умови; 5) мета договору полягає в наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

За договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

Така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена в твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу. Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує в собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Таким чином, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» було належним чином укладено договір позики, який у подальшому змінювався додатковими угодами, підписаними сторонами в тому самому порядку із застосуванням одноразового ідентифікатора. Позикодавцем належно виконано свій обов`язок щодо надання відповідачу грошових коштів, що підтверджується письмовими доказами, тоді як відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів виконав не в повному обсязі.

Матеріалами справи також підтверджено безперервний перехід права грошової вимоги від первісного кредитора до ТОВ «Сіроко Фінанс», а в подальшому - до ТОВ «ФК «Сіті Колект» на підставі договорів факторингу, реєстрів прав вимоги та документів, що підтверджують здійснення фінансування, у зв`язку з чим саме позивач є належним кредитором у спірних правовідносинах.

Суд критично оцінює доводи представника відповідача щодо відсутності підстав для стягнення заявленої заборгованості, оскільки вони спростовуються письмовими доказами, наявними у матеріалах справи. Крім того, саме укладення додаткових угод свідчить про врегулювання сторонами порядку погашення вже існуючої заборгованості, що виключає доводи про визначення її розміру виключно умовами первісного договору.

Доказів неправильності розрахунку або здійснення інших платежів, які не були враховані позивачем, відповідачем суду не надано.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за процентами в розмірі 27000 грн. Водночас така позовна вимога є необґрунтованою та несправедливою для відповідача у розумінні п. 5 ч. 3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», з огляду на те, що сторонами при укладенні Договору позики № 72916124 «Стандартний» було погоджено орінтовну загальну вартість позики в розмірі 11025 грн.

Відповідно до постанови Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.09.2026 у справі № 552/672/23, якщо умови кредитного договору нечіткі, або двозначні суд може витлумачити на користь споживача. Суд має право самостійно давати оцінку справедливості умов кредитного договору та коригувати розмір боргу на користь споживача без заявляння окремого зустрічного чи самостійного позову про визнання умов недійсними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача 9000 грн - заборгованості за кредитом (за тілом кредиту), а також 11025 грн - заборгованість за процентами.

Отже, позов ТОВ «ФК «Сіті колект» підлягає задоволенню частково.

За приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з відповідача необхідно стягнути на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених вимог у розмірі 1480 грн 96 коп.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що строки стягнення давно минули, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи є порушеним право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.

Законом України № 540-IX від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 12. Ця норма, що набрала чинності 2 квітня 2020 року, передбачала: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України (зокрема загальна та спеціальна позовна давність, строк дії поруки тощо), продовжуються на строк дії такого карантину. Карантинний режим в Україні, встановлений у зв`язку з COVID-19, було офіційно припинено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року. З огляду на викладене, враховуючи строки початку перебігу позовної давності та продовження законом строків позовної давності на строк дії карантину та воєнного стану в Україні, також враховуючі, дійшов до висновку, що строк звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості позивачем не пропущено.

З введенням воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Законом України № 2120-IX від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України було додано пункт 19.

Отже, з 17 березня 2022 року і до 30 червня 2023 року діяли одночасно дві норми про продовження строків позовної давності аналогічного (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) і (п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Законом України № 3450-IX від 8 листопада 2023 року «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України було викладено в новій редакції, яка набрала чинності 30 січня 2024 року: у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначеної ЦК України, зупиняється на строк дії такого стану.

14 травня 2025 року Верховна Рада України прийняла закон № 4434-IX, яким виключила пункт 19 із Прикінцевих та перехідних положень ЦК України без запровадження жодних перехідних положень щодо порядку перерахунку вже «зупинених» строків. Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-IX офіційно опублікований 3 червня 2025 року. Відповідно до прикінцевих положень цього закону він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем опублікування, тобто з 4 вересня 2025 року.

З огляду на викладене, враховуючи строки початку перебігу позовної давності та продовження законом строків позовної давності на строк дії карантину та воєнного стану в Україні, також враховуючі, що позовна заява подана 30.06.2026, суд дійшов до висновку, що строк звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості позивачем не пропущено.

Щодо вимог позивача у частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 15000 грн, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частин 1-3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Отже, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Верховний Суд у постанові 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначив, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України.

Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано копію Договору № ДО-2026202/01 про надання правничої допомоги від 02.02.2026, копію Заявки про надання правової допомоги № 668 від 01.0-5.2026, копію Витягу акту № 668 про надання юридичної допомоги від 01.05.2026, копію платіжної інструкції.

За результатами розгляду питання про розподіл судових витрат та дослідження поданих на їх підтвердження доказів, суд враховує, що дана справа є типовою та нескладною за своєю суттю.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» заява № 58442/00, зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані представником позивача документи та доводи на обґрунтування суми заявлених витрат, пов`язаних із розглядом справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для спору (справи), суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн не є цілком співмірним із складністю справи, обсягом виконаних адвокатським об`єднанням робіт (наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Таким чином, з врахуванням обсягу виконаної адвокатськими об`єднанням роботи, враховуючи категорію справи, а також беручи до уваги принципи пропорційності, співмірності та розумності судових витрат, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

Щодо витрат, пов`язаних з підготовкою та направленням документів

Представником позивача заявлено розмір судових витрат, пов`язаних з підготовкою та направленням документів у розмірі 381 грн 74 коп. На підтвердження заявлених вимог надано наступні документи: копію Договору № ДТ-СК-30102025 про надання послуг/виконання робіт з друку, упаковки і розсилки документів, зберігання бланків, конвертів, іншої продукції, укладений ТОВ «ФК «Сіті Колект» з ТОВ «Дірект Технолоджі» 30.10.2025; додаток № 3 до договору ДТ-СК-30102025 від 28.01.2026; акт наданих послуг № 193 від 25.05.2026.

З наданих доказів убачається, що ТОВ «Дірект Технолоджі» надавало ТОВ «ФК «Сіті Колект» послуги з друку пакета документів, конвертування, організації поштової доставки, підготовки поштових документів та інші супутні послуги. Разом з тим подані документи не містять відомостей, які б давали можливість встановити, що зазначені витрати понесені саме у зв`язку з розглядом цієї цивільної справи за позовом до ОСОБА_1 , а тому вони не є належними доказами понесення таких судових витрат у розумінні статті 141 ЦПК України, у зв`язку з чим підстав для їх стягнення суд не вбачає.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті колект» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті колект» (код ЄДРПОУ 43950742) заборгованість за договором позики № 72916124 від 05.12.2022 у розмірі 20025 грн.

В частині інших позовних вимогах - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті колект» судові витрати суму сплаченого судового збору у розмірі 1480 грн 96 коп та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.А. Бондарь