Ухвала суду № 140304861, 02.10.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/5689/25

Провадження № 2/161/1082/26

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

02 жовтня 2026 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Присяжнюк Л.М.,

секретаря судових засідань - Ващук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку заяву представника позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватне підприємство «Антон-Плюс» про стягнення половини вартості частки в статутному капіталі,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача половину ринкової вартості його частки в статутному капіталі ПП «АНТОН-ПЛЮС» (8 828 813,00 грн) та ПП «АНТОН-ЗОДЧИЙ» (4 696 172,11 грн).

01.10.2026 представник позивача подав заяву про забезпечення позову, в якій просив застосувати:

- накладення арешту та заборони відчуження нерухомого майна ПП «АНТОН-ЗОДЧИЙ» (код ЄДРПОУ 31503922), а саме: складально-одоблювального цеху площею 2 551,50 кв.м та земельної ділянки площею 0,3619 га за адресою: АДРЕСА_1 (загальна вартість 9 392 344,22 грн);

- заборони ОСОБА_3 та іншим особам за його дорученням вчиняти дії, спрямовані на відчуження частки в статутному капіталі ПП «АНТОН-ЗОДЧИЙ».

Заява обґрунтована наявністю ризиків відчуження відповідачем активів, що ускладнить виконання рішення. Зокрема, наявністю у провадженні Господарського суду Волинської області справи №903/656/26 за позовом Приватного підприємства «АНТОН-ЗОДЧИЙ» до Луцького ВДВС у Луцькому районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ВДВС у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування чотирьох арештів, які були накладені на усе майно ПП «АНТОН-ЗОДЧИЙ» у 2008 та 2009 роках.

Заява обґрунтована наявністю ризиків відчуження відповідачем активів, що ускладнить виконання рішення. Зокрема, наявністю у провадженні Господарського суду Волинської області справи №903/656/26 за позовом Приватного підприємства «АНТОН-ЗОДЧИЙ» до Луцького ВДВС у Луцькому районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ВДВС у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування чотирьох арештів, які були накладені на усе майно ПП «АНТОН-ЗОДЧИЙ» у 2008 та 2009 роках.

Звернення з таким позовом у період розгляду справи №161/5689/25 свідчить про намір власника підприємства ( ОСОБА_3 ) звільнити нерухоме майно від обтяжень та, як результат, отримати можливість безперешкодно розпоряджатися майном.

Також зазначає, що відповідач уже вдавався до виведення активів підприємства, частку в якому ОСОБА_2 просить компенсувати. ОСОБА_3 є єдиним учасником ПП «АНТОН-ЗОДЧИЙ». Жодних корпоративних механізмів, які могли б обмежити розпорядження майном підприємства, немає.

Сума вимог позивачки є значною (13 524 985,11 грн), а нерухоме майно ПП «АНТОН-ПЛЮС», від вартості якого залежить інша частина вимог уже відчужене. За таких умов майно ПП «АНТОН-ЗОДЧИЙ» є основним реальним активом, за рахунок якого може бути забезпечене виконання рішення суду по даній справі.

Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до подальшого відчуження вказаної нерухомості, що фактично нівелює судовий захист.

Суд, дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, приходить до таких висновків.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

Відповідно до п.п. 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Пункт 6 передбачає, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 331/1255/17 (провадження № 61-11180св18) зазначено, що «забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) дійшла до висновків про те, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до вказаних вище вимог закону та роз`яснень суду касаційної інстанції, що стосуються способу вирішення аналогічних питань, перевіряючи, зокрема: чи дійсно між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам, суд вважає, що у суду відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення зазначеного позову.

Судом встановлено, що за змістом позовних вимог, позов містить виключно грошову вимогу, а саме виплату еквівалента вартості частини часток у статутному капіталі підприємств. Будівля та земельна ділянка ПП «АНТОН-ЗОДЧИЙ» не є предметом спору, позивач не заявляє щодо них жодних майнових вимог, а лише посилається на їхню вартість, як на складову розрахунку ціни позову.

Нерухоме майно належить на праві власності ПП «АНТОН-ЗОДЧИЙ», яке є юридичною особою, відокремленою від свого учасника. Відповідно, відповідач не є власником цього майна, він має лише корпоративні права щодо підприємства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України арешт накладається на майно, що належить відповідачу або підлягає передачі йому, а не на майно юридичної особи, відмінної від відповідача. Отже, частка у статутному капіталі не є предметом позову, її поділ не заявлено. Заборона «іншим особам» без визначення їх кола не відповідає вимозі визначеності та виконуваності судового акту.

Крім цього заявник не надав доказів того, що відповідач вчиняє чи має намір вчинити відчуження майна або частки ПП «АНТОН-ЗОДЧИЙ». Посилання на правочини, що стосуються іншого підприємства (ПП «АНТОН-ПЛЮС»), не доводять загрози щодо майна підприємства, до якого застосування заходів просить заявник. Припущення про ймовірне ускладнення виконання рішення не є достатньою підставою для обмеження прав.

Суд враховує, що оскільки арешт є найбільш обтяжливим заходом, який підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби, відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, та полягає у проведенні опису, оголошенні заборони розпоряджатися, а в разі потреби обмеженні права користування майном, суд вважає, що на теперішній час відсутні обставини реальної загрози знищення, пошкодження, знецінення, відчуження спірного майна.

Також суд враховує, що вжиття заходів забезпечення позову є винятковим заходом, спрямованим на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, а не способом попереднього стягнення чи обмеження прав осіб, які не є стороною сімейних правовідносин.

За таких обставин, оцінюючи наведені заявником доводи та надані докази, суд дійшов до висновку про відсутність достатніх та переконливих підстав вважати, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову утруднить чи унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення позову, а тому заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.149-154, 261, 263, 352-354 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватне підприємство «Антон-Плюс» про стягнення половини вартості частки в статутному капіталі відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Волинського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Повний текст ухвали складений та підписаний 02 жовтня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Людмила ПРИСЯЖНЮК