Рішення № 140301915, 01.10.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

нп 2/490/4517/2026 Справа № 490/6335/26

Центральний районний суд м. Миколаєва

______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Романовій К.Т., за участі позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу стягнення аліментів (з частки від доходу на тверду грошову суму) та зменшення їх розміру,-

ВСТАНОВИВ:

14.07.2026 року позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідачки про зміну способу стягнення аліментів (з частки від доходу на тверду грошову суму) та зменшення їх розміру, в якому просив змінити спосіб стягнення аліментів та зменшити їх розмір, встановлений рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 грудня 2017 року у справі № 490/3745/17. Стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили й до досягнення дітьми повноліття.

В обгрунтування позову посилається на те, що на теперішній час його матеріальний та сімейний стан істотно погіршився. Він офіційно є непрацевлаштованим, не має стабільного чи постійного доходу. У зв`язку з відсутністю офіційного заробітку, державний виконавець, керуючись ч. 2 ст. 195 Сімейного кодексу України, обчислює заборгованість виходячи із середньої заробітної плати працівника для Миколаївської області, через що щомісячно нараховується сума аліментів, яка абсолютно не відповідає його реальному матеріальному стану, що призвело до утворення величезної, штучно зафіксованої заборгованості, яку він фізично не маю змоги сплатити. Крім того, відповідачка разом із дітьми наразі перебуває за межами території України (за кордоном). Внаслідок цього діти проживають в іншому економічному та соціальному просторі, тому розрахунок аліментів на основі середньої заробітної плати в Миколаївській області втратив свій первинний правовий та логічний сенс

Враховуючи відсутність у нього постійної роботи та стабільного доходу, перебування дітей за кордоном, з метою недопущення подальшого безконтрольного накопичення нереального до виконання боргу, вважає за необхідне змінити спосіб стягнення аліментів з частки від доходу на тверду грошову суму та встановити її на рівні мінімального гарантованого державою розміру

08.09.2026 року від представника відповідачки адвоката Бойченка Г.,А надійшов відзив на позов, в якому просить поновити відповідчау строк для подання відзиву на позовну заяву позивача, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 8000 грн.

В обгрунтування своїх заперечень посилається на те, що позивач не має права ставити питання про зміну способу стягнення аліментів таке право належить виключно одержувачу аліментів. З аналізу норм Сімейного кодексу України вбачається , що питання про зміну способу стягнення аліментів (з частки доходу на тверду грошову суму або навпаки) законодавець відносить до дискреційних прав саме одержувача аліментів, а не платника, оскільки саме одержувач визначає, який спосіб краще забезпечує інтереси дитини. Оскільки позивач, який є платником аліментів, самостійно звернувся з вимогою про зміну способу їх стягнення, така вимога вже за своєю правовою природою суперечить наведеним нормам права та не підлягає задоволенню незалежно від оцінки інших доводів позову

Також позивачем не доведено істотної зміни його матеріального стану, яка є обов`язковою підставою для зменшення розміру аліментів за статтею 192 СК України. У поданій позовній заяві ОСОБА_1 обмежився загальними твердженнями про те, що він «офіційно не працевлаштований» та «не має стабільного доходу», не надавши жодних належних і допустимих доказів на підтвердження цих обставин: ані довідки про доходи (їх відсутність), ані довідки центру зайнятості про перебування на обліку як безробітного, ані медичних документів, ані інших доказів, які б підтверджували об`єктивну неможливість здійснювати трудову діяльність. Голослівні твердження про погіршення матеріального стану, не підкріплені доказами, згідно з наведеною практикою Верховного Суду не можуть бути підставою для задоволення позову.

Проживання дітей за межами України не зменшує їхніх потреб та не є підставою для зниження аліментів до мінімального рівня. Позивач не надав жодних відомостей про фактичний рівень витрат на утримання дітей за кордоном, тому це твердження є голослівним припущенням, яке не може братися судом до уваги

Зазначає, що судові витрати відповідача у ій справі становлять 8000 грн., які понесені ним на отримання правничої допомоги та підтверджуються: договором про надання правничої допомоги від 26 серпня 2026 р.,платіжною інструкцією №М23Т-В522-РТЕ84Т0Н від 26.08.2026р.

14.09.2026 року позивачем подано відповідь на відзив. Щодо права платника аліментів на зміну способу їх стягнення зазначає, що представник відповідача помилково стверджує, що право на зміну способу стягнення аліментів належить виключно одержувачу. Відповідно до статей 141, 180 Сімейного кодексу України, батьки мають рівні права та обов`язки щодо утримання дитини. Стаття 192 СК України прямо передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути зменшений або збільшений за позовом як одержувача, так і платника аліментів у разі зміни їхнього матеріального чи сімейного стану. Поняття «зміна розміру аліментів» системно включає в себе і зміну способу їх нарахування (з частки на тверду суму і навпаки).

Оскільки позивач наразі офіційно не працевлаштований, поточний спосіб стягнення (1/3 частина доходу) призводить до безпідставного штучного нарахування заборгованості за «середньою зарплатою по регіону», що грубо порушує баланс інтересів сторін.

Позивач наголошує, що ще 28 липня 2026 року через систему «Електронний суд» до матеріалів справи було офіційно подано Відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела та суми нарахованого доходу від 28.07.2026 року. Цей офіційний документ ДПС залізобетонно доводить, що у період з січня по вересень 2023 року Позивач проходив військову службу у В/Ч НОМЕР_1 та мав офіційний дохід у розмірі 663 462,85 грн.

Звертає увагу суду на те, що відповідно до офіційних відміток Державної прикордонної служби, Відповідач разом із дітьми перетнула кордон України 07-08 березня 2022 року (КПП Palanca) та в`їхала до країн ЄС (штампи транзиту Румунії та Угорщини від 08.03.2022 р. та 10.03.2022 р.). Це повністю підтверджує обставину проживання дітей за межами України, а отже нарахування заборгованості на основі середньої заробітної плати в Миколаївській області втратило будь-який правовий та логічний сенс.

Щодо вимоги Відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 8000 грн., то позивач вважає цю вимогу абсолютно безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню через грубу юридичну невідповідність поданих документів. По-перше, згідно з наданим суду Договором про надання правничої допомоги від 26.08.2026 року, його стороною та офіційним «Клієнтом» (у преамбулі та блоці підписів на сторінці 3) є третя особа ОСОБА_3 , а не відповідач у справі. По-друге, незважаючи на зазначення в пункті 1.1 Предмету договору умови про представництво інтересів ОСОБА_2 , цим же пунктом чітко встановлено: «...а клієнт (тобто ОСОБА_3 ) зобов`язаний сплатити винагороду (гонорар)». Таким чином, обов`язок по оплаті послуг адвоката Бойченка Г. А. покладався виключно на ОСОБА_4 . По-третє, надана платіжна інструкція № М23Т-В522-РТЕ8-4ТОН від 26.08.2026 р. (monobank) підтверджує, що оплату здійснила Відповідач ОСОБА_2 . Тобто, оплата проведена особою, яка не є Клієнтом за договором та не мала перед адвокатом жодних фінансових зобов`язань, що повністю узгоджується з п. 4.2 Договору, де вказано, що ОСОБА_5 може сплатити ці кошти лише за «добровільною згодою та волевиявленням» (тобто як благодійну допомогу на виконання чужого договору). Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовому відшкодуванню підлягають виключно витрати сторони справи, які вона понесла на виконання власних обов`язків за договором, де вона є Клієнтом. Оскільки у ОСОБА_2 відсутні договірні зобов`язання перед адвокатом, стягнення цих 8000 грн з позивача є незаконним. Просить суд у задоволенні цієї вимоги відмовити повністю.

Ухвалою судді від 16.07.2026 року дану позовну заяву залишено без руху, надано позивачу п`ятиденний строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 24.07.2026 прийнято до розгляду тавідкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні позивач підтримав вимоги позову, просив про їх задоволення з викладених в позові та відповіді на відзив підстав. Уточнив, що має змогу сплачувати аліменти у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн на утримання обох дітей щомісячно, більше цієї суми сплачувати не може, оскільки не працює, має на утриманні хворих батьків. Зазначив, що після отримання контузії не може знайти роботу, його не хочуть брати, самостійно шукає роботу, проте до Центру зайнятості не звертався, інвалідність в зв`язку з пораненням не оформлював.

Від представника відповідачки адвоката Бойченка Г.А. надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, просив відмовити у позові з підстав, викладених у відзиві та вирішити питання про відшкодування витрат на правову допомогу.

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 грудня 2017 року у справі № 490/3745/17 з мене, ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 було присуджено до стягнення аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів мого заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. На підставі вказаного рішення Заводським ВДВС у місті Миколаєві було відкрито виконавче провадження № 55718224 постановою від 06.02.2018 року.

Як підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела та суми нарахованого доходу від 28.07.2026 року. Даний документ підтверджує отримання позивачем грошового забезпечення військовослужбовця у В/Ч НОМЕР_1 за період з січня по вересень 2023 року у період проходження військової служби.

Суд звертає увагу, що жодних даних про розмір своїх доходів або про їх відсутнсть станом на час звернення до суду позивач не надав, адже зазначений документ охоплює період лише 2023 року.

Також позивач не надав суду жодних документів про розмір своєї заборгованості зі сплати аліментів та про їх сплату за минулий період хоча як учасник виконавчого провадженя має право на отримання таких розрахунків державного виконавця.

Обгрунтовуючи підстави для зменшення розміру аліментів позивач посилається не неможливіст влаштування на роботу саме через воєнний стан в Україні. Доказів неможливості працевлаштування та наявності хвороб, які б перешкоджали такому суду не надав взагалі.

Суд вертає увагу, що матеріалами справи ( наданими самим позивачем) підтвердується, що значна заборгованість зі сплати аліментів у нього існувала вже станом на квітень 2021 року.

Матеріалами справи дійсно підтверджується, що в березні 2022 року відповідачка з дітьми виїхала за межі України, де і перебуває по теперішній час.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ст. 181 СК України , способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частина заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на неповнолітніх дочку, сина, визначається судом з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу.

У ч. 1 ст. 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Ураховуючи зміст ст. ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст.ст. 182, 183, 184).

Аналогічні висновки містяться в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) та постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 536/1557/17 (провадження № 61-7584св18), від 30 червня 2020 року у справі № 343/945/19 (провадження № 61-2057св20).

З аналізу зазначених правових норм також вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів.

При цьому, суд, з урахуванням встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.

Аналогічна права позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.06.2024 у справі №562/3422/23, провадження № 61-2463св24, від 03.07.2024 у справі №552/2073/23, провадження №61-1193св24, від 22.07.2024 у справі №688/4308/23, провадження №61-5168св24, від 16.09.2024 у справі №591/6388/22, провадження №61-153св24, від 12.03.2025 у справі №522/8836/23, провадження №61-9384св24

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 6 та 7 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Ч. 1 та 2 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі.

Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів не дозволяє йому утримувати дитину, він може зменшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів.

Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім`ї.

З урахуванням викладеного, позивач має не лише зазначити про зміну матеріального становища в бік погіршення, а й надати докази про зміну свого матеріального становища.

Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини, відтак не може бути безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.

Оцінюючи надані позивачем докази, суд приходить до висновку, що обставини позову не узгоджуються з вимогами ст. 192 СК України.

Так, позивачем не надано доказів погіршення його матеріального становища після ухвалення судом рішення в 2018 році, тоді як наявність заборгованості по сплаті аліментів на утримання двох неповнолітніх синів свідчить про невиконання позивачем своїх батьківських обов`язків щодо утримання останніх , а не про неможливість сплачувати аліменти.

Аналізуючи зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про те, що належних та допустимих доказів того, що змінились обставини, що існували на момент постановлення рішення про стягнення аліментів, визначені ст.192 СК України, що дають підстави для зменшення розміру аліментів, позивачем суду не надано.

Також, позивачем не надано і доказів зміни його матеріального стану, а саме його погіршення, внаслідок чого виникла необхідність у зменшенні розміру аліментів через неможливість їх сплачувати у визначеному розмірі. Крім того, стороною позивача в ході розгляду даного спору не надано суду переконливих доказів, які б вказували на вагомі підстави щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі.

Відтак, оскільки у матеріалах справи відсутні докази фінансового становища позивача з моменту стягнення аліментів, суд дійсно не може перевірити чи дійсно відбулося погіршення його (позивача) фінансового становища.

Таким чином, суд, надавши належну оцінку обставинам справи, прийшов до висновку про відсутність підстав для зменшення розміру стягуваних аліментів.

Посилання позиваач в судовому засіданні на те, що він надає допомогу своїм батькам похилого віку суд відхиляє, оскільки жодних доказів такого суду не надано і на такі позивач навіть не посилався.

Доводи позивача про те, що діти проживають за кодоном, що на думку сторони позивача є підставою для зміни розміру аліментів, суд також відхиляє як безпідставні.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з принципів розумності та справедливості, суд відмовляє у задоволенні позову, оскільки вважає, що таке рішення відповідатиме положенням СК України та інтересам дітей, їх рівню життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Щодо судових витрат.

Через відмову у задоволенні позову судові витрати залишаються за позивачем.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Відповідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (ч.1, 3 ст. 133 ЦПКУкраїни).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст. 60 ЦПКУкраїни).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст. 2 ЦПКУкраїни).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Зав подложеннями ст. 137 ЦПК України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За ч. 3 цієї статті , для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

З матеріалів справи вбачається, що в суді інтереси відповідачки представляв адвокат Бойченко Г.А. на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 26серпня 2026 року, укладеного між останнім та рідною сестрою відповідачки ( що не заборонео вимогами ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») .

За умовами пункту1.1. вказаного договору адвокт бере на себе зобов`язання надвати правничу допомогу , а саме представляти інтереси Скриннікової А.М. під час розгляду цивліьної справи 3 490/6335/26 у Центральному районному суді м.Миколаєва.

У п. 4.2 договору про надання правої (правничої) допомоги від 26.08.2026 року узгоджено розмір і порядок сплати адвоукату гонорару, а саме: фіксований розмір 8 000 грн, які може сплатити сама Скриннікова А.М. Платіжною інструкцією від 26.08.2020 року підтверджується сплата відповдіачкою ОСОБА_2 , 8000 грн на рахунко ФОП ОСОБА_8 з призначенням платежу «опалата гонорару за договром надання правничої допомоги від 26.08.2026 року».

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 ЗаконуУкраїни «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначеннярозміру витрат на правничу допомогу (постанова ВеликоїПалатиВерховногоСуду від 16 листопада 2022 рокуусправі№ 922/1964/21).

Велика Палата Верховного Суду вказувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови ВеликоїПалатиВерховногоСуду від 19 лютого 2020 року у справі№ 755/9215/15-ц).

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Так розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19). Отже, неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України.

Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесенихсторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суд у з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення від 18 лютого 2010 року, №37246/04).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, понесених відповідачем в суді першої інстанції, суд, враховуючи складність справи, суть спору, тривалість затраченого представником відповідача часу, пропорційність витрат предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, вважає обгрунтованим та справедливим стягнення з позивача на користь відповідачки витрат на професійну правовудопомог у в розмірі заявлених до стягнення 8000 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 133, 137, 141, 258, 259, 263, 265, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу стягнення аліментів (з частки від доходу на тверду грошову суму) та зменшення їх розміру - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8 000 (вісім тисяч) грн витрат на правову допомогу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складнення повного тексту.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриття чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Суддя О.А. Гуденко