Ухвала суду № 140297452, 01.10.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

УХВАЛА

Іменем України

01.10.2026 Справа №607/18431/26 Провадження №2/607/7537/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючої судді Марциновської І.В.,

за участю секретаря судового засідання Ментух І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

У провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебуває вказана цивільна справа.

03.09.2026 відкрито провадження у справі, призначено судове засідання та надано сторонам строк для подання заяв по суті справи.

09.09.2026 представник позивача Малиш Т.О. подала до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області заяву про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Також просила повернути суму сплаченого судового збору.

01.10.2026 у судове засідання учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце цього засідання, не з`явилися.

Указане відповідно до ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши зміст заяви про закриття провадження у справі, а також матеріали цивільної справи, суд дійшов такого висновку.

Частина 1 ст. 2 ЦПК України передбачає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Так, закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

При цьому у постанові від 20.09.2021, прийнятій у справі № 638/3792/20, Верховний Суд дійшов висновку, що з огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, слід відступити від попередніх висновків та конкретизувати, що закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Суд встановив, що після відкриття провадження у цій справі відповідач ОСОБА_1 у повному обсязі погасив заборгованість за кредитним договором, стягнення якої є предметом позову.

За таких обставин суд дійшов висновку, що після пред`явлення позову предмет спору припинив існування, а між сторонами не залишилося неврегульованих питань щодо заявленої до стягнення заборгованості.

Ураховуючи викладене, суд вважає, що заява представника позивача про закриття провадження у справі підлягає задоволенню, а провадження у даній справі слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Вирішуючи клопотання представника позивача про повернення судового збору, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Разом із тим ч. 3 ст. 142 ЦПК України встановлено спеціальний порядок розподілу судових витрат у разі, якщо після пред`явлення позову відповідач задовольнив вимоги позивача. Так, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд в постанові від 05.03.2026 у справі № 917/1161/25, здійснюючи тлумачення аналогічної за змістом ч. 3 ст. 130 ГПК України, дійшов висновку, що поняття «відмова позивача від позову» та «позивач не підтримує своїх вимог» не є тотожними. Відмова від позову є активною процесуальною дією позивача, тоді як непідтримання вимог може проявлятися як у відмові від позову, так і в іншій процесуальній поведінці, зумовленій припиненням предмета спору.

У зазначеній постанові Верховний Суд виснував, що положення ч. 3 ст. 130 ГПК України застосовуються не лише в разі відмови позивача від позову, а й у разі закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо така відсутність виникла внаслідок задоволення позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову. При цьому не має значення, ким ініційовано питання про закриття провадження - позивачем, відповідачем чи судом.

Верховний Суд також зазначив, що задоволення позовних вимог самим відповідачем після пред`явлення позову може свідчити про те, що відповідач погодився з пред`явленням позову до належного відповідача та фактично визнав заявлені вимоги. Це є підґрунтям для покладення на такого відповідача судових витрат, пов`язаних із розглядом справи.

У постановах від 15.07.2026 у справі № 345/5838/25 та від 05.08.2026 у справі № 953/10140/25 Верховний Суд зазначив, що в разі добровільного задоволення відповідачем позовних вимог після пред`явлення позову понесені позивачем судові витрати, у тому числі судовий збір, відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в повному обсязі. Покладення таких витрат повністю або частково на державний бюджет не відповідає спеціальному порядку їх розподілу, оскільки звернення позивача до суду було зумовлене поведінкою відповідача.

У цій справі припинення предмета спору стало наслідком добровільного виконання відповідачем заявлених до нього вимог після пред`явлення позову. Отже, питання про компенсацію понесених позивачем судових витрат підлягає вирішенню за спеціальним правилом ч. 3 ст. 142 ЦПК України, яке передбачає їх стягнення з відповідача за заявою позивача.

За подання до суду цього позову позивач сплатив судовий збір у сумі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 17097 від 17.08.2026.

Однак представник позивача не заявила клопотання про стягнення понесених судових витрат із відповідача, а просила виключно повернути судовий збір.

Повернення судового збору з державного бюджету та стягнення судових витрат із відповідача є різними за правовою природою і джерелом компенсації процесуальними механізмами. Суд не вправі з власної ініціативи підміняти заявлене позивачем клопотання та вирішувати питання про стягнення з відповідача судового збору, оскільки ч. 3 ст. 142 ЦПК України прямо пов`язує таке стягнення з наявністю відповідної заяви позивача.

З огляду на те, що позовні вимоги були задоволені відповідачем після пред`явлення позову, суд не вбачає підстав для покладення спричинених цим судових витрат на Державний бюджет України. Водночас через відсутність належного клопотання позивача суд не вирішує питання про стягнення судового збору з відповідача.

За таких обставин у задоволенні клопотання представника позивача про повернення судового збору з Державного бюджету України слід відмовити.

При цьому суд роз`яснює, що відмова у поверненні судового збору з Державного бюджету України не вирішує питання про наявність передбачених ч. 3 ст. 142 ЦПК України підстав для стягнення з відповідача фактично понесених і не компенсованих позивачеві судових витрат. Таке питання може бути вирішене судом за відповідною заявою позивача, поданою в порядку та строки, встановлені ЦПК України, з урахуванням доказів щодо складу, розміру та фактичної компенсації цих витрат.

Керуючись ст. 133, 142, 247, 255, 256, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника позивача Малиш Тетяни Олександрівни задовольнити частково.

Закрити провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Роз`яснити, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

У задоволенні заяви представника позивача про повернення сплаченого судового збору відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя І. В. Марциновська