Ухвала суду № 140296277, 30.09.2026, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

30 вересня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/6110/26

Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Черниш О.А.

розглянула матеріали адміністративного позову

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

відповідач: Держава України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7-А, код ЄДРПОУ 20632802)

про визнання протиправною бездіяльності та стягнення матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 , через адвоката Меламеда В.Б., звернулася до суду з адміністративним позовом до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, що полягає у невиконанні Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009, а саме:

- у неприйнятті закону, який визначає порядок відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої позивачці застосуванням положень пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року №1058-IV, визнаних Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними);

- у неприведенні у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсії позивачці як особі, що постійно проживає в Державі Ізраїль, з якою Україною не укладено відповідного міжнародного договору, зокрема статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, частини третьої статті 1 та частини другої статті 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення", наслідком чого є невідшкодування позивачці матеріальної шкоди, завданої застосуванням до неї зазначеного нормативного регулювання;

2) стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді майнових втрат, що відповідають сумам пенсійних виплат, яких вона була позбавлена за період з 01.05.1999 року по 31.12.2003 року включно внаслідок застосування до неї положень статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, частини третьої статті 1 та частини другої статті 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення", визначену окремо за кожен календарний місяць зазначеного періоду та з урахуванням інфляційного коригування відповідних сум станом на дату подання цього позову, у розмірі 30 036,43 грн.;

3) стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді майнових втрат, що відповідають сумам пенсійних виплат, яких вона була позбавлена за період з 01.01.2004 року по 06.10.2009 року включно внаслідок застосування до неї пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", визнаних Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), визначену окремо за кожен календарний місяць зазначеного періоду та з урахуванням інфляційного коригування відповідних сум станом на дату подання цього позову, у розмірі 211 063,14 грн.

Загальний розмір матеріальної шкоди за пунктами 2 та 3, з урахуванням інфляційного коригування станом на дату подання позову, становить 241 099,57 грн.;

4) нараховувати на суму, присуджену за пунктами 2 та 3 цієї позовної заяви, інфляційні втрати за весь час прострочення та три проценти річних відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України - з дня набрання рішенням суду законної сили до дня фактичного виконання рішення.

Ухвалою судді від 02.09.2026 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з тим, що вона подана без додержання вимог, установлених статтями 160, 161 КАС України. Позивачці строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду:

- виправленої позовної заяви, у якій конкретизувати зміст оскаржуваної бездіяльності та обґрунтувати належність Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області як відповідача за основною позовною вимогою, або вказати іншого відповідача, який повинен відповідати за цією вимогою,

- документу про сплату судового збору у розмірі 2993, 76 грн.,

- заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, у якій вказати інші підстави для поновлення строку.

На виконання вимог цієї ухвали представник позивачки подав до суду заяву про усунення недоліків від 24.09.2026 року, до якої долучив виправлену позовну заяву, квитанцію по сплату судового збору у розмірі 2993,76 грн., заяву про поновлення строку звернення до суду.

У виправленій позовній заяві представник позивача виклав такі позовні вимоги:

1) визнати протиправною бездіяльність Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо невідшкодування ОСОБА_1 матеріальної шкоди, завданої їй невиплатою пенсії за період з 01.05.1999 року по 06.10.2009 року внаслідок застосування до неї:

- за період з 01.05.1999 року по 31.12.2003 року - положень частини третьої статті 1 та частини другої статті 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які державою не приведено у відповідність до Конституції України всупереч пункту 3 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

- за період з 01.01.2004 року по 06.10.2009 року - положень пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року, визнаних неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009;

2) стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді майнових втрат, що відповідають сумам пенсійних виплат, яких вона була позбавлена за період з 01.05.1999 року по 31.12.2003 року включно внаслідок застосування до неї положень статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, частини третьої статті 1 та частини другої статті 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення", визначену окремо за кожен календарний місяць зазначеного періоду та з урахуванням інфляційного коригування відповідних сум станом на дату подання цього позову, у розмірі 30 036,43 грн.;

3) стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді майнових втрат, що відповідають сумам пенсійних виплат, яких вона була позбавлена за період з 01.01.2004 року по 06.10.2009 року включно внаслідок застосування до неї пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", визнаних Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), визначену окремо за кожен календарний місяць зазначеного періоду та з урахуванням інфляційного коригування відповідних сум станом на дату подання цього позову, у розмірі 211 063,14 грн.

Загальний розмір матеріальної шкоди за пунктами 2 та 3, з урахуванням інфляційного коригування станом на дату подання позову, становить 241 099,57 грн.;

4) нараховувати на суму, присуджену за пунктами 2 та 3 цієї позовної заяви, інфляційні втрати за весь час прострочення та три проценти річних відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України - з дня набрання рішенням суду законної сили до дня фактичного виконання рішення.

Цей спір стосується відшкодування матеріальної шкоди, завданої позивачці неконституційним актом. Представник позивачки посилається на Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року у справі №25-рп/2009, яким вирішено:

1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV.

2. Положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

3. Звернути увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Представник позивачки стверджує, що з 01.05.1999 року по 06.10.2009 року вона не отримувала пенсію внаслідок застосування до неї у цей період норм Законів України "Про пенсійне забезпечення" та "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном), які були визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року у справі №25-рп/2009. Внаслідок цього їй заподіяно збитки у вигляді недоотриманої у період з 01.05.1999 року по 06.10.2009 року пенсії в сумі 26 532, 27 грн. З урахуванням індексу інфляції станом на липень 2026 року розмір заподіяної позивачці матеріальної шкоди, за розрахунками її представника, становить 241 099,57 грн. Представник позивачки просить суд стягнути з відповідача цю суму з нарахуванням інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно зі статтею 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Частинами 2, 3 статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спеціальних правил щодо обчислення строків звернення до адміністративного суду у спорах, які виникли у зв`язку визнанням неконституційними акту, ані КАС України, ані будь-яким іншим законом не встановлено.

Тож для визначення строку звернення до суду щодо захисту права, передбаченого частиною 3 статті 152 Конституції України, за відсутності спеціального закону, що регулює порядок відшкодування такої шкоди, підлягає застосуванню абзац 1 частини 2 статті 122 КАС України - шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким днем для здійснення обрахунку шестимісячного строку є дата ухвалення рішення Конституційного Суду України, в якому констатована неконституційність акту. (див. постанови Верховного Суду від 18.04.2022 року у справі №540/5397/21, від 23.12.2024 року у справі №120/7981/24, від 24.07.2025 року у справі №320/5355/22, від 27.01.2026 року у справі №160/7455/25).

У разі відтермінування Конституційним Судом України втрати чинності визнаним неконституційним актом (окремим його положенням), зокрема на невизначений час, днем для здійснення обрахунку шестимісячного строку на звернення до суду є дата фактичної втрати чинності відповідним актом, яка слугує граничною у визначенні періоду завдання шкоди.

Такий підхід відповідає природі строку звернення до адміністративного суду як процесуального інструменту забезпечення юридичної визначеності та своєчасності судового захисту. Особа не може без обмеження в часі відкладати реалізацію права на судовий захист, а згодом збільшувати розмір заявлених до відшкодування втрат за рахунок інфляційного коригування суми шкоди за весь період такого зволікання.

З цим позовом позивачка звернулася до суду у серпні 2026 року, тобто майже через 17 років після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07.10.2009 року у справі №25-рп/2009.

Представник позивачки у клопотаннях про поновлення строку звернення до суду стверджував, що строк, передбачений статтею 122 КАС України, до цих правовідносин не застосовується. Посилається на правові позиції, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі № 815/1226/18 щодо права на відновлення виплати пенсії без обмеження будь-яких строком, та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 24.02.2026 року у справі №160/6949/20 щодо відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної застосуванням неконституційної норми, на підставі частини 3 статті 152 Конституції України, яка є нормою прямої дії. Стверджує, що протиправна бездіяльність відповідача носить триваючий характер. Вказує, що позивачка, яка постійно проживає за кордоном, є особою похилого віку та була обмежена у доступі до професійної юридичної допомоги та до актуальної інформації про формування відповідної судової практики. Зазначає, що судова практика до 2026 року виключала задоволення подібних позовів, а юрисдикція таких спорів була невизначена.

Суд не погоджується із такими доводами та зазначає, що перебіг строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про відшкодування майнової та (або) моральної шкоди, завданої фізичній або юридичній особі актом (законом), що визнаний неконституційним, починається від дня втрати чинності цим актом.

У спірних правовідносинах перебіг строку для звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення (відшкодування) шкоди, завданої позивачці неконституційним актом, розпочався з 07.10.2009 року, коли Конституційним Судом України було ухвалене Рішення від 07.10.2009 року у справі №25-рп/2009. Відповідно до статті 99 КАС України (у редакції, яка діяла на той момент) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк.

Посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі №815/1226/18 суд не приймає, оскільки у ній наведені правові позиції щодо поновлення виплати раніше призначених пенсій з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 року у справі №25-рп/2009, а не щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої неконституційним актом.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо відсутності обмеження строком права на поновлення виплати раніше призначеної пенсії не може бути безпосередньо застосований до питання про строк звернення до адміністративного суду з вимогою про стягнення з держави матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої пенсії.

Право на отримання пенсії та право на відшкодування шкоди, завданої порушенням такого права, мають різну правову природу та різні способи реалізації. Тому відсутність обмеження строком права на поновлення виплати раніше призначеної пенсії сама по собі не означає відсутності строку для звернення до суду з окремою вимогою про відшкодування шкоди.

Перебіг строку звернення до адміністративного суду з вимогами про відшкодування майнової та (або) моральної шкоди, завданої фізичній або юридичній особі актом (законом), визнаним неконституційним, має визначатися з урахуванням загальних правил, установлених статтею 122 КАС України, оскільки спеціальним законом не встановлено іншого.

Саме по собі встановлення Конституцією України права особи на відшкодування шкоди, завданої актом або дією, що визнані неконституційними, не означає необмеженості в часі процесуального права на звернення до суду з відповідною вимогою.

Інше тлумачення фактично призводило б до безстрокової можливості пред`явлення таких вимог незалежно від часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства та принципом юридичної визначеності.

Отже, посилання представника позивачки на постанови Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18, від 24.02.2026 року у справі №160/6949/20 не є підставою для висновку про незастосування до заявлених у цій справі вимог положень статті 122 КАС України.

Доводи про те, що невідшкодування матеріальної шкоди є триваючою бездіяльністю, не спростовують необхідності застосування статті 122 КАС України та не можуть бути підставою для висновку про відсутність будь-якого строку звернення до адміністративного суду.

Необхідно розмежовувати триваюче порушення права та тривалість наслідків уже завершеного порушення. Сам факт того, що матеріальна шкода, завдана у минулому, не була відшкодована, не означає автоматично, що кожного наступного дня виникає нове порушення права або що перебіг установленого процесуального строку щоразу починається заново.

Позивачці достеменно було відомо про порушення її прав на пенсійне забезпечення ще у 2019 2020 роках, коли вона зверталася до адміністративного суду за вирішенням спорів щодо поновлення їй виплати пенсії з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 року у справі №25-рп/2009 (справи №340/1541/19, №340/5738/20).

Звернення до суду у зазначених справах свідчить, що позивачці було відомо про припинення виплати пенсії, правове значення Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 та пов`язані з цим наслідки для її пенсійного забезпечення.

Вже тоді інтереси позивачки ОСОБА_1 представляв адвокат Меламед В.Б., що спростовує його доводи про відсутність у неї доступу до професійної правничої допомоги.

Суд вважає, що наведені у клопотанні обставини (як-то: похилий вік позивачки, її постійне проживання за кордоном, юридична необізнаність) є суб`єктивними і не можуть бути визнані поважними причинами для поновлення строку звернення до суду.

Право на звернення до суду з позовом виникає, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Неоднозначність судової практики у певних правовідносинах, відсутність такої чи її сформованість не є обставинами, з якими пов`язується виникнення в особи права та підстав для судового захисту, а тому ці обставини також не можуть вважатись поважними причинами пропуску строку звернення до суду.

До того ж, Велика Палата Верховного Суду ще у 2024 році визначилася щодо юрисдикції спорів про стягнення шкоди, завданої невиплатою пенсії через дію неконституційних правових положень (див. постанову від 06.06.2024 року у справі №990/313/23).

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 123 КАС України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Позивачка та її представник не навели поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, які свідчили б про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до адміністративного суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку.

Звернення позивачки до суду з цим позовом у серпні 2026 року не може вважатися таким, що було здійснене без зайвих зволікань і в розумні строки.

Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Суд прийшов до висновку, що оскільки позивачка пропустила строк звернення до адміністративного суду з цим позовом без поважних на те причин, тому позовну заяву слід повернути на підставі ч.2 ст.123, п.9 ч.4 ст.169 КАС України.

Для повернення судового збору, сплаченого за подання цієї заяви, позивачці слід звернутися до суду з відповідним клопотанням.

Керуючись статтями 122, 123, 169, 248, 256, 294, 295 КАС України, суддя -

У Х В А Л И Л А:

Позовну заяву ОСОБА_1 повернути.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду у 15 - денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.А. ЧЕРНИШ