Рішення № 140295985, 02.10.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2026 р. м. Київ

Справа № 911/1437/26

Господарський суд Київської області у складі:

cудді Ейвазової А.Р.,

розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Голд Сервіс» до Державного підприємства «Чайка» про стягнення 114 175,26грн, без виклику представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Київ Голд Сервіс» (далі позивач, ТОВ «Київ Голд Сервіс») звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства «Чайка» (далі відповідач, ДП «Чайка») про стягнення 114 175,26грн, з яких: 75 856,22грн втрати від інфляції за період з травня 2023 року по лютий 2026 року; 38 319,04грн 3% річних за період 09.05.2023 по 19.02.2026.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем строку виконання зобов`язання з оплати наданих послуг, яке виникло на підставі договорів від 01.07.2021 №847, 14.07.2021 №835, 18.05.2021 №1843 про надання охоронних послуг, а також не виконання рішення у справі №911/2169/23 в частині відшкодування судових витрат. При цьому, позивач стверджує, що виконання відповідних зобов`язань, які виконані відповідачем з порушенням, відбулось лише 19.02.2026 (а.с.1-4).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.05.2026: відкрито провадження у даній справі за відповідним позовом; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «Київ Голд Сервіс» про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; встановлено строки для подання учасниками заяв по суті (а.с.103-105).

Зазначена ухвала доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується довідками про доставку електронного листа: 21.05.2026 о 18:20 позивачу; 21.05.2026 о 18:25 - відповідачу (а.с.106-107).

Ухвала суду, як вбачається із змісту п.1 ч.1 ст.232 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), є видом судового рішення.

В силу п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Поряд з цим, абз.2 ч.6 ст.242 ГПК України установлено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, відповідна ухвала вважається врученою сторонам наступного робочого дня 22.05.2026.

В силу ч.1 ст.251 ГПК України у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

05.06.2026 через систему «Електронний суд» у строк, визначений ч.1 ст.251 ГПК України, відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову відмовити частково (а.с.108-110).

Заперечуючи щодо задоволення вимог в частині стягнення 16 050,11грн втрат від інфляції, 20 881,52грн 3% річних, ДП «Чайка» наголошує на тому, що позивач під час нарахування 3% річних та втрат від інфляції не врахував укладену між сторонами угоду про порядок погашення заборгованості, що змінює строки виконання зобов`язань.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду через систему «Електронний суд» з дотриманням встановленого судом строку 12.06.2026, позивач підтримує заявлені вимоги та вказує (а.с.152-154), що:

- умови угоди не змінюють строків виконання договірних зобов`язань, підтверджених судовим рішенням та такою угодою сторони лише встановили порядок добровільного виконання відповідачем судового рішення;

- укладена сторонами угода за своєю правовою природою є мировою угодою, яка судом не затверджена, тому не набрала чинності.

У встановлений судом строк від відповідача заперечення не надходили; клопотань про продовження строку, який встановлений судом, для подання такої заяви по суті, відповідач не подавав.

Відповідно до ч.1 ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

24.06.2026 від позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про долучення доказів понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу (а.с.158-159).

Граничний строк розгляду відповідної справи, визначений ч.1 ст.248 ГПК України, сплив.

Дослідивши матеріали справи судом встановлені наступні обставини.

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2023 у справі №911/2169/23 стягнуто з ДП «Чайка» на користь ТОВ «Київ Голд Сервіс» 952 330,83грн боргу за надання охоронних послуг та 14 284,96грн судового збору (а.с.12-15).

Відповідним рішенням встановлено факти: укладення між ТОВ «Київ Голд Сервіс» (попереднє найменування - ТОВ «Ветерано Гард ++») та ДП «Чайка» договорів про надання охоронних послуг від 01.07.2021 №847, 14.07.2021 №835, 18.05.2021 №1843; надання та прийняття послуг з охорони за відповідними правочинами; обсяг та вартість наданих послуг.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, відповідні обставини, встановлені судовими рішеннями у справі №911/2169/23, є преюдиційними для даної справи, у якій беруть участь ті ж сторони.

Крім того, додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 12.10.2023 у справі №911/2169/23, що залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 стягнуто з ДП «Чайка» на користь ТОВ «Київ Голд Сервіс» 20 000грн витрат на професійну правничу допомогу (а.с.19-23; 25-33).

Судом встановлено, що 13.11.2023 між ТОВ «Київ Голд Сервіс» (далі позивач) та ДП «Чайка» (далі відповідач) підписано угоду про порядок погашення заборгованості (далі угода; а.с.17-18).

Відповідно до п.п.1,2 угоди: сторони дійшли згоди про визначення порядку сплати відповідачем -ДП «Чайка» заборгованості на користь позивача - ТОВ «Київ Голд Сервіс» у розмірі 952 330,83грн за отримані охоронні послуги згідно з договорами від 18.05.2021 №1843, 01.07.2021 №847, 14.07.2021 №835, що підтверджена судовим рішенням у справі №911/2169/23, на зазначений у цій угоді банківський рахунок позивача згідно з графіком платежів, визначеним п.7 цієї угоди; відповідач - ДП «Чайка» зобов`язується виконати договірні зобов`язання у розмірі 952 330,83грн, обов`язковість яких підтверджена рішенням суду у справі №911/2169/23, та відшкодувати позивачу ТОВ «Київ Голд Сервіс» сплачений судовий збір у розмірі 14 284,96грн шляхом виконання усіх платежів згідно з графіком платежів, визначеним п.7 цієї угоди.

Зі змісту пп.3.1 п.3 угоди вбачається, що позивач ТОВ «Київ Голд Сервіс» за умови та у випадку своєчасного і повного здійснення відповідачем ДП «Чайка» усіх платежів згідно з графіком платежів, визначеним п.7 цієї угоди, зобов`язався не застосовувати та не ініціювати нових спорів щодо стягнення з відповідача збитків, у тому числі упущеної вигоди, моральної шкоди, договірних чи визначених законом санкцій, у тому числі трьох відсотків річних та інфляційних у зв`язку з порушенням відповідачем умов договорів, що підтверджені рішенням суду у справі №911/2169/23.

Угода розривається, а її умови втрачають чинність і не застосовуються до взаємовідносин сторін у момент порушення строку здійснення будь-якого із платежів, передбачених п.7 цієї угоди більше ніж на 3 календарні дні (п.6 угоди).

Відповідно до графіку платежів, що визначений п.7 угоди, відповідач зобов`язувався здійснити на користь позивача десять рівних платежів, а саме:

16.11.2023 на суму 90 661,58грн;

30.11.2023 на суму 90 661,58грн;

15.12.2023 на суму 90 661,58грн;

31.12.2023 на суму 90 661,58грн;

15.01.2024 на суму 90 661,58грн;

31.01.2024 на суму 90 661,58грн;

15.02.2024 на суму 90 661,58грн;

28.02.2024 на суму 90 661,58грн;

15.03.2024 на суму 90 661,58грн;

31.03.2024 на суму 90 661,58грн.

В силу п.8 угоди сторони визначили, що умови цієї угоди застосовуються до взаємовідносин сторін, які виникли до її укладення на підставі ч.3 ст.631 ЦК України.

Відповідач за присудженими судовими рішеннями у справі №911/2169/23 заборгованість у загальному розмірі 986 615,79грн (з урахуванням витрат, понесених позивачем на оплату позову судовим збором та правничої допомоги), хоч і з простроченням, але погасив у повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями, а саме від:

- 03.11.2023 на суму 60 000грн (а.с.37);

- 16.11.2023 на суму 90 661,58грн (а.с.38);

- 30.11.2023 на суму 90 661,58грн (а.с.39);

- 14.12.2023 на суму 90 661,58грн (а.с.40);

- 05.01.2024 на суму 90 661,58грн (а.с.41);

- 29.02.2024 на суму 90 661,58грн (а.с.42);

- 18.04.2024 на суму 20 000грн (а.с.43);

- 23.04.2024 на суму 20 000грн (а.с.44);

- 24.04.2024 на суму 20 000грн (а.с.45);

- 29.04.2024 на суму 10 000грн (а.с.46);

- 01.05.2024 на суму 20 000грн (а.с.47);

- 03.05.2024 на суму 30 000грн (а.с.48);

- 09.05.2024 на суму 20 000грн (а.с.49);

- 13.05.2024 на суму 10 000грн (а.с.50);

- 14.05.2024 на суму 15 000грн (а.с.51);

- 15.05.2024 на суму 5 000грн (а.с.52);

- 17.05.2024 на суму 15 000грн (а.с.53);

- 28.05.2024 на суму 3 000грн (а.с.54);

- 05.09.2025 на суму 14 000грн (а.с.55);

- 10.09.2025 на суму 10 000грн (а.с.56);

- 17.09.2025 на суму 10 000грн (а.с.57);

- 03.10.2025 на суму 10 000грн (а.с.58);

- 16.10.2025 на суму 5 000грн (а.с.59);

- 21.10.2025 на суму 35 000грн (а.с.60);

- 24.11.2025 на суму 15 000грн (а.с.61);

- 03.12.2025 на суму 5 000грн (а.с.62);

- 03.12.2025 на суму 6 500грн (а.с.63);

- 05.12.2025 на суму 10 000грн (а.с.64);

- 15.12.2025 на суму 16 941,01грн (а.с.65);

- 25.12.2025 на суму 20 000грн (а.с.66);

- 25.12.2025 на суму 30 000грн (а.с.67);

- 31.12.2025 на суму 5 000грн (а.с.68);

- 22.01.2026 на суму 40 000грн (а.с.69);

- 29.01.2026 на суму 25 000грн (а.с.70);

- 19.02.2026 на суму 27 866,88грн (а.с.71).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.03.2026 у справі №911/2169/23 затверджено поданий звіт про виконання рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2023 у справі №911/2169/23 та додаткового рішення Господарського суду Київської області від 12.10.2023 у справі №911/2169/23 (а.с.72-76).

Крім того, судом встановлено, що під час розгляду судом звіту про виконання рішення суду, ухвалою Господарського суду Київської області від 29.04.2025 у згаданій справі №911/2169/23 встановлено факт перебування на виконанні Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виконавчих проваджень №№75193673, 75548557, що зведені до виконавчого провадження №72871790 з примусового виконання рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2023 та додаткового рішення Господарського суду Київської області від 12.10.2023 у справі №911/2169/23.

25.04.2026 позивач звернувся до відповідача з вимогою від 25.04.2026 за вих.№б/н, у якій просив сплатити 3% річних у розмірі 38 319,04грн та втрати від інфляції у розмірі 75 856,22грн, у зв`язку із простроченням сплати основної суми боргу та судових витрат, понесених позивачем під час розгляду справи №911/2169/23 (а.с.77-78).

Відповідна вимога 25.04.2026 направлена на електронну адресу dspchayka@ukr.net, на підтвердження чого позивачем надано скріншот відповідного листа (а.с.82).

Предметом спору у даній справі є застосування до ДП «Чайка» відповідальності, встановленої чинним законодавством, за порушення зобов`язання зі сплати наданих послуг, а також зобов`язання з відшкодування судових витрат, понесених позивачем під час розгляду справи №911/2169/23, що виникло на підставі рішення у відповідній справі.

Заявлені позивачем вимоги суд вважає частково обґрунтованими з наступних підстав.

Укладені сторонами договори є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст.ст.173, 174, ч.1 ст.175 ГК України (тут і надалі у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст.175 ГК України.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; при цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, як установлено ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.612 ЦК України установлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України наслідки прострочення стосуються будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від його джерела походження, якщо інше прямо не встановлено законом або договором, яке не виконано у встановлений строк, у тому числі такого, що виникло на підставі судового рішення, зокрема щодо відшкодування судових витрат.

Зокрема, на підставі судового рішення у справі №911/2169/23 виникло грошове зобов`язання відшкодувати судові витрати у справі, невиконання якого може бути підставою для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України у справі.

Таким чином, у разі ухилення боржника від своєчасного виконання рішення суду про стягнення витрат на правничу допомогу та судового збору, на нього покладається обов`язок сплатити також компенсацію у вигляді втрат від інфляції та процентів у розмірі 3% річних, адже відбувається знецінення грошових коштів, які підлягають сплаті кредитору, за час прострочення.

Відповідно до ст.1291 Конституції України рішення суду є обов`язковим до виконання, а, отже, його невиконання тягне наслідки, визначені законом, у тому числі відповідальність у формі компенсаційних нарахувань за ст.625 ЦК України.

Враховуючи, що зобов`язання з оплати послуг за договором, факт порушення якого встановлено у справі №911/2169/23, а також витрат по сплаті судового збору, понесених позивачем та присуджених судовим рішенням від 12.09.2023 у вказані справі, у т.ч. витрат позивача на професійну правничу допомогу, що стягнуті додатковим рішенням від 12.10.2023 у такій справі, виконано лише 19.02.2026, вимоги позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції та процентів за період прострочення є мотивованими, враховуючи наступне.

В силу ст.617 ЦК України, ч.2 ст.218 ГК України (в редакції, чинній на момент порушення зобов`язання з повернення грошових коштів) відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Як визначено ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін. Вирішення спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу; ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням; таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження (висновок, викладений в п.п.98-99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2025 у справі №369/13444/20).

Оскільки рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення відповідного зобов`язання, яке припинено лише за фактом виконання 19.02.2026, вимоги позивача про стягнення втрат від інфляції та процентів за період з 09.05.2023 по 19.02.2026, є мотивованими. Також, є мотивованими вимоги позивача про стягнення втрат від інфляції та процентів, нарахованих на суму відшкодованих судових витрат рішеннями у справі №911/2169/23, оскільки зобов`язання з їх відшкодування, що не виконані добровільно, припинені також лише 19.02.2026.

Так, судом встановлено, що основний борг у розмірі 952 330,83грн станом на 09.05.2023 існував у повному обсязі, оскільки, як вбачається з рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2023 у справі №911/2169/23, позивач заявляв вимоги про стягнення такого боргу за договором №847 за послуги з 01.07.2022 по 31.10.2022, а за договором №835 - з 14.07.2021 по 19.04.2023, договором №1843 - з 18.05.2021 по 30.11.2021.

При цьому, твердження відповідача про те, що угодою сторони змінили порядок сплати суми основного боргу та судових витрат, понесених у справі №911/2169/23, тому позивач безпідставно нараховує втрати від інфляції та процентів за період після прийняття такого рішення, без врахування узгоджених строків, не можуть бути взяті до уваги з наступних підстав.

Відповідно до ст.1291 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частиною 2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Однією із стадій судового процесу є виконання такого рішення, що забезпечує фактичне відновлення прав.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку встановлені Законом України «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404-VIII), а також іншими законодавчими та підзаконними актами.

Відповідно до ч.2 ст.19 Закону №1404-VIII сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ.

Питання укладення мирової угоди в процесі виконання судового рішення, що прийнято господарським судом, врегульовані ст.330 ГПК України, згідно ч.1 якої мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.

Отже, реалізації права сторін на укладення мирової угоди у процесі виконання судового рішення передує обов`язковий порядок дій, необхідних для набрання нею чинності, а саме: звернення сторін із спільною заявою до державного або приватного виконавця, у провадженні якого перебуває виконавчий документ; направлення мирової угоди виконавцем до суду для її затвердження; постановлення судом ухвали про затвердження такої мирової угоди.

Проте, незалежно від наявності судового рішення, яке пред`явлено до виконання в примусовому порядку та стосується правовідносин сторін щодо виконання господарського зобов`язання, сторони такого зобов`язання, які виникли на підставі господарських договорів, не втрачають прав припинити відповідне зобов`язання, наприклад: кредитор (у даному випадку позивач) має право простити борг; сторони зобов`язання - досягнути домовленості щодо інших строків виконання такого зобов`язання, заміни відповідного зобов`язання тощо; відповідач (боржник) може добровільно виконати таке зобов`язання. Окрім того, позивач (кредитор) має право відмовитись від виконання тощо.

Укладена сторонами угода фактично є договором реструктуризації боргу у розмірі 952 330,83грн, що виник у зв`язку із порушенням відповідачем зобов`язань за договорами від 01.07.2021 №847, 14.07.2021 №835, 18.05.2021 №1843, оскільки такою угодою сторони фактично змінили строк виконання відповідних зобов`язань відповідача оплатити послуги охорони, що не суперечить загальним засадам, оскільки ч.4 ст.179 ГК України (у редакції чинній на час укладення угоди) визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, тобто, визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Чинне законодавство України не забороняє сторонам на будь-якій стадії судового процесу, у т.ч. й на стадії примусового виконання судового рішення, укладати правочини, якими, наприклад, змінювати строк виконання зобов`язання.

Проте, суд не погоджується з тим, що позивач не має права нараховувати проценти у розмірі 3% річних та втрати від інфляції на платежі, що здійснені відповідачем у термін, вказаний у п.7 такої угоди, оскільки сторони за взаємною згодою п.6 угоди визначили, що така угода розривається, а її умови втрачають чинність і не застосовуються до взаємовідносин сторін у момент порушення строку здійснення будь-якого із платежів, передбачених п. цієї угоди більш ніж на 3 календарних дні.

Судом встановлено, що відповідач порушив графік платежів, оскільки у січні 2024 року допустив прострочення виконання зобов`язання тривалістю понад три календарні дні, що призвело до розірвання угоди на підставі п.6. Оскільки дія цієї угоди припинилася і сторони за взаємною згодою п.6 такої угоди встановили, що вона не застосовується до взаємовідносин сторін у відповідному випадку, позивач має право вимагати сплати процентів та втрат від інфляції, у т.ч. щодо тих платежів, які здійснені у термін, вказаний у графіку, встановленому п.7 такої угоди. Так, фактично сторони досягли згоди щодо розстрочення боргу за умови дотримання термінів оплати кожного із вказаних платежів, а у випадку порушення таких умов, також досягли згоди умови угоди не застосовувати, що відповідає принципу свободи договору. З урахуванням зазначеного, відповідач не може посилатись на графік оплати, встановлений такою угодою.

За розрахунком суду, враховуючи період прострочення, розмір основного боргу, встановлені індекси інфляції у відповідному періоді, розмір втрат від інфляції за період з 09.05.2023 по 18.02.2026 складає 74 163,83грн, а розмір 3% річних за період з 09.05.2023 по 18.02.2026 36 474,88грн.

Розбіжності у розрахунках втрат від інфляції та 3% річних спричинені невірним визначенням позивачем моменту, з якого зобов`язання відповідача з відшкодування понесених позивачем судових витрат під час розгляду справи №911/2169/23 є порушеним.

З поданого розрахунку вбачається, що позивач починає нараховувати процентів у розмірі 3% річних та втрати від інфляції на судовий збір з 12.09.2023 (дата судового рішення) та з 05.03.2024 (дата постанови суду апеляційної інстанції). Водночас, суд вважає, що позивачем невірно визначна дата, з якої відповідне зобов`язання відшкодувати судові витрати є порушеним.

За змістом ст.18 ГПК України та ст.326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

В абз.5 пп.2.1 п.2 мотивувальної частини рішення від 26.06.2013 №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (абз.3 пп.2.3 п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.11.2018 №10-р/2018).

Отже, саме набрання судовим рішенням законної сили є моментом виникнення обов`язку його виконання.

Так, відповідно до ч.1 ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Моментом виникнення обов`язку сторони виконати рішення суду є саме набрання таким рішенням законної сили. Відповідно, простроченим можна вважати зобов`язання відшкодувати судові витрати, що виникло в силу певного судового рішення, лише на наступний день після набрання таким рішенням законної сили (аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 20.08.2025 у справі №910/10616/24).

Так, ч.1 ст.241 ГПК України визначено, що рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В силу ч.1 ст.256 ГПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення від 12.09.2023 у справі №911/2169/23): апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення; якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Частиною 6 ст.116 ГПК України визначено, що останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Фактично в судовому засіданні 12.09.2023 у справі №911/2169/23 судом проголошено вступну та резолютивну частину зазначеного рішення, а повний текст рішення складено судом 20.09.2023, отже, апеляційна скарга на таке рішення суду могла бути подана до 10.10.2023 включно.

Таким чином, рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2023 у справі №911/2169/23 набрало законної сили 10.10.2023 об 24:00 (оскільки апеляційна скарга на таке рішення до 24:00 не подана), а відтак, право позивача нараховувати 3% річних та втрати від інфляції на присуджену до відшкодування суму витрат по сплаті судового збору виникло лише з 11.10.2023 - на наступний день після набрання таким рішенням законної сили.

Аналогічні положення підлягають застосуванню й до додаткового рішення Господарського суду Київської області від 12.10.2023 у справі №911/2169/23, яке в силу ч.2 ст.241 ГПК України, набрало законної сили 05.03.2024 в момент прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками його апеляційного перегляду. Отже, у позивача виникло право вимагати сплати 3% річних та втрати від інфляції, які нараховані на суму відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги, лише з 06.03.2024- на наступний день після набрання таким додатковим рішенням законної сили.

Вказані обставини не лише вплинули на визначення періодів нарахування, відмінних від розрахунку позивача, а й призвели до зміни розміру боргу, що існував у певному вказаному у розрахунку окремому періоді, за який здійснено нарахування.

Окрім наведених вище помилок, розбіжності у розрахунку втрат від інфляції пов`язані із застосуванням позивачем сукупного індексу інфляції без його округлення до десятої. Між тим, офіційний індекс інфляції встановлюється як за місяць, так і за рік в процентах саме до десятої, тому сукупний індекс інфляції мав визначатись в процентах з округленням до десятої.

Також, позивачем не враховано, що індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 відносно розрахунку індексу інфляції виснувала наступне: сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця; за аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Таким чином, у разі, якщо прострочення у неповному місяці складає більше півмісяця, за такий неповний місяць нараховуються втрати від інфляції, а якщо прострочення виконання грошового зобов`язання складає у неповному місяці менше півмісяця, втрати від інфляції за такий місяць не нараховуються, що не враховано позивачем при здійсненні розрахунку.

Також, нарахування позивачем 3% річних та втрат від інфляції за 19.02.2026 є неправомірним, оскільки в цей день борг погашено і відповідні зобов`язання припинені.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення 3% річних суд задовольняє у розмірі 36 474,88грн, а вимоги в частині стягнення втрат від інфляції - у розмірі 74 163,83грн; у задоволенні вимог в частині стягнення 1 844,16грн - 3% річних та 1 692,39грн втрат від інфляції суд відмовляє.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, витрати на оплату позову судовим збором у розмірі 2 662,40грн, понесені позивачем, підлягають частковому відшкодуванню йому за рахунок відповідача, а саме у розмірі 2 579,93грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог /(36 474,88+74 163,83)* 2 662,40:114 175,26/.

Окрім того, у клопотанні від 24.06.2026 про долучення доказів, позивач повідомив про те, що його витрати на професійну правничу допомогу складають 61 000грн; при цьому у позовній заяві позивач просив покласти витрати на оплату професійної правничої допомоги на відповідача.

Дослідивши матеріали справи, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу виходить з наступного.

В силу п.12 ч.3 ст.2 ГПК України, одним із принципів господарського судочинства є принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, що установлено ч.1 ст.123 ГПК України. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як передбачено п.1 ч.3 такої норми, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Реалізація права на відшкодування судових витрат відбувається у порядку, визначеному ГПК України, який передбачає декілька етапів.

Так, відповідно до ч.1 ст.124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Як унормовано ч.3 такої норми, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Порядок розподілу судових витрат визначений ст.129 ГПК України, в силу ч.8 якої розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази, що встановлено ч.8 ст.129 ГПК України, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, ГПК України визначає послідовність та час вчинення дій учасниками з метою реалізації права на відшкодування судових витрат, що відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідний порядок застосування визначений: постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19; постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2021 у справі № 910/18250/16, 19.08.2021 у справі №910/11547/19, 26.10.2022 у справі №911/3001/21, 22.12.2022 у справі № 910/13060/21, 17.01.2023 у справі № 922/4812/21, 09.01.2024 у справі №922/1253/23, 17.01.2024 у справі №910/2158/23; додатковими постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.11.2022 у справі №916/1010/21, 27.02.2024 №922/1075/23, 16.09.2024 №922/3611/23; постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

В силу ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У першій заяві по суті позовній заяві позивач повідомив, що його орієнтовні витрати на професійну правничу допомогу становлять 30 000грн (а.с.3), а до прийняття рішення у даній справі повідомив, що вартість послуг адвоката, які надані у даній справі, становить 61 000грн.

У підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані наступні докази:

договір від 16.02.2025 №б/н про надання правової (правничої) допомоги, укладений між позивачем (далі клієнт) та адвокатським об`єднанням «Колохорт» (далі АО), з додатком №1 «вартість послуг правової (правничої допомоги) (далі договір; а.с.83-88);

договір про співпрацю від 03.10.2024 укладений між АО (далі сторона 1) та адвокатом Вавдійчиком Богданом Павловичем (далі сторона 2, адвокат Вавдійчук Б.П.) (далі договір про співпрацю; а.с.89-90);

акт від 24.06.2026 №1 приймання-передачі наданої правової допомоги за договором від 16.02.2025 про надання правової (правничої) допомоги на суму 61 000грн (а.с.160-161, 163);

довіреність від 27.06.2025 (а.с.162);

рахунок на оплату від 24.06.2026 №19 на суму 61 000грн (а.с.164, 166);

ордер АА №1704413 від 25.04.2026, виданий АО адвокату Вавдійчуку Б.П. на надання правової допомоги позивачу (а.с.79).

Так, відповідно до п.1.1 договору про співпрацю сторона 2 зобов`язується надавати правову допомогу від імені та за рахунок сторони 1 відповідно до вимог законодавства України.

Згідно п.2.1 договору про співпрацю останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і укладений на невизначений строк.

В силу п.1.1 договору: предметом цього договору є надання АО усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом, відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів клієнта, в тому числі, але не виключно: надавати клієнту консультації з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права; організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалах, що підготовлені клієнтом; надавати клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, під час розгляду господарських, цивільних, адміністративних кримінальних справ, справ про адміністративні правопорушення та справ виконавчого провадження, в органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування; представляти інтереси клієнта та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах з питань, що стосуються предмета договору, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором, а також додатками та додатковими угодами до нього.

АО зобов`язується надавати правову допомогу за цим договором, в тому числі за окремими дорученнями клієнта протягом строку дії цього договору (пп.2.1.1 п.2.1 договору).

Відповідно до пп.2.3.1 п.2.3 договору на клієнта покладений обов`язок оплачувати послуги об`єднання в розмірі та в строки, встановлені цим договором, а також додатками та додатковими угодами до нього.

Як визначено п.п.3.1-3.4 договору: вартість надання правової допомоги визначається в додатку №1 до договору, який є його невід`ємною частиною; плата за надання правової допомоги за договором здійснюється клієнтом в 5-ти денний строк з моменту направлення/вручення АО відповідного рахунку клієнту в порядку та у спосіб, визначений цим договором; за згодою сторін, при представництві інтересів клієнта у судах України, також допускається оплата правової допомоги за цим договором авансом, протягом 5-ти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення у справі за участі клієнта або у інші строки; розрахунки за договором здійснюються у готівковій або безготівковій формі в національній валюті України на поточний банківський рахунок, вказаний у договорі, рахунку та/або звіті про надання правової допомоги, якщо інше не встановлено додатковими договорами/угодами до нього; на підтвердження факту надання АО клієнту правової допомоги по мірі її надання сторони складають та погоджують звіт про надання правової допомоги, що має містити опис наданих послуг; відповідальним за складання та надсилання звіту про надання правової допомоги є об`єднання.

Договір в силу п.7.1 вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє три роки.

Згідно акту від 24.06.2026 №1 приймання-передачі наданої правової допомоги АО надало, а клієнт отримав послуги, вартість яких визначена та узгоджена сторонами у розмірі 61 000грн, а саме:

- підготовка та подання позовної заяви і доказової бази до неї, у тому числі: ознайомлення з матеріалами замовника; детальне вивчення, дослідження, перевірка та аналіз договірних документів та документів про виконання зобов`язань за договорами охорони, листування сторін договору, судових документів; підготовка правової позиції клієнта із захисту порушених та оспорюваних прав і законних інтересів клієнта у порядку господарського судочинства, обсягу та якості доказової бази, складення розрахунку вимог, пошук та перевірка актуальної судової практики, викладеної у висновках Верховного Суду у подібних правовідносинах, у т.ч погодження з клієнтом сформованих правової позиції та доказової бази по справі (загалом витрачено 9 годин 30 хвилин, з яких: 2 години вартістю 12 000грн, згідно з пп.1 п.1 додатку №1 до договору, та 7 годин 30 хвилин вартістю 30000грн, згідно з пп.2 п.1 додатку №1 до договору);

- підготовка та подання відповіді на відзив, у тому числі: аналіз заявлених відповідачем заперечень та аргументації, пошук актуальної судової практики Верховного Суду з питань, порушених відповідачем у відзиві на позов (витрачено 4 години вартістю 16000грн згідно з пп.2 п.1 додатку №1 до договору);

- періодичне ознайомлення з матеріалами справи в Електронному суді з метою реалізації процесуальних прав та виконання обов`язків сторони судового процесу (загалом витрачено 2 години вартістю 3000грн, згідно з пп.5 п.1 додатку №1 до договору).

Пунктом 2 даного акту сторони визначили, що вартість наданої АО правової (правничої) допомоги клієнту з супроводу у порядку господарського судочинства справи №911/1437/26 в провадженні Господарського суду Київської області, згідно з договором і додатком №1 до нього та цим актом, становить 61 000грн та підлягає сплаті замовником на користь АО після погодження цього акту впродовж місячного строку з моменту набрання судовим рішенням (першої інстанції) у справі законної сили.

Відповідний акт підписаний представником АО адвокатом Вавдійчуком Б.В., який підписаний від імені АО на підставі довіреності від 27.06.2025.

Для оплати наданих послуг АО позивачу виставлено рахунок від 24.06.2026 №19 на суму 61 000грн.

Доказів повної або часткової оплати наданих АО послуг на момент прийняття даного рішення у справі не надано, строк оплати таких послуг, визначених п.2 акту, не настав.

У вирішенні питання щодо відшкодування позивачу витрат, які він має понести на оплату професійної правничої допомоги суд виходить з наступного.

Як визначено ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст.126 ГПК України унормовано, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, у розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, ціною позову та значенням її для сторін. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до ч.6 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (правова позиція викладена у: постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №916/1283/17, 30.07.2019 у справі №902/519/18, 21.01.2020 у справі №903/390/18, 21.01.2020 у справі №916/2982/16, 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, 03.04.2024 у справі №915/436/23, 30.04.2024 у справі №914/1508/23: додаткових постановах Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №911/471/19, 20.09.2022 у справі №912/423/20, 25.10.2022 у справі №907/438/21, 24.09.2024 у справі №910/13177/23, 23.10.2024 у справі №910/6224/23, 21.05.2025 у справі №910/2014/23).

Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Як визначено ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги; при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У п.п.19, 20 постанови від 07.07.2021 №910/12876/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Як зазначено в постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №910/23210/17, 13.02.2019 у справі № 911/739/15, 01.08.2019 у справі №915/237/18, додаткових постановах Верховного Суду від 23.07.2023 у справі №924/746/22, 21.06.2023 у справі №908/3387/21, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16; постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №906/432/19, 21.02.2023 у справі №4/40/5022-387/2012, 02.03.2023 у справі №910/1864/21, 19.09.2023 у справі №905/1191/21, 06.11.2023 у справі №938/466/21; додаткові постанови Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №910/3567/23, 05.03.2024 у справі №916/2266/22, 18.06.2024 у справі №910/466/22, 08.10.2024 у справі №907/878/23, 31.10.2024 у справі №912/2308/23, 13.03.2025 у справі №910/18717/23, 29.04.2025 у справі №910/2697/24).

У п.7.50 постанови Верховного Суду від 01.05.2025 у справі №910/9107/20 викладено висновок, відповідно до якого: вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації; зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд вказав, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат; суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, 16.11.2022 у справі №922/1964/21; постанови Верховного Суду 16.11.2022 у справі №922/1964/21, 27.02.2024 у справі №916/2239/22, 05.03.2024 №912/3432/23, 15.05.2024 у справі №922/2738/21, 15.04.2025 у справі №910/6138/24; додаткові постанови Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, 12.07.2024 у справі №913/205/23).

Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України, однак, ч.5 наведеної норми визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У відповідній постанові зазначено, що на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6,7,9 ст.129 ГПК України.

Як роз`яснено у відповідній постанові, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5,6 ст.126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, як вказано у вищезгаданій постанові, керуючись ч.ч.5-7,9 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки щодо застосування ч.4 ст.126, ч.ч.5-7,9 ст.129 ГПК України також викладені у постановах Верховного Суду від 01.05.2025 у справі №910/9107/20, від 19.05.2026 №902/749/25, додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2026 у справі №909/359/25.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №911/1964/21 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У даній справі відповідач не скористався своїм правом та не подав клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу та не посилався на не співмірність відповідних витрат позивача. При цьому, у відзиві відповідач лише наголосив на незгоду з розміром таких витрат та повідомив, що детальні заперечення подасть після надання позивачем підтвердження понесених ним витрат у конкретно заявленому розмірі. Однак, не зважаючи на отримання 24.06.2026 о 12:46 клопотання з доказами понесення судових витрат, що підтверджується квитанцією №7683103 про доставку документа до зареєстрованого електронного кабінету (а.с.167), відповідач до прийняття рішення не надав заперечень щодо розміру судових витрат.

Втім, суд не вбачає підстав для покладення витрат позивача у розмірі 61 000грн, які він має понести на оплату професійної правничої допомоги, у повному обсязі на відповідача, оскільки витрати у відповідному розмірі не є обґрунтованими, пропорційними до предмету та складності спору, враховуючи кількість підготовлених процесуальних документів адвокатом, що прийняті судом, поведінку сторін, обсяг дійсно наданої необхідної допомоги адвокатом.

Так, предметом спору є застосування до ДП «Чайка» відповідальності, встановленої чинним законодавством, за порушення зобов`язання зі сплати наданих послуг, наявність яких підтверджена судовим рішенням, а також відшкодування судових витрат, понесених позивачем в межах справи №911/2169/23, і таку справу не можна вважати складною та такою, вирішення якої значно впливає на репутацію сторін; така справа не є справою, що викликала публічний інтерес, не містить виключної правової проблеми. Представництво у даній справі не потребувало дослідження великої кількості документів, оскільки стосувалась лише нарахувань процентів та втрат від інфляції на суму боргу, наявність якого встановлена в іншому провадженні та чому суд надав відповідну оцінку; для представництва інтересів позивача у суді у цій справі у представника не було потреби в дослідженні великої кількості положень законодавства та судової практики з подібних правовідносин; фактично справа є типовою; представник позивача не здійснював додатковий збір доказів, а аналізував лише документи, які перебували у розпорядженні позивача.

Заперечення відповідача фактично ґрунтувалися лише на тому, що позивач не вірно визначив період нарахування 3% річних та втрат від інфляції, спростовуючи які позивачем надані пояснення у другій заяві по суті справи відповіді на відзив щодо порядку нарахування та дії угоди, що укладена сторонами.

Окрім того, слід зазначити, що відповідна справа є малозначною та розглядалась в порядку спрощеного провадження і представляти позивача та надавати йому допомогу у поданні позовної заяви міг не лише адвокат, як визначено ч.2 ст.58 ГПК України, тому витрати на оплату послуг саме адвоката не можна вважати неминучими у відповідному розмірі.

При цьому, суд бере до уваги те, що адвокат Вавдійчик Б.П., який надавав правову допомогу у даній справі позивачу - ТОВ «Київ Голд Сервіс», також здійснював представництво інтересів такої особи у справі №911/2169/23, у якій розглядався спір між тими самими сторонами щодо порушення відповідачем зобов`язань за договорами від 01.07.2021 №847, 14.07.2021 №835, 18.05.2021 №1843, заборгованість за якими таким судовим рішенням визнана обґрунтованою, та на яку у даній справі позивач здійснив нарахування 3% та втрат від інфляції. Обставини щодо порушення відповідачем зобов`язань за договорами від 01.07.2021 №847, 14.07.2021 №835, 18.05.2021 №1843, а також факт і розмір заборгованості, на яку позивачем здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат у цій справі, встановлені рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/2169/23, що набрало законної сили, а тому в силу ч.4 ст.75 ГПК України мають преюдиційне значення та звільняють позивача від обов`язку їх повторного доказування.

Отже, у справі №911/2169/23 адвокат, який є представником позивача у даній справі, вже досліджував та аналізував частину доказів, необхідність подання яких виникла у даній справі, тому вважати, що ним для представництва інтересів у цій справі витрачено занадто багато часу у суду підстав не має.

Також, як вбачається з наданого позивачем акту, до нього включено послугу щодо періодичного ознайомлення з матеріалами справи в Електронному суді, водночас, суд вважає, що періодичне ознайомлення з матеріалами справи в Електронному суді не є самостійною послугою, тому що для складання заяв по суті, представництва позивача в судовому засідання представник має бути обізнаний із матеріалами справи. Фактично такі, вказані у акті дії представника, як перевірка документів, листування сторін, правової позиції, пошук практики, погодження з клієнтом правової позиції та доказової бази тощо само пособі без подання відповідної позовної заяви до суду та ініціювання судового процесу не може вважатись правовою допомогою, яка надана в суді, а у випадку ініціювання судового процесу є складовою послуги з представництва інтересів у суді.

Також, судом враховано, що вказаний в акті час, що витрачений адвокатом на ознайомлення з документами, які надійшли до електронного суду, 2 години є необґрунтовано завищеним, оскільки до Електронного кабінету позивача надіслано лише два процесуальних документа: ухвала Господарського суду Київської області від 21.05.2026 про відкриття провадження у справі та відзив. Окрім того, фактично відповідна дія ознайомлення з матеріалами справи, є необхідною, тобто є складовою такого процесу як складання заяв по суті, представництва в суді інтересів позивача.

Таким чином, суд відмовляє в задоволенні заяви позивача щодо покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000грн.

З урахуванням зазначеного, витрати у розмірі 58 000грн на оплату професійної правничої допомоги у даній справі суд вважає непропорційними до предмету спору, ціни позову, обсягу фактично наданої необхідної правничої допомоги, складності справи та фактичному часу, витраченому на надання правової допомоги. Суд вважає дійсно необхідними, неминучими та пропорційними до складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт та послуг, часом, фактично витраченим адвокатом, а також враховуючи середню вартість аналогічних послуг на ринку, витрати на оплату послуг адвоката у даній справі у розмірі не більше 10 000грн (7 000грн подання позовної заяви в інтересах клієнта з розрахунком заявлених вимог) та 3 000грн (подання відповіді на відзив).

Водночас, відповідні витрати мають бути відшкодовані позивачу за рахунок відповідача у відповідності до положень п.3 ч.4 ст.129 ГПК України - пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у розмірі 9 690,25грн /(36 474,88+74 163,83)*10 000: 114 175,26/.

Інші витрати, які мають бути понесені позивачем на оплату правової допомоги у розмірі 48 309,75грн суд покладає на позивача, який взяв на себе відповідні зобов`язання за договором від 16.02.2025 №б/н про надання правової (правничої) допомоги, оскільки суд не має повноважень втручатись у відповідні відносини позивача з АО.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 126, 129, 232-233, 237-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Чайка» (ідентифікаційний код 31245250; 08330, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Дударків, вул. Гоголя, буд. 62А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Голд Сервіс» (ідентифікаційний код 44117993; 04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 13, секція 1, оф. 1) 74 163,83грн - втрат від інфляції, 36 474,88грн - 3% річних, а також 2 579,93грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором, а також 9 690,25грн в рахунок часткового відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

3. Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 1 844,16грн - 3% річних, 1 692,39грн - втрат від інфляції, 3 000грн - витрат на оплату професійної правничої допомоги.

4. Витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 48 309,75грн покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Київ Голд Сервіс».

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Суддя А.Р. Ейвазова