Рішення № 140294212, 11.09.2026, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/2574/23

провадження № 2/208/3290/26

РІШЕННЯ

Іменем України

11 вересня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського Дніпропетровської області у складі: Головуючого, судді Похвалітої С.М., за участю секретаря судового засідання Золотоноші А.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кам`янської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, про визнання права власності та зобов`язати вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кам`янської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, про визнання права власності та зобов`язати вчинити певні дії.

У своєму позові позивач просить суд:

- визнати об`єкт майна, який частково знаходиться на земельній ділянці комунальної власності (Кам`янської міської ради) з кадастровим номером 1210400000:02:031:0053 за адресою АДРЕСА_1 , біля середньої школи №31 у м. Кам`янське, Дніпропетровська область - нерухомим майном.

- зобов`язати Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради провести державну реєстрацію нерухомого майна зазначеного в рішенні суду.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що свої вимоги позивач пов`язує з набуттям ним майна на підставі договору купівлі-продажу від 10 лютого 2022 року, укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

За умовами зазначеного договору продавці передали (продали), а покупець прийняв (придбав) у приватну власність рухоме майно кіоск із зупинковим навісом, розташований за адресою: проспект Аношкіна, біля середньої школи № 31 у місті Кам`янське Дніпропетровської області.

Позивач, виходячи зі змісту його звернень до органів місцевого самоврядування, вважає, що придбаний ним об`єкт та існуючий на теперішній час об`єкт пов`язані між собою, а проведені ним роботи щодо об`єкта фактично є реконструкцією придбаного кіоску із зупинковим навісом.

Позивач зазначає, що після набуття майна він звертався до відповідних органів місцевого самоврядування з метою оформлення правових відносин щодо земельної ділянки та приведення правового статусу об`єкта у відповідність до чинного законодавства.

Так, 14 жовтня 2022 року позивач звернувся до КП КМР «Благоустрій» із заявою щодо укладення договору оренди земельної ділянки.

У відповідь КП КМР «Благоустрій» листом від 18 жовтня 2022 року № 01-02/297-вих повідомило позивача про відсутність у підприємства повноважень на укладення договорів оренди земельних ділянок під нерухомим майном.

Одночасно у вказаній відповіді зазначалося про наявність проблем щодо правового статусу об`єкта, зокрема про те, що тимчасовий договір на використання об`єкта (елементу) благоустрою не за цільовим призначенням був укладений строком до 30 вересня 2022 року, а також про проведення позивачем реконструкції кіоску без відповідних дозвільних документів.

Позивач також звертався до органу місцевого самоврядування через ЦНАП: 30 листопада 2022 року із заявою № 031648 щодо надання інформації про відповідність місця розташування об`єкта наявній містобудівній документації; 23 грудня 2022 року із повторною заявою № 033905 з аналогічним питанням.

На заяву від 30 листопада 2022 року відповідачем було надано відповідь від 22 грудня 2022 року № зем/237, якою документи повернуто у зв`язку з відсутністю необхідних документів.

На повторне звернення позивача відповідач листом від 03 лютого 2023 року № зем/250 повідомив про неможливість надання відповідної адміністративної послуги, посилаючись, зокрема, на відсутність правовстановлюючих документів на об`єкт нерухомого майна, а також на невідповідність місця розташування об`єкта вимогам містобудівної документації та Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності.

Таким чином, позиція позивача, полягає у тому, що він є набувачем майна за договором купівлі-продажу від 10 лютого 2022 року, здійснив роботи щодо придбаного об`єкта, внаслідок чого на відповідному місці існує об`єкт, який позивач вважає нерухомим майном, та намагається реалізувати своє право на нього шляхом судового визнання права власності.

Кам`янська міська рада Дніпропетровської області надала до суду відзив, відповідно до якого просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідач зазначає, що за договором купівлі-продажу від 10 лютого 2022 року позивач придбав саме рухоме майно кіоск із зупинковим навісом, а не об`єкт нерухомості.

На думку відповідача, зазначена обставина має принципове значення для правильного вирішення справи, оскільки документ, на який посилається позивач як на підставу набуття права, підтверджує придбання рухомої речі, але не підтверджує набуття права власності на той об`єкт нерухомого майна, право власності на який позивач просить визнати судом.

Відповідач стверджує, що після придбання кіоску позивач фактично демонтував існуючий кіоск та замість нього створив інший об`єкт, який має ознаки нерухомого майна.

За твердженням Кам`янської міської ради, такі дії не можуть розглядатися виключно як реконструкція придбаного рухомого майна, оскільки результатом виконаних робіт став новостворений об`єкт, який не існував як об`єкт нерухомості на момент укладення договору купівлі-продажу.

Відповідач посилається на те, що будівельні роботи проводилися: без належних дозвільних документів; без належно оформленого права користування земельною ділянкою для відповідної мети; без підтвердження права власності на об`єкт нерухомості; без документів щодо початку виконання будівельних робіт; без документів щодо прийняття об`єкта в експлуатацію.

На думку відповідача, за таких обставин створений позивачем об`єкт має правовий режим самочинного будівництва.

Кам`янська міська рада також звертає увагу суду на те, що земельна ділянка, на якій розташований спірний об`єкт, є земельною ділянкою комунальної власності, а доказів передачі цієї земельної ділянки позивачу для будівництва відповідного об`єкта нерухомості матеріали справи не містять.

Відповідач вважає, що позивач фактично намагається використати судовий позов про визнання права власності для обходу встановленої законодавством процедури оформлення прав на новостворений об`єкт нерухомості.

При цьому відповідач зазначає, що звернення позивача до органів місцевого самоврядування у жовтні 2022 року, листопаді 2022 року та грудні 2022 року підтверджують не існування у позивача вже набутого права власності на нерухоме майно, а навпаки те, що позивач намагався оформити необхідні передумови для законного використання земельної ділянки та об`єкта.

Окремо відповідач заперечує проти застосування позивачем статті 392 ЦК України.

На думку відповідача, зазначена норма застосовується для захисту вже існуючого права власності, яке не визнається або оспорюється іншою особою, а не для первісного набуття права власності на новостворене нерухоме майно.

Відповідач вважає, що Кам`янська міська рада не оспорює право власності позивача на нерухоме майно, оскільки такого права позивач раніше не набував.

Отже, на переконання відповідача, відсутні як саме порушене право позивача, так і передумови для застосування статті 392 ЦК України.

Ухвалою суду від 08 травня 2023 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 17 квітня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, до суду надав заяву про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача Кам`янської міської ради не з`явився, надав до суду відзив в якому заперечує проти задоволення позовних вимог.

В судове засідання представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, не з`явилась, повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши надані суду докази, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10 лютого 2022 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Яловою О.М., та зареєстрований в реєстрі №174.

За умовами пункту 1.1 цього договору продавці передали (продали), а покупець прийняв (придбав) рухоме майно кіоск із зупинковим навісом, розташований за адресою: проспект Аношкіна, біля середньої школи № 31 у місті Кам`янське Дніпропетровської області.

Таким чином, безпосереднім предметом договору від 10 лютого 2022 року є саме рухоме майно.

При цьому з матеріалів справи не вбачається, що цим договором позивач набув право власності на окремо визначений об`єкт нерухомого майна.

Навпаки, сам зміст договору визначає предметом правочину саме кіоск із зупинковим навісом як рухоме майно.

Суд також встановив, що після придбання вказаного майна позивач звертався до органів місцевого самоврядування з питання оформлення користування земельною ділянкою та отримання містобудівної документації.

Зокрема, 14 жовтня 2022 року позивач звернувся до КП КМР «Благоустрій» щодо укладення договору оренди земельної ділянки.

Із відповіді КП КМР «Благоустрій» від 18 жовтня 2022 року № 01-02/297-вих вбачається, що підприємство не уповноважене укладати договори оренди земельних ділянок під нерухомим майном.

Крім того, у відповіді зазначено про здійснення позивачем реконструкції кіоску без відповідних дозвільних документів та про наявність припису у зв`язку з виявленими порушеннями.

30 листопада 2022 року та 23 грудня 2022 року позивач звертався через ЦНАП із заявами щодо відповідності місця розташування об`єкта містобудівній документації.

Відповідями від 22 грудня 2022 року № зем/237 та від 03 лютого 2023 року № зем/250 позивачу фактично було відмовлено в отриманні відповідної адміністративної послуги через відсутність необхідних документів та, зокрема, через відсутність правовстановлюючих документів на об`єкт нерухомого майна.

При цьому відповідач зазначив, що об`єкт, який знаходиться за вказаною адресою, є самовільною забудовою з газобетону та скла, а його місце розташування не відповідає вимогам пункту 2.4 Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності № 982 від 26 серпня 2009 року.

Доказів державної реєстрації за позивачем права власності на спірний об`єкт нерухомого майна матеріали справи не містять.

Також матеріали справи не містять доказів набуття позивачем права власності або права користування земельною ділянкою для будівництва відповідного об`єкта нерухомого майна.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з тим судовий захист можливий за наявності порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу.

Тобто для задоволення позову необхідно встановити не лише факт звернення особи до суду та існування певного майна, а й наявність у позивача відповідного суб`єктивного права, факт його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем, а також належність обраного способу захисту.

Позивач обрав спосіб захисту у вигляді визнання права власності.

За змістом статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судове рішення за статтею 392 ЦК України саме по собі не є первинною підставою виникнення права власності на майно, а покликане захистити вже набуте право власності, яке не визнається, оспорюється або щодо якого відсутній документ, що його посвідчує.

Такий підхід відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких позов про визнання права власності не повинен використовуватися як спосіб набуття права власності замість передбаченої законом процедури.

У справі № 522/1029/18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що вимоги про визнання права власності на новостворене чи реконструйоване майно не можуть бути задоволені лише з метою спрощення або обходу встановленої законодавством процедури оформлення прав на таке майно.

Аналогічний підхід викладений Великою Палатою Верховного Суду у справі № 916/1608/18: за змістом статті 392 ЦК України судове рішення не породжує права власності, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах. Передумовами такого способу захисту є наявність підтвердженого належними доказами права власності та його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Отже, сама по собі можливість використання рішення суду як підстави для державної реєстрації права власності не означає, що будь-який новостворений об`єкт може бути легалізований шляхом подання позову за статтею 392 ЦК України.

Суд бере до уваги, що за договором від 10 лютого 2022 року позивач набув рухоме майно кіоск із зупинковим навісом.

Натомість предметом спору фактично є інший об`єкт, який позивач вважає нерухомим майном.

Таким чином, необхідно розмежувати: майно, яке було придбане позивачем за договором купівлі-продажу; об`єкт, право власності на який позивач просить визнати судом.

Належних доказів того, що придбаний за договором кіоск із зупинковим навісом уже на момент укладення договору був саме тим об`єктом нерухомості, право власності на який заявлено позивачем, матеріали справи не містять.

Також відсутні докази того, що позивач набув право власності на нерухомий об`єкт у встановленому законом порядку.

За змістом статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Таким чином, сам факт фактичного існування певної споруди ще не означає виникнення у особи права власності на неї.

Для набуття права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна необхідне дотримання передбачених законом умов створення такого об`єкта та оформлення відповідного речового права.

Щодо питання правового статусу земельної ділянки, на якій розташована спірна споруда.

З матеріалів справи не встановлено, що земельна ділянка була передана позивачу у власність або користування саме для будівництва спірного об`єкта нерухомого майна.

Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що після придбання кіоску позивач лише звертався з питанням оформлення земельних правовідносин.

Тобто на момент здійснення відповідних будівельних робіт у позивача не було належним чином оформленого речового права на земельну ділянку для будівництва спірного об`єкта.

Ця обставина має істотне значення, оскільки законодавство розмежовує право на земельну ділянку та право на розташоване на ній нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (пункти 8792) сформулювала правовий висновок про те, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки. При цьому права власника земельної ділянки порушуються вже внаслідок самого факту самочинного будівництва, оскільки наявність такого об`єкта обмежує власника у здійсненні правомочностей щодо користування та розпорядження належною йому земельною ділянкою.

За таких обставин визнання права власності на самочинно створений об`єкт не може розглядатися як автоматичний спосіб легалізації будівництва, здійсненого без належного речового права на землю та необхідної містобудівної документації.

Суд також враховує, що позивач не отримав позитивного рішення органу місцевого самоврядування щодо відповідності місця розташування об`єкта містобудівній документації.

Навпаки, відповіддю від 03 лютого 2023 року № зем/250 позивача повідомлено про неможливість надання відповідної адміністративної послуги через відсутність необхідних документів, зокрема правовстановлюючих документів на об`єкт нерухомості.

Відповідачем також зазначено, що місце розташування об`єкта не відповідає вимогам пункту 2.4 Порядку № 982.

Суд виходить із того, що містобудівні документи та документи на земельну ділянку не є формальністю, яку можливо усунути самим фактом звернення до суду.

Їх призначення полягає, зокрема, у забезпеченні відповідності забудови містобудівній документації, функціональному призначенню території, встановленим обмеженням та вимогам до використання земель.

Тому за відсутності документів, які підтверджують законність створення об`єкта, суд не може ототожнювати фактичне існування споруди із законно набутим правом власності на нерухоме майно.

Суд не приймає доводи позивача про те, що сама по собі правова позиція Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/1608/18 є достатньою підставою для задоволення його позову.

Навпаки, правова позиція, сформульована у цій справі, передбачає необхідність встановлення наявного у позивача права власності, набутого на законних підставах, та факту його невизнання або оспорювання.

Велика Палата Верховного Суду також розмежувала ситуації, коли право власності вже існує, але не може бути реалізоване або зареєстроване, та ситуації, коли особа намагається за допомогою судового рішення первісно набути право власності на новостворений об`єкт.

У цій справі суд не встановив, що ОСОБА_1 до звернення до суду набув право власності саме на спірний об`єкт нерухомості.

Наявність договору купівлі-продажу кіоску із зупинковим навісом підтверджує набуття позивачем саме того майна, яке зазначено у договорі, однак сама по собі не підтверджує набуття ним права власності на інший, новостворений об`єкт нерухомості.

Тому посилання позивача на статтю 392 ЦК України не змінює правової природи спірних правовідносин.

Щодо твердження позивача про те, що здійснені ним роботи були реконструкцією придбаного кіоску.

Для вирішення цього питання необхідно встановити, чи зберігся первісний об`єкт, які саме роботи були виконані, чи змінились його основні характеристики, чи було створено новий об`єкт нерухомого майна, чи виконувались будівельні роботи на законних підставах, чи був затверджений відповідний проект та чи отримано документи, передбачені законодавством.

Із наданих суду матеріалів вбачається, що відповідач заперечує факт реконструкції та стверджує, що позивач демонтував придбаний кіоск та замість нього створив новий об`єкт.

При цьому суд звертає увагу, що саме по собі придбання рухомого кіоску не надає автоматичного права його власнику здійснювати на комунальній земельній ділянці будівництво нового нерухомого об`єкта.

У разі якщо внаслідок проведених робіт фактично створено новий об`єкт нерухомості, правовий режим такого об`єкта має визначатися з урахуванням вимог статті 376 ЦК України та містобудівного законодавства.

Суд виходить із того, що ефективність способу захисту визначається його здатністю відновити порушене право особи.

Позивач просить визнати за ним право власності, проте для задоволення такого позову суд повинен встановити: наявність у позивача права власності на спірне майно; законність підстав його набуття; індивідуальну визначеність майна; факт невизнання або оспорювання права відповідачем; відсутність правових перешкод для визнання такого права.

Сукупність досліджених доказів не підтверджує наявності у позивача набутого раніше права власності саме на спірний об`єкт нерухомого майна.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що Кам`янська міська рада оспорює вже існуюче право власності позивача.

Фактично відповідач заперечує саме виникнення такого права, посилаючись на самочинний характер створення об`єкта.

За змістом статті 376 ЦК України самочинним є будівництво, здійснене, зокрема, на земельній ділянці, не відведеній для відповідної мети, без належного документа на виконання будівельних робіт чи належно затвердженого проекту або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, за загальним правилом не набуває права власності на нього.

Таким чином, закон не встановлює правила, відповідно до якого будь-який фактично створений об`єкт нерухомості автоматично належить особі, яка здійснила його будівництво.

Навпаки, закон пов`язує виникнення права власності на самочинно збудований об`єкт із виконанням спеціальних умов та дотриманням установленої процедури.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зазначила, що державна реєстрація права власності визначає лише момент, після якого право власності може виникнути за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права

Отже, судове рішення у цій справі не може бути використане виключно як спосіб легалізації об`єкта, щодо якого не доведено дотримання вимог земельного, містобудівного та цивільного законодавства.

Оцінивши докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами виникнення у нього права власності саме на спірний об`єкт нерухомого майна.

Договір купівлі-продажу від 10 лютого 2022 року підтверджує набуття позивачем рухомого майна кіоску із зупинковим навісом, однак не підтверджує набуття права власності на новостворений об`єкт нерухомості.

Матеріали справи не містять належних доказів: відведення земельної ділянки позивачу для будівництва спірного об`єкта; набуття ним права власності або користування земельною ділянкою для цієї мети; отримання необхідних дозвільних документів на виконання будівельних робіт; наявності належно затвердженого проекту; прийняття об`єкта в експлуатацію; державної реєстрації права власності позивача на спірний об`єкт; набуття позивачем права власності на цей об`єкт на іншій законній підставі.

За таких обставин суд не встановлює юридичних підстав для висновку про те, що позивач є власником спірного об`єкта нерухомості.

При цьому суд не ставить під сумнів факт укладення договору купівлі-продажу від 10 лютого 2022 року та набуття позивачем майна, яке є предметом цього договору.

Однак право власності на придбане рухоме майно та право власності на новостворений об`єкт нерухомості є різними за своїм предметом та юридичною природою правами, а тому документи щодо першого не можуть автоматично підтверджувати виникнення другого.

Звернення позивача до органів місцевого самоврядування після придбання кіоску також свідчить про те, що питання оформлення земельних та містобудівних передумов використання об`єкта залишалося неврегульованим.

Відповідно, звернення до суду з вимогою про визнання права власності не може замінити передбачену законом процедуру оформлення прав на новостворене нерухоме майно.

Суд також враховує, що Верховний Суд послідовно виходить із того, що самочинне будівництво не набуває законного статусу лише внаслідок реєстраційних чи судових дій, які не усувають первинних порушень земельного та містобудівного законодавства.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності та зобов`язати вчинити певні дії є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в позові, судовий збір віднести за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 7681, 89, 141, 258259, 263265 ЦПК України, ст.ст.15, 16, 328, 376, 392 ЦК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Кам`янської міської ради, третя особа Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, про визнання права власності та зобов`язати вчинити певні дії відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості сторін:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ;

Відповідач Кам`янська міська рада, ЄДРПОУ 24604168, адреса: Дніпропетровська область, м.Кам`янське, майдан Петра Калнишевського, буд.2;

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, ЄДРПОУ 20268696, адреса: Дніпропетровська область, м.Кам`янське, пр. Василя Стуса, буд.10/12.

Суддя Похваліта С. М.