Ухвала суду № 140293524, 30.09.2026, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

ЄУН №932/1458/26

Провадження №2-з/932/109/26

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

30.09.2026 Шевченківський районний суд міста Дніпра в складі головуючого судді Петуніна І.В., розглянувши заяву Керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Кузьменка Сергія Сергійовича про забезпечення позову в цивільній справі за позовом Керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Тактарова Романа Рафаїловича в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради, Національної служби здоров`я України до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, витрачених на лікування потерпілої особи, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні суду знаходиться цивільна справа за позовною заявою Керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Тактарова Романа Рафаїловича в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради, Національної служби здоров`я України до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, витрачених на лікування потерпілої особи.

Ухвалою суду від 05.03.2026 по вказаній справі відкрито провадження.

25.09.2026 керівник Центральної окружної прокуратури м. Дніпра звернувся через систему «Електронний суд» із заявою про забезпечення позову, шляхом накладання арешту на грошові кошти на рахунках ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ОСОБА_1 , у межах суми позовних вимог на загальну суму 111 480,60 грн.

Заява про забезпечення позову мотивована наступним.

Вироком Шевченківського районного суду міста Дніпра від 03.06.2025 у справі № 932/12041/24 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, а саме в заподіянні умисних тяжких тілесних ушкоджень та призначено покарання у виді шести років позбавлення волі. Остаточне покарання за сукупністю вироків ОСОБА_1 , на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, призначено у виді позбавлення волі на строк 6 років та 2 місяців. Вказаний вирок набрав законної сили 04.07.2025. У зв`язку з отриманням тяжких тілесних ушкоджень, потерпілий ОСОБА_2 перебував на лікуванні в КНТ «ДОКЛ ІМ. МЕЧНИКОВА» ДОР» з 29.09.2024 до 17.01.2025. Водночас лікування потерпілого здійснювалось за рахунок бюджетних коштів.

Так, згідно з інформацією, наданою КНТ «ДОКЛ ІМ. МЕЧНИКОВА» ДОР» від 05.12.2025 за вих. № 15/2703 потерпілий ОСОБА_2 перебував на лікуванні у відділенні анестезіології з ліжками інтенсивної терапії №2 у Центрі церебральної нейрохірургії в період з 29.09.2024 по 17.01.2025. Загальна вартість лікування становила 111 480,6 грн, з яких: 89 166 грн кошти, отримані за договорами з центральним органом виконавчої влади, що реалізовує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення (НСЗУ); 22 314,6 грн кошти місцевого бюджету. Проте в межах кримінального провадження цивільний позов щодо стягнення з ОСОБА_1 суми витрат на лікування потерпілого ОСОБА_2 не заявлявся, у зв`язку з чим вона залишилась не відшкодованою, що створює загрозу порушення інтересів держави. Вказані обставини свідчать про наявність виключного випадку, за якого прокурор може реалізовувати представницькі повноваження. Зважаючи на встановлені прокурором обставини невідшкодування ОСОБА_1 витрат на лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 , існує потреба у вжитті заходів забезпечення позову.

Позивач вважає, що враховуючи характер спору, відсутність офіційних даних про наявність у ОСОБА_1 достатнього майна чи грошових коштів для покриття суми позову свідчить про реальну загрозу того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду (в разі задоволення позову) та призвести до порушення майнових прав та законних інтересів позивача.

На підставі ч.1 ст.153 ЦПК України суд розглянув заяву без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У частині першій статті 150 ЦПК України наведений перелік видів заходів забезпечення позову, серед яких накладення арешту на майно.

За змістом ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Відповідно, заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Таким чином, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачеві реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із цією заявою. Це означає, що заявникові недостатньо лише зазначити, що існує загроза можливості невиконання судового рішення, а й навести змістовну мотивацію таких причин та підстав. Цей обов`язок заявника не повинен перекладатися на суд, а суд не повинен самостійно відшукувати ці підстави, якщо заявник неспроможний їх навести. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ЦПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановить наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Така позиція також неодноразово висловлена і Верховним Судом, зокрема і 17.06.2022 у постанові у справі № 908/2382/21.

За вимогами ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За вимогами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Окрім того, як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, в постанові Верховного Суду від 25.09.2019 року по справі № 320/3560/18, заявником суду повинні бути надані відомості щодо конкретного індивідуально визначеного майна, яке належить відповідачу та щодо якого мають вживатись заходи забезпечення позову. Зокрема, Верховним Судом зазначено, що суд може накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат, проте відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, заявником суду не надаються.

При цьому суд, враховує ту обставину, що позивачем не надано жодних доказів про рахунки, які має відповідач ОСОБА_1 у фінансових та банківських установах, не конкретизовано, на які саме рахунки слід накласти арешт.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п. 4 роз`яснив, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Враховуючи, що ст. 150 ЦПК України є дискреційною, суд, відмовляючи у застосуванні заходів забезпечення позову, приймає до уваги наявність обставин, які виключають можливість їх застосування.

Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим вимогам, а також мають бути безпосередньо повзанні з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову повинна довести адекватність засобу забезпечення позову.

Як вбачається з матеріалів позову та матеріалів заяви про забезпечення позову позивач не надає належних доказів на підтвердження того, що невжиття даних заходів може зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того, позивач заявляє захід забезпечення позову щодо накладення арешту на грошові кошти у розмірі 111 480,60., разом з тим доказів наявності рахунків відкритих у банках чи інших фінансових установах на яких перебувають грошові кошти ОСОБА_1 позивачем не надано.

За таких обставин суд вважає, що в задоволенні заяви про забезпечення позову належить відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.149,150-153,157,258,260,353-355 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Кузьменка Сергія Сергійовича про забезпечення позову в цивільній справі за позовом Керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Тактарова Романа Рафаїловича в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради, Національної служби здоров`я України до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, витрачених на лікування потерпілої особи відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду, протягом 15 днів з дня її складення.

Суддя І.В. Петунін