Рішення № 140284590, 30.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року справа №320/52454/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, з урахуванням заяви від 16.04.2026 про виправлення описки у позові, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасування рішення № 104450015898 від 26.09.2025 Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 22933548; Юридична адреса: вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500 Поштова адреса: вул. Варшавська, 3-Б, смт Макарів, Київська область, 08001), про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 );

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 22933548; Юридична адреса: вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500 Поштова адреса: вул. Варшавська, 3-Б, смт Макарів, Київська область, 08001) зарахувати до періоду проживання на території посиленого радіологічного контролю, період навчання за довідкою від 03.09.2025, № 382 в Богуславському педагогічному училищі з 26.04.1986 по 28.06.1989 та призначити пенсію з 19.09.2025, зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 19.09.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до положень статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивач вказує, що має 39 років 9 місяців 15 днів страхового стажу та станом на дату звернення досягла 55-річного віку. На підтвердження права на зменшення пенсійного віку посилається на те, що у період з 20.08.1985 по 28.06.1989 навчалася за денною формою у Богуславському педагогічному училищі, розташованому у м. Богуслав Київської області, яке віднесено до зони посиленого радіологічного контролю. Також зазначає, що станом на 01.01.1993 прожила у відповідній зоні не менше чотирьох років.

На підтвердження зазначених обставин позивач посилається на довідки навчального закладу та Виконавчого комітету Богуславської міської ради, трудову книжку, диплом, а також посвідчення серії НОМЕР_1 від 03.11.1993, яким підтверджується її статус громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи.

Позивач зазначає, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 26.09.2025 №104450015898 їй відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з незарахуванням до періоду проживання (навчання) у зоні посиленого радіологічного контролю періоду навчання з 26.04.1986 по 28.06.1989, оскільки, на думку пенсійного органу, не зазначено, чи навчалася вона у вихідні дні. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки наданими документами підтверджено необхідний період перебування у відповідній зоні та наявність передбачених законом підстав для зменшення пенсійного віку.

У зв`язку з цим позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення від 26.09.2025 №104450015898, зобов`язати відповідача зарахувати до періоду проживання на території посиленого радіологічного контролю період її навчання та призначити їй з 19.09.2025 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 повторно витребувано докази у справі від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

На виконання ухвали суду відповідачем надано витребувані судом докази, а саме: копію матеріалів пенсійної справи позивача, копію рішення про відмову у призначенні пенсії від 26.09.2025 №104450015898, копії документів, поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії, а також матеріали, отримані за результатами розгляду цієї заяви.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали про відкриття провадження в його електронний кабінет.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 2 статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що у період з 20.08.1985 по 28.06.1989 позивач навчалася за денною формою навчання у Богуславському педагогічному училищі, що підтверджується довідкою Виконавчого комітету Богуславської міської ради від 18.09.2025 №23-31/822, відповідно до якої ОСОБА_1 навчалася у Богуславському педагогічному училищі з 20.08.1985 по 28.06.1989, розташованому в м. Богуслав, який до 31.12.2014 відносився до зони посиленого радіоекологічного контролю згідно з постановою Української РСР від 23.07.1991 №106; довідкою Богуславського гуманітарного фахового коледжу ім. І.С. Нечуя-Левицького від 03.09.2025 №382.

Відповідно до диплома серії НОМЕР_2 позивач у 1985 році вступила до Богуславського педагогічного училища Київської області та у 1989 році закінчила повний курс цього училища за спеціальністю «музичне виховання». За результатами навчання їй присвоєно відповідну кваліфікацію "вчитель музики та музичний вихователь".

Як зазначено у довідці від 04.09.2025 №01-33/191, виданій відділом освіти Бучанської міської ради Ворзельським ліцеєм №10, та довідці Ворзельського старостинського округу Бучанської міської ради від 10.09.2025 №П-24450, позивач з 15.08.1989 працювала на посаді вчителя музичного мистецтва у Ворзельському ліцеї №10 Бучанської міської ради Київської області.

Відомості про трудову діяльність позивача також містяться у трудовій книжці серії НОМЕР_3 . Зокрема, відповідно до запису №1 від 15.08.1989 позивача прийнято на посаду вчителя музики Ірпінської середньої школи №5.

Матеріали справи також містять відомості щодо проживання позивача у смт Ворзель Київської області. У наданій позивачем довідці Ворзельського старостинського округу Бучанської міської ради від 10.09.2025 №П-24450 зазначено, що позивач проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Також у довідці зазначено, що селище Ворзель було віднесено до зони посиленого радіологічного контролю.

У матеріалах справи міститься посвідчення серії НОМЕР_1 від 03.11.1993, видане позивачу Київською облдержадміністрацією, відповідно до якого вона має статус громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контрою у 1986 році (категорія 4).

21.08.2025 позивачу виповнилося 55 років.

19.09.2025, після досягнення 55-річного віку, позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою №6441 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.

Відповідно до розписки-повідомлення від 19.09.2025 до заяви про призначення пенсії позивачем було подано: документ, що посвідчує особу; довідку про відкритий рахунок у банку; довідку про присвоєння ідентифікаційного номера; документи про місце проживання (реєстрації) особи; документи про стаж, що визначений Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій; заяву про призначення/перерахунок пенсії; паспорт; посвідчення постраждалого від ЧАЕС серії НОМЕР_1 .

За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області прийнято рішення від 26.09.2025 №104450015898 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Пенсійним органом наведено положення статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до яких особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання пенсій.

У рішенні зазначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які постійно проживали або постійно працювали у зоні посиленого радіологічного контролю, пенсійний вік знижується на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років, за умови, що станом на 01.01.1993 вони прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років. При цьому особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від тривалості такого проживання або роботи у цей період, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється у розмірі 2 років.

Також у рішенні наведено, що відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності відповідного страхового стажу. З урахуванням зменшення пенсійного віку страховий стаж, необхідний ОСОБА_1 для призначення пенсії, пенсійним органом визначено у 27 років.

За результатами розгляду поданих позивачем документів Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області встановлено, що її страховий стаж становить 39 років 9 місяців 15 днів. У рішенні окремо зазначено, що за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди.

Водночас при визначенні періоду проживання (роботи) позивача на території зони посиленого радіологічного контролю пенсійним органом враховано відомості, наведені у документах, поданих заявницею на підтвердження відповідного періоду.

Зокрема, у рішенні зазначено, що згідно з довідкою від 10.09.2025 № П-24450, виданою Бучанською міською радою Київської області, та довідкою від 01.01.1993 позивач проживала у відповідній зоні у періоди з 15.08.1989 по 31.12.1992, а загальний період проживання становить 3 роки 4 місяці 17 днів.

При цьому до періоду проживання на території зони посиленого радіологічного контролю пенсійним органом не зараховано період навчання позивача за денною формою навчання у Богуславському педагогічному училищі з 26.04.1986 по 28.06.1989.

Підставою для неврахування цього періоду у рішенні визначено те, що у довідці від 03.09.2025 № 382 не зазначено, чи постійно позивач знаходилася за місцем навчання.

За наслідками здійсненого розрахунку Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області визначено, що початкова величина зниження пенсійного віку ОСОБА_1 становить 2 роки, додаткове зниження пенсійного віку - 1 рік, а загальне зниження пенсійного віку - 3 роки.

У зв`язку із цим пенсійним органом визначено, що право на пенсійну виплату позивача виникає з 22.08.2030.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області дійшло висновку про відсутність у позивача на дату звернення права на призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв`язку з чим рішенням від 26.09.2025 № 104450015898 відмовило у призначенні пенсії.

Таким чином, період навчання позивача у Богуславському педагогічному училищі пенсійним органом було враховано при визначенні її загального страхового стажу, однак не враховано при визначенні тривалості проживання (роботи) на території зони посиленого радіологічного контролю, необхідної для встановлення розміру зменшення пенсійного віку. Згідно з проведеним відповідачем розрахунком, страховий стаж позивача становить 39 років 9 місяців 15 днів, загальне зниження пенсійного віку - 3 роки, а право на пенсійну виплату визначено з 22.08.2030.

Не погодившись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 26.09.2025 №104450015898 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 частина 1 статті 92 Конституції України).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).

Частиною 1 статті 4 Закону України 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно зі статтею 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені у Законі України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII).

Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсійний вік зменшується на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

При цьому згідно з приміткою до пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Отже, для набуття особою права на пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку за наведеною нормою необхідним є підтвердження факту постійного проживання або постійної роботи у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 протягом не менше 4 років. За дотримання цієї умови пенсійний вік зменшується додатково на 1 рік за кожні 3 роки проживання або роботи у відповідній зоні, але не більше 5 років, тоді як початкова величина зниження пенсійного віку на 2 роки застосовується за умови постійного проживання або постійної роботи у такій зоні у період з моменту аварії на Чорнобильській АЕС по 31.07.1986.

При цьому пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону (частини 2 та 3 статті 55 Закону №796-XII).

Водночас визначальним для вирішення питання про наявність у особи права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до наведених положень статті 55 Закону №796-XII є встановлення факту її постійного проживання або постійної роботи на території зони посиленого радіологічного контролю протягом установленого законом періоду.

Верховний Суд у постановах від 19.09.2024 у справі №460/23707/22 та від 02.10.2024 у справі №500/551/23, вирішуючи спори щодо застосування положень статті 55 Закону №796-XII, зазначив, що обов`язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є факт постійного проживання та/або роботи такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01.01.1993.

Верховний Суд виходив із того, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з роботою у такій місцевості, при цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Аналогічний підхід викладено Верховним Судом у постановах від 19.09.2019 у справі №556/1172/17, від 29.01.2020 у справі №572/245/17 та від 17.06.2020 у справі №572/456/17, відповідно до якого підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт її проживання (роботи), а не лише реєстрації місця проживання у зоні посиленого радіологічного контролю.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 65 Закону №796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1), для підтвердження права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи відповідно до статті 55 Закону №796-XII подаються, зокрема: особами, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення,

документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період (періоди) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення; особами, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення,

відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування; особами, евакуйованими із зони відчуження у 1986 році,

документи, видані Житомирською або Київською обласними державними адміністраціями, а також посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, за наявності).

Отже, наявність у особи посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує її відповідний правовий статус, тоді як для визначення наявності права на зменшення пенсійного віку та конкретної величини такого зменшення відповідно до статті 55 Закону №796-XII підлягають встановленню періоди фактичного проживання або роботи особи на відповідній території радіоактивного забруднення.

Як встановлено судом, позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_1 від 03.11.1993, відповідно до якого вона є громадянином, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контрою у 1986 році (категорія 4).

Таким чином, належність позивача до осіб, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, у спірних правовідносинах відповідачем не заперечується та не була підставою для прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії.

Не є спірним між сторонами також обсяг страхового стажу позивача. Так, у рішенні від 26.09.2025 №104450015898 відповідачем визначено страховий стаж позивача тривалістю 39 років 9 місяців 15 днів при необхідному страховому стажі 27 років та зазначено, що за доданими до заяви документами до страхового стажу зараховано всі періоди.

Отже, спір у цій справі зосереджений на встановленні тривалості проживання позивача на території зони посиленого радіологічного контролю та, відповідно, наявності підстав для врахування при обчисленні такого періоду часу її навчання за денною формою у Богуславському педагогічному училищі.

Як вбачається з рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 26.09.2025 №104450015898, пенсійним органом не зараховано до періоду проживання позивача на території зони посиленого радіологічного контролю період її навчання за денною формою у Богуславському педагогічному училищі з 26.04.1986 по 28.06.1989 з тих підстав, що у довідці від 03.09.2025 №382 не зазначено, чи постійно позивач знаходилася за місцем навчання.

При цьому сам факт навчання позивача у Богуславському педагогічному училищі протягом спірного періоду відповідачем під сумнів не поставлений.

Крім того, відповідно до здійсненого відповідачем розрахунку страхового стажу період навчання позивача з 01.09.1985 по 28.06.1989 тривалістю 3 роки 9 місяців 28 днів зараховано до її страхового стажу. Отже, пенсійний орган визнав належними та достатніми подані позивачем документи для підтвердження самого факту і тривалості її навчання у зазначеному навчальному закладі.

Матеріалами справи факт навчання позивача у відповідний період підтверджується також довідкою від 03.09.2025 №382 та дипломом серії НОМЕР_2 , відповідно до яких позивач навчалася за денною формою у Богуславському педагогічному училищі та закінчила його у 1989 році.

Таким чином, розбіжностей між сторонами щодо самого факту перебування позивача на денному навчанні у Богуславському педагогічному училищі та тривалості такого навчання немає. Причиною неврахування відповідачем спірного періоду при визначенні тривалості проживання позивача на території зони посиленого радіологічного контролю є виключно відсутність у довідці від 03.09.2025 №382 відомостей про те, чи постійно позивач знаходилася за місцем навчання.

Оцінюючи наведене обґрунтування пенсійного органу, суд ураховує правовий підхід Верховного Суду, відповідно до якого для застосування статті 55 Закону №796-XII юридично значущим є фактичне перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на такій території.

Верховний Суд у постановах від 19.09.2024 у справі №460/23707/22 та від 02.10.2024 у справі №500/551/23, вирішуючи питання застосування статті 55 Закону №796-XII, виходив із того, що визначальним для встановлення права на зменшення пенсійного віку є фактичне проживання (робота) особи на території відповідної зони радіоактивного забруднення протягом установленого законом періоду.

У цій справі спірним є питання про можливість урахування до періоду проживання позивача на території зони посиленого радіологічного контролю (місто Богуслав відноситься до зони посиленого радіологічного контролю згідно з постановою КМУ №106 від 23.07.1991) періоду її навчання за денною формою навчання у Богуславському педагогічному училищі з 03.09.1985 по 28.06.1989.

Надаючи оцінку наведеній відповідачем підставі для неврахування спірного періоду, суд виходить із того, що для належного застосування приписів статті 55 Закону №796-XII необхідним є встановлення не лише наявності у позивача відповідного статусу, а й фактичних обставин, з якими законодавець пов`язує виникнення права на зменшення пенсійного віку, а саме проживання або роботи особи на території відповідної зони радіоактивного забруднення протягом установленого законом періоду.

При цьому поняття «постійне проживання», використане законодавцем у статті 55 Закону №796-XII, не може ототожнюватися з вимогою безперервного фізичного перебування особи у відповідному населеному пункті упродовж усього періоду, який підлягає врахуванню.

Зміст статті 55 Закону №796-XII свідчить, що юридичне значення для виникнення права на зменшення пенсійного віку має саме проживання або робота особи на території радіоактивного забруднення та загальна тривалість такого проживання або роботи. Водночас зазначена норма не містить припису, за яким особа зобов`язана документально підтвердити свою фізичну присутність на відповідній території за кожний календарний день такого періоду.

Не встановлено такого обов`язку також Порядком №22-1.

Підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, передбачено можливість підтвердження відповідних обставин відомостями про місце проживання, зазначеними у пункті 2.22 цього розділу, та/або документами про проживання, виданими органами місцевого самоврядування.

Отже, нормативне регулювання передбачає встановлення періоду проживання особи на відповідній території на підставі передбачених законодавством відомостей та документів, які у своїй сукупності дають можливість встановити відповідний юридичний факт. При цьому ні Закон №796-XII, ні Порядок №22-1 не визначають як обов`язкову умову призначення пенсії наявність документа, який підтверджував би безперервне перебування особи на території радіоактивного забруднення протягом кожного календарного дня заявленого періоду.

Судом встановлено, що місто Богуслав Київської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, віднесено до зони посиленого радіологічного контролю.

Вказана обставина має істотне значення для вирішення цього спору, оскільки навчальний заклад, у якому позивач проходила навчання у спірний період, знаходився безпосередньо в населеному пункті, віднесеному до відповідної зони радіоактивного забруднення.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач навчалася у Богуславському педагогічному училищі за денною формою навчання у період з 1985 року по 1989 рік.

Так, відповідно до довідки від 03.09.2025 №382 позивач проходила навчання у Богуславському педагогічному училищі у 1985-1989 роках за денною формою навчання. Зазначені відомості узгоджуються з іншими наявними у матеріалах справи документами, зокрема дипломом про закінчення відповідного навчального закладу.

При цьому факт та тривалість такого навчання фактично визнані самим пенсійним органом, оскільки при обчисленні страхового стажу позивача відповідачем зараховано період навчання з 01.09.1985 по 28.06.1989 тривалістю 3 роки 9 місяців 28 днів.

Таким чином, між сторонами відсутній спір щодо того, що позивач у зазначений період була студенткою Богуславського педагогічного училища, навчалася за денною формою та що відповідний навчальний заклад знаходився у місті Богуславі.

Разом з тим, вирішуючи питання про тривалість проживання позивача на території зони посиленого радіологічного контролю, відповідач не врахував відповідний період з тієї підстави, що довідка від 03.09.2025 №382 не містить відомостей про те, чи постійно позивач знаходилася за місцем навчання.

Суд не може визнати таке обґрунтування достатнім для неврахування всього спірного періоду з огляду на таке.

За своєю правовою природою довідка навчального закладу про навчання особи призначена для підтвердження факту навчання, його форми та тривалості. Відсутність у такій довідці відомостей про місцезнаходження особи у позанавчальний час не дає підстав для висновку про перебування особи протягом відповідного періоду в іншому населеному пункті.

Відсутність доказу певної обставини та наявність доказу протилежної обставини не є тотожними правовими категоріями.

З огляду на це відсутність у довідці навчального закладу додаткової інформації щодо місцезнаходження позивача поза навчальним процесом сама по собі не могла бути розцінена пенсійним органом як достатній доказ того, що у відповідний період позивач не проживала на території зони посиленого радіологічного контролю.

Суд також звертає увагу на те, що застосований відповідачем підхід фактично покладає на позивача обов`язок підтвердити не період проживання на відповідній території, як це передбачено статтею 55 Закону №796-XII та Порядком №22-1, а безперервність її фізичного перебування за місцем навчання протягом усього спірного періоду.

Проте законодавством не передбачено обов`язку особи, яка претендує на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-XII, надавати докази свого місцезнаходження за кожний календарний день відповідного періоду.

Інше тлумачення фактично призводило б до необхідності підтвердження особою свого фізичного перебування у конкретному населеному пункті у вихідні, святкові дні, під час канікул, тимчасових виїздів та в інші проміжки часу, що не передбачено Законом №796-XII та Порядком №22-1.

Сам по собі факт тимчасової відсутності особи у певні дні не є достатнім для висновку про припинення її постійного проживання у відповідному населеному пункті.

З огляду на це при вирішенні питання щодо застосування статті 55 Закону №796-XII правове значення має встановлення того, чи було відповідне місце місцем постійного проживання особи протягом спірного періоду.

Водночас суд наголошує, що сам по собі факт денного навчання у навчальному закладі, розташованому на території зони радіоактивного забруднення, також не може автоматично та без оцінки інших доказів ототожнюватися із фактом постійного проживання особи у відповідному населеному пункті.

Відтак наведена обставина підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами, які містяться у матеріалах справи та характеризують місце проживання, навчання та подальшу трудову діяльність позивача.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.09.2019 у справі №556/1172/17, від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23 та від 11.11.2024 у справі №460/19947/23, відповідно до яких виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою в такій місцевості, при цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

У цьому контексті суд враховує, що відповідачем не встановлено обставин, які б спростовували можливість постійного проживання позивача на території відповідної зони протягом спірного періоду. Зокрема, спірне рішення не містить посилань на документи або інші відомості, відповідно до яких позивач у цей період мала інше постійне місце проживання у населеному пункті, що не належав до території радіоактивного забруднення.

Не встановлено відповідачем також того, що позивач проходила навчання за межами відповідної зони радіоактивного забруднення. Водночас наявні у справі документи підтверджують, що денне навчання відбувалося саме у місті Богуславі.

За таких обставин наведений у спірному рішенні висновок про неможливість врахування періоду навчання позивача виключно у зв`язку з тим, що довідка №382 не містить відомостей про її постійне знаходження за місцем навчання, не ґрунтується на встановлених відповідачем фактах перебування позивача поза межами відповідної території.

Разом з тим рішення суб`єкта владних повноважень, яким особі відмовлено у реалізації права на пенсійне забезпечення, не може ґрунтуватися виключно на припущенні щодо можливого перебування особи в іншому місці за відсутності встановлених обставин, які підтверджують таке перебування.

Крім того, за наявності у пенсійного органу сумнівів щодо достатності поданих позивачем документів для встановлення тривалості її проживання на території зони радіоактивного забруднення такі сумніви мали бути вирішені у порядку, визначеному законодавством, із використанням наданих органу Пенсійного фонду повноважень щодо перевірки документів та відомостей, необхідних для призначення пенсії.

Отже, встановивши факт денного навчання позивача у навчальному закладі, розташованому у населеному пункті, віднесеному до зони посиленого радіологічного контролю, та водночас маючи сумніви щодо постійності її проживання на цій території, пенсійний орган повинен був надати належну оцінку всій сукупності поданих документів та з`ясувати обставини, які мають юридичне значення для застосування статті 55 Закону №796-XII.

Натомість зміст рішення від 26.09.2025 №104450015898 свідчить, що відповідач обмежився констатацією відсутності у довідці навчального закладу відомостей про те, чи постійно позивач знаходилася за місцем навчання, не зазначивши, на підставі якої норми законодавства саме такі відомості повинні міститися у довідці про навчання та яким чином їх відсутність сама по собі спростовує факт проживання позивача на відповідній території.

Суд також ураховує, що пунктом 4.7 розділу IV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.

Отже, встановлена Порядком №22-1 процедура передбачає дослідження всієї сукупності документів, поданих особою для призначення пенсії, та встановлення на їх підставі обставин, від яких залежить виникнення відповідного права.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відсутність у довідці від 03.09.2025 №382 інформації про те, чи постійно позивач знаходилася за місцем навчання, сама по собі не становить визначеної та достатньої підстави для виключення всього періоду її денного навчання у Богуславському педагогічному училищі при визначенні тривалості проживання на території зони посиленого радіологічного контролю.

Водночас вирішення питання про тривалість періоду, який підлягає врахуванню для цілей статті 55 Закону №796-XII, потребує оцінки всіх наявних у матеріалах справи документів щодо місця проживання, навчання та роботи позивача у їх взаємному зв`язку та сукупності.

Як встановлено судом, відповідно до довідки від 03.09.2025 №382 позивач у період з 1985 року по 1989 рік навчалася за денною формою у Богуславському педагогічному училищі, розташованому у місті Богуславі Київської області.

Крім того, матеріали справи містять довідку Виконавчого комітету Богуславської міської ради від 18.09.2025 № №23-31/822, відповідно до якої ОСОБА_1 навчалася у Богуславському педагогічному училищі з 20.08.1985 по 28.06.1989, розташованому в м. Богуслав, який до 31.12.2014 відносився до зони посиленого радіоекологічного контролю згідно з постановою Української РСР від 23.07.1991 №106).

Таким чином, відомості про навчання позивача у місті Богуславі протягом відповідного періоду підтверджуються сукупністю взаємоузгоджених доказів.

Зазначені документи не містять суперечностей щодо особи позивача, місця її навчання та періоду такого навчання, а відповідачем достовірність наведених у них відомостей не заперечувалася.

Водночас суд ураховує, що відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 для підтвердження права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку законодавець допускає використання не лише відомостей про зареєстроване місце проживання, а й документів про проживання, виданих органами місцевого самоврядування.

Отже, при вирішенні питання щодо тривалості перебування позивача на території радіоактивного забруднення відповідач не мав правових підстав обмежуватися виключно змістом довідки навчального закладу від 03.09.2025 №382, а повинен був надати оцінку також іншим документам, поданим позивачем разом із заявою про призначення пенсії, у їх сукупності та взаємному зв`язку.

У спірних правовідносинах місце навчання позивача місто Богуслав було віднесено до зони посиленого радіологічного контролю. Отже, документально підтверджене перебування позивача за місцем денного навчання не свідчить про її перебування поза межами відповідної зони радіоактивного забруднення.

Разом із тим суд повторно наголошує, що сам факт денного навчання не підміняє передбаченого статтею 55 Закону №796-XII юридичного факту постійного проживання. У зв`язку із цим для визначення загальної тривалості періоду, який може бути врахований позивачу відповідно до зазначеної норми, суд оцінює також документи щодо місця її проживання та подальшої трудової діяльності.

Як убачається з наявної у матеріалах справи довідки Ворзельського старостинського округу, позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . У цій же довідці зазначено, що відповідно до довідки Ворзельського ліцею №10 позивач працює вчителем з 15.08.1989 на підставі наказу від 14.08.1989 №341-К.

Зазначені відомості узгоджуються з довідкою Ворзельського ліцею №10 від 04.09.2025 №01-33/191, відповідно до якої позивач працює у цьому навчальному закладі за основним місцем роботи вчителем з 15.08.1989.

Селище Ворзель та місто Богуслав відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 були віднесені до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Таким чином, після закінчення навчання у Богуславському педагогічному училищі 28.06.1989 позивач з 15.08.1989 розпочала трудову діяльність у селищі Ворзель, тобто також у населеному пункті, який належав до зони посиленого радіологічного контролю.

Також суд бере до уваги наявність у позивача посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 03.11.1993, відповідно до якого позивачка має статус громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контрою у 1986 році (категорія 4).

Отже, зміст інформації, що міститься в посвідченні, є юридично значущим доказом, який підлягав оцінці пенсійним органом у сукупності з довідками про денне навчання позивача у місті Богуславі та іншими документами, поданими разом із заявою.

Визначаючи тривалість періоду проживання (роботи) позивача на території зони посиленого радіологічного контролю та відповідну величину зменшення пенсійного віку, суд зазначає таке.

Зі статті 55 Закону №796-XII вбачається, що законодавцем встановлено дві взаємопов`язані, проте самостійні умови, які мають значення для визначення права особи на пенсію зі зменшенням пенсійного віку та величини такого зменшення.

Першою умовою є наявність станом на 01.01.1993 не менше чотирьох років постійного проживання або постійної роботи у зоні посиленого радіологічного контролю.

Другою умовою є постійне проживання або постійна робота особи у зазначеній зоні у період з моменту аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986 по 31.07.1986.

Такий підхід до застосування статті 55 Закону №796-XII висловлений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 19.09.2024 у справі №460/23707/22 та від 02.10.2024 у справі №500/551/23.

Так, Верховний Суд виходить із того, що обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII є факт постійного проживання та/або роботи такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом не менше чотирьох років до 01.01.1993. Водночас особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали або працювали у цій зоні у період з моменту аварії по 31.07.1986, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку на два роки.

Отже, для вирішення цього спору значення має не весь період навчання позивача, який розпочався у 1985 році, а його частина, яка припадає на період після аварії на Чорнобильській АЕС.

Водночас, оцінюючи зазначені докази у сукупності з іншими матеріалами справи, суд ураховує таке.

За умови встановлення факту постійного проживання позивача у місті Богуславі у цей період позивач відповідає передбаченій приміткою до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII умові для застосування початкової величини зниження пенсійного віку на два роки.

Разом із тим для виникнення права на пенсію за наведеною нормою недостатньо лише перебування особи у відповідній зоні у період з 26.04.1986 по 31.07.1986, оскільки станом на 01.01.1993 загальна тривалість постійного проживання або постійної роботи у зоні посиленого радіологічного контролю повинна становити не менше чотирьох років.

У зв`язку із цим суд ураховує, що після закінчення Богуславського педагогічного училища 28.06.1989 позивач з 15.08.1989 розпочала трудову діяльність у селищі Ворзель Київської області.

Факт такої трудової діяльності підтверджується довідкою Ворзельського ліцею №10 від 04.09.2025 №01-33/191, відповідно до якої ОСОБА_1 працює за основним місцем роботи вчителем з 15.08.1989 на підставі наказу від 14.08.1989 №341-К.

При цьому селище Ворзель відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 також було віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Отже, матеріалами справи підтверджуються два окремі періоди, які мають значення для застосування статті 55 Закону №796-XII - період, пов`язаний із навчанням позивача у місті Богуславі, та наступний період її постійної роботи у селищі Ворзель.

При цьому Верховний Суд у постановах від 19.09.2024 у справі №460/23707/22 та від 02.10.2024 у справі №500/551/23 зазначив, що особам, які не проживали або не працювали у відповідній зоні з моменту аварії по 31.07.1986, але мають необхідні чотири роки проживання (роботи) до 01.01.1993, зменшення пенсійного віку визначається без початкової величини - з розрахунку 1 рік за 3 роки проживання або роботи. З наведеного випливає, що законодавець окремо визначив мінімальну тривалість проживання (роботи), необхідну для виникнення права, та додаткову умову для застосування початкової величини зниження пенсійного віку.

Таким чином, при визначенні права позивача на пенсію відповідно до статті 55 Закону №796-XII відповідач повинен був не обмежуватися висновком про неврахування всього періоду навчання, а встановити конкретні періоди проживання та/або роботи позивача на територіях, віднесених до зони посиленого радіологічного контролю, визначити їх загальну тривалість станом на 01.01.1993 та, залежно від встановленої тривалості, визначити належну позивачу величину зменшення пенсійного віку.

Натомість у рішенні від 26.09.2025 №104450015898 такого розрахунку відповідачем не здійснено, оскільки весь період навчання позивача у Богуславському педагогічному училищі було виключено з розрахунку з підстав відсутності у довідці №382 відомостей про постійне знаходження позивача за місцем навчання, правова необґрунтованість чого встановлена судом.

Суд також звертає увагу на непослідовність висновків відповідача щодо застосування примітки до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII. Так, не визнавши період навчання позивача у місті Богуславі належним підтвердженням її постійного проживання на території зони посиленого радіологічного контролю, відповідач водночас визначив початкову величину зниження пенсійного віку позивача у розмірі 2 років.

Однак відповідно до наведеної примітки така початкова величина встановлюється саме особам, які постійно проживали або постійно працювали у відповідній зоні з моменту аварії по 31.07.1986. При цьому інший врахований відповідачем період проживання (роботи) позивача розпочинається лише з 15.08.1989.

Таким чином, оскаржуване рішення не містить обґрунтування того, які саме встановлені відповідачем обставини стали підставою для визначення позивачу початкової величини зниження пенсійного віку на 2 роки.

Щодо належного способу захисту порушеного права позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 2, 4 та 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною 4 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення на користь особи є допустимим за умови, якщо судом встановлено, що особою виконано всі передбачені законом умови для прийняття такого рішення, а у суб`єкта владних повноважень відсутні інші правомірні варіанти вирішення відповідного питання.

У цій справі судом встановлено протиправність підстави, з якої відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, а саме неврахування спірного періоду виключно з огляду на відсутність у довідці від 03.09.2025 №382 відомостей про те, чи постійно позивач знаходилася за місцем навчання.

Водночас встановлена судом протиправність такого мотиву відмови сама по собі не свідчить про наявність достатніх підстав для зобов`язання відповідача безпосередньо призначити позивачу пенсію.

Як зазначено судом вище, стаття 55 Закону №796-XII пов`язує виникнення права на пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку не із самим фактом навчання особи у навчальному закладі, розташованому на території радіоактивного забруднення, а з фактом її постійного проживання або постійної роботи на відповідній території протягом установленого законом періоду.

При цьому сам факт навчання позивача за денною формою у Богуславському педагогічному училищі, хоча й підтверджує її систематичне перебування у місті Богуславі та підлягає врахуванню і оцінці разом з іншими доказами, не може без встановлення інших фактичних обставин бути прирівняний до постійного проживання у розумінні статті 55 Закону №796-XII.

Відтак для остаточного вирішення питання про наявність у позивача права на призначення пенсії необхідним є встановлення конкретної тривалості її постійного проживання та/або постійної роботи на територіях, віднесених до зони посиленого радіологічного контролю, у тому числі станом на 01.01.1993, а також перевірка наявності передбачених приміткою до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII умов для застосування початкової величини зниження пенсійного віку.

Зазначені обставини відповідачем під час первинного розгляду заяви позивача належним чином не досліджувалися, оскільки пенсійний орган, виключивши спірний період навчання з наведених вище підстав, не здійснив повної оцінки всіх поданих позивачем документів у їх сукупності та взаємному зв`язку.

За таких обставин суд вважає передчасним зобов`язання відповідача безпосередньо призначити позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку, оскільки це вимагало б від суду самостійного вирішення питань, які не були належним чином досліджені пенсійним органом під час прийняття оскаржуваного рішення.

Водночас залишення порушеного права позивача без належного способу його відновлення лише шляхом скасування оскаржуваного рішення не забезпечувало б ефективного судового захисту, оскільки питання, з яким позивач звернулася до пенсійного органу, залишилося б невирішеним.

Тому належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 26.09.2025 №104450015898 та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.09.2025 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Під час повторного розгляду заяви відповідачу належить надати оцінку всій сукупності поданих позивачем документів щодо її навчання, проживання та роботи на територіях, віднесених до зони посиленого радіологічного контролю; встановити конкретні періоди постійного проживання та/або постійної роботи позивача на таких територіях; визначити їх загальну тривалість станом на 01.01.1993; перевірити наявність умов для застосування початкової величини зниження пенсійного віку відповідно до примітки до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII та, залежно від установлених обставин, прийняти відповідне рішення згідно з вимогами чинного законодавства.

При цьому під час повторного розгляду заяви відповідач зобов`язаний врахувати висновок суду про те, що сама по собі відсутність у довідці від 03.09.2025 №382 відомостей про те, чи постійно позивач знаходилася за місцем навчання, не є достатньою та самостійною підставою для виключення відповідного періоду без оцінки інших наявних документів та фактичних обставин у їх сукупності.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі відповідачем не доведено правомірності рішення від 26.09.2025 №104450015898 у частині визначеної ним підстави для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII.

Отже, оскаржуване рішення прийнято без повного та всебічного з`ясування обставин, які мають значення для визначення права позивача на пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку, та без належної оцінки всієї сукупності поданих нею документів.

З огляду на викладене суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 26.09.2025 №104450015898 та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 19.09.2025 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до квитанції від 15.10.2025 (а.с. 46, зворотній бік) позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Враховуючи, що правило пропорційного стягнення судового збору при частковому задоволенні позову стосується тільки вимог майнового характеру, тоді як заявлений позов містить вимоги немайнового характеру, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасування рішення № 104450015898 від 26.09.2025 Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548; місцезнаходження: вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500) про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ).

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548; місцезнаходження: вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) від 19.09.2025 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду, наведених у рішенні.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548; місцезнаходження: вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.