Рішення № 140283130, 01.10.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 жовтня 2026 р. Справа № 120/6792/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни,

за участі секретаря судового засідання: Галюк Аліни Леонідівни,

представника позивача: Сидорюка Д.А.,

представника відповідача: Лозінської І.А.,

представника третьої особи: Москаленка А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниця до Головного управління ДПС у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство оборони України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі наказу ГУ ДПС у Вінницькій області від 12.03.2026 № 1250к і направлення від 13.03.2026 № 1782 проведена документальна позапланова виїзна перевірка КЕВ м. Вінниця з питань правильності застосування ставки військового збору згідно з підпунктом 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України за період з 01.12.2024 по 31.12.2025. За її результатами складено акт від 02.04.2026 № 8858/02-32-24-06/ НОМЕР_1 з висновком про ненарахування, неутримання та неперерахування до бюджету військового збору за ставкою 5 % із заробітної плати працівників у сумі 2 006 115,87 грн. Заперечення позивача від 13.04.2026 № 578/ю/800 на акт перевірки розглянуто 23.04.2026 в приміщенні ГУ ДПС у Вінницькій області й залишено без задоволення, а 30.04.2026 прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Позивач вважає, що він, як податковий агент, правомірно застосував ставку військового збору 1,5 %. Він є органом управління, що входить до структури командування Сил логістики Збройних Сил України, засновником є Міністерство оборони України, а начальник та його заступники є кадровими військовослужбовцями. Усі наймані працівники відділу, незалежно від посади, відповідають Переліку професійних назв робіт працівників Збройних Сил України, затвердженому наказом Міноборони від 19.12.2022 № 438, та є працівниками Збройних Сил України, що підтверджується наданням їм відстрочки від призову на підставі п. 21 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідно до ст. 5 Закону України «Про Збройні Сили України» особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України, а трудові відносини останніх регулюються законодавством про працю. Заробітна плата працівників Збройних Сил є окремим об`єктом оподаткування, для якого абзацом п`ятим підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу №2755 ставку військового збору встановлено на рівні 1,5 %; вона охоплюється поняттям «інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України». Позивач також послався на зміни, внесені Законом України від 10.10.2024 № 4015-IX, на лист Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, на принцип презумпції правомірності рішень платника податку (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Кодексу №2755) та на практику Верховного Суду, зокрема на постанови від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19, від 19.01.2022 у справі № 826/13413/18, від 16.03.2023 у справі № 160/10591/19 і постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 826/8917/16. Ухвалою від 14.05.2026 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу надати докази сплати судового збору.

20.05.2026 представником позивача до суду подано докази сплати судового збору у розмірах визначених п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Ухвалою суду від 03.06.2026 відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання на 30.06.2026.

05.06.2026 представник позивача подав клопотання про залучення до участі у справі Міністерства оборони України як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача. 17.06.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву.

Ухвалою від 30.06.2026 суд у підготовчому засіданні задовольнив клопотання, залучив Міністерство оборони України до участі у справі, встановив йому п`ятиденний строк для подання пояснень і відклав підготовче засідання на 10.08.2026. 20.07.2026 третя особа подала пояснення щодо позову. Відкладено підготовче судове засідання на 10.08.2026.

В подальшому, у встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого просять суд відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи заперечення проти позовних вимог, представник відповідача зазначив, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки КЕВ м. Вінниця встановлено ненарахування, неутримання та несплату до бюджету військового збору із заробітної плати працівників за період з 01.12.2024 по 31.12.2025 у загальній сумі 2 006 115,87 грн. Вказав, що ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка застосовується до доходів у вигляді грошового забезпечення військовослужбовців та інших передбачених законом виплат, тоді як до заробітної плати працівників Збройних Сил України, які перебувають у трудових відносинах, підлягає застосуванню ставка 5 відсотків.

На думку відповідача, встановлені перевіркою порушення підтверджуються розрахунковими відомостями, податковою звітністю, інтегрованими картками платника та іншими матеріалами перевірки, а тому податкове повідомлення-рішення від 30.04.2026 № 0126512406 прийнято правомірно та підстави для його скасування відсутні.

Представник третьої особи у поясненнях від 20.07.2026 просив позов задовольнити. На його думку, з 01.12.2024 підпункт 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу №2755 диференціює ставку військового збору для різних категорій платників, і для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України абзацом п`ятим передбачено ставку 1,5 %. Відповідно до ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітною платою є винагорода за виконану роботу, яку роботодавець виплачує працівникові за трудовим договором, а Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що регулює виплату грошового забезпечення, за природою правового регулювання на працівників Збройних Сил не поширюється. Тому заробітна плата працівників Збройних Сил України належить до «грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України» в розумінні абзацу п`ятого підпункту 1.3, і ставка 1,5 % застосовується до них правомірно. Міністерство оборони також зазначило, що перевірка проводилась на виконання вказівки вищого органу ДПС із наперед визначеним результатом, і послалося на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 у справі № 580/452/26 та Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.06.2026 у справі № 560/20344/25, якими аналогічні позови КЕВ задоволено.

Протокольною ухвалою від 10.08.2026, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та за згодою сторін, вирішено розпочати розгляду справи по суті в цьому с /з.

В подальшому в судовому засіданні 10.08.2026 оголошено перерву до 07.09.2026.

В судовому засіданні 07.09.2026 судом поставлено на розгляд питання щодо можливості проведення судового засідання за відсутності представника третьої особи. Заслухавши думку присутніх в судовому засіданні представників позивача та відповідача, суд протокольною ухвалою постановив відкласти розгляд справи на 28.09.2026.

В судовому засіданні 28.09.2026 представник позивача позовні вимоги підтримав та, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, просив адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо заявлених позовних вимог заперечила, просила в задоволені позову відмовити покликаючись на мотиви наведені у відзиві на позовну заяву, а також в усних поясненнях наданих по суті заявлених позовних вимог.

Представник третьої особи в судовому засіданні 29.09.2026 під час проведення судових дебатів підтримав позовні вимоги позивача та просив їх задовольнити.

Крім того, заявив клопотання про винесення відносно керівництва ДПС України окремої ухвали в зв`язку з вчиненням, на його думку, неправомірних дій щодо ініціювання проведення документальних позапланових виїзних перевірок.

Суд не надає оцінку заявленому представником третьої особи клопотанню, позаяк таке заявлено в позапроцесуальний спосіб, а саме в судових дебатах, що не передбачено КАС України.

Заслухавши пояснення представників сторін, суд постановив відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк до 01.10.2026. Сторонам повідомлено, що проголошення рішення відбудеться 01.10.2026 о 11:00 год.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач Квартирно-експлуатаційний відділ міста Вінниця (ЄДРПОУ 08320218) є органом управління, який входить до структури командування Сил логістики Збройних Сил України, створений з метою організації і виконання завдань з інженерно-інфраструктурного (квартирно-експлуатаційного) забезпечення органів військового управління, військових частин, закладів, установ та організацій Міністерства оборони України та Збройних Сил України, дислокованих у гарнізонах Вінницького, Гайсинського, Хмільницького, Жмеринського, Могилів-Подільського та Тульчинського районів Вінницької області. Відповідно до витягу з ЄДРПОУ засновником установи є Міністерство оборони України, а керівництво відділом здійснюють кадрові військовослужбовці начальник та два його заступники. Позивач фінансується за рахунок коштів Міністерства оборони України.

Наймані працівники позивача, за твердженням позивача, яке відповідач не спростував, перебувають з ним у трудових відносинах, відповідають Переліку професійних назв робіт працівників Збройних Сил України, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 19.12.2022 № 438 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 03.02.2023 за №226/39282), і не є військовослужбовцями. Військовозобов`язаним працівникам позивача надано відстрочку від призову під час мобілізації на підставі п. 21 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (копії відповідних роздруківок із застосунку «Резерв+» додано до позовної заяви).

На підставі наказу ГУ ДПС у Вінницькій області від 12.03.2026 № 1250к і направлення від 13.03.2026 № 1782 заступник начальника відділу перевірок податкових агентів управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Вінницькій області провела документальну позапланову виїзну перевірку КЕВ м. Вінниця з питань правильності застосування ставки військового збору згідно з підпунктом 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу №2755 за період діяльності з 01.12.2024 по 31.12.2025.

За результатами перевірки складено акт від 02.04.2026 № 8858/02-32-24-06/08320218 з висновком про порушення позивачем норм Кодексу №2755, що призвело до ненарахування, неутримання та неперерахування до бюджету військового збору за ставкою 5 % із заробітної плати працівників у сумі 2 006 115,87 грн (щомісячні суми за період з грудня 2024 року по грудень 2025 року наведені у відзиві). Відповідач встановив, що позивач нараховував і утримував військовий збір із заробітної плати працівників за ставкою 1,5 %, а не 5 %.

13.04.2026 позивач подав заперечення на акт перевірки (вихідний № 578/ю/800). 23.04.2026 комісія з питань розгляду заперечень ГУ ДПС у Вінницькій області розглянула їх, залишила висновки акта без змін, а заперечення без задоволення.

30.04.2026 ГУ ДПС у Вінницькій області прийняло податкове повідомлення-рішення №0126512406, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання зі сплати військового збору на 2 006 115,87 грн, застосовано штрафну санкцію у сумі 501 528,97 грн та нараховано пеню в сумі 273 889,31 грн, всього 2 781 534,15 грн.

Не погоджуючись із прийнятим ППР та вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Згідно з абзацом п`ятим статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом, а згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори. За статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (далі ПК України), який визначає порядок адміністрування податків і зборів, права та обов`язки платників податків, компетенцію контролюючих органів, повноваження їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю та відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки, а згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України вони мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з пунктом 61.1 статті 61 ПК України податковий контроль це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 та пунктом 18.1 статті 18 ПК України податковий агент зобов`язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність і нести відповідальність за порушення норм Кодексу.

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку, визначену законом.

Пунктом 57.1 статті 57 Кодексу №2755 передбачено обов`язок податкового агента сплатити суму податкового зобов`язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку фізичної особи, та за рахунок такої виплати. Згідно з пунктом 127.1 статті 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відповідно до підпункту 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 ПК України для цілей розділу IV заробітна плата це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Згідно з підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України працівник це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

За статтею 164 розділу IV ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід будь-який дохід, що підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 ПК України (підпункт 1 підпункту 1.1), об`єктом оподаткування доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу, зокрема доходи у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами (підпункт 1 підпункту 1.2). Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) військового збору до бюджету є особи, визначені статтею 171 ПК України (підпункт 1.5), а нарахування, утримання та сплата збору здійснюються в порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу (підпункт 1.4).

Згідно з підпунктом 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України ставка військового збору становить: для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1, 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту; для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань 1,5 відсотка з доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 цього пункту).

Закон України від 10.10.2024 № 4015-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» набрав чинності з 01.12.2024, крім окремих положень, і передбачає підвищення ставки військового збору з 1,5 до 5 відсотків від об`єкта оподаткування для платників, визначених пунктом 162.1 статті 162 ПК України.

Законом України від 04.12.2024 № 4113-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» уточнено порядок сплати військового збору. Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4113-IX зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України застосовуються з дня набрання чинності Законом № 4015-IX, тобто з 01.12.2024.

Відповідно до статей 3 та 5 Закону України від 06.12.1991 № 1934-XII «Про Збройні Сили України» до структури Збройних Сил України входять, зокрема, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, установи та організації, а особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України; трудові відносини працівників Збройних Сил України регулюються законодавством про працю. Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці особи, які проходять військову службу. Стаття 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, а грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 94 Кодексу законів про працю України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з пунктом 21 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів) Міністерства оборони України та Збройних Сил України.

Відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України одним із принципів податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку: якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або норми різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Аналогічне правило закріплено в пункті 56.21 статті 56 ПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження за призначенням (з наміром, з яким це повноваження надано); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Верховний Суд 11.09.2023 у справі № 420/14943/21 (адміністративне провадження № К/990/8225/23) сформулював правовий висновок про те, що критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять легітимну основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих заявником документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення суб`єкта владних повноважень; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, що не ґрунтуються на нормах права.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.06.2020 у справі № 140/388/19, акт перевірки є службовим документом податкового органу, в якому фіксуються виявлені порушення платником податкового законодавства, контроль за дотриманням якого здійснюється податковим органом, водночас акт містить доказову інформацію про факти і зміст самого порушення платника податків.

Індивідуальний акт акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини 1 статті 4 КАС України).

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що між сторонами відсутній спір щодо фактичних обставин справи. Відповідач не заперечує, що позивач є податковим агентом; що працівники, з яких утримувався військовий збір, перебувають з ним у трудових відносинах; що позивач нараховував, утримував і перераховував військовий збір із заробітної плати цих працівників за ставкою 1,5 %; що перевіряються суми, виплачені в період з 01.12.2024 по 31.12.2025. Відповідач також у відзиві сам визнає, що ставка 1,5 % поширюється на працівників Збройних Сил України, заперечуючи проти її застосування лише до доходу у вигляді заробітної плати таких працівників.

Отже, спір зводиться до питання правильного тлумачення абзацу п`ятого підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу №2755, а саме: чи охоплюється заробітна плата працівників Збройних Сил України поняттям «грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України».

Надаючи оцінку доводам сторін, суд виходить з того, що статус працівників позивача як працівників Збройних Сил України підтверджений матеріалами справи: позивач входить до структури командування Сил логістики Збройних Сил України, засновником є Міністерство оборони України, його працівники відповідають Переліку професійних назв робіт працівників Збройних Сил України, затвердженому наказом Міноборони від 19.12.2022 № 438, і їм надано відстрочку від призову на підставі п. 21 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідно до статті 5 Закону України «Про Збройні Сили України» такі працівники входять до особового складу Збройних Сил України. Відтак вони належать до категорії осіб, названих в абзаці п`ятому підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що ставка 1,5 % застосовується лише до грошового забезпечення військовослужбовців та пов`язаних із службою виплат, а заробітна плата працівників Збройних Сил України оподатковується за ставкою 5 %.

Абзац п`ятий підпункту 1.3 встановлює ставку для категорії платників, які прямо названі в нормі: «військовослужбовців та працівників» Збройних Сил України та інших зазначених органів і формувань.

Ознака доходу визначена переліком «грошове забезпечення, грошові винагороди та інші виплати, які здійснюються відповідно до законодавства України». Завершальна ланка цього переліку («інші виплати») має загальний характер і не містить застережень щодо виключення заробітної плати, тоді як для працівників, які не є військовослужбовцями, основним видом доходу є саме заробітна плата, тобто винагорода за виконану роботу, що виплачується за трудовим договором (стаття 94 КЗпП України, стаття 1 Закону України «Про оплату праці», підпункт 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 ПК України) і здійснюється відповідно до законодавства України.

Суд враховує, що грошове забезпечення, згідно зі статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виплачується виключно військовослужбовцям. Якщо тлумачити абзац п`ятий підпункту 1.3 у спосіб, запропонований відповідачем (ставка 1,5 % для працівників лише щодо виплат, аналогічних грошовому забезпеченню), то згадка в цій нормі «працівників» Збройних Сил України та інших органів втрачає сенс, оскільки їм такі виплати за загальним правилом не здійснюються.

Законодавець, включивши до кола платників зі зниженою ставкою працівників Збройних Сил, не зазначив, що ця ставка стосується лише частини їхніх доходів, і не виокремив заробітну плату за трудовим договором (контрактом) з-поміж «інших виплат». Вимога відповідача поділити доходи працівників на виплати різної правової природи й до заробітної плати застосовувати ставку 5 % не випливає з тексту норми, а є додатковою умовою, яку законодавець не встановлював.

За відсутності такої умови контролюючий орган не вправі самостійно звужувати обсяг пільги, встановленої законом, адже за статтею 19 Конституції України він зобов`язаний діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом. Посилання відповідача на те, що трудові відносини працівників регулюються законодавством про працю, не спростовує висновку суду, бо ця обставина стосується лише правового регулювання трудових відносин, а не визначення ставки військового збору, яку встановлює виключно ПК України.

Суд також бере до уваги, що, за інформацією, оприлюдненою на офіційному вебсайті ДПС України (https://tax.gov.ua/media-tsentr/novini/847129.html), для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України та інших зазначених органів ставка військового збору залишається 1,5 відсотка, а також Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади та військового управління, до сфери управління якого належать Збройні Сили України, підтримує таке розуміння норми. Разом з тим суд наголошує: листи й роз`яснення органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами та мають лише інформаційно-рекомендаційний характер, тому висновки суду ґрунтуються на положеннях ПК України, а не на зазначених роз`ясненнях.

Крім того, навіть якщо припустити, що норма підпункту 1.3 допускає різне тлумачення її змісту, то відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 ПК України рішення має прийматися на користь платника податків. Відповідач у відзиві не навів норм, які б прямо встановлювали, що заробітна плата працівників Збройних Сил України не належить до «інших виплат» у розумінні абзацу п`ятого підпункту 1.3, а його позиція ґрунтується лише на власному тлумаченні цього положення.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що військовий збір, не названий у статтях 9 і 10 ПК України, справлявся незаконно, оскільки предметом спору є не наявність збору, встановленого пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, а розмір застосованої податковим агентом ставки; сам позивач визнавав обов`язок утримувати збір і застосовував ставку 1,5 %.

Суд також враховує, що іншими судами при вирішенні аналогічних спорів між контролюючими органами та квартирно-експлуатаційними відділами Міністерства оборони України позови було задоволено, зокрема рішеннями Черкаського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 у справі № 580/452/26 та Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.06.2026 у справі № 560/20344/25. Ці судові рішення не є обов`язковими для цього суду, проте свідчать про однорідність підходу до застосування спірної норми.

Щодо фінансових санкцій суд зазначає, що штраф у розмірі 501 528,97 грн (25 % від суми 2 006 115,87 грн, пункт 127.1 статті 127 ПК України) і пеня у сумі 273 889,31 грн нараховані як похідні від визначеної контролюючим органом суми недоплати військового збору. Оскільки судом встановлено, що позивач правомірно застосував ставку 1,5 %, то й підстав для застосування штрафу та пені за невстановленого податкового правопорушення немає.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки, що викладені в постановах Верховного Суду. Податкове правопорушення це протиправна, винна дія (чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів або посадових осіб, що порушує встановлені правила ПК України. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

За матеріалами справи суд не встановив доказів, що підтверджують висновки розділу 4 акта перевірки від 02.04.2026 № 8858/02-32-24-06/08320218 про порушення позивачем норм підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16, пункту 36.3 статті 36, пункту 54.2 статті 54, пункту 57.1 статті 57, підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, підпункту «е» пункту 176.1 та підпункту «а» пункту 176.2 статті 176, підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, що призвело б до заниження податковим агентом податкового зобов`язання зі сплати військового збору в сумі 2 006 115,87 грн.

Відповідач не довів, що заробітна плата працівників Збройних Сил України підлягає оподаткуванню військовим збором за ставкою 5 %, а не за ставкою 1,5 % відповідно до абзацу п`ятого підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України. Висновки контролюючого органу ґрунтуються на його тлумаченні норми, яке звужує коло виплат, що оподатковуються за ставкою 1,5 %, у спосіб, не передбачений законом, і не відповідають критеріям обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, сформульованим Верховним Судом у справі № 420/14943/21.

За результатом перевірених доводів, оцінених доказів і встановлених обставин, дослідження змісту податкового повідомлення-рішення від 30.04.2026 № 0126512406 на суму 2 781 534,15 грн (збільшення грошового зобов`язання зі сплати військового збору на 2 006 115,87 грн, штрафна санкція 501 528,97 грн, пеня 273 889,31 грн) суд доходить висновку про протиправність і необґрунтованість індивідуального акта контролюючого органу, що підлягає скасуванню, а адміністративний позов задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 26 624,00 грн. належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 30.04.2026 № 0126512406, яким Квартирно-експлуатаційному відділу міста Вінниця збільшено грошове зобов`язання зі сплати військового збору на 2 006 115,87 грн, застосовано штрафну санкцію 501 528,97 грн і нараховано пеню 273 889,31 грн, разом 2 781 534,15 грн.

Стягнути на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниця судовий збір в розмірі 26 624,00 грн (двадцять шість тисяч шістсот двадцять чотири гривні 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Квартирно-експлуатаційний відділ м.Вінниця (вул. Стрілецька, 87, м. Вінниця, 21015, код ЄДРПОУ 08320218)

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028, код ЄДРПОУ ВП 44069150)

Третя особа: Міністерство оборони України (просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022)

Повний текст рішення виготовлено та підписано: 02.10.2026

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна