Рішення № 140281687, 24.09.2026, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 308/15508/25

Провадження № 2/0203/1098/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2026 року Центральний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Биченковій Г.С.

за участю представника відповідачки - ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 07.08.2023 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА2 та відповідачкою в електронному вигляді було укладено договір про надання кредиту №470732-КС-001, відповідно до умов якого останній було видано кредит в сумі 18000 грн. Посилаючись на те, що в подальшому позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 09.10.2025 року утворилась заборгованість в сумі 74194 грн. 66 коп., що включає в себе заборгованість за тілом кредиту в сумі 18000 грн., заборгованість по процентам в сумі 55290 грн. 79 коп. та заборгованість по комісії в сумі 903 грн. 87 коп., позивач просив стягнути з відповідачки вказану заборгованість та понесені по справі судові витрати.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.11.2025 року справу було передано за підсудністю до Центрального районного суду міста Дніпра.

Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 06.01.2026 року було відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В призначене судове засідання представник позивача не з`явився. В позовній заяві позивач просив розглядати справу без участі його представника.

Представник відповідачки в судовому засіданні, зазначив, що відповідачка не заперечує факту укладання кредитного договору та отримання кредиту в сумі 18000 грн., визнає заборгованість за тілом кредиту. Поряд з цим, заперечує проти розміру процентів, які не є співмірними із сумою кредиту, нараховані без врахування положень ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», а також проти заявлених вимог про стягнення комісії, що нарахована без законних підстав.

Перевіривши доводи, викладені в позовній заяві, заслухавши пояснення представника відповідачки та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

В ст.3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Статтею 12 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом, вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось відповідачкою згідно пояснень її представника в судовому засіданні, 07.08.2023 року між сторонами в електронній формі було укладено договір №470732-КС-001 про надання кредиту, підписаний відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-2892, відповідно до умов п.2.1 якого відповідачці було видано кредит в сумі 18000 грн.

В пред`явленому позові позивач посилався на те, що відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 09.10.2025 року утворилась заборгованість в сумі 74194 грн. 66 коп., що включає в себе заборгованість за тілом кредиту в сумі 18000 грн., заборгованість по процентам в сумі 55290 грн. 79 коп. та заборгованість по комісії в сумі 903 грн. 87 коп.

Представник відповідачки в судовому засіданні, зазначив, що відповідачка не заперечує факту укладання кредитного договору та отримання кредиту в сумі 18000 грн., визнає заборгованість за тілом кредиту. Поряд з цим, заперечує проти розміру процентів, які не є співмірними із сумою кредиту, нараховані без врахування положень ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», а також проти заявлених вимог про стягнення комісії, що нарахована без законних підстав.

Перевіряючи доводи та заперечення сторін в цій частині, суд враховує наступне.

Пунктом 2.3 кредитного договору від 07.08.2023 року було встановлено, що кредит надається строком на 24 тижні.

Пунктом 2.4 кредитного договору сторонами було погоджено фіксовану знижену процентну ставку в розмірі 1,15013889% та стандарту фіксовану процентну ставку в розмірі 2%.

Пунктом 3.2 кредитного договору було передбачено, що протягом строку кредитування процентна ставка нараховується за ставкою, вказаною у п.2.4 договору на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання позичальником графіку платежів, що вказаний в п.3.2.3 та додатку №1 до договору.

При цьому, п.3.2.1 договору було передбачено нарахування процентів за зниженою процентною ставкою, визначеною п.2.4 договору, в разі погашення позичальником кредиту згідно погодженого в п.3.2.3 графіку, а п.3.2.2 договору за стандартною процентною ставкою, визначеної п.2.4 договору, в разі недотримання позичальником встановленого п.3.2.3 графіку.

Як зазначив позивач та не спростовано відповідачкою, останньою не було дотримано встановленого п.3.2.3 договору графіку погашення платежів, внаслідок чого позивачем до порушення строків платежів проценти нараховувались за зниженою процентною ставкою в розмірі 1,15013889%, а після порушення за стандартною процентною ставкою в розмірі 2%, що підтверджується детальним розрахунком заборгованості, долученим до позову, правильність якого відповідачкою не спростована та розрахунки за яким відповідають наведеним вище умовам кредитного договору.

Також суд враховує. що проценти нараховані позивачем в межах погодженого сторонами строку кредитування.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2026 року у справі №552/672/23, провадження №61-4595сво25, зроблено наступні правові висновки:

«Норма про максимальний розмір денної процентної ставки, яка передбачена Законом України №3498-IX, є імперативною, оскільки в акті цивільного законодавства міститься пряма вказівка про неможливість сторін відступати від цього імперативного положення. Така вказівка виражається у словосполученні «не може перевищувати». Захист прав споживача реалізується через можливість заперечення проти умови, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, за допомогою заперечення ipso iure. Водночас нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд зобов`язаний враховувати ex officio (за власною ініціативою) незалежно від того, чи було заявлене заперечення ipso iure.

За загальним правилом, максимальний розмір денної процентної ставки застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені з 24 грудня 2023 року. Для того щоб правила про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на договори, які вчинені до 24 грудня 2023 року, необхідно, щоб строк дії таких договорів було продовжено після 24 грудня 2023 року. Парламент мав на увазі строк кредитування чи строк, на який надається кредит, який на рівні закону кваліфікований як істотна умова.

Законом України №3498-IX було впроваджено перехідний період тривалістю 240 днів і передбачено поетапне зниження максимальної денної процентної ставки. Перший етап (з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року): протягом перших 120 днів після набрання чинності законом максимальна денна процентна ставка для договорів, які укладені в цей період, не могла перевищувати 2,5 %. Другий етап (з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року): наступні 120 днів характеризувалися подальшим обмеженням ставки - максимальна денна процентна ставка для договорів, які були укладені в цей період, була знижена до рівня 1,5 %. Третій етап (з 20 серпня 2024 року): після завершення 240-денного перехідного періоду максимальна денна процентна ставка для договорів про споживчий кредит не може перевищувати 1,0 %.

Тому якщо договір про споживчий кредит вчинений 13 травня 2021 року, то щоб правила Закону від 22 листопада 2023 року №3498-IX про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на такий договір необхідно, щоб строк кредитування чи строк, на який надається кредит, було продовжено після 24 грудня 2023 року.

Станом на 13 травня 2021 року була відсутня імперативна норма, яка б обмежувала розмір процентів за користування кредитом у договорі про споживчий кредит та дозволяла б застосувати конструкцію нікчемності умови договору про споживчий кредит (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

За відсутності підстав для застування конструкції нікчемності умови, до правових способів коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, який укладено 13 травня 2021 року, з урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести: оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит; зміну договору про споживчий кредит; тлумачення умов договору про споживчий кредит.

Суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом».

Суд враховує, що підписавши кредитний договір, відповідачка погодилась з його умовами, у т.ч. в частині розміру процентної ставки та порядку її застосування.

Наведені вище умови кредитного договору в цій частині, викладені в п.п.2.4,3.2,3.2.1,3.2.2, є чіткими та зрозумілими, визначають конкретний розмір фіксованої процентної ставки (зниженої та стандартної), підстав їх застосування в залежності від дотримання позичальником графіку погашення, погодженого в п.3.2.3 договору.

Також суд враховує, що кредитний договір було укладено 07.08.2023 року, тобто до прийняття та набрання чинності Законом України №3498-IX « Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким було внесено зміни, у т.ч. до ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» про максимальний розмір денної процентної ставки у вигляді 1%.

Згідно встановленого зазначеним вище Законом України №3498-IX перехідного періоду тривалістю 240 днів і передбаченого поетапного зниження максимальної денної процентної ставки, на першому етапі такого періоду (з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року) розмір максимальної денної процентної ставки для договорів не могла перевищувати 2,5 %.

Таким чином, встановлення та нарахування позивачем процентів за ставками, визначеними п.2.4 кредитного договору, не протирічило нормам діючого законодавства на момент укладання договору та протягом строку його дії.

Поряд з цим, суд погоджується із запереченням представника відповідачки щодо обгрунтованості нарахування комісії.

Так, умовами п.2.5 кредитного договору було передбачено комісію за надання кредиту в розмірі 2700 грн.

В постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2019 року у справі №524/5152/15-ц (провадження №61-8862сво18) суд зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Крім того, 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживача» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що положення п.2.5 кредитного договору щодо нарахування комісії в розмірі 2700 грн. за надання кредиту є нікчемними відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки заборгованості по комісії в сумі 903 грн. 87 коп. задоволенню не підлягають.

З долученого до позову розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачкою було здійснено платежі за договором в сумі 980 грн. та 816 грн. 13 коп., які позивачем було зараховано в рахунок оплати комісії.

Оскільки відповідні умови договору є нікчемними, суд вважає, що вказані вище кошти мають бути зараховані в рахунок погашення заборгованості по процентам.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, стягнувши з відповідачки на користь позивача заборгованість за договором №470732-КС-001 про надання кредиту від 07.08.2023 року в сумі 71494 грн. 66 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 18000 грн., заборгованість по процентам в сумі 53494 грн. 66 коп. (55290,79 грн. - 980 грн. 816,13 грн.).

Відповідно до ст.141 ЦПК України та пропорційно до задоволених позовних вимог (96,36% від ціни позову) з відповідачки на користь позивача також слід стягнути судовий збір в сумі 2334 грн. 23 коп.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Керуючись ст.ст.207,526,626,628,1048,1049,1054 ЦК України, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.8,12 Закону України «Про споживче кредитування», ст.ст.2,4,5,10-13,76-81,89,133,137,141,211,223, 258,259,263-268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстрована: АДРЕСА_1 , взята на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (01133, м.Київ, бульіар Лесі Українки, будинок 26, офіс 411, код ЄДРПОУ 41084239) заборгованість за договором №470732-КС-001 про надання кредиту від 07 серпня 2023 року в сумі 71494 грн. 66 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 18000 грн., заборгованість по процентам в сумі 53494 грн. 66 коп., а також стягнути судовий збір в сумі 2334 грн. 23 коп.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28 вересня 2026 року.

Суддя С.Ю.Казак