Рішення № 140281055, 29.09.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 199/16902/25

Провадження № 2/201/4014/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

29 вересня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого - судді Куць О.О.,

за участю секретаря судового засідання Рясної А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 20.03.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено Договір №4487513 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

Згідно умов кредитного договору сума кредиту (загальний розмір) складає 3000 грн. (п. 1.2. кредитного договору), строк кредиту 352 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожен 16 днів. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконали та надали йому кредит в сумі 3000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов`язань перед кредитором, 25.10.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», як клієнтом, та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА», як фактором, було укладено договір факторингу № 25/10/2024, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором. Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» повідомили відповідача шляхом направлення відповідного повідомлення в особистий кабінет боржника.

Рішенням №251124/1 єдиного учасника ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» від 25.11.2024 року змінено найменування ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» на нове ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ».

Також позивач вказував, що ним нараховані відсотки за 133 календарних днів за період з 26.10.2024 року по 07.03.2025 року в межах строку договору відповідно до наступного: 3000 грн. * 2,5 % = 75 грн.*133 календарних днів = 9975 грн.

Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору №4487513 перед позивачем не сплачена і складає 30975 грн., з яких: 3000 грн. тіло кредиту, 16500 грн. - нараховані відсотки за користування кредитом, нараховані відсотки за 133 календарних днів - 9975 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача суму коштів у загальному розмірі 30975 грн., а також сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 09.04.2026 року позовна заява передана для розгляду судді Куць О.О.

Ухвалою судді від 27.04.2026 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та витребувано докази.

14.05.2026 року на виконання ухвали суду від 27.04.2026 року до суду надійшли витребувані документи від АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

У позовній заяви ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» просили розгляд справи проводити без участі представника товариства, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечували.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, причин не явки суду не повідомив.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Судом встановлено, 20.03.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено електронний договір про надання надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4487513, на підставі якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надало ОСОБА_1 строком на 352 днів кредит в розмірі 3000 грн. у безготівковій формі шляхом зарахування у день укладення договору грошових коштів на платіжну картку позичальника № НОМЕР_2 , а відповідач зобов`язався повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування цим кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сторони погодили, що стандартна процентна ставка становить 2,5% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 договору про надання споживчого кредиту.

Паспорт споживчого кредиту містить інформацію щодо суми кредиту, строку договору і строку кредитування, а також розмір процентної ставки та вказаний документ підписаний електронним цифровим підписом відповідача.

На підтвердження перерахування суми коштів позивачем долучено лист №20241101-6095 від 01.11.2024 року від ТОВ «ПЕЙПЕК УКРАЇНА» з якого слідує, що 20.03.2024 року о 19:10:04 год успішно перераховано суму коштів у розмірі 3000 грн., маска картки НОМЕР_1 .

Крім того, на виконання вимог ухвали суду від 27.04.2026 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» письмово повідомили про те, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_3 та підтверджено зарахування позики 20.03.2024 року у сумі 3000 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості первісного кредитора - відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, в результаті чого за ним утворилася заборгованість в загальному розмірі 21000 грн., що складається з наступного: 3000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 16500 грн. - сума заборгованості за відсотками, 1500 грн. сума заборгованості за штрафом.

25.10.2024 року між ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» укладено договір факторингу № 25/10/2024, відповідно до якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступив ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» права грошової вимоги зокрема до ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 4487513 в загальному розмірі 21000 грн., що складається з наступного: 3000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 16500 грн. - сума заборгованості за відсотками, 1500 грн. сума заборгованості за штрафом, що також підтверджується витягом з Реєстру боржників до вказаного договору факторингу.

Відповідно до платіжної інструкції №3475 від 01.11.2024 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» отримало від ТОВ «ФК «ФІНСТРАСТ УКРАЇНА» суму коштів, як сплату за договором факторингу №25/10/2024 від 25.10.2024 року

Згідно розрахунку заборгованості наданого позивачем, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» нарахувало відсотки за договором №4487513 від 20.03.2024 року за 133 календарних днів (з 26.10.2024 року по 07.03.2025 року) у сумі 9975 грн., процентна ставка 2,5%.

Слід зазначити, що рішенням №251124/1 єдиного учасника ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» від 25.11.2024 року змінено найменування з ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» на нове найменування, а саме ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ».

Відповідно до частин 1,2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

В силу положень ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З матеріалів справи вбачається, що 20.03.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір № 4487513 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписано електронним підписом - одноразовим ідентифікатором «52364», що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Отже, підписавши вказаний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомився та погодився з умовами договору, при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, зокрема щодо визначення розміру процентів за його користування.

Факт укладання кредитних договорів відповідачем не спростовано.

Факт перерахування відповідачеві коштів в розмірі 3000 грн., на виконання умов договору підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, та не спростовано відповідачем.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що матеріали справи у своїй сукупності свідчать про те, що відповідач ОСОБА_1 отримав кредитні кошти за кредитним договором, проте не виконав взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договорам, кошти не повернула, а тому заборгованість підлягає стягненню в судовому порядку.

25.10.2024 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (Фактор) та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (Клієнт) уклали Договір факторингу №25/10/2024, предметом якого визначено, що за цим договором Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.

Відповідно до Витягу з реєстру боржників, ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» отримало право вимоги до відповідача за договором №4487513.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Тобто, ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» набуло право грошової вимоги до відповідача за договором №4487513.

Щодо нарахування відсотків за користування кредитом, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023 р.

Закон України від 22.11.2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023 р.

Згідно з ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Враховуючи, що самим Законом України від 22.11.2023 р. № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набрав чинності 24.12.2023 р., а Договір № 4487513 про надання споживчого кредиту укладений 20.03.2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, тому нарахування процентної ставки слід розраховувати у відповідності до чинного законодавства у розмірі 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів 1,5 %.

Перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень закону.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Договір № 1472485 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» укладено між Первісним кредитором і Відповідачем 20.03.2024 р., тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», отже вказані норми Пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень вказаного Закону застосуванню не підлягають.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Отже, умови п. 1.4.1 спірного кредитного договору щодо встановлення стандартної процентної ставки в розмірі 2,50 % в день з огляду на положення ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемними.

З урахуванням викладеного, розмір заборгованості за процентами має розраховуватись наступним чином: 3000 грн (тіло кредиту) x 1 % (законодавчо встановлений розмір процентної ставки) / 100 % = 30 грн. в день, 30 грн. х 352 днів (строк кредитування) = 10560 грн.

З розрахунку заборгованості первісного кредитора вбачається, що ОСОБА_1 за кредитним договором №4487513 нараховані відсотки за період з 20.03.2024 року по 25.10.2024 року (220 днів) у сумі 16500 грн. по ставці 2,5%.

З урахуванням положень Закону України «Про споживче кредитування», з відповідача слід стягнути відсотки в сумі 6600 грн. (30 грн. х 220 дні = 6600 грн.).

В свою чергу позивачем було нараховано ОСОБА_1 за кредитним договором №4487513 нараховані відсотки за період з 26.10.2024 року по 07.03.2025 року (133 днів) у сумі 9975 грн. по ставці 2,5%, що вбачається з розрахунку наданого позивачем.

З урахуванням положень Закону України «Про споживче кредитування», з відповідача слід стягнути відсотки в сумі 3990 грн. (30 грн. х 133 днів = 3990 грн.)

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути заборгованість за нарахованими відсотками у загальній сумі 10590 грн. (6600 грн. за 220 днів + 3990 грн. за 133 днів).

Щодо стягнення з відповідача штрафу у сумі 1500 грн., суд зазначає наступне.

Стаття 549 ЦК України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Судом встановлено, що кредитний договір укладений 20.03.2024 року, відповідно і штраф нарахований після 24.02.2022 року. Отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Таким чином, позовна вимога в частині стягнення з відповідача штрафу є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

З урахуванням вищевикладеного, а також те, що відповідач доказів щодо погашення заборгованості за кредитним договором не надав, не спростував документально нарахований позивачем розмір заборгованості, суд вважає, що позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №4487513 у сумі 13590 грн., з яких за тілом кредиту 3000 грн., за відсотками 10590 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зауважує наступне.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з платіжної інструкції № 8339 від 04.12.2025 року за подання позовної заяви позивачем сплачено 2422,40 грн.

Оскільки позовна заява задоволена частково, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у сумі 1062,80 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розглядаючи вимоги про стягнення судових витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Звертаючись із позовною заявою, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн., надавши при цьому договір про надання правничої допомоги №10/12-2024 від 10 грудня 2024 року, заявку №13502 на виконання доручення до договору №10/12-2024 від 10 грудня 2024 року, акт №13502 від 04.12.2025 року прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року, рахунок на оплату №13502-04/12-2025 від 04.12.2025 р.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13 березня 2025 року у справі 275/150/22, в якій зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконаних робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5,6 ст.137 ЦПК України, за змістом яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності.

Таким чином при розрахунку витрат на професійну правничу допомогу суд виходить із суми таких витрат у розмірі 10000 грн.

Однак, оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням п. 3 ч. 2 ст. ст. 141 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі слід стягнути пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 4387,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265, 280-282, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 4487513 від 20.03.2024 року у розмірі 13590 грн., з яких за тілом кредиту 3000 грн., за відсотками нарахованими первісним кредитором 6600 грн., за відсотками нарахованими позивачем (за 133 днів) 3990 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у сумі 1062,80 грн., та витрати на правничу допомогу, у сумі 4387,40 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Соборним районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем та третіми особами протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ 44559822), адреса місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Загородня, буд. 15, офіс 118/2.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя О.О.Куць