Рішення № 140279761, 02.10.2026, Борзнянський районний суд Чернігівської області

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 3-50-01

Справа №730/897/26

Провадження № 2/730/688/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2026 р. м. Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі головуючого судді Ріхтера В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі позивач, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») через свого представника адвоката Усенка Михайла Ігоровича (далі представник позивача, Усенко М.І.) звернулося до Борзнянського районного суду Чернігівської області (далі суд) із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі відповідач, клієнт, ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 80552 від 16.09.2019.

Згідно ухвали суду від 16.06.2026 суд постановив прийняти до розгляду позовну заяву, відкрити провадження у справі, призначив до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Позивач в судове засідання не викликався, оскільки розгляд справи проводиться без повідомлення сторін. Від позивача не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач був повідомлений належним чином про розгляд справи відповідно до положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, однак у встановлений законом строк відзиву на позов не подав, а також не скористався своїм правом подання до суду заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

29.06.2026 від ОСОБА_1 до суду надійшла заява, в якій вона просила застосувати наслідки спливу строків позовної давності у даній справі.

23.07.2026 від представника позивача до суду надійшла заява, в якій він звернув увагу, що з урахуванням «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, що діяли на момент подання позовної заяви, а саме: 02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

До 04.09.2025 року, тобто до набрання чинності ЗУ «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» де було виключено п.19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) згідно зазначеного пункту у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжувались на строк його дії.

Отже, позивачем не пропущено строк для звернення з вказаним позовом до суду, у зв`язку з чим просив задовольнити позовні вимоги повністю.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у відповідності із ч. 5 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України судове засідання не проводиться.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини.

Згідно зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі ст.ст. 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Судом встановлено, що 16.09.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАЙМЕР» (далі - Товариство) та ОСОБА_2 укладено Договір про надання фінансового кредиту №80552 (далі кредитний договір).

Фактично, відповідач не заперечує обставин укладення договору, суми кредиту, відсотків та іншого, а перед судом ставить єдине питання щодо застосування позовної давності.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору Товариство надає Клієнту фінансовий кредит у розмірі 3 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Даний факт також підтверджується листом АТ КБ «ПриватБанк» від 22.06.2026 № 20.1.0.0.0/7-260618/119719-БТ, отриманим на виконання ухвали суду від 16.06.2026 про витребування даних в порядку ст. 84 ЦПК України.

За умовами п. 1.2. Договору кредит надається строком на 30 днів, тобто до 15.10.2019, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов`язань за цим Договором.

Як передбачено п. 1.3. Договору, за користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 730 % річних від суми кредиту в розрахунку 2 % на добу. Тип процентної ставки фіксована.

Згідно п. 1.4. Договору кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом.

Відповідно до п. 1.6. Договору невід`ємною частиною цього Договору є Публічна пропозиція (оферта) Товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті Товариства https:www.cly.com.ua/.

П. 2.2. Договору встановлено, що сума кредиту, проценти за користування кредитом, нараховані штраф та/або пеня (у разі наявності) складають заборгованість за Договором.

За умовами п. 3.1.1. Договору Товариство має право вимагати від Клієнта повернення Кредиту та сплати процентів за користування Кредитом в повному обсязі, а також виконання всіх інших зобов`язань за цим Договором і додатками до нього.

Згідно п. 3.4.2. Договору Клієнт зобов`язаний своєчасно повернути Кредит та сплачувати проценти за користування Кредитом в порядку, встановленому Договором.

Згідно п. 6.8. Підписанням цього Договору Клієнт підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства. Без письмової згоди Клієнта Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за Договором. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Однак, Відповідач не виконав належним чином умов кредитного договору. У порушення вимог ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач не виконав свої зобов`язання не вносив платежі, передбачені умовами кредитного договору, на повернення отриманих коштів, також сплату процентів за користування кредитом. У зв`язку із відсутністю здійснення платежів на виконання умов кредитного договору у Відповідача утворилася заборгованість за кредитним договором.

11.03.2020 року ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу № ЗК - 11032020.

Згідно вищевказаного Договору та у відповідності до ст. 512 ЦК України ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «ЗАЙМЕР», включно і до ОСОБА_2 за кредитним договором №80552 від 16.09.2019.

Станом на дату подання позову заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» становить 31 440,00 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту 3 000,00 грн.; заборгованість за процентами 1 800,00 грн.; заборгованість за пенею 26 640,00 грн.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладання договору.

Відповідно до частини другої ст. 1050, частини другої ст. 1054 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок повернути кредит частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає правові та організаційні засади надання електронних довірчих послуг, утому числі транскордонних, права та обов`язки суб`єктів правових відносин у сфері електронних довірчих послуг, порядок здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, а також правові та організаційні засади здійснення електронної ідентифікації.

Електронний підпис електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ним пов`язуються і використовуються ним як підпис.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Частиною 3 ст. 11 Закону встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.

Згідно ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно п. 7.1. договорів ці договори вважаються укладеними з моменту їх підписання електронними підписами сторін та діють протягом строку, вказаного в п. 1.2. цих договорів.

ОСОБА_1 16.09.2019 електронним цифровим підписом KL7287 підписала договір про надання фінансового кредиту №80552 та отримав на свій рахунок кошти у розмірі 3 000 грн, а отже акцептувала умови договору.

Позичальником під час укладення кредитного договору пройдено ідентифікацію шляхом використання системи BankID Національного банку.

Під час ідентифікації Позичальника з документів, створених на матеріальних носіях та/або електронних даних, було забезпечено однозначне встановлення фізичної особи.

Укладання електронного договору та підписання його електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.

У свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на дату подання позовної заяви утворилась заборгованість.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Крім того, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

ОСОБА_1 всупереч положенням ст.ст. 12, 81 ЦПК України не було надано суду жодних доказів на підтвердження належного виконання нею своїх кредитних зобов`язань та спростування позовних вимог позивача.

Таким чином, враховуючи вищевказані обставини справи, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитними договорами (тіла кредиту та процентів за користування кредитом) є обґрунтованими й підлягають задоволенню в цій частині.

Що стосується доводів відповідача про відмову у задоволенні позову внаслідок спливу строку позовної давності, наведені нею у відзиві на позовну заяву, то такі суд оцінює критично, оскільки останні не відповідають чинному законодавству.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Отже трирічний строк загальної позовної давності, визначений статтею 257 Цивільного кодексу України, на час дії карантину продовжувався.

Таким чином, у період з 12 березня 2020 року до 01 липня 2023 року на всій території України був встановлений карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), ця обставина є загальновідомою.

Крім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» запроваджено воєнний стан в Україні.

Згідно з пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Воєнний стан в Україні введено 24 лютого 2022 року і до теперішнього часу не припинено і не скасовано, таким чином з 24 лютого 2022 року перебіг позовної давності зупинено.

Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено. Цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто відновлення перебігу строків позовної давності розпочалося з 04 вересня 2025 року.

Тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності за заявою відповідача, оскільки позивачем цей строк не пропущений.

Щодо стягнення пені

Позивач просить стягнути з відповідача 26 640,00 грн пені, нарахованої за період з 16 жовтня 2019 року до 03 лютого 2020 року.

Пунктом 4.3 кредитного договору передбачено, що в разі неповернення кредиту у встановлений строк позичальник сплачує пеню в розмірі 5 % від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення, починаючи з першого дня прострочення, але не більше ніж за 100 календарних днів. Отже, сторони погодили не лише ставку пені, а й граничний період її нарахування.

З розрахунку заборгованості вбачається, що прострочене грошове зобов`язання становило 4 800,00 грн, а пеня нараховувалася з розрахунку 240,00 грн за день. При цьому розрахунок охоплює 111 днів прострочення та містить нарахування пені після спливу погодженого сторонами 100-денного періоду. За умовами договору пеня могла нараховуватися не більш як за 100 календарних днів з 16 жовтня 2019 року до 23 січня 2020 року включно. Тому пеня, нарахована за наступні 11 днів, у сумі 2 640,00 грн не відповідає умовам договору.

Відповідач до ухвалення рішення заявила про застосування наслідків спливу позовної давності. За вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Оскільки пеня нараховується за кожен день прострочення, позовна давність обчислюється окремо щодо кожної щоденно нарахованої суми пені. Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Перебіг позовної давності з урахуванням карантинних і воєнних законодавчих змін продовжувався до 29 січня 2024 року, був зупинений з 30 січня 2024 року до 03 вересня 2025 року та поновився з 04 вересня 2025 року. Ці періоди підлягають урахуванню при визначенні давності щодо кожної частини пені окремо. Такий порядок застосування пунктів 12 і 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відображено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2026 року у справі № 461/5935/23.

З урахуванням наведених правил та дати звернення з позовом 11 червня 2026 року позовна давність не спливла щодо пені, нарахованої за період з 08 до 23 січня 2020 року включно. За цей період пеня становить 3 840,00 грн 16 днів по 240,00 грн. Щодо пені, нарахованої за період з 16 жовтня 2019 року до 07 січня 2020 року включно, позовну давність пропущено. Крім того, пеня за період з 24 січня до 03 лютого 2020 року не підлягає стягненню, оскільки її нараховано понад передбачене договором обмеження у 100 календарних днів.

Отже, вимога про стягнення пені, з урахуванням позовної давності, підлягає частковому задоволенню в розмірі 3 840,00 грн, а в решті - відмові з наведених підстав.

Крім того, остаточно визначаючи розмір пені, суд ураховує її договірну ставку - 5% за кожен день прострочення, співвідношення пені 3 840 грн із сумою основного боргу 3 000 грн та загальною сумою основного боргу і договірних процентів 4 800 грн, а також те, що позивач просить стягнути окремо основний борг і проценти. З огляду на співвідношення цих сум та необхідність зберегти баланс інтересів сторін, враховуючи практику Верховного Суду, який зазначає, що неустойка не має ставати непомірним тягарем для споживача чи джерелом невиправданого прибутку кредитора, суд вважає, що стягнення пені в повному розмірі 3 840 грн було б надмірним. На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України суд зменшує пеню до 3 000 грн.

Щодо судових витрат

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивача судовий збір пропорційно задоволеним вимогам.

Позовні вимоги на загальну суму 31 440 грн, грн задоволені судом на 24,8092%, тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені судові витрати в розмірі 660,52 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову-на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Водночас, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано копії договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025, акту № 548 надання послуг (правової (правничої) допомоги) від 10.06.2026, детального опису наданих послуг до акту № 548 за договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025, ордеру на надання правничої (правової) допомоги ТОВ «ФК «Кредит-капітал» адвокатом Усенком М.І.

З огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, ціну позову та розмір задоволених вимог, суд вважає, що заявлена до стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Кредит-капітал» сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн відповідає переліку/вартості виконаних робіт та критеріям розумності, справедливості та співмірності, а тому з огляду на зазначене вище та встановлені судом обставини, дійшов висновку про необхідність задоволення даної вимоги позивача.

Тим більше, відповідач жодним чином не заперечив щодо вказаної суми, жодних доводів, міркувань щодо несправедливості чи незаконності вказаної суми не навів.

Крім того, у даному питанні суд керується практикою Верховного Суду, згідно якої інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони. На це вказав Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 по справі №275/150/22. Так, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5, 6 ст. 137 ЦПК, за змістом яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Аналогічні висновку викладені у додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020, де Велика Палата ВС висловила позицію щодо порядку відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Як зазначила ВП ВС із запровадженням з 15 грудня 2017 змін до ЦПК України законодавець принципово по-новому визначив роль суду у позовному провадженні як арбітра, що надає оцінку тим доказам і доводам, які наводять сторони у справі, та не може діяти на користь будь-якої зі сторін, бо не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Тому саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічного висновку дійшла й Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справи № 154/5761/07-а.

Водночас, суд задовольнив позов частково, а тому суд стягує витрати на правову допомогу пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 1 984,73 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 10, 12, 89, 258, 264-265, 273, 353, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 80552 від 16.09.2019 у розмірі 7 800,00 грн (сім тисяч вісімсот гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 660,52 грн (шістсот шістдесят гривень 52 копійки).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 984,73 грн (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири гривні 73 копійки).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення; якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» (місцезнаходження: 79018, Україна, Львівська область, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, 28; код ЄДРПОУ 35234236).

Відповідач: ОСОБА_1 (народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Суддя Ріхтер В.В.