Рішення № 140275607, 02.10.2026, Господарський суд Чернігівської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

РІШЕННЯ

Іменем України

02 жовтня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/732/26

Господарський суд Чернігівської області у складі Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

За позовом: Корюківської окружної прокуратури,

код ЄДРПОУ 02910114, вул. Шевченка, 98, м. Корюківка, Чернігівська область, 15300,

в інтересах держави в особі позивача: Міністерства юстиції України,

код ЄДРПОУ 00015622, вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001

до відповідача-1: Державної установи Менська виправна колонія №91,

код ЄДРПОУ 08731849, провулок Дружби, 5, смт. Макошине, Корюківського району, Чернігівської області, 15652

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю Енера Чернігів,

код ЄДРПОУ 41823846, проспект Перемоги, буд. 126Б, м. Чернігів, 14013

Предмет спору: про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 179 131,84 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались

ВСТАНОВИВ:

Корюківська окружна прокуратура через підсистему Електронний суд звернулася до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України до Державної установи Менська виправна колонія №91 та Товариства з обмеженою відповідальністю Енера Чернігів, у якому прокурор просить суд визнати недійсними додаткові угоди №2 від 25.02.2021, №3 від 19.03.2021, №5 від 23.08.2021, №6 від 31.08.2021, №7 від 28.09.2021, №8 від 29.09.2021, №9 від 30.09.2021, №10 від 29.10.2021, №11 від 08.11.2021, №12 від 22.11.2021, №13 від 30.11.2021 про внесення змін та доповнень до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 200179ВЦ/К-2 від 11.01.2021, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю Енера Чернігів та Державною установою Менська виправна колонія №91, а також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Енера Чернігів в дохід Державного бюджету України в особі Міністерства юстиції України безпідставно отримані кошти в сумі 179 131,84 грн.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 03.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду; визнано справу малозначною та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті.

Ухвала суду від 03.08.2026 доставлена сторонам до їх Електронних кабінетів у підсистемі Електронний суд ЄСІКС 03.08.2026 о 22:58, 22:50, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

17.08.2026 від відповідача-2 через підсистему Електронний суд надійшла заява №17-08/732-1 про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №922-VІІІ.

17.08.2026 відповідач-2 через підсистему Електронний суд подав до суду відзив на позов №17-08/732, у якому просить відмовити у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість.

24.08.2026 від прокуратури через підсистему Електронний суд надійшла відповідь на відзив відповідача-2, у якій прокурор вважає твердження відповідача-2 безпідставними та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

25.08.2026 від позивача через підсистему Електронний суд надійшли пояснення №13828/14990-1-26/11.4 від 24.08.2026, які позивач просить врахувати при ухваленні рішення.

26.08.2026 від відповідача-2 через підсистему Електронний суд надійшли заперечення №26-08/732 на відповідь на відзив, у яких відповідач-2 просить відмовити у задоволенні позову.

10.09.2026 від прокуратури через підсистему Електронний суд надійшли додаткові пояснення №51-72-3536вих-26 від 09.09.2026 у яких прокурор зазначає про відсутність підстав для зупинення провадження у справі.

Інших заяв та клопотань від сторін до суду не надходило.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладанні між відповідачами оспорюваних додаткових угод було порушено вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі, а саме змінено ціну за одиницю товару у бік збільшення (на +137,23% від ціни, погодженої під час закупівлі) за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, а також з перевищенням 10% ліміту збільшення ціни.

Враховуючи те, що спірні додаткові угоди укладені з порушенням вимог Закону України Про публічні закупівлі, прокурор, посилаючись на приписи ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, просить визнати їх недійсними. Оскільки відповідач-1 сплатив кошти за поставлену електричну енергію відповідно до ціни, вказаній у спірних додаткових угодах, тобто за збільшеною ціною, прокурор на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача-2 в дохід Державного бюджету України в особі Міністерства юстиції України 179 131,84 грн безпідставно отриманих коштів.

Позивач у письмових поясненнях зазначає про наявність фактичних обставин з якими закон пов?язує визнання додаткових угод недійсними на момент їх укладення, оскільки вони суперечать п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», принципам максимальної економії, ефективності та пропорційності закупівель, а відтак наявні підстави для визнання їх недійсними. Кошти є безпідставно набутими, підстава для їх набуття відпала, і у разі визнання судом спірних додаткових угод недійсними, відповідач-2 зобов?язаний повернути їх до Державного бюджету України. Позивач вважає хибними аргументи прокуратури про бездіяльність Мін?юсту та не здійснення належного представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, оскільки у цих правовідносинах Мін?юст є неналежним позивачем, а тому не має права вимоги. За доводами позивача, неналежне обгрунтування прокурором необхідності захисту інтересів держави та в чому полягає порушення таких інтересів свідчить про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, що є перешкодою для розгляду справи в суді.

Відповідач-2 у відзиві вважає позов необґрунтованим та зазначає про відсутність підстав для здійснення прокурором самостійного представництва інтересів держави у цій справі, оскільки прокурор звернувся в інтересах особи, яка не має статусу позивача у справах щодо оскарження процедур закупівлі, проведених відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі». За доводами відповідача-2 жодна з оскаржуваних додаткових угод не містить вимог щодо збільшення ціни товару понад 10%, шо свідчить про дотримання вимог ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зміна умов договору та підписання додаткових угод відбувалося за згодою обох сторін. На думку відповідача-2, прокурором не доведено належними та допустимими доказами недійсність додаткових угод, а також те, що вони укладені з порушенням вимог ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», тому кошти, стягнення яких вимагає прокурор, не є безпідставно набутими. У споживача відсутній обов?язок щодо споживання саме того обсягу електроенергії, яка визначена договором, обсяг спожитої електроенергії визначається згідно з приладами обліку та на підставі актів прийому-передачі. Посилання прокурора на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 24.01.2024 №922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі №920/19/24 не можна брати до уваги, оскільки на момент укладення договору та оспорюваних додаткових угод вони не діяли, а тому не можуть застосовуватися до спірних правовідносин. Позиція відповідача-2 повністю узгоджується з окремою думкою до зазначених постанов. Відповідач-2 зазначає, що відносини між сторонами врегульовано Договором, який недійсним не визнається, тобто зобов?язання є договірними.

Прокуратура у відповіді на відзив відповідача-2 зазначила про наявність підстав для вжиття відповідних представницьких заходів шляхом звернення до суду з вказаним позовом. Надані постачальником документи, які стали підставою для укладення спірних додаткових угод, є лише документами фактографічно-інформаційного характеру та не містять належного обґрунтування зміни істотних умов договору. Внаслідок укладення оспорюваних додаткових угод відповідачу-1 не допоставлено електроенергії вартістю 179 131,84 грн, які підлягають поверненню як надміру сплачені кошти, на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України, оскільки Договір вже закінчився та товар оплачений. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 24.01.2024 №922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі №920/19/24 зробила однозначний правовий висновок щодо застосування п.2 ч.5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі. За твердженням прокуратури окрема думка судді містить незгоду з прийнятим рішенням або висновками, однак не є обов?язковою для суду.

Відповідач-2 у наданих запереченнях на відповідь на відзив повторно наголошує на відсутності підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави та вважає, що оскаржувані додаткові угоди були укладені правомірно. Наголошує на тому, що відносини між сторонами врегульовано Договором, який недійсним не визнається, тобто зобов?язання є договірними.

Прокуратура у додаткових поясненнях заперечує щодо зупинення провадження у справі, посилаючись неприпустимість затягування судового розгляду спору, оскільки результати розгляду справи № 3-78/20269 (178/26) не вплинуть на даний спір, підстави для задоволення заяви про зупинення провадження у справі № 927/732/26 до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» щодо відповідності Конституції України (конституційності) п. 2 ч. 5 ст. 41 Про публічні закупівлі відсутні.

Відповідач-1 відзиву на позов у встановлений процесуальний строк не надав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач-1 не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Щодо заяви відповідача-2 про зупинення провадження у справі суд зазначає таке.

В обґрунтування заяви про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №922-VІІІ, відповідач-2 посилається на те, що першою колегією суддів Другого сенату Конституційного Суду України відкрито конституційне провадження у справі № 3-78/20269 (178/26) за конституційною скаргою ТОВ УКР ГАЗ РЕСУРС щодо конституційності пункту 2 частини п?ятої статті 41 Закону України Про публічні закупівлі. Підставою для відкриття конституційного провадження стала конституційна скарга ТОВ УКР ГАЗ РЕСУРС, у якій порушується питання щодо перевірки на відповідність частині першій статті 8, частині четвертій статті 13, частинам першій та четвертій статті 41, частині першій статті 42, пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України Про публічні закупівлі зі змінами, який встановлює можливість зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов?язань сторонами в повному обсязі щодо збільшення ціни за одиницю товару до 10%. Оскільки вирішення Конституційним Судом України справи № 3-78/20269 (178/26) щодо конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України Про публічні закупівлі може мати істотне значення для правильного вирішення даного спору, зокрема, щодо правомірності застосування встановленого вказаною нормою 10-відсоткового обмеження при зміні ціни за одиницю товару, з метою забезпечення принципу правової визначеності та єдності судової практики, наявні підстави для зупинення провадження у справі № 927/464/26 до ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі № 3-78/20269 (178/26).

Прокуратура щодо зупинення провадження у справі заперечує, посилаючись неприпустимість затягування судового розгляду спору, оскільки результати розгляду справи № 3-78/20269 (178/26) не вплинуть на даний спір.

Розглянувши заяву відповідача-2 про зупинення провадження у справі № 927/732/26, суд доходить висновку про відмову в її задоволенні з наступних підстав.

Зупинення провадження у справі це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом.

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 5 ч. 1 ст. 227 цього Кодексу, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20, зазначив, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати: - чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; - чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Саме по собі твердження про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України.

Вказаний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №910/12694/18, від 20.12.2019 у справі № 910/13234/18, від 20.07.2020 у справі № 910/11236/19.

При цьому пункт 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Оцінюючи доводи відповідача-2, суд враховує, що предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності укладення спірних додаткових угод, зокрема наявності чи відсутності передбачених законом підстав для визнання спірних додаткових угод недійсними та застосування наслідків недійсності.

Зазначені обставини входять до предмета доказування у цій справі та можуть бути встановлені господарським судом самостійно на підставі наявних і поданих сторонами доказів.

Конституційне провадження у справі № 3-78/2026 (178/26) не спрямоване на встановлення фактичних обставин цієї господарської справи, не стосується оцінки доказів у ній та не вирішує питання щодо прав і обов`язків сторін у спірних правовідносинах. Саме по собі відкриття Конституційним Судом України провадження щодо перевірки конституційності п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не позбавляє господарський суд можливості дослідити докази, встановити обставини справи та надати їм правову оцінку.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до події, факту застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

За змістом ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" визначено, що Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У постанові від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила: аналіз норм розділу ХІІ Конституції України ("Конституційний Суд України") та Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

Тобто, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Подібний висновок наведений у пункті 74 постанови КАС ВС від 14.03.2024 у справі № 600/778/21-а та постанові КАС ВС від 03.04.2024 у справі № 120/14973/21-а.

З огляду на зазначені норми, прийняття рішення Конституційним Судом України за наслідками розгляду конституційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю УКР ГАЗ РЕСУРС щодо відповідності Конституції України (конституційності) п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не вплине на судове провадження у справі №927/732/26, оскільки у будь-якому випадку норма ст. 41 Закону Про публічні закупівлі підлягає застосуванню до спірних правовідносин, які виникли у 2021 році.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Отже, на даний час пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" є чинною нормою права, а саме лише відкриття конституційного провадження щодо перевірки її конституційності не зумовлює об`єктивної неможливості розгляду цієї справи.

Крім того, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи (п.10 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів господарського судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі.

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України (далі ЄСПЛ).

ЄСПЛ зазначає, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на вищевикладене та неприпустимість затягування судового розгляду спору, враховуючи, що результати розгляду справи № 3-78/20269 (178/26) не вплинуть на даний спір, суд відмовляє в задоволенні заяви відповідача-2 про зупинення провадження у справі № 927/732/26 до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №922-VІІІ.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

01.12.2020 Державною установою Менська виправна колонія №91 на електронному майданчику в системі публічних закупівель Prozorro оприлюднено оголошення про проведення процедури відкритих торгів щодо закупівлі електричної енергії у кількості 600 000 кВт*год, очікуваною вартістю 1 800 000,00 грн з ПДВ (ідентифікатор закупівлі: UA-2020-12-01-002304-а).

Переможцем відкритих торгів визнано ТОВ Енера Чернігів з пропозицією за результатами аукціону 1 152 000,00 грн з ПДВ (1,92 грн з ПДВ за одиницю товару).

11.01.2021 між Державною установою Менська виправна колонія №91 (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Енера Чернігів (постачальник) укладено Договір № 200179ВЦ/К-2 про постачання електричної енергії споживачу (далі Договір), відповідно до п. 1.2. якого умови договору розроблені відповідно до Закону України Про ринок електричної енергії та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312.

Згідно з п. 2.1. Договору постачальник продає споживачу до 31.12.2021 товар «код ДК 021:2015-09310000-5 (Електрична енергія) для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього Договору.

Заява-приєднання (додаток 1 до Договору) містить види об?єктів та адреси місць постачання електричної енергії.

Відповідно до пунктів 5.1., 5.1.2., 5.2. Договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору. Обсяг закупівлі та ціни (тарифи) на електричну енергію визначаються у додатку 2 до договору. Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника.

У додатку 2 до Договору «Комерційна пропозиція» визначено загальний обсяг товару 600 000 кВт*год та його загальну вартість 1 152 000,00 грн з ПДВ.

За доводами прокуратури, визначена сторонами у договорі ціна за одиницю товару становить 1,92 грн з ПДВ (1 152 000,00 грн з ПДВ : 600 000 кВт*год).

Згідно з підпунктом 2 пункту 5.1.3. Договору умови договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі та не повинні змінюватися після підписання договору про закупівлю до повного виконання зобов`язань сторонами, крім випадків визначених ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та умовами даного договору, зокрема: - збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

У випадку коливання ціни товару на ринку в бік збільшення, постачальник має право письмово звернутися до замовника з відповідною пропозицією, при цьому така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна бути обґрунтована і документально підтверджена. Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ (документи), що підтверджує збільшення середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару в тих межах/розмірах, на які постачальник пропонує змінити ціну товару. Документ (або документи), що підтверджує збільшення ціни товару, повинен містити дані щодо середньоринкової ціни (діапазону цін) за одиницю товару на день подання тендерної пропозиції (допускається надання документального підтвердження щодо середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару в межах 10 днів щодо дати подання тендерної пропозиції) та середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на момент письмового звернення учасника щодо збільшення ціни і повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки/інформації (або в іншій документальній формі), виданої торгово-промисловою палатою України, або регіональною торгово-промисловою палатою, або органами державної статистики або іншими уповноваженими установами чи організаціями. У випадку прийняття рішення замовником щодо внесення змін до договору у вказаній частині до розрахунку ціни за одиницю товару приймається ціна за одиницю товару, що визначається сторонами у момент укладення договору про закупівлю та за результатами електронного аукціону (з урахуванням внесених раніше змін до договору про закупівлю). При цьому, максимальна сума, на яку сторонами може бути здійснено підвищення ціни за одиницю товару визначається як різниця між середньориноковою ціною (діапазоном цін тощо) за одиницю товару на момент письмового звернення учасника щодо зміни ціни та середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на день подання тендерної пропозиції (допускається надання документального підтвердження щодо середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару в межах 10 днів щодо дати подання тендерної пропозиції, або станом на момент внесення змін до договору в частині ціни за одиницю, якщо такі зміни до договору вже були раніше здійснені сторонами. В будь-якому випадку підвищення ціни за одиницю товару здійснюється з урахуванням вимог п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

За умовами п. 5.5. Договору розрахунковим періодом за договором є календарний місяць.

Згідно з п. 6.1. Договору споживач має право отримувати електричну енергію на умовах, зазначених у договорі.

Договір укладається на строк, зазначений у комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднанн, яка є додатком 1 до цього Договору, та сплаченого рахунку (квитанції) постачальника (п. 13.1. Договору).

Пунктом 13.8. Договору передбачено, що зміна істотних умов може здійснюватися за згодою сторін у випадках, що передбачені ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», про що укладається додаткова угода із подальшим оприлюдненням таких змін відповідно до вимог ст. 10 Закону України «Про публічні закупівлі».

За доводами прокуратури, ТОВ «Енера Чернігів», підписавши Договір № 200179ВЦ/К-2 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2021 взяло на себе зобов`язання поставити споживачу електричну енергію обсягом 600 000 кВт*год, загальною вартістю 1 152 000,00 грн з ПДВ, за ціною 1,92 грн з ПДВ за 1 кВт*год, у період із 11.01.2021 по 31.12.2021.

За ініціативи ТОВ Енера Чернігів в подальшому було укладено ряд додаткових угод про внесення змін та доповнень до Договору, якими змінено істотні умови Договору № 200179ВЦ/К-2 від 11.01.2021, шляхом збільшення ціни за одиницю товару, а саме:

- Додаткову угоду № 2 від 25.02.2021, за умовами якої з 01.02.2021 збільшено ціну за 1 кВт/год до 2,07657 грн з ПДВ (+9,99 %);

- Додаткову угоду № 3 від 19.03.2021, за умовами якої з 01.03.2021 збільшено ціну 1 кВт/год до 2,248783 грн з ПДВ (+9,99 %);

- Додаткову угоду № 5 від 23.08.2021, за умовами якої з 01.08.2021 збільшено ціну 1 кВт/год до 2,438200 грн з ПДВ (+9,99 %);

- Додаткову угоду № 6 від 31.08.2021, за умовами якої з 05.08.2021 збільшено ціну 1 кВт/год до 2,646540 грн з ПДВ (+9,99%);

- Додаткову угоду №7 від 28.09.2021, за умовами якої з 01.09.2021 збільшено ціну 1 кВт/год до 2,875693 грн з ПДВ (+9,99%);

- Додаткову угоду № 8 від 29.09.2021, за умовами якої з 02.09.2021 збільшено ціну 1 кВт/год до 3,127739 грн з ПДВ (+9,99%);

- Додаткову угоду № 9 від 30.09.2021, за умовами якої з 03.09.2021 збільшено ціну 1 кВт/год до 3,404963 грн з ПДВ (+9,99%);

- Додаткову угоду № 10 від 29.10.2021, за умовами якої з 01.10.2021 збільшено ціну 1 кВт/год до 3,691264 грн з ПДВ (+9,38%);

- Додаткову угоду № 11 від 08.11.2021, за умовами якої з 02.10.2021 збільшено ціну 1 кВт/год до 4,012766 грн з ПДВ (+9,63%);

- Додаткову угоду № 12 від 22.11.2021, за умовами якої з 01.11.2021 збільшено ціну 1 кВт/год до 4,367791 грн з ПДВ (+9,70%);

- Додаткову угоду №13 від 30.11.2021, за умовами якої з 02.11.2021 збільшено ціну 1 кВт/год до 4,554894 грн з ПДВ (+4,66%).

Експертним висновком Чернігівської регіональної торгово-промислової палати №ЧК-57 від 15.02.2021 встановлено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН ОЕС України за 1 мВт/год за січень 2021 року становила 1462,52 грн (без ПДВ); за 10 днів лютого (01.02-10.02) 2021 року 1698,79 грн; тенденція росту цін +16,15%.

25.02.2021 між ТОВ Енера Чернігів та Державною установою Менська виправна колонія №91 укладено додаткову угоду №2 про внесення змін та доповнень до Договору № 200179ВЦ/К-2 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2021, що розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладення угоди, з 01.02.2021, за умовами якої, відповідно до п. 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі сторони домовились збільшити ціну на 1 кВт/год на 9,99% і викласти п. 1 таблиці додатку №2 «Комерційна пропозиція» до Договору в редакції, за якою ціна за 1 кВт/год становить 2,07657 грн з ПДВ.

Експертним висновком Чернігівської регіональної торгово-промислової палати №ЧК-99 від 09.03.2021 встановлено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН ОЕС України за 1 мВт/год за січень 2021 року становила 1462,52 грн (без ПДВ); за лютий 2021 року 1632,56 грн; тенденція росту цін +11,63%.

19.03.2021 між ТОВ Енера Чернігів та Державною установою Менська виправна колонія №91 укладено додаткову угоду №3 про внесення змін та доповнень до Договору № 200179ВЦ/К-2 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2021, що розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладення угоди, з 01.03.2021, за умовами якої, відповідно до п. 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі сторони домовились збільшити ціну на 1 кВт/год на 9,99% і викласти п. 1 таблиці додатку №2 «Комерційна пропозиція» до Договору в редакції, за якою ціна за 1 кВт/год становить 2,248783 грн з ПДВ.

Експертним висновком Харківської торгово-промислової палати №1842/21 від 10.08.2021 встановлено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год за липень (01.07.-31.07.) 2021 року становила 1 444,05 грн; за 05.08.2021 1 988,79 грн; відсоток зміни ціни +37,72%.

23.08.2021 між ТОВ Енера Чернігів та Державною установою Менська виправна колонія №91 укладено додаткову угоду №5 про внесення змін та доповнень до Договору № 200179ВЦ/К-2 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2021, що розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладення угоди, з 01.08.2021, за умовами якої, відповідно до п. 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі сторони домовились збільшити ціну на 1 кВт/год на 9,99% і викласти п. 1 таблиці додатку №2 «Комерційна пропозиція» до Договору в редакції, за якою ціна за 1 кВт/год становить 2,438200 грн з ПДВ.

Експертним висновком Харківської торгово-промислової палати №1934/21 від 18.08.2021 встановлено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год станом на 05.08.2021 становила 1988,79 грн; станом на 09.08.2021 2240,53 грн; відсоток зміни ціни +12,65%.

31.08.2021 між ТОВ Енера Чернігів та Державною установою Менська виправна колонія №91 укладено додаткову угоду №6 про внесення змін та доповнень до Договору № 200179ВЦ/К-2 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2021, що розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладення угоди, з 05.08.2021, за умовами якої, відповідно до п. 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі сторони домовились збільшити ціну на 1 кВт/год на 9,99% і викласти п. 1 таблиці додатку №2 «Комерційна пропозиція» до Договору в редакції, за якою ціна за 1 кВт/год становить 2,646540 грн з ПДВ.

Ціновою довідкою Харківської торгово-промислової палати №2277-2/21 від 21.09.2021 встановлено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год станом на 12.09.2021 становила 1889,08 грн; станом на 16.09.2021 2164,79 грн; відсоток зміни ціни +14,59%.

28.09.2021 між ТОВ Енера Чернігів та Державною установою Менська виправна колонія №91 укладено додаткову угоду №7 про внесення змін та доповнень до Договору № 200179ВЦ/К-2 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2021, що розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладення угоди, з 01.09.2021, за умовами якої, відповідно до п. 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі сторони домовились збільшити ціну на 1 кВт/год на 9,99% і викласти п. 1 таблиці додатку №2 «Комерційна пропозиція» до Договору в редакції, за якою ціна за 1 кВт/год становить 2,875693 грн з ПДВ.

Ціновою довідкою Харківської торгово-промислової палати №2277-3/21 від 21.09.2021 встановлено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год станом на 12.09.2021 становила 1889,08 грн; станом на 17.09.2021 2374,09 грн; відсоток зміни ціни +25,67%.

29.09.2021 між ТОВ Енера Чернігів та Державною установою Менська виправна колонія №91 укладено додаткову угоду №8 про внесення змін та доповнень до Договору № 200179ВЦ/К-2 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2021, що розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладення угоди, з 02.09.2021, за умовами якої, відповідно до п. 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі сторони домовились збільшити ціну на 1 кВт/год на 9,99% і викласти п. 1 таблиці додатку №2 «Комерційна пропозиція» до Договору в редакції, за якою ціна за 1 кВт/год становить 3,127739 грн з ПДВ.

Ціновою довідкою Харківської торгово-промислової палати №2277-4/21 від 21.09.2021 встановлено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год станом на 06.09.2021 становила 2261,59 грн; станом на 14.09.2021 2596,47 грн; відсоток зміни ціни +14,81%.

30.09.2021 між ТОВ Енера Чернігів та Державною установою Менська виправна колонія №91 укладено додаткову угоду №9 про внесення змін та доповнень до Договору № 200179ВЦ/К-2 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2021, що розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладення угоди, з 03.09.2021, за умовами якої, відповідно до п. 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі сторони домовились збільшити ціну на 1 кВт/год на 9,99% і викласти п. 1 таблиці додатку №2 «Комерційна пропозиція» до Договору в редакції, за якою ціна за 1 кВт/год становить 3,404963 грн з ПДВ.

Експертним висновком Харківської торгово-промислової палати №2631/21 від 21.10.2021 встановлено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год за 14.09.2021 становила 2596,47 грн; за 19.10.2021 2840,05 грн; відсоток зміни ціни +9,38%.

29.10.2021 між ТОВ Енера Чернігів та Державною установою Менська виправна колонія №91 укладено додаткову угоду №10 про внесення змін та доповнень до Договору № 200179ВЦ/К-2 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2021, що розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладення угоди, з 01.10.2021, за умовами якої, відповідно до п. 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі сторони домовились збільшити ціну на 1 кВт/год на 9,38% і викласти п. 1 таблиці додатку №2 «Комерційна пропозиція» до Договору в редакції, за якою ціна за 1 кВт/год становить 3,691264 грн з ПДВ.

Експертним висновком Харківської торгово-промислової палати №2710/21 від 29.10.2021 встановлено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год за 03.10.2021 становила 2535,12 грн; за 28.10.2021 3113,44 грн; відсоток коливання ціни +22,81%; за 19.10.2021 становила 2840,05 грн; за 28.10.2021 3113,44 грн; відсоток коливання ціни +9,63%.

08.11.2021 між ТОВ Енера Чернігів та Державною установою Менська виправна колонія №91 укладено додаткову угоду №11 про внесення змін та доповнень до Договору № 200179ВЦ/К-2 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2021, що розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладення угоди, з 02.10.2021, за умовами якої, відповідно до п. 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі сторони домовились збільшити ціну на 1 кВт/год на 9,63% і викласти п. 1 таблиці додатку №2 «Комерційна пропозиція» до Договору в редакції, за якою ціна за 1 кВт/год становить 4,012766 грн з ПДВ.

Експертним висновком Харківської торгово-промислової палати №2849/21 від 10.11.2021 встановлено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год за 28.10.2021 становила 3113,44 грн; за 06.11.2021 3415,42 грн; відсоток коливання ціни +9,70%.

22.11.2021 між ТОВ Енера Чернігів та Державною установою Менська виправна колонія №91 укладено додаткову угоду №12 про внесення змін та доповнень до Договору № 200179ВЦ/К-2 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2021, що розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладення угоди, з 01.11.2021, за умовами якої, відповідно до п. 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі сторони домовились збільшити ціну на 1 кВт/год на 9,70% і викласти п. 1 таблиці додатку №2 «Комерційна пропозиція» до Договору в редакції, за якою ціна за 1 кВт/год становить 4,367791 грн з ПДВ.

Експертним висновком Харківської торгово-промислової палати №2985/21 від 25.11.2021 встановлено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год за 1 декаду жовтня (01.10.-10.10.) 2021 року становила 2568,15 грн; за 1 декаду листопада (01.11.-10.11.) 2021 року становила 3374,95 грн; відсоток коливання ціни +31,42%; за 07.11.2021 3013,92 грн; за 09.11.2021 3505,09 грн; відсоток коливання ціни +16,20%.

30.11.2021 між ТОВ Енера Чернігів та Державною установою Менська виправна колонія №91 укладено додаткову угоду №13 про внесення змін та доповнень до Договору № 200179ВЦ/К-2 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2021, що розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладення угоди, з 02.11.2021, за умовами якої, відповідно до п. 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі сторони домовились збільшити ціну на 1 кВт/год на 4,66% і викласти п. 1 таблиці додатку №2 «Комерційна пропозиція» до Договору в редакції, за якою ціна за 1 кВт/год становить 4,554894 грн з ПДВ.

За доводами прокурора, на виконання умов Договору № 200179ВЦ/К-2 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2021, з урахуванням змін, внесених зазначеними вище Додатковими угодами, ТОВ Енера Чернігів надано ДУ Менська виправна колонія №91 наступні акти прийняття-передавання товарної продукції активної електричної енергії:

- № 200179ВЦ/16039/1 від 31.01.2021 про прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії за січень 2021 року в об`ємі 69 288 кВт/год на загальну суму 133 032,96 грн. з ПДВ, яку оплачено споживачем у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 12.02.2021;

- № 200179ВЦ/33551/1 про прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії за лютий 2021 року в об`ємі 79 495 кВт/год на загальну суму 165 077,03 грн. з ПДВ, яку оплачено споживачем у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 15.03.2021;

- Акт № 200179ВЦ/50225/1 про прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії за березень 2021 року в об`ємі 73 741 кВт/год на загальну суму 165 827,52 грн. з ПДВ, яку оплачено споживачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 06.05.2021;

- Акт № 200179ВЦ/66587/1 від 30.04.2021 про прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії за квітень 2021 року в об`ємі 47 370 кВт/год на загальну суму 106 524,86 грн. з ПДВ, яку оплачено споживачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 14.05.2021 та 11.06.2021;

- Акт № 200179ВЦ/83957/1 про прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії за травень 2021 року в об`ємі 36 150 кВт/год на загальну суму 81 293,51 грн. з ПДВ, яку оплачено споживачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 06.07.2021 та 11.06.2021;

- Акт № 200179ВЦ/98821/1 про прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії за червень 2021 року в об`ємі 26 433 кВт/год на загальну суму 59 442,08 грн. з ПДВ, яку оплачено споживачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 06.09.2021 та 18.08.2021;

- Акт № 200179ВЦ/114641/1 від 31.07.2021 про прийняття-передавання товарної продукції активної електричної енергії за липень 2021 року в об`ємі 21 104 кВт/год на загальну суму 47 458,32 грн. з ПДВ, яку оплачено споживачем у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 06.09.2021;

- Акт № 200179ВЦ/128930/1 про прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії за серпень 2021 року в об`ємі 4989 кВт/год на загальну суму 12 164,18 грн. з ПДВ, та в об`ємі 33 681 кВт/год на загальну суму 89 138,12 грн. з ПДВ (разом 101 302,30 грн.), яку оплачено споживачем у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 11.10.2021;

- Акт № 200179ВЦ/144906/1 від 30.09.2021 про прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії за вересень 2021 року в об`ємі 1209 кВт/год на загальну суму 3476,71 грн. з ПДВ, в об`ємі 1209 кВт/год на загальну суму 3781,44 грн. з ПДВ та в об`ємі 33 874 кВт/год на загальну суму 115 339,75 грн. з ПДВ (разом 122 597,90 грн.), яку оплачено споживачем у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 03.11.2021;

- Акт № 200179ВЦ/160334/2 про прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії за жовтень 2021 року в об`ємі 9305 кВт/год на загальну суму 37 243,52 грн. з ПДВ, яку оплачено споживачем у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 13.12.2021.

Таким чином, упродовж січня-жовтня 2021 року на виконання умов Договору № 200179ВЦ/К-2 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2021 сторонами підписано акти прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії загальним обсягом 437 848 кВт*год, за яку ДУ Менська виправна колонія №91 перераховано ТОВ Енера Чернігів бюджетні кошти у сумі 1 019 800,00 грн за цінами, встановленими з урахуванням умов оскаржуваних додаткових угод.

Прокурор в позовній заяві вказує, що споживач відповідно до ціни електричної енергії, зазначеної у Договорі, повинен був сплатити за поставлену електроенергію у січні-жовтні 2021 року кошти у розмірі 840 668,16 грн, натомість сплатив 1 019 800,00 грн, а отже розмір надмірно сплачених коштів становить 179 131,84 грн, які прокурор просить стягнути з відповідача-2 в дохід Державного бюджету України в особі Міністерства юстиції України.

Оцінка суду.

Щодо представництва Корюківською окружною прокуратурою інтересів держави суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України Про прокуратуру встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, Суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з частинами 4, 7 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

У даній справі прокурор звертається до господарського суду в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України.

Відповідно до відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державна установа Менська виправна колонія №91 заснована на державній формі власності і належить до сфери управління Міністерства юстиції України.

Згідно з Положенням про Державну установу Менська виправна колонія №91 (далі Положення), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.08.2025 №2308/5, ДУ «Менська виправна колонія № 91» є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України, органом управління якої є Міністерство юстиції України.

ДУ «Менська виправна колонія № 91» є бюджетною неприбутковою установою. Управління та контроль за діяльністю виправної колонії у сфері ресурсного забезпечення, матеріально-технічних ресурсах, необхідних для здійснення виробничої діяльності, у тому числі комунальних послугах, продуктах харчування та речовому забезпеченні здійснюється державною установою «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» (абз. 5, 7 п. 1 Положення).

Відповідно до підпунктів 20, 21 п. 6 Положення ДУ «Менська виправна колонія № 91» є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Виправна колонія забезпечує організацію і ведення бухгалтерського обліку, складання фінансової, бюджетної, статистичної та іншої звітності у порядку, встановленому нормативно-правовими актами, забезпечує законність фінансових і господарських операцій, ефективне, результативне та цільове використання виділених на її утримання бюджетних коштів.

Майно виправної колонії перебуває у державній власності, використовується нею на правах оперативного управління виключно для забезпечення виконання її завдань та не може бути об`єктом застави. Виправна колонія утримується за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством (п. 13, 14 Положення).

Відповідно до протоколу затвердження річного плану закупівель, джерелом фінансування закупівлі UА-2020-12-01-002304-а визначено кошти Державного бюджету України (ідентифікатор: UА-Р-2020-12-01-008342-b).

Міністерство юстиції України у листі від 10.06.2026 № 84871/87145-7-26/42.4 зазначило, що фінансування ДУ «МВК № 91» у 2021 році здійснювалося за рахунок бюджетних коштів, передбачених у кошторисі, який у 2021 році затверджувався Департаментом з питань виконання кримінальних покарань. У тому числі видатки на оплату електроенергії на загальну суму 2387,4 тис. грн у 2021 році були профінансовані у повному обсязі.

Таким чином, Міністерство юстиції України як орган, до сфери управління якого віднесено ДУ «Менська виправна колонія № 91», є головним розпорядником бюджетних коштів спрямованих для забезпечення діяльності установи, яка, розпорядившись вказаними коштами, здійснила оплату за електричну енергію на підставі спірних додаткових угод.

У категорії спорів щодо визнання недійсними договорів, укладених у межах публічних закупівель, пред`явлення прокурором позову в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб`єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та в належному виконанні договірних зобов`язань відповідно до положень Закону України Про публічні закупівлі (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 924/524/24).

Закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (постанова Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, постанови Касаційного господарського суду складі Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 25.06.2024 у справі № 918/760/23, від 01.10.2024 у справі№ 918/778/23, від 20.02.2025 у справі № 910/16372/21).

Для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти слід повертати (стягувати) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (постанова Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанові від 15.03.2024 у справі № 904/192/22).

Тобто у спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину головний розпорядник бюджетних коштів, визначений прокурором як позивач, на користь якого прокурор просить стягнути кошти є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся із цим позовом до суду.

У постанові від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позов, який пред`являється особою, що не була учасником правочину, про визнання правочину недійсним, повинен бути пред`явлений до всіх учасників такого правочину.

Таким чином, у розумінні положень ст. 23 Закону України Про прокуратуру, орган державної влади до компетенції якого віднесено відповідні повноваження щодо захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах є Міністерство юстиції України, оскільки останнє є органом до сфери управління якого віднесено Державну установу «Менська виправна колонія № 91» та головним розпорядником бюджетних коштів за рахунок яких здійснено оплату за спірними додатковими угодами, а отже уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звертається із цим позовом до суду.

Листом від 11.05.2026 № 51-72-1816ВИХ-26 прокурор звертався до Міністерства юстиції України з повідомлення про те, що оспорювані додаткові угоди були укладені з порушенням Закону України Про публічні закупівлі та проінформував про необхідність усунення виявлених порушень.

Міністерство не вжило заходів щодо усунення виявлених порушень, листом від 10.06.2026 № 84871/87145-7-26/42.4 повідомило прокуратуру про те, що заходи досудового врегулювання спору не вживалися та не здійснювалося звернення до суду щодо визнання недійсними додаткових угод у частині збільшення ціни електроенергії та стягнення з ТОВ «Енера Чернігів» надмірно сплачених коштів.

Наслідком такого самоусунення суб`єкта владних повноважень, з огляду на встановлені очевидні порушення вимог законодавства, є настання обставин передбачених ч. 3 ст. 23 Закону Про прокуратуру, які є безумовним приводом для здійснення прокуратурою представництва в суді законних інтересів держави, захист яких не здійснює уповноважений орган до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.02.2019 у справі № 905/803/18.

Факт не звернення до суду суб`єктів владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що вказані органи неналежно виконують свої повноваження (постанова Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18).

Викладене призводить до порушення інтересів держави у бюджетній сфері та у сфері публічних закупівель і, відповідно до положень ст. 131-1 Конституції України, покладає на органи прокуратури обов`язок здійснювати представництво інтересів держави в суді, шляхом пред`явлення даного позову.

Таким чином, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка Міністерства юстиції України щодо захисту інтересів держави, яке є головним розпорядником бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалася закупівля електричної енергії за договором, та зобов`язане контролювати ефективне і раціональне використовувати бюджетних коштів, в тому числі реагувати на порушення вимог законодавства, що впливають на інтереси держави.

У порядку частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор, попередньо, до звернення до суду, повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України до ДУ «Менська виправна колонія № 91» та ТОВ Енера Чернігів про визнання недійсними додаткових угод та стягнення безпідставно отриманих коштів (лист від 24.06.2026 №51-72-2425ВИХ-26, а.с. 85).

Враховуючи вищевикладене, уповноваженим органом у спірних правовідносинах є Міністерство юстиції України, яке будучи обізнаним з фактом порушення законодавства в сфері публічних закупівель будь-яких заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, самостійно не захистило інтереси держави у суді.

Відтак, в даному випадку прокурор правильно визначив у позові Міністерство юстиції України як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

При цьому суд зазначає, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК передбачає такі правила:

- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову прокурора в інтересах держави;

- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

У перелічених у цій статті випадках йдеться про активні дії компетентного органу, який як учасник процесу та сторона спору (позивач) не підтримує позовних вимог або подає заяву про залишення позову без розгляду чи про відмову від позову. Якщо ж позов подано прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, і такий орган не здійснює процесуальних дій як позивач, його представник не з`являється у судові засідання, а суд уже після відкриття провадження у справі встановлює, що прокурор не підтвердив підстави для представництва, то, як і зазначено у пункті 54 цієї постанови, позовну заяву прокурора необхідно вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).

З урахуванням викладеного суд зазначає, що суд не повинен залишати позов прокурора без розгляду у випадках, встановлених ч. 4, 5 ст. 55 ГПК, але це не нівелює обов`язку прокурора попередньо до звернення до суду дотримуватися вимог ст. 23 Закону Про прокуратуру щодо повідомлення відповідного органу, яке повинно передувати зверненню до суду.

Як зазначено вище, прокурор з дотриманням вимог частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру, листом №51-72-2425ВИХ-26 від 24.06.2026 повідомив позивача про звернення до суду з цим позовом.

З огляду на викладене суд зазначає, що прокурор навів достатні підстави для звернення з позовом до суду в інтересах держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

При цьому суд враховує, що можливість використання відповідачем-2 безпідставно набутого майна, яким виступають у даному випадку грошові кошти, становить суспільний інтерес, а їх неповернення не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні. Разом з тим, потенційно факт перерахування на рахунок відповідача-2 зайвих бюджетних коштів порушує вимоги чинного законодавства, принципи максимальної економії та ефективності, а тому призводить до протиправного витрачання публічних коштів, унеможливлює раціональне та ефективне їх використання. Зазначене підриває фінансово-економічні основи держави та не сприяє забезпеченню виконання нею основних функцій та завдань. Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

З огляду на вищевикладене, заперечення позивача та відповідача-2 щодо представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства юстиції України не знайшли свого підтвердження та судом не приймаються.

Щодо визнання недійсними додаткових угод.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої-третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".

Метою вказаного закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

У ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" зазначено, що договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України Про публічні закупівлі договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України Про публічні закупівлі умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Виключні випадки зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань наведені у ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України Про публічні закупівлі істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України та Закону України Про публічні закупівлі вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України Про публічні закупівлі, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України Про публічні закупівлі, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону.

Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

З урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, суд вважає, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.

Таку ж позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24, в якій проаналізовано застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII як у редакції Закону № 114-ІХ, так і у редакції Закону № 1530-ІХ, що є дотичним до спірних правовідносинах.

Крім того, у вказаній вище постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.

Відповідно до статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Як встановлено судом, відповідачі 11.01.2021 уклали Договір № 200179ВЦ/К-2 про постачання електричної енергії споживачу за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України Про публічні закупівлі, а на момент підписання Договору сторонами були погоджені всі істотні умови предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за Договором відповідно до вимог Закону України Про публічні закупівлі.

Так, відповідно до Комерційної пропозиції (додаток №2 до Договору), загальний обсяг постачання електричної енергії на 2021 рік становить 600 000 кВт*год. Загальна вартість Договору становить 1 152 000,00 грн з ПДВ.

Тобто, ціна (тариф) електричної енергії на момент укладання Договору становила 1,92 грн з ПДВ за 1 кВт/год (1 152 000,00 грн з ПДВ : 600 000 кВт*год).

Водночас згідно з Додатковими угодами №2, 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13 одинадцять разів змінено істотні умови Договору, а саме: збільшено ціну за одиницю товару з 1,92 грн з ПДВ до 4,554894 грн з ПДВ за 1 кВт/год та зменшено кількість товару до 437 848 кВт*год. Фактично ціна за 1 кВт/год (одиницю товару) збільшилася на +137,23%, а кількість електричної енергії, яка підлягала поставці, була зменшена, порівняно з погодженими під час закупівлі.

Необхідність укладення оспорюваних Додаткових угод №2, 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13 до Договору обґрунтовано відповідачем-2 коливанням ціни електричної енергії на ринку.

Тобто оспорювані додаткові угоди були укладені на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі.

Суд встановив, що 25.02.2021 між відповідачами укладено Додаткову угоду №2, якою з 01.02.2021 збільшено ціну електричної енергії за 1кВт/год до 2,07657 грн.

Разом з тим, за Договором відповідач-2 протягом періоду з 11.01.2021 по 25.02.2021 щоденно постачав, а відповідач-1 приймав та споживав електричну енергію.

Тобто Додатковою угодою №2 сторони змінили ціну електричної енергії, яка вже була продана відповідачу-2 та спожита ним з 01.02.2021.

Отже, товар, поставлений відповідачем-1 до 25.02.2021, був не тільки прийнятий відповідачем-1 у власність, а й спожитий.

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається відповідно до частини третьої статті 632 ЦК України.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадку збільшення ціни за одиницю товару у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни природного газу на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища, як коливання ціни на ринку.

Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення).

В експертному висновку Чернігівської регіональної торгово-промислової палати №ЧК-57 від 15.02.2021, який був підставою для укладення Додаткової угоди №2, вказано середньозважені ціни електроенергії на РДН ОЕС України за 1 мВт/год електроенергії (без ПДВ) за січень 2021 року 1462,52 грн та за 10 днів лютого (01.02-10.02) 2021 року 1698,79 грн; тенденція росту цін +16,15%.

Проте вказаний експертний висновок не містить відомостей щодо середньозваженої ціни на РДН в ОЕС станом на дату укладання Договору, а тому він не може підтвердити реальне коливання ціни на електричну енергію між моментом укладення Договору та до моменту укладення Додаткової угоди №2 (або отримання пропозиції про її укладення).

Отже, експертний висновок Чернігівської регіональної торгово-промислової палати №ЧК-57 від 15.02.2021 не підтверджує коливання ціни електричної енергії на ринку в період від дати укладення договору. Докази звернення відповідача-2 до відповідача-1 з листом про укладення Додаткової угоди №2 у матеріалах справи відсутні.

Суд також звертає увагу, що навіть станом на 11.01.2021 (дата укладення Договору № 200179ВЦ/К-2) середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України становила 1579,22 грн/МВт*год, при цьому 25.02.2021 (дата укладення додаткової угоди №2 до Договору) середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України становила 1465,87 грн/МВт*год, що свідчить про зниження ринкової ціни на 7,17% від ціни яка діяла на момент підписання договору, та відповідно про необґрунтоване збільшення ціни до 2,07657 грн.

Відповідно до інших десяти додаткових угод № 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13 ціна за 1 кВт/год електричної енергії збільшена більше ніж на 10% від початкової ціни, що суперечить положенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі та висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 щодо їх застосування.

Законом України Про публічні закупівлі не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання. Внесення змін до договору про закупівлю можливе лише у випадку коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Зокрема, у документі, який видає компетентний орган, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціна на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто, наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників такого коливання, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

Однак постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (постанова ОП КГС ВС у справі №927/491/19 від 18.06.2021).

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни природного газу на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища, як коливання ціни на ринку.

Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення).

Так, з наданих експертних висновків Чернігівської регіональної торгово-промислової палати та Харківської торгово-промислової палати, а також цінових довідок Харківської торгово-промислової палати вбачається, що у них зазначені середньозважені ціни на РДН в ОЕС України за певні несистематизовані періоди.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Закону України Про ринок електричної енергії в Україні функціонує єдиний ринок на добу наперед (РДН) та внутрішньодобовий ринок (ВДР). Купівля-продаж електричної енергії на ринку на добу наперед та внутрішньодобовому ринку здійснюється за правилами ринку на добу наперед та внутрішньодобового ринку.

Особливості проведення торгів, оприлюднення результатів, розрахунків та вказаних ринків визначаються Правилами ринку на добу наперед та внутрішньодобового ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 308, відповідно до яких:

- розрахунковий період мінімальний відрізок часу, щодо якого визначаються ціна та обсяги купівлі-продажу електричної енергії на РДН/ВДР (60 хвилин);

- торги на РДН процес визначення обсягів та ціни на електричну енергію для розрахункових періодів доби постачання відповідно до цих Правил та одномоментний процес купівлі та продажу електричної енергії на РДН;

- торги на ВДР процес визначення обсягів та цін на електричну енергію для розрахункових періодів доби постачання після завершення торгів на РДН та впродовж доби постачання відповідно до цих Правил та одномоментний процес купівлі та продажу електричної енергії на ВДР.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 67 Закону України Про ринок електричної енергії ціна купівлі-продажу електричної енергії на ринку на добу наперед визначається для кожного розрахункового періоду оператором ринку за принципом граничного ціноутворення на основі балансу сукупного попиту на електричну енергію та її сукупної пропозиції, а на внутрішньодобовому ринку за принципом ціноутворення по заявленій (пропонованій) ціні відповідно до правил ринку на добу наперед та внутрішньодобового ринку. Ціни на ринку на добу наперед та внутрішньодобовому ринку є вільними (ринковими) цінами.

За результатами торгів відповідно до правил ринку на добу наперед та внутрішньодобового ринку оприлюднюються ціна та обсяги купівлі-продажу електричної енергії для кожного розрахункового періоду та інші показники.

Експертні висновки Чернігівської регіональної торгово-промислової палати №ЧК-57 від 15.02.2021, №ЧК-99 від 09.03.2021 та експертні висновки Харківської торгово-промислової палати №1842/21 від 10.08.2021, №1934/21 від 18.08.2021, №2631/21 від 21.10.2021, №2710/21 від 29.10.2021, №2849/21 від 10.11.2021, №2985/21 від 25.11.2021, а також цінові довідки Харківської торгово-промислової палати №2277-2/21 від 21.09.2021, №2277-3/21 від 21.09.2021, №2277-4/21 від 21.09.2021 містять лише інформацію щодо середньозваженої ціни на РДН в ОЕС України за різні періоди часу, що є відмінними за тривалістю.

Визначаючи наявність коливання ціни на електричну енергію, відповідач-2 використовував лише дані щодо середньозваженої ціни, а отже порівняння таких цін є некоректним, а відтак не може підтвердити реальне коливання ціни на електричну енергію.

З огляду на вимоги п. 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі передбачає дотримання пропорційності збільшення ціни за одиницю товару до коливання ціни на ринку.

Пропорційність означає рівність, співрозмірність двох відношень до порівняння.

За висновком суду, ціну електроенергії на ринку необхідно порівнювати за співмірні проміжки часу, наприклад, місяць з місяцем, декаду з декадою, а не на вибіркові дати в різних розрахункових періодах, при цьому, таке порівняння має бути проведено починаючи з моменту укладення Договору, що відображатиме реальну тенденцію коливання ціни на ринку.

Однак в експертних висновках Чернігівської регіональної торгово-промислової палати №ЧК-57 від 15.02.2021, №ЧК-99 від 09.03.2021, експертних висновках Харківської торгово-промислової палати №1842/21 від 10.08.2021, №1934/21 від 18.08.2021, №2631/21 від 21.10.2021, №2710/21 від 29.10.2021, №2849/21 від 10.11.2021, №2985/21 від 25.11.2021, а також в цінових довідках Харківської торгово-промислової палати №2277-2/21 від 21.09.2021, №2277-3/21 від 21.09.2021, №2277-4/21 від 21.09.2021 відсоток коливання визначений шляхом порівняння середньозваженої ціни електроенергії на РДН в ОЕС не тільки не за календарний місяць, а й не за неспівмірні проміжки часу, що не відповідає принципу пропорційності.

Водночас в експертних висновках та цінових довідках, які згідно примітки носять виключно фактографічно-інформаційний характер, фактично порівнюються ціни за неспівмірні періоди після укладання договору, що не може свідчити про наявність реального збільшення вартості електричної енергії та коливання ціни на ринку електричної енергії, оскільки ціна на електричну енергію є динамічною і залежить від попиту та пропозиції на РДН на певну дату, а, отже, таке порівняння не є об`єктивним.

За наведених обставин, суд вважає, що вказані документи не є належними доказами, які підтверджують наявність коливання ціни електроенергії в порівняні з моментом укладення Договору та моментом звернення постачальника з пропозиціями внести зміни до Договору в частині зміни (збільшення) ціни на одиницю товару, а отже не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов договору відповідно до Закону України Про публічні закупівлі.

Таким чином, підставою для укладення додаткових угоди стали документи, які не містили діючої ринкової ціни на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (коливання ціни), тобто документи, які не свідчать про наявність коливання ціни на ринку електричної енергії. Отже, внесення змін до Договору № 200179ВЦ/К-2 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2021, відбулося без документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткових угод (отримання пропозиції про її укладення).

З огляду на викладене, застосування нових цін електричної енергії з дат, указаних в оспорюваних додаткових угодах, за висновком суду є неправомірним.

Разом з тим, виключно коливання цін на ринку електроенергії не може бути беззаперечною підставою для автоматичного перегляду (збільшення) погодженої сторонами ціни за одиницю товару, оскільки при зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну, постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №903/366/22.

Проте таких доказів відповідачем-2 надано не було та відповідних обставин судом не встановлено.

Натомість відповідач-1 та відповідач-2 послідовно збільшували вартість електроенергії, за відсутності доказів, що її вартісні показники упродовж дії Договору зростали в такій прогресії, що виконання його умов стало вочевидь невигідним (збитковим) для відповідача-1.

З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку, що додаткові угоди № 2, 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13 укладені за відсутності належного підтвердження факту коливання ціни на електроенергію за певні періоди дії Договору, починаючи з моменту його укладення.

В контексті наведеного висновку суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 зазначила, що норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не дозволяють збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 підтвердила висновок про застосування норми права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

Відповідно до статті 5 Закону України Про публічні закупівлі закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Перемога в тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом укладення каскадних додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України Про публічні закупівлі.

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (стаття 13 ЦК України).

Будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

Таким чином, беручи участь у процедурі публічних закупівель, Товариство самостійно визначаючи ціну на предмет закупівлі, з урахуванням власного економічного обґрунтування рентабельності підприємства і можливості виконати взяті зобов`язання упродовж дії договору, чітко усвідомлювало свою можливість поставки товару за заявленими цінами протягом дії договору, адже вчиненню таких дій повинні передувати організаційні дії щодо закупки товару до сезонного здорожчання та його зберігання. Саме по собі коливання цін на ринку - природна обставина ринкових відносин, яка повинна братися до уваги при укладенні договорів з урахуванням підприємницького ризику. Саме лише коливання цін не є безумовною підставою внесення змін до договору.

В силу особливостей функціонування ринків РДН та ВДР ціна купівлі-продажу електричної енергії є динамічною, тобто коливання ціни відбуваються постійно в залежності від попиту та пропозиції, часу доби та сезону, інших чинників, що не міг не знати та не враховувати відповідач, здійснюючи свою діяльність з купівлі електроенергії на майданчиках РДН та ВДР, та формуючи тендерну пропозицію щодо спірної закупівлі.

Також матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що відповідач-2 у спірному періоді дійсно був змушений придбавати електричну енергію для її подальшої реалізації кінцевому споживачу (відповідачу-1) за цінами, вказаними в відповідних експертних висновках та цінових довідках.

Покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

Державна установа Менська виправна колонія №91 мала беззаперечне право на отримання електроенергії по ціні, визначеній в укладеному сторонами Договорі, однак, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо необґрунтованих пропозицій відповідача-2 про збільшення ціни, підписала спірні додаткові угоди, як наслідок, ціна 1кВт/год електричної енергії значно збільшилась.

Укладення додаткових угод до договору щодо зміни ціни на товар, за відсутності для цього визначених Законом України Про публічні закупівлі підстав, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання договору.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Враховуючи те, що додаткові угоди №2 від 25.02.2021, №3 від 19.03.2021, №5 від 23.08.2021, №6 від 31.08.2021, №7 від 28.09.2021, №8 від 29.09.2021, №9 від 30.09.2021, №10 від 29.10.2021, №11 від 08.11.2021, №12 від 22.11.2021, №13 від 30.11.2021 про внесення змін та доповнень до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 200179ВЦ/К-2 від 11.01.2021 укладено з порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі, то на підставі статей 16, 203, 215 ЦК України вказані додаткові угоди підлягають визнанню недійсними.

Отже, позов прокурора в цій частині підлягає задоволенню судом.

Щодо стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 179 131,84 грн.

Відповідно до вимог ч. 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За приписами частини 1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п. 1 частини 3 статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, за подібних обставин, дійшла висновку, що кошти одержані відповідачем безпідставно, оскільки підстава внаслідок визнання додаткових угод недійсними відпала, тому останній зобов`язаний їх повернути в силу статей 216, 1212 ЦК України.

Недійсність спірних додаткових угод означає, що зобов`язання сторін регулюються виключно Договором, тобто і поставка електроенергії, і її оплата мають здійснюватися сторонами відповідно до умов первісної редакції Договору.

Наведена правова позиція узгоджується з сталою та послідовною практикою Великої Палати Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, Верховного Суду в постановах від 13.04.2023 у справі № 908/653/22, від 16.02.2023 у справі № 903/366/22, від 16.02.2023 у справі № 903/383/22, від 07.02.2023 у справі № 927/188/22.

Відповідно до умов Договору відповідач-2 повинен був поставити відповідачу-1 електричну енергію в обсязі 600 000 кВт*год за ціною 1,92 грн з ПДВ за 1 кВт*год.

Як встановив суд, відповідач-2 упродовж січня-жовтня 2021 року поставив відповідачу-1 електричну енергію у кількості 437 848 кВт*год, за яку останній сплатив 1 019 800,00 грн.

Враховуючи ціну, обумовлену ТОВ Енера Чернігів та ДУ Менська виправна колонія №91, остання повинна була сплатити відповідачу-2 за спожиту у період з січня по жовтень 2021 року електроенергію загальним обсягом 437 848 кВт*год кошти у розмірі 840 668,16 грн, натомість сплатила 1 019 800,00 грн, а отже сума надмірно сплачених коштів складає 179 131,84 грн.

Таким чином, грошові кошти в сумі 179 131,84 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем-2, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач-2 зобов`язаний повернути їх до державного бюджету, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

При цьому доводи відповідача-2 про те, що приписи ст. 1212 ЦК України не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, враховуючи їх договірний характер, спростовуються вищенаведеними висновками суду.

Суд зазначає, що у даному випадку визнання недійсними спірних додаткових угод має наслідком повернення безпідставно сплачених коштів державі, чим буде відновлене порушене право позивача, який є розпорядником таких коштів.

Суд відхиляє доводи відповідача-2 про неможливість врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі №920/19/24, так як вони були ухвалені після укладення між відповідачами Договору та спірних додаткових угод, оскільки постанова Верховного Суду не є нормативно-правовим актом, а відтак до неї не застосовуються правило дії закону у часі; такі висновки стосуються застосування норм права щодо збільшення ціни товару в договорі про закупівлю, які є правовими підставами цього позову.

Щодо доводів відповідача-2 про необхідність врахування окремої думки щодо зазначених постанов ВП ВС суд зазначає, що окрема думка судді це сформований суддею письмовий документ, який є формою визначення власної позиції судді в разі незгоди з прийнятим (наданим) рішенням (висновком) або викладенням обставин, що доповнюють мотивувальну частину рішення (висновку).

Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення (ч. 3 ст. 34 ГПК України).

Таким чином, окрема думка судді містить незгоду з прийнятим рішенням або наданими висновками, однак не є обов`язковою для суду.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При аналізі доводів сторін суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).

З огляду на викладене, суд зазначає, що заперечення відповідача-2 не знайшли свого підтвердження і спростовуються вищевикладеними висновками суду.

При цьому судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі основні питання, винесені на його розгляд, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як в матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному розмірі.

Щодо судових витрат.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, частиною 9 даної статті передбачено, зокрема, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч.9 ст. 129 ГПК України).

Оскільки оспорювані додаткові угоди були підписані внаслідок неправомірних дій обох відповідачів в однаковій мірі, судові витрати покладаються на відповідачів у рівних частинах.

Керуючись ст. 13, 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними додаткові угоди №2 від 25.02.2021, №3 від 19.03.2021, №5 від 23.08.2021, №6 від 31.08.2021, №7 від 28.09.2021, №8 від 29.09.2021, №9 від 30.09.2021, №10 від 29.10.2021, №11 від 08.11.2021, №12 від 22.11.2021, №13 від 30.11.2021 про внесення змін та доповнень до Договору № 200179ВЦ/К-2 про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2021, укладені між Державною установою Менська виправна колонія №91 та Товариством з обмеженою відповідальністю Енера Чернігів.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Енера Чернігів (пр-т Перемоги, 126Б, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ 41823846) в дохід Державного бюджету України в особі Міністерства юстиції України (вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622; отримувач ГУК у м. Києві/м. Київ/22012500, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ел.адм.подат.), рахунок отримувача UA558999980334109879041026001) 179 131,84 грн безпідставно отриманих коштів.

4. Стягнути з Державної установи Менська виправна колонія №91 (код ЄДРПОУ 08731849, провулок Дружби, 5, смт. Макошине, Корюківського району, Чернігівської області, 15652) на користь Чернігівської обласної прокуратури (одержувач Чернігівська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ 02910114; банк отримувача Державна казначейська служба України м. Київ; рахунок отримувача UА248201720343140001000006008) судовий збір в сумі 15 974,40 грн.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Енера Чернігів (пр-т Перемоги, 126Б, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ 41823846) на користь Чернігівської обласної прокуратури (одержувач Чернігівська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ 02910114; банк отримувача Державна казначейська служба України м. Київ; рахунок отримувача UА248201720343140001000006008) судовий збір в сумі 15 974,40 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун