Рішення № 140275315, 02.10.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2026 р. Справа № 922/2868/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Формула Комфорта" (адреса: 61022, м. Харків, вул. Клочківська, 93; код ЄДРПОУ: 43594630) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Інтеко" (адреса: 61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 138 корп. А; код ЄДРПОУ: 37578485) про стягнення 77778,28 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Формула Комформа" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій просить суд стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Інтеко" (далі - відповідач) 77778,28 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов Договорів № НП N1-12, № НП N20 та № НП N29 від 01.05.2020 щодо повного проведення розрахунків за спожиті послуги.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.08.2026 позовну заяву залишено без руху; встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви - п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху; попереджено про наслідки не усунення недоліків.

Позивач надав до суду заяву про усунення недоліків (вх. № 20298 від 18.08.2026).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з вимогами п. п. 5-6 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення, зокрема, є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання їм можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами електронного зв`язку направлено копію ухвали від 28.08.2026.

Зокрема, копія ухвали доставлена до електронних кабінетів позивача та відповідача в підсистемі Електронний суд, про що свідчить залучені до матеріалів справи довідки від 22.08.2026.

З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення сторін про відкриття провадження у справі, а останні в розумінні вимог ст. 120, 232 ГПК України вважаються такими, що належним чином повідомлені про розгляд справи.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 22081 від 08.09.2026), в якому просить суд у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що позивачем не підтверджено належними та достовірними доказами наявність та розмір суми заборгованості, не надано розрахунок з посиланням і додаванням рахунків постачальників, а наданий акт звірки та квитанції протирічать затвердженому кошторису на обслуговування.

Також, відповідач зазначає, що всупереч зазначеним кошторисам і з порушенням умов договору, окрім суми тарифу 8,5 грн х на площу приміщень, що є у власності відповідача, позивач з січня 2022 року нараховував відповідачу додаткові суми витрати на воду та водовідведення для загальних потреб та витрати на електроенергію місць загального користування. У зв`язку з чим у позивача утворилась переплата:

за період з 01.01.2022 року по 01.06.2024 року по витратам на воду та водовідведення для загальних потреб та витратам на електроенергію місць загального користування у сумі 18772,55 грн.

З 01.06.2024 року по теперішній час року по витратам на воду та водовідведення для загальних потреб у сумі 19714,48 грн

В свою чергу позивач надало до суду відповідь на відзив (вх. № 22675 від 15.09.2026), в якій просить суд поновити йому строк на подання доказів та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Зокрема позивач зазначає, що витрати на воду та водовідведення у місцях загального користування у будинку, як і витрати на електроенергію місць загального користування, є витратами співвласників на утримання спільного майна, тобто приміщень загального користування (у тому числі допоміжних).

Також, позивач зазначає, що приміщення, які належать відповідачу є вбудованими нежитловими приміщеннями у складі багатоквартирного будинку, а не окремими об`єктами, відокремленими від нього конструктивно. Відповідач, як власник нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, є його співвласником і одночасно співвласником спільного майна. Тому окремий вхід, нежитлове призначення приміщень або фактичне невикористання власником коридорів, сходів чи інших об`єктів не усувають його статусу співвласника та обов`язку брати участь у витратах.

Крім того, позивач вказує, що згідно із загальним правилом, витрати на управління багатоквартирним будинком кожний співвласник несе пропорційно до його частки співвласника, незалежно від обставин використання спільного майна. Інше може бути визначено рішенням зборів співвласників або законодавством. Твердження Відповідача про нібито необґрунтованість нарахувань за воду для загально будинкових потреб та електроенергію, спожиту на місця загального користування, з посиланням на те, що належні йому нежитлові приміщення мають окремий незалежний вхід-вихід та не пов`язані з внутрішніми місцями загального користування, є безпідставними та не спростовують обов`язку Відповідача брати участь у витратах на утримання спільного майна багатоквартирного будинку. Визначальним для виникнення у власника нежитлового приміщення обов`язку щодо участі у витратах на утримання спільного майна є не факт наявності чи відсутності безпосереднього входу до приміщення, а сам факт володіння нерухомим майном у багатоквартирному будинку та наявність у нього статусу співвласника спільного майна такого будинку.

Відповідач не скористався своїм правом на подачу заперечень в порядку та строк, встановлені ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.08.2026.

Розглянувши матеріали справи, суд визнає їх достатніми для прийняття рішення по суті спору.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що:

- нежитлове приміщення цокольного поверху № 19 в літ. «А-17», загальною площею 31,7 м2 за адресою: м. Харків, пров. Отакара Яроша, 22 належить відповідачу на праві власності;

- нежитлове приміщення цокольного поверху № 29 в літ. «А-17», загальною площею 62,9 м2 за адресою: м. Харків, пров. Отакара Яроша, 22 належить відповідачу на праві власності;

- нежитлове приміщення цокольного поверху № 20 в літ. «А-17», загальною площею 44,6 м2 за адресою: м. Харків, пров. Отакара Яроша, 22 належить відповідачу на праві власності;

- нежитлові приміщення № 1-1; 1-12 в літ. «А-17», загальною площею 944,7 м2 за адресою: м. Харків, пров. Отакара Яроша, 22 належить відповідачу на праві власності.

На підставі Акту приймання-передачі житлового комплексу в управління від 29.04.2020 в управління позивача передано багатоквартирний будинок за адресою: м. Харків, пров. Отакара Яроша, 22.

Матеріали справи також свідчать про те, що 04.05.2020 у багатоквартирному будинку за адресою: м. Харків, пров. Отакара Яроша, 22 відбулися загальні збори співвласників багатоквартирного будинку.

На порядок денний було винесено питання щодо надання повноважень позивача укласти договори з послуг розподілу з АТ «Харківобленерго» та постачання з ПрАТ «Харківенергозбут», рішення було прийнято за 169 співвласника, 5 співвласників утримались.

Отже, позивачу надано повноваження щодо надання послуги з управління багатоквартирним будинком та прибудинкової території за адресою: м. Харків, пров. Отакара Яроша, 22 у нежитлових приміщеннях № 1-1-:1-12 в літ «А-17», № 20 в літ. «А-17», № 29 в літ. «А-17».

Директором підприємства позивача затверджено кошторис на обслуговування багатоквартирного будинку за адресою: пр. Отакара Яроша, 22 з червня 2024 року, згідно якого тариф становить 8,50 грн за м2 площі.

В подальшому, між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як власником нежитлових приміщень 1-1; 1-12 в літ. «А-17», укладено Договір про надання послуг по утриманню будинку та прибудинкової території № НП N1-12 від 01.05.2020.

Відповідно до п. 1.1 договору, предметом даного договору є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території в житловому будинку за адресою: с. Харків, пров. Отакара Яроша, 22 та виконання договорів по споживаючих власником ресурсах, що передбачає зняття показь з приладів обліку та нарахування і отримання плати на відшкодування на підставі рахунку постачальників з додаванням накладених витрат виконавця, а власник забезпечує своєчасну оплату таких послуг у розмірі, строки та на умовах, що передбачені цим договором.

Пунктом 2.1.4 договору встановлено, що виконавець має право змінювати ціну на послуги виключено в разі та пропорційно зміні вартості комунальних послуг, зміні розміру мінімальної заробітної плати, зміні вартості витрат ремонтних та будівельних матеріалів.

Згідно з п. 2.21 договору власник приміщення має право одержувати від виконавця своєчасно та належної якості послуги згідно із законодавством та умов цього договору.

Відповідно до п. 2.2.2 договору власник приміщення має право на отримання інформації від виконавця про перелік складових послуг, загальну суму місячного платежу.

Положенням п. 2.3.2 договору встановлено обов`язок виконавця надавати власнику інформацію про перелік складових послуг, загальну суму місячного платежу.

В свою чергу, відповідно до п. 2.4.2 договору власник приміщення зобов`язується своєчасно оплачувати виконавцю надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території та компенсації витрат за фактично отримані комунальні послуги.

Згідно з п. 3.1 договору, ціна наданих послуг по утриманню будинку та прибудинкової території формується згідно калькуляції (тарифу), відповідна інформація надається у рахунку (або іншому платіжному документі). Компенсація витрат за отримані комунальні послуги (водопостачання, водовідведення, електропостачання, теплопостачання, підігрів води, газопостачання та інші) розраховуються на підставі рахунків постачальників з додаванням накладних витрат виконавця.

Відповідно до п. 3.3 договору, плата за цим договором вноситься власником на поточний рахунок (зазначений у квитанції або рахунку) виконавця в будь-якому відділені банку або через інтернет-банк на підставі платіжного документу (квитанція, рахунок, рахунок-фактура) не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що інформацію пов`язану з виконанням цього договору виконавець доводить до відома власника шляхом розміщенням відповідних інформаційних матеріалів на: дошках оголошень, офіційному сайті компанії (у разі наявності), месенджерах у соціальних маржах або інших електронних сервісах, або надісланням поштового відправлення у випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 6.1 договору цей договір набирає чинності з 01.05.2020 і діє до 01.05.2021.

При цьому, пунктом 6.3. договору також передбачено, що якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не висловила наміру внести до нього зміни чи доповнення, він вважається продовженим на той же строк та на тих самих умовах.

Вище зазначений договір укладено щодо нежитловий приміщень № 1-1-:1-12 в літ «А-17».

Також, між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як власником, укладено ідентичні договори № НП №20 від 01.05.2020 щодо нежитловий приміщень № 20 в літ. «А-17» та договір №НП №29 від 01.05.2020 щодо нежитловий приміщень № 29 в літ. «А-17».

В матеріалах справи містяться акти-рахунки, виставлені позивачем до відповідача, за період з травня 2022 року по травень 2026 року, на загальну суму нарахувань 1184215,88 грн.

Проте, як зазначає позивач, відповідачем порушено обов`язок по оплаті внесків та платежів за Договорами № НП N1-12, № НП N20 та № НП N29 від 01.05.2020, внаслідок чого в у останньої утворилась заборгованість в сумі 77778,28 грн яка станом на день подання позовної заяви залишилась неоплаченою.

Також, позивач додає до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2026 по 28.07.2026 між позивачем та відповідачем, з якого вбачається заборгованості у розмірі 77778,28 грн. Однак даний розрахунок містить підпис тільки представника позивача.

Позивачем було направлено на адресу відповідача претензію про досудове врегулювання спору за вих. № 50 від 01.07.2026, за якою позивач вимагав сплатити заборгованість у сумі 77778,28 грн.

В свою чергу відповідач направив на адресу позивача лист від 06.08.2024 № 06/08-01, у якому заперечується правомірність додаткових нарахувань за електроенергію та в якому він просив здійснити відповідний перерахунок.

В даному листі відповідач вказує, що за червень та липень 2024 року позивачем було виставлено позивачу рахунки на утримання будинку та прибудинкової території до яких включено додаткові необґрунтовані нарахування за електроенергію місць загального користування, що не передбачено укладеними між нашими організаціями договорами про надання послуг на утримання будинку та прибудинкової території № НП № 1-12 від 01.05.2020, № НП №20 від 01.05.2020, НП № 29 від 01.05.2020.

Відповідач зазначає, що згідно з затвердженими Додатками до вищевказаних договорів, а саме кошторису на обслуговування багатоквартирного будинку за адресою провул. Отакара Яроша. 22, витрати на електроенергію місць загального користування (освітлення, енергопостачання для ліфтів та обладнання будинку) входять в тариф обслуговування.

Також листом від 15.06.2026 № 15/06-01 відповідач повторно порушив питання щодо обґрунтованості нарахувань за електроенергію, водопостачання та водовідведення місць загального користування, просив позивача провести перерахунок за період з 01.03.2022 по 15.05.2026, скоригувати остаточні рахунки та надати акт звірки взаєморозрахунків.

В даному листі відповідач, зокрема, вказує, що згідно з затвердженими додатками до договорів № НП № 1-12 від 01.05.2020, № НП №20 від 01.05.2020, НП № 29 від 01.05.2020, а саме кошторису на обслуговування багатоквартирного будинку за адресою провулок Отакара Яроша, 22, витрати на електроенергію місць загального користування (освітлення, енергопостачання для ліфтів та обладнання будинку) входять в тариф обслуговування. Однак, починаючи з березня 2022 року, порушуючи умови укладеного Договору і не враховуючи, що приміщення № 1-12 загальною площею 944,7 кв.м., № 19 загальною площею 31.7 кв.м. мають окремий незалежний вхід-вихід і взагалі не пов`язані з внутрішніми місцями загального користування, відповідач почав окремо нараховувати відповідачу значні витрати на електроенергію МЗК без двостороннього підписання відповідних документів, не надаючи відповідних підтверджувальних документів і будь-яких пояснень щодо законності вищевказаних нарахувань. Відповідач вказує, що протягом кількох років він звертався до відповідача (як в письмовій так і усній формі) щодо надання документів, проведення перерахунків та виключення додаткових необґрунтованих нарахувань, але так і не отримали ніякої відповіді.

Відповідач вказує, що також з січня 2022 року вартість водопостачання та водовідведення МЗК нараховується позивачем по неіснуючим тарифам, з незрозумілим алгоритмом нарахувань та всупереч показникам встановленого облікового пристрою, щомісячні показники якого не відповідають зазначеним в рахунках сумам.

Однак, позивач вважає такі доводи відповідача безпідставними, оскільки відповідач, як співвласник багатоквартирного будинку за адресою провулок Отакара Яроша, 22, на підставі Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» зобов`язаний нести витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку пропорційно до його частки співвласника, незалежно від обставин використання спільного майна, в т.ч. щодо оплати витрат на електроенергію, воду та водовідведення у місцях загального користування у будинку.

Обставини, щодо стягнення заборгованості у сумі 77778,28 грн. стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ст. 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги, комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи в забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором.

Особливості порядку укладення договорів про надання послуг з управління багатоквартирним будинком встановлені положеннями Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Наведеними нормами законів, на відміну від загального порядку укладання договору, передбачений спеціальний порядок укладення договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком між його сторонами, а саме між управителем як виконавцем такої послуги та усіма співвласниками будинку, як замовниками (споживачами послуг), укладається один договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком.

Такий договір від імені усіх співвласників підписується співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) зборами співвласників, а у разі обрання управителя органом місцевого самоврядування за конкурсом - відповідною уповноваженою особою органу місцевого самоврядування.

В даному випадку, як вже зазначалося, відповідач є власником:

- нежитлового приміщення цокольного поверху № 19 в літ. «А-17», загальною площею 31,7 м2 за адресою: м. Харків, пров. Отакара Яроша, 22;

- нежитлового приміщення цокольного поверху № 29 в літ. «А-17», загальною площею 62,9 м2 за адресою: м. Харків, пров. Отакара Яроша, 22;

- нежитлового приміщення цокольного поверху № 20 в літ. «А-17», загальною площею 44,6 м2 за адресою: м. Харків, пров. Отакара Яроша, 22;

- нежитлового приміщення № 1-1; 1-12 в літ. «А-17», загальною площею 944,7 м2 за адресою: м. Харків, пров. Отакара Яроша, 22;

Разом з тим, на підставі Акту приймання-передачі житлового комплексу в управління від 29.04.2020 р. в управління позивача передано багатоквартирний будинок за адресою: м. Харків, пров. Отакара Яроша, 22.

В подальшому, між позивачем та відповідачем укладено про надання послуг по утриманню будинку та прибудинкової території № НП № 1-12 від 01.05.2020, № НП №20 від 01.05.2020, НП № 29 від 01.05.2020, предметом яких є забезпечення позивачем, як виконавцем, надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території в житловому будинку за адресою: с. Харків, пров. Отакара Яроша, 22 та виконання договорів по споживаючих власником ресурсах, що передбачає зняття показь з приладів обліку та нарахування і отримання плати на відшкодування на підставі рахунку постачальників з додаванням накладених витрат виконавця, а відповідач, як власник, зобов`язаний забезпечувати своєчасну оплату таких послуг у розмірі, строки та на умовах, що передбачені цим договором.

04.05.2020 у багатоквартирному будинку за адресою: м. Харків, пров. Отакара Яроша, 22 відбулися загальні збори співвласників багатоквартирного будинку.

На порядок денний було винесено питання щодо надання повноважень позивачу укласти договори з послуг розподілу з АТ «Харківобленерго» та постачання з ПрАТ «Харківенергозбут», рішення було прийнято за 169 співвласника, 5 співвласників утримались.

Отже, позивачу надано повноваження щодо надання послуги з управління багатоквартирним будинком та прибудинкової території за адресою: м. Харків, пров. Отакара Яроша, 22 у нежитлових приміщеннях № 1-1-:1-12 в літ «А-17», № 20 в літ. «А-17», № 29 в літ. «А-17».

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" унормовано, що суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території.

Частиною 2 ст. 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначає особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.

Як визначено в ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", співвласником багатоквартирного будинку є власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Статтею 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 2-1) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

У відповідності до положень ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України власність зобов`язує.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 Цивільного кодексу України).

Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном (стаття 360 Цивільного кодексу України).

З наданих позивачем доказів, зокрема технічного паспорту багатоквартирного будинку, технічного плану приміщень вбачається, що нежитлові приміщення, які належать відповідачу на праві власності розташовані на цокольному та першому поверхах відповідних секцій багатоквартирного будинку за адресою м. Харків, пров. Отакара Яроша, 22, знаходяться в межах єдиного зовнішнього контуру будівлі, мають спільні з будинком стіни, перекриття, колони та інші конструктивні елементи, прилягають до коридорів, сходових кліток, ліфтових і санітарно-технічних вузлів, пов`язані із загальнобудинковими водопостачання та каналізації.

Пунктом 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майно.

Отже, з огляду на те, що відповідач є власником нежитлового приміщення у житловому багатоквартирному будинку, та щодо утримання яких між сторонами у справі були укладені договори про надання послуг по утриманню будинку та прибудинкової території № НП N1-12, № НП N20 та № НП N29 від 01.05.2020, на відповідача покладається обов`язок дотримуватися умов цих договорів та, відповідно, здійснювати оплату житлово-комунальних послуг у порядку і з урахуванням вимог Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

Щодо нарахованих позивачем сум за витрати на водопостачання, водовідведення для загальних потреб багатоквартирного будинку та електричну енергію місць загального користування, суд зазначає наступне.

На підтвердження реальності таких послуг позивачем надано Договір на тимчасове надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення № 16351/00-Т-А від 01.02.2022 та Договір № 17712/00-Т-А від 10.08.2023, укладені з КП «Харківводоканал», предметом яких є надання відповідних послуг за адресою м. Харків, пров. Отакара Яроша, 22. Також на підтвердження понесення відповідних витрат Позивачем надано рахунки, виставлені КП «Харківводоканал» за період 20222026 років.

На підтвердження витрат, пов`язаних із забезпеченням електроенергією місць загального користування, позивачем надано Договір про надання послуг із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії від 04.08.2020, укладений з ПрАТ «Харківенергозбут», разом із додатками, а також рахунки за електричну енергію, виставлені Позивачу протягом 20222026 років.

Крім того, на підтвердження обізнаності та погодження відповідачем зазначених додаткових нарахувань Позивачем надано підписані з боку відповідача акти наданих послуг за укладеними між сторонами договорами за період з 2022 по 2024 роки включно. У зазначених актах відображались, зокрема, витрати на воду та водовідведення для загальних потреб, а також витрати на електроенергію місць загального користування, що свідчить про обізнаність Відповідача щодо таких нарахувань та їх погодження.

Як вже зазначалось судом, відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 2-1) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.

Частинами 2, 3 ст. 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

При цьому, як уже зазначалося судом, на підтвердження реальності надання відповідних комунальних послуг та фактичного понесення витрат на їх оплату Позивачем надано не лише договори, укладені з КП «Харківводоканал» та ПрАТ «Харківенергозбут», а й рахунки, виставлені зазначеними постачальниками протягом 20222026 років.

Більше того, обставини фактичного надання відповідних послуг та обізнаності Відповідача щодо здійснюваних нарахувань підтверджуються безпосередньо актами наданих послуг за договорами, укладеними між позивачем та відповідачем за 20222024 роки, які підписані з боку Відповідача та погоджені ним. У зазначених актах окремо відображені витрати на водопостачання та водовідведення для загальних потреб багатоквартирного будинку, а також витрати на електричну енергію місць загального користування.

Таким чином, у даному випадку відповідні нарахування ґрунтуються не лише на наявності договірних відносин Позивача з постачальниками комунальних послуг, а підтверджуються також первинними документами щодо фактично понесених Позивачем витрат та актами наданих послуг, підписаними самим Відповідачем, що свідчить про його обізнаність щодо складу таких нарахувань, прийняття відповідних послуг та погодження зазначених у актах сум.

За таких обставин матеріали справи у своїй сукупності підтверджують як реальність надання комунальних послуг для забезпечення спільних потреб багатоквартирного будинку, так і факт включення відповідних витрат до розрахунків з Відповідачем, з якими останній погоджувався шляхом підписання відповідних актів наданих послуг.

Крім того, обов`язок утримання майна виникає у співвласників багатоквартирного будинку безпосередньо з актів цивільного законодавства. При цьому, витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належного їм нежитлового приміщення та спільного майна, а також членства в об`єднанні співвласників багатоквартирного будинку. Аналогічні висновки містяться в постанові Верхового Суду від 22.02.2018 у справі №910/11312/17.

У виставлених позивачем відповідачу до сплати рахунках розрахунок заборгованості здійснено пропорційно до його частки співвласника багатоквартирного будинку за адресою м. Харків, пров. Отакара Яроша, 22.

Щодо посилань відповідача на те, що він нібито не має вносити оплату витрат на електроенергію, водопостачання та водовідведення місць загального користування, оскільки приміщення № 1-12 загальною площею 944,7 кв.м., № 19 загальною площею 31.7 кв.м. мають окремий незалежний вхід-вихід і взагалі не пов`язані з внутрішніми місцями загального користування.

Зазначене твердження суд вважає безпідставними, оскільки згідно з положеннями ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Обов`язок утримання майна виникає у співвласників багатоквартирного будинку безпосередньо з актів цивільного законодавства. При цьому, витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належного їм нежитлового приміщення та спільного майна, а також членства в об`єднанні співвласників багатоквартирного будинку. Аналогічні висновки містяться в постанові Верхового Суду від 22.02.2018 у справі №910/11312/17.

Окрім того, як вже зазначалося, ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», передбачено, що співвласники зобов`язані забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; додержуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм. Кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

При цьому, згідно з визначеннями, які містить Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»:

Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія;

Частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Таким чином, витрати на воду та водовідведення у місцях загального користування у будинку, як і витрати на електроенергію місць загального користування, є витратами співвласників на утримання спільного майна, тобто приміщень загального користування (у тому числі допоміжних).

При цьому, згідно з частинами першою-третьою статті 12 Закону № 417-VIII витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку ; 2-1) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій включають в себе: прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території; санітарно-технічне обслуговування; обслуговування внутрішньобудинкових мереж; утримання ліфтів; освітлення місць загального користування; поточний ремонт; вивезення побутових відходів тощо.

Отже, законодавство, яке регулює порядок забезпечення співвласниками багатоквартирного будинку утримання та експлуатацію багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку (управління багатоквартирним будинком), передбачає, що внески і платежі на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна є складовою частиною внесків та платежів співвласників як витрат на управління багатоквартирним будинком. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.12.2019 у справі №910/6471/18.

Відповідач є власником нежитлових приміщень: №1-12 загальною площею 944,7 кв.м., №19 загальною площею 31,7 кв.м., №20 загальною площею 44,6 кв. м., №29 загальною площею 62,9 кв.м., що розташовані у багатоквартирному житловому будинку за адресою м. Харків, провулок Отакара Яроша, буд. 22, а тому є співвласником спільного майна багатоквартирного будинку та відповідно має нести обов`язок щодо участі у витратах на його утримання незалежно від того, чи має він окремий вхід-вихід до належних йому нежитлових приміщень та від того, використовуються чи не використовуються ним місця загального користування будинку.

Визначальним для виникнення у власника нежитлового приміщення обов`язку щодо участі у витратах на утримання спільного майна є не факт наявності чи відсутності безпосереднього входу до приміщення, а сам факт володіння нерухомим майном у багатоквартирному будинку та наявність у нього статусу співвласника спільного майна такого будинку.

Наявність у належних Відповідачу нежитлових приміщень окремого входу виходу не припиняє та не обмежує його права спільної сумісної власності на спільне майно багатоквартирного будинку і, відповідно, не звільняє його від встановленого законом обов`язку брати участь у витратах на його утримання.

Витрати на електроенергію, необхідну для функціонування та утримання спільного майна будинку, а також витрати на водопостачання, пов`язані із забезпеченням загальнобудинкових потреб, за своєю правовою природою є витратами на управління та утримання багатоквартирного будинку, у яких зобов`язані брати участь усі співвласники, у тому числі власники нежитлових приміщень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Як зазначено вище, п. 11 договорів про надання послуги з управління багатоквартирним будинком визначено, що плата за послугу з управління нараховується щомісяця управителем та вноситься кожним співвласником не пізніше 15 числа поточного місяця

Співвласники на виконання договору про управління багатоквартирним будинком сплачують внески (платежі) не за користування майном (ліфтами), а беруть участь у покритті витрат на його утримання, оскільки відповідно до ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" утримання ліфтів включається до послуги з управління багатоквартирним будинком, а згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" обсяг зобов`язань та відповідальності кожного співвласника за договором, який є обов`язковим для всіх співвласників, визначається пропорційно до його частки співвласника.

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 12 цього Закону витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власника належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Отже, згідно із загальним правилом, витрати на управління багатоквартирним будинком кожний співвласник несе пропорційно до його частки співвласника, незалежно від обставин використання спільного майна. Інше може бути визначено рішенням зборів співвласників або законодавством.

Однак, матеріали справи не містять будь-яких доказів наявності згоди співвлвасників будинку за адресою м. Харків, провулок Отакара Яроша, буд. 22 стосовно того, що відповідач у даній справі не має вносити оплату витрат на воду та водовідведення у місцях загального користування у будинку, як і витрат на електроенергію місць загального користування, зокрема з тих підстав що він має окремий вхід-вихід до своїх нежитлових приміщень.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач в процесі розгляду даної справи не надав доказів оплати наданих позивачем послуг з утримання та утримання спільного майна будинку, суд за наслідками розгляду справи приходить до висновку про задоволення заявленого позову та стягнення 77778,28 грн заборгованості з відповідача на користь позивача.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з п. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд констатує, що представництво інтересів позивача у даній справі здійснював адвокат Мудраченко І.В. на підставі відповідного договору.

Зокрема як свідчать подані позивачем матеріали, у зв`язку з необхідністю судового захисту власних прав та інтересів ТОВ «Формула Комфорта» (далі клієнт), уклало з адвокатом Мудраченко І.В. (далі адвокат) договір про надання правової допомоги № б/н від 10.08.2026 (далі за текстом договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, адвокат зобов`язується надати клієнту юридичні послуги, правову допомогу у справах всіх категорій та за дорученням Клієнта усюди здійснювати його представництво. Клієнт зобов`язується оплатити Адвокату зазначені послуги в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 1.2 договору встановлено, що адвокат надає клієнту такі послуги: Надання консультацій та роз`яснень з юридичних питань, усних і письмових довідок щодо законодавства, складання запитів, заяв, скарг, клопотань та інших документів правового Характеру, здійснення представництва клієнта, а також надання йому юридичних послуг та правової допомоги у справах всіх категорій (в тому числі кримінальних, адміністративних, господарських, цивільних, справах про адміністративні правопорушення, інших) в усіх без винятку судових установах, державних органах, державних установах та ін., правоохоронних, наглядових та контролюючих органах, в органах місцевого самоврядування та їх структурних підрозділах будь-якого рівня та будь-якої направленості, перед юридичними особами та громадянами ( в тому числі, в судах загальної юрисдикції всіх рівнів та будь-якої спеціалізації, в органах Прокуратури, Внутрішніх справ/Поліції, Служби безпеки, Державної фіскальної служби, в будь- яких підприємствах, установах та організаціях, незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності, а також у взаємовідносинах з усіма фізичними особами) з питань, що стосується інтересів Клієнта, та з інших питань, надання інших видів юридичної допомоги, передбачених законодавством.

Відповідно до п. 2.4.3 договору, клієнт зобов`язаний приймати від адвоката послуги, що надаються згідно з цим договором, та оплачувати їх та інші витрати, необхідні для виконання доручень, своєчасно, в повному обсязі, на умовах та в порядку , зазначеному в п. З цього договору.

Згідно з п. 3.1 договору за надання правової допомоги Клієнт протягом терміну і на умовах, визначених Додатковою Угодою до цього Договору, сплачує Адвокату гонорар. Адвокат не є платником податку на додану вартість.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Строк дії даного договору становить 2 роки (пункт 5.2 договору.)

В рамках договору про надання правової допомоги № б/н від 10.08.2026 сторонами укладено додаткову угоду № 1 від 10.08.2026.

Відповідно до п.1 додаткової угоди сторони домовились, що вартість послуг (гонорар) Адвоката за договором про надання правової допомоги б/н від 10.08.2026 в рамках судової справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з ТОВ "Компанія Інтеко" код ЄДРПОУ 37578485, становить:

1. Первинна консультація Клієнта, збір, аналіз, вивчення та систематизація необхідної документації (з`ясування обставин справи, узгодження позиції у суді).

2. Підготовка позовної заяви, формування необхідних матеріалів з метою стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з ТОВ "Компанія Інтеко" код ЄДРПОУ: 37578485 в судовому порядку.

3. Звернення до суду з позовом та складання процесуальних документів у суді першої інстанції.

4. Участь у судових засіданнях та юридичний супровід справи під час її розгляду в суді першої інстанції.

5. Вчинення інших юридичних дій пов`язаних з представництвом інтересів клієнта.

Загальна вартість послуг 20000,00 грн.

Пунктом 3 додаткової угоди сторони погодили, що оплата послуг Адвоката здійснюється клієнтом на підставі Актів наданих послуг протягом 10-ти днів з дати набрання рішенням суду законної сили.

З посиланням на вказані обставини позивач в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 20 000,00 грн

Суд констатує, що відповідач в порядку, визначеному п. 6 ст. 126 ГПК України не надав суду доказів неспіврозмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, та не заявляв клопотань про їх зменшення.

Разом з тим, при вирішенні даного питання судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 06.11.2022 у справі № 922/1964/21 та об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 сформували правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, який судом враховується при розподілі судових витрат в межах даної справи.

Зокрема, за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони, зокрема, у разі недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Разом з цим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Така правова позиція викладена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 908/2348/18.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ст. 15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

У даному випадку, як зазначалось, позивач просить суд за наслідками розгляду справи стягнути з відповідача на свою користь 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд констатує, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2023 у справі № 755/2587/17 та Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 у справі № 520/9115/19, від 03.02.2022 № 640/19536/18.

Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В даному випадку, на погляд суду, підготовка позовної заяви та її юридичний супровід не вимагали від адвоката, як фахівця в галузі права, великого обсягу юридичної та технічної роботи, та відповідно не потребувала значної затрати часу.

Окремо суд також враховує, що сумою заявленого позову є 77778,28 грн., дана справа є малозначною, та в зв`язку з цим, розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справи.

З огляду на викладене, суд вважає, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям, встановленим частиною четвертою статті 126 ГПК України, тобто є завищеною.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50% від заявленої до стягнення суми, тобто до 10000 грн., оскільки саме така сума, на погляд суду, відповідає наведеним вище критеріям.

Враховуючи викладене, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні іншої частини вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити з наведених вище підстав та мотивів.

Крім того, з урахуванням вимог ст. ст. 123, 126, 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 2662,40 грн витрат по сплаті судового збору.

Сума надмірно сплаченого судового збору може бути повернута платникові в порядку, визначеному ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 130, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Інтеко" (адреса: 61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 138 корп. А; код ЄДРПОУ: 37578485) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Формула Комфорта"(адреса: 61022, м. Харків, вул. Клочківська, 93; код ЄДРПОУ 43594630)

77778,28 грн - заборгованості;

2662,40 грн - витрат по сплаті судового збору;

10000,00 грн - витрат на професійну правничу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

СуддяО.І. Байбак