Ухвала суду № 140275303, 02.10.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

"02" жовтня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/3432/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

розглянувши матеріали

позовної заяви Харківської окружної прокуратури, м.Харків в інтересах держави в особі Нововодолазької селищної ради, смт.Нова Водолага до 1. Приватного Підприємства "Тор Агро", м. Слов`янск 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Новаагро Україна", м.Харків про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 2446065,33грн

ВСТАНОВИВ:

29.09.2026 року до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Керівника Харківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Нововодолазької селищної ради до Приватного Підприємства "Тор Агро" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Новаагро Україна", в якому просить суд:

- визнати недійсною додаткову угоду від 02.06.2025, укладену між Нововодолазькою селищною радою (код ЄДРПОУ: 04397997) та приватним підприємством «Агрохолдінг «Торнадо» (код ЄДРПОУ: 36819251) (індексний номер рішення про державну реєстрацію змін до іншого речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 28189553) про зміну та доповнення Договору оренди земельної ділянки від 07.07.2017, яким передано в користування на умовах оренди земельну ділянку з кадастровим номером 6324280301:00:001:0085 площею 8,5000 га (номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 21348302);

- визнати недійсною угоду від 14.04.2026, укладену між Нововодолазькою селищною радою (код ЄДРПОУ: 04397997) та приватним підприємством «Тор Агро» (код ЄДРПОУ: 36819251) (індексний номер рішення про припинення іншого речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 84860638) про дострокове розірвання Договору оренди земельної ділянки від 07.07.2017, яким передано в користування на умовах оренди земельну ділянку з кадастровим номером 6324280301:00:001:0085 площею 8,5000 га (номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 21348302);

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВААГРО УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ: 34631027) на користь Нововодолазької селищної ради (код ЄДРПОУ: 04397997) заборгованість зі сплати орендної плати за землю у сумі 2261487,56 гривень, пеню у сумі 150641,77 гривень, 3% річних від простроченої суми заборгованості у сумі 33936,00 гривень.

Разом з позовною заявою прокурор подав заяву про забезпечення позову шляхом заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Новаагро Україна» (код ЄДРПОУ 34631027) або будь-яким іншим особам, у тому числі за його дорученням, відчуження чи інше розпорядження об`єктом нерухомого майна, а саме майновим комплексом, розташованим за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Ватутіне, вул. Нова, буд. 5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1171987263242) в межах ціни позову, а саме 2 446 065,33 грн, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

В силу приписів частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

При цьому, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є верховенство права (пункт 1 частини третьої статті 2 ГПК України).

Принцип верховенства прав також закріплено вимогами статей 8, 129 Конституції України та статті 11 ГПК України, яким керується суд, здійснюючи правосуддя.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

У постанові від 05.08.2019 у справі № 910/17650/18 Верховний Суд у вирішенні питання застосування положень пункту 1 частини п`ятої статті 174 ГПК України виснував про те, що системний аналіз наведених норм свідчить, що реалізація особою права на подання позову до суду здійснюється шляхом дотримання визначеної процесуальним законом процедури (порядку) захисту порушених прав, яка передбачає виконання чітких та передбачуваних вимог ГПК України щодо форми, змісту позовної заяви, документів, які додаються до неї, недотримання яких має негативні наслідки для позивача, зокрема, передбачені частиною п`ятою статті 174 ГПК України.

Тобто норми процесуального права побудовані на чіткій позиції дисциплінованості, як суду так і учасників справи. Вказане покладено в основу засад господарського судочинства з метою спрощення судового розгляду справи, скорочення судового розгляду, а також розвитку поваги в учасників справи один до одного так і до суду. Крім того, означена концепція направлена на уникнення можливості сторонам зловживання наданими їм процесуальними правами (подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23.07.2020 у справі №905/2204/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Суд враховує, що стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини третя і п`ята стаття 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях частини четвертої статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Суд наголошує, що згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання, зокрема, щодо доведення прокурором наявності підстав для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави та наголосила на тому, що встановлена частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18), від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункт 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 10.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) та наголошує, що суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 сформульовано висновок, зокрема, про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Обставини щодо бездіяльності компетентного органу повинні бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Суд враховує як резолютивну частину рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025) так і його мотивувальну частину.

Суд зауважує, що згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025), до 1 січня 2027 року положення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" залишаються чинними у редакції, що діяла до ухвалення цього рішення, а тому, підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі і при здійсненні господарського судочинства.

Водночас, слід враховувати, що розв`язуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025) розкриваючи зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням своїх юридичних позицій щодо визначення понять "інтереси держави" та "представництво інтересів держави в суді", наведених, зокрема, у рішеннях від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 та від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, зазначив, що:

"…представництвом інтересів держави в суді, що його здійснює прокурор відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, є правовідносини, у яких прокурор, реалізуючи визначену цим пунктом функцію прокуратури, вчиняє в суді відповідні процесуальні дії у разі, якщо цього вимагає захист інтересів держави.

Визначальним за пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України для представництва прокуратурою інтересів держави в суді є те, що ці інтереси мають узгоджуватись із принципами, закріпленими в Конституції України, включно з тими, які встановлюють спосіб та межі втручання держави у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина. Це випливає із засад конституційного ладу України, зокрема зі статей 1, 8, 19 Конституції України в їх посутньому зв`язку з пунктом 3 частини першої її статті 131-1. Неодмінною умовою для реалізації прокуратурою цієї функції є потреба в захисті інтересів держави".

У пунктах 4.2., 4.3. цього рішення Конституційний Суд України наголосив на тому, що пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури.

Внаслідок внесення Законом № 1401 змін до Конституції України відбулося звуження конституційної функції прокуратури, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, порівняно з тією, яка була визначена в пункті 2 частини першої статті 121 Конституції України до конституційної реформи 2016 року. Таке звуження полягає, зокрема, у встановленні ознаки виключності для випадків здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді, що їх має бути визначено в законі.

У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України також зазначив, що "стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом". Це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання" (перше, третє, четверте речення абзацу дев`ятого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України констатує, що в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прикметник "виключний" означає виняток із загальних правил. З огляду на це словосполучення "у виключних випадках", яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.

Відповідно й припис "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом", який міститься в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов`язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об`єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки.

У цьому аспекті суд враховує сталі та послідовні висновки Верховного Суду, зокрема, що з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва".

Про те, що на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання з метою недопущення свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань, тощо, Конституційний Суд України зазначав у абзаці 9 пункту 2.2 мотивувальної частини рішення від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 у справі № 3-234/2018(3058/18), за конституційною скаргою акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів".

Близький за змістом висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 9901/513/19, відповідно до якого прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

У постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.

Суд враховує передбачену пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України функцію прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, прокурор зазначив, що внаслідок невиконання Відповідачами умов договору та вимог чинного законодавства порушуються інтереси держави в особі Нововодолазької селищної ради як власника земельної ділянки, зокрема щодо забезпечення можливості її ефективного використання.

Прокурор також зазначав, що, звертаючись до суду з позовом в інтересах Нововодолазької селищної ради, він захищає інтерес держави, який полягає у забезпеченні правопорядку у сфері використання та охорони земель, ефективного використання земельних ресурсів, а також у забезпеченні повноти надходжень до місцевого бюджету. На думку прокурора, несплата орендної плати ставить під загрозу надходження до місцевого бюджету, що в умовах дефіциту бюджетних коштів може негативно впливати на виконання відповідних соціальних та економічних програм.

Разом з тим суд зазначає, що сама по собі наявність порушення інтересів держави не є достатньою підставою для здійснення прокурором представництва таких інтересів у суді. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді лише у виключних випадках, зокрема у разі нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

При цьому Нововодолазька селищна рада є власником земельної ділянки з кадастровим номером 6324280301:00:001:008 та стороною оспорюваних додаткових угод, а отже, є безпосередньо уповноваженим та заінтересованим суб`єктом у спірних правовідносинах щодо належного використання зазначеної земельної ділянки та отримання плати за її користування.

За таких обставин прокурор мав обґрунтувати не лише факт порушення інтересів держави, а й наявність передбачених законом виключних обставин, які перешкоджають Нововодолазькій селищній раді самостійно здійснити належний захист цих інтересів, або свідчать про нездійснення чи неналежне здійснення нею такого захисту.

Водночас із наведеного прокурором обґрунтування не вбачається належного підтвердження наявності таких обставин. Саме по собі посилання на порушення інтересів держави у сфері використання та охорони земель, необхідність забезпечення ефективного використання земельної ділянки та повноти надходжень до місцевого бюджету не свідчить про наявність виключного випадку для представництва прокурором інтересів держави в суді.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що прокурором не доведено наявності виключного випадку, передбаченого Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру», який надавав би йому підстави для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Нововодолазької селищної ради.

Відтак, за відсутності належного обґрунтування та доказів наявності передбачених законом підстав для представництва інтересів держави прокурором, позовна заява підлягає поверненню на підставі відповідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 4 ст.236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

При вирішенні питання щодо представництва прокурором інтересів держави в суді судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10.06.2026 у подібній справі № 910/403/26 щодо застосування норм законодавства, що регулюють питання представництва прокурором інтересів держави (статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовну заяву подано особою, яка не має права її підписувати, і тому згідно з пунктом 1 частини 5 статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи.

Як вже зазначалось, разом із позовною заявою прокурором подано заяву про забезпечення позову.

Враховуючи, що за результатами розгляду питання щодо прийняття позовної заяви до розгляду суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення прокурору, заява про забезпечення позову, подана разом із позовною заявою, також підлягає поверненню заявнику.

За таких обставин правові підстави для розгляду судом заяви про забезпечення позову по суті відсутні, у зв`язку з чим зазначена заява підлягає поверненню прокурору разом із позовною заявою.

При цьому, суд бере до уваги те, що позовна заява та заява про забезпечення позову прокурором сформовані та подані до суду з використанням системи "Електронний суд".

Система "Електронний суд" забезпечує обмін процесуальними документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, органами та установами системи правосуддя, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу.

Водночас, функціонал системи "Електронний суд" передбачає механізм автоматичного оповіщення користувачів про надходження до Електронного кабінету процесуальних документів, зміни стану розгляду судової справи чи про надходження інших документів у справі, шляхом надсилання відповідного повідомлення на вказану користувачем адресу електронної пошти.

Отже, оскільки прокурором позовну заяву та заяву про забезпечення позову було подано з використанням системи "Електронний суд", підстави для повернення позовної заяви та заяви про забезпечення позову засобами поштового зв`язку у суду відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 174, 232, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Повернути позовну заяву та заяву про забезпечення позовуХарківській окружній прокуратурі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 254-257 ГПК України.

Ухвалу підписано 02.10.2026

Суддя Аріт К.В.

Примітка: Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків (ст.174 ГПК України).