Ухвала суду № 140275231, 29.09.2026, Господарський суд Тернопільської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

29 вересня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/408/26 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

розглянув заяви б/н від 16.07.2026 (вх. №5629-1 від 17.07.2026), б/н від 09.09.2026 (вх. №7107 від 09.09.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергум" про залишення позову без розгляду у справі

за позовом - Виконувача обов`язків керівника Бучацької окружної прокуратури Тернопільської області (48400, Тернопільська область, м. Бучач, вул. Міцкевича, 10А ) в інтересах держави в особі:

позивача 1 - Західного офісу Держаудитслужби (79007, м. Львів, вул. Костюшка, 8)

позивача 2 - Заліщицької міської ради Чортківського району Тернопільської області (48601, Тернопільська область, Чортківський район, м. Заліщики, вул. С.Бандери, 15 "Б")

до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергум" (03186, м. Київ, вул. Авіаконструктора Антонова, будинок 5-А, офіс 320)

до відповідача 2 - Комунального підприємства "Заліщицьке міське комунальне підприємство" (48601, Тернопільська область, Чортківський район, м. Заліщики, вул. С.Бандери, 2)

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів.

За участі від:

прокуратури Пагут О.С.

позивача 1 не з`явився

позивача 2 не з`явився

відповідача 1 не з`явився

відповідача 2 - не з`явився

Суть справи.

25.06.2026 Виконувач обов`язків керівника Бучацької окружної прокуратури Тернопільської області звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом в інтересах держави, в особі Західного офісу Держаудитслужби, Заліщицької міської ради Чортківського району Тернопільської області до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергум", Комунального підприємства "Заліщицьке міське комунальне підприємство" про визнання недійсними додаткових угод №1 від 11.06.2024, № 2 від 08.07.2024, № 3 від 01.08.2024 до договору №2 від 12.02.2024 про постачання електричної енергії споживачу, укладених між відповідачами та стягнення 53657,13 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вищевказані додаткові угоди укладено з порушенням вимог п.2 ч.5 ст.41 Закону "Про публічні закупівлі", що є підставою для визнання їх недійсними на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. У зв`язку з цим також існують підстави для стягнення в судовому порядку сплачених згідно них коштів, що становить різницю між сумою, що фактично перераховано відповідачу 1 та сумою, що підлягала сплаті за електроенергію за ціною договору.

Ухвалою суду від 01.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/408/26 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.07.2026.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергум" 16.07.2026 подано відзив б/н від 16.07.2026 (вх. №5629) на позовну заяву.

У відзиві відповідач просив, зокрема у частині вимог про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 11.06.2024 та стягнення 23495,51 грн, які не охоплювалися встановленим контролюючим органом порушенням, залишити позов без розгляду (недоведеність підстав представництва прокурором) або відмовити у задоволенні цих вимог.

В обґрунтування цьому ним зазначено, що звертаючись із даним позовом в частині визнання додаткової угоди №1 недійсною, прокурор підміняє повноваження та функції Державної аудиторської служби України та здійснює суб`єктивне трактування щодо виявлених порушень, оскільки в акті Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області від 19.12.2025 №131905-22/26 зазначено, що порушень при укладанні додаткової угоди від 11.06.2026 №1 не встановлено.

У вказаному акті ревізії ревізори окремо оцінили додаткові угоди №2, №3, визначивши суму можливих втрат у розмірі 30161,62 грн за червень-грудень 2024 року. Наявні у матеріалах справи листи позивача 1, відповідача 2 також стосується суми 30161,62 грн.

Такі документи не встановлюють порушення під час укладення додаткової угоди №1 і не підтверджують заявлену до стягнення суму 53657,13 грн.

Прокурор вправі надати самостійну правову кваліфікацію обставинам, але це не звільняє його від обов`язку довести нову фактичну підставу та новий розмір вимоги. Вихід за межі висновку контролюючого органу на 23495,51 грн потребує окремого доказу, який був би більш переконливим, ніж акт ревізії. Такого доказу до позову не додано.

Звертаючись із даним позовом в частині визнання додаткової угоди №1 недійсною, позивач підміняє повноваження та функції Державної аудиторської служби України та здійснює суб`єктивне трактування щодо виявлених порушень.

Західний офіс Держаудитслужби повідомив прокуратуру про відмову самостійно звертатися до суду щодо порушення, визначеного ревізією у сумі 30161,62 грн. Комунальне підприємство також просило представництва щодо 30161,62 грн. Ці документи можуть стосуватися додаткових угод №2, №3, але не підтверджують бездіяльність компетентних органів щодо додаткової угоди №1, яку ревізія визнала правомірною.

Лише 24.06.2026 прокурор надіслав позивачам повідомлення, в яких уперше сформулював новий обсяг майбутнього позову про визнання недійсними усіх трьох додаткових угод та стягнення 53657,13 грн. Позов датовано 25.06.2026. Один день об`єктивно не створив органам реальної можливості перевірити новий розрахунок, переглянути попередній висновок щодо додаткової угоди №1 та самостійно обрати спосіб захисту.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, прокурором були надані лише самі повідомлення без доказів надсилання та отримання таких повідомлень адресатами.

Отже, прокурор не довів саме тієї бездіяльності компетентного органу, яка є конституційною передумовою замісного представництва. За відсутності підстав для представництва позов у відповідній частині підлягає залишенню без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст. 226 ГПК України, а за відсутності підстав для такого процесуального рішення відмові у задоволенні через недоведеність.

Ухвалою суду від 28.07.2026, зокрема: продовжено строк підготовчого провадження у даній справі; відкладено підготовче засідання та розгляд клопотання б/н від 16.07.2026 відповідача 1 про залишення позову без розгляду на 29.09.2026.

09.09.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергум" також надійшло клопотання б/н від 09.09.2026 (вх. №7107) про залишення позову без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.226 ГПК України.

В обґрунтування цьому відповідачем зазначено, що найбільш релевантною до цієї справи є постанова Верховного Суду від 10.06.2026 у справі №910/403/26, у пунктах 6.20-6.38 якої зазначено, що прокурор не є альтернативним суб`єктом звернення до суду, а виключність випадку представництва має бути доведена конкретними обставинами і доказами. Навіть формальна чинність ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» до 01.01.2027 не звільняє прокурора від обов`язку довести об`єктивну винятковість втручання, причини, які реально перешкоджають компетентному органу самостійно захистити інтерес держави, та дотримання процесуальної процедури.

Прокурор у позові не погодився з оцінкою контролюючого органу щодо додаткової угоди №1, самостійно надав їй іншу правову кваліфікацію та сформував інший розмір майнової вимоги. Це підтверджує не субсидіарний характер представництва, а підміну прокурором професійної оцінки компетентного органу власною. Різниця між визначеними ревізією 30161,62 грн та заявленими у позові 53657,13 грн, становить 23495,51 грн і виникла саме внаслідок включення прокурором до позову додаткової угоди №1 та нової розрахункової моделі.

Лише 24.06.2026 прокурор направив Західному офісу Держаудитслужби та Заліщицькій міській раді повідомлення №53-2-2279ВИХ-26 та №53-2-2278ВИХ-26, в яких уперше сформулював саме той предмет майбутнього позову, що поданий до суду, а саме недійсність усіх трьох додаткових угод та стягнення 53657,13 грн. Позов підписаний 25.06.2026.

Навіть якщо виходити з максимально сприятливого для прокурора припущення, що обидва органи отримали повідомлення в день його складення, їм було надано лише один день для перевірки нової правової позиції, переоцінки висновку ревізії щодо додаткової угоди №1, перевірки додаткових 23495,51 грн та самостійного визначення способу захисту. Такий строк не може вважатися реальним строком для реагування і не виконує функціональної мети ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру».

Подані вже після відкриття провадження пояснення Західного офісу Держаудитслужби від 23.07.2026, у яких ним підтримано обсяг вимог прокурора, не усувають первинного дефекту.

В обґрунтування своєї заяви відповідачем зазначено про необхідність врахування при вирішенні цієї справи рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025 у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Рейнір Бізнес Груп" щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України „Про прокуратуру" (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді).

На дату подання позовної заяви 25.06.2026, прокурор не виконав вимог ч.4 ст. 53 ГПК України та не довів визначених законом підстав для звернення до суду в інтересах Західного офісу Держаудитслужби і Заліщицької міської ради щодо всього заявленого предмета. За п.4 ч.5 ст. 174 ГПК України така позовна заява підлягала поверненню на стадії вирішення питання про відкриття провадження. Саме на цей процесуальний наслідок прямо вказав Конституційний Суд України у п. 8.1 Рішення №6-р(II)/2025.

Відкриття провадження у справі 01.07.2026 не усуває дефекту повноважень прокурора, що має наслідком залишення позову без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.226 ГПК України.

29.09.2026 від Бучацької окружної прокуратури надійшли заперечення №53/2-3764 вих - 26 від 29.09.2026 (вх. №7808) на заяву про залишення позову без розгляду, зміст яких зводиться до наведення обставин щодо існування підстав для представництва порушених у даній справі інтересів держави органами прокуратури.

Прокурором у підготовчому засіданні 29.09.2026 підтримано заперечення на заяви про залишення позову без розгляду.

Представники решти учасників судового процесу не приймали участі в підготовчому засіданні 29.09.2026, про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином.

Розглянувши заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергум" про залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини третя і п`ята стаття 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях частини четвертої статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 (про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), обираючи форму представництва прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту. Водночас інтереси держави можуть як збігатися, так і не збігатися з інтересами державних органів. Поняття "інтереси держави" є оціночним і у кожному конкретному випадку прокурор самостійно визначає, в чому саме відбулося або має відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі №924/1237/17 від 20.09.2018, у справі №918/313/17 від 27.02.2018.

Відповідно до п. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).

Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 зазначено, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Необхідність звернення прокурора з даним позовом обґрунтована фактом незаконного укладення додаткових угод до договору про закупівлю товарів за бюджетні кошти, на підставі якого витрачаються кошти міського бюджету, що не відповідає суспільним інтересам, а укладення оспорюваних додаткових угод до договору закупівлі товару не відповідає нормам Цивільного кодексу України, Закону України "Про публічні закупівлі", порушує основні принципи закупівлі - максимальної економії і ефективності; використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу держави, чим останнім завдається значна матеріальна шкода.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання правомірності використання бюджетних коштів, за рахунок яких здійснюється фінансування закладів охорони здоров`я, що перебувають у комунальній власності.

Проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18).

Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що державне регулювання та контроль у сфері закупівель здійснюють Уповноважений орган та інші органи відповідно до їх компетенції.

Статтею 7 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено органи, які здійснюють державне регулювання та контроль у сфері публічних закупівель, а саме: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

За змістом пунктів 1, 7, 8, 10 частини 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей; пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до п.1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №43 від 03.02.2016, Державна аудиторська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Підпунктами 3, 9 п.4 зазначеного Положення визначено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Таким чином, Державна аудиторська служба України як орган, який здійснює фінансовий контроль, при моніторингу публічних закупівель має право при виявленні випадків недотримання законодавства про державні закупівлі та невиконанні підконтрольною установою вимог до усунення відповідних порушень, звернутися до суду в інтересах держави.

Водночас, положення вищевказаних нормативно-правових актів не визначають конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутися до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпеченні здійснення судового захисту інтересів держави.

Постановою Кабінету Міністрів України №266 від 06.04.2016 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби" затверджено перелік міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби України. Відповідно до п.1 вказаної постанови міжрегіональні територіальні органи Держаудитслужби за переліком згідно додатку 1 утворюються як юридичні особи публічного права.

Відповідно до наказу Держаудитслужби України №23 від 02.06.2016 затверджено Положення про Західний офіс Держаудитслужби, згідно якого Офіс підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. У складі Офісу утворюються як структурні підрозділи управління, зокрема в Тернопільській області. Управління здійснює свої повноваження на території адміністративно-територіальної одиниці за місцезнаходженням. Повноваження Західного офісу Держаудитслужби, визначені зазначеним наказом кореспондуються із Положенням про Державну аудиторську службу України.

Таким чином, Західний офіс Державної аудиторської служби України є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах на території Тернопільської області.

Наказом Західного офісу Держаудитслужби №274 від 10.12.2025 затверджено Положення про Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області, згідно якого основним завданням управління є реалізація повноважень Західного офісу Держаудитслужби на території Тернопільської області.

З урахуванням наведеного, Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17 та у постанові Верховного Суду у складі колегії об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, у постановах Верховного Суду від 05.08.2021 у справі №911/1236/20, від 10.02.2022 у справі №927/284/21, від 31.05.2022 у справі №927/515/21.

Бучацька окружна прокуратура у листі від 13.05.2026 №53/2-1690вих-26, адресованому Західному офісу Держаудитслужби, навела допущені порушення при укладенні всіх оспорюваних у даній справі додаткових угод до договору №2 від 12.02.2024, а також просила в строк до 20.05.2026 надати інформацію, зокрема щодо вжитих заходів Західним офісом Держаудитслужби для усунення порушень законодавства про публічні закупівлі при укладенні та виконанні таких додаткових угод. У разі невжиття чи будуть вживатися заходи щодо звернення з відповідним позовом до суду про визнання недійними додаткових угод до вказаного договору та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергум» зайво сплачених КП «Заліщицьке міське комунальне підприємство» грошових коштів.

Листом № 131913-17/1277-2026 від 28.05.2026 Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області повідомило окружну прокуратуру, що Західний офіс Держаудитслужби не буде звертатися з позовом про визнання недійсними додаткових угод до вказаного договору.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Отже, прокурором була надана можливість компетентному органу відреагувати на порушення інтересів держави щодо відшкодування збитків завданих державі, зокрема шляхом самостійного вчинення дій для відновлення порушених прав та інтересів держави.

Проте Західний офіс Держаудитслужби належних заходів до усунення виявлених порушень не вжив, з позовною заявою до суду про визнання додаткових угод недійсними та стягнення з ТОВ «Енергум» зайво перерахованих коштів не звертався, що підтверджується вищевказаним листом Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області та призводить до порушення фінансово-економічних інтересів держави, необхідність захисту яких відповідно до положень ст.131-1 Конституції України покладено на органи прокуратури.

У постанові Верховного Суду від 10.08.2021 у справі №923/833/20 суд дійшов висновку, що попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва, передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно із частинами 1, 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

За висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території міста Заліщики таким органом місцевого самоврядування є Заліщицька міська рада.

Згідно п.1.1 статуту Комунального підприємства Заліщицьке міське комунальне підприємство (далі - статут) (додатку до рішення міської ради від 20.04.2023 №4525) підприємство засноване на власності Заліщицької міської територіальної громади відповідно до Цивільного та Господарського кодексів і чинного законодавства України у формі комунального підприємства з метою забезпечення належного утримання, ефективної експлуатації, управління об`єктами житлово-комунального господарства, надання якісних послуг населенню, підприємствам. Установам і організаціям на території Заліщицької міської ради у цій сфері господарювання.

Відповідно до п. 1.2 статуту власником та засновником підприємства є Заліщицька міська рада.

Підприємство підпорядковане, підконтрольне та підзвітне Заліщицькій міській раді та її виконавчому комітету (п. 1.3 статуту).

Відповідно до п. 2.4 статуту підприємство має право: укладати договори з юридичними особами, в тому числі іноземними, в установленому законодавством порядку; здійснювати господарську діяльність на основі повної господарської самостійності; брати участь у публічних торгах, аукціонах, тендерах.

Джерелами формування майна підприємства є, зокрема: грошові та матеріальні внески власника або уповноваженого ним органу; доходи, одержані від здійснення статутної діяльності. а також від інших видів господарської діяльності; капітальні вкладення і дотації з бюджетів (п. 4.6 статуту).

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування визначено рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, розпорядження якими від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють органи місцевого самоврядування (ч. 3 ст. 16, ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Використання коштів місцевого бюджету з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, якими за ст. 142 Конституції України, у тому числі, є доходи і кошти місцевих бюджетів, що у свою чергу, завдає шкоду інтересам держави, яка згідно зі ст. 7 Конституції України гарантує місцеве самоврядування.

Спір у даній справі пов`язаний з здійсненою відповідачем 2 закупівлею електроенергії згідно договору від 12.02.2024 №2, укладеного ТОВ «Енергум» та КП Заліщицьке міське комунальне підприємство, оплата якої здійснювалась за рахунок коштів міського бюджету.

У відносинах щодо розрахунків з постачальником електричної енергії за договором, комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18.

Суд звертається до правової позиції Великої Платати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у контексті визначення належного/неналежного позивача/позивачів у справі за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Ради, де Велика Палата відзначила, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - територіальної громади. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади. Отже, оскільки засновником комунального закладу та власником її майна є територіальна громада в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання комунальним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.

Для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти слід повертати (стягувати) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15 березня 2024 року у справі № 904/192/22). Тобто у спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину головний розпорядник бюджетних коштів, визначений прокурором як позивач, на користь якого прокурор просить стягнути кошти (застосувати реституцію), є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся із цим позовом до суду.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24.

Власником та засновником КП Заліщицьке міське комунальне підприємство є Заліщицька міська рада.

Відтак Заліщицька міська рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів міського бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20, від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21.

Бучацька окружна прокуратура у листі від 02.06.2026 за № 53/2-2017 вих-26, адресованому Заліщицькій міській раді, навела допущені порушення при укладенні всіх оспорюваних у даній справі додаткових угод до договору №2 від 12.02.2024, а також просила в строк до 16.06.2026 надати інформацію, зокрема щодо вжитих заходів Заліщицькою міською радою для усунення порушень законодавства про публічні закупівлі при укладенні та виконанні таких додаткових угод. У разі невжиття повідомити чи будуть вживатися заходи щодо звернення з відповідним позовом до суду про визнання недійними додаткових угод до вказаного договору та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергум» зайво сплачених КП «Заліщицьке міське комунальне підприємство» грошових коштів.

Листом № 03-12/1408 від 15.06.2026 Заліщицька міська рада повідомила окружну прокуратуру, що вона не зверталась та не буде звертатись до суду з відповідним позовом, у зв`язку з чим просила здійснити представництво в суді законних інтересів органу місцевого самоврядування в особі Заліщицької міської ради.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, а здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Суд зазначає, що прокурором доведено наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в особі позивачів в суді та виконано приписи статті 23 Закону України «Про прокуратуру» шляхом їх повідомлення про встановлені порушення та надання строку для вжиття заходів до поновлення порушених інтересів держави.

Матеріали справи не містять доказів самостійного звернення позивачів з аналогічним позовом до суду.

З наведеного вбачається, що позивачі не планували вживати відповідних заходів для визнання недійсними вказаних додаткових угод та стягнення зайво сплачених згідно них коштів, що вказує про їх бездіяльність.

Суд у даній справі приходить до висновку, що підставою реалізації прокуратурою представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка органів, уповноважених здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, тобто нездійснення ними захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Також, на виконання вимог ч.4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Бучацькою окружною прокуратурою попередньо повідомлено Західний офіс Держаудитслужби та Заліщицьку міську раду про представництво інтересів держави в їх особі (листи №53/2-2279 вих-26 від 24.06.2026, №53/2-2278 вих-26 від 24.06.2026).

Окрім цього суд зазначає, згідно з статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У постанові від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України ("Конституційний Суд України") та Закону України "Про Конституційний Суд України" дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини є триваючими і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України. Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого припису, застосованого (не застосованого) судом під час вирішення справи, має значення, насамперед, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення подібних справ, а не як підстава для перегляду справи з ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

У постанові від 11.12.2025 у справі № 990/244/23 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що принцип правової визначеності, який невід`ємно притаманний праву Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на чому неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях, дозволяє не вдаватися до перегляду судових рішень, які мали місце до прийняття рішення ЄСПЛ як рішення прецедентного або загального характеру, що формує певну правову позицію. До таких рішень загального характеру належать і рішення конституційних судів. ЄСПЛ визнає, що публічне право окремих країн обмежує можливість прийняття конституційними судами рішень, які мають зворотну дію у часі (справа "Маркс проти Бельгії" від 13 червня 1979 року, заява № 6833/74, пункт 58).

Рішенням від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України останній вказав, що такі рішення мають пряму дію.

Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що приписи законодавства, які регулюють дію рішень Конституційного Суду України у часі, є чіткими, логічно послідовними та сформульованими так, що унеможливлюють неоднозначність тлумачення. Їх правова природа забезпечує однозначність правозастосування, унеможливлюючи різні підходи до їх сприйняття, розуміння чи практичного застосування. Це відповідає принципу правової визначеності, що є фундаментальною складовою правовладдя (верховенства права), та сприяє належному функціонуванню судової системи, забезпечуючи передбачуваність судових рішень і довіру до правосуддя.

Тобто практика Великої Палати Верховного Суду щодо прямої (перспективної) дії рішення Конституційного Суду України є сталою.

У постанові від 10.12.2025 у справі № 344/12305/18 Велика Палата Верховного Суду додатково зазначила, що Рішенням від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025 Конституційний Суд України ухвалив визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Однак відповідно до пункту 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Враховуючи виникнення правовідносин з представництва прокурором інтересів держави у даній справі під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", відхиляються посилання відповідача 1 на висновки рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025), адже відповідно до резолютивної частини вказаного рішення окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, втрачають чинність із 1 січня 2027 року (п. 3 рішення). При цьому таке рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності (п.4 рішення).

Враховуючи пункт 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025, а також сталу і послідовну практику Великої Палати Верховного Суду щодо прямої дії рішень Конституційного Суду України, сталу і послідовну практику Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду щодо представництва в суді інтересів держави прокурором, суд у даній справі дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяв ТОВ "Енергум" про залишення позову без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.226 ГПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 2, 13, 14, 42, 53, 73-86, п.2 ч.1 ст. 226, 232-235 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні заяв б/н від 16.07.2026 (вх. №5629-1 від 17.07.2026), б/н від 09.09.2026 (вх. №7107 від 09.09.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергум" про залишення позову без розгляду відмовити.

2. Ухвала, в порядку ч. 1 ст. 235 ГПК України, набирає законної сили після її оголошення 29.09.2026.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.

Повний текст ухвали складено та підписано 01.10.2026.

Суддя І.П. Шумський